Актуальність теми. Інтеграція України до міжнародного співтовариства передбачає врахування норм міжнародного права при формуванні національної правової системи. Особливе значення при цьому має розвиток законодавства, що повинен ґрунтуватися на загальновизнаних принципах міжнародного права та забезпечувати можливості для майбутнього міжнародного співробітництва у різних сферах. Із урахуванням існуючого аграрного потенціалу України в сучасних умовах особливо важливого значення набуває розвиток комплексної галузі аграрного законодавства. яка повинна сприяти зміцненню партнерства нашої держави та ЄС у сфері виробництва та обігу сільськогосподарської продукції, підвищенню ефективності та конкурентоспроможності сільського господарства України.

Стан дослідження. Міжнародно-правове регулювання аграрних відносин аналізувалося переважно в рамках науково-правових досліджень з міжнародного права. Зокрема, на дисертаційному рівні зазначені питання досліджені І.М. Каліущенко 111. Проблеми співвідношення аграрного законодавства та загальновизнаних норм і принципів міжнародного права проаналізовані представницею російської аграрної науки І.Г. Галікеєвою [2]. Серед сучасних вітчизняних аграрно-правових досліджень міжнародно-правового регулювання аграрних відносин слід відмітити.

Насамперед, дисертаційне дослідження з питань правового забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції в Україні у контексті вимог законодавства Європейського Союзу, проведене А.И. Богданом 13]. Разом з тим, комплексний аналіз сучасного міжнародно-правового регулювання суспільних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва та його впливу на розвиток аграрного законодавства України в українській науково-правовій доктрині до цього часу не здійснювався.

аграрне законодавство сільськогосподарське виробництво

Метою статті є аналіз сучасних напрямів міжнародно-правового регулювання аграрних відносин та дослідження їх вплив) на розвиток аграрного законодавства України.

Міжнародно-правове регулювання аграрних відносин покликане сприяти економічному співробітництву держав, розвитку торгівлі сільськогосподарською продукцією, підвищенню ефективності аграрного виробництва та розвитку сільських територій.

Для сфери міжнародних сільськогосподарських відносин, як відзначає І.М. Каліщенко, є характерною система джерел, що включає в себе: міжнародні договори, рішення міжнародних організацій, міжнародно-правові звичаї, судову та арбітражну практик). правову доктрину 111. При цьому, на думку вченої, ключову роль у системі міжнародно-правових джерел у сфері сільськогосподарських відносин відіграють саме міжнародні договори та рішення міжнародних організацій [1].

Зростання ролі міжнародно-правового регулювання аграрних відносин стало підставою для висловлення в аграрно-правовій науці ідеї щодо можливості формування міжнародного аграрного права як складової міжнародного економічного права |2|.

Вихідні положення щодо дії на території України міжнародних договорів визначаються ст.9 Конституції України та Законом України від 29.06.2004 р. "Про міжнародні договори України".

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Закон України "Про міжнародні договори України" визначає загальне поняття та види міжнародного договору. Згідно із ст.1 цього Закону міжнародний договір України - це укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права. який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір. угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Для розвитку аграрних відносин та формування національної системи аграрного законодавства мають важливе значення міжнародно-правові акти, в яких закріплені основні принципи міжнародного економічного права: Статут ООН від 26 червня 1945 року. Декларація про принципи міжнародного права, щодо дружніх відносин і співробітництва відповідно до Стату ту Організації Об'єднаних Націй від 24 жовтня 1970 р. Хартія економічних прав і обов'язків держав від 12 грудня 1974 р. Декларація про встановлення нового економічного порядку від 1 травня 1974 р. та інші акти.

В останні роки вектори міжнародно-правового регулювання співробітництва України з іншими державами у галузі сільського господарства були зумовлені набуттям нашою державою з 2008 р. членства у СОТ та поширенням дії на Україну основних правил і принципів міжнародної торгівлі, закріплених у нормативних документах цієї організації (принципу недискримінації, принципу найбільшого сприяння, принципу національного режиму, принципу взаємності тощо). Серед інших міжнародно-правових актів СОТ істотне значення мають Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року та Угода про сільське господарство від 15 квітня 1994 року, якими визначено особливості регулювання торгівлі сільськогосподарськими товарами та механізми застосування заходів державної підтримки виробництва і торгівлі в цьому секторі. Важливу роль у міжнародно-правовому регулюванні відносин у сфері сільськогосподарського виробництва відіграють і двосторонні міждержавні угоди.

Виходячи з положень Угоди про сільське господарство 1994 р. аграрне законодавство держав повинно передбачати поступове скорочення бюджетного фінансування сільськогосподарських товаровиробників та пріоритет фінансування програм розвитку сільських територій і природоохоронних заходів у сільському господарстві. Особливе значення має надаватися розвитку соціальної сфери села, скологізації сільськогосподарського виробництва тощо. Основна увага при цьому повинна спрямовуватися на скорочення фінансування заходів, що можуть чинити спотворю - вальний вплив на торгівлю або виробництво.

Інтеграція України до Європейського Союзу, що є пріоритетним напрямом сучасного зовнішньополітичного курсу держави. зумовлює майбутні орієнтири міжнародно-правового регулювання сфери сільськогосподарського виробництва. Як зазначає Є.О. Львова, "сприйняття Україною міжнародних стандартів міжнародного економічного права є найважливішим зовнішньополітичним і зовнішньоекономічним пріоритетом і зв'язано з її інтеграцією в європейські структури й участю в загальноєвропейських процесах з установлення всебічного співробітництва з дсржавами-членами Європейського Союзу у різних сферах" [4, с.12].

Вірно зазначає Л.І. Полюхович, що "виробництво сільськогосподарської продукції в Україні має здійснюватись з урахуванням правових вимог СОТ щодо обов'язковості дотримання стандартів і технічних регламентів та надання державної допомоги сільськогосподарським виробникам, не заборонених угодами СОТ" [5, с.1151. В цій частині, на думку дослідників, поки що спостерігається невідповідність між багатьма положеннями національних правових актів і вимогами європейського законодавства [6, с.106]. Тому слід погодитися з В.М. Єрмоленком щодо необхідності істотного оновлення законодавства в галузі стандартизації сільськогосподарської продукції [7, с.271.

Сучасні напрями розвитку аграрного законодавства визначаються також Законом України від 18 березня 2004 р. №1629 - IV "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу". На сьогодні аграрно-правовою наукою вироблено поняття адаптації аграрного законодавства до вимог законодавства СС, що розглядається А.И. Богданом, як пристосування діючих і прийнятих у майбутньому національних спеціальних законодавчих актів, які відповідали б вимогам законодавства ЄС з урахуванням особливостей українського суспільства, умов і змін, що відбуваються в аграрному секторі нашої держави, а також створення належних умов для посилення ролі та підвищення статусу координуючих міжвідомчих органів із використанням принципів механізму спільної аграрної політики країн-членів ЄС у сфері виробництва сільськогосподарської продукції [3. с.7.15].

Зокрема, важливе значення для формування національної системи аграрного законодавства та його адаптації до законодавства ЄС має врахування принципів Спільної аграрної політики СС [8, с.7]. Нова стратегічна програма розвитку сільського господарства СС визначає насту пні ключові сфери регулювання та підтримки агробізнесу: посилення конкурентоспроможності сільського господарства; захист навколишнього середовища в сільській місцевості; поліпшення якості життя в сільській місцевості і стимулювання несільськогосподарської зайнятості [8, с.13].

Засади майбутнього міждержавного співробітництва у сфері сільського господарства мали би визначатися Угодою про асоціацію між ЄС і Україною. що передбачає створення глибокої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ГВЗВТ) як ключового елемента Угоди про асоціацію. Крім того, глава 17 Угоди безпосередньо присвячена співробітництву у сфері сільського господарства і розвитку сільських території. Відповідно до ст.404 цієї Угоди співробітництво в цій галузі охоплюватиме, зокрема, наступні сфери: сприяння взаємному розумінню політик у сфері сільського господарства та розвитку сільських територій; заохочення сучасного та сталого сільськогосподарського виробництва, із урахуванням необхідності захисту навколишнього середовища та тварин; обмін знаннями та найкращими практиками щодо політики розвитку сільських територій з метою сприяння економічному добробуту сільських громад; покращення конкурентоспроможності сільськогосподарського сектора та ефективності і прозорості ринків, а також умов для інвестування; заохочення політики якості сільськогосподарської продукції у сферах стандартів продукції. вимог щодо виробництва та схем якості та деякі інші.

Крім того, слід погодитися з І.Г. Галікеєвою у тому, що регулювання аграрних відносин у сучасних умовах повинно здійснюватися з урахуванням вимог загальновизнаних норм міжнародного права [2]. Тому поряд з міжнародними договорами та актами міжнародних організацій, що безпосередньо стосуються міждержавного співробітництва у сфері виробництва сільськогосподарської продукції, істотне значення мають договори, що стосуються прав і свобод людини. їх гарантій. Такі міжнародно-правові акти є особливо важливими з огляду на необхідність розвитку національного законодавства про правовий статус селянина, законодавче забезпечення його прав та свобод. Адже, як справедливо зазначала Н.І. Титова, "вкрай необхідне загальносуспільне сприйняття селян, які важко працюють на землі, як людей, що заслуговують на загальну повагу, як носіїв моральних традицій, високої громадянської моралі та свідомості" [9, с.9].

Висновки