Предмет злочинного посягання в системі криміналістичної характеристики вимагання

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Національний університет ДПС України

Предмет злочинного посягання в системі криміналістичної характеристики вимагання

О.Р. Лужецька

Анотація

У статті досліджено теоретичні та термінологічні питання предмета посягання як елемента криміналістичної характеристики вимагання, пов'язаного із застосуванням насильства над потерпілим. Визначено, що намагання обмежити предмет злочину виключно матеріальними речами не відповідає потребам сучасної судової практики. Проаналізовано коло та характер об'єктів, які можуть бути предметом посягання з розглянутої категорії злочинів.

Ключові слова: вимагання, пов'язане із застосуванням насильства над потерпілим, криміналістична характеристика, предмет посягання.

Аннотация

В статье исследованы теоретические и терминологические вопросы предмета посягательства как элемента криминалистической характеристики вымогательства, связанного с применением насилия над потерпевшим. Определено, что попытки ограничить предмет преступления исключительно материальными вещами не отвечает потребностям современной судебной практики. Проанализирован круг и характер объектов, которые могут быть предметом посягательства по рассматриваемой категории преступлений.

Annotatіon

This paper investigates the theoretical and terminological issues subject encroachment, as part of criminological characteristics of extortion in connection with the use of violence against the victim. Determined that the subject attempts to restrict the offense to material things, does not meet the needs of modern jurisprudence. We consider the range and nature of objects that can be subject to attack by examining the category of crimes.

Достовірним є твердження про те, що благополуччя громадян та економічна стабільність у суспільстві значною мірою залежать від захищеності власності. Значущість власності як економічної основи розвитку суспільства і показника добробуту його членів підтверджується закріпленням права власності як основоположним міжнародно-правовим документом з питань прав і свобод людини та громадянина - Загальною декларацією прав людини (ст. 17), так і Конституцією України (ст. 41). Важливою гарантією реалізації конституційного права володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю виступає передбачена КК України кримінальна відповідальність за злочини проти власності.

У сучасних умовах кримінально карані посягання на власність залишаються одними з найбільш поширених злочинів, що підтвердило й узагальнення судової практики, проведене Верховним Судом України в порядку підготовки постанови Пленуму від 6 листопада 2009 р. № 10 „Про судову практику у справах про злочини проти власності” [1]. Насамперед зазначимо, що наведені у цій постанові роз'яснення стосовно предмета злочинів проти власності є занадто стислими, фрагментарними, а тому навряд чи спроможні у повному обсязі задовольнити потреби правозастосовної практики.

Проблематика кримінально-правової охорони власності, будучи традиційною для юридичної науки, досліджується протягом століть. Це, звичайно, не означає, що всі дискусійні питання, важливі з погляду законотворчості і правозастосування, вирішені остаточно та одностайно.

Необхідність вивчати злочини проти власності саме під кутом з'ясування їх предмета зумовлена існуванням ряду питань, які не дістали однозначного вирішення у кримінально-правовій науці та які суперечливо вирішуються на практиці.

Предмет посягання та законодавче регулювання у криміналістичній характеристиці мають важливе значення, оскільки саме він відбиває суттєвість злочинів і складає особливості їх вчинення. Взагалі під предметом злочину в науці кримінального права розуміють будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину [2, с. 93] або речі матеріального світу, впливаючи на які винна особа спричиняє шкоду певним суспільним відносинам [3, с. 73]. З погляду криміналістики, відомості про особливості предмета детермінують дії злочинців з підготовки, вчинення і приховування злочину, які, у свою чергу, пов'язані з утворенням певних слідів - джерел доказів [4, с. 43]. Предмет посягання має принципово важливе значення у криміналістичній характеристиці злочинів цієї категорії, оскільки впливає на інші її елементи. Зокрема, детермінує певні способи вчинення та приховування злочину, характеристику особи злочинця.

На межі ХІХ-ХХ століть як у вітчизняній, так і у зарубіжній доктрині було поставлено питання про розмежування блага, що захищається кримінальним законом, і того, на що безпосередньо впливає злочинець, тобто об'єкта і предмета злочину [5, с. 12].

Предмет злочину - це елемент об'єкта посягання, впливаючи на який злочинець порушує або намагається порушити суспільні відносини.

Навряд чи можна погодитися з ототожненням предмета злочину з його об'єктом. „Проблема предмета злочину, - пише Б. С. Никифоров, - в її нинішньому вигляді по суті знімається, тому що усувається необхідність в самостійному дослідженні предмета злочину як явища, що лежить за межами об'єкта і ведучого самостійно відносно нього існування” [6, с. 130-132].

Об'єктом злочину є суспільні відносини. Предмет злочину як матеріальна або ідеальна цінність (річ) не тотожна суспільним відносинам. Предметом злочину потрібно визнати матеріальний об'єкт, у якому виявляються суспільні відносини і впливаючи на який суб'єкт змінює ці суспільні відносини. посягання криміналістичний насильство потерпілий

Предмет злочину, порівняно з об'єктом, менш досліджений. Проте це не применшує його важливості і необхідності для правильної кваліфікації злочину. У науці вітчизняного кримінального права відсутній єдиний підхід до встановлення місця предмета у складі злочину, розкриття його суті. В. Я. Тацій, А. М. Ришелюк, А. Н. Миколенко і А. В. Савченко визнають предмет злочину самостійною факультативною ознакою складу злочину [7, с. 93; 8, с. 13; 9, с. 74]. Ю. В. Александров і В. А. Клименко вважають за необхідне відокремити від об'єкта злочину предмет кримінально карного діяння, не конкретизуючи його місце серед елементів складу злочину [10, c. 74].

Традиційно предмет злочину визначається як факультативний елемент складу злочину, який складають речі (фізичні утворення) матеріального світу. Факультативність предмета злочину, відсутність у багатьох нормах Особливої частини кримінальних кодексів прямої вказівки на предмет злочину стала причиною для багатьох наукових дискусій. Так, А. А. Піонтковський взагалі заперечував необхідність введення в кримінально-правову науку поняття „предмет злочину” (він називав його „предметом посягання”), вважаючи, що таке поняття підмінює поняття „безпосередній об'єкт злочину” [11, с. 141].

Під предметом злочину переважно розуміють речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину [12, с. 93], чи з приводу яких або у зв'язку з якими вчиняється злочин [13, с. 84].

В .Я. Тацій визначає, що предметом злочину необхідно вважати будь-які речі матеріального світу, з визначеними якостями яких закон пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного злочину. Звідси випливає, що предмет злочину є факультативною ознакою складу злочину, тобто є обов'язковим лише в тих конкретних складах злочинів, де його вказано безпосередньо в нормі закону [14, с. 46-47].

На думку О. В. Кравчука, вказівка на „фізичність” предмета злочину є, на нашу думку, досить спірною [15, с. 68]. З одного боку, визначення предмета злочину як речі матеріального світу має велике значення для правильної кваліфікації злочинів під час їх розкриття та розслідування. З іншого - більшість сучасних дослідників вважає предмет складовою частиною об'єкта. Отже, якщо вважати об'єктом злочину встановлений за допомогою норм права порядок суспільних відносин, то предметом злочину є те, із посяганням на що пов'язана шкода, завдана цим суспільним відносинам. Якщо суспільні відносини відбуваються з приводу матеріальних речей, то предметом злочину є відповідна матеріальна річ (наприклад, відносини власності).

Однак на сучасному етапі розвитку суспільства багато відносин виникають з приводу нематеріальних благ (інформації, прав і свобод людини, волі, честі і гідності тощо). Інколи ці нематеріальні блага тісно пов'язані з матеріальними, що знайшло своє вираження і у кримінально-правовій науці.

Зокрема, російський науковець М. П. Бікмурзін визначає предмет злочину як вказаний у кримінальному законі предмет матеріального світу або інформацію, шляхом створення яких або впливу на які винна особа безпосередньо здійснює посягання на об'єкт злочину [16, с. 60].

Однак, на нашу думку, предметом злочину необхідно вважати лише об'єкти матеріального походження, тобто ті об'єкти, які мають властивість сприйматись людиною будь-яким чином. Можна погодитись з І. В. Кузнєцовим, який до предметів матеріального світу як можливих предметів певних злочинів відносить інформацію та продукти інтелектуальної творчості, виражені у тій чи іншій об'єктивній формі [17, с. 79-80].

П. П. Андрушко вважає, що предметом злочину можуть бути не тільки матеріальні речі, але й інші явища об'єктивного світу (нематеріалізовані об'єкти - інформація, енергія), які мають зовнішній вияв чи можуть набути його і сприйматись органами відчуття людини. Він зазначає, що предметами злочинів, передбачених окремими статтями КК України, є відповідні об'єкти права інтелектуальної власності, вказані в диспозиціях статей [18, с. 34-35].

Є. В. Лащук визначає, що предмет злочину - це факультативна ознака об'єкта злочину, що знаходить свій прояв у матеріальних цінностях (які людина може сприймати органами чуття чи фіксувати спеціальними технічними засобами), з приводу яких та (або) шляхом безпосереднього впливу на які вчиняється злочинне діяння. Автор також вважає, що, крім речей, предметом злочину можуть бути інформація, теплова та електрична енергія, тканини та кров людини. З іншого боку, ним заперечується визнання предметом злочину прав, соціальних норм, гідності, ідей, понять та інших нематеріальних утворень [19, с. 8-9].

Отже, всі названі дослідники розглядають предмет злочину як такий складовий елемент суспільних відносин, з приводу якого вчиняється злочин. Це може бути як матеріальний об'єкт, так і інше благо (цінність) нематеріального характеру, що може сприйматися органами чуття людини чи спеціальними технічними засобами.

Щодо складу ст. 189 КК України, питання про предмет потрібно вирішувати з урахуванням специфіки охоронюваних цією нормою суспільних відносин. У науці кримінального права існують принципово різні підходи до визначення предмета вимагання як злочинного порушення.

Вимагання належить до складів злочинів, у яких предмет є обов'язковою ознакою. Він безпосередньо вказується у ст. 189 КК України. Згідно з чинним законом та на думку більшості вчених, це може бути:

1) чуже майно незалежно від форми власності;

2) право на таке майно;

3) вчинення будь-яких дій майнового характеру.

Під майном розуміють предмети матеріального світу, які мають номінальну та споживчу вартість. Майно може бути рухомим і нерухомим. Наприклад, до рухомого майна належить: національна та іноземна валюта, монетарні метали, радіотехніка, предмети харчування, засоби виробництва, вироблена продукція тощо. До нерухомого майна (нерухомих речей, нерухомості), відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України, належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення [20]. Таке майно повинно перебувати у приватній, комунальній чи державній власності. Воно має бути чужим для вимагателя. У теорії і практичній діяльності правоохоронних органів існує положення, згідно з яким предметом вимагання може бути не тільки майно, яке знаходиться в потерпілого в момент вимагання, але й те майно, що є у фактичному володінні злочинця. Наприклад, злочинець одержав гроші чи певну річ у борг, отримав їх на зберігання тощо. Не бажаючи повертати таке майно, він може вимагати від потерпілого відмовитись від претензій стосовно його повернення. У цьому полягає специфіка предмета вимагання від предметів при інших посяганнях на власність. Посягання при вимаганні може здійснюватись і стосовно тих предметів, яких ще немає в потерпілого, але він очікує їх мати.

Право на майно як предмет злочину, може мати місце тоді, коли відчуження майна потребує виконання дій певного порядку. Найчастіше це буває у випадках, коли майно є нерухомим. Наприклад, продати чи подарувати житловий будинок, квартиру можна лише при нотаріальному засвідченні такої угоди. Практиці відомі такі випадки, коли вимагате лі шляхом примушування домагалися від потерпілих оформлення таких угод без фактичної сплати вартості нерухомості.

Більшість учених вважає, що нерухоме майно може бути предметом вимагання [21, с.13]. Однак існує думка про те, що коли йдеться про право на майно, то предмет відсутній [22, с.7]. У зв'язку з цим є слушною точка зору І. А. Клепицького, який вважає, що дискусія з наведеної вище проблеми є надуманою, оскільки (у світлі існуючого в доктрині розуміння „право на майно”) є очевидним, що предметом злочину в такому випадку буде те майно, право на яке отримує винний [21, с. 13]. Аналогічну думку висловлює і В. М. Сафонов [23, с. 45].

Право на майно може передаватись і стосовно інших речей, а не тільки нерухомого майна. Наприклад, відмова потерпілого від частки спадщини, знищення боргової розписки тощо.

Отже, право на майно - це отримання, внаслідок дій потерпілого, можливості вимагателю користуватись майном, володіти і розпоряджатися ним.

Дії майнового характеру як предмет вимагання - це такі дії потерпілого, які без вимагання призвели б до певних витрат винним, чи вкладення певної праці задля збільшення або підвищення якості майна винного або родичів чи інших осіб, на користь яких вчинялося вимагання. Як приклад, у юридичній літературі наводяться такі дії: ремонт квартири, автомашини, будівництво житлового будинку, дачі, реставраційні роботи тощо. У сучасних умовах до цього переліку, як свідчить судово-слідча практика, додаються такі дії: „розтаможення” за чужий рахунок автомашини, влаштування на роботу до акціонерного товариства з передачею пакета акцій, безоплатне встановлення телефону тощо.

Оцінки перерахованих й інших дій майнового характеру свідчать про те, що і в цьому випадку врешті-решт потерпілий втрачає кошти, не отримує винагороду, яку мав отримати, тобто несе матеріальні збитки, а злочинець чи особи, в інтересах яких вчинялося вимагання, навпаки отримують їх, збагачуються за рахунок вимагання. Саме ці кошти, суми винагород виступають предметом вимагання. А примушування вчинити дії майнового характеру само по собі не є предметом злочину. Це лише засіб, за допомогою якого і отримується предмет вимагання.

Підсумовуючи наведене вище, зробимо висновок, що предметом посягання в злочині, передбаченому ст. 189 Кримінального кодексу України, є чуже майно незалежно від форми власності, право на таке майно та вчинення будь-яких дій майнового характеру.

Список використаної літератури

1. Про судову практику у справах про злочини проти власності: постанова Пленуму Верховного Суду України: від 6 листопада 2009 р. N° 10 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / [Бажанов М. І., Баулін Ю. В., Борисов В. І. та ін.] М. І. Бажанов (ред.). / МОН України. - [2-ге вид., перероб. та доп.]. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 480 с. - Бібліогр.: С. 472-474. - ISBN 966-667-160-3.

3. Пинаєв А. А. Уголовно-правовая борьба с хищениями [наук.-практ.пос.] / Анатолий Алексеевич Пинаев. - Х.: Издательское объединение „Вища школа” при Харьковском гос. унте, 1975. - 189 с. - Библиогр.: С. 176-188.

4. Волобуєв А. Ф. Проблеми методики розслідування розкрадань майна в сфері підприємництва: [монографія] / Волобуєв А. Ф. - Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. -

336 с. - ISBN 966-610-045-2.

5. Новоселов Г. П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты / Новоселов Г. П. - М., 2001. - 147 с.

6. Никифоров Б. С. Объект преступления по советскому уголовному праву / Никифоров Б. С. - М., 1960. - 68 с.

7. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів вищих навчальних закладів / [Бажанов М. І., Сташис В. В., Тацій В. Я. та ін.]; за ред. М.І. Бажанова. - К.-Х.: Юрінком Інтер, Право, 2003. - 416 с. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - [3-тє вид., переробл. та доповн]. / Зза ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2005. - 1064 с.

8. Уголовное право. Часть особенная. / [под. ред. Здравомыслова Б. В., Келиной С. Г., Рашковской Ш. С., Шнейдера М. А.]. - М.: Издательство „Юридическая литература”, 1966. - 559 с.

9. Ваянова О. Проблеми авторсько-правової охорони алгоритму / О. Ваянова // Проблеми державотворення і захисту прав людини: матеріали Х регіональної науково-практичної конференції, 5-6 лютого 2004 р. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2004. - С. 279-280.

10. Пионтковский А. А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву / Пионтковский А. А. - М.: Госюриздат, 1961. - 667 с.

11. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів вищих навчальних закладів / [Бажанов М. І., Сташис В. В., Тацій В. Я. та ін.] / за ред. М. І. Бажанова. - К.-Х.: Юрінком Інтер, Право, 2003. - 416 с.

12. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів вищих навчальних закладів / [Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В. та ін.]. - [вид. 3-тє, переробл. та допов.] / за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - 352 с.

13. Таций В. Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве / Таций В. Я. - Харьков: Вища школа, 1988. - 198 с.

14. Кравчук О. В. Криміналістична характеристика злочинів, пов'язаних із порушенням авторських і суміжних прав: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Кравчук Олег Вікторович. - К., 2012. - 246 с.

15. Бикмурзин М. П. Предмет преступления: теоретико-правовой анализ / Бикмурзин М. П. - М.: Издательство „Юрлитинформ”, 2006. - 184 с.

16. Кузнецов И. В. Понятие и виды предметов преступлений в уголовном праве России / Кузнецов И. В.: дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. - Орел, 2006. - 221 с. - Библиогр.: с. 201-221.

17. Андрушко П. П. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності в Україні / П. П. Андрушко. - К.: Форум, 2004. - 160 с.

18. Лащук Є. Ф. Предмет злочину в кримінальному праві України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук.: спец. 12.00.08. „Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право”. / Є.Ф. Лащук - К., 2005 - 20с.

19. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

20. Клепицкий И. А. Недвижимость как предмет хищения и вымогательства // Государство и право. - 2000. - № 12. - С.11-19.

21. Гаухман Л. Д. Уголовная ответственность за вымогательство. - М., 1996.- 38 с.

22. Сафонов В. Н. Организованное вымогательство: уголовно-правовой и криминологический анализ: [моногр.]/ Самофалов В. Н. / Санкт-Петербург. ин-т внешнеэконом. связей, экономики и права, о-во „Знание” С.-Петербурга и Ленингр. обл. - СПб., 2000. - 236 с.

Размещено на Allbest.ru