Порядок присудження наукових ступенів в умовах європейської інтеграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порядок присудження наукових ступенів в умовах європейської інтеграції

Савіщенко В.М.

Анотації

Здійснено правовий аналіз порядку присудження наукових ступенів в університетах. У процесі дослідження з'ясовано сутність поняття "науковий ступінь"; визначено особливості правового регулювання порядку присудження наукових ступенів в університетах; розглянуто зарубіжний досвід порядку присудження наукових ступенів.

Ключові слова: присудження, науковий ступінь, університет.

Савищенко В.Н. Порядок присуждения научных степеней в условиях европейской интеграции. Сделан правовой анализ порядка присуждения научных степеней в университетах. В процессе исследования выяснена сущность понятия "научная степень"; определены особенности правового регулирования порядка присвоения научных степеней в университетах; рассмотрен зарубежный опыт порядка присуждения научных степеней.

Ключевые слова: присуждение, научная степень, университет.

Savishchenko V. M. Order of awarding academic degrees in terms of European integration. The author noted that an important role in the development of scientific potential plays a presence of the relevant academic degree or title that is proof of the qualification requirements for employment researcher respective positions. Now the order of awarding academic degrees in Ukraine is regulated by the Order of awarding degrees and the academic rank of Senior Scientist. The author found that a gap in current legislation of Ukraine is the lack of definition of "academic degree". She substantiated the importance and need for consolidation in the current legislation the term "academic degree" as an officially recognized scientific skills of the scientist, which according to procedure established by law defended his/her thesis (specialty as provided by law) and received a state diploma.

Statutory definition of specialized academic board, requirements for regulation of its work are considered. Terms of reference of the Ministry of Education and Science of Ukraine for the award of the degree of doctor or PhD, responsible managers of higher education institutions or research institutions for the scientific degree of theses defended in boards.

There is the analysis of the requirements for writing, drawing and defend theses for the degree, the conditions under which the dissertation is removed from consideration and the grounds for the application for withdrawal of doctor or candidate of science degree. ступінь науковий правовий

The conclusion is made that the procedure for awarding degrees in the country is a complex and demanding procedure. Major requirements posed to the applicants demonstrate the quality and level of national science. However, one can notice that the qualifications of the applicant, the depth of his knowledge and effectiveness research are the main factors for the award of degree. Since Ukraine's policy aimed at European integration, in the near future can be made new changes that are not typical of the national culture of science. Nevertheless, the positive in this is to create a common standard, requirements and rules for the academic degrees of European countries.

Keywords: conferment, academic degree, university.

Постановка проблеми. Одним з найбільш важливих напрямів сучасної державної політики у сфері науки та інновацій є інтеграція науки та освіти. Для побудови економіки і суспільства, заснованих на знаннях, необхідно готувати фахівців з підвищеним творчим потенціалом, що можливе тільки із залученням до освітнього процесу сучасної науки. При цьому, на думку Національної академії наук України, інтеграційні процеси повинні відбуватися з урахуванням вітчизняних традицій в розвитку науки і освіти й передбачати в якості головного завдання налагодження ефективної взаємодії університетів з науковими установами Академії на постійній основі [1, с. 51]. Наукова діяльність вищих навчальних закладів і наукові дослідження в системі освіти служать надійною опорою для національних інноваційних систем і забезпечують підготовку кваліфікованих фахівців [1, с. 44]. Важливу роль у розвитку наукового потенціалу країни відіграє наявність відповідного наукового ступеня або вченого звання, яке є підтвердженням кваліфікаційної вимоги для зайняття науковим працівником відповідної посади.

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Дослідженням проблеми порядку присудження наукових ступенів у університетах приділяли увагу відомі вчені: Ф. Бутинець, І. Вакарчук, Л. Лобанова, В. Луговий, О. Меліхова, І. Новак, А. Рачинський, В. Солощенко, А. Якушев та ін. Проте, проблема порядку присудження наукових ступенів в університетах не втратила своєї актуальності.

Метою статті є здійснення правового аналізу порядку присудження наукових ступенів в університетах. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: з'ясувати сутність поняття "науковий ступінь"; визначити особливості правового регулювання порядку присудження наукових ступенів в університетах; розглянути зарубіжний досвід порядку присудження наукових ступенів.

Виклад основного матеріалу. Під науковим ступенем розуміється офіційно визнана наукова кваліфікація вченого в певній галузі знань [2, с. 76]. Якщо ж звернутися до суспільних наук, то під терміном "ступінь" розуміють систему звань та інших статусних позначень особи, а також їхню ієрархію, порядок набуття, надання тощо. Звісно, українська система ступенів науково-педагогічних працівників включає назви посад, наукові, вчені звання, державні почесні звання, звання лауреатів державних та громадських наукових премій, академічні звання дійсних членів (академіків) і членів-кореспондентів академій та інших авторитетних наукових товариств. Не перебільшуючи значення цієї ієрархії наукових ступенів як суто формального критерію, що не завжди об'єктивно відбиває здатність людини до наукової та педагогічної діяльності та її реальні творчі здобутки, потрібно зазначити, що вона усе ще є необхідним і найбільш раціональним засобом засвідчення кваліфікації спеціаліста, фіксації досягнення ним якогось ієрархічного ступеня у професійній сфері. Взагалі, у кожного викладача є стимул - саме ці кваліфікаційні ступені, що присуджуються науковцям за конкретні досягнення у дослідній роботі [3, с. 27]. Прогалиною чинного законодавства України є відсутність дефініції "науковий ступінь". Важливим та необхідним є закріплення у чинному законодавстві терміна "науковий ступінь" як офіційно визнаної наукової кваліфікації вченого, котрий відповідно до встановленого законодавством порядку захистив дисертацію (за спеціальністю, що передбачена законодавством) та отримав диплом державного зразка.

Історія свідчить, що перше науковий ступінь виник у Болоньї ще в 1130 році. Це був ступінь доктора наук (від лат. docere - вчити, навчати), котрий існував у двох категоріях: знавець цивільного права (від лат. doctor legum) та знавець церковного права (від лат. doctor canonum). Ступінь доктора наук стає першою і фактично єдиною відзнакою заслуг справжнього науковця. Тим не менш, у середньовічних університетах присудження ступеня доктора також могло бути передумовою для виходу з наукового товариства з метою самостійного здійснення навчальної та наукової роботи. Процедурою, що передувала присудженню цього ступеня, був публічний захист дисертації [4, с. 12]. Звичайно, Болонья не була єдиною, де розвивалася наука. Разом із ступенем доктора з'явився і проміжний ступінь ліценціата (Бельгія, Іспанія, Португалія, Фінляндія, Швеція). Термін походить від лат. licentiatus - той, хто допущений, хто має право. Даний статус надавався особам, котрі склали відповідний іспит, подали письмову роботу - дисертацію і ще до її захисту отримали право читати лекції. Поява цього ступеня зумовлювалася тим, що процедура зведення в "докторство" вимагала серйозних коштів, хоча саме докторська ліцензія, тобто дозвіл на захист дисертації, власне нічого не коштували. Тому науковці, котрі отримали ліцензію, і не могли витримати фінансовий тягар, називалися ліценціатами - володарями особливого ступеня, проміжного між бакалавром і доктором чи магістром. Однак, наприклад, у Гейдельберзі й Оксфорді такого класу ліценціатів не утворилося, оскільки за ліцензією обов'язково протягом року здобувався і вищий науковий ступінь. У зв'язку з цим ліцензія втрачала чинність [5, с. 449].

Нині порядок присудження наукового ступеня в Україні визначається Порядком присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника [6]. В п. 3 даного Порядку передбачено, що наукові ступені доктора і кандидата наук присуджуються особам, які мають: 1) повну вищу освіту; 2) глибокі фахові знання; 3) значні досягнення в певній галузі науки. Документом, що засвідчує присудження наукового ступеня, є диплом державного зразка. Дипломи доктора і кандидата наук видає Міністерство освіти і науки України, а саме відшкодування витрат на виготовлення бланків диплома доктора і кандидата наук здійснюється за рахунок коштів осіб, які їх отримують. З цього приводу В. Мачулін наголошує, що особливістю європейської системи є те, що держава не несе ніяких матеріальних, фінансових або соціальних зобов'язань за наукові ступені перед їх власниками [7, с. 5].

Як зазначено у Порядку, присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук за результатами прилюдного захисту дисертацій покладено на спеціалізовані вчені ради. Експертизу дисертаційних робіт, розгляд атестаційних справ здобувачів та видачу дипломів доктора і кандидата наук проводить Міністерство освіти і науки України на підставі рішень спеціалізованих вчених рад та власного атестаційного висновку. Доцільно буде навести законодавче визначення спеціалізованої вченої ради. Згідно з п. 1.1 Положення про спеціалізовану вчену раду, спеціалізована вчена рада утворюється Міністерством освіти і науки у вищих навчальних закладах III-IV рівня акредитації та наукових установах, що проводять фундаментальні та прикладні наукові дослідження, мають достатній рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення для підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації, за клопотанням центральних органів виконавчої влади, у сфері управління яких є вищі навчальні заклади та наукові установи, національних академій наук, а також вищих навчальних закладів та наукових установ, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України [8]. Саме на неї покладено обов'язок нести відповідальність за обґрунтованість прийнятих нею рішень і забезпечення високого рівня вимогливості під час проведення захисту дисертацій. Тим не менш, в разі виявлення порушення спеціалізованою вченою радою вимог нормативно- правових актів з питань присудження наукових ступенів доктора або кандидата наук, Міністерство освіти і науки України може вжити відповідних заходів у межах своїх повноважень аж до скасування рішення ради. Керівники (тобто ректори та директори) вищих навчальних закладів або наукових установ, в яких утворено ради, несуть персональну відповідальність за дотримання спеціалізованими вченими радами вимог нормативно- правових актів з питань атестації наукових кадрів вищої кваліфікації, науковий рівень захищених у радах дисертацій.

Існують певні вимоги до написання дисертацій на здобуття наукового ступеня. Так, у п. 11 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника зазначено, що дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікаційною науковою працею, яка повинна бути виконана особисто здобувачем у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої монографії [9]. Так, докторська дисертація відповідно до п. 12 зазначеного Порядку: 1) повинна містити наукові положення та науково обґрунтовані результати у певній галузі науки, що розв'язують важливу наукову або науково-прикладну проблему і щодо яких здобувач є суб'єктом авторського права; 2) може бути подана до захисту за однією або двома спеціальностями однієї галузі науки і повинна відповідати за кожною спеціальністю вимогам, зазначеним в абзаці третьому цього пункту; 3) у випадку, якщо дисертація виконана за двома спеціальностями, а спеціалізована вчена рада, до якої подана дисертація, має право проводити захист дисертацій лише за однією з них, то за відсутності в Україні спеціалізованих вчених рад з правом проведення захисту дисертацій за такими двома спеціальностями з дозволу Міністерства освіти і науки України може проводитися разовий захист; 4) наукові положення та результати, що виносилися на захист у кандидатській дисертації здобувача наукового ступеня доктора наук, не можуть повторно виноситися на захист у його докторській дисертації (можуть бути наведені тільки в оглядовій частині докторської дисертації). Стосовно кандидатської дисертації, то згідно з п. 13 Порядку присудження наукових ступенів та присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, то вона, по-перше, повинна містити нові науково обґрунтовані результати проведених здобувачем досліджень, які розв'язують конкретне наукове завдання, що має істотне значення для певної галузі науки; по-друге має подаватися до захисту тільки за однією спеціальністю.

Щодо правильності оформлення дисертацій та авторефератів дисертацій, то існують Основні вимоги до дисертацій та авторефератів дисертацій відповідно до Державного стандарту України - ДСТУ 3008-95 "Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення" [10]. Цікавим і дуже важливим положенням є п. 16 Порядку, оскільки у ньому говориться про плагіат - недопустиме явище, що принижує гідність не лише окремого науковця, а й авторитет усієї країни. У даній нормі передбачено, що у разі виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту. Тим не менш, у разі виявлення в дисертації, авторові якої вже видано диплом доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання на джерело може бути порушено клопотання про позбавлення його наукового ступеня. Узагалі під плагіатом розуміється привласнення авторства на чужий твір науки, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора [11, с. 977].

Погоджуємося з думкою В. Солощенко стосовно того, що в сучасних умовах відбувається дискредитація у суспільній свідомості звання вченого, а девальвація наукової діяльності призвела до того, що науково- кваліфікаційна робота стала предметом шахрайства: в Інтернеті є безліч пропозицій щодо написання дисертацій на замовлення, без будь-яких (інтелектуальних) зусиль з боку замовника. Наукові ступені, як підкреслює автор, це такі собі аксесуари, почесні прописки до автобіографії [12, с. 115]. Згідно з п. 17 Порядку присудження наукових ступенів та присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника допуску до захисту дисертації здобувача наукового ступеня кандидата наук передує складення кандидатських іспитів. Перелік цих кандидатських іспитів визначає Міністерство освіти і науки України і також воно і контролює процес їх складення. Цікавою є норма про те, що допускається до захисту здобувач наукового ступеня кандидата наук, який не має повної вищої освіти в галузі науки, з якої підготовлено дисертацію. У такому випадку він повинен скласти додаткові кандидатські іспити, перелік яких визначає спеціалізована вчена рада за програмами, затвердженими Міністерством освіти і науки України. Відповідно до п. 18 цього ж Порядку повинна відбутися попередня експертиза дисертації. Її проведення покладається на організацію, до якої був прикріплений здобувач чи де виконувалася дисертація. Ця організація робить висновок про її наукову та практичну цінність. Висновок має бути виданий здобувачеві не пізніше ніж через два місяці після надходження для попередньої експертизи кандидатської, але не пізніше ніж через три місяці докторської дисертації. Керівник організації несе персональну відповідальність за якість, об'єктивність і своєчасність підготовки висновку. Проте можуть траплятися ситуації, коли організація відмовляється готувати обґрунтований висновок. За таких обставин здобувач має право звернутися до Міністерства освіти і науки України для визначення подальшої процедури захисту дисертації. Згідно з п. 19 даного Порядку спеціалізованою вченою радою приймаються дисертації для попереднього розгляду за наявності супровідних документів за переліком, який визначає Міністерство освіти і науки України. Спеціалізована вчена рада має право приймати до розгляду докторську дисертацію не раніше ніж через два місяці, а кандидатську - не раніше ніж через місяць з дня розсилання виготовлювачем обов'язкових примірників видань, в яких опубліковано праці здобувача, що відображають основні результати дисертації. Також слід зазначити, що спеціалізована вчена рада приймає до захисту докторську дисертацію не пізніше ніж через три місяці після подання здобувачем усіх документів, а кандидатську - не пізніше ніж через два місяці. Спеціалізованій вченій раді заборонено усувати недоліки, які нею виявлені у дисертації після прийняття її до захисту, а щодо автореферату, то після його розсилання. Відповідно до п. 20 на спеціалізовану вчену раду покладено обов'язок призначати офіційних опонентів для захисту дисертації. Власне термін "опонент" (від лат. opponens, opponentis - той, хто заперечує, протиставляє) означає особу (по суті, суперника наукової дискусії), якій доручено право здійснити публічну оцінку дисертації чи доповіді [2, с. 282]. Вони, як зазначено у Порядку, обираються з числа компетентних учених із спеціальності, за якою подано дисертацію, таким чином, щоб було забезпечено незалежність експертизи. Для розгляду докторської дисертації призначаються три офіційних опоненти - усі з них повинні бути докторами наук. Що стосується кандидатської дисертації, то для її розгляду призначаються два офіційних опоненти: один - доктор наук, другий - доктор або кандидат наук. Участь офіційного опонента оплачується відповідно до Норм оплати праці офіційних опонентів [13]. Згідно з п. 21 Порядку, офіційний опонент подає до спеціалізованої вченої ради відгук, який має бути оформлений відповідно до вимог Міністерства освіти і науки України. Відгук робиться на основі вивчення дисертації та праць, опублікованих за темою дисертації. Не пізніше ніж за десять днів до захисту дисертації спеціалізована вчена рада має видати здобувачеві копії письмових відгуків його офіційних опонентів. Далі спеціалізована вчена рада надсилає до Міністерства освіти і науки України повідомлення за зразком, встановленим останнім. По суті, дане повідомлення посвідчує факт прийняття дисертації до захисту і призначення офіційних опонентів. Також повідомлення про захист докторської і кандидатської дисертації повинно бути опубліковане в офіційному друкованому виданні Міністерства освіти і науки України. А відповідно до Наказу Міністерства освіти і науки України "Щодо офіційного друкованого видання Міністерства", такий статус надано щотижневій газеті "Освіта України", інформаційному збірнику (коментарі) Міністерства освіти і науки України (збірник офіційних нормативних документів Міністерства освіти і науки України), (інформування громадськості щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань) [14].

Як зазначено у п. 24 Порядку, на засіданні спеціалізованої вченої ради проводиться сам прилюдний захист дисертації. Тим не менш, не кожне засідання може вважатися правоможним. Правоможним воно визнається тоді, коли в його проведенні взяло участь не менше ніж дві третини складу, а також не менше ніж чотири доктори наук з кожної спеціальності докторської і не менше ніж три доктори наук із спеціальності кандидатської дисертації. Рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня вважається позитивним, якщо за нього проголосувало не менш як три чверті членів ради, які брали участь у засіданні. У Порядку, зокрема, зазначено, що захист дисертації повинен мати вигляд наукової дискусії. У цій дискусії зобов'язані взяти участь всі присутні на засіданні члени спеціалізованої вченої ради - доктори наук з кожної спеціальності, за якою виконано дисертацію. Також на засіданні під час захисту дисертації обов'язковою є явка офіційних опонентів. Однак, з поважної причини може бути відсутній один з офіційних опонентів. У такому різі захист дисертації може проводитися за наявності позитивного відгуку відсутнього опонента (такий відгук має бути оголошений). Тим не менш, захист дисертації не може проводитися, коли відсутні офіційні опоненти або той офіційний опонент, який подав негативний відгук про дисертацію. Одразу після процедури захисту дисертації спеціалізована вчена рада повинна провести таємне голосування щодо присудження наукового ступеня. Протокол лічильної комісії затверджується відкритим голосуванням простою більшістю голосів членів ради, які брали участь у засіданні. Але варто наголосити на тому, що здобувач має право самостійно за письмовою заявою зняти дисертацію з розгляду на засіданні спеціалізованої вченої ради до початку таємного голосування та у подальшому подати її до захисту як нову працю (крім випадків, коли у його роботі було виявлено плагіат).

Говорячи про зарубіжний досвід, треба підкреслити, що система присудження наукових ступенів у Європі вважається дуже консервативною, оскільки формувалася сторіччями. Кожна країна прагне зберегти певні національні традиції і наукові школи, які виплекала кожна галузь академічної науки. Оцінювання рівня кваліфікації науково-педагогічних працівників, котре є утвердженням їхнього права на виконання кваліфікованої викладацької діяльності на різних посадах у різних країнах, також підлягає гармонізації в ході Болонського процесу [15, с. 62]. Тому досі існують розбіжності у тлумаченні та значенні наукових ступенів нашої країни та зарубіжних. Тим не менш, якщо робити порівняльний аналіз порядку присудження наукових ступенів нашої країни з порядком Російської Федерації, то можемо помітити, що вони майже ідентичні [16]. Звичайно, дана ситуація говорить про залишки атмосфери радянського періоду. Як відомо, не один рік уже вітчизняна система освіти та науки перелаштовується на Болонський процес. Вірно зазначає Л. Лобанова щодо того, що Болонський процес характеризується багатоаспектністю, і основне у ньому для усіх нас - створення єдиного європейського освітнього і наукового простору, зокрема, запровадження єдиних вимог при здобутті наукових ступенів [17, с. 43]. До Болонського процесу вітчизняні науковці висловлювали неоднозначне ставлення. Проте, ми погоджуємося із позицією Р. Бойка, В. Мачу- ліна та Л. Шкляра, що Україна, як невід'ємна частина культурного простору Європи, рано чи пізно усе одно стане членом Європейського Союзу, і тому стає зрозуміло, що і нам прийдеться переходити на європейські стандарти у сфері освіти [7, с. 3]. Адже специфіка еволюційного розвитку систем освіти у різних країнах світу зумовила серйозні відмінності в національних системах підготовки й атестації наукових і науково-педагогічних кадрів найвищої кваліфікації. Так, серед них Л. Лобанова виділяє такі: 1. Здебільшого, стандартних термінів підготовки докторських дисертацій не існує. Вони, зазвичай, коливаються у межах 3-5 років і залежать, скоріше, від наукової спеціальності, ніж від установлених національною системою правил; 2. Відсутній єдиний міжнародний стандарт архітектури системи найвищих наукових ступенів. Є унітарна (США, Канада, Великобританія, Японія, Швейцарія тощо) і дворівнева (Україна, Німеччина, Франція, Росія, Білорусь, Молдова) архітектура національних моделей системи найвищих наукових ступенів; 3. Наявні проблеми не лише щодо визнання дипломів про найвищі наукові ступені, а й у програмах підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів найвищої кваліфікації не тільки на міжнародному рівні, а й всередині національних систем підготовки наукових кадрів [18, с. 41]. Проте, незважаючи на відмінності, ми переконані, що не можна ігнорувати національну наукову культуру кожної окремої держави, яка формувалася протягом не одного десятка, а то й сотні років. Особливості у порядку присудження наукових ступенів у різних країнах свідчать лише про самостійність наукового шляху суспільства і це має, на нашу думку, тільки позитивні наслідки.

Висновки

Отже, порядок присудження наукових ступенів у нашій країні є складною та відповідальною процедурою. Серйозні вимоги, що поставлені перед здобувачами, свідчать про якість і рівень національної науки. Тим не менш, можна помітити, що кваліфікація здобувача, глибина його знань і ефективність наукових досліджень виступає основним фактором у питанні присудження наукового ступеня. Оскільки політика України спрямована на євроінтеграцію, то у близькому майбутньому можуть бути внесені нові зміни, які не характерні національній культурі науки. Але позитивним у цьому є створення єдиного стандарту, вимог і правил до наукових ступенів європейських держав.

Бібліографічні посилання

1. Интеграция науки и образования - ключевой фактор построения общества, основаного на знаниях: материалы Междунар. симпоз. (Киев, 25 октября 2007 года). - К., 2008.

2. Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К., 1998. - Т. 4: Н-П. - 2002.

3. A new start for the Lisbon Strategy. Communication to the Spring European Council: Working together for growth and jobs. Communication from President Barroso in agreement with Vice-President Verheugen, 2005. - 31 p.

4. Якушев А.Н. Становление и развитие института присуждения ученых ступеней в университетах Западной Европы (ХІІ - пер. пол. ХХ ст.) / А.Н. Якушев. - Ставрополь. - 41 с.

5. Teichler U. Changing structures of the higher education systems: the increasing complexity of underlying forces/ Ulrich Teichler// Higher Education Policy. - 2006. - № 19. - Р.447-461.

6. Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника: Постанова Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 423 // Офіційний вісник України. - 2007. - № 18. - Ст. 731.

7. Мачулін В.Ф. ВАК у контексті Болонського процесу / В.Ф. Мачулін, Р.В. Бойко, Л. Є. Шкляр // Бюл. ВАК України. - 2005. - № 3. - С. 2-6.

8. Про спеціалізовану вчену раду: Положення МОНмолодьспорт України від 14.09.2011 № 1059 // Офіційний вісник України. - 2011. - № 78. - Ст. 2895.

9. Про затвердження Переліку наукових спеціальностей: Наказ МОНмолодьспорт України від 14.09.2011 № 1057 // Офіційний вісник України. - 2011. - № 78. - Ст. 2893.

10. Основні вимоги до дисертацій та авторефератів дисертацій // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.health.gov.ua

11. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. - Ірпінь, 2004.

12. Солощенко В.М. Особливості присудження наукових ступенів у Європі: ретроспективний аналіз / Солощенко В.М. // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. - 2009. - № 2. - С. 106-116.

13. Про затвердження Норм оплати праці офіційних опонентів: Наказ ВАК України від 29.10.2010 № 696/345 // Офіційний вісник України. - 2010. - № 88. - Ст. 3138.

14. Щодо офіційного друкованого видання Міністерства: Наказ МОНмолодьспо- рту України від 14.02.12 № 164 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: zakon.nau.ua

15. Домніч В.І. Болонський процес: український погляд / Домніч В.І. // Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору: моніторинг якості освіти: тематичний випуск. - К., 2007. - Т. 1 (5). - С. 60-66.

16. О порядке присуждения ученых степеней: Положение Высшей Аттестационной Комиссии от 30 января 2002 г. № 74 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://vak.ed.gov.ru/ru

17. Лобанова Л. Архітектура наукових ступенів: міжнародна практика і вітчизняні традиції / Лобанова Л. // Вісник Національної академії наук України: загальнонауковий та громадсько-політичний журнал. - К., 2009. - № 1. - С. 42-55.

18. Лобанова Л.С. Сучасний досвід організації підготовки й атестації наукових і науково-педагогічних кадрів в розвинутих країнах світу / наук. кер. Б.А. Малицький. - К., 2008.

Размещено на Allbest.ru