Позбавлення права власності на частку в спільному майні: правове значення з’ясування всіх обставин справи

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю забезпечення дотримання майнових прав людини. Хоча закон і заперечує протиправне позбавлення права власності, проте він не виключає можливості такого позбавлення. Підстави позбавлення права власності визначені законом, але на практиці є ціла низка прогалин та внутрішніх суперечностей щодо їх застосування.

Аналіз окремих аспектів позбавлення права приватної власності і деякі їх особливості висвітлюються здебільшого в навчальній літературі з цивільного, цивільного процесуального та міжнародного приватного права.

Деяких дослідників, наприклад, К.Н. Анненкова, О.В. Дзеру, О.В. Єлісєєву, О.С. Іоффе, В.П. Камишанського, О.П. Печеного, К.І. Скловського, В.О. Тархову, Г.О. Уразову та ін., цікавило вирішення деяких проблемних питань припинення права власності. На сьогодні приділяється незначна увага комплексному дослідженню підстав та порядку припинення права власності в цілому та умовам позбавлення права власності на частку в спільному майні зокрема.

Мета цієї статті -- дати загальну характеристику та визначити на прикладах судової практики критерії застосування норм матеріального права у разі позбавлення права власності на частку в спільному майні.

Власник за бажанням може припинити право власності на річ шляхом її знищення, відчуження на користь іншої особи за відплатним чи безвідплатним договором або відмови від права власності. У ст. 346 ЦК наведено підстави, за якими добровільно та примусово може припинитися право власності. У зв'язку із цим слід проаналізувати поняття «позбавлення» та «відчуження».

Під відчуженням розуміють тільки передання права, яке може здійснюватися різними способами, наприклад, шляхом відчуження на користь іншої особи або укладення відповідного договору тощо [1].

Позбавити -- означає відібрати. Отже, позбавлення права власності -- це відібрання цього права в особи за рішенням суду з переданням іншій особі або відібрання з метою знищення речі. Проте позбавлення права власності можливе і щодо того майна власника, яким володіє інша особа [2].

До підстав припинення права приватної власності за необхідності присудження майна однієї особи іншій належить позбавлення права власності на частку в спільному майні згідно зі ст. 365 ЦК за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Статтею 365 ЦК не виключено укладення договору з метою припинення права на частку в спільному майні. З метою припинення права на частку в спільному майні одного або декількох учасників інші співвласники мають учинити позов до суду. Такий позов відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК може бути задоволений лише за умови, що на момент постановлення судом рішення позивач (позивачі) вніс на депозитний рахунок суду вартість частки, про припинення права на яку заявлено позов [3, с. 467].

Позивачами мають бути всі інші співвласники. Термін «співвласники» формально означає неможливість звернення однієї особи з вимогою про припинення права на частку за ст. 365 ЦК, якщо співвласників лише двоє. У таких випадках заінтересований у припиненні права спільної часткової власності співвласник має вимагати від іншого співвласника укладення договору виділу своєї частки (ст. 364 ЦК) або поділу спільного майна (ст. 367 ЦК). Саме другий варіант є таким, що йому слід надати перевагу (ст. 364 ЦК). Водночас зазначимо, що в судовій практиці є випадки, коли позов про припинення права на частку в спільному майні, яке належить двом суб'єктам, заявляється одним співвласником до іншого [4].

Отже, з урахуванням судової практики узагальнимо обставини, які впливають на позбавлення права приватної власності на частку в спільному майні, але спочатку звернемо увагу на відмінність юридичних конструкцій статей 364 та 365 ЦК.

Так, якщо ст. 364 ЦК регулює випадки, коли припинення спільної часткової власності учасника здійснюється за його ініціативою, то ст. 365 ЦК визначає підстави і порядок заявлення вимог іншими співвласниками про припинення права на частку одного з них.

При застосуванні положень ст. 365 ЦК сторони повинні дотримуватися вимоги щодо попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а в разі припинення права власності на майно на підставі ст. 364 ЦК -- вимоги ч. 2 ст. 364 ЦК, відповідно до якої право на частку в праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав компенсацію, припиняється з дня її отримання, а не з дня винесення судом рішення.

Відповідно до ст. 364 ЦК співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У судовій практиці трапляються випадки неврахування відмінностей правових норм ст. 364 та ст. 365 ЦК, що призводить до неправильного застосування норм матеріального права щодо спірних правовідносин.

Наприклад, позивач звернувся до суду із позовом про припинення права власності і свої вимоги обґрунтував тим, що спірна квартира згідно з висновком будівельно-технічної експертизи є неподільною, а спільне володіння та користування квартирою неможливі.

Обов'язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки, обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ не передбачається та не ставиться право співвласника на виділ у залежність від згоди інших співвласників, їх матеріального стану і мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ. При вирішенні спору суд виходив з інтересів відповідача, залишивши поза увагою доводи позивача щодо неможливості спільного використання спірної квартири і те, що правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних за рахунок інших. Апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув і їх не усунув, не перевірив, зокрема, доводів апеляційної скарги щодо відсутності необхідності згоди відповідача на стягнення на його користь грошової компенсації за частку у спільній частковій власності на спірну квартиру [5].

Зауважимо, що норми статей 364 та 365 ЦК є різними за правовою природою, і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову, оскільки перша передбачає право співвласника, який бажає виділу, на частку зі спільного майна, а друга -- можливість за позовом інших співвласників припинити право особи на частку у спільному майні. При цьому грошова або інша майнова компенсація відповідно до ст. 364 ЦК може бути виплачена співвласнику, який бажає виділу, лише за його згодою. Водночас відповідно до ст. 365 ЦК згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за її частку не потрібно (позивачу лише необхідно внести вартість частки, право на яку припиняється, на депозитний рахунок суду).

Із матеріалів іншої справи вбачається, що позивачі як співвласники спірного майна вимагали виділення в натурі належних їм часток у спільній частковій власності відповідно до ст. 364 ЦК, а також порушували питання про припинення права іншого співвласника на незначну частку у спільному майні, яку неможливо виділити в натурі, на підставі ст. 365 ЦК та відповідне збільшення за рахунок такого припинення власних часток. При цьому позивачі відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, як того вимагає ст. 365 ЦК, не внесли.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, не звернув уваги на те, що суд не уточнив позов і вирішив дві взаємовиключні вимоги, пред'явлені на підставі і ст. 364 ЦК, і ст. 365 ЦК. За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з переданням справи в цій частині на новий судовий розгляд [6].

Серед практиків триває дискусія щодо того, чи необхідне для припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників дотримання усіх чотирьох умов, або достатньо наявності однієї з них. Зі змісту ст. 365 ЦК випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якої з обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (ухвала ВСУ від 23 червня 2010 р. у справі № 6-22505св09).

Зазначимо, що визначальним при вирішенні справи про припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників є «неістотність завданої шкоди».

Питання про те, чи є частка незначною, підлягає вирішенню судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. При цьому висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, також робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Так, суд першої інстанції в порушення вимог статей 214, 215 ЦПК доводів відповідачки про відсутність у неї іншого житла належним чином не перевірив, не визначився у достатньому обсязі з характером спірних правовідносин та не звернув уваги на особливість припинення права особи на частку жилого приміщення, а тому належним чином не вмотивував свого висновку про те, що припинення права відповідачки на частку в будинку не завдасть істотної шкоди її інтересам. Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК достатньою мірою не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, та залишив рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції (ухвала ВСУ від 23 червня 2010 р. у справі № 6-22 505св09) [7].

Слід підкреслити, що умовою припинення права на частку законодавець встановив саме незначний розмір частки у праві, а не частини спільного майна, яка на цю частку припадає. Такий критерій не завжди дозволяє судам правильно визначити незначний розмір частки у праві спільної часткової власності [4].

Як передбачено п. 7 постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 1995 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», у випадках, коли суд вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

Так, колегія суддів дійшла висновку, що припинення права спільної часткової власності сторін на квартири зі сплатою відповідачкою грошової компенсації у цьому випадку не суперечитиме інтересам та не завдасть шкоди неповнолітньому, оскільки за викладених обставин він не користується своєю часткою у спадщині з часу її прийняття, тобто понад сім років, і реально користуватися нею не може зараз та не зможе у майбутньому, виділити цю частку в натурі неможливо, при цьому на нього покладається тягар утримання майна. Позивачка від цього свого зобов'язання не відмовляється, але у зв'язку із загальновідомими подіями у регіоні (бойові дії) здійснити це тепер не може, проте гарантує, що отримані від відповідачки кошти будуть використані виключно для придбання житла сину в м. Києві [8].

Досить складним для розуміння є посилання в п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦК на таку ознаку частки, як «неможливість бути виділеною в натурі», в аспекті її співвідношення з нормою п. 2 ч. 1 ст. 365 ЦК, адже цей пункт передбачає таку ознаку, як неподільність речі. Однак поняття «неможливість виділення в натурі» охоплює такі поняття, «як неподільність речі», коли частка не може бути виділена в натурі внаслідок природних або штучних характеристик речі як єдиного об'єкта (ст. 183 ЦК), і «заборона виділу згідно із законом» (ч. 2 ст. 364 ЦК). Іншими словами, поняття «неможливість виділення речі в натурі» вже включає неподільність речі і є ширшим поняттям, тому для суду немає необхідності встановлювати ознаку, зазначену в п. 2 ч. 1 ст. 365 ЦК. Наявність у матеріалах справи третьої та четвертої ознак суди перевіряють досить рідко, що є підставою для наступного скасування прийнятих рішень. Водночас ці ознаки так само, як і перші дві, є необхідними для встановлення підстав для задоволення позову співвласників [4].

Зауважимо, що неможливість спільного володіння та користування слід розуміти не тільки як об'єктивну, а й як зумовлену стосунками між співвласниками, що фактично склалися [3]. Неможливість спільного володіння та користування майном переважно обґрунтовується недоброзичливими стосунками між співвласниками, що перешкоджають один одному у повному здійсненні прав володіння та користування майном.

Припинення права власності не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Тому позов про припинення права на частку в спільному майні (житлі) не може бути задоволений, якщо внаслідок припинення права спільної часткової власності колишній співвласник та члени його сім'ї будуть позбавлені житла.

Якщо частка була визнана незначною, такою, що не могла бути виділена зі спільного майна, суд має взяти до уваги той факт, що одна із сторін не має іншого житла та не має можливості для його придбання, а коштів, одержаних як компенсація за частку, для цього не вистачить. При цьому такі обставини мають бути підтверджені доказами.

Так, відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивач не надав доказів та не навів обставин, які б відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК були підставою для припинення права відповідача на частку в спільному майні.

Мотивуючи рішення, апеляційний суд зазначав, що позивач, вказуючи на неможливість спільного користування майном, не навів доводів та не надав доказів того, що спільне користування неможливе з вини відповідача. Крім того, судом встановлено, що іншого житла у відповідача немає, і припинення її права на частку житлового приміщення завдасть істотної шкоди її інтересам [9].

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку в спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Невиконання позивачем цієї умови є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а основною вимогою, на якій повинно ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди.

ЦК не уточнює, коли саме має бути внесена грошова сума, проте в будь-якому разі це має відбутися до прийняття рішення судом. Разом із тим у позивачів немає обов'язку вносити суму на депозит суду одночасно з поданням позову, як це визначено, наприклад, щодо осіб, чиї переважні права на купівлю частки порушені згідно з абзацом першим ч. 4 ст. 362 ЦК.

При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на це майно допускається лише за його згодою та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини 4, 5 ст. 71 СК). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК.

Виникають ситуації, коли будинок є неподільним, спільне користування ним неможливе через неприязні стосунки між сторонами, але припинення права власності не завдасть істотної шкоди відповідачам, оскільки вони зареєстровані та мешкають в іншому місці. При цьому суд не задовольняє позову щодо припинення права власності, оскільки не повинен порушуватися принцип рівності прав співвласників. А правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Показовим є такий приклад судової практики. На засіданні Судової палати у цивільних справах ВСУ 02 липня 2014 р. було розглянуто справу № 6-68цс14 за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та за зустрічним позовом про припинення права на частку в спільному майні.

Так, у лютому 2013 р. позивачка звернулась до суду із позовом, посилаючись на те, що їй на праві власності належить частина житлового будинку у порядку спадкування за заповітом. Проте відповідачі за її відсутності неправомірно вселились до будинку, оформили реєстрацію за місцем проживання, перешкоджають їй користуватися будинком. Позивачка просила зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні спадковим майном і вселити її до будинку.

Задовольняючи позов про припинення права власності відповідача на частину житлового будинку з виплатою йому вартості цієї частки, суд першої інстанції виходив із того, що таке припинення (п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК) не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки він є громадянином іншої держави, в якій проживає й працює, а спірну власність використовує тільки для літнього відпочинку.

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився і касаційний суд, вважав такий висновок необґрунтованим із тих підстав, що порушується принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Такий висновок суду касаційної інстанції свідчить про неправильне застосування п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК, оскільки відповідно до цієї норми право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди (постанова Судової палати у цивільних справах ВСУ від 02 червня 2014 р. у справі № 6-68цс14) [10]. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників.

Підсумовуючи, слід зазначити, що, по-перше, норми статей 364 та 365 ЦК є різними за правовою природою, і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову; по-друге, з'ясування питання про те, чи є частка незначною, підлягає вирішенню судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи; по-третє, позов про припинення права на частку в спільному майні (житлі) не може бути задоволений, якщо внаслідок припинення права спільної часткової власності колишній співвласник та члени його сім'ї будуть позбавлені житла; по-четверте, співвласник, який має незначну частку в спільній власності, при припиненні права власності отримає незначну шкоду його інтересам та грошову компенсацію, пропорційну його частці у спільній власності.

Література

майно приватний відчуження цивільний

1. Уразова Г.О. До питання розмежування категорії «відмова» від інших суміжних понять // Ученые записки Таврического национального университета имени В.И. Вернадского. -- 2013. -- Т. 26 (65). -- № 2-1 (Ч. 1) [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://sn-jurid.crimea.edu/arhiv/2013/26_2_p1_law/039_syr.pdf.

2. Заїка Ю.О. Українське цивільне право: навч. посіб. К.: Істина, 2005. 312 с. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://pidruchniki.com/1217111851469/ pravo/pozbavlennya_prava_vlasnosti.

3. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: у 2 т. / відп. ред. В.Г. Ротань. -- 2-ге вид. -- X.: Фактор, 2010. -- Т 1. 800 с.

4. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://radnuk.info/komentar/chky/chky-knuga3/chky-knuga3-pozd1/120-tsk-glava26/2067--365.

5. Про припинення права власності на частку у спільному майні подружжя зі стягненням грошової компенсації: ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 р. у справі № 641829св12 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/28319643.

6. Про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на частину спадкового майна та його виділення: ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17 березня 2010 р. у справі № 6-25305св07 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.http://reyestr. court.gov.ua/Review/9229758.

7. Про припинення частки у майні: ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 червня 2010 р. у справі № 6-22505св09 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/ Review/10230143.

8. Про припинення права власності на майно та стягнення грошової компенсації: ухвала Апеляційного суду м. Києва від 03 липня 2013 р. у справі № 22-ц/796/9776/2013 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/39160906.

9. Про припинення права на частку в спільному майні: ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2012 р. у справі № 6-12102св 12 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/25235878.

10. Про усунення перешкод у користуванні власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні: ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02 липня 2014 р. у справі № 6-68цс14 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/39783878.

Размещено на Allbest.ru