Політична та соціально-економічна ситуація в Україні напередодні вступу до Ради Європи (1992-1996 рр.)

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (Україна, Київ)

Політична та соціально-економічна ситуація в Україні напередодні вступу до Ради Європи (1992-1996 рр.)

Гузь Н.Г. аспірантка історичного факультету,

NataGuz@i.ua

Анотація

політичний демократизація державність європа

Мета роботи полягає в дослідженні політичних та соціально-економічних умов, у яких перебувала Україна напередодні вступу до Ради Європи. Аналізується проблема ролі європейського чинника у становленні української державності в 1992--1996роках. Методами дослідження є принципи об'єктивності та історизму, методи аналізу і синтезу, а також історико-порівняльний та історико-системний методи. Було з'ясовано, що у досліджуваний період Україна перебувала в складній соціально-економічній та політичній ситуації. Проте держава рухалася шляхом демократизації та приєднання до світового співтовариства. Важливу роль в цьому відіграли бажання політичного керівництва повернути країну до світової спільноти, і допомога Рада Європи.

Ключові слова: Україна, передумови, Рада Європи, Венеціанська комісія.

Annotatіon

Guz N. G., the postgraduate student of History Faculty of Kyiv National Taras Shevchenko University (Ukraine, Kiev), NataGuz@i.ua

The political and socio-economic situation in Ukraine on the eve of joining the Council of Europe (1992-1996 years)

The aim of the work is to study the political, social and economic conditions that were on the eve of joining the Council of Europe in Ukraine and to analyze the problem of the role of the European factor in the formation of Ukrainian statehood in 1992--1996. Research methods are the principles of objectivity and historicism, methods of analysis and synthesis, historical-comparative and historical-systematic methods. This research found that Ukraine was in a difficult socio-economic and political situation in this period. However, the state moved to democratization and towards the accession to the international community. Important role in this way played the desire of the political leadership to return the country to the international community, and help of the Council of Europe.

Keywords: Ukraine, preconditions, the Council of Europe, Venice Commission.

Аннотация

Гузь Н. Г., аспирантка исторического факультета, Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко (Украина, Киев), NataGuz@i.ua

Политическая и социально-экономическая ситуация в Украине накануне вступления в Совет Европы (1992-1996 гг.)

Цель работы состоит в исследовании политических и социальноэкономических условий, в которых находилась Украина накануне вступления в Совет Европы. Анализируется проблема роли европейского фактора в становлении украинской государственности в 1992-1996 годах. Методами исследования являются принципы объективности и историзма, методы анализа и синтеза, а также историко-сравнительный и историко-системный методы. Было выяснено, что в исследуемый период Украина находилась в сложной социальноэкономической и политической ситуации. Однако государство двигалось по пути демократизации и присоединения к мировому сообществу. Важную роль в этом сыграли желание политического руководства вернуть страну к мировому сообществу, и помощь Совет Европы.

Ключевые слова: Украина, предпосылки, Совет Европы, Венецианская комиссия.

Одним із основних факторів, які впливають на розвиток будь-якої держави є міжнародне співробітництво. Не є винятком і Україна, одним з важливих напрямків діяльності якої є співробітництво з міжнародними організаціями. Особливу увагу Україна приділяє Раді Європи, вступ до якої засвідчив про шлях демократизації суспільства та послідовність у проведені реформ, спрямованих на захист прав людини. Саме тому актуальним є вивчення особливостей суспільно-економічного та політичного розвитку України напередодні її вступу до Ради Європи, а також співпраці нашої держави з цією європейською організацією.

Попри наявність низки змістовних фахових розробок, присвячених дослідженню державотворчого та конституційного процесу, в Україні й досі нема наукових праць, що стосувались би вивченню впливу європейського чинника на новітнє державотворення та конституційний процес у тому числі. Пізнавальний аспект дослідження зростає у зв'язку з необхідністю розширення уявлення стосовно ролі Ради Європи та її дорадчого органу - Венеціанської комісії - в створенні Основного Закону. Для кращого розуміння даної тематики в роботі використовуються офіційні висновки Венеціанської комісії, що були видані у 2010 році в збірнику “Проблеми розвитку конституційного законодавства України. Збірник висновків Європейської комісії “За демократію через право” (Венеціанської комісії)”. У дослідженні також була використана така література, як колективна монографія “Проблеми та перспективи української реформації” за загальною редакцією М. Ф. Головатого та Г. В. Щокіна, яка вийшла в 2001 році; праця “Україна і Росія в історичній ретроспективі: Нариси в 3 т.”, яка побачила світ у 2004 році; монографія Павла-Роберта Магочія “Україна: історія її земель та народів”, яка була перекладена українською мовою в 2012 році. Були також використані статті М. Михальченка “Лімітроф Європи: випадковість чи доля України”, А. Л. Федорової “Венеціанська комісія та Україна: правові аспекти співпраці”, Г. Касьянова “Держава розколота на бюрократів і населення”, Є. Я. Мендуся “Вплив Рішень Венеціанської комісії на модернізацію Конституції України”.

Мета роботи полягає в дослідженні на основі історичного аналізу, існуючих джерел соціально-економічних та політичних передумов співпраці України з Радою Європи, а також ролі європейського чинника в державотворчому, зокрема конституційному, процесах в Україні в 1992-1996 роках.

Якщо проаналізувати історичні події ХХ століття, то перехід до демократії пережили багато країн: Португалія - падіння салазарівської диктатури, Іспанія й Греція - крах фашистських режимів. Із середини 80-х років свій шлях до демократії визначили азіатські країни - Філіппіни, Південна Корея, Тайвань, Таїланд. У 80-90-х роках процеси демократизації розпочалися в Центральній та Східній Європі. Попри світове падіння цін на енергоносії, Чорнобильську катастрофу та землетрус у Спітаку, які призвели до величезних дір у бюджеті радянських республік, вони заявили про себе як про нові демократії. З набуттям Україною статусу незалежної держави, демократизація також була проголошена як стратегія подальшого розвитку [1, с. 137].

За географічним розташуванням Україна займає простір між Європою та Росією. Вона має свої власні інтереси в Центральній Азії, на Близькому Сході та в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Вакуум, що утворився в Центральній Європі внаслідок краху СРСР та усієї системи “соціалістичного табору”, започаткував процес переорієнтації країн регіону на Захід, що виявилось, зокрема, у їх прагненні увійти в НАТО та Євросоюз [2]. Розташована в південно-східній частині Європи Україна, будучи важливою ланкою системи трансрегіонального співробітництва в євразійському просторі, обрала також європейський шлях розвитку. В кінці ХХ століття в геополітиці почало домінувати глобальне мислення: панування над усім євразійським континентом - центральна основа для глобальної першості [3, с. 196]. Саме тому Європа після змін у геополітичній ситуації наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ століття була зацікавлена в Україні, з допомогою якої можна було розширити сфери впливу. Для залучення новоутворених держав до роботи у Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) було запроваджено статус “спеціально запрошеного гостя”, розроблено певні програми допомоги (“Демосфен”, “Феміда”, “ЛОДЕ” та інші) для надання технічної, експертної, консультативної допомоги у проведенні правових реформ. Все це вимагало досить значного часу. Втім, відповідні держави, у тому числі й Україна, потребуючи негайного реформування своїх правових систем, закріплення євроінтеграційних векторів зовнішньополітичного розвитку, відходу від радянської тоталітарної системи, подавали заявки на вступ до Ради Європи та звертались до неї за правовою допомогою [4, с. 129].

Саме в цей час - у першій половині 1990-х років - в Україні спостерігалася безпрецедентна активність суспільства. Цей період провідні сучасні українські вчені називають найбільш демократичним в історії України [5]. Даний час ознаменувався Всеукраїнським референдумом щодо демократії 1991 року. Аби перебудова суспільства була успішною, все населення - від колгоспника до промислового робітника, керівника підприємства та партійного функціонера - має бути втягненим у цей процес і відчувати, що він або вона відіграє важливу роль в успіху перебудови [6, с. 659]. Підтвердженням цієї думки було те, що в референдумі 1991 року взяло участь більше 84% (або 31 891 742 чол.) виборців, які, подолавши страх, гучно і сміливо заявили про бажання відродити державність. Процес виходу України з Радянського Союзу був, по суті, мирним, і в ньому, за іронією долі, стара комуністична еліта брала участь поряд із значними верствами населення [6, с. 667].

На початку 1990-х років Верховна Рада України, де раніше переважали комуністи, була в авангарді процесу творення правової та адміністративної бази для новонародженої держави. Після того, як комуністи зникли з політичної арени, як єдиний виборчий блок, робота парламенту дещо полегшилася. Проте варто зазначити, що значна частина членів Комуністичної партії лишилася у Верховній Раді, здійснивши вдалі рокіровки на політичній шахівниці України і приєднавшись до інших політичних сил. Деякі політики дійсно прониклися національною ідеєю і адаптувалися до національно-орієнтованих настроїв суспільства. Так, Леоніда Макаровича Кравчука було обрано новим Головою Верховної Ради, а згодом і Президентом України.

В період з 1991 по 1993 роки ключовою темою політичних дебатів була форма правління та державного устрою країни. Досить цікавим з цього приводу було інтерв'ю Івана Плюща “Голосу України” від 19 березня 1991 року, де політик сказав: “Мене інколи за кордоном запитують, яка у вас буде конституція - французька чи американська. Я кажу - українська. Але мені здається, що найбільш відпрацьована форма - американська. Там Президент - глава держави, але це не заважає існувати в авторитеті і повазі конгресу. А у нас стереотип закладений ще від Івана Грозного. Ми так навчені - або диктатура, або анархія. Нашим же завданням є створення представницьких органів, які були б противагою можливій диктатурі” [7, с. 3]. Слушну думку у своєму інтерв'ю “Голосу Україні” висловив і Леонід Кравчук: “Майбутнє України - це змішана республіка, назвемо її так. Україна завжди була ближче до демократичної республіки, аніж до президентської...Інакше кажучи, парламент повинен мати достатньо сил і противаг, аби не допустити розвитку держави в авторитарному напрямі. До речі, певен: не можна пов'язувати президентську республіку з особою президента. Припустимо, зараз президент - демократ, а хто прийде йому на зміну? Демократії потрібні тверді гарантії” [8, с. 6]. Вже з цих двох інтерв'ю, можна помітити, як розвивалася думка політиків щодо державного устрою. Так, в 1991 році політична більшість схилялася до президентської форми правління, а вже в 1993 році - до парламентсько-президентської.

Характерним для цього періоду був і початок визнання України урядами країн світу. Першою була Польща, а вже до кінця грудня 1992 року Україна була визнана 11 країнами світу.

Варто зазначити, що 14 липня 1992 року Україна заявила про своє бажання приєднатися до Ради Європи, а вже 16 вересня Верховна Рада України отримала статус “спеціально запрошеного гостя” в ПАРЄ, що дало змогу депутатам парламенту України брати участь в роботі цієї європейської організації.

Щодо соціально-економічної ситуації, то варто зазначити, що перша половина 1990-х років характеризувались насамперед загостренням в Україні економічної та соціальної ситуації.

Восени 1991 року парламент України розглянув “Основні напрями економічної політики в умовах незалежності”, які передбачали перебудову господарства України. Уряд В. Фокіна з початку 1992 року ввів до обігу купоно-карбованець і розпочав “шокову терапію”. Така політика поглибила кризу, сприяла падінню виробництва і спричинила зростання цін, що призвело до зниження рівня життя більшості населення.

Вже на весні 1992 року Верховна Рада України прийняла “Основи національної економічної політики України”. Розпочалося роздержавлення і приватизація, структурна перебудова і модернізація промисловості. Поряд з цим Україна залишалася в СНД, хоча й виходила з рублевого простору. Відбувалася поступова переорієнтація зовнішньої торгівлі на західні ринки. Ця програми стала для України своєрідною перепусткою до Міжнародного валютного фонду, до якого держава була прийнята у квітні 1992 року.

У 1993 році передбачалося провести заходи, спрямовані на фінансову стабілізацію. Проте національний дохід у 1993 році порівняно з 1992 року скоротився на 15%, а зарплата - майже на половину. Дефіцит державного бюджету у 1993 році був відображенням тієї ситуації, в якій опинилася країна: до розподільно-адміністративної системи управління економіки Україна повернутися вже не могла, а ринкові принципи управління лише починали формуватися [9, с. 1].

У квітні 1993 року Леонід Кучма проаналізував економічну ситуацію в Україні і заявив: “...абсолютна залежність від Росії стає визначальною для розвитку української економіки. Ми імпортуємо інфляцію” [10, с. 6].

На президентських виборах 1994 року перемогу здобув Леонід Кучма, який виступив з програмою виведення економіки з кризи. Проте, як виявилося, було важко втілити в життя. Щоб наочніше подати динаміку показників бюджету, а отже й змін в економіці, варто порівняти бюджети на 1994 та 1995 роки. Так, наприклад, частка запланованих витрат на обслуговування зовнішнього боргу в загальних бюджетних витратах становила в 1994 році 1,5%, а в 1995 - сягнула вже 16,6%. З цього видно, що в бюджеті на 1995 рік плановані витрати на обслуговування зовнішнього боргу перевищували передбачувані витрати на “народне господарство” (13%) і сумарні витрати на “соціальний захист населення” (4%), соціально-культурну сферу (8,8%) і науку (1,9%). Економіка України в першій половині 1990-х років поволі переходила в “режим обслуговування зовнішнього боргу” [11, с. 5].

Суспільство не могло не відреагувати на складну економічну ситуацію в державі. Так, ще 3 червня 1992 року біля Верховної Ради України був проведений мітинг з вимогою відставки уряду В. Фокіна. Цього ж дня народні депутати спробували внести до порядку денного сесії питання про довіру главі уряду В. Фокіну, проте “за” проголосували лише 154 депутати [12, с. 100].

Наступними про себе заявили студенти, які 7 жовтня 1992 року на Майдані Незалежності оголосили голодування. Серед їх вимог були: негайний вихід України з СНД, прийняття закону про вибори на партійній основі та створення уряду народної довіри. Проте, сподівання на швидкі реформи нового уряду не справдилися. Декрети Кабінету Міністрів Леоніда Кучми, які “випікалися” під керівництвом віце-прем' єра Віктора Пинзеника, змінювали законодавчу базу, викликаючи невдоволення не тільки “червоних директорів”, а й “нових українців” - бізнесменів, клас яких лише зароджувався [12, с. 31]. Україні “допомогла” ще й Росія, яка, різко піднявши ціни на енергоносії, швидко розкручувала інфляційну спіраль.

Невдовзі розпочався страйк шахтарів, який переріс у довготривалу акцію протесту. Він тривав з 7 по 20 червня 1993 року і на ньому звучали не тільки економічні, але й політичні вимоги, а саме - проведення референдуму про довіру Президентові і Верховній Раді.

Ще одним яскравим епізодом цього періоду став конфлікт навколо Чорноморського флоту колишнього Радянського Союзу. Окремі батальйони морської піхоти складали присягу на вірність незалежній Україні у час, коли росіяни намагалися зберегти за собою право на флот і всіма методами перешкоджали українцям. Про це свідчить наказ першого заступника Головкома російського ВМФ І. Капітанця: “Щодо офіцерів, мічманів, прапорщиків, що створюють нездорову ситуацію в військових колективах, схильних до зради Вітчизні і прийняттю присяги на вірність Україні, застосовувати суворі міри впливу аж до звільнення з займаної посади і служби” [13]. Українці ж виявили стійкість і не зрадили своїх принципів. Адже військові, заручені підтримкою широких мас, трималися своєї позиції аж до 10 червня 1994 року, коли сторони досягли прийнятної для всіх угоди про поділ флоту. Цей епізод став ще одним підтвердженням активності суспільства та його єдності.

Загострення економічної та суспільно-політичної кризи спричинило гальмування розвитку демократії і конституційного процесу в Україні.

Відомо, що Конституція є основою будь-якої держави і джерелом загальнообов'язкових норм і правил поведінки людей у суспільстві. Саме ці норми і правила віддзеркалюють політичні відносини, які зумовлюються інтересами різних груп суспільства, але переважно - політикоформуючих. Зважаючи на те, що інтереси в суспільстві 1990-х років були протилежними, то, відповідно, і правова свідомість мала досить суперечливий характер. Проте всі усвідомлювали важливість побудови демократичної, по-справжньому розвинутої держави.

Засобом “швидкого реагування” та “швидкої невідкладної допомоги” щодо надання рекомендацій за проектами конституційних реформ для України, як і для інших пострадянських країн, стала Європейська комісія “За демократію через право” [14, с. 128]. Варто зазначити, що співпраця України з цим консультативним органом Ради Європи розпочалася ще в 1992 році. Зважаючи на те, що для стимуляції активності й прогресу в суспільстві необхідною умовою є формування закону, який мав би владу, став би опікуном мас і міг би забезпечити їм необхідний захист і порядок [15, с. 172], то перші кроки України на шляху до демократії починалися саме з розробки нової Конституції. І тому варто нагадати, що ще 24 жовтня 1990 року Верховна Рада, прийнявши Постанову “Про комісію по розробці нової Конституції”, затвердила склад першої Конституційної комісії під проводом Голови Верховної Ради УРСР Л. М. Кравчука, а згодом і І. С. Плюща, яка діяла до листопада 1994 року. Венеціанська комісія тоді надала власні рекомендації законодавцям щодо міцних засад Основного Закону та прийняття стабільних принципів, що стосувались прав людини і незалежності судової влади [16, с. 678].

Саме Венеціанською комісією було проведено правову експертизу проектів окремих статей нової Конституції України. Перші офіційні документи, підготовлені Венеціанською комісією щодо України, почали з'являтися влітку 1995 року, коли в державі був підписаний Конституційний договір між Верховною Радою та Президентом України. З цього приводу Венеціанська комісія підготувала свій висновок, в якому зазначалося, що “в Україні спостерігається значний розвиток конституційної думки, але водночас є нагальна потреба узгодження положення про права людини з міжнародними стандартами, вдосконалення норм щодо незалежності судової системи та повноважень прокурорів” [17, с. 19].

Вже восени 1995 року Україна приєдналась до Конвенцій Ради Європи у сфері боротьби зі злочинністю. Ще одним кроком на шляху до набуття Україною членства в Раді Європи було відкриття в Києві 15 вересня 1995 року Центру інформації та документації Ради Європи.

26 вересня 1995року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила позитивний висновок щодо заявки України на вступ до Ради Європи [18]. На підставі винесеного 26 вересня 1995року ПА РЄ висновку Комітет міністрів Ради Європи одностайно ухвалив резолюцію про запрошення України стати 37-м членом організації і приєднатися до її Статуту, а вже 31 жовтня 1995 року Верховна Рада України ухвалила Закон України про приєднання до Статуту Ради Європи. 9 листопада 1995 року відбулась урочиста церемонія вступу України до Ради Європи, набувши членства в якій Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері реформування чинного законодавства. При цьому Рада Європи висловила готовність надавати всебічну експертну допомогу.

Таким чином, у першій половині 90-х років ХХ століття Україна перебувала в складній соціально-економічній та політичній ситуації. Надважливими в таких умовах були пошук та розробка зовнішньополітичних та економічних стратегій. Україна обрала європейський шлях розвитку і прагнула рухатися шляхом демократизації та приєднання до світового та європейського співтовариства. Важливу роль в цьому відіграли бажання політичного керівництва повернути країну до світової спільноти, а також допомога Рада Європи, членом якої стала Україна.

Список використаних джерел

1. Бабкіна О. В. Україна: У пошуках стратегії демократичного розвитку / Проблеми та перспективи української реформації : [кол. моногр.] / Г. В. Щокін, М. Ф. Головатий та ін. ; [за заг. ред. М. Ф. Головатого, Г. В. Щокіна]. - К. : МАУП, 2001. - 248 с.

2. Парахонський Б. Україна в Центральній Європі // Громадянське суспільство. - № 12. - листопад 2001 р. - Режим доступу : http://www.ucipr.kiev.ua

3. Україна і Росія в історичній ретроспективі : нариси в 3 т. - К., 2004. - Т. 3: Новітній український державотворчий процес. - Режим доступу : http://buklib.net/books/27659/

4. Михальченко М. Лімітроф Європи: випадковість чи доля України // Людина і політика. - 2000.- № 4.

5. Касьянов Г. Держава розколота на бюрократів і населення // Українська правда. - 24.08.2013. - Режим доступу : http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/08/24/135086/

6. Магочій П.-Р. Україна: історія її земель та народів [Текст] / Павло-Роберт Магочій ; пер. з англ. : Е. Гийдель, С. Грачова, Н. Кушко, О. Сидорчук ; карти П.-Р. Магочій ; покажчики Л. Ільченко ; наук. ред. С. Біленький ; ред. укр. вид. Л. Ільченко ; відп. ред. В. Падяк. - Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2012.

7. Інтерв'ю Івана Плюща Голос України - Газета Верховної Ради Української РСР. 1991рік, 19 березня. - К., 1991.- № 53. - 8 с.

8. Кравчук Л. Нашій державі потрібна демократія, а демократії - тверді гарантії // Голос України - Газета Верховної Ради України. 1993рік, 13 квітня. - К., 1993.- № 68 (568). - 16 с.

9. Економіка вимагає ...політичних рішень // Голос України, 7 квітня 1993р. - К., 1993. - № 64 (564). - 16 с.

10. Кучма Л. Життя вимагає повноцінного спеціального режиму управління. Жорсткий аналіз ситуації // Голос України, 13 квітня 1993 р. - № 68(568). - 16 с.

11. Рожков С. Метаморфози бюджету-95: далі буде // Голос України, 5 вересня 1995 р. - № 170(1170). - 16 с.

12. Головков А. Ф., Королюк В. О., Лавренюк С. І., Шевчук Ю. В. Еволюція влади. - К. : ВАТ “Видавництво “Київська правда”, 2005. - 208 с.

13. Данілов А. Український флот: біля джерел відродження. - К. : Видавництво імені Олени Теліги, 2000. - 600 с.; іл. - Режим доступу : http://ukrlife.org/main/uacrim/daniloff.htm

14. Федорова А. Л. Венеціанська комісія та Україна: правові аспекти співпраці // Право України: юрид. журнал : наук-практ. фахове видання, спецвипуск ; Конституційний Суд України. - К., 2011. - № 7. - С. 128-138.

15. Проспер Буассонад. От нашествия варваров до эпохи Возрождения. Жизнь и труд в средневековой Европе / пер. с англ. И. А. Петровской. - М. : ЗАО Издательство Центрполиграф, 2010. - 383 с.

16. Jowwel Jeffrey. The Venice Commission - Disseminating Democracy through Law, Public Law, 2001.

17. Проблеми розвитку конституційного законодавства України: збірник висновків Європейської комісії “За демократію через право” (Венеціанської комісії) : пер. з англ. - К. : Парламентське вид-во, 2010. - 498 с.

18. Висновок N 190 (1995)Парламентської Асамблеї Ради Єв

ропи щодо заявки України на вступ до Ради Європи. Страсбург, 26 вересня 1995 року. - Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_590

References

1. Babkina O. V. Ukrayina: U poshukah strategiyi

demokratichnogo rozvitku / Problemi ta perspektivi ukrayinskoyi reformatsiyi : [kol. monogr.] / G. V. SchokIn, M. F. Golovatiy ta in. ; [Za zag. red. M. F. Golovatogo, G. V. SchokIna]. - K. : MAUP, 2001. - 248 s.

2. Parahonskiy B. Ukrayina v Tsentralniy Evropi // Gromadyanske suspilstvo. -№ 12. - listopad 2001 r. - Rezhim dostupu : http://www.ucipr.kiev.ua

3. Ukrayina i Rosiya v istorichniy retrospektivi : Narisi v 3 t. - K., 2004. - T. 3: Novitniy ukrayinskiy derzhavotvorchiy protses. - Rezhim dostupu : http://buklib.net/books/27659/

4. Mihalchenko M. Limitrof Evropi: vipadkovIst chi dolya Ukrayini // Lyudina i politika. - 2000. - № 4.

5. Kasyanov G. Derzhava rozkolota na byurokratIv I naselennya

// Ukrayinska pravda. - 24.08.2013. - Rezhim dostupu :

http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/08/24/135086/

6. Magochly P.-R. Ukrayina: Istoriya yiyi zemel ta narodiv [Tekst] / Pavlo-Robert Magochiy ; per. z angl. : E. Giydel, S. Grachova, N. Kushko, O. Sidorchuk ; karti P.-R. MagochIy ; pokazhchiki L. Iichenko ; nauk. red. S. Bilenkiy ; red. ukr.vid. L. Iichenko ; vidp. red. V. Padyak. - Uzhgorod : Vid-vo V. Padyaka, 2012.

7. Interv'yu Ivana Plyuscha Golos Ukrayini - Gazeta Verhovnoyi Radi Ukrayinskoyi RSR. 1991rIk, 19 bereznya. - K., 1991. - № 53. - 8 s.

8. Kravchuk L. Nashiy derzhavi potribna demokratiya, a demokratiyi - tverdi garantiyi // Golos Ukrayini - Gazeta Verhovnoyi Radi Ukrayini. 1993rik, 13 kvitnya. - K., 1993. - № 68(568). - 16 s.

9. Ekonomika vimagae... politichnih rishen // Golos Ukrayini, 7 kvitnya 1993 r. - K., 1993. -№ 64(564). - 16 s.

10. Kuchma L. Zhittya vimagae povnotsinnogo spetsialnogo rezhimu upravlinnya. Zhorstkiy analiz situatsiyi // Golos Ukrayini, 13 kvitnya 1993 r. -№ 68(568). - 16 s.

11. Rozhkov S. Metamorfozi byudzhetu-95: dalI bude // Golos Ukrayini, 5 veresnya 1995 r. -№ 170(1170). - 16 s.

12. Golovkov A. F., Korolyuk V. O., Lavrenyuk S. I., Shevchuk Yu. V. EvolyutsIya vladi. - K. : VAT “Vidavnitstvo “Kiyivska pravda”, 2005. - 208 s.

13. Danilov A. Ukrayinskiy flot: bilya dzherel vidrodzhennya. - K. : Vidavnitstvo imeni Oleni Teligi, 2000. - 600 s.; il. - Rezhim dostupu : http://ukrlife.org/main/uacrim/daniloff.htm

14. Fedorova A. L. VenetsIanska komisiya ta Ukrayina: pravovi aspekti spivpratsi // Pravo Ukrayini: yurid. zhurnal: nauk-prakt. fahove vidannya, spetsvipusk ; Konstitutsiyniy Sud Ukrayini. - K., 2011. - № 7. - S. 128-138.

15. Prosper Buassonad. Ot nashestviya varvarov do epohi Vozrozhdeniya. Zhizn i trud v srednevekovoy Evrope / Per. s angl. I. A. Petrovskoy. - M. : ZAO Izdatelstvo Tsentrpoligraf, 2010. - 383 s.

16. Jowwel Jeffrey. The Venice Commission - Disseminating Democracy through Law, Public Law, 2001.

17. Problemi rozvitku konstitutsiynogo zakonodavstva Ukrayini: zbirnik visnovkiv Evropeyskoyi komisiyi “Za demokratiyu cherez pravo” (VenetsIanskoyi komisiyi): Per. z angl. - K. : Parlamentske vid-vo, 2010. - 498 s.

18. Visnovok N 190 (1995)Parlamentskoyi Asambleyi Radi

Evropi schodo zayavki Ukrayini na vstup do Radi Evropi. Strasburg, 26 veresnya 1995 roku. - Rezhim dostupu : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_590

Размещено на Allbest.ru