Механізм взаємодії та функціональна складова влади і опозиції на місцевому рівні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Механізм взаємодії та функціональна складова влади і опозиції на місцевому рівні

Нагорняк М.М.

Стефурак М.М.

Трансформаційні процеси в системі державної влади властиві перехідним суспільствам, є однією з основних ознак процесу модернізації держави та суспільства. Інституціоналізація політичної опозиції в Україні та поступове збільшення її впливу на процеси здійснення влади викликають інтерес до причин та умов її функціонування. Відповідно до вищезазначеного актуальною постає проблематика взаємодії та функціонування місцевої виконавчої влади та інституту політичної опозиції.

Метою статті є аналіз особливостей формування механізмів взаємодії та функціональної складової політичної опозиції з органами виконавчої влади на регіональному та місцевому рівнях, а також напрацювання пропозицій щодо підвищення ефективності їхньої співпраці.

Об'єктом дослідження є процес взаємодії між місцевими органами державної виконавчої влади та політичною опозицією.

Виходячи із зазначеної мети, поставлено такі завдання:

виявити найбільш оптимальні моделі взаємодії органів місцевого самоврядування та місцевої опозиції в процесі їхньої взаємодії;

визначити основні механізми взаємодії органів місцевого самоврядування та політичної опозиції, а також формування чинників, що забезпечать найбільш раціональну їх співпрацю.

розкрити особливості функціональної складової влади і опозиції на місцевому рівні;

виробити практичні рекомендації щодо збільшення повноважень та функцій інституту політичної опозиції;

сформувати висновки та пропозиції щодо оптимізації взаємодії влади та опозиції на місцевому рівні.

Предметом дослідження більшості українських дослідників (В. Якушик, І. Варзар, Ю. Розенфельд, А. Саприкін, М. Михальченко, Ф. Рудич, Г. Зеленько, В. Судаков, М. Лукашевич, С. Рябов, Н. Вінничук, О. Совгиря, Л. Червона, С. Бондар, І. Павленко, Д. Ковриженко, О. Кукуруз) став вплив політичної опозиції на державну владу; моделі взаємодії політичної опозиції з владними структурами.

Дані дослідження лягли в основу нового законодавства в галузі реформування органів місцевого самоврядування, одним з головних завдань якої є створення нових умов організації роботи, пошук оптимальних моделей прийняття рішень на місцевому рівні та їх відповідність й узгодженість з рішеннями центральних органів влади.

Поряд з цим, в процесі трансформації органів державної влади відбуваються явища її політизації. Основними чинниками, що впливають на розвиток політичного процесу, як на регіональному так і місцевому рівні є: 1) діяльність місцевих рад, обраних на пропорційній основі; 2) активність політичних партій, громадських організацій у політичному процесі; 3) розвиток комунікацій між громадськістю та представницькими органами самоврядування.

Політизація представницьких органів територіальних громад нерідко призводила до зміни акцентів в діяльності рад: господарчі, економічні, культурні питання розвитку територій відійшли на другий план, звільнивши місце для боротьби за політичну владу. Як наслідок - першочерговими завданнями рад у сучасних умовах є намагання вирішувати глобальні питання: проголошення територій вільними від НАТО; надання російській мові статусу регіональної; прийняття звернень до депутатів Верховної Ради з вимогою утворення бажаних коаліцій тощо.

В результаті цього діяльність обраних у 2010 році місцевих рад призвела до зниження рівня довіри населення до органів місцевого самоврядування. Як засвідчують результати соціологічного опитування, проведеного в кінці грудня 2013 року Центром соціальних та маркетингових досліджень “СОЦИС” та Соціологічною групою “Рейтинг”. Місцевим органам влади не довіряють 54,6%, а відповідно довіряють 37,8% населення України [6]. За зведеними даними служби соціологічних досліджень Центру Разумкова [5] ситуація виглядає так:

Таблиця 1. Динаміка рівня довіри населення органам місцевої влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ці дані свідчать про неоднозначність оцінок рівня довіри і недовіри з боку населення радам. Тенденція до зниження чи підвищення довіри також залежить і від рівня влади (центральний, регіональний, місцевий). Можна виділить певну закономірність :чим вищий рівень влади, тим більшу недовіру в суспільстві вона формує стосовно себе. На ці показники впливають ряд чинників, зокрема тип виборчої системи та ін.

Взаємодія інституту політичної опозиції з системою державної влади можна представити обумовленим взаємовпливом опозиційних парламентських фракцій чи фракцій меншості у представницьких органах місцевого самоврядування на органи законодавчої та виконавчої влади, а останніх - на визначені фракції. У даному контексті слід звертати увагу на права, повноваження, важелі впливу політичної опозиції на органи законодавчої та виконавчої влади, а також набір механізмів, методів впливу останніх на зазначений суспільний інститут. До форм такої взаємодії відносять:

співробітництво, тобто сприяння партнерів один одному, що активно спрямовано на досягнення добробуту населення країни;

протиборство, протидія одне одному;

ухилення від взаємодії, ігнорування діяльності один одного;

односпрямоване сприяння, коли один ухиляється від взаємодії, а інший сприяє досягненню цілей іншого, чи спільних цілей;

односпрямована взаємодія, тобто коли один з партнерів перешкоджає досягненню цілей іншого, а інший ухиляється від взаємодії з першим;

контрастна взаємодія: один з учасників прагне сприяти іншому, а той удається до стратегії активної протидії першому;

компромісна взаємодія: партнери проявляють окремі елементи як сприяння, так і протидії [7, с. 206-207].

Проте, взаємодія - досить складне та обширне поняття. Її можна розглядати як взаємообумовлений процес впливу одних суб'єктів на інші, а також як керований процес реалізації зв'язків, який будується на основі загального та специфічного в діяльності сторін, що взаємодіють, з метою досягнення нового якісного рівня. Виходячи з наведеного вищезазначене поняття можна трактувати, як об' єднання зусиль сторін, що взаємодіють, для вирішення того чи іншого питання, організацію спільних дій. Взаємодією може бути процес узгодження та взаємного врахування різних соціальних інтересів [6, с. 205-206].

На думку В. Надраги, - взаємодію органів державної влади та політичних інститутів слід розуміти як систему їх цілеспрямованої діяльності, яка сформувалася у суспільстві на певному етапі його розвитку та здійснюється на основі конкретних принципів і засад з метою забезпечення оптимального функціонування й розвитку економічних і соціальних відносин [1, с. 19].

Таке визначення є досить об'єктивним, а тому представляється більш вдалим поняття взаємодії як форми соціальної комунікації або спілкування окремих суб'єктів, коли між ними відбувається взаємний систематичний вплив [1, с. 18]. Підсумовуючи наведені підходи відзначимо, що взаємодія є тим елементом комунікації, що фіксує як обмін інформацією, так і організацію спільних дій. Тоді, як влада організовує реалізацію проекту русла, опозиція організаційно забезпечує розробку проекту альтернативного русла, чим забезпечує публічність. Без конструктивної критики неможлива реальна оцінка цих політичних процесів.

Таке паралельне виконання власних функцій примушує інститут політичної опозиції та державну владу застосовувати різні форми та механізми конструктивної взаємодії. Наприклад, з одного боку, це законопроекти, депутатські запити, питання до уряду / голови ОДА / мера, слідчі парламентські комісії / комісії в радах, дебати, спухання, тіньовий кабінет тощо, а з іншого - нормативно-правові форми управлінської діяльності (створення відповідної законодавчо-правової бази), форми позаапаратної організаційної діяльності: наради, семінари, засідання, анкетування громадян, створення дорадчих органів (громадських рад) та ін. Найбільш активно використовують такі форми взаємодії представницькі органи влади, що пояснюється умовами та специфікою їхньої діяльності.

В процесі порівняння основних функцій влади та опозиції можна визначити певні точки дотику. Здійснення таких функцій як прогнозування та планування передбачає збір та обробку інформації, в свою чергу політична опозиція для реалізації функції конструктивної критики на дії влади також повинна здійснювати збір інформації, тобто в такому випадку функції частково збігаються.

Функція альтернативи інституту політичної опозиції також включає дії, що частково збігаються з такою функцією державної влади, як організація: вироблення організаційного механізму раціоналізації взаємозв'язків між підсистемами та елементами влади; створення мережі комунікаційних потоків; здійснення постійного моніторингу за ходом організаційних перетворень та реформ.

Збіг мотиваційної функції державної влади з такою функцією політичної опозиції як контроль, відбувається за напрямами орієнтації та взаємоузгодження, задоволення інтересів (особистих, групових, загальнодержавних).

Згідно з структурно-функціональним підходом інститут політичної опозиції виконує функцію інтеграції до системи державної влади ціннісних орієнтацій учасників соціальної системи з метою її стабілізації. Виходячи з принципу системності державної влади, визнаючи значення горизонтальних зв'язків між усіма державними органами, можна стверджувати, що системна, конструктивна політична опозиція у парламенті, представницьких місцевих органах влади є складовою механізму державного управління в демократичних державах.

На думку О. Совгирі, - опозиція, у тому числі і парламентська, у системі стримувань і противаг між органами державної влади і багатопартійною системою виконує функцію своєрідної з'єднуючої ланки, та водночас є практичним “реалі затором” того механізму, який закладений у цій системі [3, с. 23, 24].

Завдяки політичній відповідальності інститут політичної опозиції наділений якостями, що дозволять здійснювати функції управлінського характеру. Отже, функції державної влади та політичної опозиції мають частковий збіг в таких поняттях як контроль, інтеграція, інформування та ін.

Адміністративна реформа, яка проводиться в Україні, сприяє впровадженню нової моделі місцевого самоврядування. Мета останньої полягає в переході органів державного управління від здійснення функцій контролю, нагляду і примусу до функції надання громадських (управлінських) послуг населенню. На сучасному етапі світовою тенденцією розвитку місцевого управління стає децентралізація функцій і повноважень органів держави з одночасним посиленням контролю зверху (по вертикалі) і знизу (від суспільства) за їх належною реалізацією. Відбуваються зміни управлінських функцій у бік лібералізації контролю, доповнення контролем зі сторони [3, с. 10]. За таких обставин зростає роль інституту політичної опозиції у суспільному житті, який частково перебирає на себе функції контролю чим сприяє переходу державної влади від адміністрування до менеджменту. Посилення менеджерських функцій опозиції не тільки сприяє перенесенню основних акцентів у її діяльності на конкретні результати, й переходить від закритої системи вироблення управлінських рішень до публічності, прозорості, відкритості державного управління, узгодження із суспільною думкою.

В умовах диспаритету (співіснуванням представників партій, що конкурують, у центральних і регіональних державних органах) певна політична сила, яка уособлює в парламенті політичну опозицію, здійснює на регіональному/місцевому рівні управлінські функції. По суті, це призводить до тенденції, яку визначав професор Ю. Сурмін як втрату суб'єктом державного управління одноосібної влади в управлінні, перетворення його на часткового суб'єкта сукупного суб'єкта державно-управлінської діяльності [4, с. 7]. Трансформація функцій інституту політичної опозиції приводить до встановлення суб'єкт-суб'єктних управлінських відносин між ними.

На основі вищезазначеного пропонуємо деякі рекомендації щодо оптимізації та підвищення ефективності взаємодії та співпраці влади та опозиції на регіональному та місцевому рівнях:

- Закріпити у статутах територіальних громад механізм діяльності опозиції в місцевих радах;

Ініціювати внесення змін до виборчого законодавства шляхом впровадження територіального принципу у формування передвиборчих списків місцевих представництв політичних партій;

Запропонувати політичним партіям, громадським організаціям розробляти стратегію розвитку територій, проведення громадських форумів;

Стимулювати посилення процесу прийняття територіальними громадами статутів.

Таким чином, інститут політичної опозиції слід розглядати як результат об'єктного зворотного зв'язку, своєрідною реакцією на владні функції держави, одним з інформаційних ресурсів місцевого самоврядування. Проведений нами аналіз механізмів взаємодії місцевого самоврядування та інституту політичної опозиції доводить наявність значних збігів у виконанні ними власних функцій.

На наш погляд перехід до нових методів управління можливий при умові збільшення повноважень та функцій інституту політичної опозиції, збагачення їх реальним змістом дасть змогу розглядати інститут політичної опозиції як складову державного механізму здійснення влади та повноцінним суб'єктом політичного процесу.

Список використаних джерел

місцевий влада політичний опозиція

1. Надрага В.І. Взаємодія владних структур, політичних і громадських організацій як засіб підвищення ефективності управління на регіональному рівні: Дис... канд. наук з держ. управління: 25.00.02 / Національна академія держ. управління при Президентові України / В.І. Надрага. - К., 2003. - 248 с.

2. Нижник Н. Синергетичні основи оптимізації державного управління [Електронний ресурс] / Н. Нижник, І. Черленяк, В. Олуйко. - Режим доступу: http://www.guds.gov.ua/document/42206;jsessionid=BC8584FDFAD6A968272FDF359CE42 51 2;/4_2003_nuzhnuk.doc.

3. Совгиря О. Історія становлення поняття “парламентська опозиція” в політико-правовій думці / О.В. Совгиря // Вісник Київського університету. Серія: Юридичні науки. - 2006. - Вип. 72/73. - C. 69-73.

4. Сурмін Ю. Тенденції розвитку державного управління / Ю.Сурмін // Вісник НАДУ. - 2007. - № 2. - С. 5-14.

5. Чи підтримуєте ви діяльність органів місцевого самоврядування (динаміка, 2006-2013)[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=174.

6. Суспільно-політична ситуація в Україні: грудень 2013[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ratinggroup.com.ua/products/politic/data/entry/14080/.

7. Зотова З.М. Власть и общество: проблемы взаимодействия / З.М. Зотова; под. общ. ред. С.А. Попова. - М.: ИК Ф “Омега - Л”, 2001. - 252 с.

Размещено на Allbest.ru