Прецедент як правова норма в англосаксонській системі права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прецедент як правова норма в англосаксонській системі права

В.І. Завидняк

кандидат юридичних наук

Національний університет ДПС України

Правова система, зокрема національна, явище, що завжди розвивається, зазнає якогось впливу як з боку власних внутрішніх загальнодержавних процесів, так і з боку інших держав, взаємодіючи з іншими правовими системами.

Правова система конкретного суспільства, що відображає його соціально-економічну, політичну, історико-культурну своєрідність, являє собою національну правову систему. Вона визначає цінність даної правової системи, відображає єдність і виступає одним із виявлень державного суверенітету.

Ключові слова: судовий прецедент, суд, прецедентна форма, джерело, право.

Правовая система, в частности национальная, явление, которые всегда развивается, испытывает какого-либо воздействия как со стороны собственных внутренних общегосударственных процессов, так и состороны других государств, взаимодействуя с другими правовыми системами.

Завдяки гнучкій судовій нормотворчості в рамках інтерпретованого на англійський манер загального права у правовій системі Англії закріпився принцип судового верховенства, тобто верховенства прециденту над нормативним актом законодавчої влади. Судова практика стала джерелом права, в якому отримали відображення звичаї і традиції народу, життєвий досвід суддів, їхні політичні погляди і внутрішні переконання.

Значний внесок у висвітлення питання судової правотворчості на теренах України зробили такі дослідники, як О. Константій, Л. Корчевна, І. Овчаренко, А. Осетинський, Л. Петрова, О. Скакун, Р. Тополевський, В. Трофименко, С. Шевчук та інші.

Метою роботи є комплексне виявлення і науково-теоретичне обґрунтування онтологічного виміру, сутнісних аспектів, аксіологічних констант судового прецеденту й визначення об'єктивних закономірностей формування його як важливого компонента вітчизняної системи джерел права, опираючись на світовий досвід.

За наслідками дослідження сформульовані напрями впровадження судового прецеденту як одного із важливих джерел права.

Розглядаючи прецедентну норму права (ratiodecidendi), потрібно розуміти загальнообов'язкове правило поведінки, що створюється суддею при формулюванні основного принципу обґрунтування прийнятого ним рішення (вироку) по конкретній справі і поширюється на судовий розгляд схожих справ. При цьому потрібно зазначити, що за функціональною роллю прецедентні норми, як і норми закону, можна класифікувати на первісні норми (норми-принципи, норми-дефініції) та норми-правила поведінки [5, с. 139].

Виникнення прецедентної норми внаслідок судового вирішення юридичної справи зумовлює те, що вона має дуже детальну, розгорнуту гіпотезу. Як правило, у судових звітах надзвичайно детально викладаються обставини розглянутих справ, тобто суддями подається майже повна версія подій, що сталися до того, як справа потрапила до суду, адже „наявність цієї інформації є невід'ємною потребою того особливого правового мислення, яке властиве прецедентному праву” [11, с.115]. Окремо потрібно зазначити, що, на відміну від норми закону, будь-яка норма прецедентного права (не тільки норма-правило поведінки) завжди має гіпотезу, що, без сумніву, позитивно впливає на досягнення мети правового впливу.

Необхідно наголосити, що для прецедентної норми англійського права характерні: нечіткість текстуального вираження диспозиції, конкретизованість гіпотези, а також ретроспективна дія та імперативний характер обов'язковості.

Як вказує Б. Малишев, прецедентне право Англії [5, с. 147]:

1) є разом із законодавством основним джерелом (формою) англійського права;

2) за своїм змістом історично складається з норм загального права та норм права справедливості;

3) розвивається суддями за принципом аналогії, який виражається у поширенні дії прецедентної норми на вирішення схожих справ;

4) розвивається із збереженням послідовності та наступництва;

5) містить у собі всі базові принципи англійського права, його понятійний апарат;

6) внаслідок особливостей своєї еволюції та застосування залежить від власної історії.

О. Скакун вказує, що наслідком визнання прецеденту джерелом права є констатація факту, що судові органи здійснюють не тільки юрисдикційну функцію, але й займаються правотворчістю [10, с. 593]. Такий висновок здається цілком логічним. Однак саме питання щодо визнання правотворчого характеру діяльності суддів є принциповим для англійської юридичної науки, навколо вирішення якого вже декілька століть тривають дискусії.

У чистому вигляді системи теоретико-правових досліджень в Англії майже не існує: розгляд суто юридичних питань „розчинюється” у філософії, політології, соціології, психології, етиці тощо. У свою чергу, зміст галузевих юридичних наук практично повністю складається з конкретних суддівських розробок.

Отже, зважаючи на те, що більшість наукових концепцій розроблено суддями в процесі практики, для Англії характерний вкрай прагматичний підхід до розгляду проблем права, що і визначає досить низький рівень дослідженості його базових, фундаментальних аспектів. Так, вплив судового прецеденту як соціального явища не обмежується лише механізмом правового регулювання. Підтверджуючи цю думку, В. Забігайло, за словами Б. Малишева пише, що англійська юриспруденція ставить суддівську діяльність у центр правового життя і правової теорії [5, c. 152]. Існування судового прецеденту в кінцевому рахунку призводить до того, що право ототожнюється з результатами діяльності суду [5, c. 154].

Хоча процесс заповнення прогалин сучасними англійськими авторами нечасто називається „проголошенням” права, однак при цьому вони також не використовують і термін„правотворчість”. Натомість вказується, що судя „розширив”, „розвинув” або „вдосконалив” право [11, с. 104]. Необхідно сказати, що у даному випадку англійське поняття „прогалина у праві” не відповідає тому, що розуміє під ним континентальна наука. Англійський варіант цього терміна відноситься, перш за все, до прецедентного, а не статутного права [5, c. 161]. Постійна наявність певної кількості прогалин у правовому регулюванні є невід'ємною ознакою прецедентного шляху розвитку права, адже, по-перше, не існує повністю аналогічних спорів, а по-друге, суспільство перебуває у безперервному розвитку. Тому навіть сьогодні, незважаючи на величезну кількість прецедентів, а також розвинуте законодавства, судді створюють нові норми [12, с. 185]. Вважається, що судя краще за Парламент здатен заповнити прогалину, більше того, це є його безпосереднім обов'язком, оскільки при виявленні прогалини Парламент вправі взагалі утриматися від видання закону, а суд не має такої можливості: він повинен вирішити справу і зробити все можливе для виявлення певного принципу для обгрунтування свого рішення [11, с. 109]. Разом з тим у багатьох випадках суди занадто турбуються про уникнення видимості новизни ratiodecidendi і при вирішенні справи вдаються до застосування двоїстої мови: створення нової норми докладно обгрунтовується, що вона є „неминучою для всього права в цілому”або що вона є „результатом внутрішньої логіки права” [4, c. 211; 11, c. 104-106]. У цьому виражається намагання суддів забезпечити стабільність прецедентного права. У будь-якому випадку суддя демонструє, що при винесенні рішення він не був вільним у своїх діях (як законодавець), а вирішив справу відповідно до певного принципу.

Для англійського судді характерним є проявлення уваги до інтересів сторін конкретної справи та чітке усвідомлення того, що при винесенні рішення він також встановлює певне загальне правило. Це зумовлює намагання суддів знайти якомога переконливішу аргументацію прийнятому рішенню та „вписати” його у систему вже існуючих приписів у цій сфері. Загалом, використання зазначених принципів при створенні нових норм права цілком відповідає концептуальному принципу англо-американського права - природний розвиток права залежить не від логіки (якій підкорені абстрактні приписи статутів), а від життєвого досвіду [8, c.16]. Виразником цього досвіду і виступає суддя.

Отже, незважаючи на порівняно невелике значення правової доктрини в Англії, теоретичні обгрунтування прецедентної форми судової правотворчості безпосередньо впливають на діяльність суддів, тобто напряму впливають і на розвиток всього англійського права.

А тепер розглянемо більш детально взаємодію закону та судового прецеденту в сучасному англійському праві. Статут, прийнятий англійським Парламентом, визначається як акт, в якому документально фіксується (відображається) воля законодавця та розкриваються його наміри стосовно до певних питань [6, c. 69].

На практиці принцип верховенства Парламенту виражається у тому, що в системі джерел (форм) права Англії звичай та прецедент підкоряються законодавству. Тобто законом може бути скасована дія будь-якого прецеденту [4, c. 166]. Однак цей факт не тягне за собою визнання принципу верховенства закону, під яким у даному випадку нами розуміється монополія закону як правової форми на врегулювання своїми приписами найбільш важливих суспільних відносин. Адже для англійського права залишаються домінуючими два постулати: а) принципи права встановлюються прецедентним правом, а статут лише деталізує їх; б) статути мають більшу юридичну силу, ніж прецедент, проте самі по собі вони не є достатнім інструментом для врегулювання суспільних відносин [5, c. 176]. За допомогою існування таких своєрідних взаємостримуючих чинників у відносинах між двома основними формами правового регулювання (прецедентом і законом) в Англії, на нашу думку, створений і реалізується режим верховенства права у прямому розумінні цього слова.

При розгляді сучасного англійського права не виникає сумнівів щодо того, що закони та судові прецеденти є основними джерелами (формами) англійського права. Більше того, сьогодні ми можемо констатувати, що регулювання багатьох сфер англійського права відбувається переважно актами Парламенту [5, c. 178]. Зважаючи на це, виникає логічне питання: наскільки далеко може зайти цей процес і чи можливо таке, що у недалекому майбутньому виникне тенденція зниження значення судового прецеденту для розвитку та функціонування англійської правової системи?

В Англії законодавство знаходиться у менш вигідному становищі порівняно з прецедентним правом, адже акт Парламенту вимагає судових тлумачень, які самі стають прецедентами. Тому є спрощенням відноситися до парламентського законодавства як до джерела (форми) права, що є вищим, ніж прецедент. З цього випливає, що кількісне зростання законів у ХХ ст. призвело лише до активізації прецедентного права. Науковці зазначають, що дев'ять із десяти справ, що розглядаються Палатою лордів та Апеляційним судом, стосуються тлумачення тексту закону [3, c. 106]. Усі без винятку дослідники вказують, що англійське законодавство повністю залежить від прецедентного права.

Потрібно зазначити, що всі засоби тлумачення поділяють англійські учені на підходи, правила, презумпції, допоміжні матеріали. Кількість цих засобів є більш-менш визначеною, однак єдиної та чіткої їхньої класифікації не існує (наприклад, деякі дослідники взагалі не виділяють підходи, а інші, навпаки, об'єднують підходи та правила).

Традиційно виділяють три основних підходи (деякі автори називають їх „правилами”) інтерпретації': буквальне правило, золоте правило та правило „виправлення зла”.

Буквальне правило (literalrule) полягає у тому, що слова статуту мають тлумачитись відповідно до їх звичайного, граматичного, природного значення. Правило грунтується на припущенні, що Парламент має на увазі звичайне та загальновживане значення слів, які він застосовує при формулюванні норм закону. Незважаючи на те, що серед дослідників ведуться спори про те, чи доцільно тлумачити кожне слово окремо, або для тлумачення потрібно брати закінчену фразу, на практиці саме це правило у більшості випадків дозволяє дати прийнятне тлумачення статуту [2, c. 116-117]. Якщо застосування буквального правила веде до абсурдності, то має бути задіяне так зване золоте правило (goldenrule), що виникло як протидія занадто радикальним наслідкам застосування буквального правила. (Головним запереченням проти більш широкого застосування золотого правила порівняно з буквальним правилом є те, що йому властивий занадто суб'єктивний підхід, адже суддя сам визначає критерії абсурдності [7, с. 102-103]). Отже, золоте правило може бути використане, якщо результат застосування буквального правила приводить до висновків, які явно не відповідають намірам Парламенту.

Одна з сучасних модифікацій золотого правила іноді називається „цільовим підходом” (the purposive approach). Хоча нам здається, що більш точною є позиція А. Барака та І. Богдановської, які вважають цільовий підхід активною формою правила „виправлення зла” [ 1, с. 98; 2, с. 118], яке буде розглянуте нами дещо нижче. При використанні суддею цільового підходу намір законодавця встановлюється не за допомогою тексту статуту, а з того, яку ціль переслідував Парламент, приймаючи певний статут [3, с. 111-112].

Правило „виправлення зла” (the mischief rule) було вперше сформульовано у справі Heydon's Case (1584 р.), звідси походить ще одна його назва - „правило справи Гейдона”.Правило „справи Гейдона” порівняно з буквальним правилом застосовують так само рідко, як і золоте правило. Тому не можна погодитися з О. Романовим, коли він пише, що правило „виправлення зла” переживає сьогодні своєрідний ренесанс [9, с. 153], адже, як ми вказували вище, в даному випадку потрібно казати про широке застосування сучасної модифікації правила виправлення зла - цільового підходу.

Англійські дослідники визнають, що три зазначені правила не можна сприймати як універсальні підходи, оскільки вони мають тенденцію до суперечностей та взаємовиключення (наприклад, застосування буквального правила призводить до ігнорування мети прийняття статуту), однак їх застосування є прийнятним у більшості випадків з'ясування змісту закону, при цьому найчастіше судді використовують буквальне правило. Іноді при вирішенні спору застосовують одночасно декілька правил [5, с.147].

Повертаючись до питання про можливість „витиснення” прецеденту законодавчими актами, ще раз наголосимо, що Англії не загрожує зменшення значення судового прецеденту у правовому регулюванні. Внаслідок розширення сфери законодавчого регулювання змінився лише основний вектор розвитку прецедентного права, більшість норм якого тепер пов'язані з інтерпретацією законодавчих актів. У принципі, за будь-яких умов регулююча цінність певного положення закону визначається судовою практикою його застосування до реальних суспільних відносин.

Специфікою правових систем, де визнається судовий прецедент, є те, що результати вказаного застосування набувають рівного за силою з законом нормативного характеру. Так, завдяки прецедентам тлумачення, певне положення закону поступово переміщується у систему координат прецедентного права. З цього моменту таке положення починає існувати вже в тому вигляді і набуває того змісту, яке надає йому судове рішення.

Підсумовуючи викладене нами, можна зробити висновок, що судовий прецедент займає центральне місце у системі джерел (форм) права Англії. Це виражається у таких аспектах: а) кількісному (кількість судових прецедентів значно переважає кількість законів і правових звичаїв); б) історичному (основні принципи англійського права закріплені у прецедентах); в) функціональному (від судового прецеденту залежить дія всіх інших форм англійського права: статути діють лише у сукупності з прецедентами, які тлумачать їх положення).

судовий прецедент правовий англосаксонський

Список використаної літератури

1. Барак А. Судейское усмотрение / Барак А.; пер. с англ. - М.: Норма, 1999. - 364 с.

2. Богдановская И. Ю. Закон в английском праве / Богдановськая И. Ю., - М.: Наука, 2007. - 143 с.

3. Богдановская И. Ю. Прецедентное право / Богдановськая И. Ю. - М.: Наука, 2008. - 239 с.

4. Кросс Р. Прецедент в английском праве / Кросс Р.; пер. с англ. Т. В. Апаровой. - М.: Юридическая литература, 2010. - 239 с.

5. Малишев Б. Судовий прецедент у правовій системі Англії (теоретико-правовий аспект): дис.кандидата юрид. наук: 12.00.01. / Б. Малишев. - К., 2002. - 229 с.

6. Марченко М. Н. Законы в системеанглосаксонского права / М. Н. Марченко // Вестник Московского университета. - 1999. -.№5. - С. 69-84. - (Серия 11. Право).

7. Оноре Т. Про право. Короткий вступ / Оноре Т.; пер. з англ. - К.: Сфера, 1997. - 124 с.

8. Осакве Кр. Типология современного российского права на фоне правовой карты мира / Осакве Кр. // Государство и право. - 2001. - N° 4. - С. 12-22.

9. Романов А. К. Правовая система Англии: учеб.пособие / Романов А. К.- М.: Дело, 2000. - 344 с.

10. Скакун О.Ф. Теория государства и права: учебник. / Скакун О. Ф. - Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2005. - 704 с.

11. Фуллер Лон Л. Анатомія права / Фуллер Лон Л.; пер. з англ. Н. Комарова. - К.: Сфера, 2005. - 144 с.

12. Хропанюк В. Н. Теория государства и права: учеб. пос. для высших учебных заведений / Хропанюк В. Н.; под. ред. В. Г. Стрекозова. - М.: Интерстиль, 1999. - 382 с.

Размещено на Allbest.ru