Процесуальні гарантії захисту прав потерпілого у кримінальному процесі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процесуальні гарантії захисту прав потерпілого у кримінальному процесі України

Л.А. Гарбовський

кандидат юридичних наук,

Т.Я. Цмбал

Національний університету ДПС України

У статті досліджено процесуальні гарантії захисту прав потерпілого у кримінальному процесі України, розкрито найбільш проблемні сторони нормативної регламентації досліджуваних питань.

Ключові слова: шкода, компенсації, права потерпілого, процесуальні гарантії.

В статье исследуются процесуальные гарантии защиты прав потерпевшего в уголовном процессе Украины, раскрываются наиболее проблемные стороны нормативной регламентации исследуемых вопросов.

Згідно зі ст. 1 Конституції України „Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава” [1]. Зважаючи на події останніх років, сьогодні українське суспільство покладає великі надії щодо подальшого утвердження принципів верховенства права, удосконалення українського законодавства, побудови дійсно правової держави в Україні.

Важливу роль в умовах розбудови правової держави відіграє проблема забезпечення захисту прав та законних інтересів особи у кримінальному процесі, зокрема, забезпечення відшкодування завданих збитків, шкоди потерпілому (жертві злочину) у кримінальному процесі та відновлення інших прав, аналіз зазначеного і є основною метою цієї статті.

Особа, визнана потерпілою у кримінальному провадженні, наділяється процесуальними правами, реалізація яких забезпечується відповідними процесуальними гарантіями. В юридичній літературі правове положення особи, яка зазнала шкоди або збитків? іменується „правовий статус потерпілого”, під яким розуміють „правове положення потерпілого в кримінальному процесі, визначене сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з визнанням особи потерпілою, виникненням, строком дії і припиненням повноважень потерпілого, процесуальними гарантіями” [2, с. 111].

Важливою процесуальною гарантією є як сам факт реєстрації заяви про вчинене кримінальне правопорушення, так і час вчинення цієї процесуальної дії. З моменту реєстрації заяви потерпілий набуває процесуальних прав та обов'язків, що є надзвичайно важливим для гарантування реалізації його прав під час перевірки заяви та подальшого провадження у справі.

На думку Т Сироїд, „несвоєчасність визнання за особою, якій спричинено шкоду, статусу потерпілої, а також відмова у прийнятті заяви про злочин і відмова в порушенні кримінальної справи, суттєво порушують конституційне право людини і громадянина на захист своїх прав і свобод, перешкоджають доступу потерпілого до правосуддя, позбавляють його права на захист” [3, с. 61]

Потрібно зазначити, що з прийняттям нового КПК України у потерпілих від злочину збільшилися шанси захистити свої права та притягнути винних до відповідальності. Адже фактично автоматичне відкриття кримінального провадження за його заявою (повідомленням) гарантує останньому, що розслідування буде проведено. Крім того, у Кодексі не визначено будь-яких вимог до таких заяв про злочин, до встановлення особи заявника, попередження її про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин тощо. Така невизначеність може призвести до подання заяв про злочини невстановленими особами, реєстрація завідомо неправдивих чи безпідставних заяв та повідомлень. Як наслідок, органи досудового розслідування будуть витрачати час на незначні правопорушення, які можна розслідувати без ускладнень (для статистики), а на більш складні, де будуть потерпілі та заподіяна шкода, буде бракувати часу.

Аналіз статистичних даних дає підстави стверджувати, що кількість зареєстрованих кримінальних проваджень порівняно з аналогічним періодом дії старого КПК України збільшилася майже на 35 %.

Отже, неважко здогадатись, який „тягар” проваджень на сьогодні мають слідчі, адже навантаження суттєво збільшилося. З одного боку, ми маємо гарантоване відкриття кримінального провадження по кожному зверненню громадянина, з іншого - неякісну роботу слідчого, затягування розслідування, що спричинено надмірним навантаженням.

На нашу думку, для зменшення кількості кримінальних проваджень потрібно запровадити механізм подачі заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення особою особисто з обов'язковим попередженням її про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення. У випадку, коли особа не може подати заяву особисто, її заява має бути перевірена у розумні строки (встановлені КПК), і якщо особа підтвердить особисто про вчинений щодо неї злочин, або факт правопорушення буде підтверджено перевіркою, то лише тоді має бути зареєстроване кримінальне провадження.

На відміну від свідка потерпілий не несе ніякої відповідальності за будь-яку відмову від давання показань, а може нести кримінальну відповідальність тільки за давання завідомо неправдивих показань згідно зі ст. 3 84 КК України, а також за розголошення даних досудового слідства без дозволу слідчого або прокурора за ст. 387 КК України.

Важливою процесуальною гарантією забезпечення прав потерпілого у кримінальному процесі є документування слідчим, прокурором будь-яких процесуальних рішень чи слідчих дій. Згідно зі ст. 103 КПК України формами фіксування кримінального провадження є: 1) протокол; 2) носій інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії; 3) журнал судового засідання.

Разом з тим, згідно зі ст. 105 КПК України, до протоколу можуть долучатися додатки:

1) спеціально виготовлені копії, зразки об'єктів, речей і документів;

2) письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної процесуальної дії;

3) стенограма, аудіо-, відеозапис процесуальної дії;

4) фото таблиці, схеми, зліпки, носії комп'ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

Не менш важливе значення для забезпечення захисту прав і законних інтересів потерпілого має його право на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 56 КПК України та в порядку ч. 7 ст. 290 КПК України. Незважаючи на те, що за законом потерпілий при ознайомленні з матеріалами провадження має право робити виписки, заявляти клопотання про доповнення слідства, скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, потерпілі фактично ознайомлюються з матеріалами справи формально, саме тому в результаті ознайомлення з матеріалами кримінального провадження потерпілим рідко заявляється клопотання про проведення слідчих або інших процесуальних дій.

У кримінальному процесі України ефективним інститутом для запобігання порушенням конституційних прав і свобод людини та громадянина, в тому числі прав потерпілих від злочинів є діяльність органів прокуратури України. Згідно зі ст. 36 КПК України процесуальна діяльність прокурора у кримінальному судочинстві є процесуальною гарантією забезпечення прав потерпілого при здійсненні ним нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

Здійснюючи керівництво досудовим розслідуванням, прокурор уповноважений пред'являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захищати свої права.

Аналізуючи прокурорський нагляд на досудовому провадженні Лобойко Л. М. вважає, що він спрямований більшою мірою на реалізацію імперативного методу, який зумовлений принципом публічності, що свідчить про контроль за дотриманням під час досудового слідства загальносуспільних, а не приватних інтересів [4, с. 148].

На нашу думку, прокурор здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування та керівництво досудовим розслідуванням, перевіряє діяльність органів досудового розслідування на дотримання законності і без подання скарги учасником процесу. Він і так знайомиться з рішеннями слідчого самостійно під час перевірки, або слідчий сам направляє йому копії складених ним постанов. Своє ставлення до прийнятих процесуальних рішень прокурор виражає у погодженні, санкціонуванні рішення слідчого чи у винесенні постанови про скасування рішення слідчого. Разом з тим при оскарженні прокуророві рішення слідчого відбувається його подвійна перевірка, оскільки прокурор уже перевіряв законність рішення слідчого, ознайомлюючись з відповідною постановою. Той факт, що він не скасував його, свідчить про визнання його законності. Отже, оскарження рішення слідчого прокурору призводить до перевірки ним якості його ж роботи. Звідси можна зробити висновок, що більш доцільною та більш ефективною процесуальною гарантією позитивного вирішення скарги потерпілого є оскарження рішення слідчого до суду.

Отже, процесуальна діяльність прокурора у кримінальному процесі спрямована на вирішення кримінальної справи згідно з вимогами кримінального і кримінально-процесуального законодавства й постановлення судом законного, обґрунтованого і справедливого вироку є досить вагомою процесуальною гарантією забезпечення прав, свобод та законних інтересів потерпілого під час провадження кримінальної справи.

Введення в вітчизняне кримінальне судочинство інституту судового контролю теж слугує гарантією охорони прав особи - жертви злочину. Основна мета судового контролю полягає в захисті прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального судочинства. Як стверджує А. Р. Туманянц, для її досягнення перед судовим контролем постає низка завдань: а) запобігти неправомірним діям і рішенням, що порушують конституційні права і свободи громадян; б) відновлювати права, безпідставно порушені органами досудового розслідування; в) надавати правомірним діям і рішенням особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора юридичної сили, легалізувавши, тим самим, отримані докази; г) сприяти винесенню правосудного вироку при вирішенні справи по суті [5, с. 896].

Розширення меж судового контролю за досудовим слідством з метою запобігання порушенням процесуальних прав потерпілого, на нашу думку, є доречним, тим більше, що, запроваджуючи судовий контроль, законодавець мав на увазі, що суддя, вирішуючи питання, пов'язані з ходом досудового слідства, перевіряючи обґрунтованість тих чи інших подань слідчого, оцінюючи доцільність проведення визначених законом слідчих дій, певним чином втягується у сферу доказової діяльності органів досудового розслідування.

Судовий контроль пов'язаний з реалізацією змагального методу в кримінально- процесуальній діяльності. Суддя діє як арбітр між сторонами, підтримує між ними рівновагу за скаргами та поданнями на досудовому розслідуванні (за власною ініціативою та клопотаннями в судових стадіях процесу). Конституцією України визначені права громадян, які не можуть бути звужені, інакше як за рішенням суду. Тобто будь-які посягання на права чи свободи громадян зі сторони органів досудового розслідування без дозволу суду є незаконними.

Отже, запровадження у вітчизняному кримінальному процесі інституту слідчого судді - це правильний шлях до вирішення окремих проблем на стадії досудового розслідування. З його введенням відпала частина невластивих як слідчому, так і прокуророві функцій, а чіткий розподіл останніх на стадії досудового розслідування служить гарантією реалізації прав та законних інтересів громадян у досудовому провадженні.

Неабияка роль у реалізації завдань кримінального судочинства відводиться діяльності судів другої інстанції із забезпечення прав, свобод та законних інтересів громадян. Вони слугують гарантією не тільки правильному вирішенню кримінальної справи, а й дотриманню прав усіх учасників кримінального процесу, в тому числі й потерпілого, під час проведення досудового розслідування і судового розгляду кримінальної справи.

Потерпілий, цивільний позивач або його законний представник чи представник мають право оскаржити рішення слідчого судді до апеляційного суду у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції, а цивільний позивач - у частині, що стосується цивільного позову. Апеляційне оскарження слугує додатковою судовою гарантією забезпечення прав потерпілого на досудових стадіях кримінального провадження.

Незважаючи на юридичну природу гарантій рівності громадян, їх буквальне тлумачення не передбачає конкретних кримінально-процесуальних гарантій реалізації цих положень. Так, у ч. 1 ст. 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Відповідно до ст. 1 Закону „Про безоплатну правову допомогу” правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захист цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення (п. 3); правові послуги - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу до вторинної правової допомоги та медіації (п. 4).

Аналіз норм КПК України дозволяє стверджувати про існування у суб'єктів кримінального процесу на стадії досудового розслідування певних привілеїв, зокрема, у ст. 52 КПК України закріплені випадки обов'язкової участі захисника, а звідси - безоплатна правова допомога підозрюваному. Однак таке право потерпілого у ст. 56 КПК України не зазначене та і випадків безоплатної правової допомоги потерпілому у КПК України також не передбачено. Тобто конституційне право потерпілого на безоплатну правову допомогу є, однак механізму його реалізації немає, тому у будь-якому випадку потерпілому потрібно буде звертатись до професійного адвоката оплатно, або захищати свої інтереси самому. Право потерпілого мати представника чи законного представника є лише гарантією на отримання ним кваліфікованої юридичної допомоги для захисту своїх порушених прав та інтересів, зокрема і за допомогою добування інформації, яку потерпілий не може отримати без кваліфікованої допомоги і яка необхідна для прийняття ефективних рішень.

За ч. 2 ст. 59 Конституції для забезпечення права на надання правової допомоги в Україні діє адвокатура. Проте адвокатура не є державним органом і правову допомогу надає оплатно, яку суд відносить до судових витрат. Компенсація судових витрат на отримання юридичних (правових) послуг (правової допомоги) особі, яка змушена була захищати своє порушене право, якщо вони пов'язані з розглядом і вирішенням справи в суді, має вирішуватися за рішенням суду.

Однак у законодавстві України співіснують два різні підходи до відшкодування судових витрат на правову допомогу:

1) в цивільному та адміністративному процесі переможцю у справі компенсуються витрати на правову допомогу, незалежно від того, ким вона була надана;

2) в господарському та кримінальному процесі - лише якщо вона була надана адвокатом.

На нашу думку, такий підхід до компенсації судових витрат у господарському та кримінальному процесі суперечить ч. 1 ст. 59 Конституції, яка гарантує кожному бути вільним у виборі захисника своїх прав. Відшкодування судових витрат у різних судових процесах має базуватися на єдиних підходах, а будь-які виключення та особливості можуть встановлюватися виключно у зв'язку з якимись винятковими обставинами.

У всі часи існував вислів - „хто володіє інформацією, той володіє світом”. Згідно зі ст. 5 Закону України „Про інформацію” кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Право потерпілого на інформацію є рушійною силою кримінально-процесуальних відносин та важливою гарантією реалізації всіх інших прав потерпілого, оскільки будь-яка цілеспрямована діяльність людини вимагає максимально повної і достовірної інформації про об'єкт, засоби досягнення мети тощо. Правова інформованість людини формує правосвідомість і є гарантом реалізації конституційних прав і свобод.

Щодо потерпілих від злочину, відсутність інформації про їх права і юридичних механізмів реалізації цих прав тягне за собою неможливість їх використання в повному обсязі. У підсумку „жертва” позбавляється можливості вимагати відновлення справедливості шляхом відшкодування їй спричиненої шкоди, фактично позбавляється права використовувати передбачені законом засоби захисту (звернутися за допомогою до захисника, заявити позов, збирати докази, вимагати забезпечення позову, оскаржити незаконні рішення тощо). Забезпечення інформацією потерпілих має на меті виключити негативне явище, коли жертва почуває себе безправною і беззахисною в системі кримінальної юстиції.

Підсумовуючи зазначене вище можна зробити висновок, що будь-яка гарантія кримінального процесу поширюється на кожного учасника кримінальних процесуальних правовідносин. Надання кожному, залученому до сфери кримінального судочинства можливості використовувати всі гарантії, передбачені у кримінальному процесі, є одночасно й умовою рівності всіх громадян перед законом та судом.

процесуальний захист потерпілий кримінальний

Список використаної літератури

1. Конституція України: станом на 02 квітня 2012 р.: (Відповідає офіц. текстові). - К.: Алерта; ЦУЛ, 2011. - 96 с.

2. Гошовський М. І. Потерпілий у кримінальному процесі України. / М. І. Гошовський, О. П. Кучинська. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 188 с.

3. Сироїд Т. Л. Правове становище потерпілих у міжнародному кримінальному суді / Т. Л. Сироїд // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2004. - № 841. - С. 60-64.

4. Лобойко Л. М. Методи правового регулювання у кримінальному процесі України: дис.... д-ра юрид. наук. / Лобойко Л. М. - Дніпропетровськ, 2006. - С. 148.

5. Туманянц А. Р. Слідчий суддя як суб'єкт реалізації судових функцій у досудовому провадженні / А. Р. Туманянц // Форум права. - 2011. - № 2. - С. 896-901.

Размещено на Allbest.ru