Щодо юридичного складу виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Прийняття 19 червня 2003 року Закону України «Про основи національної безпеки України» унормувало класифікацію загроз національним інтересам і національній безпеці України. До основних реальних та потенційних загроз національній безпеці України у сфері державної безпеки серед іншого було віднесено поширення корупції в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності [1, ст. 7]. Негативний вплив організованої злочинності на посилення соціальної напруженості та дестабілізації суспільних відносин, виникнення деформації у сфері господарювання, уповільнення темпів економічного розвитку держави обумовили схвалення Президентом України 21 жовтня 2011 року Концепції державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю [2] (далі Указ). В Указі відзначено необхідність удосконалення заходів, спрямованих на нейтралізацію чинників, які зумовлюють організовану злочинність, недопущення подальшого контролю з боку організованих груп і злочинних організацій левової частки тіньового капіталу, протиправної діяльності, пов'язаної з розкраданням бюджетних коштів, легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, організацією наркобізнесу, нелегальною міграцією тощо.

Перед суб'єктами боротьби з організованою злочинністю було поставлено завдання щодо пошуку нових та вдосконалення існуючих підходів до боротьби з організованою злочинністю, які б відповідали сучасним реаліям та враховували тенденції розвитку суспільства і держави. Важливе місце у комплексі заходів із запобігання злочинній діяльності організованих злочинних угруповань, виявлення, припинення вчинюваних ними злочинів, притягнення до встановленої законом відповідальності організаторів, керівників та інших учасників організованих злочинних угруповань посідає такий захід, як виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Слід зауважити, що виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації може розглядатися у трьох вимірах кримінально-правовому, кримінально-процесуальному та у теорії оперативно-розшукової діяльності, тобто як обставина, що виключає злочинність діяння, як негласна слідча (розшукова) дія та як оперативно-розшуковий захід відповідно [3, ст. 43; 4, ст. 272; 5, ст. 8]. Втім, повне і всебічне дослідження правової природи виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації лише в межах кримінально-правової науки вважається малоймовірним, оскільки розкривати зміст категорії «виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації», слід, на нашу думку, з урахуванням положень кримінально-процесуальної науки та теорії оперативно-розшукової діяльності.

Кримінальний кодекс України (далі КК України) має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам [3, ст. 1]. Для здійснення цього завдання КК України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави є завданням оперативно-розшукової діяльності [5, ст. 1]. Реалізація вказаного завдання відбувається шляхом використання системи гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, застосування оперативних та оперативно-технічних засобів.

На думку науковців [6, с. 74; 7, с. 262-263; 8, с. 210; 9, с. 17] найбільш дієвим серед оперативно-розшукових заходів, які використовуються в боротьбі з організованою злочинністю, є проникнення в злочинне угруповання негласних працівників оперативних підрозділів правоохоронних органів або осіб, які співпрацюють з ними.

Відповідно до пункту 8 статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (далі Закон) від 18 лютого 1992 року [5] оперативним підрозділам Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, управління державної охорони, органів доходів і зборів, органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної пенітенціарної служби України, розвідувального органу Міністерства оборони України для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності за наявності передбачених ст. 6 Закону підстав надається право виконувати спеціальне завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації згідно з положеннями ст. 272 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України).

Крім того, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України згідно з положеннями ст. 13 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» [10] мають право, якщо інших заходів для розкриття організованої злочинності та притягнення винних до відповідальності недостатньо, використовувати штатних і нештатних негласних співробітників, які вводяться під легендою прикриття в організовані злочинні угруповання. До умов, які встановив законодавець для введення негласного співробітника в організовані злочинні угруповання, відноситься і наявність відомостей про організовану злочинну діяльність. Проте, не викликає сумніву, що обсяг таких відомостей не може бути великим, оскільки виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, як оперативно-розшуковий захід має на меті з'ясування структури організованої групи чи злочинної організації, взаємозв'язків їх складових ланок, встановлення осіб, які є лідерами угруповань, їх дійсну роль в організації злочинної діяльності; отримання повної, достовірної та своєчасної інформації про конкретні епізоди вчинених злочинів, злочинну діяльність, що планується, її напрями; встановлення місцезнаходження членів організованих злочинних угруповань, які перебувають у розшуку; встановлення місць зберігання зброї, коштів, цінностей та іншого майна, здобутого злочинним шляхом, способів легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; з'ясування даних про способи конспірації, засоби маскування злочинної діяльності, наявність корумпованих зв'язків з працівниками державних установ, в т. ч. судових та правоохоронних органів; отримання інформації про відносини між учасниками організованих злочинних формувань, наявність конкуренції за лідерство, конфлікти, які можуть бути використані для протиборства між членами угруповань (кількома угрупованнями) та в кінцевому підсумку для нейтралізації та розкриття їх діяльності; отримання іншої інформації, необхідної для попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації тощо [11, с. 16].

Виходячи з цього, проведення вказаного заходу дає змогу не лише викрити злочинну діяльність організованої групи чи злочинної організації, а й остаточно припинити їх діяльність. Це, безумовно, дозволяє мінімізувати суспільно-небезпечні наслідки, а в окремих випадках зовсім їх уникнути. До того, вказаний оперативно-розшуковий захід дає змогу оперативним підрозділам отримувати повну, достовірну і своєчасну інформацію про протиправну діяльність та забезпечує прийняття рішень щодо подальших шляхів реалізації цієї інформації.

Успішне виконання спеціального завдання особою, яка перебуває в складі організованої групи чи злочинної організації, можливе за умови збереження в таємниці факту належності чи співпраці з правоохоронними органами. Відтак, ця особа змушена вчиняти протиправні діяння, в т. ч. й кримінально-карані. Заслуговує на увагу позиція Ю. В. Мантуляка, що в цьому зв'язку виникає необхідність у визнанні в окремих випадках таких діянь правомірними [11, с. 17], адже ключовим завданням кримінального права є відмежування поведінки злочинної від незлочинної, встановленням заборони на вчинення суспільно-небезпечних діянь, а в окремих випадках і виключення злочинності вчиненого за певних обставин діяння, яке при інших рівних умовах мало б бути караним.

КК України визнає правомірним вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності, за винятком вчинення у складі злочинних угруповань умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством над потерпілим, або умисного тяжкого злочину, пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких чи особливо тяжких наслідків [3, ст. 43].

Задля встановлення сутності правомірного вчинку, передбаченогост. 43 КК України, варто з'ясувати його внутрішню будову та зміст структури цього вчинку. Підтримуючи позицію Ю. В. Мантуляка [11, с. 85] про можливість застосування вчення про юридичний склад злочину для розкриття внутрішньої будови обставин, що виключають злочинність діяння, звернемося до дослідження юридичного складу злочину, проведеного С. Д. Шапченком [12, с. 86-122].

Як і юридичний склад злочину, так і юридичний склад правомірних вчинків, є законодавчою моделлю, закріпленою у формі відповідної обставини, що виключає злочинність діяння, має по суті характер інформаційної системи, яка в свою чергу має структурний та змістовний аспекти. Перший із них відображає «можливі варіанти системного поєднання відповідних значень юридичних фактів, є своєрідним «структурним скелетом» юридичного складу» [12, с. 97] правомірного вчинку, а другий несе інформацію про зміст юридичних фактів та про характер зв'язків між ними [12, с. 97]. Структурний аспект юридичного складу правомірного вчинку включає, принаймні, два рівні: перший, як традиційно вважається, утворюють об'єкт, суб'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторони юридичного складу правомірного вчинку, другий рівень складають «дрібніші» його компоненти. Розкриття внутрішньої будови юридичного складу правомірного вчинку, крім з'ясування її змісту, передбачає конкретне використання відповідної термінології; найбільш прийнятним у цьому плані уявляється використання усталених термінів теорії кримінального права і теорії систем [12, с. 97].

З цього випливає, що до основних характеристик юридичного складу правомірного вчинку можна віднести його структуру та зміст. Деталізує ці характеристики Ю.В. Мантуляк, який до основних системно-структурних характеристик юридичного складу правомірного вчинку відносить загальну структуру, специфічну конструкцію та конкретний зміст. При цьому перші дві характеристики утворюють структурний аспект юридичного складу правомірного вчинку, а третя його змістовний аспект [11, с. 86].

Загальна структура юридичного складу правомірного вчинку обумовлена застосуванням системного підходу для з'ясування внутрішньої будови цієї юридичної конструкції. Внаслідок такої систематизації відповідних юридичних фактів юридичний склад правомірного вчинку уявляється відображенням чотирьох груп юридичних фактів, що стосуються: 1) об'єкта правомірного вчинку, тобто таких правоохоронюваних інтересів людини, суспільства або держави в цілому як одного із різновидів (проявів) цінностей, яким може бути заподіяна шкода відповідним діянням; 2) об'єктивної сторони правомірного вчинку, тобто зовнішнього прояву діяння, а також тих обставин оточуючого середовища, які, на думку законодавця, впливають на визнання конкретного діяння правомірним вчинком певного виду (окремим різновидом конкретної обставини, що виключає злочинність діяння); 3) суб'єкта правомірного вчинку, тобто особи, яка його вчинила; 4) суб'єктивної сторони правомірного вчинку, тобто тієї внутрішньої психологічної характеристики правомірної та корисної (чи допустимої) поведінки, що полягає у психічному ставленні суб'єкта до вчиненого діяння (діянь) в цілому та його окремих юридично значимих елементів об'єктивного характеру (дії чи бездіяльності, наслідкам, причиновому зв'язку між діянням і наслідками, місцю, часу, способу, знаряддям, засобам та іншим обставинам) [12, с. 98]. Погоджуємось з думкою С.Д. Шапченка про очевидність умовності такої систематизації, особливо при виділенні об'єктивних та суб'єктивних ознак правомірного вчинку, а тому констатація цього моменту практично завжди доповнюється положеннями про «взаємозв'язок», «єдність» юридичних фактів, відображених в юридичному складі правомірного вчинку [12, с. 98].

Видається, що загальна структура правомірного вчинку представлена складовими частинами його юридичного складу, і може розглядатись як перший рівень структурного аспекту дослідження таких вчинків. Кримінально-правове значення цього рівня полягає в тому, що він, загалом, є однотипним для юридичних складів усіх обставин, що виключають злочинність діяння, і тому всі склади зазначених правомірних вчинків повинні мати однакову загальну структуру (конструкцію).

Специфічна конструкція юридичного складу правомірного вчинку, на думку Ю.В. Мантуляка, розкриває другий рівень структурного аспекту юридичного складу правомірного вчинку [11, с. 87]. Вона передбачає з'ясування питання, скільки юридичних фактів відображається в юридичній конструкції правомірного вчинку, яких саме значень у кожній складовій частині (об'єкті, суб'єкті, об'єктивній чи суб'єктивній стороні) вони набирають, і чи є якісь зв'язки між ними, не розкриваючи конкретний зміст цих фактів і характер зв'язків між ними.

Типовим випадком специфічної конструкції юридичного складу правомірного вчинку можна визнати визначення у ч. 2 ст. 43 КК України умов притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкий злочин, вчинений умисно і поєднаний з насильством над потерпілим, або тяжкий злочин, вчинений умисно і пов'язаний з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Специфіка цього типового випадку (ситуації) полягає у тому, що український законодавець фактично передбачає «приєднання» до основного юридичного складу «додаткових» елементів, кожен з яких розкриває умови: 1) притягнення суб'єкта до кримінальної відповідальності за недотримання правил, зазначених у ч. 1 ст. 43 КК України (т. зв. «кваліфіковані» обставини); 2) звільнення суб'єкта від кримінальної відповідальності (або визнання вчиненого суб'єктом діяння (дії чи бездіяльності) таким, яке виключає злочинність) т. зв. «привілейовані» обставини. [11, с. 88-90]. Фактично такими умовами у юридичному складі правомірного вчинку виступають інформаційні дані не лише про наявність, але й про відсутність певних юридичних фактів. В одних випадках такі дані можуть міститись безпосередньо у статті Розділу VIII Загальної частини КК України, зокрема, вчинення особою у складі організованої групи чи злочинної організації умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством над потерплим, або умисного тяжкого злочину, пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (ч. 2 ст. 43 КК України). В інших випадках інформація про наявність чи відсутність певних юридичних фактів у межах юридичного складу правомірного вчинку отримується шляхом співставлення положень статей Загальної та Особливої частин КК України (наприклад, положень ч. 4 і ч. 5 ст. 12 про зміст понять «тяжкий злочин», «особливо тяжкий злочин»; положень про визначення умислу і його видів (ст. 24), зокрема, при вирішенні питання про визнання особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків, вчиненими умисно.

Нарешті, для з'ясування конкретного змісту юридичного складу правомірного вчинку необхідно насамперед з'ясувати його внутрішню будову (загальну структуру та специфічну конструкцію), а згодом потрібно встановити конкретне характерне наповнення окремих юридичних фактів, які складають зміст структури вчинку [11, с. 91]. Як зазначає С.Д. Шапченко, наповнення відповідних значень юридичних фактів і зв'язків між ними конкретним змістом здійснюється шляхом їх змістовних характеристик, які традиційно можуть іменуватись ознаками юридичного складу [12, с. 102], тобто під змістом складу розуміється сукупність ознак, що його утворюють [13, с. 42]. При цьому, як правило, кожний елемент цієї юридичної конструкції характеризується однією чи кількома ознаками. Однак може мати місце і протилежний варіант, коли одна і та сама ознака характеризує різні елементи, зокрема, наявність у ч. 1 ст. 43 КК України такої специфічної ознаки виконання спеціального завдання як вимушеність заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності, може пов'язуватись правозастосовчими органами як зі способом, так і з часом чи обстановкою (ситуацією) заподіяння такої шкоди зазначеною особою.

Ознака юридичного складу правомірного вчинку як відповідна змістовна характеристика повинна відповідати наступним вимогам: а) у поєднанні з іншими ознаками складу вчинку визначати суспільну допустимість та правомірність діяння; б) відрізняти вчинок від інших різновидів обставин, що виключають злочинність діяння; в) бути прямо передбаченою в кримінальному законі або однозначно випливати з його тлумачення; г) не бути похідною від інших ознак; ґ) характеризувати, як правило, один конкретний елемент юридичного складу правомірного вчинку [11, с. 93].

Узагальнюючи, можна зробити висновок, що юридичний склад виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації є сукупністю взаємопов'язаних елементів, що характеризують діяння, пов'язане з вимушеним заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам, як обставину, що виключає злочинність діяння. При цьому, системно-структурну характеристику юридичного складу правомірного вчинку являють загальна структура, специфічна конструкція та конкретний зміст. Перші дві характеристики утворюють структурний аспект юридичного складу правомірного вчинку, а третя його змістовний аспект.

Наведене визначення не є беззаперечним, а ця публікація закликає до подальших наукових дискусій, які мають сприяти не лише формування цілісних теоретико-методологічних основ розвитку та застосування інституту виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, а й пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у відповідній сфері.

Література

кримінальний правомірний громадянин

1. Про основи національної безпеки України // Закон України від 19. 06.2003 // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 39. Ст. 351.

2. Про Концепцію державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю: Указ Президента України від 21.10.2011 р. № 1000/2011 // Офіційний вісник України. 2011. № 83. Ст. 3019.

3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25-26. Ст. 131.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. // Офіційний вісник України. 2012. № 37. Ст. 1370.

5. Про оперативно-розшукову діяльність // Закон України від 18.02.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 22. Ст. 303.

6. Кондратьєв Я.Ю., Романюк Б.В., Глушков В.О. Стратегія і тактика боротьби з організованою злочинністю та корупцією // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). Науково-практичний журнал. 2000. №2. С. 60-84.

7. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. Монографія. К.: Атіка, 2004. 336 с.

8. Мельник А.О., Кузьмін С.А. До питання про виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації в контексті кримінально-правового інституту обставин, що виключають злочинність діяння // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). Науково-практичний журнал. 2011. № 24. С. 205-211.

9. Азаров М.Ю. Особливості виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). Науково-практичний журнал. 2013. № 1 (29). С.11-18.

10. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю // Закон України від 30.06.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 35. Ст. 358.

11. Мантуляк Ю.В. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставина, що виключає злочинність діяння: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К., 2005. 259 с.

12. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Беньківський та ін.; за ред. П.С. Матишевського та ін. Стер. вид. К.: Юрінком Інтер, 2000. 512 с.

13. Энциклопедия уголовного права. Т. 4. Состав преступления. Издание профессора Малинина. СПб., 2005. 797 с.

Размещено на Allbest.ru