Особливості правового статусу іноземців та осіб без громадянства при забезпеченні принципу рівності прав і свобод в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

особливості правового статусу іноземців та осіб без громадянства при забезпеченні принципу рівності прав і свобод в Україні

Забезпечення принципу рівності прав і свобод здійснюється в однаковій мірі щодо всіх людей в Україні. Щодо певних осіб таке забезпечення має свої особливості, пов'язані зі специфічним правовим статусом цих осіб. Дійсно, іноземці та особи без громадянства, на відміну від громадян України, мають дещо інше коло прав, зокрема, по відношенню до держави. Однак, у більшості своїх прав і свобод іноземці та особи без громадянства є рівними з громадянами України. Виходячи з наведеного, особливості забезпечення принципу рівності прав і свобод іноземців та осіб без громадянства в Україні полягають у їх особливому правовому статусі.

Проблеми правового статусу особи неодноразово ставали предметом дослідження таких вчених, як: М. Вітрук, В. Колісник, А. Колодій, В. Маслєнніков, М. Матузов, А. Олійник, О. Петришин, В. Погорілко, І.Полховська, П. Рабінович, А. Савицька, Ю. Тодика, В. Шевцов, М. Цвік, Л. Явич та інших. Однак, правовий статус іноземців та осіб без громадянства в контексті забезпечення принципу рівності прав і свобод залишається недослідженим.

Метою цієї статті є встановлення особливостей правового статусу іноземців та осіб без громадянства при забезпеченні принципу рівності прав і свобод в Україні. Для досягнення поставленої мети слід вирішити такі наукові завдання: визначити поняття «правовий статус», «іноземець», «особа без громадянства»; дослідити нормативно-правові акти у цій сфері та визначити особливості правового статусу іноземців та осіб без громадянства при забезпеченні принципу рівності прав і свобод в Україні.

На думку В. С. Нерсесянца, правовий статус індивіда є однією з найважливіших політико-юридичних категорій, що нерозривно пов'язана із соціальною структурою суспільства, рівнем демократії, станом законності [1, с.225]. Продовжуючи думку автора, чим вищий рівень демократії, стабільніші законність та правопорядок, тим більш забезпеченим є правовий статус окремих індивідів, у тому числі іноземців та осіб без громадянства.

Як зазначає Р. О. Халфіна, правовий статус вбирає всі види юридичних зв'язків. Це є загальним поняттям, що включає різноманітні елементи, які об'єднані тим, що вони характеризують положення людини у суспільстві [2, с.275]. Видається, що це найбільш широке поняття, що охоплює всі елементи. Також у юридичній літературі є досить поширеним більш вузьке поняття правового статусу, до якого включають права, обов'язки, гарантії тощо. У зв'язку з цим виділяють правовий статус та правове положення. Дані категорії, на наш погляд, не є ідентичними.

Як вказує О. В. Марцеляк, найбільш ґрунтовному теоретичному дослідженню в основному піддавалися і піддаються елементи статусу особи чи людини та громадянина. Хоча, незважаючи на це, у теорії права й до сьогодні не існує єдиної точки зору щодо цього питання. Р. О. Халфіна вважає, що основою правового статусу особи є загальні (конституційні) права і обов'язки [2, с.123-126]. Погоджуючись з цим, В. І. Ново- сьолов відстоює позицію, що загальний правовий статус особи включає в себе не тільки конституційні права і свободи, а й загальні галузеві права [3, с.37-39]. Цю ж точку зору підтримують В.О. Патюлін, який виділяє спеціальні правові статуси (модуси) особи [4, c.198-199], та О.О. Лукашева, яка розглядає права і свободи як елемент правового статусу, включаючи в нього весь комплекс прав, що законодавчо закріплені не тільки внутрішньодержавними правовими актами, а й міжнародними угодами [5, c.35; 6, с.44].

Цікавою є позиція М. В. Вітрука, який вважає, що більш правильно розрізняти два самостійні поняття - правове положення (статус) особистості в широкому та вузькому змістах, що відображають явища, реальний зв'язок між якими можна визначити як відношення цілого та частини. На думку автора, умовно, цілком термінологічно перше поняття можна визначити як «правове положення», а друге - як «правовий статус». Отже, правове положення особистості (за запропонованою термінологією) - широка, узагальнююча категорія, що розкриває всі сторони закріпленого в праві стану особистості, передбачає всі її соціально-юридичні ознаки, якості [7, с.27]. Погоджуючись з такою точкою зору, хотілося б додати, що одна особа може поєднувати декілька правових статусів, однак правове положення в суспільстві залишається для такої особи однаковим.

Юридичні зв'язки між людиною та державою виражаються в наявності у людини певного правового статусу. Людину ж з певним правовим статусом прийнято називати особою, а саме фізичною особою. Тому характеристика людини, як особи, передбачає наявність визначених юридичних зв'язків останньої з певною державою. Залежно від ступеня наближеності людини до держави та особливостей юридичного зв'язку між ними виділяють: громадян (підданих), іноземців та осіб без громадянства.

Як вказує І.Г. Ковалишин, розмежування основних прав на права людини і права громадянина, як це передбачено у Конституції України, не є традиційним для нашого конституційного регулювання, яке зводило становище людини лише до її взаємодії з державою в якості громадянина, який отримував свої права в «дар» від державної влади і був повністю їй підлеглий. На думку автора, специфіка вказаних видів правового статусу пояснюється тим, що права людини походять з природного права, а права громадянина - з позитивного, хоча ті й інші мають невід'ємний характер. Права людини є основоположними, адже вони належать усім людям від народження незалежно від того, чи є вони громадянами тієї держави, в якій живуть, а права громадянина включають ті права, які закріплюються за особою тільки в силу її належності до держави. Таким чином, кожний громадянин тієї чи іншої держави володіє усім комплексом прав, що належать до загальновизнаних прав людини, а також правами громадянина, що визнаються у даній державі. Варто погодитися з І. Г. Ковалишиним, що права громадянина охоплюють сферу відносин індивіда з державою (сферу публічних інтересів), у якій він розраховує не лише на захист своїх прав від незаконного втручання, а й на активне сприяння держави їх реалізації [8, с.39].

Згідно зі ст.1 Закону України «Про громадянство України», громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. У свою чергу, громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках [9].

Громадяни України володіють усім комплексом прав та свобод, включаючи політичні права. На відміну від них, іноземці та особи без громадянства в силу свого правового статусу володіють у рівній мірі тими ж правами та свободами, що й громадяни України, за виключеннями, встановленими законами.

На думку С.Ф. Константінова, однією з особливостей правового становища іноземних громадян в Україні є те, що вони перебувають немовби в «подвійному підпорядкуванні» - дії законів країни перебування і дії законів держави свого громадянства. Зв'язок іноземного громадянина з країною свого громадянства постійний і стійкіший, ніж зв'язок із країною перебування. Він, наприклад, зберігає виборчі права і несе військовий обов'язок за законами держави свого громадянства, відповідає за зрадницькі дії, вчинені за кордоном, може бути відкликаний своєю державою у будь-який час. Цей зв'язок, на думку автора, не переривається його перебуванням в іншій державі. Іноземний громадянин залишається підлеглим владі своєї держави і зобов'язаний коритися їй. Зв'язок іноземного громадянина з державою перебування має тимчасовий характер. Він може бути в будь-який час розірваний за бажанням самого іноземного громадянина чи з волі держави перебування [10, с.23].

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав [11]. Звідси іноземець має такі ознаки:

1) фізична особа;

2) не є громадянином України;

3) є громадянином (підданим) іншої держави.

Підтвердженням першої та третьої ознак є наявність паспорта або іншого документу, що його замінює відповідно до законодавства іноземної держави. Зазначений документ має підтверджувати (містити відомості) громадянство (підданство) іноземної держави. Друга ознака може бути підтверджена відомостями про неперебування особи в громадянстві України.

Як дуже точно зазначає М.М. Сірант, у сучасному світі, що характеризується активізацією інтеграційних процесів у різних сферах співробітництва держав, особливості розвитку міжнародних відносин, на наш погляд, дедалі більше визначаються загальними тенденціями процесу глобалізації. На сьогоднішній день будь-яка проблема, що постає перед певною країною, так чи інакше торкається інтересів інших держав. Зростання взаємної залежності держав зумовлює необхідність їх тісної співпраці з метою вирішення нових проблем. Таким чином, внутрішня стабільність та добробут кожної окремої держави залежить і від того, наскільки успішно їй вдається сприяти вирішенню проблем інших держав. Такий стан речей, на наш погляд, є характерною рисою міжнародного співробітництва держав у сфері вирішення проблеми біженців, яка набуває сьогодні дедалі більшої гостроти. Складність вирішення цієї проблеми передусім полягає у необхідності балансування національних інтересів окремих держав із їх зобов'язаннями перед міжнародним співтовариством загалом. Власне тому основним принципом міжнародного співробітництва держав у сфері захисту прав біженців є розподіл між державами загального тягаря відповідальності за долю зазначеної категорії осіб [12, с.11]. Отже, вищенаведене в повному обсязі відноситься також до іноземців та осіб без громадянства.

Згідно з п.15 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином [11].

Відсутність у іноземців та осіб без громадянства України робить їх особливими суб'єктами конституційного права.

Однак, слід вказати на певну методологічну неточність у нормативно визначених категоріях «громадянство України», «іноземець», «особа без громадянства». Так, громадянство в обов'язковому порядку передбачає взаємні права та обов'язки між фізичною особою та державою. На наш погляд, іноземці, особи без громадянства, незалежно від перебування на території України (або за її межами), також мають взаємні права та обов'язки, що не надає їх статусу громадянства України.Якщо замислитися, зазначені фізичні особи мають ряд обов'язків перед державою Україна, наприклад, поважати її суверенітет, територіальну цілісність, права і свободи громадян України тощо. Зокрема, згідно з ч.3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави [11].

Держава, виконуючи взяті на себе міжнародні зобов'язання, має досить чисельні обов'язки по відношенню до іноземців та осіб без громадянства. Такі обов'язки покладені міжнародно-правовими актами, міждержавними угодами тощо. Тому визначення терміну «громадянство» в сучасних умовах вже не відображує специфіки цього правового зв'язку, оскільки одночасно правовий зв'язок існує також і з іноземцями, і з особами без громадянства. Таким чином, назріла необхідність перегляду поняття «громадянство України», визначене національним законодавством.

На підставі аналізу нормативно-правових актів можна виділити такі особливості правового статусу іноземців та осіб без громадянства.

По-перше, за загальним правилом обсяг дієздатності іноземців встановлюється законодавством країни громадянства (підданства), особи без громадянства визначається законодавством держави, в якій така особа має постійне місце проживання. Так, громадянин Швейцарії є дієздатним з 20-річного віку, громадянин США, залежно від штату, в якому він проживає, з 18 чи з 21-річного віку тощо [13]. Разом з тим, згідно зі ст.26 Цивільного кодексу України, усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки [14]. У зв'язку з цим цивільна дієздатність зазначених осіб, які перебувають на території України, по укладеним право- чинам, зобов'язанням по відшкодуванню шкоди тощо визначені нормативно-правовими актами України. В цій ролі іноземці та особи без громадянства виступають на рівні з громадянами України.

По-друге, якщо вже говорити про цивільну дієздатність, то при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності іноземцями та особами без громадянства є свої особливості. Зокрема, ст.5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлено, що всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Тобто іноземці та особи без громадянства є такими ж суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, як і громадяни України. Водночас визначено, що фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України «Про підприємництво». Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є [15].

По-третє, існують деякі категорії іноземців, що не підлягають кримінальній відповідальності за злочини, вчинені в Україні (наприклад, дипломати, консули, аташе та інші). Їх відповідальність за вказані злочини визначено законодавством країни їх походження. Згідно зі ст.8 Кримінального кодексу України, іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України [16].

Деякі склади злочинів можуть бути вчинені тільки громадянами України, зокрема державна зрада. Так, відповідно до ст.111 Кримінального кодексу України, державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України [16]. З іншого боку, існують певні склади злочинів, суб'єктами яких можуть виступати виключно іноземці та особи без громадянства (наприклад, шпигунство). Так, під шпигунством розуміється передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства [16].

По-четверте, аналогічно до кримінального, вирішуються питання про адміністративну відповідальність іноземців та осіб без громадянства. Згідно зі ст.16 Кодексу України про адміністративні правопорушення, іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом [17].

Стаття 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України [17]. Отже, іноземці та особи без громадянства є спеціальними суб'єктами зазначеного правопорушення.

Наведені особливості правового забезпечення принципу рівності прав і свобод іноземців та осіб без громадянства в цілому відповідають міжнародним стандартам у цій сфері.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, можна стверджувати, що в Україні діє налагоджена система механізмів забезпечення принципу рівності прав і свобод іноземців та осіб без громадянства. Дотримання зазначеного конституційного принципу відбувається, зокрема, на підставі положень Конституції України, законів України, а також положень міжнародних актів, ратифікованих Україною.

Література

1. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов /Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. - М. 2002. -: Норма, 832 с.

2. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении / Р.О. Халфина. - М.: Юрид. лит., 1974. - 351 с.

3. Новоселов В.И. Правовое положение граждан в советском государственном управлении / В.И. Новоселов. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1976. - 216 с.

4. Патюлин В.А. Государство и личность в СССР (правовые аспекты взаимоотношений) / В.А. Патюлин. - М.: Наука, 1974. - 245 с.

5. Общая теория прав человека / Под ред. Е.А. Лукашевой. - М.: НОРМА, 1996. - 520 с.

6. Марцеляк О.В. Конституційно-правовий статус інституту омбудсмана: світовий досвід та українська модель: дис. ... доктора юрид. Наук: спеціальність 12.00.02 «Конституційне право» / Олег Володимирович Мар- целяк. - Харків, 2004. - 473 с.

7. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Н.В. Витрук. - М.: Наука, 1979, - 229 с.

8. Ковалишин І. Г. правовий статус біженців в Україні: проблеми теорії та практики: дис. ... канд..юрид.наук: спеціальність 12.00.02 «Конституційне право» / Ігор Григорович Ковалишин. - Київ, 2005. - 198 с.

9. Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001 № 2235-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 13. - Ст. 65.

10. Константінов С.Ф. Адміністративно-правовий статус іноземців в Україні та механізм його забезпечення: дис. .. канд.. юрид. наук: спеціальність 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право та процес; фінансове право» / Сергій Федерович Константінов. - Київ, 2002. - 195 с.

11. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2012. - / № 19-20 /. - Стор. 833. - Ст. 179.

12. Сірант М.М. Статус біженців у Європейському Союзі: дис. . канд.. юрид. наук: спеціальність 12.00.11 «Міжнародне право» / Мирослава Миколаївна Сірант. - Львів,2008. - 236 с.

13. Іноземці користуються тими самими правами і свободами // [Електронний ресурс]. - [Режим доступу]: http://www.uapravo. com/hro/text.php?lan = rus&id = 5334&id_ book=5291&id_parent=5291

14. Цивільний кодекс України: Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV // Офіційний вісник України. - 2003.- № 11.- Стор. 7. - Ст. 461.

15. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України Закон від 16.04.1991 № 959-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991.- № 29. - Ст. 377.

16. Кримінальний кодекс України: Закон від 05.04.2001 № 2341-III // Офіційний вісник України. - 2001.- № 21.- Стор. 1.- Ст. 920.

17. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Кодекс від 07.12.1984 № 8073-X // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1984.- № 51. - Ст. 1122.

Размещено на Allbest.ru