Концепція захисту прав і свобод людини в умовах інформаційної сфери

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

.

Концепція захисту прав і свобод людини в умовах інформаційної сфери

Початок ери інформаційного суспільства поставив перед законодавцем та юристами-практиками ряд завдань, серед яких захист інформаційних прав людини і громадянина. Судова та адміністративна практика розгляду відповідних справ перебуває на етапі становлення. Законодавство та правозастосовна практика ще не виробили єдиних підходів щодо порядку та способів захисту інформаційних прав.

Проблемі захисту інформаційних прав присвячували свої праці багато науковців та фахівців різних галузей права, зокрема такі, як О. А. Баранов 11). М. А. Біда [2], В. М. Брижко |3) та інші, зокрема [4, 5].

Проте, є необхідність у подальшому дослідженні способів захисту інформаційних прав з точки зору його визначення та реалізації, чим і зумовлена акту альність цієї статті.

Метою статті є визначення основних способів захисту інформаційних прав.

У сучасних умовах світового розвитку різні види інформаційних ресу рсів все більше перетворюються на високоліквідний товар, тобто предмет майнових відносин [1, с. 1781. Відповідно до ст. 200 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) |6| інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можу ть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення пору шень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопору шеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї у становлюється законом.Відповідно до ст. 15 ЦКУ кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під поняттям „інформаційні права" ми розуміємо міру можливої поведінки фізичних осіб, об'єктом якої є інформація. До інформаційних прав можна віднести такі:

- право спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації. а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ч. 4 ст. 32 Конституції України [7], ч. 1 ст. 277 ЦКУ);

- право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ч. 2

ст. 33 Конституції України, ст. 302 ЦКУ. ст. 5 Закону України ..Про інформацію" [8]);

- право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення (ч. 2 ст. 50 Конституції України, ч. 1 ст. 293 ЦКУ);

- право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я (ч. 1 ст. 285 ЦКУ) та інше.

Визначаючи дефініцію охоронюваних інтересів громадян у сфері інформаційних відносин, необхідно, на нашу думку, спиратися на практик\ Конституційного Суду України. Останній, зокрема. зазначає, що охоронювані законом інтереси - це інтереси певної особи (або групи осіб), які спираються на закон або випливають з інших правових норм і охороняються державою нарівні з правами [9].

Переліку інтересів громадян в інформаційній сфері вітчизняне законодавство не визначає, а тому питання існування відповідного охоронюваного інтересу вирішується в кожному окремому випад ку.

Захист прав є складною категорією, яку часто ототожнюють із суміжними поняттями, такими як „охорона", „оборона" і т д. Проте, всі вони мають відмінний зміст й тому не можуть вживатися як синоніми. Законодавець України встановлює деякі дефініції цих понять, проте, дуже звужує їх зміст й зауважує, що наведене визначення може застосовуватися лише відносно того нормативного акта, в якому воно наведене.

Так, у ст. 1 Закону України .Лро адвокатуру та адвокатську діяльність” [10] зазначено, що захист - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до наказу Міністерства транспорту України „Про затвердження Рекомендацій щодо вживання термінів та визначень з безпеки руху поїздів" від 03 червня 2004 року № 464 [11] захист - це технічні засоби й організаційні заходи, призначені для зменшення ризику транспортних пригод і пов'язаного з ними збитку. Наведені визначення є надто ву зькими й не можу ть претенду вати на універсальність у загальноюридичній термінології.

На думку Г. М. Стоякіна. правовий захист включає в себе три моменти: видання норм, які встановлюють права та обов'язки, визначають здійснення їх захисту та застосу вання санкцій; діяльність суб'єктів із здійснення захисту своїх су б'єктивних прав; попереджувальна діяльність держави і громадських організацій, а також діяльність з реалізації правових санкцій 112, с. 17].

Прагнучи створити універсальне визначення категорії „захист” прав вважаємо за необхідне вказати, що, на нашу думку, категорія захисту не включає в себе видання норм: правотворча та захисна діяльність - це два окремі види юридичної діяльності.

Некоректно також визначити складову захисту „як діяльність із здійснення захисту '', адже визначення поняття, таким чином, суперечить законам формальної логіки. Недоцільно, на нашу думку, також визнавати складовою захисту попереджуватьну діяльність, адже превентивну функцію має виконувати охорона, захист же прав здійснюється після їх порушення й виконує передусім від- новлювальну або компенсаційну функцію.

М. С. Малеїн вважає, що правовий захист - це система юридичних норм, які спрямовані на запобігання правопорушенню та ліквідацію його наслідків [13, с. 1921.

На нашу думку, система юридичних норм це відповідна галузь, підгалузь або інститут права. Категорію ж ..правовий захист” необхідно визначати не як частину вітчизняного законодавства. а як діяльність уповноважених суб'єктів.

В. І. Тертишніков захистом права називає таке здійснення права та перетворення правовідносин, яке можливе лише з допомогою спеціального державного органу [14, с. 5].

У контексті наведеного вище визначення вважаємо за необхідне вказати, що захист може здійснюватися не лише державним органом, адже ч. ст. 55 Конститу ції України встановлює, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а ст. 19 ЦКУ гаранту є кожній особі право на самозахист.

З огляду на наведене вище вважаємо, що під захистом права необхідно розуміти використання передбачених законом можливостей (інструментів) для поновлення свого порушеного, визнання невизнаного чи присудження оспорюваного права.

Таким чином, під правовим захистом варто розуміти систему заходів, що їх застосовують уповноважені особи, спрямовану на усунення порушень права або покладення виконання обов'язку з відновлення порушеного права на порушника.

Близьким до категорії правового захисту є поняття правової охорони. Поняття ці настільки близькі, що в нормотворчій діяльності їх часто плутають. Вважаємо, що поняття правової охорони є більш широким поняттям порівняно з правовим захистом. В основі правової охорони визначальними є принцип 'забезпечення непорушності та здійснення цивільних прав, спрямовані на попередження порушень цих прав. У той же час захисні норми спрямовані на відновлення порушеного права та усунення перешкод у його здійсненні шляхом учинення відповідних дій. Так, закони України ..Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, ..Про охорот прав на знаки для товарів і послуг”, ..Про охорону прав на промислові зразки” містять як загальнорегулятивні, так і захисні норми.

Поняття ..оборона" теж близьке до категорії правового 'захисту, але їх ототожнюють досить рідко. Як пояснюється в лінгвістичних словниках, слово „оборона” доцільно вживати, „коли мова йде про потребу застосувати фізичну силу або зброю” 115, с. 765].

Виходячи із сутності та змісту положень ст. 16-23 ЦКУ, можна констатувати, що за змістом ЦК України захист цивільних прав та інтересів провадиться: Президентом України та іншими органами державної влади; органами влади Автономної Республіки Крим; органами місцевого самоврядування; судами; нотаріусами; через самозахист.

За порушення законодавства України про інформацію передбачена дисциплінарна, адміністративна, цивільно-правова або кримінальна відповідальність, яку несуть особи, винні у вчиненні порушень, визначених у ст. 47 Закону України ..Про інформацію”, серед яких: необгру нтована відмова від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації; навмисне її приховування тощо. Протиправні дії підлягають оскарженню шляхом звернення до відповідних органів вищого рівня або до суду (ст. 48 Закону України „Про інформацію”), а у випадках, коли у зв'язку з правопорушенням завдано громадянам, підприємствам, установам, організаціям та державі матеріальної або моральної шкоди, винні у цьому особи відшкодову ють її на підставі рішення суду. Розмір відшкоду вання також визначається судом (ст. 49 Закону України „Про інформацію”).Основним цивільно-правовим способом захисту інформації є відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої у результаті правопорушення, вчиненого суб'єктом інформаційних відносин.

Порядок використання інформації та захисту права на неї установлюється згідно Закону України „Про інформацію” та ст. 200 ЦКУ.

Способами захисту цивільних прав є наступні: 1) способи, які можуть застосовуватися судом (визнання правочину недійсним, примусове виконання обов'язку' та інше): 2) способи, які можуть бути використані сторонами правовідносин як самостійно, так і за допомогою юрисдикційного рішення компетентного органу чи особи (відшкодування збитків чи інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкоду вання моральної (немайнової) шкоди та інше): 3) самозахист, тобто захист, який здійснюється особою, право якої зазнало впливу без участі суду чи іншого юрисдикційного органу . При цьому суб'єкт права може вибрати один або декілька способів захисту. Це правило не поширюється на ситуації, коли в кожному конкретному випадку передбачено певний спосіб захисту' цивільного права 111. с. 65).

1. Захист права - це використання передбачених законом можливостей (інструментів) для поновлення свого порушеного, визнання невизнаного чи присудження оспорюваного права.

2. Основною нормативною базою правового захисту інформаційних прав громадян є Закон України ..Про інформацію” та Цивільний кодекс України.

3. Основним правовим способом захисту' інформації є відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої у результаті правопору шення, вчиненого суб'єктом інформаційних відносин.

Література

захист інформаційний право

1. Біда АІ. А. Поняття та особливості способів захисту цивільних прав за договором банківського вкладу (депозиту) : науково-правовий аспект. - 2012. - N9 3. - 63-67 с.

2. Брижко В. М. Основи систематизації інформаційного законодавства : теоретичні та правові засади : монографія /В. М. Брижко //- К. : ТОВ „ ПанТот ", 2012 рік - 304 с.