Правова основа формування судової системи ЗУНР

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правова основа формування судової системи ЗУНР

Постановка проблеми

судовий реформа зунр

Організація органів судівництва ЗУНР та правове забезпечення їхньої діяльності є важливими уроками для сучасного державотворення. Створити державу - це, в деякому розумінні, можливість впорядкувати організацію державного механізму, забезпечити функціонування всіх гілок влади. Самостійна судова влада, яка діє незалежно від законодавчої і виконавчої влади. - одна з ознак правової держави. Відновлення української держави на західних землях має багато повчальних уроків для розвитку правової держави в умовах сьогодення. Найбільш цінним у цьому є досвід формування органів суду, прокуратури, з урахуванням того, що Україна перебувала в стані війни і в тяжких соціально-політичних умовах.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вказана проблематика знайшла наукову розробку в працях таких вітчизняних вчених, як: О. Вівчаренка П. Гай-Нижника. В. Гончаренка. М. Кобилецького, Д. Комара. С. Сворака. Б. Тищиката ін.

Постановка завдання. З огляду на значимість проблем становлення та розвитку органів суду і судочинства в сучасній Україні метою цієї роботи є пізнання правової основи формування судової системи ЗУНР. юридичне закріплення діяльності судових органів, правовий статус і типологія цих органів.

Виклад основного матеріалу дослідження

На початку XX ст. Україна відновила національний процес державного будівництва. Незважаючи на загрозу з боку радянської Росії. Австро-У-

згорської монархії та військ Денікіна, український народ утворює власну державу та формує органи законодавчої, виконавчої та судової влади, політичну, економічну і правову системи, національну армію. Особливої форми набула організація державно-політичної системи.

Судово-прокурорські органи є важливою і невід'ємною ланкою державно-політичної системи будь-якої країни. Це усвідомлював і уряд ЗУ HP, тому, незважаючи на складну зовнішньополітичну ситуацію, здійснював численні заходи для проведення судової реформи. Першим кроком у цьому стало прийняття Українською Національною Радою 21 листопада 1918 р. закону «Про тимчасову організацію судів і судової влади». Відповідно до цього нормативно-правового акту тимчасово судові фу нкції в ЗУ HP продовжували виконувати суди колишньої Австро-Угор- ської монархії під керівництвом державного секретарства юстиції. Іншими словами, в основу судової системи ЗУНР була взята попередня, австрійська.

Судовими органами ЗУНР залишалися повітові суди, окружні суди та вищий суд, хоча й зі зміненими назвами. Колишній австрійський повітовий суд перейменований на Повітовий суд ЗУНР. окружний суд - Окружний суд ЗУНР. Австрійські крайові суди у Львові і Чернівцях ліквідову валися, а їх компетенція переходила до окружного суду ЗУНР. Крім того у вище згаданому законі вказу валося, що якнайвища інстанція має бути утворено Найвищий суд у Львові 11. с. 22.].

Проведення судової реформи було покладено на Державне секретарство юстиції, яке очолював О. Бурачинський. Структурно Секретарство містило два відділи: особово-у правляючий і законодавчий. Основними функціями першого відділу було керівництво судами, прокуратурою і нотаріатом, призначення судів, прокурорів. нотаріусів та допоміжного, канцелярського персоналу цих органів. Функції дру гого полягали в розробці законодавчих пропозицій, розробці і виданні розпоряджень, які публікувались в офіційному виданню «Вісник державних законів і розпорядків».

Такого роду розпорядженням Секретарства на території ЗУНР утворено 12 судових округів, які поділялися на 130 судових повітів:

1) Львівський ( 17 судових повітів);

2) Сяноцький (14 судових повітів);

3) Золочівський ( 11 судових повітів);

4) Коломийський ( 11 судових повітів);

5) Псрсмишлянський ( 10 судових повітів);

6) Самбірський ( 10 судових повітів).

7) Станіславеький ( 10 судових повітів),

8) Стрийський ( 9 судових повітів);

9) Бережанський) 9 судових повітів);

10) Буковинський (9 судових повітів);

11) Тернопільський ( 8 судових повітів);

12) Чортківський ( 8 судових повітів) [2, с. 411.

Заслуговує уваги той факт, що утворені судові округи мати

комплекту ватися суддями на основі виборності місцевим населенням, при цьому було дотримано квотного представництва в судовому корпусі обранців від національних меншин. Тобто, до окружних судів обирати відповідно до розрахунку - І мандат від 40 тис. населення, причому знову-таки кожна національна меншина могла обрати своїх суддів. У такий спосіб було обрано 144 судді окружних судів, з них - 102 українці. 25 поляків. 17 євреїв. Запроваджуватися судочинства українською мовою, принципи гласності, відкритості, змагатьності. права звинуваченого на захист.

Визначалося також, що судді, які не скомпрометували себе антиу країнською діяльністю і які зобов'язу вались слу жити українському народові та державі і складати про це відповідну присягу, залишалися на своїх посадах. Проте, варто зазначити, що навіть таке демократичне положення у відчутній мірі скоротило кількість суддівського апарату . У зв'язку з цим Українська Націо- натьна Рада 11 лютого прийняла закон «Про скорочення підготовляючої суддівської слу жби», яку необхідно було проходити після закінчення юридичного факультету. Мова йде про стажування на посаді судді 2 роки (до цього стажування тривало Зр.).

Проте це не єдині нововведення у суддівському корпусі. Державне секретарство юстиції видало ряд розпоряджень, що стосувалися судових іспитів, які належало скласти кандидатам на посаду судді. Для цього створювались спеціальні комісії на чолі з головами окружних судів та членів комісій, яких призначало Державне секретарство юстиції на пропозицію голів комісій. Такі комісії створювалися при окружних судах і повинні були включати не менше 5-ти чоловік, з яких, як мінімум, 2 повинні бути суддями, а один - адвокатом. Позитивним було те, що такого роду суддівські іспити були безкоштовні. Витрати покривались за державні кошти, що ліквідовувало можливості зловживання під час іспиту.

Розпорядженням Державного секретарства юстиції також визначалося, що іспити повинні проходити у два етапи (усний та письмовий), детальна регламентація їх проведення, критерії оцінювання тощо. Письмова частина іспиту проводилась з цивільного і кримінального права і проходила два дні. Кандидати мати право вільно використовувати усі наявні в суді закони та розпорядження. У розпорядженні також детально регламенту вався сам хід іспиту і критерій оцінки. У випадку незгоди кандидата з оцінкою він міг протягом трьох місяців складати повторно новий. Кандидат, який три рази не склав іспит, звільнявся від подальшого проходження суддівського стажування. Протокол підписувався всіма екзаменаторами і зберігався в архівах суду, де відбувався іспит. Місцем знаходження екзаменаційної комісії на період надзвичайних ситуацій окремим розпорядженням Державного Секретаріату визначаюся місто Станіслав [3, с. 92-931

Реформування судової системи ЗУНР мато також наслідком розмежування цивільної юрисдикції, кримінальної та військової. Розгляд цивільних справ покладався на повітові та окружні суди. Щодо розгляду кримінальних справ, то законом Української Національної Ради від 11 лютого 1919 р. в повітах створювались трибунали 1-ї інстанції. Даний орган діяв у складі 3-х суддів.

Передбачалася також можливість одноособового розгляду, якщо покарання за вчинене правопорушення не перевищувало 1 року в'язниці або штрафу, незалежно від розміру [4. с. 8]. Судді таких трибуналів призначалися Державним секретарством юстиції, після чого їх склад затверджувала УН Рада або її Виділ.

Окрім органів цивільної і кримінальної юрисдикції в ЗУНР створювалася і військова юрисдикція. Відповідно до розпорядження Державного секретаріату ЗУНР від 16 листопада 1918 р. у Львові планувалось створити Найвищий військовий трибунат. Військові обласні суди мали діяти в межах Львівської. Тернопільської та Станіславської військових областей.

Складна воєнна ситуація на фронтах та наявність у тилу великої кількості диверсантів і шпигунів вимагали створення більш мобільних органів, ніж звичайні військові суди. Розпорядженням Державного секретаріату ЗУНР від 3 грудня 1918 р. при кожній окружній команді були створені військово-польові суди. А в січні наступного року - військово-польові суди груп «Північ», «Південь», «Львів» [51.

Систему військових судів складати:

1) загатьновійськові суди (у законодавстві ЗУНР їх названо терміном «військові суди», тобто у вузькому розумінні їх можна ототожнити з військовими судами, проте в широкому розумінні вони були одним із видів військових судів, які вирішувати цивільні та кримінальні справи військовослужбовців);

2) військово-польові суди (ці суди були надзвичайними органами військового судочинства, які вирішувати кримінаїьні справи про тяжкі злочини, вчинені військовослужбовцями і цивільним населенням під час воєнних дій);

3) військові «суди честі» (дані органи не були постійно діючи ми, організовувались офіцерами УГА в разі необхідності вирішення питання про дисциплінарну відповідальність військовослужбовця) [6, с. 45].

Юрисдикція військово-польових судів поширювалась не лише на військовослужбовців, але й на цивільне населення, якщойого дії посягали на національну безпеку та цілісність держави, її обороноздатність, зв'язок і транспорт тощо.

У здійсненні судочинства військово-польові суди ЗУНР керувались нормами австрійського процесуального права, зокрема. військовим кримінально-процесуальним кодексом 1912 року. Оскільки військово-польовим судам належало право виносити смертні вироки, тому для їх виконання існувала ускладнена процедура. Державне Секретарство Військових Справ вносило їх на затвердження Державного Секретаріату ЗУНР. Проте, слід зазначити, що законодавство ЗУНР не передбачало можливості оскарження вироків військово-польових судів |7. с. 90].

Таким чином, можна стверджувати про те. що військові суди стали окремим відгалуженням системи судової влади ЗУНР Це підтверджується тим. що всі питання кадрового, матеріально-технічного та організаційно-правового забезпечення їх діяльності покладались на Державне Секретарство Військових Справ, а не Державне Секретарство Судівництва.

Щодо перегляду цивільних і кримінальних справ у вищих інстанціях, то 15 лютого 1919 р. Українська Національна Рада прийняла закон «Про тимчасове виконування судівництва в цивільних і карних справах у другій і третій інстанціях у часі надзвичайних відносин, спричинених війною», згідно якого другою інстанцією по цивільних і кримінальних справах мав стати Вищий суд у Львові, а третьою - Найвищий державний суд. Крім того, закон передбачав створення спеціальних органів - Сенатів (Окремий судовий сенат II інстанції та Окремий судовий сенат III інстанції), на які покладалися функції вищої інстанції з розгляду цивільних та кримінальних справ, до створення відповідних судів.

Сенати, відповідно до розпорядження Державного секретарства юстиції від 8 березня 1919 р. створювалися при окружном) суді в Станіславі. Членів і голів сенатів обирали за такою ж процедурою. як членів і голів Трибуналів.

У зв'язку із складними воєнними обставинами судовий інститут присяжних тимчасово призупиняв свою діяльність терміном на один рік на основі розпорядження Державного Секретаріату .

Крім того, окрему увагу потрібно звернути на органи звинувачення та захисту. Функції звинувачення покладалися на державну прокуратуру, яка очолювалася Вищою державною проку ратурою і Генеральним державним проку рором. Діяльність прокурату ри ЗУНР регламентувалась Постановою Державного секретаріату судочинства від 18 грудня 1918 року. Оскільки на той час старі кадри прокуратури складались в основному з поляків та австрійців. які скомпрометували себе, то прокурату ру прийшлось створювати з початку .

Старші прокурори, перші проку рори. їх заступники, так як і судді, повинні були скласти кваліфікаційні екзамени і прийняти присягу на вірність ЗУНР. А в разі невиконання цих умов - відсторонювались від виконання обов'язків та звільнялися з посади. Призначати прокурорів за поданням Генерального державного проку рора повинен був Державний Секретаріат судівництва. Таким чином, проку рату ра повинна була входити в систему судочинства 18).

Передбачалося також створення посади проку рора в судових округах та повітах, яких повинне призначати Державне секретарство юстиції за поданням Генерального проку рора. Проте, попри детальну законодавчу регламентацію практичної реалізація дані положення так і не мали.

ЗУНР також перейняла досвід Австро-Угорщини в організації і діяльності органів адвокатури. Адвокатам було запропоновано організу ватися у Палату адвокатів у Станіславі, і для цього вони зобов'язувалися скласти присягу у письмовій формі про обов'язок дотримуватися діючих законів і служити зміцненню правопорядку в державі.

Державному секретарству юстиції також підпорядковувалась нотаріальна служба, яку очолювала Нотаріальна палата. Видане 1 березня 1919 р. розпорядження Державного секретарства юстиції вказувало, шо закони і розпорядження Австро-Угорської монархії, на підставі яких діяли нотаріу си, залишаються чинними до їх зміни чи припинення їхньої дії. Цим же розпорядженням передбачався обов'язок нотаріу сів скласти присягу на вірність у країн- ській державі та обов'язок володіти українською мовою. Однак, положення про громадянство не зазначалося |4, с. 27]. Отже, варто говорити про те. що. формуючи органи державної влади, уряд ЗУНР прерогативою визначав вірність державі, а не громадянські чи інші цензи.

Висновки

Судова система є одним із складників державної влади і відіграє велику роль у правозахисній системі держави, оскільки наділений спеціальними повноваженнями і здійснює свої функції з дотриманням особливих процедур. Це усвідомлював і уряд ЗУНР, тому повільним, але впевненим кроком уряд реформував систему судочинства.

Як стверджують В. Комар і С. Сворак. організація і налагодження судової справи в ЗУНР проводились в інтересах більшості громадян і передбачала забезпечити спокій і нормаїьні умови життя та праці в краю 19, с. 37].

Проте, незважаючи на всі спроби і численні дії уряд ЗУНР, важке внутрішнє і зовнішнє становище не дато змоги повністю реалізувати ці плани.

Література

1. 1 ай-Нижник 11. II У IIP та ЗУНР: становления органів влади і національне державотворення (1917 1920 рр.) П. П. Гай-Нижник. К. : «ШеК», 2010. - 304 с.

2. Тищик В. II. Західноукраїнська Народна Республіка 1918-1923 рр. Б. II. Тищик, О. А. Вівчаренко. К. : Світ, 1993.118 с.

3. Кобилецький М. М. Утворення ЗУНР її державний механізм та діяльність (1918-1923) : дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук за спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права, історія політичних і правових вчень» / Кобилецький М. А/. - Львів: Львівський державний університет ім. І. Франка, 1998. - 205 с.

4. Вісник державних законів і розпорядків Західної Области Української Народної Республики. 1919. Bun. З- 2березня. -С. 8-29.

5. Гончаренко В. Д. Історія держави і права України: Підручник В. Д Гончаренко / [Електронний ресурс]. Режим доступу: http: piclruchniki. ws/1680102854993/pravo/mistsevi organ і vladi upravlinnya

6. ГоруйкоХ. ТІ. Організація та діяльність військових судів Західно-Української Народної Республіки /X. П. Горуико. Часопис Київського університету права. -№4. - 2012. -С. 45-49.Сфремова Н. В. Суд і судочинство в VHP, Українській державі, ЗУІІР (1917-1920 рр.) /И. В. Эфремова, Б. //. Ттцик, В. Т Марчук. - Одеса : Фенікс, 2007. С. 90.

7. Органи охорони правопорядку та судова система ЗУНР / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: hitp://olherreferals.allbest.ru/ law/0011835І 0.html

8. Комар В. Судова справа в ЗУНР В. Комар С. С во рак Матеріали міжнародної наукової конференції присвяченої 75-річчю Західноукраїнської народної республіки. 1-3 листоп. 1993 р. Івано-Франківськ, 1993. -С 37-38.

Размещено на Allbest.ru