Конституційно-правові гарантії єдності судової практики в Україні

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Міжнародний університет бізнесу і права

Конституційно-правові гарантії єдності судової практики в Україні

О.І. Зозуля, канд. юрид. наук,

Анотація

Ключові слова: конституційно-правові гарантії, єдність судової практики, перегляд, роз'яснення, прецедент. Конституційний Суд України

Зозуля О. І. Конституційно-правові гарантії єдності судової практики в Україні / О. І. Зозуля // Форум права. -- 2014. -- Ms 4. --С. 155--161 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov. ші/j-pdf/FPindex. htm_2014_4_29.pdf

Виконано аналіз системи конституційно-правових гарантій забезпечення єдності судової практики в Україні, визначено їх сутність та значення, а також обґрунтовано пріоритетні напрямки вдосконалення правових засад однакового застосування законодавства судами України.

Аннотация

Зозуля О.И. Конституционно-правовые гарантии единства судебной практики в Украине

В статье выполнен анализ системы конституционно-правовых гарантий обеспечения единства судебной практики в Украине, определены их сущность и значение, а также обоснованы приоритетные направления совершенствования правовых основ единооб-разного применения законодательства судами Украины.

Annotatіon

Zozulia O.I. Constitutional-Legal Guarantees Unity of Court Practice in Ukraine

An attempt of the analysis of the system of constitutional-legal guarantees unity of court practice in Ukraine is made; also it was determined its nature and significance, as well as substantiated priority directions of improving the legal bases of uniform application of legislation by courts of Ukraine.

Значна кількість судових органів, різний професійний рівень суддів, нестабільність та неоднозначність норм матеріального і процесуального законодавства, інші об'єктивні і суб'єктивні фактори зумовлюють неоднакове застосування судами законів. Неоднорідність судової практики є істотною перешкодою формування реальної правової держави, прямо порушуючи конституційний принцип рівності громадян перед законом і судом, їх право на справедливий і законний судовий захист. З моменту відновлення незалежності України і по сьогодні ця проблема зберігає свою актуальність, а її вирішенім набуває важливого значення не лише для підвищення ефективності судового захисту, але й в контексті сучасних політико-правових євроінтеграційних процесів. З огляду на це нами й вбачаються нагальними питання забезпечення єдності судової практики в Україні. Принцип єдності судової практики вимагає від судді «додержання справедливого, зваженого і рівного масштабу при інтерпретації одних і тих же положень закону за однакових обставин із метою забезпечення правової визначеності» [1, с.49].

Зазначимо, що проблематика забезпечення однакового застосування судами законів раніше вже розглядалась у роботах таких вчених, як В.Е. Беляневич [2], В.Є. Мусієвський [3], С.В. Прилуцький [4], М.І. Сірий [5], В.І. Татьков [6] та інші. У той же час, такі дослідження розкривають лише деякі аспекти гарантування єдності судової практики в Україні, не приділяючи достатньої уваги комплексній характеристиці саме конституційно-правових засад однакового застосування судами законів, не розкриваючи їх специфіку, недоліки і перспективи в нинішніх політико-правових умовах. Тому метою нашої роботи є аналіз системи конституційно-правових гарантій забезпечення єдності судової практики в Україні, визначення їх сутності та значення, а також обґрунтування пріоритетних напрямків вдосконалення правових засад однакового застосування законодавства судами України.

Передусім, відмітимо, що гарантії єдності судової практики встановлюються і регламентуються нормами права різних галузей права, а саме нормами міжнародного, конституційного і адміністративного законодавства. У найбільш загальному вигляді основні гарантії єдності судової практики окреслені у відповідних міжнародно-правових договорах (наприклад, у ст.2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7] і п.5 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [8] передбачено право на перегляд судового вироку судом вищої інстанції). При цьому, як правило, вони знаходять своє вираження і у Конституції України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР [9], ст.9 якої, до речі, містить вимогу щодо відповідності Конституції України будь-яких міжнародних договорів. Адміністративно-правові засади забезпечення однакового застосування законодавства судами України здебільшого представлені нормами профільного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-VI [10], які лише деталізують і розвивають конституційні засади і принципи організації та функціонування судової системи України, у тому числі в частині забезпечення єдності судової практики.

Відображення у Конституції України гарантій єдності судової практики підкреслює їх основоположне значення, концептуальний характер, стабільність і пріоритетність порівняно з нормами іншого законодавства. Такі гарантії можуть бути або чітко сформульовані у певній нормі Конституції України (наприклад, п.8 ч.З ст.129 - «забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду»), або лише зумовлюватись ідеєю і загальним змістом конституційно-правового регулювання (наприклад, забезпеченім доступу до судових рішень). На рівні з Конституцією України означимо й таку органічну складову конституційно-правового регулювання забезпечення єдності судової практики, як Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР [11], що визначає порядок діяльності Конституційного Суду України, який здійснює офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Сьогодні система конституційно-правових гарантій забезпечення єдності судової практики представлена низкою механізмів і принципів, що, як правило, спрямовуються на забезпечення не лише однакового застосування законодавства судами України, а загалом раціональної організації судової системи України, ефективного відправлення судами правосуддя, дієвого захисту прав і свобод людини і громадянина. Як підкреслює Л. Вильдхабер [12], саме єдність судової практики найкраще відповідає вимогам передбачуваності, принципу верховенства права та ефективному захисту прав людини. Тому вважаємо, що з огляду на важливість забезпечення єдності судової практики в Україні відповідні засади та принципи мають дістати більш чіткого й комплексного конституційно-правового вираження.

Перш за все, до гарантій єдності судової практики відноситься порядок забезпечення однакового застосування судами права шляхом перегляду судами вищих інстанцій рішень нижчестоящих судів. Так, ст.125, п.8 ч.З ст.129 Конституції України [9] встановлено принцип апеляційного та касаційного оскарження судових рішень і ієрархію системи судів загальної юрисдикції, в структурі якої діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України. Механізм перегляду судових рішень забезпечує єдність судової практики саме через скасування вищою судовою інстанцією ухваленого з порушенням норм матеріального та/або процесуального права рішення суду нижчої інстанції і прийняття натомість дійсно правосудного рішення (які й мають складати єдину судову практику) чи направлення справи на новий розгляд. Можливість касаційного оскарження істотно доповнює механізм апеляційного оскарження, дозволяючи ретроспективно усувати недоліки, неузгодженість і помилки у судовій практиці судів апеляційної інстанції.

Водночас дещо неоднозначною постає доцільність перегляду Верховним Судом України справ з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах (ч.2 ст.38 Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-VI [10]). З одного боку, даний механізм судового оскарження прямо пов'язаний з проблемою неоднакового застосування норм матеріального права судами (судом) касаційної інстанції. З іншого ж боку, така стадія оскарження судових рішень безпосередньо не передбачена Конституцією України і по-суті допускає скасування у фактично наглядовому порядку вже остаточного судового рішення, яке підлягає виконанню. Це, на думку Європейського Суду з прав людини (п.77 його Рішення у справі «Совтрансавто-холдинг проти України» [13]), не відповідає принципу правової визначеності й порушує тим самим ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [14].

Забезпечення єдності судової практики через діяльність судів апеляційної і касаційної інстанції більш характерне для країн континентальної правової системи, зокрема, й України. У країнах же англосаксонської правової системи, як відомо, рішення судів вищестоящих інстанцій мають прецедентний характер і є обов'язковими для судів нижчого рівня. Взагалі судовий прецедент завдяки своїй практичній орієнтованості, конкретності та обов'язковості вбачається одним із найбільш дієвих засобів уніфікації судової практики. Конституція України [9] наразі не містить вимоги щодо обов'язкового врахування у діяльності судових органів раніше вже ухвалених рішень судів вищих інстанцій з інших аналогічних справ. Виключенням, що фактично допускає використання в Україні судового прецеденту, виступає закріплений ст.17 Закону України від 23.02.2006 р. № 3477-IV [15] обов'язок судів застосовувати при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини. Дане правило є досить прогресивним для системи судочинства України й прямо сприяє однаковому і правильному застосування судами законодавства, виходячи з вже напрацьованої практики Європейського суду з прав людини. Хоча, як на нас, оскільки йдеться про дещо нетипову для України гарантію єдності судової практики, питання застосування судами практики Європейського суду з прав людини та, можливо, інших судових прецедентів першочергово повинні набути належного конституційного вираженім.

Поза цим, п.4 ч. 1 ст.27, п.4 ч.І ст.32 Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-VI [10] передбачено надання апеляційними судами місцевим судам методичної допомоги в застосуванні законодавства, а також надання вищими спеціалізованими судами методичної допомоги судам нижчого рівня «з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики». При цьому, одразу маємо зауважити відмінності у формулюванні таких повноважень апеляційних судів і вищих спеціалізованих судів, неоднозначне незалучення Верховного Суду України до надання методичної допомоги судам нижчого рівня з метою однакового застосування законодавства.

Подібна методична допомога безпосередньо спрямовується на забезпечення єдності судової практики в Україні, хоча законодавчо й не розкриваються умови, рамки та порядок її надання. Конституційний принцип незалежності і самостійності суддів (ст.129 Конституції України [9]), що не допускає будь-якого втручання у процес відправлення ними правосуддя, водночас зумовлює здебільшого факультативний, дорадчий характер зазначеної методичної допомоги. Досить проблемним залишається й подолання певного формалізму у відношенні до методичної допомоги як збоку апеляційних і вищих спеціалізованих судів, так і з боку судів нижчого рівня. конституційний гарантія суд прецедент

Взагалі ж, наголосимо, що надання вищестоящими судами допомоги судам нижчого рівня у правильному застосуванні законодавства є вже досить традиційним і усталеним для національного законодавства України інструментом забезпечення єдності судової практики, який передбачався ще Законом Української РСР «Про судоустрій України» від 05.06.1981 р. № 2022-Х [16]. На сьогодні ж в інтересах підвищення єдності судової практики в Україні питання надання методичної допомоги чи інших відповідних роз'яснень з метою однакового застосування законодавства у судовій практиці мають дістати насамперед належного конституційного врегулювання.

Те ж саме загалом стосується й надання вищими спеціалізованими судами за результатами узагальнення судової практики рекомендаційних роз'яснень з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції (п.4 ч.І ст.32, п.6 ч.2 ст.36 Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-VI [10]). На доцільності підготовки вищими судовими органами рекомендацій з поліпшення якості судових рішень для судів нижчого рівня наголошується й у п.71 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень [17]. Такі роз'яснення направлені на попередження та усунення існуючих суперечностей і колізій розуміння та застосування норм права у судовій практиці. Рекомендаційний характер роз'яснень дещо обмежує їх практичне використання судами, що водночас відповідає принципу самостійності суддів у відправлені правосуддя. Як відомо, раніше Верховний Суд України згідно ч.І CT.40 Закону України від 05.06.1981 р. № 2022-Х [16] наділявся повноваженнями надавати не рекомендаційні, а обов'язкові керівні роз'яснення судам з питань застосування законодавства.

Відзначимо, що роз'яснення вищестоящих судів на відміну від прецедентних судових рішень (які є актами правосуддя) є адміністративними актами, обов'язковість яких може призводити до порушення незалежності суддів. Крім того, неоднозначна практика керівних доручень наразі замінена такою більш демократичною, розвиненою і неупередженою формою забезпеченім єдності судової практики як офіційне тлумачення Конституційним Судом України Конституції та законів України (ч.2 ст.147 Конституції України [9]). З іншого боку, не можна безумовно погодитись із зведенням ролі Верховного Суду України у забезпеченні єдності судової практики лише до подання відповідних пропозицій щодо вдосконалення законодавства та його застосування (п.З ч.І ст.40 Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-VI [10]) і незалученням найвищого судового органу до надання методичної допомоги та роз'яснень судам з питань застосування законодавства.

Тому позитивним і перспективним нами вбачається встановлення (хоч і не на конституційному рівні) ч.І ст. 111-28 ГПК України від 06.11.1991 р. № 1798-ХІІ [18], ч.І ст.360-7 ЦПК України від 18.03.2004 р. № 1618--IV [19], ч.І ст.458 КПК України від 13.04.2012 р. № 4651-VI [20] по-суті прецедентного характеру окремих рішень Верховного Суду України (прийнятих з питань неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах), згідно з якими суди України прямо зобов'язуються привести свою судову практику. Тут можна погодитись і з Я.М. Романюком і І.В. Бейцун [21, с.40--41], що судді Верховного Суду України повинні сприяти формуванню правильної та однакової судової практики також й шляхом «активізації роботи з підвищення кваліфікації суддів через читання лекцій, підготовки відповідних публікацій» тощо.

Так чи інакше, суди мають бути самі зацікавлені вивчати існуючу судову практику (насамперед вищестоящих судів) і керуватись нею з метою ухвалення дійсно правосудних рішень, які не будуть скасовані у вищих судових інстанціях. При цьому, як слушно відзначає С.В. Шевчук [22], уніфікація судової практики сприяє зменшенню навантаження на суди, тому що зацікавлені суб'єкти знають, як вирішуються подібні справи, орієнтиром розгляду яких служать рішення верховних (касаційних) судів.

З огляду на викладене актуалізується проробка питання щодо включення до конституційних гарантій єдності судової практики обов'язковості врахування судами судових рішень Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України з аналогічних справ. У свою чергу, це зумовлює потребу розширення конституційного регулювання статусу названих судових органів, вимог до професійності та гарантій незалежності їх суддів. До речі, усі конституційні гарантії незалежності суддів та процедура єдиного порядку здійснення судочинства (ст.129 Конституції України [9]) у загальному розумінні також можуть розглядатись як засоби забезпечення єдності судової практики, зокрема, ними встановлюються вимоги до професійності суддів, законності їх діяльності, гласності судового процесу, об'єктивності і неупередженості судового розгляду, справедливості судових рішень.

Істотною конституційно-правовою гарантією єдності судової практики в Україні виступає передбачене ч.2 ст.147, п.2 ч.І ст.150 Конституції України [9] і Законом України від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР [11] офіційне тлумачення Конституції та законів України Конституційним Судом України. Воно спрямоване на чітке роз'яснення сутності законодавчих норм і усунення випадків їх неоднозначного застосування, у тому числі й у судовій практиці. Перевагами офіційного тлумачення для забезпечення однакового застосування судами законодавства насамперед вбачається офіційний характер тлумачення норм права, що має наслідком обов'язковість його застосування судами, а також незалежність Конституційного Суду України і його певна відокремленість від системи судів загальної юрисдикції, що не допускає втручання у їх діяльність єдиного органу конституційної юрисдикції. Перспективним же в аспекті ефективного забезпечення однакового застосування судами законодавства постає розвиток практики безпосереднього звернення судів загальної юрисдикції до Конституційного Суду України з приводу офіційного тлумачення їм Конституції та законів України, порядок чого наразі не віднайшов належного конституційно-правового регулювання.

У ракурсі забезпеченім єдності судової практики в Україні також може розглядатись й вирішення Конституційним Судом України питань відповідності законів та інших правових актів Конституції України, за допомогою чого знімається можливість прийняття окремими судами рішень на підставі формально чинних, але неконституційних норм законодавства. При цьому, для забезпечення однакового застосування судами норм права має значення не тільки резолютивна частина рішення Конституційного Суду України (про офіційне тлумачення чи конституційність), але і його мотивувальна частина, в якій зазвичай викладено доктринальне і теоретико-методологічне обґрунтування правової позиції Конституційного Суду України.

Також слід зауважити й важливість забезпечення послідовності і одноманітності судової практики самого Конституційного Суду України, що прямо пов'язано з питанням прийнятності зміни Конституційним Судом України своїх рішень і висновків. Як на нас, єдність і послідовність судової практики Конституційного Суду України має бути загальним принципом його діяльності, хоча й дотримання такого принципу з огляду на статус і призначення Конституційного Суду України може бути тільки його виключною прерогативою.

Розглядаючи конституційно-правові гарантії єдності судової практики, не можна залишити поза увагою механізм доступу до судових рішень, необхідність заснування якого була передбачена ще Концепцією Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу від 21.11.2002 р. [23]. Широка доступність судових рішень відповідає сучасній світовій практиці організації судочинства, сприяє прогнозованості судових рішень, однаковому застосуванню суддями законодавства і загальній відкритості судів. Засади доступу до судових рішень не віднайшли відображення у Конституції України і визначаються тільки профільним Законом України від 22.12.2005 р. № 3262-IV [24]. У той же час, в основу механізму доступу до судових рішень вже покладені норми Конституції України, що стосуються права на інформацію (ч.2 ст.34) і права на оскарження рішень органів державної влади (ч.2 ст.55). Водночас доцільним було би й конституційне вираження права на доступ до судових рішень, яке є не тільки гарантією єдності судової практики, але й невід'ємною складовою права на інформацію про діяльність органів публічної влади.

Таким чином, конституційно-правові гарантії єдності судової практики в Україні мають важливе значення для вдосконалення організації діяльності судової влади, ефективного захисту прав громадян і розбудови демократичної правової держави в Україні. Сучасна система гарантій єдності судової практики, врегульована різними міжнародними, конституційними і законодавчими актами, потребує більшого узгодження та оновлення з метою цілеспрямованого і конструктивного забезпечення однакового застосування судами законодавства України. Конституція України має комплексно й системно визначати основні гарантії єдності судової практики, систему яких складає незалежність суддів і єдиний порядок судочинства, перегляд судами вищих інстанцій рішень нижчестоящих судів, надання їм методичної допомоги і рекомендаційних роз'яснень, прецедентний характер практики Європейського суду з прав людини і окремих рішень Верховного Суду України, подання останнім пропозицій щодо вдосконалення законодавства та його застосування, офіційне тлумачення Конституції та законів України Конституційним Судом України, доступ до судових рішень та інше.

Література

1. Савчин М. Забезпечення єдності судової практики у контексті верховенства Конституції / Михайло Савчин // Слово Національної школи суддів України. - 2014. - № 1 (6). - С. 48-56.

2. Беляневич В. Про однаковість судової практики / Беляневич Вадим Едуардович // Юридичний журнал. - 2002. - № 2.

3. Мусієвський В. Є. Місце і роль Верховного суду України у забезпеченні єдності судової практики / В. Є. Мусієвський // Наукові записки Львівськ. ун-ту бізнесу та права. - 2013. -Вип. 10. -С. 222-226.

4. Прилуцький С. В. Єдність судової влади як конституційно-правова засада правосуддя: проблеми теорії та практики / С. В. Прилуцький // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2012. -№ 7. - С. 23-31.

5. Сірий М. І. Забезпечення єдності судової практики - важливий напрямок розвитку правової системи України / Сірий Микола Іванович // Вісник Центру суддівських студій. - 2006. - № 6. - С. 6-8.

6. Татьков В. Механізми забезпечення єдності судової практики в господарському судочинстві / В. Татьков // Вісник Київськ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2012. - Вип. 94. - С. 5-9.

7. Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод : від 22.11.1984 р. // Офіційний вісник України. - 2006. - № 32. - Ст. 2375.

8. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права : від 16.12.1966 р. //Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2002. - № 1.

9. Конституція України : від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР // ВВР України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

10. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» : від 07.07.2010 р., № 2453-VI // Офіційний вісник України. - 2010. - № 55/1. - Ст. 1900.

11. Закон України «Про Конституційний Суд України» : від 16.10.1996 р., № 422/96-ВР // ВВР України. - 1996. - № 49. - Ст. 272.

12. Вильдхабер Л. Прецедент в Европейском суде по правам человека / Л. Вильдхабер // Государство и право. - 2001. - № 12. - С. 5-17.

13. Judgment of the European court of human rights : Sovtransavto holding v. Ukraine : from 25.07.2002 / European court of human rights [Electronic resource], - Access mode: http ://hudoc.echr. coe.int/sites/eng/pages/search, a spx?i=001-60634.

14. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод : від 04.11.1950 р. // Офіційний вісник України. - 2006. - № 32. - Ст. 2371.

15. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» : від 23.02.2006 р., № 3477-IV // Офіційний вісник України. - 2006. - № 12. - Ст. 792.

16. Закон Української РСР «Про судоустрій України» : від 05.06.1981 р., № 2022-Х // ВВР Української Радянської Соціалістичної Республіки. - 1981. - № 24. - Ст. 357.

17. Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень / Судова влада України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://court.gov.ua/ userfiles/visn_l l_2008.pdf.

18. Господарський процесуальний кодекс України : від 06.11.1991 р., № 1798-ХІІ//ВВР України. - 1992. - № 6. - Ст. 56.

19. Цивільний процесуальний кодекс України : від 18.03.2004 р., № 1618--IV // Офіційний вісник України. - 2004. - № 16. - Ст. 1088.

20. Кримінальний процесуальний кодекс України : від 13.04.2012 р., № 4651-VI// Офіційний вісник України. - 2012. - № 37. - Ст. 1370.

21. Романюк Я. М. Єдність судової практики: теоретичні засади забезпечення та вдосконалення законодавчого регулювання / Я. М. Романюк, І. В. Бейцун // Вісник Верховного Суду України. - 2012. - № 5. - С. 37-42.

22. Шевчук С. Забезпечення єдності судової практики в умовах існування спеціалізованої юрисдикції / С. Шевчук 11 Право України. - 2013.-№ 9. - С. 311.

Закон України «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» : від 21.11.2002 р., № 228-IV // Офіційний вісник України. - 2002. - № 50. - Ст. 2233.

24. Закон України «Про доступ до судових рішень» : від 22.12.2005 р., № 3262-IV // ВВР України. - 2006. - № 15. - Ст. 128.

Размещено на Allbest.ru