Щодо визначення поняття бандитизму: історичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.431 (477)

Харківського національного університету внутрішніх справ

Щодо визначення поняття бандитизму: історичний аспект

Альона Костянтинівна Щербакова, аспірантка

Резюме

правовий бандитизм суспільний

Щербакова А. К. Щодо визначення поняття бандитизму: історичний аспект.

Розглянуто ряд питань стосовно нормативно - правового визначення поняття бандитизму на різних історичних етапах. Акцентовано увагу на підвищенні рівня суспільної небезпечності розглядуваного явища в залежності від змін в суспільному житті.

Ключові слова: історичні корені, бандитизм, соціальний феномен, правові акти давньоруської держави, розбійні шайки, співучасть.

Резюме

Щербакова А. К. Об определении понятия бандитизма: исторический аспект.

Рассмотрен ряд вопросов относительно нормативно - правового определения понятия бандитизма на разных исторических этапах. Акцентировано внимание на повышении уровня общественной опасности рассматриваемого явления в зависимости от изменений в общественной жизни.

Ключевые слова: исторические корни, бандитизм, социальный феномен, правовые акты древнерусского государства, разбойные шайки, соучастие.

Summary

Sherbakova A. On the definition banditry: a historical perspective.

It is considered a number of questions regarding the normative - legal definition of banditry at different historical stages. The attention is focused on raising the level of public danger of the phenomenon depending on changes in public life.

Key words: historical roots, banditry, social phenomenon, legal acts of the ancient Russian state, robbery gang, complicity.

На базі таких наук, як кримінологія, соціологія, кримінальне право, які тісно взаємопов'язані між собою, формуються нові сфери людських знань про злочинність, її причини та закономірності. Як слушно з цього приводу зазначає професор Н.Ф. Кузнєцова, цими науками давно встановлено, що рівень, спосіб, якісні показники життя кожного окремого члена суспільства й, таким чином, всього суспільства взагалі справляють значний вплив на загальний рівень злочинності в цьому суспільстві, особливо на ті види злочинності, які мають корисливу мету¹. Засновник теорії соціальної складової в кримінології Адольф Жак Кетле писав, що суспільство містить в собі зародки усіх злочинів, що мають вчинитися, тому що воно має в собі умови, що сприяють їхньому розвитку².

В цьому плані показовим прикладом може бути саме бандитизм, що має глибокі історичні корені, він являє собою не просто соціальний феномен, втілений в статті кримінального кодексу, а цілу філософію, наступний рівень кримінальної субкультури - певного роду трансформацію традиційного крадійництва в беззаконня, що пов'язане з процвітанням культури агресії та відсутністю будь яких обмежень.

Бандитизм тісно пов'язаний з революційними перетвореннями суспільних відносин, коли суспільство, з його протиріччями, вадами, недосконалістю, користолюбством, насильством та багатьма іншими недоліками, стає слабко контрольованим державою. Це сприймається деякими прошарками суспільства як уседозволеність. Для успішної протидії цьому негативному явищу слід виявляти його детермінанти, які лежать в основі появи, існування, зміни, зникнення розглядуваного соціального феномену.

Дослідження різних соціальних явищ, з точки зору їх історичного розвитку, завжди було предметом зацікавленості як кримінологів, так і вчених інших галузей знань. І це не випадково. Адже встановлення діалектичного зв'язку минулого з дійсністю певного негативного явища дає можливість в майбутньому не повторювати помилок, більш успішно протидіяти, в даному випадку, бандитизму, як соціально зумовленому злочинному явищу. ^Такі вчені, як О. М. Бандурка, В. В. Бедриківський, В. В. Голіна, В. І. Лебеденко, О. М. Литвинов, Д. Й. Никифорчук та ін. вивчали історичні аспекти розвитку даного соціального феномену. Але ці дослідження носили здебільшого фрагментарний характер без урахування видозмін бандитизму на різних етапах розвитку суспільства, взаємообумовленості та взаємозалежності цих процесів. Саме ці обставини і визначають актуальність звернення наукової уваги на означену вище проблематику.

Вперше термін бандитизм зустрічається у правовому акті давньоруської держави - «Руській правді» - офіційному збірнику, що носив загальнодержавний характер³.

У розвитку українського кримінального законодавства XV ст. стало подією видання Судебника Казимира 1468 року, де спостерігається становлення поняття бандитизму, який з урахуванням розвитку законодавства про кримінальну відповідальність України того часу віднесено до злочинних посягань на особу та її майно⁴.

Подальший розвиток вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність проходив в умовах перебування українських земель під владою Литви та Речі Посполитої. Основним нормативним актом, яким регулювались правовідносини у суспільстві того часу, аж до поширення у першій половині ХІХ ст. законодавства Російської імперії, був Литовський Статут, який мав три редакції 1529, 1566 та 1588 років⁵.

Порівняно з Руською Правдою та Судебником Казимира поняття бандитизму, у правовому розумінні того часу, набуло чіткішого забарвлення і ознак, які характеризують це діяння. У Литовському Статуті поняття бандитизму правотворець визначав через термін, під яким необхідно розуміти збройний напад, пов'язаний із насильством.

В історії російського кримінального законодавства про розбійні напади, вчинювані озброєними групами з метою заволодіння чужим майном, згадуються в «Соборном уложении» 1649 року у ХХІ главі «О роз- бойных и татиных делах». Вказаним злочинам законодавцем приділена велика увага. У статтях 16-18 містяться норми, що передбачають відповідальність за розбій, із змісту яких випливає, що винні підлягали жорстокому покаранню. Про це говорить у своїй монографії «Объ уставной книгъ Разбойнаго приказа» і російський вчений М. П. Шалфеєв, який писав: «Разбойники стали составлять шайки, неръдко весьма значительныя, которыя имъли опредъленную организацию. Розбійні шайки: «ъздят по улицам воры всяких чинов люди и боярскіе холопи въ санъх и пъши ходят многолюдствомъ, съ ружьем и бердыши, и с рогатины, и съ топорами и съ большими ножами, и ворують, людей бьють и грабять, и до смерти побивають и всякое воровство отъ тъхъ воров чинится»⁶.

Отже, і в ті часи у законодавстві особлива суспільна небезпека вбачалась в організованості шайки і в її стійкості. Крім цього, уже окремо виділялись організатори згаданих злочинних об'єднань від рядових членів. З метою протидії розбоям в «Соборном уложении» були закріплені норми, які встановлювали кримінальну відповідальність осіб, що скуповували майно, здобуте в результаті саме розбійного нападу («розбойные рухляди»), та утримували місця збору розбійників («розбойный приход»), а також «подводчиков» і «поноровщиков».

У 1845 році на території України починає поширювати свою дію «Уложение о наказаниях уголовных и исправительных» (далі «Уложення»), яке стало основним законодавчим актом в галузі кримінального права. За основу були взяті положення «Соборного уложения». В Особливій частині «Уложення» 1845 року вперше згадується про шайку, як вид співучасті - обставину, що посилює відповідальність. Проте законодавець не розкриває зміст цього поняття. Зробити це намагались вчені того часу. О. Ф. Кістяківський зазначив: «Шайкою, или бандою, называется соединение многих лиц, согласившихся составить ее съ цьлію соверше- нія не столько одного опредъленнаго преступленія, сколько цълаго ряда однородных или разнородных прес- тупленій напередъ неопредъленныхъ въ ихъ конкретномъ видъ»⁷. У зазначеній праці він також стверджував: «...соучастіе въ формъ шайки есть одинъ из самыхъ обыкновенныхъ и часто втсречающихся способов совер- шенія преступленій общаго характера, какъ то: разбоевъ, воровства, мошенничества...». Російський вчений Н. С. Таганцев відмічає, що шайка, яка організувалась для «...разбоев, зажигательства, дълашя фальшивой монеты... признается болъе виновным и более наказуемымъ соучастіем...»⁸.

Як бачимо, організація шайки з метою вчинення розбійних нападів вважалась більш суспільно небезпечним діянням, ніж створення аналогічного «сообщества» для крадіжок та підробки грошових знаків.

Виходячи з розглянутих норм «Уложення» 1845 року, в якому була передбачена відповідальність за вчинення шайками розбійних нападів, можна побачити, що шайкою визнавалась стійка озброєна (при наявності хоча б у одного із її членів зброї) група осіб, які організувались для здійснення спеціальної мети - вчинення нападів на «будь-кого», тобто на фізичних осіб та підприємства, установи, організації. Вказані ознаки шайки притаманні і сучасному розумінню поняття «бандитизм», передбаченого ст. 257 чинного Кримінального кодексу України.

Останнім фундаментальним законодавчим актом Російської імперії в галузі кримінального права стало «Уголовное уложение» 1903 року, в якому передбачалась диференціація кримінальної відповідальності як за членство в шайці, так і за вчинювані нею злочини.

Поняття бандитизму, як кримінально караного діяння, що утворює окремий склад злочину, вперше зустрічається у законодавстві радянського періоду. Він розглядався законодавцем як контрреволюційний злочин, що посягає на основи державного управління у сфері суспільної безпеки і правопорядку.

У результаті законотворчої діяльності РНК УРСР також було прийнято низку нормативних актів, покликаних вести боротьбу із проявами бандитизму. Зокрема, це Постанова «Про заходи по боротьбі з бандитизмом»⁹.Подальший розвиток кримінально-правового регулювання боротьби з бандитизмом в Україні був пов'язаний із першим КК УРСР, затвердженим ВУЦВК 23 серпня 1922 року. Відповідальність за бандитизм у цьому кодексі передбачалась статтею 76 і була віднесена до державних злочинів у розділі злочинів проти порядку управління.

Другий кодекс Української РСР, прийнятий у 1927 році, закріпив відповідальність за бандитизм у ст. 56 і так визначав бандитизм: «...организация вооруженных банд и участие в них и в организуемых ими нападениях на советские и частные учреждения или отдельных граждан, остановка поездов и разрушение железнодорожных путей и иных средств сообщения связи влечет за собою - лишение свободы со строгой изоляцией на срок не ниже трех лет с конфискацией всего или части имущества, с повышением при особо отягчающих обстоятельствах вплоть до высшей меры социальной защиты - расстрела, с конфискацией имущества»¹⁰.

Пізніше, у 1928 році, до переліку злочинів, боротьба з якими була в компетенції державного політичного управління, був внесений також і бандитизм.

Це свідчить про велику суспільну небезпеку цього явища для становлення державного ладу в Україні того часу.

25 грудня 1958 року був прийнятий Закон «Про кримінальну відповідальність за державні злочини». У статті 14 закону було дане визначення бандитизму. Бандитизм розумівся як «организация вооруженных банд с целью нападения на государственные, общественные учреждения или предприятия либо на отдельных лиц, а равно участие в таких бандах и совершаемых ими нападениях»¹². У цій же редакції дана норма була внесена у ст. 69 Кримінального кодексу УРСР 1960 року і відносилася до інших злочинів проти держави. Нове визначення бандитизму стало ще більш чітко вираженим. У ньому відмежовувались злочинні діяння цього виду від інших форм організованої злочинної діяльності.

Слід зазначити, що протягом багатьох років вважалося, що в країні бандитизму немає. Навіть, якщо і виявлялися озброєні групи, які виникли ще до вчинення нападів на громадян або організації, підприємства, установи, то кримінальні справи порушувалися не за нормою КК України, що передбачала відповідальність за бандитизм, а за іншими складами злочину. Якщо не існувало бандитизму, як злочину, то, очевидно, не було його і як соціального феномену. Дані судової статистики свідчать про те, що правоохоронні органи не досить ефективно застосовували норму ст. 69 КК України (1960 р.). Стаття 69 проіснувала без змін аж до прийняття у 2001 році нового Кримінального кодексу України, який був введений у дію з 1 вересня 2001 року. Склад злочину «бандитизм» (ст. 257 КК) віднесено законодавцем до розділу ІХ «Злочини проти громадської безпеки». Небагато статей Кримінального кодексу України 1960 року, які без якихось текстуальних змін ввійшли до нового Кримінального кодексу України 2001 року, але в той же час набули нових якісних змін (із розділу I Особливої частини Кримінального кодексу 1960 року «Злочини проти держави» стаття про бандитизм перемістилась в розділ IX Кримінального кодексу 2001 року «Злочини проти громадської безпеки»)¹³.

З розпадом колишнього СРСР та змінами, що почали відбуватись в економіці України - появою нових форм власності - із диспозиції статті були виключені вказівки на державні чи громадські підприємства та організації.

Безробіття, відсутність засобів до існування, занепад моралі, майже відверта пропаганда жорстокості та насильства, кулачне право, глум над особистістю, її чесністю та гідністю, зухвале і безкарне збагачення тощо - це реалії сьогодення. Бандитизм - соціальне явище, оскільки він є проявом соціальної аномії нашого суспільства.

В країні склався небезпечний соціально-психологічний феномен, коли у свідомості частини суспільства деякі протиправні діяння перестали сприйматися як злочинні, а вважаються різновидом бізнесу, хоча і небезпечного, проте досить прибуткового.

Таким чином, можна зробити висновок, що бандитизм в усі історичні періоди визнавався як одне з най- небезпечніших злочинних діянь і значне його поширення притаманне суспільству під час нестабільності в його соціально-економічному й політичному розвитку.

Література

Кузнєцова Н. Ф. Социологические проблемы уголовного права // Проблемы социологии права: Сборник научных статей / Под ред. В. Н. Кудрявцева, А. Б. Чяпаса. - Вильнюс: Пяргале, 1970. - 244 с. - С. 120-121.

2 Яковлев А. МПреступность и социальная психология (социально-психологические закономерности противоправного поведения). - М.: Юридическая литература, 1971. - С. 145.

3 Правда Русская: в 3-х т. / Под ред. Б. Д. Грекова. - М.-Л., 1940. - Т. 1: Тексты. - С. 89.

4 Законодательные акты Великого княжества Литовского XV-XVI в.в. - Л., 1936. - С. 101-102.

5 Статутъ Великого Князьства Литовскаго 1529 года // Временникъ Императорскаго Московскаго общества Исторіи и Древностей Российскихъ. 1854. - Кн. 18. - С. 1-106; Статутъ Великого Князьства Литовскаго 1566 года // Временникъ Императорскаго Московскаго общества Исторіи и Древностей Российскихъ. 1855. - Кн. 23. - С. 1-222; Статутъ Великого Князьства Литовскаго 1588 года // Временникъ Императорскаго Московскаго общества Исторіи и Древностей Российскихъ. 1854. - Кн. 19. - С. 1-382.

6 Шалфеев Н. П. Объ уставной книгъ разбойнаго приказа. - СПб., 1868. - С. 18.

7 Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства: Часть общая / Кистяковский А. Ф., орд. проф. Ун-та св. Владимира, д-р уголов. права. - 3-е изд., печ. без перемен со 2-го. - К.: Ф. А. Иогансон, 1891. - С. 547.

8 Таганцев Н. С. Русское уголовное право: лекции. Часть общая. Т 1. - изд. второе, пересмотр. и доп. - С.-Петербургъ, 1902. - С. 589.

9 О мероприятиях по борьбе с бандитизмом: постановление СНК УССР от 29.01.1921 г. // СУ УССР. - 1921. - № 2. - Ст. 41.

10 Уголовный кодекс УССР.: текст с постатейными разъяснениями из циркуляров Наркомюста и Верховного Суда УССР и определений УКК Верхового суда УССР [по сост. на 1 июля 1927 г.] / Сост. : И. И. Курицкий, Л. А. Гиммельфарб, Н. И. Шихмантер. - Х., 1927. - 322 с.

11 Об уточнении функций органов Государственного Политического Управления УССР и прокурорского надзора по делам, находящимся в производстве органов Государственного Политического Управления УССР: постановление ВУЦИК и СНК УССР от 10.10.1928 г. // СУ УССР. - 1928. - № 28. - Ст. 245.

12 Об уголовной ответственности за государственные преступления: закон от 25.12.1958 // Сборник Законов СССР и Указов Президиума Верховного Совета СССР. 1938 -1975 гг. - М., 1975. - Т. 3. - С. 355.

13 Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В. В. (голова ред.) і ін. - К. - Х.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 213.

Размещено на Allbest.ru