Міжнародні правові стандарти у сфері охорони навколишнього природного середовища та природокористування

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 349.6.086

Національний університет біоресурсів і природокористування України1

Міжнародні правові стандарти у сфері охорони навколишнього природного середовища та природокористування

О.А. Улютіна, кандидат юридичних наук, доцент,

Анотація

правовий природний охорона ліцензія

Аннотация

Annotation

Кількість земних ресурсів з кожним роком невпинно зменшується, а потреби людства зростають досить високими темпами. Водночас швидко збільшуються негативні антропогенні навантаження на природу, забруднюються внутрішні водойми, моря та площі лісів, вичерпуються мінерально-сировинні та біологічні ресурси. Звідси випливає об'єктивна необхідність взаємоузгодження виробничої діяльності будь-якої країни з вимогами ресурсно-екологічної безпеки її існування, а також врахування потреб майбутніх поколінь у життєвих ресурсах. Стрімке, фактично нерегульоване зростання продуктивних сил, у тому числі населення Землі, призводить до негативних наслідків антропогенної діяльності.

Така ситуація змусила людство прийняти ефективні заходи, спрямовані на попередження, обмеження і зберігання під контролем різних об'єктів навколишнього природного середовища. У зв'язку з цим з початку 60-х pp. XX ст. почався процес активізації зусиль світової громадськості у сфері міжнародно-правової охорони навколишнього природного середовища та природокористування.

Метою статті є аналіз сучасних міжнародно-правових актів і законодавства окремих країн світу у сфері охорони навколишнього природного середовища та з'ясування демократичних правових стандартів у цій сфері.

Досить значними є резерви розвитку вітчизняного законодавства та відповідності передовим світовим здобуткам. Останні особливо яскраво репрезентовані в Програмі щодо забезпечення безпеки навколишнього природного середовища Організації Об'єднаних Націй (ділі ООН), де передбачені такі завдання:

- забезпечення (в межах ООН) керівництва і надання допомоги у справі відновлення, охорони та поліпшення екологічної бази розвитку;

- спостереження, оцінка та регулярне оприлюднення показників щодо зміни стану довкілля та природних ресурсів;

- підтримка пріоритетних науково-технічних досліджень з найважливіших проблем охорони довкілля та природних ресурсів;

- опрацювання критеріїв та показників якості навколишнього природного середовища, а також базових принципів довготривалого використання та регулювання природних ресурсів;

- підтримка природоохоронних планів і програм, здійснюваних та фінансованих безпосередньо заінтересованих державами;

- стимулювання укладання міжнародних угод, а також підтримка й заохочення опрацювання міжнародно-правових норм, конвенцій і спільних угод про охорону навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів;

- надання допомоги іншим міжнародним інституціям з екологічної експертизи їх програм та підготовку кадрів [1, с. 14-16].

У червні 1992 р., у Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з проблем забезпечення охорони навколишнього природного середовища та його розвитку, яка ухвалила Декларацію забезпечення охорони довкілля [2, с. 23].

Під час даного форуму було зафіксовано найвищий рівень представництва серед іноземних держав: на конференції були присутні делегації практично всіх держав - членів ООН, причому їх очолювали безпосередньо керівники країн.

Декларація містить 27 принципів, які визначають позицію ООН до проблем навколишнього природного середовища та розвитку. Відповідно до першого принципу: «Турбота про людей займає центральне місце в зусиллях щодо забезпечення сталого розвитку. Вони мають право на здорове життя в гармонії з природою».

Принципи Декларації Ріо-де-Жанейро мають виняткове значення для України, оскільки відомо, що нашій державі не під силу впоратися з існуючими екологічними проблемами, особливо з наслідками Чорнобильської катастрофи. Це проблема, яка зачіпає інтереси багатьох країн світу, тому має і вирішуватися їхніми спільними скоординованими зусиллями.

Окрім того, Україна є підписантом 26 природоохоронних конвенцій та протоколів до них, основними з яких є:

- Конвенція ООН по боротьбі із засухою.

- Конвенція з біорізноманіття.

- Рамочна конвенція з охорони та збалансованого розвитку Карпат.

- Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що знаходяться під загрозою вимирання.

- Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (Бонська конвенція).

- Конвенція з захисту Чорного моря від забруднення.

- Європейська ландфаштна конвенція.

- Конвенція про охорону дикої флори та фауни, а також природного середовища в Європі (Бернська конвенція) [3].

Україна співпрацює в галузі охорони навколишнього середовища з такими міжнародними організаціями, як Організація Об'єднаних Націй, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Програма ООН по навколишньому середовищу (далі - ЮНЕП), Програма розвитку ООН, Європейського Союзу, Глобальний Екологічний Фонд, Світовий банк та ін.

Визначивши міжнародні стандарти у галузі охорони навколишнього природного середовища та природокористування, вважаємо за необхідне описати стан охорони навколишнього природного середовища та природокористування у найбільш розвинутих державах світу.

Досить вдалим досвідом, на наш погляд, є механізм охорони навколишнього природного середовища та природокористування у Сполучених штатах Америки. Так, з кінця 60-х років ХХ ст. забруднення навколишнього природного середовища стало однією з основних проблем у Сполучених Штатах Америки. Ця проблема була пов'язаною насамперед з економічним зростанням даної держави. Саме в цей період загострення екологічних проблем досягло в країні граничної межі і ставлення до них кардинально змінилося. У 70-ті рр. були запроваджені стандарти якості навколишнього природного середовища.

Однак, зважаючи на достатньо складну ситуацію, яка існувала на той час у Сполучених Штатах Америки, уряду вдалося не лише призупинити подальше забруднення навколишнього природного середовища, але і поліпшити його якість. Так, І.В. Тустановська наголошує, що у Сполучених Штатах Америки цільові заходи охорони довкілля встановлює саме федеральне Агентство з охорони природи, а кожний штат окремо пропонує конкретні заходи щодо їх реалізації, пов'язуючи з планами розвитку галузей. Ефективним засобом контролю за викидами є запровадження Агентством з охорони навколишнього середовища у Сполучених штатах Америки «дозволів» на допустиму кількість забруднювальних речовин, який є меншим, аніж встановлений для них ліміт на продаж своїх прав іншим фірмам. Таким чином, у Сполучених Штатах Америки створився ринок прав на забруднення навколишнього природного середовища. В результаті діяльності якого екологічна ситуація в країні була значно поліпшена [2, с. 44].

Для розвитку положень у Сполучених Штатах Америки було прийнято законодавчі акти, спрямовані на спеціальне попередження та усунення порушень якості окремих компонентів середовища. В основу законодавчої піраміди було покладено численні нормативні акти (постанови, накази, правила тощо) органів місцевої влади, які найбільшою мірою враховували природно-географічну та соціально-економічну специфіку того чи іншого регіону. У даному законі центральне місце відведено розділам, які регламентують головні напрями діяльності держави у сфері охорони навколишнього природного середовища та природокористування, а саме: впровадження стандартів якості довкілля, організацію моніторингу, регулювання процесу розроблення і реалізації програм контролю за забрудненням навколишнього природного середовища, організацію наукових досліджень з проблем довкілля, бюджетно-фінансову діяльність тощо.

Важливим кроком уряду Сполучених Штатів Америки було прийняття у 1970 р. положення про обов'язковість державної екологічної експертизи всіх напрямів господарської діяльності. У спеціальних законах було сформульовано конкретні природозахисні заходи з охорони повітря, води, боротьби з твердими відходами, контролю за отрутохімікатами й токсичними речовинами, рекультивації земель, боротьби з шумом, несприятливими вібраціями та запахами.

Необхідно звернути увагу на те, що у високорозвинених країнах діє чіткий механізм реалізації екологічного законодавства - його правового та екологічного аспектів. Законодавство більшості країн встановлює відповідальність власників потенційно небезпечних об'єктів і необхідність відшкодування збитків особам, потерпілим від аварії чи катастрофи, завдані забрудненням землі, повітря, води. Крім того, прийняття кожного природоохоронного закону супроводжується виділенням із державного бюджету асигнувань на захист навколишнього середовища [4, с. І4].

Екологічна політика Великобританії ґрунтується насамперед на якісних характеристиках об'єктів навколишнього природного середовища. Визнано за необхідне проведення оцінки навколишнього природного середовища до початку проектування будь-якого будівництва, а в подальшому - періодичного контролю за станом навколишнього природного середовища. Щодо екологічного планування і контролю, то початковий варіант екологічної експертизи порівнюється з іншими варіантами оцінок, що допомагає більш оптимально визначати параметри антропогенного впливу. Так, у Великобританії контроль за охороною вод здійснюється на основі закону, прийнятого у 1973 р., відповідно до даного закону стан якості водойм контролюють 10 регіональних водних комітетів [5, с. 91].

Політика у галузі охорони навколишнього природного середовища та природокористування Швеції зорієнтована, як і у більшості держав світу, на розробку екологічно чистих виробничо-технологічних процесів і обладнання, які сприяють недопущенню антропогенних забруднень атмосфери, вод, ґрунтів та інших природних об'єктів.

Правове регулювання охорони навколишнього природного середовища у Франції пов'язане з соціальним поняттям якості життя, рівнем екологічної свідомості і освіти населення, відображенням у чинному законодавстві об'єктивних потреб охорони навколишнього середовища, життя і діяльності людини. Так, у Франції контроль за охороною вод здійснюється на основі закону, прийнятого у 1964 році. Відповідно до цього закону у країні діє 6 басейнових управлінь.

В Індії створено Національний комітет з планування і координації діяльності в галузі збереження навколишнього природного середовища, який розробляє для уряду рекомендації з правових, адміністративних і техніко-економічних питань.

Програмами з покращення навколишнього природного середовища у Мексиці займається Координаційний комітет під головуванням міністра охорони здоров'я. Аналогічні Національні координаційні комітети зі збереження навколишнього природного середовища існують в таких державах, як: Бразилія, Кенія, Заїр, Камерун, Гана та інших країнах світу.

Питання використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища у Польщі регламентуються Конституцією, законами та іншими законодавчими загальнодержавними актами. Дотримання законів і правил контролюється Державною інспекцією з охорони навколишнього середовища [6, с. 22].

Згідно із Законом Болгарії «Про охорону атмосферного повітря» у Болгарії обов'язковим для підприємств є застосування лише такої технології, яка забезпечує мінімальні та допустимі викиди в повітря шкідливих речовин. Майже в усіх розвинутих країнах контролюється рівень концентрації забруднювальних речовин, а також обсяги викидів від окремих виробництв та їх якісні характеристики.

У Нідерландах відповідно до закону про забруднення поверхневих вод промислові підприємства і муніципалітети зобов'язані мати ліцензію на скидання відходів.

У Швейцарії законом про охорону вод від забруднення регламентується максимально допустимий рівень вмісту забруднювальних речовин у разі скидання стічних вод [7, с. 12].

Починаючи з 1973 р. у країнах Західної Європи розроблено спеціальні програми охорони природи, в яких загальне визнання здобула ідея сталого розвитку, відповідно до якої екологічні та економічні цілі в динаміці збігаються, а на рівні Європейського Союзу його країни-члени розробили принципи та спільні заходи для законодавчих актів у сфері охорони природи. У Німеччині та інших країнах Європейського Союзу розроблена і реалізується стратегія екологічно орієнтованого менеджменту та екологічного підприємництва як одного з важливих напрямів екологічної модернізації. На думку Н.Л. Правдюк, цьому сприяло зростання ролі екологічних властивостей і характеристик товарів та продуктів на ринку, як передумови їх виробництва й реалізації, посилення тиску громадськості на підприємців, які використовують природні ресурси, задоволення екологічних інтересів населення та розвитку водного законодавства, піднесення значимості екологічного права в підприємницькій діяльності [8, с. 303].

У більшості розвинутих країнах світу прийнято національні стандарти, які регулюють екологічний аудит. Так, всі підприємства Німеччини в обов'язковому порядку проходять екологічний аудит. У червні 1999 р. були прийняті основні принципи і положення екологічного обліку в рамках Європейського Союзу, які набули чинності у квітні 1995 року.

Таким чином, для запобігання екологічної катастрофи в глобальному масштабі у майбутньому людство вже сьогодні повинно вжити заходів щодо збереження стійкості біосфери. Основне завдання полягає в тому, щоб сформувати на планеті єдиний екологічно безпечний господарсько-економічний простір, який буде основою сталого і врівноваженого соціально-економічного розвитку всіх країн світу.

Однак для досягнення поставлених завдань потрібно: по-перше, від кожної держави глибинних структурних, техніко-технологічних і організаційних змін у суспільному виробництві і радикальної перебудови макроекономічної політики, вдосконалення зовнішньоекономічних зв'язків, здійснення в перспективі заходів у сферах руху капіталів, валютних коштів, трудових ресурсів, оптимізації балансів інвестицій, заощаджень з урахуванням глобальності екологічно-економічних факторів. По-друге, більш узгодженого міжнародного науково-технічного та економічного співробітництва, що спирається на інтеграцію зусиль, ресурсів і засобів з метою успішного вирішення ресурсно-екологічних проблем.

Список літератури

1. Лозанський В.Р. Екологічне управління в розвинутих країнах світу в порівнянні з Україною / В.Р. Лозанський. - Х., 2000. - 68 с.

2. Тустановська І.В. Застосування права в галузі охорони довкілля в Україні та США (порівняльний аналіз) : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.06. / Тустановська Ірина Володимирівна. - Львів, 1998. - 180 с.

3. Екологічне законодавство України : зб. нормат.-прав. актів: станом на 1 вересня 2007 р. - К. : Істина, 2007. - 384 с.

4. Богачов В. Необхідність підвищення екологічної безпеки в Україні / В. Богачов // Економіст. - 2008. - № 9. - С. 12-14.

5. Шевчук П.І. Порівняльна соціальна політика у країнах Європейського Союзу. Модуль / П.І. Шевчук. - Л. : ЛРІДУ НАДУ, 2009. - 172 с.

6. Захист права на інформацію в Україні : зб. тез доп. міжнарод. конф. (м. Львів, 20- 21 грудня 2007 р.) / Олена Кравченко (ред.). - Львів : МБО «Екологія-Право-Людина», 2008. - 56 с.

7. Синяєва Л.В. Екологічні проблеми України та шляхи їх вирішення / Л.В. Синяєва, Р.І. Олексенко, І.М. Плаксіна // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2007. - № 4. - C. 12-15.

8. Правдюк Н.Л. Екологічний аудит як інструмент управління природокористуванням / Н.Л. Правдюк // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2007. - № 4. - C. 299-304.

Размещено на Allbest.ru