Ухвалення судових рішень судом першої інстанції в кримінальному провадженні України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ухвалення судових рішень судом першої інстанції в кримінальному провадженні України

О.В. Ігнатюк

Розглянуто новели кримінального процесуального закону, пов'язані із діяльністю суду першої інстанції по ухваленню судових рішень у кримінальному провадженні; висвітлено авторські підходи до змісту ухвалення судових рішень як етапу судового провадження у першій інстанції; внесено пропозиції щодо удосконалення цієї частини судового провадження.

Ключові слова: кримінальне провадження, судове провадження у першій інстанції, судові рішення, ухвалення судових рішень.

В статье рассматриваются новеллы уголовного процессуального закона, связанные с деятельностью суда первой инстанции по принятию судебных решений в уголовном производстве; высветлены авторские подходы к содержанию принятия судебных решений как этапа судебного производства в первой инстанции; вносятся предложения по усовершенствованию этой части судебного производства.

The short stories of penal judicial law, related to activity of court of first instance on acceptance of court decisions in criminal realization, are examined in the article; the author going light up near maintenance of acceptance of court decisions as stage of judicial realization in the first instance; suggestions are made on the improvement of this part of judicial realization.

Під час судового провадження у першій інстанції судом не лише вчиняються відповідні процесуальні дії, а й ухвалюються передбачені законом процесуальні рішення, які в теорії за суб'єктом їх прийняття, ухвалення, постановлення отримали назву „судові” або „рішення суду”.

І хоча ухвалення та проголошення судового рішення не визнається самостійною стадією кримінального провадження, а лише етапом підготовчого судового провадження і етапом судового розгляду, законодавець таким процесуальним діям присвятив три статті в межах процедури судового розгляду і окрему главу 29 КПК України, що охоплює 12 статей. Якщо розглядати структурно-логічне закріплення правових норм, які регулюють питання процедури судового розгляду (окремий параграф 3 у главі 28 - Судовий розгляд) і регламентації судових рішень (окрема глава 29), то, на нашу думку, процедуру судового розгляду необхідно завершити урегулюванням виходу суду для ухвалення судового рішення (вироку). Питання ж таємниці наради суддів (яка може стосуватися не лише вироку, а й ухвал), переліку питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку, доцільно закріпити у гл. 29 КПК України, перейменувавши її „Ухвалення і проголошення судових рішень”, оскільки в ній урегульовані як вимоги до судових рішень, їхні види і зміст, так і порядок ухвалення, який напряму пов'язаний з питаннями, що при цьому вирішуються та правилами щодо наради суддів, а також порядок проголошення судового рішення. Такий підхід цілком відповідатиме структурному розподілу судового провадження у першій інстанції на відповідні етапи та підкреслюватиме процесуальну форму ухвалення і проголошення судового рішення.

Як самостійний етап двох судових стадій, процес ухвалення/постановлення/прийняття судових рішень не став предметом окремих досліджень у вітчизняній кримінальній процесуальній науці. Таким властивостям судових рішень у кримінальному процесі, як законність і обґрунтованість, присвячено монографічні роботи Н. В. Глинської [1] і В. І. Чорнобука [2], у науці російського кримінального процесу - Р. О. Трахова [3]. В Україні останнім часом вирок суду (при спрощеній формі судового розгляду) досліджувався В. В. Шумовим [4] і виправдувальний вирок - Ю. В. Охотіна [5], а російська дослідниця В. А. Константінова виділила так звані „проміжні” рішення суду першої інстанції [6]. Крім того, преюдиціальність судових рішень у кримінальних справах аналізував О. І. Бережний [7]. Разом з тим корективи законодавця у новому КПК України в частині ухвалення судових рішень, а також недостатня увага науковців до цього етапу судового провадження у першій інстанції, свідчать про актуальність задекларованої теми дослідження.

Судове рішення як узагальнена категорія в кримінальному провадженні стала загальновживаною у новому КПК України (на відміну від КПК 1960 року), хоча у судовій практиці такий підхід використовувався і раніше [8]. Разом з тим чинний КПК України не містить визначення поняття „судове рішення”, що спонукає до дискусії з приводу його змістовного наповнення. Замість словосполучення „постановления вироку” у чинному КПК України вжито словосполучення „ухвалення судового рішення, ухвалення вироку”. Проте стосовно ухвал суду законодавець залишив слово „постановлення”. Отже, вироки і судові рішення, в узагальненому виді, ухвалюються, а ухвали - постановляються. Лексеми „ухвалювати” і „постановляти” розглядаються як синоніми, що означають „приймати рішення”. Такі мовні звороти узгоджуються з конституційними приписами щодо ухвалення рішень судів іменем України (ст. 124 Конституції України). У цьому проявляється публічний характер судового рішення як владного акта, адже вирішуючи суспільно-правовий конфлікт, суд діє від імені держави Україна.

Необхідно зауважити, що терміносистеми „судове рішення” і „ухвалення судового рішення” не однозначні. У теорії управління, де вивчаються процеси прийняття рішень, зазначено, що рішення - це той пункт, у якому вибір робиться між альтернативними та, як правило, конкуруючими можливостями [9].

Для правильного вирішення вказаної проблеми з позицій теоретичних досліджень та законодавчих приписів і проведено дане дослідження.

Судове рішення є результатом вибору судом правильного (на його переконання) варіанта вирішення суспільно-правового конфлікту між суб'єктами кримінально-процесуальних правовідносин, здійсненого за допомогою отриманих і оцінених доказів кримінального провадження. Судове рішення, як відомо, має письмову форму (вираження в словесно-документальному вигляді) і містить програму дій для досягнення мети кримінального провадження, вирішення його завдань. Так, під судовим рішенням у першій інстанції в кримінальному провадженні потрібно розуміти ухвалений судом відповідно до кримінального процесуального закону акт, в якому констатуються обґрунтовані та вмотивовані висновки суду щодо розглядуваного кримінально-правового конфлікту і особи (осіб), з якою (якими) пов'язувалося його виникнення.

Процес прийняття, ухвалення судового рішення (зокрема, про винуватість чи невинуватість особи) є триваючим у часі і залежить від багатьох чинників, які впливають на внутрішнє переконання суддів обрати той чи інший варіант рішення: наявних доказів, поведінки учасників судового провадження, використання судом його ініціативних можливостей, тиску на суд з боку громадськості, органів державної влади або окремих осіб (хоча такі дії, безумовно, є протиправними і караними). Така діяльність судді заснована на одночасності протікання і взаємовпливу процесів пізнання й оцінки. Уявлення про правильний результат розв'язання конкретного суспільно-правового конфлікту починає формуватись у судді (суддів) з призначенням судового розгляду, подальшим дослідженням доказів і завершується вирішенням передбачених законом питань при безпосередньому ухваленні судового рішення (вироку). Отже, процес ухвалення судового рішення в першій інстанції може бути складним (особливо при розгляді справи колегіально), із значним розумовим та емоційним навантаженням. Навіть окремі аспекти діяльності з ухвалення судового рішення деякі вчені називають багатоепізодним процесом, наприклад, діяльність з обгрунтування [1, с. 17].

Ухвалення судового рішення в кримінальному провадженні знаменується обов'язковою офіційністю, оскільки воно, по-перше, виготовляється згідно з чинними правилами процесуальності, від імені держави (хоча зустрічаються думки про необхідність ухвалення вироку „іменем закону” [5, с. 159]); по-друге, проголошується прилюдно у відкритому судовому засіданні негайно після виходу суду з нарадчої кімнати; по-третє, вручається обов'язково обвинуваченому і прокурору (копія вироку) та надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні, або надається можливість отримати копію рішення в суді всім учасникам судового провадження.

Ухвалення судового рішення в кримінальному провадженні як етап судового провадження у першій інстанції в наукових доробках, як правило, поділяють на декілька підетапів (підсистем): нарада суддів з розв'язанням усіх питань, які підлягають вирішенню; прийняття рішення відповідно до внутрішнього переконання суду унаслідок оцінки доказів, встановлених у судовому засіданні; складання тексту вироку; підписання вироку; проголошення вироку (Ю. В. Охотіна [5]). Вказаний перелік іноді розширюється виокремленням внесення до вироку у випадку необхідності виправлень з відповідними обмовками та підписами суддів (Г. І. Загорський [10, с. 23]) або оцінкою досліджених у судовому засіданні доказів, звільненням обвинуваченого з-під варти, наданням копій судового рішення (О. О. Подопригора [11, с. 17]).

Ґрунтовний аналіз висловлених науковцями думок, а також оновлених положень КПК України, дозволяє погодитися з тими вченими, які обгрунтовують виділення в процесі ухвалення судового рішення у кримінальному провадженні таких складових: нарада суддів щодо послідовного вирішення питань, передбачених ч. 1 ст. 368 КПК України (з урахуванням у необхідних випадках висновків Верховного Суду України (ч. 6 ст. 368 КПК України)); безпосереднє ухвалення судового рішення (шляхом голосування, при колегіальному судовому розгляді); складання тексту судового рішення і його підписання, приєднання до нього окремої думки судді (за наявності); проголошення судового рішення. Усі інші дії щодо судового рішення або пов'язані з ним, зокрема: вручення, надсилання, отримання копії судового рішення; звільнення обвинуваченого з-під варти; вжиття заходів піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна обвинуваченого; виправлення описок і очевидних помилок у судовому рішенні; роз'яснення судового рішення - виступають наслідком ухвалення судового рішення, оскільки вони ніяк не впливають на сам його процес. Послідовність і належність дотримання правил ухвалення судових рішень забезпечують порядок останнього і визначають його сутність як процесуальної діяльності суду.

Отже, беручи за основу визначення етапу постановления виправдувального вироку, наведеного у дисертаційному дослідженні Ю. В. Охотіної [5, с. 149], можна сформулювати поняття ухвалення судового рішення в кримінальному провадженні як просторово-часового відрізка, що об'єктивно фіксується в загальній системі процесуальної діяльності суду, яка характеризується настанням певних змін, пов'язаних із встановленням підстав для обвинувачення, виправдання, закриття провадження, затвердження угоди, застосування примусових заходів медичного характеру тощо внаслідок здійснення судових дій, об'єднаних єдністю завдань кримінального провадження.

Необхідно зауважити, що новели КПК України торкнулися не лише підготовчого судового провадження і судового розгляду, а й етапу ухвалення та проголошення судових рішень. Зокрема, деякі положення, які стосуються судових рішень у кримінальному провадженні, закріплені вперше: 1) дефініція законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення; 2) при виправданні особи у резолютивній частині вироку обов'язково має бути вказівка про поновлення її в правах, обмежених під час кримінального провадження; 3) обвинуваченому, який не володіє мовою судочинства, надається право на отримання копії вироку його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, засвідченому перекладачем; 4) на головуючого у судовому засіданні покладається обов'язок після проголошення вироку роз'яснити обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику про наявність у них права на ознайомлення із журналом судового засідання і подання з цього приводу письмових зауважень; а також обов'язок роз'яснити обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, про наявність у нього права на заявлення клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції; 5) на суд покладається обов'язок роз'яснити своє рішення за заявою учасника судового провадження, якщо судове рішення є незрозумілим; 6) деталізовано порядок виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні.

Крім того, правило щодо оцінки доказів судом за його внутрішнім переконанням міститься не в положеннях гл. 29, а в ст. 94 КПК України. Також у новому кримінальному процесуальному законі відсутні: а) можливість відновлення судового слідства під час ухвалення підсумкового судового рішення; б) виокремлення складання судового рішення (вироку) із вказівкою на його написання одним із суддів; в) виділення окремої норми щодо підписання судового рішення; г) вимога про направлення окремої думки судді разом з матеріалами справи голові вищестоящого суду, якщо справа не переглядалася в касаційному порядку; д) можливість винесення судом першої інстанції окремої ухвали.

Після закінчення судових дебатів, проголошення обвинуваченим останнього слова, за відсутності обставин, передбачених ст. 341, ч. 4 ст. 365, ч. 5 ст. 469 КПК, суд невідкладно виходить до нарадчої кімнати - окремого приміщення суду, призначеного для обговорення судом наслідків розгляду кримінального провадження, вирішення питань фактичного і правового характеру, а також ухвалення судового рішення. Про вихід суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку всім присутнім у залі судового засідання оголошує головуючий.

Доцільно зазначити, що визначення понять „нарадча кімната” і „таємниця наради суддів” в КПК України відсутні, але саме їх зміст досить часто є предметом наукових дискусій. Проаналізувавши дефініції терміна „таємниця наради суддів”, наведені в юридичних словниках, можна констатувати, що суттєвих відмінностей у тлумаченнях немає і даний термін означає передбачений законом порядок, згідно з яким нарада суддів при ухваленні вироку проводиться в ізольованому приміщенні - нарадчій кімнаті, в якій можуть перебувати лише судді, що входять до складу суду в цій справі. Як слушно стверджує Ю. В. Охотіна, „зміст поняття „таємниця наради суддів” як найкраще розкивається через лексичне значення слова „таємниця”, що у Великому тлумачному словнику сучасної української мови визначено як „те, що приховують від інших, відоме не усім; секрет; те, що не підлягає розголошенню; відомості, знання про щось, способи досягнення чого-небудь, невідомі іншим; прихована внутрішня суть явища, предмета; прихована причина” [5, с. 151]. Під „нарадчою кімнатою”, як правило, розуміють окреме приміщення суду, призначене для обговорення суддями наслідків розгляду матеріалів кримінального провадження і ухвалення вироку чи іншого судового рішення.

Забезпечення таємниці наради суддів свідчить про відсутність будь-якого стороннього впливу, спонукання або тиск з будь-чийого боку, в тому числі представників органів державної влади, посадових осіб і окремих громадян на суддів при ухваленні судового рішення, гарантія реалізації засад незалежності суддів і підкорення їх лише закону. Разом з тим закон не встановлює спеціальних вимог до облаштування приміщення нарадчої кімнати. Але логічно основною вимогою до такого приміщення є ізольованість кімнати в приміщенні суду, в якій мають бути створені сприятливі умови для роботи і відпочинку суддів.

Вказівка у ч. 2 ст. 367 КПК України на те, що під час перерви судді не можуть спілкуватись з особами, які брали участь у кримінальному провадженні, видається дещо звуженою, оскільки не виключається спілкування з іншими особами, які також можуть впливати на суддів. З метою убезпечення спілкування суддів із сторонніми особами під час ухвалення судового рішення і певного контролю їх виходу із нарадчої кімнати потрібно, на нашу думку, запровадити правило, згідно з яким час входу і виходу суддів із нарадчої кімнати (в тому числі й для перерви) має фіксуватись у журналі судового засідання, а біля дверей нарадчої кімнати повиний знаходитись судовий розпорядник, через якого передаватиметься інформація секретарю судового засідання про: намір суддів вийти із нарадчої кімнати, час оголошення вироку (ухвали), необхідність виклику конвою (якщо судове рішення пов'язане із взяттям обвинуваченого під варту. Крім того, судовий розпорядник припинятиме намагання сторонніх осіб поспілкуватись із суддями. У зв'язку з наведеним, відповідних змін потребують ч. 2 ст. 367, ст. 108, ст. 74 КПК України.

За положеннями КПК України 1960 року порушення таємниці наради суддів вважалось істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону (ст. 370). У науково-практичному коментарі до Кримінального процесуального кодексу України також стверджується, що безумовною підставою для скасування вироку є: факт складання вироку або його частини поза межами нарадчої кімнати, залишення нарадчої кімнати одним або всім складом суду, яке не пов'язане з настанням нічного часу і потребою відпочинку, спілкування судді під час перерви з особами, які брали участь у кримінальному провадженні або мають до нього будь-яке відношення, розголошення висловлених під час обговорення та ухвалення вироку міркувань [12, с. 759]. Аналогічне роз'яснення містилось і в Постанові Пленуму Верховного Суду України „Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ” (п. 20) [13].

Але серед безумовних підстав скасування судового рішення, які визнаються істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону (ч. 2 ст. 412 КПК України), порушення таємниці наради суддів відсутнє. Звичайно, порушення таємниці наради суддів можна визнати істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, спираючись на ч. 1 ст. 412 КПК України. Водночас виключення цієї підстави із „безумовних”, на нашу думку, не правильне, оскільки применшується важливість таємниці наради суддів, яка прямо впливає на ухвалення законного і справедливого судового рішення. Чим більше деталізовані положення кримінального процесуального закону, тим ефективнішим є його застосування.

Отже, підсумовуючи розгляд питання про останній етап підготовчого судового провадження і судового розгляду, потрібно зазначити, що вищестоящі суди періодично приділяють увагу судовим рішенням у кримінальному провадженні. Як правило, аналізуючи якість складання суддями процесуальних документів у кримінальному провадженні, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ наголошують на необхідності постійно удосконалювати стиль підготовки судових рішень, викладення їх офіційно-діловою мовою, юридично грамотно, з коротким, точним та зрозумілим описом обставин справи, результатів дослідження доказів і висновків суду. Основні зауваження щодо підготовки судових рішень у першій інстанції здебільшого стосуються: законності, обґрунтованості і вмотивованості вироку та ухвали, їх структури та послідовності викладення обставин кримінального провадження. При цьому у таких узагальненнях діяльності судів першої інстанції, одночасно із розглядом їх помилок, містяться детальні рекомендації щодо змісту всіх частин судових рішень, що, безперечно, сприяє удосконаленню судового правозастосування.

судове рішення кримінальне провадження

Список використаної літератури

1. Глинська Н. В. Обґрунтування рішень у кримінальному процесі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 „Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / Н. В. Глинська. - Х.: Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, 2003. -- 20 с.

2. Чорнобук В. І. Законність та обґрунтованість процесуальних рішень судді в порядку судового контролю у досудових стадіях кримінального процессу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 „Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / В. І. Чорнобук. - О.: Одес. нац. юрид. акад., 2007. - 19 с.

3. Трахов Р. А. Обоснованность решений суда первой инстанции в Российском уголовном процессе: автореф. дис. на соиск. ученой степени кандид. юрид. наук: спец. 12.00.09. „Уголовный процесс; криминалистика; оперативно-розыскная деятельность” / Р. А. Трахов. Краснодар, 2010. -27 с.

4. Шумов В. В. Вирок суду при спрощеній формі судового розгляду кримінальних справ: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 „Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність” / В. В. Шумов. Х.: ХНУВС, 2011. - 18 с.

5. Охотіна Ю. В. Виправдання як категорія кримінально-процесуального права України: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 „Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза”/ Ю. В. Охотіна. - К.: НАВС, 2012. - 242 с.

6. Константинова В. А. Промежуточные решения Суда первой инстанции при осуществлении правосудия по уголовным делам: автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 „Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность” / В. А. Константинова. - Томск, 2012. - 26 с.

7. Бережний О. І. Преюдиціальність судових рішень у кримінальних справах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 „Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза” / О. І. Бережний. - Х.: Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, 2003. - 20 с.

8. Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення: Узагальнення ВСУ судової практики від 01.08.2004 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua.

9. Drummond, Helga, Effective Decision-making, 2nd edition, Kogan Page, 1996.

10. Загорский Г И. Постановление приговора: проблемы теории и практики: [учеб.- практ. пособ.] / Г. И. Загорский. - М.: Проспект, 2010. - 127 с.

11. Подопригора А. А. Реабилитация в уголовном процессе России: дис. на стиск. научн. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 „Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность” /А. А. Подопригора. - Ростов-на-Дону, 2004. - 181 с.

12. Кримінальний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / за заг. ред. В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. С. Шумила. - К.: Юстиніан, 2012. - 1224 с.

13. Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 року N° 11 (із змінами і доповненнями від 30.05.2008 р.): [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru