Размещено на http://www.allbest.ru/

ВНЗ "Національна академія управляння"

Родовий об'єкт злочину відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків

О.І. Ольховенко, здобувач

Кафедри кримінального права та процесу

Анотації

У статті піднімаються питання, які стосуються родового об'єкта злочину, передбаченого ст.385 КК України, та доводиться, що дане питання має істотне значення для теорії кримінального права та практики.

Ключові слова: родовий об'єкт, суспільні відносини, злочин, свідок, експерт, перекладач.

В статье поднимаются вопросы, касающиеся родового объекта преступления, предусмотренного ст.385 УК Украины, и доказывается, что данный вопрос имеет существенное значение для теории уголовного права и практики.

Ключевые слова: родовой объект, общественные отношения, преступление, свидетель, эксперт, переводчик.

The article raised questions concerning the generic object offense under Art.385 of the Criminal Code of Ukraine and argues that this question is essential to the theory of crim inal law and practice.

Keywords: generic object, public relations, crime, witness, expert, interpreter.

Основний зміст дослідження

Постановка проблеми. Питання, що стосуються родового об'єкта злочину, передбаченого ст.385 КК України, має велике значення для теорії кримінального права та правозастосовної діяльності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемами родового об'єкта злочину, передбаченого ст.385 КК України, на фрагментарному рівні займалися такі вчені, як: Ю.В. Александров, В.І. Тютюгін, М.І. Мельник, М.І. Хавронюк, О.О. Дудоров, О.А. Чуваков та ін. Проте, до цього часу ці питання не знайшли свого належного вирішення.

Мета статті полягає у дослідженні родового об'єкту злочину відмова свідка від давання показань або відмова експерта ячи перекладача від виконання покладених на них обов'язків.

Основні результати дослідження. У законодавстві про кримінальну відповідальність за злочин, передбачений ст.385 КК України, а особливо, стосовно родового об'єкта цього злочину, до цього часу точаться дискусії. Тому в теорії кримінального права і в правозастосовній діяльності не склалися єдині підходи до визначення об'єкта злочину, що розглядається.

Виходячи з традиційного підходу, що склався у вітчизняній кримінально-правовій науці та в кримінальному праві країн СНД, юридичний аналіз норм, передбачених ст.385 КК України, почнемо з дослідження родового об'єкта посягання, оскільки саме об'єкт визначає криміналізацію суспільно небезпечного діяння. Він же слугує і відправним критерієм кваліфікації цього злочину [1, с.62-63], оскільки кожний злочин посягає на певний об'єкт, завдає йому істотної шкоди або ставить під загрозу завдання такої шкоди ці суспільні відносини [2, с.52; 3, с.302]. Тому зважаючи на це, необхідно констатувати, що злочинне діяння неможливе без об'єкта, проти якого воно спрямоване.

Нам уявляється, що вчення про об'єкт злочину в науці кримінального права є одним із найбільш важливих і надто складних питань. У той же час у кримінально-правовій доктрині є не дивним, що існує надзвичайно багато різноманітних підходів до розуміння об'єкта злочину. Важливо звернути увагу на те, що до найбільш поширених історичних концепцій об'єкта злочину в теорії кримінального права В.К. Грищук відносить наступні:

1) об'єкт злочину - суб'єктивне право (В.Д. Спасович);

2) об'єкт злочину - захищений інтерес (Ф. Ієрінг, Ф. Ліст, Б.С. Нікіфоров);

3) об'єкт злочину - блага та інтереси, що охороняються законом (правові блага) (А.Н. Круглевский, Г.В. Колоколов, Є.Я. Нимировський);

4) об'єкт злочину - безпека і добробут громадян (О.Ф. Кістяківський);

5) об'єкт злочину є: а) правові норми і конкретні блага та інтереси (М.Д. Сергієвський); б) посереднім об'єктом є порушений припис, норма, а безпосереднім об'єктом - суспільне відношення, що є реальним проявом цього припису (І.Я. Фойніцький); в) з формального боку є блага та інтереси, що охороняються цією нормою (Л.С. Білогриць-Котляревський); г) норми права в її реальному бутті (М.С. Таганцев);

6) об'єкт злочину - окремі особи чи групи осіб (П.Д. Калмиков);

7) об'єкт злочину охоронювані кримінальним законом суспільні відносини (А.А. Піонтковський, Є.А. Фролов) [4, с.159-164]. Ми схиляємося до того, що зазначені положення є обґрунтованими.

Переконливим є узагальнення найбільш поширених сучасних концепцій об'єкта злочину в теорії кримінального права, що зроблене професором В.К. Грищуком, яке він пропонує таким чином:

1) об'єкт злочину - охоронювані кримінальним законом суспільні відносини (В.Я. Тацій, М.Й. Коржанський, М.І. Бажанов, А.В. Савченко, Б.О. Кирись, В.О. Навроцький, Н.О. Гуторова, Ю.Л. Шевцов та ін.);

2) об'єкт злочину - це соціальні блага (цінності), що охороняються кримінальним законом (П.С. Матишевський, Є.В. Фесенко, С.Б. Гавриш);

3) об'єкт злочину - людина незалежно від віку, розумового розвитку, соціального статусу тощо (Г.П. Новосьолов);

4) об'єкт злочину - окремі особи або багато осіб (П.Я. Козаченко, З.А. Незнамова);

5) об'єкт злочину - охоронювані кримінальним законом соціально значущі цінності, інтереси, блага (А.В. Пашковська, А.В. Наумов);

6) об'єкт злочину - суспільні відносини, які є відповідним порядком, встановленим приписами правових норм, а також соціальні блага (Г.В. Чеботарьова);

7) об'єкт злочину двоякий - соціальна оболонка є завжди першим об'єктом, а всі інші об'єкти перебувають в середині цієї оболонки (В.М. Трубніков);

8) об'єкт злочину - охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин (О.М. Костенко, П.П. Андрушко, А.В. Ландіна);

9) об'єкт злочину - особливо цінні суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом [4, с.166].

Наше дослідження дає можливість стверджувати, що цей підхід набув поширення в теорії кримінального права і до його прихильників слід віднести: В.К. Грищука [4, с.166], Я.М. Брайніна [5, с.70], В.М. Кудрявцева [6, с.130], А.А. Музику [7, с.25], Л.В. Левицьку, Т.О. Мудрака, О.В. Сіренка, П.В. Цимбала [8, с.18], А.В. Савченка, В.В. Кузнєцова і О.Ф. Шанька [9, с.79], В.К. Матвійчука [10, с.21].

За виключенням вище вказаних сучасних концепцій об'єкта існують ще й інші. Так, С.Я. Лихова [11, с.79], Ю.М. Жмур [12, с.3] розвивають концепцію, де об'єктом злочину є правовідносини. У той же час В.П. Ємельянов називає об'єктом злочину охоронювані кримінальним законом конкретні сфери життєдіяльності людей, які і виступають безпосередніми об'єктами злочинів як реальних явищ дійсності [13, с.214-215].

Звертає на себе увагу те, що в кримінально-правовій доктрині пропонується інша періодизація та класифікація розвитку концепцій об'єкта злочину. Наприклад, в історії розвитку вчення про об'єкт злочину можна виділити декілька періодів. Перший період (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) характеризується наявністю різних концепцій, до числа яких інколи відносять так звані теорії суб'єктивного права, норми права і правові блага [14, с.325]. Другий період розробки вчення про об'єкт злочину - це епоха панування в нашій країні марксистсько-ленінського вчення, керуючись яким вітчизняна кримінально-правова наука взяла на озброєння тезу: "Об'єкт злочину - це суспільні відносини, і тільки вони" [14, с.325]. Третій період - це сучасні концепції об'єкта злочину. Для нього характерним є те, що в ньому кримінально - правова теорія вже не декларує про єдність думок, оскільки не тільки в науковій, але й у навчальній літературі все більше проявляється два основних, концептуальних підходи до трактовки поняття об'єкта злочину [14, с.336]. Перший підхід значно є більш представницьким за числом прихильників, він орієнтує на таке вирішення питання про об'єкт злочину, яке мало місце в радянській науці, тобто на визнання об'єктом злочину суспільних відносин [14, с.337].

В останнє десятиріччя з'явилося також немало прибічників другого підходу, де всіх їх об'єднує одне: критичне сприйняття ідеї про те, що об'єктом злочину виступають суспільні відносини і тільки вони [14, с.337].

Важливо звернути увагу на те, що П.П. Андрушко робить деякі уточнення до узагальнення концепцій об'єкта В.К. Грищуком. Наприклад, він уточнює свою позицію стосовно об'єкта злочину, а саме, що таким розуміє соціальні цінності, натомість порядок відносин (взаємовідносин) між суб'єктами розглядає як вид соціальних зв'язків між суб'єктами, які в свою чергу, є одним із видів соціальних цінностей, що охороняються кримінальним законом [15, с.5]. Також, П.П. Андрушко акцентує увагу на тому, що С.Б. Гавриш відстоює концепцію об'єкта злочину - як правового блага, а не об'єкт злочину - соціальні блага (цінності), що охороняються кримінальним законом [15, с.5-7].

Враховуючи те, що питання про об'єкт злочину взагалі, не є предметом цього дослідження, тому не вдаючись до деталей аналізу кожної з наведених концепцій об'єкта злочину і виходячи з періодизації, зазначимо, що ми дослухаємося дослідників, які об'єкт злочину розглядають саме з позиції теорії суспільних відносин. Представниками цієї теорії є, зокрема, В.Я. Тацій, В.К. Грищук.В.К. Матвійчук. А.А. Музика, М.Й. Коржанський, В.О. Навроцький, В.І. Борисов та ін.

Беручи за основу триступеневою класифікацією об'єктів злочинів, якої ми дотримуємося, визначимо місце норми, що досліджується (ст.385 КК України) у системі особливої частини КК України, її значення, надамо в подальшому точну кваліфікацію вказаного діяння. Це може стати досягнутим, якщо виявиться найбільш правильно встановити родовий і безпосередній об'єкти злочину, передбаченого ст.385 КК України. Указана класифікація ґрунтується на співвідношенні філософських категорій: загального, особливого та окремого і відповідно включає три рівні: загальний, родовий, безпосередній [6, с.81-82; 16, с.124-125; 17, с.60-62; 18, с.56-57]. Зазначену тричленну класифікацію об'єктів злочинів підтримує переважна більшість науковців в галузі кримінального права. Виходячи з такої класифікації, з позиції прихильників концепції, об'єкт злочину - суспільні відносини, що поставлені під охорону кримінального закону, можна констатувати, що загальний об'єкт - вся сукупність суспільних відносин, що поставлені під охорону кримінального закону, родовий - група суспільних відносин, тотожних або однорідних за своєю сутністю, безпосередній - конкретні суспільні відносини, які охороняються кримінально-правовою нормою.

У відношенні родового об'єкта злочинів, що стосуються правосуддя, в системі яких знаходяться і досліджувані відносини, на які посягають діяння передбачені ст.385 КК, є такі судження, що ними є відносини:

1) які забезпечують: а) нормальну діяльність органів дізнання, слідства і прокуратури в сфері кримінального судочинства; б) нормальну діяльність суду з відправлення правосуддя з кримінальних і цивільних справ; в) нормальну діяльність органів, які здійснюють виконання рішень і вироків і призначених у них покарань [19, с.309];

2) які пов'язані з інтересами правосуддя особисті та суспільні цінності, що охороняються окремими статтями розділів 2 та 8 Конституції, а також окремими статтями Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України [20, с.591];

3) які пов'язані з регламентованою законодавством і іншими нормативними актами діяльністю по здійсненню правосуддя органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, а також установ, що виконують судові вироки, рішення, ухвали і постанови [21, с.454];

4) які забезпечують нормальну діяльність суду і органів прокуратури, дізнання, попереднього слідства, а також органів, що виконують судові рішення (в широкому розумінні слова, включаючи і вироки і інші судові акти) з реалізації цілей і завдань правосуддя [3, с.442];

5) які забезпечують нормальне функціонування органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду, а також установ, що виконують судові вироки, рішення, ухвали і постанови [22, с.580];

6) по здійсненню державної влади [23, с.22];

7) які забезпечують інтереси правосуддя і інтереси особи [24, с. 20];

8) з відправлення правосуддя у відповідності з порядком, цілями і задачами, установленими в законі [25, с.90];

9) які забезпечують нормальне функціонування органів правосуддя [26, с.17];

10) ними є інтереси соціалістичного правосуддя, якими охоплюються як інтереси безпосереднього відправлення правосуддя судом, так і діяльність органів що сприяють здійсненню завдань правосуддя [27, с.5];

11) з правильної діяльності суду по здійсненню цілей і завдань правосуддя і органів, що в цьому йому сприяють [28, с.7];

12) з правильного відправлення правосуддя тільки судом, виключаючи діяльність органів дізнання і попереднього слідства [29, с.18]; 13) з діяльності суду по вирішенню завдань і досягнення цілей правосуддя, а також правильна діяльність органів, що сприяють в цьому суду (тобто органів дізнання, попереднього слідства і органів, що забезпечують виконання судових рішень у цивільних і кримінальних справах) [30, с.90-91]; 14) правильної, заснованої на законі діяльності суду, прокуратури і органів досудового слідства, а також діяльність виправно-трудових установ [31, с.324]; 15) з нормальної діяльності органів правосуддя (при цьому під органами, що здійснюють правосуддя, закон має на увазі не тільки суд, - але й органи, що забезпечують для суду можливість об'єктивного і всебічного вирішення справ, що сприяють здійсненню правосуддя [32, с.399]; 16) які пов'язані з регламентованим законодавством здійсненням правосуддя судами, забезпеченням цієї діяльності органами дізнання, досудового слідства, прокуратури, захисниками і представниками особи, а також установами які виконують судові рішення [33, с.572]; 17) які пов'язані з нормальним функціонуванням не тільки власне судової влади, а й інших органів та осіб, які сприяють діяльності суду щодо здійснення правосуддя і до кола яких належать органи дізнання, досудового слідства, прокуратури, органи виконання судових рішень, вироків, ухвал та постанов, представники адвокатури тощо [34, с.506]; 18) з нормальної, побудованої на суворій відповідності закону діяльності органів правосуддя [35, с.779]; 19) які забезпечують нормальну, регламентовану законодавством діяльність суду і органів, які йому сприяють, по реалізації завдань і цілей у сфері здійснення правосуддя [36, с.7].

Всі перераховані нами вище точки зору стосовно родового об'єкта злочинів проти правосуддя є дещо суперечливими або не охоплюють кола всіх відносин у досліджуваній сфері, або призводять до помилкового ототожнення об'єкта злочину (суспільних відносин) з предметом злочину або з правовідносинами, а іноді стосується діяння, діяльності або відповідного стану тощо. Це зумовлено тим, що в авторів відсутнє намагання дослідити внутрішню сторону і зміст відносин, які є об'єктом певних видів злочинів проти правосуддя, визначити їх співвідношення із суміжними групами суспільних відносин. Це спричинено тим, що не існує єдиного розуміння правосуддя як об'єкта кримінально-правової охорони. Це викликане тим, що по різному розуміють предмет відносин як складову частину об'єкта злочину. І останнє: автори невірно тлумачать положення Конституції і чинного законодавства, ігноруючи науковий підхід до з'ясування та тлумачення тих чи інших явищ, що є в полі зору нашого дослідження.

До зазначеного вище відступу ми повернемося після аналізу зазначених точок зору стосовно визначення родового об'єкта злочинів проти правосуддя. Наприклад, перше визначення (М.І. Бажанова) обмежується відправленням правосуддя з кримінальних і цивільних справ, нормальною діяльністю органів дізнання, слідства, прокуратури і органів виконання рішень і вироків, тобто охоплює не всі суспільні відносини, що передбачені розділом XVIII КК України. Друга дефініція (Є.В. Фесенка) без достатнього обґрунтування переводить нашу увагу з суспільних відносин на інтереси правосуддя і суспільні цінності. Третє визначення (Ю.В. Александрова) має позитивне судження, яке пов'язане з регламентованою законодавством і іншими нормативними актами діяльністю по здійсненню правосуддя. Проте і воно дещо звужує перелік суспільних відносин, що стосується правосуддя (установами, що виконують вироки, рішення, ухвали і постанови). Четверте положення (А.В. Наумова) подібне до попередніх, але доповнюється реалізацією цілей і завдань правосуддя. Такі ж недоліки притаманні і п'ятому судженню (О.А. Чумакова). Проте на відміну від попередніх, де йдеться про "нормальну діяльність", перерахованих суб'єктів відносин, тут акцентується увага на "нормальному їх функціонуванні". Шосте поняття (А.В. Галахової) є надто всеохоплюючим і виходить за сукупність відносин що стосуються правосуддя. Сьоме визначення (Я.М. Кульберги) стосується інтересів правосуддя та інтересів особи, а не суспільних відносин в означеній сфері. Восьме визначення (І.С. Власова) перегукується дефініцією родового об'єкта, запропонованого Ю.В. Александровим. Дев'яте поняття (М.Н. Голоднюк) обмежує суспільні відносини, що стосуються аналізованої нами сфери, лише нормальним функціонуванням органів правосуддя. Десяте визначення (В.С. Фельдблюм) також стосується інтересів, а не суспільних відносин, що суперечить концепції, яка нам імпонує. Одинадцята трактовка (Ш.С. Рашковської) також не охоплює всі суспільні відносини, що стосуються досліджуваної сфери (обмежене лише органами правосуддя та тими що йому сприяють). Дванадцяте поняття (Т.Н. Добровольської) ще вужче, адже тут йдеться лише про суд, органи дізнання й попереднє слідство. Тринадцяте визначення (Автори курсу "Советское уголовное право" під ред.А. А. Піонтковського майже співпадає з визначенням М.І. Бажанова, але з привнесенням певної словесної інтерпретації. Чотирнадцяте судження (В.Д. Пакунина) необґрунтовано обмежує суспільні відносини, що стосуються правосуддя органами правосуддя. П'ятнадцяте визначення (В.А. Владимирова) також стосується нормальної діяльності органів правосуддя. Найбільш повні визначення означеного об'єкта злочинів - це шістнадцяте (Ю.В. Александрова) і сімнадцяте (В.І. Тютюгіна, І.В. Самощенка, В.А. Козака), а також дев'ятнадцяте (В.І. Тютюгіна, В.І. Борисова, Ю.В. Гродецького, В.А. Козака, Р.С. Орловського, О.Є. Радутного, Є.В. Шевченка), адже вони стосуються органів правосуддя та інших осіб, які сприяють здійсненню правосуддя. Вісімнадцяте визначення (О.А. Чумакова) знову ж таки обмежує сферу правосуддя лише органами правосуддя.

Маючи на меті з'ясувати родовий об'єкт злочинів проти правосуддя звернемося до його структури:

1) це суб'єкти або учасники суспільних відносин;

2) соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин;

3) предмет суспільних відносин. Суб'єктами суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя, проти яких спрямовується злочинне діяння, являються окремі особи - учасники процесуальної діяльності (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений, свідок, потерпілий, експерт, перекладач, оцінювач, захисник, представник особи та ін.), державні органи (суд, органи досудо - вого розслідування, тимчасова слідча чи спеціальна тимчасова слідча комісія Верховної Ради, органи та установи відбування покарань), а також їх представники (суддя, слідчий, співробітник державної виконавчої служби тощо). Це можуть бути як фізичні особи, так і юридичні. Для досягнення мети кримінального судочинства необхідною умовою є не тільки виявлення осіб, які вчинили злочин, притягнення їх до кримінальної відповідальності, а й захист суддів, слідчих, свідків, потерпілих та інших учасників кримінального судочинства від посягань на відносини, що забезпечують їх життя, здоров'я, майно, а також захист їх від незаконного впливу з метою перешкоджання правосуддю. Це також стосується усіх судів загальної юрисдикції, спеціалізованих судів (тобто суддів, свідків, експертів, перекладачів тощо).

Вивчення соціальної функції суб'єкта відносин, тобто його прав і обов'язків (статусу), має певну цінність, оскільки з'ясування суб'єктного складу відносин сприяє визначенню змісту самих відносин, дає можливість оцінити їх характер, обсяг цих відносин і межі дії закону. Отже, робити певний перелік суб'єктів суспільних відносин (об'єкта злочинів проти правосуддя) немає необхідності. Важливо лише зрозуміти, що вони можуть мати різноманітні варіанти, які так чи інше можуть впливати на зміст відносин та межі кримінальної відповідальності. Про це свідчить і судова практика: суди правильно кваліфікували діяння лише тоді, коли встановлювали суб'єктів відносин, їх соціальний статус (роль) у суспільних відносинах.

В аспекті дослідження структури об'єкта злочинів проти правосуддя для усвідомлення змісту цих відносин важливе значення має предмет відносин [37, с.79]. Вірним буде твердження, що предметом суспільних відносин є те, з приводу чого або у зв'язку з чим існують і самі ці відносини. Слід звернути увагу на те, що не можна змішувати предмет відносин з предметом зовнішнього світу, їх не можна попробувати, перенести тому, що це відносини і тільки. Тому предметом відносин у злочинах проти правосуддя є умови, що забезпечують порядок, або охорону. Більш детально це буде розкрито при з'ясуванні безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого ст.385 КК.

Такий підхід до дослідження свідчить про те, що нас цікавлять не будь - які соціальні зв'язки, а зв'язки у межах діяльності з охорони відносин у сфері правосуддя. Зовні зв'язок може проявлятися в таких формах, як діяльність - з надання показань свідком (в якості обов'язку) у виконанні обов'язків експертом чи перекладачем покладених на них законом у суді або під час провадження досудового слідства, здійснення виконавчого провадження, розслідування Тимчасовою слідчою комісією Верховної ради України. У деяких випадках, соціальний зв'язок, як і самі суспільні відносини, може проявлятися не тільки у вигляді діяльності, а й у застиглій, пасивній формі [37, с.80].

Звертаємо увагу на те, що правосуддя ширше поняття "судочинства", "кримінального процесу", оскільки правосуддя охоплює собою діяльність будь-якого суду, а також органів досудового розслідування, прокуратури, органів виконання судових рішень, вироків, ухвал, постанов, органів та осіб, які сприяють діяльності суду щодо здійснення правосуддя [38, с.29-30]. Закон про кримінальну відповідальність охороняє не всі види діяльності органів правосуддя, а лише діяльність з реалізації завдань і цілей правосуддя.

З усієї діяльності органів, причетних до правосуддя, слід виділити лише ті їхні функції, що забезпечують виконання завдань правосуддя і виділяти їх з усієї багатогранної діяльності судово-слідчих та інших органів [30, с.320]. Тому в сферу кримінально-правової охорони підпадають не всі суспільні відносини, які виникають в процесі функціонування органів досудового розслідування, прокуратури і суду, органів, які виконують вироки, рішення, постанови, а тільки ті, які з'являються при здійсненні цими органами та особами спеціальних задач правосуддя. Варто мати на увазі, що можуть бути вчинені різні злочини, які наносять шкоду нормальній роботі судів та інших правоохоронних органів, але не всі вони будуть злочинами проти правосуддя [39, с.14]. Норми, що нами розглядаються, охороняють від посягань нормальну роботу правосуддя не у всіх її проявах, а лише в тих, що безпосередньо стосуються специфічної діяльності органів правосуддя, тобто такої діяльності, яка виділяє органи розслідування, суду, місць позбавлення волі з числа інших у системі державного апарату і може бути визначена як правильна діяльність по вирішенню завдань з досягнення мети правосуддя [39, с.14-15]. В цьому сенсі слід звернути увагу на те, що Конституція України 1996 р. в ст.125 визначає, що правосуддя в Україні здійснюється тільки судом, однак визначення поняття "правосуддя" Основний закон не містить, це положення не співпадає з назвою розділу XVIII КК і її змістом [40, с.58].

У юридичній літературі дається й таке поняття правосуддя та розкриваються його ознаки - як правозастосовної діяльності суду з розгляду і вирішення у встановленому законом процесуальному порядку віднесених до його компетенції цивільних, господарських, кримінальних та адміністративних справ з метою охорони прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави [33, с.514].

Що стосується роботи комісій Верховної Ради, посадові особи (крім Президента України та захисника (захисників) його прав), службові особи, експерти та інші особи, запрошені спеціальною тимчасовою слідчою комісією, попереджаються в письмовій формі про визначену Кримінальним кодексом України відповідальність за відмову особи від давання показань чи пояснень або відмову експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків під час розслідування, що проводиться спеціальною тимчасовою слідчою комісією (ст.385 КК).

У разі вчинення посадовими особами (крім Президента України та захисника (захисників), службовими особами, експертами та іншими особами, запрошеними спеціальною тимчасовою слідчою комісією), дій, передбачених ч.4 ст.169 Регламенту Верховної Ради України, спеціальна тимчасова слідча комісія направляє відповідні матеріали до органів прокуратури для порушення кримінальної справи. Але необхідно зауважити, що тимчасові комісії, які зараз створені у парламенті, є напівлегітимними. Вони працюють поза правовим полем, адже порядок їх діяльності, відповідно до Конституції, має встановлюватися законом, а такого закону немає, прийнятий Верховною Радою України Закон України від 15 січня 2009 р. № 890-VI (890-17) [41] (Голос України, 2009 р., 21 березня). "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України" заветований Президентом України, оскільки окремі його положення не відповідають Конституції України. Зокрема, викликають заперечення передбачені в законі положення щодо обов'язку надання показань чи пояснень посадовими, службовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян та окремими громадянами тимчасовій слідчій комісії, в тому числі в частині покладання на них кримінальної відповідальності за відмову від надання показань чи пояснень тимчасовій слідчій комісії. Таким чином, тимчасовій слідчій комісії фактично надаються функції, які згідно із законодавством України віднесені до компетенції органів досудового розслідування та суду. Також необхідно зазначити що Конституційний Суд України вирішив визнати Закон України "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України" від 15 січня 2009 року № 890-VI (890-17) таким, що не відповідає Конституції України (254 к / 96-ВР) (є неконституційним), адже при прийняття Верховною Радою України закону повторно, коли до нього було застосовано право вето, офіційному оприлюдненню та опублікуванню підлягає саме повторно прийнятий закон з датою його повторного прийняття. А зазначення в повторно прийнятому і опублікованому законі іншої дати є порушенням конституційної процедури набрання ним чинності.

В.О. Навроцький, який вважає, що Конституційний Суд України не здійснює правосуддя, а, отже, посягання на його діяльність (винесення неправосудного рішення, давання завідомо неправдивих показань, тощо) не охоплюється нормами глави КК "Злочини проти правосуддя" [42, с.8]. До такого висновку приводить і аналіз Закону України від 16 жовтня 1996 р. "Про Конституційний Суд України" [43, с.1-19]. Нормами цього закону визначено, що Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, його завданням є гарантування верховенства Конституції України [43, с.8]. Проте, незважаючи на те, що Конституційний Суд не займається розглядом і вирішенням конкретних справ, що характерно для інших ланок судової системи, провадження в Конституційному Суді регламентоване не загальною процедурою, а спеціальною, закріпленою Законом "Про Конституційний Суд України", а отже судочинство здійснюється і Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції [44, с.9]. Про це також свідчать і приписи ст. ст.1, 2, 5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" [45].

Отже, під правосуддям слід розуміти виключно діяльність, судів у межах їх компетенції на засадах верховенства права, яка забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких видана Верховною Радою України. Натомість у розділі XVIII КК, який має назву "Злочини проти правосуддя" йдеться:

1) про здійснення правосуддя у формах цивільного, господарського чи кримінального судочинства (регламентується Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним та Кримінальним процесуальним кодексами України);

2) здійснення правосуддя у формі адміністративного судочинства (регламентується Кодексом адміністративного судочинства України);

3) діяльність органів і службових осіб, спрямована на примусове виконання рішень судових та інших органів (службових осіб), які здійснюються на підставах у спосіб та межах повноважень, визначених законами та іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до закону про виконавче провадження, до Кримінально - виконавчого кодексу України тощо;

4) діяльність захисників, представників особи;

5) правозастосовна діяльність, яка спрямована на реалізацію норм права стосовно конкретних життєвих ситуацій;

6) діяльність правоохоронних органів та їх службових осіб (дізнання, досудового слідства, прокуратури);

7) охорона законних прав та інтересів громадян, суспільства, держави в процесі судочинства, дізнання, досудового слідства та виконання судових рішень.

родовий об'єкт злочин відмова свідок показання

Висновки