Дисциплінарна відповідальність медичного працівника

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дисциплінарна відповідальність медичного працівника

Коваленко А.В.

Анотації

Розглянуто дисциплінарну відповідальність медичного працівника як елемент його професійної правосуб'єктності. Деталізовано принципи накладення дисциплінарних стягнень на медичних працівників. Надано критерії розмежування цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності лікарів. дисциплінарний лікар стягнення

Ключові слова: правовий статус, відповідальність, трудовий договір, догана, звільнення, атестація.

Коваленко А.В. Дисциплинарная ответственность медицинского работника. Рассмотрена дисциплинарная ответственность медицинского работника как элемент его профессиональной правосубъектности, а также общие положения не только ответственности медицинского работника согласно нормам трудового законодательства, но и в соответствии с нормами уголовного, административного, гражданского права. Детализированы принципы наложения дисциплинарных взысканий на медицинских работников. Представлены критерии разграничения гражданско-правовой и дисциплинарной ответственности врачей.

Ключевые слова: правовой статус, ответственность, трудовой договор, выговор, увольнение, атестация.

Kovalenko A. V. Disciplinary responsibility for medical malpractice. In the article the discipline of health worker as part of their professional personality. In this case, consider the general situation is not only the responsibility of medical workers under labor standards legislation, but according to the rules of criminal, administrative and civil law. Detailed principles of disciplinary penalties for health professionals. Courtesy of demarcation criteria civil and disciplinary liability of doctors. Determined that "interested" person in bringing the doctor to civil, administrative, criminal liability may be uncertain range of subjects (from patients to organs), and the application of disciplinary measures specified person is often a health care facility, as the subjects object labor contract. It is proved that for violation of labor discipline by health care workers to apply it not only recover under Art. 147 of the Labor Code (reprimand, dismissal), but such specific enforcement actions as termination payments for the category; transfer to the post of doctor-intern; transfer to the position of nurses.

We share the opinion of those scholars who argue that the legal responsibility of the physician for his professional offense - the concept is extremely broad. This includes criminal, civil, administrative and financial responsibility.

Can not be considered as grounds for imposing a disciplinary sanction of default job duties in the absence of adequate medical facilities, normal working conditions, adequate training of medical staff. If no other way of solving this issue financial, organizational and other problems many national health can be translated in terms of responsibility for individual health professionals. How to discipline violators apply reprimand, fine, suspension from medical practice sessions, denial of medical practice.

The peculiarity of the legal status of physicians regarding disciplinary responsibility is to their dual status - as employees of a particular medical institution (typical relationship of employee and employer) and how physicians in qualification, that people are required to provide emergency medical assistance anywhere. In other words, the professional responsibilities of physicians wider than their work duties to be performed at the place of work.

In case of significant deficiencies in the doctor's head body or health institution can send a submission to the Certification Commission for removal of qualification category or refusing to confirm the title of doctor, specialist, regardless of the period of assignment (confirmation) or category title.

Keywords: legal status, responsibilities, employment contract, reprimand, dismissal, certification.

Постановка проблеми. Право людини на охорону здоров'я є одним із визначальних серед природних, невід'ємних, невідчужуваних і непорушних прав людини. Воно гарантує кожній людині як члену громадянського суспільства невтручання держави у сферу її особистого і сімейного життя, захист її життя і здоров'я, особисту недоторканність й безпеку тощо. Право людини на охорону здоров'я забезпечує особисту свободу, незалежність і самостійність особи, гарантує життя і захист від будь яких форм насильства, жорстокого й такого, що принижує людську гідність, ставлення. Це право індивідуалізує людину та сприяє особистій свободі, тобто можливості безперешкодного вибору різних варіантів поведінки у межах соціальних відносин, що є однією з умов активної життєдіяльності [1].

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Питання трудових відносин медичних працівників досліджувалися у роботах таких вчених як Ф.А. Артем'єв, О.Є. Костюченко, М.А. Роговий, А.П. Громов, О.І. Михайлов, О.С. Щукін та ін.

Мета статті - охарактеризувати дисциплінарну відповідальність медичного працівника як елемент його професійної правосуб'єктності.

Виклад основного матеріалу. Відповідальність медичного працівника є елементом його правового статусу, поряд із компетенцією, правами та обов'язками. Розглянемо основні дефініції, необхідні для розкриття теми дослідження. Характеризуючи правовий статус лікаря, слід розрізняти:

- правовий статус лікаря як медичного працівника;

- правовий статус лікаря як лікаря-спеціаліста, який є ознакою належності особи до лікарської професії;

- правовий статус лікаря як працівника закладу охорони здоров'я, що обіймає лікарську посаду у цьому закладі;

- правовий статус лікаря, що здійснює медичну практику як суб'єкт підприємницької діяльності;

- правовий статус лікуючого лікаря;

- правовий статус лікаря - керівника закладу охорони здоров'я (генерального директора, директора, головного лікаря), який зумовлюється специфікою виконуваних функцій [2, с. 77].

У перекладі з латинської "статус" - становище, "юридичний статус" - правове становище осіб або організацій, установ тощо. Статус визначається відповідно до ознак, специфічних для даної системи (наприклад, професійних) [3, с. 634].

Першим елементом правового статусу працівника є правосуб'єктність, яка, на думку Р.О. Халфіної, є передумовою участі у правовідносинах [4, с. 117]. Трудова правосуб'єктність, як властивість суб'єкта трудового права, закріплює за ним здатність бути суб'єктом конкретних правовідносин у сфері праці і є елементом правового статусу працівника [5, с. 11-12].

Набуття статусу працівника настає з моменту вступу у трудові правовідносини [6, с. 99; 7, с. 143].

Зокрема, право на зайняття медичною діяльністю надається особам, які мають необхідну спеціальну підготовку і відповідають кваліфікаційним вимогам [8]. При цьому для роботи на посадах лікарів спеціальну підготовку необхідно пройти у вищих медичних навчальних закладах, перелік яких затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України № 195 від 25 грудня 1992 р., з отриманням звання лікар-спеціаліст [9].

Ми поділяємо думку тих дослідників, які стверджують, що юридична відповідальність лікаря за його професійні правопорушення - поняття надзвичайно широке. Сюди входить кримінальна, цивільно-правова, матеріальна та адміністративна відповідальність.

Відповідно до Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", медичний працівник несе відповідальність перед законом за такі дії:

- зайняття медичною та фармацевтичною діяльністю без наявності відповідної ліцензії (ст. 17);

- несвоєчасне та неякісне надання медичної допомоги (відповідають органи влади і лікувально-профілактичні заклади, а не медичні працівники як фізичні особи);

- ненадання медичної допомоги (ст. 39);

- порушення лікарської таємниці (ст. 40);

- порушення умов медичного втручання (ст.42-43)

- схиляння до здачі крові (ст. 46) [8].

Як зазначалося вище, лікар за ті чи інші порушення може нести адміністративну відповідальність - вид юридичної відповідальності за адміністративне правопорушення після розгляду в судовому порядку за адміністративним провадженням. До адміністративних правопорушень у галузі охорони здоров'я населення належать, зокрема, такі: порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (ст. 42 КУпАП);

- незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44 КУпАП);

- порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (ст. 45-1 КУпАП) .

Крім сказаного, медичний працівник може бути притягнутий до цивільно-правової відповідальності - вид юридичної відповідальності, при якій до правопорушника застосовуються заходи, що встановлені законом або договором. Дані заходи полягають у компенсації збитків, сплаті штрафу, пені тощо. Цивільна відповідальність поширюється як на фізичних осіб (громадяни), так і на осіб юридичних (лікувально-профілактичні заклади).

Цивільно-правова відповідальність у сфері медичної діяльності - це вид юридичної відповідальності, який виникає внаслідок порушення майнових або особистих немайнових благ громадян у сфері охорони здоров'я і який полягає переважно в необхідності відшкодування шкоди. До особистих немайнових благ громадян, які безпосередньо пов'язані з медичною діяльністю, належать перш за все життя і здоров'я. З цієї причини можна стверджувати, що цивільно-правова відповідальність - це своєрідний засіб забезпечення захисту особистих немайнових прав (життя і здоров'я) пацієнтів при наданні медичної допомоги [10].

Медичні працівники відповідають за вчинення злочинів на загальних засадах, як і інші суб'єкти злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України (далі - ККУ), проте у ньому є ряд складів злочинів, які стосуються саме професійної діяльності лікарів.

Злочини, що вчиняються медичним працівниками у зв'язку зі здійсненням ними професійної діяльності, умовно можна поділити на такі:

- злочини проти життя і здоров'я особи (пацієнта);

- злочини проти прав особи (пацієнта);

- злочини у сфері господарської діяльності з медичної практики;

- злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

- інші злочини, вчинені медичними працівниками у зв'язку з їхньою професійною діяльністю.

Переважна більшість "медичних" злочинів сконцентровані у розділі II ККУ "Злочини проти життя і здоров'я особи". До них належать, зокрема, такі:

- неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 ККУ);

- розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 ККУ);

незаконне проведення аборту (ст. 134 ККУ) у разі, якщо медичний працівник не має спеціальної медичної освіти;

- незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 ККУ) - зайняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти;

- ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ);

- неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 ККУ);

- порушення прав пацієнта (ст. 141 ККУ);

- незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 ККУ) ;

- порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 ККУ);

- насильницьке донорство (ст. 144 ККУ);

- незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 ККУ) [11].

Дисциплінарна відповідальність медичного працівника - це окремий варіант юридичної відповідальності, яка настає у випадку порушення трудових обов'язків. Слід особливо підкреслити, що мова йде саме про порушення трудових обов'язків медичного працівника. Причому, якщо розглядати дані порушення, то дисциплінарна відповідальність - найменш суворий варіант у порівнянні з вищезазначеними.

Важливо визначити, що ж саме може складати порушення трудового законодавства. Відповідь на це запитання треба розглядати в контексті прав та обов'язків працівника перед роботодавцем.

Працівник зобов'язаний:

- чесно і сумлінно працювати;

- своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу;

- дотримуватися трудової і технологічної дисципліни;

- дотримуватися вимог нормативних актів про охорону праці;

- дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (ст. 139 КЗпП).

У зв'язку з цим за недотримання будь-якого з перелічених обов'язків медичний працівник може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Протиправною є така поведінка (тобто дії або бездіяльність) працівника, яка не відповідає встановленим правилам. Наприклад, запізнення на роботу, прогул, поява на роботі у стані сп'яніння. Рівно ж протиправною є відмова від виконання законного розпорядження керівника закладу охорони здоров'я (роботодавця), недотримання правил роботи на відповідному устаткуванні, правил зберігання сильнодіючих речовин, а також отруйних, наркотичних речовин і таке ін.

Не може розглядатися як підстава для накладення дисциплінарного стягнення невиконання трудових обов'язків за відсутності належного медичного устаткування, нормальних умов праці, належної кваліфікації медичного персоналу. За умови іншого способу розв'язання цього питання фінансові, організаційні та багато інших проблем вітчизняної охорони здоров'я можуть бути в аспекті відповідальності перекладені на окремих медичних працівників. Як дисциплінарні стягнення до порушників застосовують догану, штраф, тимчасове відсторонення від зайняття медичною практикою, позбавлення права на здійснення медичної діяльності.

Особливістю правового статусу медиків щодо дисциплінарної відповідальності є їх подвійний статус - як працівників конкретного медичного закладу (типові відносини працівника і роботодавця) і як медиків за кваліфікацією, тобто осіб, зобов'язаних надавати невідкладну медичну допомогу в будь-якому місці. Іншими словами, професійні обов'язки лікарів ширші, ніж їх трудові обов'язки, що виконуються за місцем праці.

Відповідно до ст. 51 КЗпП, п. "з" ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я передбачено скорочений робочий день для медичних працівників [8]. Залежно від посади і (чи) спеціальності тривалість робочого часу медичних працівників визначено у наказі МОЗ України від 25.05.2006 р. № 319 "Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я", де передбачено такі скорочені варіанти тривалості робочого часу залежно від посади і (чи) спеціальності: 38,5 годин на тиждень (для лікарів та фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою (середнього медичного персоналу), медичних реєстраторів, дезінфекторів закладів охорони здоров'я (структурних підрозділів), за винятком тих, хто працює у шкідливих умовах праці); 33 години на тиждень (для лікарів, зайнятих виключно амбулаторним прийомом хворих); 40 годин на тиждень (наприклад, для керівників закладів та установ охорони здоров'я, їх заступників, головних бухгалтерів та їх заступників, керівників відділів, служб та інших підрозділів (за винятком лікарів та фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою - керівників структурних підрозділів та закладів охорони здоров'я, у тому числі амбулаторно-поліклінічних), головних фахівців (головних медичних сестер, головних фельдшерів, головних інженерів, головних енергетиків, головних технологів тощо), фахівців, технічних службовців та робітників (за винятком тих, хто працює у шкідливих умовах праці)); 18 годин на тиждень (для вчителів І-ХІ класів шкіл, вчителів- дефектологів та логопедів закладів охорони здоров'я (крім будинків дитини)); 20 годин на тиждень (для завідувачів логопедичних пунктів, логопедів будинків дитини); 30 годин на тиждень (для вихователів, старших вихователів закладів охорони здоров'я); 36 годин на тиждень (для вихователів-методистів закладів охорони здоров'я, вихователів будинків дитини).

Трудове законодавство України передбачає два види дисциплінарних стягнень, що застосовуються до медичних працівників: догана та звільнення за відповідними підставами.

Слід привести основні законодавчо визначені принципи накладення дисциплінарного стягнення у сфері медичної діяльності. До них належать:

1) до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен вимагати від працівника пояснення у письмовій формі;

відмова працівника дати пояснення не є перепоною для застосування дисциплінарного стягнення;

2) дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення порушення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці;

3) дисциплінарне стягнення не може бути застосоване пізніше, ніж через шість місяців від дня вчинення порушення;

4) за кожне дисциплінарне порушення може бути застосовано тільки одне дисциплінарне стягнення;

5) при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника;

6) наказ (розпорядження) роботодавця про застосування дисциплінарного стягнення оголошується працівникові під розпис;

7) дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником в органах розгляду трудових спорів.

Як сторона трудового договору, лікар несе матеріальну відповідальність перед другою стороною договору - закладом охорони здоров'я - за шкоду, заподіяну винними діями або бездіяльністю, у зв'язку з невиконанням своїх трудових обов'язків. Таким чином, можна зробити однозначний висновок, що лікар, як сторона трудового договору, у складі своїх обов'язків має матеріальну відповідальність, яка регламентується нормами законодавства про працю.

Як було вказано вище, у ст. 147 КЗпП передбачено два види стягнення за порушення трудової дисципліни, а саме догана та звільнення. Правильніше говорити або догана, або звільнення. Тобто до працівника (і медичного в тому числі) може бути застосовано тільки один з таких видів стягнення. Дещо розмито у ч. 2 ст. 147 надано вказівку на певні "інші дисциплінарні стягнення, передбачені законодавством, статутами і положеннями".

Ми вбачаємо невідповідність ч. 2 ст. 147 КЗпП нормам Конституції України, а саме п. 22 ст. 92 Конституції, де вказано, що виключно законами України визначаються діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Тому визначення будь-яких додаткових дисциплінарних стягнень у статутах і положеннях є неконституційним.

Пленум Верховного Суду України визначає дисциплінарним стягненням звільнення з підстав, передбачених пунктами 3, 4.7, 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП (п. 22 постанови ПВСУ "Про практику розгляду судами трудових спорів") [12, с. 711].

Для роботи на посаді лікаря певної лікарської спеціальності потрібно мати повну вищу медичну освіту за напрямом підготовки "медицина" за спеціальністю "лікувальна справа", спеціалізацією за відповідним фахом, про що видається сертифікат лікаря-спеціаліста з цієї спеціальності (наказ МОЗ України від 25.12.1992 р. № 195 "Про затвердження переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю" зі змінами та доповненнями). Термін чинності сертифіката - 5 років, після чого право на подальшу роботу надає підтвердження звання лікаря-спеціаліста після стажування або атестації на кваліфікаційну категорію. І перше, і друге надає право обіймати посаду впродовж п'яти років з наступною атестацією на підтвердження звання чи присвоєння кваліфікаційної категорії (п. 1.10 Положення наказу МОЗ України від 19.12.1997 р. № 359 "Про подальше удосконалення атестації лікарів" із змінами).

Тобто лікар-практик повинен кожні п'ять років проходити атестацію незалежно від стажу роботи і віку.

Таким чином, лікар за два місяці до закінчення п' ятирічного терміну з попередньої атестації має подати відповідні документи для проходження курсів підвищення кваліфікації та атестації. Оплата чинної кваліфікаційної категорії в такому разі провадиться до винесення рішення атестаційної комісії про її підвищення (підтвердження) або відміну (п.п. 6 п. 2.4. спільного наказу Мінпраці та МОЗ України від 05.10.2005 р. № 308/519 "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення"). Це стосується й випадків, коли курси згідно із затвердженим навчальним планом відбуваються через кілька місяців після закінчення терміну чинності кваліфікаційної категорії.

Якщо документи своєчасно не подані для проходження курсів підвищення кваліфікації та атестації, оплата за категорію припиняється з наступного дня після закінчення п'ятирічного строку, тобто з дати підписання наказу про її присвоєння.

Порядок направлення лікарів на стажування затверджено наказом МОЗ України від 17.03.1993 р. № 48 "Про порядок направлення лікарів на стажування і їх наступного допуску до лікарської діяльності".

Направлення лікаря на стажування провадиться управлінням охорони здоров'я на термін від одного до шести місяців. Конкретний термін стажування фахівця визначається в кожному окремому випадку органом охорони здоров'я, що направляє його на стажування. Перед направленням, лікар на час стажування зараховується органом охорони здоров'я на посаду лікаря- стажиста в установу охорони здоров'я. Час стажування зараховується у стаж роботи із спеціальності. Після проходження стажування та атестації на визначення знань і практичних навиків з підтвердженням звання "лікар- спеціаліст" він поновлюється на посаді лікаря.

При цьому важливо, що у разі виявлення істотних недоліків у роботі лікаря керівник органу чи закладу охорони здоров'я може направити подання в атестаційну комісію про зняття кваліфікаційної категорії чи про відмову в підтвердженні звання лікаря-спеціаліста, незалежно від строку присвоєння (підтвердження) категорії чи звання.

Висновок

Вважаємо необхідним привести у відповідність до Конституції України положення відомчого наказу МОЗ України від 19.12.1997 № 359 "Про подальше удосконалення атестації лікарів" [13], яким встановлюються додаткові заходи дисциплінарного впливу для лікарів, а саме:

- припинення оплати за категорію;

- переведення на посаду лікаря-стажиста (у разі відмови лікаря подати документи на чергову атестацію та лікарі, яким відмовлено у присвоєнні (підтвердженні) другої кваліфікаційної категорії протягом року після закінчення п'ятирічного строку з моменту попередньої атестації, не мають права займатися медичною діяльністю);

- переведення на посаду середнього медичного працівника.

Важливо підняти статус норми, що встановлює вказані заходи дисциплінарного впливу, до рівня закону для захисту прав та інтересів медичних працівників та дотримання духу трудового закону, який забороняє подвійні дисциплінарні стягнення. Тому що керівники установ охорони здоров'я сьогодні застосовують догану до лікаря та паралельно направляють подання в атестаційну комісію про зняття кваліфікаційної категорії чи про відмову в підтвердженні звання лікаря-спеціаліста.

Бібліографічні посилання

1. Стеценко С.Г. Медицинское право: учеб. / Стеценко С.Г. - СПб., 2004.

2. Гревцова Р.Ю. Правові питання відносин між лікарем і пацієнтом / Гревцова Р.Ю. // Therapia. Український медичний вісник. - 2007. - № 7-8.

3. Словник іншомовних слів / за ред. О.С. Мельничука. - К., 1974.

4. ХалфинаР.О. Общее учение о правоотношении / Халфина Р.О. - М., 1974.

5. Трудовое право. Альбом схем: учебное пособие / А.А. Савченко, О.В. Кузниче- нко, Т.И. Чавыкина, Н.А. Чередниченко. - Х., 2003.

6. Прокопенко В.І. Трудове право України: підручник / Прокопенко В.І. - 2-ге вид., стереотип. - Х., 2000.

7. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права: монографія / Пилипенко П.Д. - Львів, 1999.

8. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 р., №2801-XII // ВВР України. - 1993. - № 4. - Ст. 19.

9. Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною та фармацевтичною діяльністю: наказ МОЗ України № 195 від 25.12.1992 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua /cgi-bin/laws/.

10. Відповідальність медичних працівників: лист Міністерства юстиції України, Департаменту конституційного, адміністративного та соціального законодавства управління соціального, трудового та гуманітарного законодавства від 20.06.2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0040323-11

11. Кримінальний кодекс України // Офіц. вісник України. - 2001. - № 21. - Ст. 920.

12. Про практику розгляду судами трудових спорів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 № 9 : зб. постанов ПВСУ (1963-1997). - Сімферополь, 1998.

13. Про подальше удосконалення атестації лікарів: наказ МОЗ України від 19.12.1997 № 359 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 3. - Ст. 127.

Размещено на Allbest.ru