Процесуальні помилки суб’єктів доказування при застосуванні статей 23, 291, 349 КПК як підстава визнання доказів недопустимими

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процесуальні помилки суб'єктів доказування при застосуванні статей 23, 291, 349 КПК як підстава визнання доказів недопустимими

К.В. Легких

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики, адвокат (Академія адвокатури України)

КПК містить ряд положень, які сприймаються учасниками процесу дещо формально, хоча вони є проявом основоположних принципів кримінального процесу, без дотримання яких, власне, неможливо досягти завдань кримінального судочинства. У цій статті предметом дослідження є такий принцип, як безпосередність дослідження доказів. Як зазначено у ст. 23 КПК, суд досліджує докази безпосередньо [3]. Проте законодавець не надає визначення поняття «безпосередність дослідження доказів». Відповідно до академічного тлумачного словника української мови «безпосередній -- який не має проміжних ланок, здійснюється без посередництва кого-, чого-небудь; прямий» [1].

Отже, безпосередність дослідження -- це процес пізнання, якому не передує будь-яка підготовка суб'єктом пізнання до такого пізнання. Іншими словами, безпосередність дослідження доказів -- це така процесуальна інтелектуальна діяльність суду, яка не передбачає оцінки матеріалів кримінального провадження до моменту їх надання суду для дослідження в судовому засіданні. Проте питання полягає не лише в лінгвістичному аналізі окремих визначень.

У методичних рекомендаціях для прокурорів, які підтримують державне обвинувачення, містяться положення про те, що відповідно до ч. 4 ст. 291 КПК матеріали досудового розслідування до початку підготовчого судового провадження до суду не надаються. Отже, прокурор повинен під час підготовчого судового засідання заявити клопотання про долучення до обвинувального акта документів, інших матеріалів (зокрема матеріалів досудового розслідування), що мають значення для цього провадження. При цьому робиться посилання на ст. 317 КПК, відповідно до якої після призначення справи до судового розгляду (п. 5 ч. 3 ст. 314 КПК) головуючий повинен забезпечити учасникам судового провадження можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження [4, с. 24]. Із такою позицією погодитись не можна із таких причин. По-перше, ст. 317 КПК має загальну назву «Матеріали кримінального провадження (кримінальна справа) та право на ознайомлення з ними» та передбачає право учасників процесу на ознайомлення з матеріалами провадження. Про це свідчить формулювання ч. 1 цієї статті, згідно з яким до матеріалів кримінального провадження належать документи, матеріали та судові рішення. Цілком зрозуміло, що судове рішення (у цьому випадку -- письмовий документ (вирок або ухвала)) не може з'явитися на стадії підготовчого судового засідання. По-друге, формулювання цієї норми містить перелік матеріалів, який формується не в один момент, а протягом певного часу: від документів, наданих учасниками провадження, до судового рішення. По-третє, у формулюванні цієї норми немає посилання саме на докази, на відміну від ст. 349 КПК. І, звичайно, право на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження може виникнути лише тоді, коли суд призначає справу до судового розгляду, оскільки судовий розгляд призначається на підставі обвинувального акта чи клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, що відповідають вимогам КПК. Якщо ж вони таким вимогам не відповідають, то такий акт або клопотання повертається прокурору, а отже, у суду немає жодних повноважень стосовно надання права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження з тієї причини, що такого провадження в розумінні ч. 1 ст. 317 КПК не існує.

Відповідно, в такому випадку ст. 317 КПК є загальною нормою, яка закріплює право на ознайомлення з матеріалами провадження, встановлює порядок формування матеріалів кримінального провадження (кримінальної справи) в суді та визначає момент, із якого суд уповноважений надавати матеріали для ознайомлення, -- момент прийняття судом кримінальної позовної заяви (обвинувального акта або клопотання) прокурора до провадження. Сам факт розміщення ст. 317 КПК у розділі «Підготовче провадження» не означає, що в підготовчому судовому засіданні сторони мають право надавати суду докази. Виходячи з буквального розуміння тексту КПК, на стадії судового розгляду сторони позбавлені права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, оскільки в розділі «Судовий розгляд» відсутня норма, подібна до ст. 317 КПК.

Таким чином, норми ст. 317 КПК не дають сторонам права надавати суду докази під час підготовчого судового засідання, а суду - права на задоволення клопотання про приєднання тих чи інших доказів до обвинувального акта до початку судового розгляду.

Підтверджується такий висновок змістом ч. 4 ст. 291 КПК, відповідно до якої до початку судового розгляду не передбачено надання суду інших документів, окрім визначених у ній, а саме: 1) реєстр матеріалів досудового розслідування; 2) цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування; 3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування; 4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного; 5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, в якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації. Момент початку судового розгляду визначений у ст. 347 КПК, відповідно до якої судовий розгляд починається з оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта, після чого обвинуваченому роз'яснюється суть обвинувачення. І лише після виконання цих вимог суд ставить на обговорення питання про те, які докази необхідно дослідити і який порядок їх дослідження. Це також є підтвердженням того, що жодні матеріали кримінального провадження, окрім передбачених ч. 4 ст. 291 КПК, не можуть бути надані суду під час підготовчого засідання. Якщо питання про обсяг доказів, що підлягають дослідженню, під час підготовчого засідання не вирішується, виникає питання, з якою метою (на підтвердження яких обставин) сторони щось надають суду під час підготовчого засідання, тобто в момент, коли навіть незрозуміло, які з обставин, що підлягають доказуванню, сторонами не оспорюються (або оспорюються).

При цьому слід зауважити, що суд отримує докази двома шляхами: докази можуть бути подані учасниками провадження або суд може отримати докази, застосовуючи ст. 333 КПК. І якщо у випадку застосування ст. 333 КПК суд отримує нові докази, то у випадку подання доказів сторонами суд отримує докази, зібрані до початку судового розгляду. В обох випадках має бути дотриманий процесуальний порядок щодо отримання (збирання) доказів.

Проте для доказів, які суд отримує від учасників провадження, перевірка за критерієм допустимості складається із двох самостійних елементів:

1) допустимість доказів, отриманих у межах досудового розслідування, з огляду на вимоги КПК щодо, наприклад, проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та фіксування їх результатів;

2) допустимість доказів з огляду на момент, коли такі докази були подані суду. На думку В. Г. Гончаренка, допустимістю доказів є їх придатність для використання з точки зору законності джерел, методів і прийомів одержання. Вимоги щодо процесуальної форми доказів, процесуального режиму доказування в цілому забезпечують встановлення істини, реалізацію завдань судочинства. Якщо ці вимоги порушуються, то під загрозою опиняються повнота і вірогідність доказової інформації та можливість використання її у здійсненні кримінального провадження [2, с. 14].

Якщо суд отримав від сторін будь-які докази до початку судового розгляду, на стадії підготовчого судового засідання, всі отримані в такий спосіб докази мають бути визнані недопустимими саме через порушення процесуального режиму доказування. Це випливає не лише з наведеного аналізу статей 291, 317, 349 КПК. Отримання судом будь-яких матеріалів під час підготовчого засідання, окрім передбачених ч. 4 ст. 291 КПК, грубо порушує основоположний принцип, визначений у ст. 23 КПК, -- безпосередність дослідження доказів. Цей принцип покликаний виключити можливість формування переконань суду до початку судового розгляду. Іншими словами, безпосередність дослідження доказів означає, що процес пізнання відбувається в судовому засіданні, і суд не перевіряє факти та обставини, які йому стали відомі до початку судового розгляду (з матеріалів, що йому надали сторони), а повноцінно досліджує докази, які одержує вперше.

Отже, відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів та вимог статей 291, 349 КПК отримання судом від учасників процесу доказів усупереч вимогам цих статей під час підготовчого судового засідання повинно мати наслідком визнання таких доказів недопустимими.

Список використаних джерел

1. Академічний тлумачний словник. Словник української мови : в 11 т. / І. К. Білодід та ін. -- К. : Наукова думка, 1970-1980. -- Т 1.

2. Гончаренко В. Г. Доказування в кримінальному провадженні / В. Г Гончаренко. -- К. : Прецедент, 2014.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. // Голос України. -- 2012. -- № 90-91.

4. Підтримання прокурором державного обвинувачення в умовах дії нового кримінального процесуального кодексу України / за заг. ред. д-ра юрид. наук Ю. М. Дьоміна. -- К. : Правова єдність, 2014.

Легких К. В. Процесуальні помилки суб'єктів доказування при застосуванні статей 23, 291, 349 КПК як підстава визнання доказів недопустимими

Анотація. У статті аналізуються деякі положення Кримінального процесуального кодексу України, які визначають порядок отримання судом доказів від суб'єктів доказування, та процесуальні помилки, які можуть призвести до визнання доказів недопустимими.

Ключові слова: досудове слідство, судовий розгляд, досудові та судові докази, визнання доказів недопустимими.

помилка доказування кримінальний процесуальний

Легких К.В. Процессуальные ошибки субъектов доказывания при применении статей 23, 291, 349 УПК как основание для признания доказательств недопустимыми

Аннотация. В статье анализируются некоторые положения Уголовного процессуального кодекса Украины, которые определяют порядок получения судом доказательств от субъектов доказывания, и процессуальные ошибки, которые могут привести к признанию полученных доказательств недопустимыми.

Ключевые слова: досудебное следствие, судебное рассмотрение, досудебные и судебные доказательства, признание доказательств недопустимыми.

Legkykh K V. Procedural Mistakes of Evidence Subject while Applying Articles 23, 291, 349 of Criminal Procedure Code as Reason for Recognition of Evidence Inadmissible

Summary. The article provides analysis of some provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine, order of evidence receiving by court from evidence subjects, and procedural mistakes which may lead to recognition of evidence inadmissible.

Key words: pre-trial investigation, judicial consideration, pre-trial and trial evidence, recognition of evidence inadmissible.

Размещено на Allbest.ru