Ознаки насильства у кримінальному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ознаки насильства у кримінальному праві

Козич І.В.

Анотація

кримінальний людина воля насильство

Ознаки насильства у кримінальному праві

Козич І.В.

У статті на основі дослідження існуючих в науці кримінального права підходів аналізуються ознаки насильства у кримінальному праві. Серед таких ознак особливо виділено протиправність, умисність діяння, спричинення фізичної шкоди (загрози її спричинення) іншій людині всупереч (проти) її волі.

Ключові слова: насильство, ознаки насильства

Аннотация

Признаки насилия в уголовном праве

Козыч И.В.

В статье на основе исследования существующих в науке уголовного права подходов анализируются признаки насилия в уголовном праве. Среди таких признаков особенно выделено противоправность, умышленность деяния, причинение физического вреда (угрозы его причинения) другому человеку вопреки (против) его воли.

Ключевые слова: насилие, признаки насилля

Annotation

Features of violence in criminal law

Kozych I.V.

On the basis of existing research in the science of criminal law author analyzes the features of violence in criminal law. Among such fesatures there are identified wrongfulness, deliberate act to cause physical harm (threat of causing) to another person against her will.

Keywords: violence, features of violence

Актуальність теми. Насильство як одна з форм суспільно небезпечної поведінки детерміновано соціально-економічними, політичними і морально-психологічними умовами життя суспільства. Суспільно небезпечне насильство належить до тих соціальних феноменів, які, як зауважує А.Е. Жалінський, «нерідко опинялися в центрі уваги творців філософських систем і концепцій для обґрунтування суджень про сенс людського існування, свободу волі, розвиток суспільства і т. п.».

В умовах сучасності, коли, з одного боку, відбувається становлення нової української державності, а з іншого, - виникає зіткнення з проблемами глобалізації, що породжують, у тому числі, тероризм, захоплення заручників, торгівлю людьми, використання рабської праці та інші насильницькі діяння, залишається незмінним інтерес до насильницької поведінки людей. У кримінальному законі, як на дзеркальній поверхні, повинні відобразитися ті форми суспільно небезпечного насильства, які потребують охорони засобами кримінального права.

Стан досліджень. Серед сучасних учених, які тією чи іншою мірою розробляли проблеми насильства у кримінальному праві, слід назвати таких, як Ю.В. Баулін, П.С. Берзін, В.К. Грищук, О.М. Гумін, С.О. Гуртовенко, В.П. Ємельянов, А.Ф. Зелінський, А.О. Йосипів, О.О. Кваша, М.В. Костицький, О.М. Костенко, П.П. Михайленко, В.О. Навроцький, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, М.І. Хавронюк та ін.

Виклад основного матеріалу. Проблема насильства у суспільстві є однією з найгостріших проблем усього людства. Зважаючи на її різносторонність, насильницька чи агресивна поведінка людини виступає об'єктом дослідження багатьох наук. Саме тому, як слушно зазначає А.О. Йосипів, насильство може розглядатися у різних аспектах: історичному, соціологічному, політологічному, психологічному, юридичному [1, с. 9]. Можна також говорити і про інші аспекти цієї проблеми в контексті політики в сфері протидії злочинності: пенітенціарний, кримінально-процесуальний, криміналістичний, судово-медичний, кримінологічний і.т.п. Крім того, О.В. Старков та О.В. Тюмєнєв зазначають, що існує спеціальна наука - віолентологія (від англ. violence - насилля) [2, с. 6-7].

Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає «насильство» у двох значеннях: «1. Застосування фізичної сили до кого-небудь. 2. Застосування сили для досягнення чого-небудь; примусовий вплив на когось, щось» [3, с. 735]. Аналогічні визначення терміну «насильство» містяться у «Тлумачному словнику української мови» та «Словнику української мови» [4, с. 184]. Серед російських словників найбільш повне тлумачення терміну «насильство» міститься у словнику Брокгауза і Єфрона: «незаконное употребление силы против личности потерпевшего, принуждение его что-либо сделать или не делать, что-либо испытать или перенести. Н. может быть физическое или психическое; последнее всего чаще выражается в форме угроз ...

. Н. может быть средством для учинения другого преступления (разбоя, грабежа, изнасилования, посягательства на личную свободу); тогда оно входит в состав последнего и им поглощается. Как самостоятельное преступление, Н. состоит в противозаконном употреблении силы против личности, не переходящему в иное преступление» [5].

Виходячи з наведених визначень, насильство в його етимологічному розумінні співставляється або із застосуванням примусу до іншої особи з метою заставити її щось зробити або просто із застосуванням фізичної сили до іншої особи. Однак цього явно недостатньо для розуміння поняття «насильство» в кримінально-правовому аспекті.

Насильству, в першу чергу, притаманні всі ознаки, які характерні для злочину взагалі і наведені у ст. 11 КК України з відповідними понятійними уточненнями.

Стосовно того, чи є насильство суспільно-небезпечним і протиправним у кримінально-правому розумінні на даний час існують різні точки зору. Згідно однієї з них, поняття насильство охоплює і ті випадки, коли особа вчиняє правомірні дії із застосуванням фізичної сили чи примусу. Зокрема, правомірним насильством вважаються дії, спрямовані на захист від суспільно небезпечного посягання без перевищення меж необхідної оборони. Таку точку зору висловлювали І.Я. Козаченко і Я.Д. Сабіров [6, с. 27-36], А.В. Наумов [7, с. 56] та ін.

В такому контексті правомірним насильством слід вважати і всі примусові засоби кримінально-правового впливу чи заходи безпеки (покарання, примусові заходи медичного характеру тощо), а також всі можливі варіанти правомірного спричинення шкоди організму людини (наприклад, діяльність стоматолога по видаленню зуба).

З іншої сторони висловлюється точка зору, що насильство існує тільки, коли фізична сили чи інші засоби впливу на особу проти або за відсутності її волі застосовуються всупереч закону. Насильство може бути тільки протиправним [8, с. 106].

В найширшому розумінні, під насильством у праві слід розуміти будь-який вплив на людину проти або за відсутності її волі із застосуванням фізичної сили, примусу чи інших заходів впливу. Оскільки однією із ознак держави є застосування державного примусу, то такі заходи, будучи застосовані проти волі особи, є дуже схожими із насильством. Однак, очевидно, у такому аспекті мова йде не про насильство, а про правомірне застосування заходів державного примусу чи правомірне спричинення шкоди. В об'єкт даного дослідження не входить вивчення правомірного застосування примусових заходів чи правомірне спричинення шкоди, тому в контексті політики у сфері боротьби зі злочинністю варто погодитись з тезою, що насильство може бути тільки протиправним і суспільно небезпечним. Крім того, відсутність ознак суспільної небезпеки і протиправності ставить діяння особи, яка захищається від суспільно небезпечного посягання, на один рівень з діянням нападника. Як справедливо зазначив Л.В.Сердюк: «вряд ли целесообразно смешивать применение силы, например, женщиной для самообороны от насильника и действий самого насильника. Какая же она «насильница», если она, напротив, пытается предотвратить насилие?» [9, с. 13].

Цілком слушною видається позиція В.О. Навроцького, згідно якої «насильство - це завжди протиправне діяння» [10, с.151]. Виходячи з цього незрозумілою видається позиція законодавця щодо використання терміну «протиправне» (ч.5 ст.36, ч. 1 ст. 115 КК України) або «протизаконне» (ст.116, 123 КК України) насильство. А яке ж ще можливе насильство, як не протиправне чи протизаконне? У зв'язку з цим варто погодитись із висловленою В.О. Навроцьким позицією і виключити у названих статтях уточнення насильства як «протиправне», «протизаконне».

Виходячи з того, що насильницька поведінка є проявом взагалі агресивної поведінки, то обов'язковим проявом насильства є притаманний агресії намір [11, с. 27-29] (у кримінально-правовому значенні - умисел) спричинення шкоди людині (йде мова про шкоду фізичній цілісності або психічному здоров'ю людини), що характеризує насильницький злочин як винне, а точніше, виключно умисне, діяння. Незважаючи на труднощі, пов'язані із встановленням наявності чи відсутності умислу, спрямованого на спричинення шкоди іншій людині, варто виділяти його як обов'язкову ознаку злочину, що вчиняється із застосуванням насильства.

Якщо б умисел, спрямований на спричинення шкоди, не визнавався виключною формою вини в насильницьких злочинах, то будь-яке випадкове спричинення шкоди слід було б кваліфікувати як насильство. Крім того, наявність умислу, спрямованого на спричинення фізичної чи психічної шкоди організму людини підтверджує ознаку суспільної небезпеки злочину, що вчиняється із застосуванням насильства і виключає кваліфікацію у якості такого, наприклад, діяльність хірурга під час операції.

Насамкінець, не слід забувати і про етапи реалізації злочинного умислу. Якщо ознаку виключно умисного спричинення шкоди іншій людині виключити з обов'язкових ознак злочину, що вчиняється із застосуванням насильства, то випадки, у яких особа намагається спричинити шкоду, але безуспішно (замах на злочин), не можна було б оцінити як насильство. А такі випадки слід розглядати як насильство, навіть якщо потерпілому не було спричинено ніякої шкоди. Тому у якості насильства слід розуміти не лише поведінку, при якій спричиняється реальна шкода, але і будь-які дії, які створюють загрозу спричинення шкоди іншій людині.

У юридичній літературі дискусію викликає також питання волі потерпілого. Саме за цією рисою насильство відрізняється від аутоагресії - жорстокого поводження із самим собою, посягання на власне життя і здоров'я. Сама по собі аутоагресивна поведінка не є протиправною. Кримінально-караною буде лише поведінка, яка використовує аутоагресію для досягнення інших злочинних цілей: наприклад, спричинення собі тілесних ушкоджень з метою ухилення від призову (ст.ст. 335, 336 КК України) чи військової служби (ст. 409 КК України).

Виходячи з цього, насильством визнається вплив на особу всупереч її волі. Однак з цього приводу позиції вчених не однозначні. З однієї сторони висловлюється думка, що насильством повинне визнаватися і протиправне спричинення шкоди іншій особі, вчинене за її згодою. Зокрема Р. А. Базаров вказував, що із розуміння насильства лише як такого, що суперечить волі потерпілого «должно следовать, что причинение телесных повреждений или лишение жизни по просьбе, по воле потерпевшего не признается насилием.... Очевидно, что такое мнение протово- речит уголовному законодательству» [12, с. 28]. Визнає спричинення шкоди за згодою потерпілого насильницьким злочином і Л.Д.Гаухман [13, с. 6-11]. Цілком слушно вказаним положенням заперечують Ю. В. Радостєва, А. М. Подгайний, Р. Д. Шарапов та ін., які наголошують, що саме значення слова насилля свідчить про те, що злочинець діє проти волі особи. Тому варто підтримати слушну думку В.І. Сімонова, який вказує, що насильство може здійснюватися як проти, так і «помимо» волі потерпілого [14, с.12].

З цього приводу Ю.В. Радостєва зазначає, що насилля здійснюється проти волі особи тоді, коли сам потерпілий усвідомлює факт злочинного посягання на нього. Якщо ж потерпілий не усвідомлює факту злочинного посягання (наприклад, внаслідок безпорадного стану) і, відповідно, не виражає свою волю, то слід вважати, що злочинець діє за відсутності волі потерпілого, і при наявності мети спричинення шкоди потерпілому вчиняє насильницький злочин [15, с. 48-49].

Причому для визнання діяння насильницьким злочином необхідне усвідомлення його в такій якості самим злочинцем, який розуміє, що посягає на охоронювані кримінальним законом права і свободи потерпілого. Також із цього положення випливає важливий висновок, що насильство існує і при впливі на неосудних, малолітніх та інших осіб, які не здатні усвідомлювати відповідний характер посягання.

Таким чином, в цілому ознаку винності, притаманну всім злочинам, в контексті злочину, що вчиняється із застосуванням насильства, слід уточнити положенням про виключно умисний характер даного діяння, яке вчиняється проти волі (всупереч) потерпілого.

Насильство завжди розглядається як модель поведінки людини, а не як певна емоція чи певне ставлення до іншої людини. Злість зовсім не виступає обов'язковою умовою подальшої насильницької поведінки; так само насильницькі злочинці не обов'язково повинні ненавидіти потерпілого. Тому наступною рисою злочину, що вчиняється із застосуванням насильства (як і всіх інших злочинів) виступає прояв поведінки людини - діяння.

В юридичній літературі дискусійним залишається питання про можливість вчинення злочину, що вчиняється із застосуванням насильства шляхом бездіяльності. Проти такої можливості виступали Л.Д. Гаухман, І.Я. Козаченко, Р.Д. Сабіров, А.В. Іващенко та ін. Можливість вчинення злочину, що вчиняється із застосуванням насильства шляхом бездіяльності допускають як сучасні дослідники кримінально-правових аспектів насильства (Р.Д. Шарапов, А.В. Тюменев, Ю.В. Радостєва та ін.), так і відомі дослідники минулого століття (А.А. Піонтковський, В.Д. Меньшагін та ін.) У якості класичного прикладу наводиться ненадання матір'ю їжі своїй дитині з метою заподіяння їй смерті.

Бездіяльність також являється формою поведінки людини, яка проявляється у невиконанні відповідних обов'язків, тому позиція останніх вважається слушною.

Оскільки насильство виникає тільки в системі «людина - людина», то не заперечним залишається і положення ст. 11 КК України «вчинене суб'єктом злочину». При вчиненні злочину, що вчиняється із застосуванням насильства винна особа може використовувати тварин, фізичні явища та інші знаряддя і засоби, але це не впливає на її притягнення її до відповідальності саме за вчинення такого злочину.

Висновки

Таким чином, злочин, що вчиняється із застосуванням насильства можна визначити як передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне умисне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину, що скоюється або супроводжується спричиненням фізичної шкоди іншій людині чи створенням загрози спричинення такої шкоди всупереч (проти) її волі.

Література

1. Йосипів А.О. Насильницька злочинність: детермінанти та протидія органами внутрішніх справ: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / А.О.Йосипів. - Львів, 2009. - 23, [1] с.

2. Старков О.В., Тюменев А.В. Криминовиоленсология: учение о криминальном насилии. - М.: Из-во «Юрлитинформ», 2012. - 448 с.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і до- повн.) / [уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел]. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. - 1728, [1] с.

4. Словник української мови: редакція словників (в 11 т.) / ред. Тому В.О.Винник, Л.А.Юрчук. - Т.5. - К. : Видавництво «Наукова думка», 1975. - 840 с.

5. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона [Електронний ресурс] / гл.ред. Е.Александрова. - М.: ООО «Издательство» (ИД- ДК-ТМ), 2002. - 1 електрон. опт. диск (DVD-R); 12 см. - Назва з контейнера.

6. Козаченко И.Я. Уголовно-правовое понятие насилия / И.Я. Козаченко, Я.Д.Сабиров // Уголовный закон и совершенствование мер борьбы с преступностью: Межвуз. сб. науч. тр. - Свердловск, 1981. - С. 25-36.

7. Наумов А.В. Уголовно-правовое значение насилия /А.В. Наумов //Насильственная преступность [под ред В.Н. Кудрявцева и А.В. Наумова]. -М.: СПАРК, 1997. - 138 с.

8. Бужор В.Г. К вопросу об определении общего понятия насилия / В.Г. Бужор // Криминология и организация профилактики преступлений: Сб. науч. тр. - М., 1992. - С. 106-108.

9. Сердюк Л.В. Насилие: криминологическое и уголовно-правовое исследование /Л.В. Сердюк. -М.: Юрлитинформ, 2002. - 384 с.

10. Навроцький В.О. Насильство за кримінальним правом України / В'ячеслав Олександрович Навроцький. - Львівський державний інститут новітніх технологій та управління ім.В.Чорновола. Збірник наукових праць [Текст] / за заг. ред. : О. І. Сушинський. - Львів : ЛДІНТУ, 200- - . - (Юридичні науки). Вип. 2/2007. - 2007. - С. 149167.

11. Бэрон Р. Агрессия / Р.Бэрон, Д.Ричардсон. - СПб. : Питер, 1997. - 336 с.: ил. (Серия «Мастера психологии»).

12. Базаров Р.А. Преступность несовершеннолетних: криминальное насилие, меры противодействия /Р.А. Базаров. - Екатеринбург: Ека- теринбуржская высшая школа МВД, 1995. - 282 с.

13. Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступлений / Лев Давидович Гаухман. -М.: Юрид. лит. 1974. - 167 с.

14. Симонов В.И. Уголовно-правовая характеристика физического насилия: автореф. дисс. на соискание научн. ступ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 /В.И.Симонов. - Свердловск, 1972. - 20 с.

15. Радостева Ю.В. Уголовно-правовое понятие насилия: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Радостева Юлия Викторовна. - Екатеринбург, 2006. -165 с.

Размещено на Allbest.ru