Теоретико-правові підходи до визначення поняття правового статусу особи в науці адміністративного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-правові підходи до визначення поняття правового статусу особи в науці адміністративного права

Кобзар В.В.

Анотації

Розглянуто питання визначення правового статусу особи з огляду на теоретичні концепції та наукові підходи стосовно визначення даного поняття, яке виникає і розвивається не самостійно, а під впливом багатьох наукових протиріч. правовий статус особа

Зроблено спробу аналізу правового статусу особи як у широкому, так і звуженому контексті. Взято до уваги різні концептуальні наукові погляди на визначення таких правових категорій як "статус", "правовий статус", "соціальний статус". Проведено конструктивний розгляд даних понять з їх подальшою трансформацією в адміністративно-правову науку.

Ключові слова: статус, правовий статус, правове положення (стан), соціальний статус, адміністративно-правовий статус особи.

Кобзарь В.В. Теоретико-правовые подходы к определению понятия правового статуса лица в науке административного права

Рассмотрен вопрос определения правового статуса личности, принимая во внимание теоретические концепции и научные подходы относительно определения даного понятия, которое возникает и развивается не произвольно, а под влиянием многих научных противоречий.

Сделана попытка анализа правового статуса лица как в широком, так и суженном контексте. Приняты во внимание различные концептуальне научные взгляды на определение таких правових категорий как "статус", "правовой статус", "социальный статус". Проведено конструктивное рассмотрение даных понятий с их дальнейшей трансформацией в административно-правовую науку.

Ключевые слова: статус, правовой статус, правовое положение (состояние), социальный статус, административно-правовой статус лица.

Kobzar V. V. Theoretical and legal aDDroaches to the notion of the administrative and law status definition the administrative law science

At present the definition of the essence of an individual law status is caused by the tendency of formation and constant development of social activity and is necessary not only for theoretical representation but also for common function of law scientific conception. All the above mentioned is based on the fall that law scientific concepts are the objects reproducing in perception (ideal) the objective essence of the real legal process of law reality and relations existing in it. They express specific law determination of the given phenomena and processes.

So, the question of the definition of an individual law status is examined taking into consideration theoretical concepts and scientific approaches concerning the definition of the given question which arises and develops not independently but under the influence of many scientific contradictions.

An attempt to analyze an individual law status is made in broad and narrow context. So, different scientific points of view on the definition of such law categories as "status", "law status", "social status" are taken into consideration. The constructive examination of these definitions with their further transformation into administrative-law science is made. Such transformation seems to be possible in three directions: a) to give more exact content to the notions and to explain their contents; b) to assess substantially the system of categories and notions specific for a given science and to introduce the notions with appropriate semantics into the science. On the basis of the research of the given question the conclusion is made that the law status as a judicial category not only defines standards of the possible and necessary behavior to provide normal function of social environment but also characterizes real interaction of an individual and the state.

That's why a complex system of connections is created between the state and individuals and also between the individuals in the state society. It is fixed by the state in legal forms of rights freedoms and duties. They constitute an individual's law status, which in its turn, reflects the peculiarities of law structure of any society, the level of law and democracy.

Keywords: status, legal status, legal ability, social status, administrative-legal status of an individual.

Постановка проблеми. У наш час визначення сутності правового статусу особи викликане тенденцією становлення і постійного розвитку суспільної діяльності і необхідне не лише з огляду свого теоретичного відображення в правових науках, а й з огляду на загальну функціональність правових наукових понять. Це перш за все осмислене тим, що правові наукові поняття - це змістовні предметні образи, які відтворюють у мисленні (ідеально) об'єктивну суть реальних процесів правової дійсності і відносин, що існують у ній, і виражають специфічно правову якісну визначеність даних процесів і явищ [3, с. 57].

Варто звернути увагу на те, що при становленні будь-якої правової науки нові поняття виникають і розвиваються не довільно, а під впливом необхідності кардинального вирішення протиріч, які з'являються згодом між застарілими знаннями і новими даними науково-теоретичної і практичної діяльності [5, с. 134].

Звідси існує багато думок, поглядів, концепцій на визначення певного теоретичного питання. З такої позиції слід звернути увагу на притаманність наступності науці права у визначеннях правових категорій і понять. Вона (наступність), як вважав М. І. Бажанов, виступає закономірністю її (науки) розвитку [2, с. 245].

Розглянемо сутність та склад зацікавленого нас поняття в широкому контексті, звертаючись до концептуальних поглядів науковців, і спробуємо зробити розгорнутий аналіз в його теоретичному обґрунтуванні через визначення таких правових категорій як "статус", "правовий статус", що дозволить нам трансформувати загальні поняття у науку адміністративного права. Така трансформація можлива, як видається, у трьох імовірних напрямах: а) надання більш точного змісту поняттям і роз'яснення їхнього змісту; б) звуження або ж розширення сфери застосування тих або інших понять; в) істотного переосмислення системи категорій і понять, характерної для окремої науки, із введенням у науковий обіг понять із відповідною семантикою [14, с. 74].

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Мета. Так, з початком ХХ сторіччя поняття "статус" було введено у правовий обіг та науковий лексикон необхідністю опису соціальної структури суспільства, яка складається з положень, що займають люди [18, с. 98]. Його родоначальниками й досі вважаються американські соціологи та соціальні психологи Р. Лінтон, Я. Морено, Т. Парсонс, які є розробниками рольової теорії особистості [11, с. 81]. Звідси статус - це поняття, співвідносне з поняттям соціальної ролі, яке показує місце особистості в системі суспільних відносин та визначає систему соціальних функцій особистості [16, с. 176].

Саме ж поняття "правовий статус" є досить новим у теорії вітчизняної науки, оскільки до 60-х років ХХ ст. у юридичному обігу використовувався термін "правосуб'єктність", яким оперували М.Г. Александров, С.М. Братусь, А.В. Міцкевич. За того часу термін "правовий статус" не мав свого розповсюдження в юридичній науці і не використовувався в якості самостійної категорії, що пояснювалося тією обставиною, що ці обидві властивості мають однакові часові межі свого існування: вони виникають і опиняються у певного суб'єкта одночасно; також вони є однаково невідчужувані. З початком 70-80-х років категорія правового статусу отримала досить широку наукову розробку. Це прямо пов'язувалося з розвитком юридичної думки в теорії права. Вагомий внесок у розвиток теоретичного визначення поняття статусу у цей період зробили радянські правознавці: С.С. Алєксєєв, Д.Н. Бахрах, М.В. Вітрук, В.М. Горшеньов, М. І. Матузов, Г.В. Мальцев, В.А. Патюлін, В.А. Кучинський, О.А. Лукашева. Тоді ж це поняття сформувалося в якості одного з ключових понять у правознавстві і було зафіксоване в законодавстві. Та деякі науковці, як, наприклад, М.Л. Гранат, В.В. Лазарєв, В.С. Афанасьєв, й досі продовжують використовувати в якості універсального поняття, яке, на їх думку, здатне відобразити правове положення особи у суспільстві, термін "правосуб'єктність", прирівнюючи його до правового статусу [10, с. 187].

Однак ми вважаємо, що правосуб'єктність і правовий статус - явища різні; вони лише співвідносяться як ціле і частина, що пояснюється тим, що правовий статус базується на правосуб'єктності, але не зводиться у загальному випадку до неї; він структурно складніший, ширший і виступає у якості узагальнюючого поняття.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні поняття "правовий статус" у теорії права має своє певне значення і широко використовується в юридичному обігу. В перекладі з латини слово "status" означає становище в будь-якій ієрархії, структурі, системі. Воно зустрічається ще в поглядах юристів Стародавнього Риму, коли вони визначали свої міркування стосовно визначення поняття "особа" (персона). Тоді ж це поняття охоплювалося категорією стану (caput), що застосовувалося до індивідуумів. Так нам стало відомим існування таких станів, або ж статусів, як status liberatis (стан свободи), status civitates (стан громадянства), status familiae (сімейний стан) [8, с. 49].

У філософському розумінні як міра правовий статус визначає собою межі, в яких можуть відбуватися зміни правового стану конкретних суб'єктів права [12, с. 78; 6, с. 115].

Слід також зауважити, що у науковій літературі поняття "правовий статус" і "правовий стан" (положення) досить часто ототожнюються і залишаються конкуруючими поняттями. Це є результатом того, що термін "правовий статус" не віднайшов чіткого теоретичного відображення. Досі питання правового статусу особи складають одне з найважливіших самостійних наукових напрямків у загальній теорії права, а також у галузевих правових науках [13, с. 237-238].

Але це питання не настільки вже й схоластичне, як може здаватися з першого погляду. Ми вважаємо, що категорія "правове положення" набагато ширша за категорію правового статусу, та щоб більш детально розібратися у цьому питанні, ми звернулися до поглядів деяких вчених.

Наприклад, М. І. Матузов вважає ці поняття тотожними. Він пише: "У всякому випадку законодавство, юридична практика, а також міжнародні акти про права людини не проводять між ними будь-якої різниці, а застосовують в одному і тому ж розумінні. Вони повною мірою взаємозамінні. Виходячи з контексту, стилістичних побажань використовується те або інше поняття". Також він вважає, що це питання належить до теорії, а не є концептуальним [4, с. 263]. Його думку підтримують С.В. Черниченко, В.А. Карташкін та інші науковці [17]. Свою позицію вони обґрунтовують перш за все тим, що різнобокість трактувань, подвійне змістове тлумачення терміна не здатне повною мірою сприяти чіткому сприйняттю і аналізу однієї з ключових категорій права. Тут ми маємо проводити різницю не між правовим статусом і правовим положенням однієї і тієї ж особи, а між правовим статусом (положенням) різних осіб: чи фізичних, чи юридичних.

Розглядаючи конструктивно дані поняття, ці автори у своїх міркуваннях застосовують правило, яке у теорії науки отримало назву "леза Оккама". Згідно з цим правилом, ті поняття, які не здатні відображати свою самостійність, повинні викорінюватися з науки.

Також декотрі вчені пропонують використовувати поняття "правовий статус" для загальної характеристики положення суб'єкта, оскільки термін "правове положення" частіше використовується для характеристики суб'єкта у певному колі суспільних відносин. Правовий статус, таким чином, охоплює всі види зв'язків [1, с. 123]. Тому зазвичай в юридичній літературі наводиться класифікація статусів за такими критеріями, як характер зв'язків і суб'єктивний склад.

Поняття "статус" включає в себе категорії стабільних та фундаментальних засад стосовно певного суб'єкта відносин, яке разом з право- суб'єктністю цього суб'єкта містить також певне коло основних прав та обов'язків, які відображають специфіку реального правового положення у даній правовій системі. Тобто він асоціюється зі стабільністю, а правове положення змінюється залежно від правовідносин, в які суб'єкт вступає

Близькою до цього є думка Ю.А. Петрова, який вважає, що рівний і єдиний для всіх громадян правовий статус буде змінюватися залежно від змісту прав і обов'язків, що випливають з конкретного виду правовідносин [9, с. 119].

Також слід погодитися з твердженням С.С. Сливки стосовно того, що правовий статус модифікується, удосконалюється залежно від розвитку суспільства і, окрім юридичного фактора, він зумовлений ще й іншими факторами, зокрема, моральними, економічними та політичними, оскільки ці фактори характеризують загальний стан суспільства [11, с. 20].

З усього вищесказаного випливає, що правовий статус з найбільшою повнотою і об'єктивністю відображає єдність ролі особистості в суспільстві та її соціального престижу, а отже, таке поєднання утворює єдине поняття соціального статусу, який диференціюється залежно від позиції, яку займає людина в суспільстві, на функціонально-рольовий, правовий, соціального престижу та ін. і відображає реальне положення (становище) особи у системі суспільних відносин. І, наприклад, на думку Д.В. Цельєва, таке положення визначається уявленнями всіх суб'єктів суспільних відносин про свій статус [16, с. 9].

Соціальний статус особистості залежить від суті соціального укладу, в умовах якого він складається і функціонує. Саме цим пояснюється вплив на нього множинності факторів, які в перспективі визначатимуть місце і роль людини в суспільстві, її соціальний і юридичний (правовий) статус [10, с. 442]. Поняття соціального статусу включає не стільки атрибутивні, скільки функціональні і навіть нормативні ознаки. Тож в усякому разі категорія правового статусу важлива лише як юридичний портрет людини, оскільки право закріплює найбільш важливі і значущі з точки зору держави аспекти життєдіяльності особистості. І тут нам вдалою здається думка М. І. Матузова, який під правовим статусом розуміє юридично закріплене положення особи в суспільстві [7, с. 48]. Хоча стосовно поняття "положення" існують, як вже відомо, певні суперечності... Однак вже саме поняття юридичної регламентації будь-якого стану несе в собі неабияке значення з точки зору свого правового характеру.

Висновки

Правовий статус, як юридична категорія, не лише визначає стандарти можливої та необхідної поведінки, що забезпечують нормальне функціонування соціального середовища, а й характеризують реальну взаємодію особи і держави. А тому складна система зв'язків, що утворюються між державою та її індивідами, а також між самими індивідами у держав- но-організованому суспільстві, фіксуються державою у юридичній формі прав, свобод та обов'язків. У своїй сукупності саме вони складають правовий статус індивіда, який, у свою чергу, відображає особливості соціальної структури суспільства, рівень демократії та законності [15, с. 626].

Бібліографічні посилання

1. Адміністративне право України: підручник / С.В. Ківалов та ін. ; за ред. С.В. Ківалова. - Одеса, 2003.

Бажанов М.И. Проблема преемственности в уголовном праве // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку: корот. тез. доп. та наук. повідомл. Респ. наук.- практ. конф., 9-11 листоп. 1995 р. - Х., 1995. - С. 245-247.

2. Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права / А.М. Васильев. - М., 1976.

3. Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве / В.А. Карташкин; отв. ред. Е.А. Лукашева. - М., 1995.

4. Климов А.Я. Диалектика практики и познания: монография / А.Я. Климов. - М., 1991.

5. Кучинский В.А. Личность, свобода, право / Кучинский В.А. - М., 1978.

6. Матузов Н.И. Правовая система и личность / Матузов Н.И. - Саратов, 1987.

7. Орач Є. М. Основи римського приватного права: курс лекцій / Є. М. Орач, Б.Й. Тищик. - К., 2000.

8. Петров Ю.А. Соотношение понятий гражданства, правоспособности, правового положення граждан / Петров Ю.А. // Вестник Ленинград. ун-та. - 1974. - № 5. - С. 119.

9. Скакун О.Ф. Теория права и государства: учебник / О.Ф. Скакун, Н.К. Под- березский. - Х., 2000.

10. Сливка С.С. Професійна культура працівника міліції : монографія / С.С. Сливка. - Львів, 1995.

11. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / за ред.: О.В. Зайчу- ка, Н.М. Оніщенка. - К., 2006.

12. Теория государства и права: курс лекций / Байтин М.И., Григорьев Ф.А., Зайцев И.М. и др.; под ред.: Н.И. Матузова, А.В. Малько. - М., 1997.

13. Трифонова М.К. Современная научная революция / Трифонова М.К. - К., 1987.

14. Философский энциклопедический словарь / Н.В. Абаев и др.; гл. ред. Л.Ф. Ильичев и др. - М., 1983.

15. Цельєв О.В. Міліція як інститут громадянського суспільства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01 / О.В. Цельєв. - К., 1998.

16. Черниченко С.В. Личность и международное право / Черниченко С.В. - М., 1974.

17. Шайкенов Н.А. Правовое обеспечение интересов личности / Н.А. Шайкенов. - Свердловск, 1990.

Размещено на Allbest.ru