Фактичні засоби обґрунтування кримінальних процесуальних рішень: окремі аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фактичні засоби обґрунтування кримінальних процесуальних рішень: окремі аспекти

Н.В. Глинська, канд. юрид. наук, Науково-дослідний Інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В. Сташиса НАПрН України

Анотація

непроцесуальний інформація кримінальний провадження

Фактичні засоби обґрунтування кримінальних процесуальних рішень: окремі аспекти

Глинська Н.В.

Розглянуто питання щодо характеристики непроцесуальної інформації в сфері кримінального провадження. Акцентовано увагу на широкому спектрі такої інформації та позитивному досвіді її використання при доказуванні в кримінальному процесі. Водночас з огляду на необхідність приоритетного забезпечення конституційних прав та свобод осіб в сфері кримінального провадженім автором зроблено висновок про доцільність обмеженого використання непроцесуальної інформації при обґрунтуванні лише певних проміжних процесуальних рішень і лише у сукупності із доказами (а не як альтернатива останнім).

Аннотация

Фактические средства обоснования уголовных процессуальных решений: отдельные аспекты

Глинская Н.В.

Рассмотрены вопросы характеристики непроцессуальной информации в сфере уголовного производства. Акцентировано внимание на широком спектре такой информации и положительном опыте ее использования при доказывании в уголовном процессе. Одновременно, учитывая необходимость приоритетного обеспечения конституционных прав и свобод лиц в сфере уголовного производства, автором сделан вывод о целесообразности ограниченного использования непроцессуальной информации при обосновании только определенных (промежуточных) процессуальных решений и лишь в совокупности с доказательствами (а не как альтернатива последним).

Annotation

The Actual Means of Criminal Procedural Decisions Justification: Particular Aspects

Glinskaya N.V.

The issues of non-procedural information characteristics in criminal proceedings have been considered. The attention has been focused on a wide range of such information and the positive experience of its use in providing proofs for a criminal proceeding. At the same time, considering the necessity for prior ensuring constitutional personal rights and freedoms in criminal proceeding, the author has concluded the reasonableness of non-procedural information limited use in justification of only particular (intermediate) procedural decisions and only together with the evidence (not alternative to the latter).

У кримінальному провадженні фактичні дані, за допомогою яких встановлюються обставини, що підлягають доказуванню, називаються доказами. Останні можуть бути отримані у встановленому законом порядку і неодмінно з тих джерел, вичерпний перелік яких надається у ст.84 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК). На підтвердження фактичних обставин мають наводитися лише належні і допустимі докази, що досліджені особою, що приймає кримінальне процесуальне рішення (далі - КПР), у в судовому засіданні (усне провадження) чи особисто шляхом безпосереднього ознайомлення з ними у ході письмовому провадженні При цьому закон пов'язує можливість прийняття законних і обґрунтованих рішень не з яким-небудь одним доказом, а з їхньою сукупністю (ст.94 КПК). Під останньою в науці кримінального процесу розуміється «особливим чином організоване об'єднання всієї безлічі належних і допустимих у кримінальній справі доказів, що утворюють у своїй єдності цілісну і стабільну структуру, яка забезпечує адекватне відображення всіх елементів предмета доказування, прийняття обґрунтованих рішень по кримінальній справі» [1, с.67]. Саме зазначена безліч доказів і утворює інформаційний зміст фактичних засобів обґрунтування КПР. Така сукупність має бути необхідної та достатньою для однозначного висновку про встановлення обставин, що складають суть фактичних підстав для прийняття КПР. Водночас тут виникає питання щодо можливості використання іншої (недоказової чи непроцесуальної) інформації для обгрунтування правильності ухвалених КПР. Адже законодавцю при формулюванні підстав для прийняття певних КПР в новому КПК, в тому числі й тих, що пов'язані із застосуванням процесуального примусу, знов таки не вдалося уникнути від застосування таких неоднозначних не лише термінологічно, а й змістовно понять, як «достатні підстави вважати», «достатні обставини», «достатні відомості» (наприклад, при регламентації підстав для проведення слідчих (розшукових) дій - СТ.223 КПК). Останні були наявними в КПК 1960 р. та зазнали обгрунтованої критики через їх невизначеність. А отже вирішення питання про те, що ж треба розуміти під такими достатніми підставами (данні, докази чи інформацію), а відповідно й оцінка інформаційної обґрунтованості прийнятих КПР знов таки запишись без чітких критеріїв. Такий стан правової регламентації обумовив існування як на практиці, так і в науці диференційованого підходу до розуміння інформаційної основи КПР.

Проблема доказування фактичних підстав ухвалення КПР активно розроблялась на сторінках процесуальної літератури. За радянських часів нею опікувалися М.І. Бажанов, Ю.М. Грошевий, В Я. Дорохов, А.Я. Дубінський, В.С. Зеленецький, Л.М. Карнеєва, П.А. Луганська, Ю.В. Манаєв, П.Ф. Пашкевич, М.С. Строгович та інші відомі процесуалісти. Суттєвий внесок у розробку проблеми фактичної обгрунтованості окремих процесуальних рішень внесли О.В. Гладишева, Н.Г.Муратова, М.А. Погорецький, Н.А. Подольний, В.О. Сєменцов та інші сучасні дослідники. Водночас, попри підвищену увагу до питання доказування фактичних підстав ухвалення КПР, недостатньо розробленим та таким, що неоднозначно тлумачиться в науковій літературі, залишаються низка питань, зокрема, про те, що треба розуміти під достатніми підставами для ухвалення КПР (данні, докази чи інформацію), щодо правомірності та меж використання непроцесуальної інформації при обґрунтуванні КПР та ін. Між тим, вирішення цих питань має суттєве практичне значення, оскільки від цього залежить не лише досягненім єдності у правозастосовній практиці, а, перш за все, ефективність забезпечення конституційних прав та свобод людини, що можуть бути суттєво обмежені через ухвалення певних різновидів КПР.

У цій статті в контексті дослідження стандарту обґрунтованості КПР виявимо основні аспекти (правомірність та межі) використання непроцесуальної інформації при обґрунтуванні КПР. Для досягнення мети дослідження перед ним поставлені такі завдання: 1) надати загальну характеристику не процесуальної інформації, що використовується у перебігу кримінального провадження; 2) визначити межі її використання при обґрунтуванні КПР .

У теорії кримінального процесу більшість вчених розділяють думку про те, що фактичними підставами для прийняття КПР є сукупність допустимих, належних та достовірних доказів. У той же час не можна заперечувати той факт, що в перебігу кримінального провадження суб'єкти доказування отримують інформацію з різних джерел і за допомогою різних засобів, при цьому така інформація набуває й неоднакове процесуальне значення. В результаті виникає необхідність розмежування інформації на процесуальну (доказову) і непроцесуальну. Доказової вона буде при наявності властивостей належності, допустимості та достовірності, критерії яких встановлені в статтях 84-94 КПК України. В іншому ж випадку отримана інформація буде непроцесуальною. І хоча в науці відсутнє чітке та однозначне уявлення щодо її поняття та природи [2, с. ЗЗ; 3, с. 108-125], цілком можна констатувати, що для характеристики непроцесуальної інформації в сфері кримінального провадження притаманні такі основні загальні її риси: 1) це будь-які відомості, що мають значення для провадження; 2) такі відомості отримані поза встановленої в кримінальному процесуальному законодавстві процедури та 3) сфера їх застосування в доказуванні є обмеженою. Також у перебігу здійснення кримінального провадження за певних, визначених у законі умов непроцесуальна інформація може стати доказовою (процесуальної) чи трансформуватися у доказову або використовуватися при прийнятті деяких процесуальних, а також організаційних і тактичних рішень [4]. Водночас неоднозначною є позиція вчених щодо меж використання непроцесуальної інформації при ухваленні КПР, зокрема, її самодостатності для прийняття низки КПР (в основному щодо проведення слідчих дій).

Так, на думку М.А. Погорецького, формулювання законодавцем підстав для прийняття певної групи КПР через такі терміни, як «наявність даних», «наявність достатніх даних», «наявність достатніх підстав» (щодо проведення слідчих дій, спрямованих на отримання доказів) свідчить про те, що закон допускає прийняття цих рішень за наявності імовірних знань та відповідно інформаційною основою формування підстав прийняття окремих з них, виходячи з власного розсуду уповноваженої особи, можуть бути як докази, так і матеріали ОРД чи сукупність доказів і матеріали ОРД, так і інші достатні дані, отримані з передбачених кримінально-процесуальним законом джерел [5, с.323]. При цьому непроцесуальна інформація (ОРД) може використовуватись для обґрунтування КПР про порушення провадження у кримінальній справі, проведення слідчих дій з метою отримання доказів у кримінальній справі, застосовування заходів примусу та забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві [5, с.336- 337]. А отже, що існують КПР, для яких сукупність доказів не є обов'язковою умовою їх прийняття [5, с.322; 6, с.49]. В.О. Сєменцов вважає, що «підставою для проведення слідчих дій можуть бути не лише кримінально- процесуальні докази, а й фактичні дані, отримані з оперативно-розшукових джерел» [7, с.140]. При цьому автор допускає можливість використання перевірених на предмет достовірності матеріалів ОРД в якості єдиної фактичної підстави лише для проведення слідчих дій, спрямованих на виявленім та закріплення доказів. Аналогічну точку зору висловлює О.В. Гладишева, на думку якої критерієм, що дозволяє покласти в основу КПР відомості, здобуті непроцесуальним шляхом, є можливий «імовірний характер рішення» [8].

Не вдаючись докладного аналізу цієї проблематики, зазначимо наступне. З огляду на сучасну специфіку інформаційного суспільства, що полягає у створенні та використанні широкого потоку інформаційних ресурсів в електронній формі навряд чи можна нехтувати потенціалом недоказової інформації в сфері кримінального провадження, особливо в ситуаціях дефіциту доказової інформації на початкових етапах досудового розслідування, при проведенні негласних слідчих дій. В таких умовах розвитку інформаційних технологій практика взаємодії слідчих та судових органів свідчить про формування нового напрямку в цієї діяльності, що може бути позначений як інтеграція інформаційних технологій право- застосування. В структурі цих технологій можуть бути виділені інформаційні технології доказування: технології інформаційно- довідкових правових систем, відомчі обліково-реєстраційні системи МВС, генеральної прокуратури т та інших відомств [9, с.54-56]. Відповідно досвід використання такої інформації, отриманої з електронних ресурсів, видається позитивним, оскільки вона має певну цінність. Водночас з огляду на невелику надійність непроцесуальної інформації, яка не завжди може бути перевірена (що неминуче тягне неможливість встановлення її достовірності) ми схиляємось до позиції тих вчених, що вважають можливим її використання в обмежених випадках (в основному про проведенні слідчих дій, для забезпечення безпеки) і лише у сукупності з недоказовою інформацією. Як влучно зазначає М.А. Колоколов, для проведення слідчих дій, що обмежують конституційні права та людини та громадянина необхідною є наявність не лише «формально-правових», а й «матеріально-правових підстав»: сукупності доказів, що по-перше, свідчать по те, що проведення дій, що передбачається по справі, надасть певний результат, та по-друге, у справі наявні відомості, що вказують на необхідність суттєвого обмеження конституційних прав в інтересах судочинства... відповідно клопотання слідчого про дозвіл на проведення даних слідчих дій мають бути вмотивовані та підтверджені доказами (курсив наш. - Н.Г.), що відповідають встановленим у законі вимогам [10, с.92-93]. По суті аналогічну думку раніше висловлювала Л.М. Карнеєва [11, с.7].

Дійсно, використання непроцесуальної інформації в доказуванні створює певні складнощі із дотриманням гарантій забезпечення прав та свобод учасників кримінального провадження, та ухваленням дійсно обґрунтованого та справедливого рішення по справі. І навпаки, наведення саме сукупності доказів, що відповідають встановленим у законі вимогам, в обґрунтування КПР, що ініціюють розгляд питання про застосування тих чи інших обмежень в сфері кримінального провадження, а тим більше тих, що є безпосередньою підставою для їх застосування є важливою гарантією дотриманні конституційних прав та свобод людини в цій сфері. Тож, на наш погляд, непроцесуальна інформація (тобто, будь- які відомості, що мають значення для кримінального провадження, що отримані поза додержанням встановленої законом процедури) в певних випадках може бути використана при обґрунтуванні окремих досудових КПР (про проведення слідчих дій, забезпечення безпеки осіб) та лише у сукупності із доказами (а не як альтернатива останнім).

Викладене аж ніяк не перекреслює, а навпаки, ще раз підтверджує правило про те, що обґрунтованість КПР у її сучасному розумінні базується лише на сукупності доказів. Вважаємо, що «прив'язування» стандарту обґрунтованості саме до достатності доказів сприятиме підвищенню якісного рівня правозастосовної діяльності, попередженню прийняття голослівних, нічим не підтверджених рішень, а значить й випадків невиправданого обмеження основоположних прав та свобод людини в перебігу здійснення кримінального провадження. Відповідно, принциповим для вдосконалення правозастосовної діяльності у руслі підвищення її правозахисного характеру є нормативне закріплення загального визначення стандарту обґрунтованості КПР, неодмінною складовою якого є вимога наведення в описово-мотивувальній частині ухваленого КПР сукупності належних, допустимих та достовірних доказів, достатніх для достовірного підтвердження правильності прийнятого рішення; та чітке закріпленім в законі підстав та умов для їх прийняття окремих різновидів КПР, яке б не надавало широкий простір для їх тлумачення правозастосувачами.

Таким чином, використання непроцесуальної інформації (будь-яких відомостей, що мають значення для кримінального провадження, але отримані поза додержанням встановленої законом процедури) в сфері кримінального провадження допускається при ухвалені певних проміжних КПР і лише у сукупності із доказами (а не як альтернатива останнім). Запобіганню випадкам невиправданого обмеження основоположних прав та свобод людини в перебігу здійснення кримінального провадження сприятиме нормативне закріплення загального визначення стандарту обґрунтованості КПР, неодмінною складовою якого є вимога наведення в описово-мотивувальній частині ухваленого КПР сукупності належних, допустимих та достовірних доказів, достатніх для достовірного підтвердження правильності прийнятого рішення; та чітке закріплення в законі підстав та умов для їх прийняття окремих різновидів КПР, яке б не надавало широкий простір для їх тлумачення правозастосувачами.

Тема з'ясування сутності фактичних засобів обґрунтування КПР та використання в цьому процесі непроцесуальної інформації є доволі об'ємною. Тому для її повного опрацювання, звичайно, потрібно здійснювати подальші дослідження. Останні є доцільними за такими напрямами наукових розвідок: 1) співвідношення непроцесуальної та доказової інформації в межах процесу ухвалення кримінальних процесуальних рішень; 2) технологія використання доказової та іншої інформації при обґрунтуванні КПР.

Література

1. Зеленецкий В. С. Прокурорский надзор за исполнением закона о всестороннем полном и объективном исследовании обстоятельств уголовного дела в стадии предварительного расследования: учеб, пособие / Зеленецкий В. С. - X.: Ин-т повышения квалификации районных и городских прокуроров при прокуратуре союза ССР, 1990. - 92 с.

2. Бедняков Д. И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений / Бедняков Д. И. - М.: Юрид. лит., 1991 . - 207 с.

3. Шейфер С. А. Доказательства и доказывание по уголовному делу / Шейфер С. А. - М.: Норма, 2009. - 126 с.

4. Сырбу А. В. Понятие и виды информации, используемой в процессе расследования преступлений / Сырбу А. В. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://law.edu. ru/doc/documents.asp9docID=l 202967,

5. Погорецький М. А. Функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі: монографія / Погорецький М. А. - Харків: Арсіс, ЛТД, 2007. - 576 с.

6. Чувилев А. А. Об основаниях производства отдельных следственных действий / Чувилев А. А. // Процессуальные вопросы прои- зводстава расследования на современном этапе: сб. науч. тр. - Волгоград, 1988. - С. 49.

7. Семенцов В. А. Следственные действия в досудебном производстве (общие положения теории и практики) / Семенцов В. А. - Екатеринбург: ИД «Уральская государственная юридическая академия», 2006. - 300 с.

8. Гладышева О. В. Уголовно-процессуальные решения: проблема определения / Гладышева О. В. // Вестник Оренбургск. гос. унта. - 2012. - № 3 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://vestnik.osu.ru/2012_3/7.pdf.

9. Ниесов В. А. Правовое и информационное обеспечение доказательственной деятельности в уголовном процессе / Ниесов В. А. Губенко С. В. // Росс, юстиция. - 2009. - № 5. - С. 54-56.

10. Колоколов Н. А. Оперативный судебный контроль в уголовном процессе / Колоколов Н. А. - М.: Юрист, 2008. - 253 с.

11. Карнеева Л. М. Особенности пределов доказывания при принятии некоторых процессуальных решений в стадии предварительного расследования / Карнеева Л. М., Миньковский Г. М. // Вопросы предупреждения преступности. - 1966. -Вып. 4. - С. 83-109.

Размещено на Allbest.ru