Співвідношення понять і практики здійснення правоохоронної та правозахисної діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія статистики, обліку та аудиту

Співвідношення понять і практики здійснення правоохоронної та правозахисної діяльності в Україні

Summary

The article is devoted to the understanding and implementation of human rights functions in Ukraine. Grounded practical necessity withdrawal issues related to human rights activities from the category of discussion. The analysis of scientific material, laws and other legal acts, decisions of the Constitutional Court of Ukraine in this context. We give proposals for solutions to the problems of impaired theoretical and practical levels.

Key words: human rights activities, the rights and freedoms of man and citizen, guarantees of the rights and freedoms of man and citizen, law enforcement entities and advocacy.

Питання взаємовідносин держави та людини є практично невичерпним джерелом для досліджень і наукових пошуків. Реалізація конституційних прав та свобод людини й громадянина - головний критерій демократичності держави, основний її юридичний обов'язок.

Поширеним в науковому середовищі є визначення, згідно з яким забезпечення державою прав і свобод людини - це створення державою умов для їх здійснення. Визначаючи, у зв'язку з цим, одне з понять правозахисної діяльності, можна ствердити, що вона є діяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, колективних та одноособових суб'єктів громадянського суспільства з недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина (юридичних осіб), а також з відновлення порушеного правомірного стану у цій сфері.

В українській юридичній науці цій проблемі приділяли увагу такі провідні вчені, як: М. І. Козюбра, В. Ф. Погорілко, П. М. Рабінович, П. Б. Стецюк, Ю. М. Тодика, В. Л. Федоренко, О. Ф. Фрицький, В. Шаповал та інші. правозахисний діяльність законодавчий акт

У юридичній науці на даний момент недостатньо розробленою залишається проблема співвідношення понять «правоохоронна діяльність» та «правозахисна діяльність». Це зумовлено тим, що до цього часу догма щодо примату держави над особою, хоч і заперечується на папері, міцно укорінена в свідомості значної частини вітчизняного наукового середовища.

Відтак діяльність усієї правоохоронної системи України до останнього часу була спрямована на захист насамперед державних інтересів. Після революційних подій 2013-2014 рр. ситуація має бути змінена докорінним чином.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави¹.

Наведена норма-принцип Основного Закону нашої країни є часто цитованою в правовій літературі. Але ще й досі не чітко визначено ознаки правоохоронної діяльності, не розмежовано поняття правоохоронної діяльності та правозахисної діяльності, що створює суттєві поняттєво-категоріальні непорозуміння.

Близьким до істинного видається визначення, відповідно до якого правоохоронна діяльність - це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку уповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення порушеного права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цієї діяльності².

Справді, термін «правоохоронна діяльність» стійко асоціюється з діяльністю правоохоронних органів, насамперед органів внутрішніх справ, хоча й не обмежується ними.

Водночас термін «правозахисна діяльність» асоціюється передусім з рухом за права людини та діяльністю громадських правозахисних організацій.

Хоча, відповідно до Конституції України, утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, досить незвичними для сприйняття є такі поняття, як «правозахисні органи державної влади» чи «правозахисна діяльність держави».

Справді, в конкретно-політичних умовах одним із завдань правоохоронної діяльності органів державної влади може бути боротьба з правозахисними організаціями, а метою діяльності правозахисних організацій - обмеження влади (свавілля) правоохоронних органів.

О. Ф. Скакун підкреслює, що механізм охорони прав людини включає в себе заходи щодо профілактики правопорушень для утвердження правомірної поведінки особи, а механізм захисту включає заходи щодо «відновлення порушених прав неправомірними діями та відповідальності особи, яка скоїла правопорушення. Без можливості захисту прав охорона прав буде неповною. Захист - це найбільш дійова охорона, другий її ступінь³.

Захист прав людини визначається також як примусові заходи, які у більшості випадків мають терміновий характер і спрямовані на попередження, припинення або пом'якшення порушень прав людини шляхом здійснення прямого дипломатичного, правового, військового, громадського тиску та використання інших засобів⁴.

У такому значенні зміст поняття «захист» навряд чи може бути застосований до діяльності правозахисних (неурядових) організацій, оскільки використання примусу є прерогативою виключно держави та державних правоохоронних органів. Недержавні, неурядові організації такими повноваженнями не наділяються. Якраз однією з особливостей їх діяльності є незастосування примусу, здійснення захисту прав шляхом проведення інформаційних, превентивних заходів, моніторингу ситуації на національному та міжнародному рівнях, контроль за виконанням законодавства та зобов'язань держави у галузі прав людини, правова та інша допомога тим особам, чиї людські права були порушені.

Сама по собі етимологія та значення слів «захист» і «охорона», а також «захищати» та «охороняти» не є принципово різними, які можуть обумовлювати зміст означених термінів «правозахисний» та «правоохоронний». Тобто, філологічна різниця значення слів не є настільки принциповою як юридична. Найчастіше до правоохоронних органів відносять суд, прокуратуру, органи міліції, органи податкової міліції, органи Служби безпеки України та ін.

Натомість, навряд чи при визначенні змісту правоохоронної та правозахисної діяльності слід обмежуватись виключно наведеною логікою.

Відповідно до Закону України «Про міліцію» одним з основних завдань міліції в Україні є захист прав і свобод громадян, їхніх законних інтересів (правозахисна діяльність). Очевидно, що крім правозахисної діяльності до повноважень правоохоронних органів входить також запобігання правопорушенням, підтримання громадського порядку, забезпечення безпеки дорожнього руху тощо⁵.

Реалізація правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав, свобод, безпеки особи здійснюється шляхом охорони та захисту прав особи. Юридичні гарантії забезпечення прав особи органами внутрішніх справ включають:

- гарантії охорони - знаходять вияв у порядку, засадах, межах застосування примусових заходів;

- гарантії захисту - втілюються в системі правових та організаційних засобів, спрямованих на припинення незаконного обмеження свободи особи, відміну незаконного правозастосовного акта⁶.

З одного боку, є підстави вважати, що обома вищевказаними поняттями може охоплюватися діяльність усіх державних органів і громадських організацій, хоча б у деякій мірі наділених правоохоронними та/або правозахисними функціями. З іншого - дане питання потребує більш вибіркового підходу.

Така неоднозначна ситуація з визначенням цих термінів пов'язується з відсутністю чіткого окреслення поняття не лише в науці, а й у законодавстві України. Як показує його аналіз, законодавець надто нечітко, суперечливо і непослідовно визначав це поняття у різних законах України, які так чи інакше стосуються діяльності правоохоронних органів. Така ситуація не тільки свідчить про відсутність єдиного підходу у розумінні того, які органи є правоохоронними, не просто ускладнює вирішення теоретичних проблем у цій сфері, а й негативно впливає на діяльність цих органів.

Проблема визначення суті правоохоронних органів полягає, на думку М. І. Хавронюка та М. І. Мельника, у тому, що існуючі законодавчі положення не дають достатніх підстав для того, щоб чітко визначити поняття «правоохоронні органи». Вони дають змогу визначити лише приблизний перелік таких органів та й то досить умовно, оскільки різними законами по-різному визначається статус одних і тих самих державних органів⁷.

Можна спробувати визначити правоохоронний орган державної влади як такий, де виконання правоохоронних функцій є визначальним у його діяльності, що у зв'язку з цим потребує специфічного матеріально-технічного та іншого забезпечення, до працівників якого законом пред'являються спеціальні вимоги та надаються спеціальні повноваження.

До головних правоохоронних функцій органів державної влади необхідно віднести:

1) профілактичну (профілактика правопорушень, які тягнуть за собою юридичну відповідальність у сфері публічного права); 2) захисну (захист життя, здоров'я, прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб); 3) охорони громадського порядку, громадської безпеки і власності; 4) ресоціалізаційну (ця функція є найбільш характерною для органів і служб у справах неповнолітніх, служб, що здійснюють адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі); 5) оперативно-розшукову; 6) розслідування злочинів; 7) судового розгляду справ; 8) розгляду справ про адміністративні порушення; 9) розгляду справ про фінансові та адміністративно-господарські правопорушення; 10) виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і досудового слідства та прокурорів. До другорядних та допоміжних правоохоронних функцій слід віднести: контрольну (наглядову), дозвільну, правороз'яснювальну (у тому числі функцію надання правової допомоги), аналітичну та методичну, інформаційну, нормотворчу, координаційну функції⁸.

Таким чином, правоохоронна діяльність - це насамперед діяльність держави через спеціально створені нею органи, спрямована на захист правопорядку. Вона передбачає спеціальне матеріально-технічне забезпечення, озброєння тощо.

Виходячи із застосованого тут методу, можна стверджувати, що правозахисні організації - це, як правило, громадські неурядові організації, основним (титульним) завданням яких є захист прав і свобод людини та громадянина. Аналіз діяльності правозахисних організацій дає змогу визначити їх функції, зокрема: профілактичну; захисну; ресоціалізаційну; правороз'яснювальну; аналітичну та/або методичну; інформаційну; нормотворчу (частково); координаційну.

Наступний висновок полягає в тому, що жоден правоохоронний орган державної влади не може вважатися правозахисним органом, оскільки покликаний передусім охороняти право в його об'єктивному розу-мінні. Разом із тим правозахисна діяльність є однією з важливих функцій (складовою частиною загального функціоналу) кожного правоохоронного органу державної влади, здійснення яких на нього покладено.

Це жодною мірою не означає, що відсутні підстави говорити про наявність правозахисних органів державної влади. Такими є ті, де за аналогією з правозахисними організаціями правозахисна функція є основною, наприклад - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

У цьому плані окремого дослідження потребує визначення місця і місії судових органів державної влади. На нашу думку, найбільш вдалим буде не включати їх у зазначений розподіл, а залишити відзначити їх спеціальний статус, що не може бути вміщений у вужчі поняття правоохоронних чи правозахисних органів (організацій).

Оскільки, як було визначено вище, здійснення правоохоронної діяльності потребує наявності відповідних інструментів державного примусу, вона може реалізовуватись лише органами публічної влади. Правозахисна діяльність не потребує спеціального організаційно-державного механізму, а тому здійснюється як державними органами, так і недержавними організаціями.

Здійснення правоохоронної діяльності, суб'єктом якої є держава, передбачає застосування сили та примусу. Здійснення правозахисної діяльності, суб'єктом якої є як державні, так і недержавні організації, не вимагає застосування примусу (хоча відомі факти застосування сили з боку правозахисних організацій, опір правоохоронним органам, але така діяльність розглядалася як протиправна).

У правовій конституційній державі правоохоронна та правозахисна діяльність є дуже близькими за змістом і значенням. Водночас у перехідних державах чи державах з необмеженою владою необхідність охорони встановленого в державі правопорядку вступає в конфлікт з утвердженням універсального принципу верховенства права, що виявляє себе в межах правозахисної діяльності.

Створення відповідних правових умов, адекватної нормативно-правової бази для існування й розвитку вільного громадянина є першочерговим напрямом державної політики. Водночас досвід існування та розвитку незалежної української держави свідчить: відсутність ефективного механізму забезпечення реалізації законодавства про права людини, чинної системи державних і недержавних органів, що забезпечують реалізацію цього законодавства, призводить до небажаних наслідків. Справді, прийняття справедливих законів на основі Конституції та відповідно до неї є важливим завданням, що має засвідчувати реальне визнання й забезпечувати ефективну дію принципу верховенства права в Україні.

Література

1. Конституція України : прийн. на 5-й сесії Верховної Ради України від 28 черв. 1996 р. (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Мельник М. І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі : навч. посіб. 2-е вид, випр. і доп. / М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. - К. : Атіка, 2010. - 571 с. - С. 22.

3. Скакун О. Ф. Теория государства и права : учебник / О. Ф. Скакун. - Х. : Консум ; Ун-т внутр. дел, 2011. - 704 с. - С. 206.

4. Словарь по правам человека (Извлечения). / А. Д. Джонгман, А. П. Шмидт. - Москва-Рязань, 1997. - 38 с. - С. 29.

5. Про міліцію : Закон України від 20 грудня 1990 р. № 565-XII // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). - 1991. - № 4. - Ст. 20.

6. Там само.

7. Мельник М. І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі : навч. посіб. 2-е вид, випр. і доп. / М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. - К. : Атіка, 2010. - 571 с. - С. 9.

8. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України / В. Маляренко. - К., 2004. - 200 с. - С. 37.

Размещено на Allbest.ru