Право потерпілого на відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право потерпілого на відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням

І.В. Грицюк

Національний університет ДПС України

У статті проаналізовано інститут відшкодування (компенсації) шкоди потерпілому. Серед різновидів шкоди виділено найбільш поширені негативні наслідки як вчинення кримінального правопорушення, так і прийняття незаконного рішення, дії (бездіяльності).

Ключові слова: відшкодування (компенсація) шкоди, потерпілий, кримінальне провадження, примирення.

В статье проанализировано институт возмещения (компенсации) вреда потерпевшему. Среди разновидностей вреда выделены наиболее распространенные негативные последствия как совершение уголовного преступления, так и принятие незаконного решения, действия (бездействия).

відшкодування компенсація кримінальне правопорушення

Крім захисту публічних інтересів, кримінальний процес має на меті також захист приватних прав та інтересів окремих осіб, яким злочином завдано матеріальної та/або моральної шкоди. Стаття 2 КПК України прямо не вказує на таке завдання кримінального провадження, проте називає завданням охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Майнові права та інтереси учасників кримінального провадження належать до цієї категорії. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним та охороняється законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом [1].

Право потерпілого від злочину на компенсацію шкоди - невід'ємне право громадян, елемент правового статусу особи. Існує система документів про забезпечення прав людини у сфері правосуддя, організації та діяльності органів кримінальної юстиції, у тому числі з захисту права власності, економічних інтересів особи та суспільства, відшкодування заподіяної злочином шкоди, припиненню злочинної діяльності шляхом конфіскації знарядь вчинення злочину, майна, прибутків чи доходів, отриманих злочинним шляхом.

Як стверджують М. Гошовський та О. Кучинська „Однією з істотних вад чинного законодавства, яке передбачає права потерпілого, є відсутність у переліку прав права на відшкодування шкоди, завданої потерпілому злочином. Саме тому приблизно в кожній десятій справі потерпілий за наявності до того підстав не визнається цивільним позивачем” [2, с. 163].

З прийняттям нового КПК України ця проблема вирішена. Особа визнається потерпілою з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення до провадження як потерпілого. Згідно з п. 10 ч. 1 ст 56 КПК України потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди [3, с. 36]. Це право повинно бути забезпечене державними органами, які проводять кримінальне провадження. Будь-яка особа, що посягає на права, свободи чи охоронювані законом інтереси громадянина, повинна нести юридичну відповідальність.

Завдання кримінального судочинства полягають не лише у призначенні покарання особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, але й в усуненні його наслідків, зокрема, пов'язаних з порушенням майнових прав громадян, підприємств, установ, що потерпіли від вчинення кримінального правопорушення.

Новим КПК України закріплено інститут відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов (глава 9). Так, згідно зі ст. 127 потерпілий, територіальна громада, держава має право на будь-якій стадії кримінального процесу на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Крім того, ст. 130 передбачає відшкодування (компенсацію) потерпілому шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів або суду. Доцільно звернути насамперед увагу на застосовану законодавцем термінологію „відшкодування” та „компенсація”. Згідно з Великим тлумачним словником сучасної української мови „відшкодовувати” - це давати кому-небудь щось інше замість втраченого, знищеного й т. ін.; поповнювати витрати, збитки чимось іншим [4, с. 185]. „Компенсапція” - це відшкодування, зрівноважування, винагорода за що-небудь, а також сума, яку сплачують як відшкодування, винагороду; покриття витрат, утрат [4, с. 560].

Відповідно до КК України більшість злочинів завдає різноманітної за характером та розміром шкоди різним суб'єктам: державним підприємствам, установам, організаціям, комерційним структурам, окремим громадянам. Метою кримінального судочинства, серед іншого, має бути захист того, хто став жертвою правопорушення або потерпів від незаконних рішень, дій чи бездіяльності правоохоронних органів чи суду. На жаль, незважаючи на численні зауваження науковців серед завдань кримінального судочинства, як в КПК 1960 року так і в КПК 2012 року (ст. 2), не містить вказівки на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням чи незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) правоохоронних органів, суду. Водночас про важливість цього інституту та велике значення в кримінальному процесі свідчить ряд положень КПК, які передбачають право заявлення цивільного позову в кримінальній справі; обов'язок органів досудового розслідування, за наявності достатніх даних про те, що злочином завдано шкоди, вжити заходів до забезпечення такого позову; обов'язок прокурора пред'явити та підтримати цивільний позов про відшкодування збитків, завданих кримінальним правопорушенням, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян.

На думку Скрипченко Б. В. шкода - це об'єктивна категорія, що заснована на праві і моралі та являє собою ті зміни, які настали у майновому, фізичному, психічному, моральному стані особи внаслідок вчинення злочину. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням, і шкода, що є підставою для визнання особи потерпілим, має об'єктивний характер і тому вона відноситься до об'єктивної сторони складу злочину. Її об'єктивний характер проявляється і в тому, що шкода, будучи заподіяна певній особі, існує незалежно від чиєїсь думки, в тому числі і думки цієї особи [5, с. 175].

Серед різновидів шкоди найбільш поширеним негативним наслідком як вчинення злочину (кримінального правопорушення), так і прийняття незаконного рішення, дії (бездіяльності) є майнова шкода. Крадіжки, грабежі, розбої, вимагання, знищення або пошкодження майна та деякі інші злочини кримінального права завдають особі майнової шкоди, що полягає в позбавленні її належних їй цінностей, грошей, майна, матеріальних благ.

Майнова шкода відрізняється від інших видів шкоди (фізичної та моральної) можливістю її точного встановлення та вираження в грошовому еквіваленті. Разом з тим майнова шкода виникає не лише внаслідок посягання на відносини власності, а й при посяганні на особу. Зокрема, коли було вчинене злочинне посягання на здоров'я, суб'єктом вимог виступає сам постраждалий, який втрачає заробіток у зв'язку з хворобою, здійснює витрати на лікування, додаткове харчування, протезування, сторонній догляд тощо.

Дискусійним є питання про можливість відшкодування в кримінальному процесі неодержаних доходів - упущеної вигоди, яка означає неодержання потерпілим тих майнових благ, які він міг би отримати, якби не було вчинено щодо нього кримінального правопорушення або незаконних рішень чи дій (бездіяльності) правоохоронними органами або судом.

Так, на думку П. П. Гурєєва, під збитками в разі заподіяння шкоди потрібно розуміти тільки позитивну шкоду в майні, тобто зменшення наявного майна потерпілого, тому він має право на стягнення з обвинуваченого тільки позитивної шкоди в майні та не має права на стягнення втраченої вигоди [6, с. 36]. Подібну позицію висловлюють і інші автори, зазначаючи, що втрачену вигоду і неодержані доходи складно підраховувати і практично неможливо відшкодувати в порядку кримінального судочинства через відсутність причинно-наслідкового зв'язку з фактом злочину. Ми погоджуємося з думкою В. О. Владимирова та Ю. І. Ляпунова, що упущена вигода - це такі доходи, що передбачаються, тобто ті, які в момент вчинення злочину ще не перебувають у фактичному володінні власника, у зв'язку з чим їх майнові титули (майно, гроші) не можуть бути винним ні вилучені, ні привласнені, ні передані третім особам [7, с. 132]. Тому включення до структури майнової шкоди упущеної вигоди вони вважають фікцією про можливість злочинного впливу на цінності, що реально ще не існують.

Іншої позиції дотримується В. Т Нор, який стверджує, що основний правоохоронний цивільно-правовий принцип повної вартісної компенсації (у натурі чи в грошовому еквіваленті), який реалізується у передбачених цивільним законом випадках, зберігає свою силу і для випадків завдання матеріальної шкоди різними деліктами та її відшкодування. При цьому відшкодування шкоди в натурі (надання натомість втраченої чи пошкодженої речі того самого роду та якості, її ремонт тощо) не є перешкодою до відшкодування, крім того, і завданих збитків у вигляді неодержаних доходів, які постраждала особа одержала б, якби не був вчинений злочин [8, с. 121].

Позиція науковців щодо неможливості включення упущеної вигоди до розміру майнової шкоди, що враховується під час кваліфікації злочину, є беззаперечною з кримінально-правового погляду. Разом з тим не можна позбавляти особу права вимагати відшкодування неодержаних нею доходів.

Оскільки проблема упущеної вигоди виникла внаслідок вчинення кримінального правопорушення, на нашу думку, з метою забезпечення відшкодування шкоди, потрібно визнати можливим і необхідним розгляд у кримінальному провадженні вимог потерпілого про стягнення неодержаних доходів, оскільки вони є засобом відновлення майнової сфери особи.

Щодо фізичної шкоди, то вона може бути завдана тільки людині, оскільки юридична особа не має ознак фізичної сутності (життя та здоров'я). Вона являє собою сукупність змін, які об'єктивно відбулись у стані людини як фізичної істоти (тілесні ушкодження, розлад здоров'я, біль). Фізична і моральна шкода тісно пов'язані між собою. У разі завдання фізичної шкоди, людина зазнає й шкоди моральної. Моральні страждання в такому випадку, як правило, виявляються у відчуттях страху, сорому, приниження, а також в інших, несприятливих для людини в психологічному аспекті, переживаннях, пов'язаних із втратою роботи, тимчасовою непрацездатністю, неможливістю продовжувати активне громадське життя, з обмеженням або позбавленням яких-небудь прав громадян тощо.

Разом з тим неможливо відшкодувати (визначити еквівалент) втрати здоров'я, відшкодувати почуття страху, відчуття болю. Тому відшкодування фізичної та моральної шкоди припускає можливість їх компенсації. При цьому одночасно має відбуватися відшкодування витрат, які пов'язані з нанесенням фізичної чи моральної шкоди (вартість ліків, медичних послуг, реабілітаційних заходів тощо). У цих випадках фізична шкода може бути об'єктивно оцінена так, як шкода, що завдається в матеріальній сфері, через що в певних випадках вона впливає на юридичну кваліфікацію діяння. Саме тому, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України, встановлення виду і ступеня шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, є обов'язком посадової особи, що здійснює кримінальне провадження [3, с. 53].

Відшкодування фізичної шкоди як такої на практиці інколи майже не розглядається, оскільки сама можливість відновлення порушеного здоров'я є досить сумнівною (наприклад, при втраті органу чи настанні інших невиліковних хворобливих станів людини). В інших випадках, коли одужання потерпілого є можливим, відшкодування завданої кримінальним правопорушенням фізичної шкоди переходить у площину відновлення порушених майнових прав потерпілого в формі відшкодування витрат на лікування.

Не можна не зупинитися ще на одному аспекті аналізованої проблеми, яка полягає в можливості компенсації заподіяної злочином моральної шкоди в кримінальному судочинстві (шляхом її вираження в кількісному (матеріальному) еквіваленті). Щодо відшкодування моральної шкоди, завданої злочином потерпілому, то і тут гарантій захисту прав потерпілого ніяких. У часи Радянської держави існувала думка, що ця шкода не піддається точній грошовій оцінці; майнове її відшкодування є атрибутом буржуазного суспільства, де все оцінюється у грошах, у тому числі честь і совість. Як слушно щодо цього приводу зауважила Р. Радєва „За такого підходу до даної проблеми немайнова шкода взагалі не відшкодовується, а тому образа потерпілого, його бажання справедливості залишається не задоволеним” [9, с. 16].

Моральна шкода як наслідок вчинення кримінального правопорушення чи незаконного рішення, дії (бездіяльності) правоохоронного чи судового органу має немайновий характер і виражається, відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, у фізичних і душевних стражданнях, приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Підстави компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав особи, закріплені у вказаній статті, а також у статтях 1167, 1168 ЦК України. На жаль, ці положення не знайшли свого відображення в нормах КПК України, на нашу думку, необхідність є очевидною. Саме від цього на практиці нерідко залежить правильність вирішення таких важливих питань, як визнання особи потерпілим, встановлення права на заявления позову про відшкодування моральної шкоди, а в деяких випадках - повне встановлення обставин предмета доказування, а відповідно і правильна кваліфікація діяння. Неправильне розуміння поняття моральної шкоди в кримінальному процесі може призвести до необгрунтованого звуження чи розширення кола потерпілих від кримінального правопорушення.

У більшості європейських держав вже знайшли реальне втілення ідеї американського вченого Х. Зера, суть яких полягає в тому, що протиправне і каране діяння треба розглядати не з позиції суспільної небезпеки, а з позиції завданої шкоди конкретній особі, оскільки у більшості випадків злочином завдається шкода конкретній особі, а не суспільству в цілому. Відповідно і покарання злочинця в першу чергу повинно передбачати відшкодування завданих потерпілому збитків, а вже потім міру суспільного покарання. Дана теорія реалізувалась у так званому відновлюючому правосудді (медіації), коли питання відновлення порушених прав потерпілого та відшкодування йому завданих збитків вирішується на етапі досудового розслідування злочину. Ці положення закріплені в законодавстві більшості європейських держав [10, с. 3].

У Кримінальному кодексі України було закріплено підстави та умови звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням з потерпілим. Однак, крім внесення змін у КК України, надалі розвиток відновлювального правосуддя призупинився. Сьогодні на території України діють декілька основних організації, що займаються медіацією, але, на жаль, ці організації майже не співпрацюють із судами, а що стосується кримінальних справ, то вони взагалі не мають таких програм медіації. Для запровадження відновлювального правосуддя у кримінальне судочинство України необхідна державна фінансова підтримка, тому запроваджено механізм застосування процедур примирення жертви та правопорушника на практиці, а також їх законодавче відображення у відповідному законі. Законодавством повинно бути чітко унормовано деталі угоди, досягнутої під час медіації, а також положення щодо справ, які можуть бути вирішені за допомогою медіації, темпоральні рамки здійснення медіації та виконання умов досягнутої реституційної угоди, і закріплення результату медіації аналогічно з вироком суду. І тільки реалізація названих обставин надасть правову впевненість у її використанні, зокрема, йдеться про здійснення виплат та компенсації за досягнутою реституційною угодою.

Відшкодування шкоди має характер факультативної умови, тому що потерпілий вправі, по-перше, вибачити борг (повністю чи частково), а, по-друге, відмовитися від здійснення належного йому права вимагати відшкодування, компенсації матеріальної або моральної шкоди (повністю чи частково). У такій ситуації потерпілому й обвинуваченому необхідно скласти письмову угоду про відмову від зобов'язань по відшкодуванню шкоди або розстрочку чи відстрочку.

Необхідно звернути увагу ще на одну гостру проблему в кримінальному судочинстві - реальне виконання судових рішень у частині відшкодування матеріальної та компенсацію моральної шкоди. Права потерпілого, в тому числі і дії, які вчиняються органами досудового розслідування, прокуратури та суду щодо відшкодування шкоди, завданої потерпілому кримінальним правопорушенням, регулюються як кримінальним, так і цивільним законодавством. Однак реальна реалізація закріплених на законодавчому рівні прав потерпілого на відшкодування шкоди достатньо не забезпечена. Через недосконалий механізм забезпечення відшкодування шкоди потерпілі отримують не в повному обсязі, а часто зовсім не одержують суми, визначені вироком суду до відшкодування. У першу чергу, це трапляється тоді, коли з засудженого до позбавлення волі, який до того ж не має постійних доходів, потерпілому надходять мізерні суми, а іноді, у зв'язку із смертю винного, потерпілий взагалі не отримує ніяких коштів на відшкодування завданої йому шкоди.

Аналізуючи стан відшкодування потерпілому шкоди, завданої злочином, можна зробити висновок, що законні інтереси потерпілих часто залишаються незахищеними. Навіть коли злочинця знайдено та засуджено, відшкодування нерідко розтягується на багато років. Наявність чисельних прогалин у законодавстві про забезпечення прав потерпілих і захист їх інтересів ставить на порядок денний питання про необхідність включити у КПК України норми, які б посилювали захист прав і законних інтересів громадян, щодо яких вчинено злочин. Такий підхід до відшкодування потерпілим шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відповідав би вимогам міжнародно-правових норм у галузі захисту прав та свобод людини і вирішив би окремі проблеми сьогодення.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - К.: Алерта; ЦУЛ, 2011. - 96 с.

2. Гошовський М. І. Потерпілий у кримінальному процесі України / Гошовський М. І., Кучинська О. П. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 188 с.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 верес. 2014 р.: (офіц. текст). - К.: Паливода А.В., 2014. - 328 с.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. - К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. - 1440 с.

5. Скрипченко Б. В. Вред как основание признания потерпевшим / Б. В. Скрипченко // Потерпевший от преступления. - Владивосток, 1974. - С. 175-182.

6. Гуреев П. П. Гражданский иск в уголовном процессе / Гуреев П. П. - М.: Госюриздат, 1961. - 95 с.

7. Владимиров В. А. Ответственность за корыстные посягательства на социалистическую собственность / В. А. Владимиров, Ю. И. Ляпунов. - М.: Юрид. лит., 1986. - 221 с.

8. Hop B. T. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве / Нор В. Т. - К.: Выща школа, 1989. - 276 с.

9. Радева Р. Защита прав потерпевшего в уголовном процессе / [кол. авт.]. - М., 1993. - 244 с.

10. Лисенко А. Захист прав потерпілого у кримінальному процесі. Дослідження [Електронний ресурс] / Лисенко А. - Режим доступу: http://uccg.org.ua/bulletin/Articles/ 01 (5)/10-Doslidzhennya/051001.pdf.

Размещено на Allbest.ru