Ознаки системності і структурованості судового провадження в кримінальному процесі України

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Національний університет ДПС України

Ознаки системності і структурованості судового провадження в кримінальному процесі України

О.П. Мілевський,

кандидат юридичних наук

Анотація

Статтю присвячено висвітленню питань системності і структурованості кримінального провадження в цілому і судового провадження у першій інстанції зокрема. На підставі аналізу наукових поглядів сформульовано авторське бачення визначення судового провадження, його ознак і змісту, структурних елементів.

Ключові слова: кримінальне провадження, судове провадження у першій інстанції, судові рішення, зміст судового провадження.

Аннотация

Статья посвящена освещению вопросов системности и структурированности криминального осуществления, в целом, и судебного осуществления в первой инстанции в частности. На основании анализа научных взглядов сформулировано авторское виденье определения судебного осуществления, его признаков и содержания, структурных элементов.

Annotatіon

The article is devoted illumination of questions of the system and structured of criminal realization, on the whole, and judicial realization in the first instance, in particular. On the basis of analysis of scientific looks author vision of determination of judicial realization, his signs and maintenance, structural elements is formulated.

У сучасній філософській, соціологічній, юридичній літературі склалося стійке уявлення про ефективність системного підходу до дослідження явищ оточуючої дійсності, адже відповідно до методології загальної теорії систем кожне явище розглядається як більш-менш складна система [1, с. 161]. Не є винятком і кримінальна процесуальна наука, фундаментальними у якій залишаються структуризація й систематизація кримінального процесу (кримінального провадження), виділення його складових, що дозволяють сформувати концептуальне цілісне уявлення про це явище. Як і будь-яку людську діяльність, кримінальний процес характеризують такі категорії, як мета, завдання, функції, учасники, засоби, система, структура, гарантії. Проте комплексні дослідження, об'єктом яких би стали: предмет і система кримінального процесуального права, його структура, стадії, тощо, - на сьогодні в Україні відсутні. За винятком кримінально-процесуальних правовідносин, які вивчав у своїй роботі професор М. А. Погорецький [2], і стадій кримінального процесу - монографія професора Л. М. Лобойко [3], інші загальнотеоретичні питання розглянуто в окремих публікаціях і тезах доповідей, а в навчальних посібниках і підручниках стверджується розуміння кримінального процесу у чотирьох значеннях і проходження кримінальної справи по певних стадіях. У російській кримінальній процесуальній науці ситуація є дещо кращою: у 2002 році проведено дисертаційне дослідження, присвячене типології кримінального процесу і діяльності суду в рамках обвинувального та змагального типів кримінального процесу (Семухіна О. Б. [4]), а в 2003 році Волколуп О. В. захищено докторську дисертацію на тему „Система кримінального судочинства і проблеми її удосконалення” [5], в якій увага, здебільшого, приділена стадіям кримінального судочинства, які автор визначає складовими елементами системи останнього.

Мета нашої роботи, спираючись на наукові дослідження та нормативно-правове врегулювання судового провадження у першій інстанції в кримінальному процесі, визначити характерні йому основні ознаки та розкрити зміст судового провадження і його структуру.

Не вдаючись до дискусії щодо змістовного наповнення поняття „кримінальний процес”, зауважимо лише, що не погоджуємося із твердженням, що „в теорії кримінального процесу переважає підхід до нього як до системи дій, які утворюють у своїй сукупності кримінально-процесуальну діяльність, а не як до системи правовідносин, що регулюються нормами права” [3, с. 3]. У визначеннях даного поняття дійсно ще за радянських часів наголошувалося на урегульованій законом діяльності суб'єктів кримінального процесу, але завжди зазначалося про наявність правових (процесуальних) відносин між ними [6]. Розкриття поняття „кримінальний процес” через дві його складові - діяльність і систему правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, здійснену відомими вченими М. М. Михеєнком, В. Т Нором і В. П. Шибіко [7, с. 11] - взагалі взято за основу як у більшості подальших досліджень у кримінально-процесуальній сфері, так і у навчальній літературі (з незначними модифікаціями). Тому слушне твердження Л. М. Лобойка: „не можна робити категоричних висновків про те, що кримінально-процесуальне право регулює винятково або діяльність, або суспільні відносини” [3, с. 11], - не є новим для кримінальної процесуальної науки. Водночас потрібно погодитися з такими обґрунтуваннями автора: „Будь-яка, в тому числі і кримінально-процесуальна, діяльність має соціальне значення, а тому є актом взаємодії суб'єктів. Специфіка предмета регулювання кримінально-процесуального права полягає в його постійній рухомості, що відображає динамічність кримінального судочинства. У зв'язку з цим покладати лише суспільні відносини в основу визначення предмета правового регулювання процесуального права не зовсім правильно. Однак під час теоретичних досліджень кримінального процесу, коли його можна ґрунтовно розглянути у статиці, доцільно використовувати підхід до розуміння предмета правового регулювання як сукупності суспільних відносин” [3, с. 12].

Кримінальний процес визнається системним і структурованим утворенням. Проте система і структура не є тотожними категоріями, хоча досить часто у наукових доробках зустрічається хаотичне оперування ними, здебільшого, в єдиному розумінні їх елементів [8]. Оскільки кримінальний процес розглядається як самостійна галузь права, то у правовій системі можна говорити про нього як систему нижчого порядку: система права - галузь права - правовий інститут тощо. При цьому під системою прийнято розуміти деяку кількість елементів, які взаємодіють між собою і зовні виступають як одне ціле [1, с. 161]. Поняття „система” належить до найбільш загальних і універсальних дефініцій. Воно використовується стосовно різних предметів, явищ і процесів, у зв'язку з чим існує безліч його визначень - від вузькоспеціальних до філософських: система - це множина елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, утворюють визначену цілісність, єдність; система - це дещо ціле, що являє собою єдність закономірно розташованих частин, які перебувають у певному зв'язку; система - відмежована множина взаємодіючих елементів [9, с. 26].

Але сутність системи кримінального процесу визначається не лише кількістю її складових, а й особливостями зв'язків між ними, які надають цій системі необхідну властивість - цілісність, адже у протилежному випадку об'єкт виступає у вигляді неорганізованої сукупності.

У загальній теорії не заперечується наявність різних рівнів системності того чи іншого явища. Тому систему кримінального процесу як галузі права, на нашу думку, складають загальна, особлива і спеціальна частини, з їх інститутами і нормами. Систему ж кримінального процесу як кримінального провадження (порядку вчинення процесуальних дій і прийняття кримінальних процесуальних рішень) утворюють загальне і особливе кримінальне провадження. У порядку першого вирішуються кримінальні справи у загальній для всіх, визначеній КПК України процедурі, а в особливому - спрощене провадження, провадження в суді присяжних, на підставі угод, у формі приватного обвинувачення, щодо окремої категорії осіб, щодо неповнолітніх тощо (розділ VI КПК України).

Наступною важливою, з погляду теорії кримінального процесу, категорією є структура. Як визначається у наукових дослідженнях останніх років, „питання про структуру вітчизняного кримінального процесу, як виду (системи) державної діяльності, на сьогодні, не можна віднести до розряду остаточно вирішених. Безперечним визнається лише сама наявність деякої структури кримінального процесу, оскільки загальновизнано, що кримінальний процес є цілісною системою, з властивими їй ознаками, насамперед стійкою структурою, яка єднає відносно самостійні частини, спрямовані на досягнення загальної мети” [10, с. 18].

У загальному вигляді структура розглядається як система відносин об'єктивно існуючих елементів, тобто сама структура є об'єктивною і відображає характер співвідношення реальних елементів. Структура - це відносно сталий спосіб (закон) зв'язку елементів того чи іншого складного цілого. Термін „структура” означає внутрішню побудову чого-небудь. „Структура, у прямому розумінні цього слова, є будова системи; поза системами структур не існує”, - наголошує А. М. Авер'янов [9, с. 68]. Структура відображає упорядкованість внутрішніх і зовнішніх зв'язків об'єкта, що забезпечують його сталість, стабільність, якісну визначеність. Структурні зв'язки різного роду пронизують усі процеси, які відбуваються у системних об'єктах, а отже, і в кримінальному провадженні, частини якого із властивими зв'язками і відносинами становлять цілісну систему. Отже, структуризація (процедурно-функціональна побудова) кримінального провадження, на нашу думку, є такою: досудове провадження і судове провадження. Згідно з новим КПК України, останнє поділяється на судове провадження у першій інстанції і судове провадження з перегляду судових рішень. судовий провадження кримінальний

Структуру кримінального провадження складають певні елементи. Елемент - це неподільний у контексті конкретної структури і конкретного її розгляду та аналізу компонент [11, с. 9]. Елементом і структури, і системи називають їх частину, яка виконує специфічну функцію і неподільна з погляду завдання, що розв'язується [так само]. Тобто елемент визначається насамперед за його функціями як мінімальна одиниця, що здатна до відносно самостійного здійснення (виконання) певної функції. З такою функціональною характеристикою пов'язано уявлення про активність, самодіяльність елемента в структурі, причому ця активність розглядається однією із вирішальних його характеристик. У науці превалює позиція, згідно з якою під елементами розуміють будь-які об'єкти, пов'язані з іншими об'єктами у складний комплекс. Структурну побудову об'єкта становлять певні елементи, які дозволяють розглядати його як системне утворення.

Такими елементами у кримінальній процесуальній науці, як правило, визнаються стадії. Водночас відсутність єдиного погляду серед науковців і теоретиків щодо структури і системи кримінального провадження іноді призводить до ототожнення таких понять, як „стадія”, „етап”, „провадження”, що, звичайно, „захаращує” кримінально-процесуальну терміносистему, не дає змоги чітко схематизувати структуру кримінального провадження і ускладнює, певною мірою, правозастосування. Так, одні розглядають стадію як елемент системи кримінального процесу [8]. У монографічній роботі В. Т. Маляренка розділ ІІІ має назву „Шляхи вдосконалення кримінального процесу на окремих етапах кримінально-процесуальної діяльності в контексті європейських стандартів” [12, с. 93], а по тексту мова ведеться про стадії кримінального процесу [12, с. 94]; аналогічно ототожнюються ці поняття і в роботі російської дослідниці Волколуп О. В. [5, с. 3]. У теорії юридичного процесу останній подекуди поділяють не на стадії, а на правозастосовні цикли, які на відміну від перших не передбачають обов'язкової черговості, хоча і завершуються прийняттям певного правозастосовного акта. При цьому зазначається, що такі цикли охоплюють три стадії: порушення, підготовку до розгляду та вирішення судової справи [8, с. 60]. Також існує думка, що кримінальний процес складається не із стадій, а із самостійних процесуальних інститутів [13, с. 100]. У дисертаційній роботі О. А. Волторнист досудове і судове провадження визначено як етапи кримінального судочинства, що являють собою відносно самостійні фази провадження у кримінальній справі [14, с. 3], у подальшому досудове розслідування і судовий розгляд названо стадіями [14, с. 7].

Підтримуючи розуміння стадії як структурного елемента досудового і судового провадження, які, у свою чергу, відображають систему кримінального провадження, та спираючись на виділені науковцями такі ознаки стадії кримінального провадження, як своєрідність кола завдань, наявність певного кола учасників, специфічний процесуальний порядок їх діяльності і відносини між ними, особливий зміст і форма підсумкових рішень, послідовність і черговість [3, с. 45], вважаємо доцільно вказати на те, що в теорії кримінального процесуального права стадію, на нашу думку, потрібно розглядати не як процесуальний інститут, а як правову категорію, за допомогою якої відбувається структуризація кримінального провадження (тобто стадія виступає систематизуючим елементом).

Виходячи з того, що стадія кримінального провадження відображає: закономірний поступовий рух кримінальної справи до вирішення його завдань, основні властивості досудового і судового провадження, відносини, що виникають і розвиваються під час того чи іншого провадження, стверджується її приналежність до правових категорій кримінального процесуального права. Сутнісні ознаки стадії як правової категорії підтверджують те, що всі вони взаємопов'язані, переходять одна в одну і разом відтворюють закономірність поступального розвитку кримінального провадження. Отже, за допомогою стадії здійснюється пізнання руху кримінальної справи до вирішення її по суті, прийняття і виконання кінцевого рішення кримінального провадження.

У зв'язку з наведеним, з метою термінологічного узгодження і єдиного правозастосування, пропонуємо законодавчо: 1) визначити поняття „стадія кримінального провадження” як „структурний елемент досудового і судового провадження, змістом якого є процесуальна діяльність відповідних суб'єктів, спрямована на вирішення спеціальних завдань, яка здійснюється у встановленому законом порядку і завершується прийняттям підсумкового рішення” (доповнивши ст. 2 КПК України п. 18-1); 2) закріпити положення про те, що „стадіями кримінального провадження є: досудове розслідування, підготовче судове провадження, судовий розгляд, перегляд судових рішень в апеляційному порядку, перегляд судових рішень у касаційному порядку, перегляд судових рішень Верховним Судом України, перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, виконання судових рішень” (п. 18-2 ст. 2 КПК України); 3) уточнити п. 24 ст. 2 КПК України так: „судове провадження - частина кримінального провадження, що починається з моменту надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності і закінчується виконанням судових рішень” (такий підхід видається органічним із п. 5 ст. 2 КПК України).

Щодо подальшої внутрішньостадійної структуризації кримінального провадження, вважаємо слушним поділ його стадій на певні етапи. Наприклад, Л. М. Лобойко розширює коло ознак стадії її етапами - як „відносно самостійними елементами стадії кримінального процесу, які також відзначаються певною специфікою, а тому сприяють ідентифікації його стадій” [3, с. 11]. Питання етапності в кримінальному процесі не є новим у науці, до нього звертались і підтримували такі відомі вчені, як А. Я. Вишинський, М. М. Гродзинський, Ю. М. Грошевой, В. С. Зеленецький, М. С. Строгович та ін. Відсутність нормативно-правового оперування терміном „етап” спонукає до періодичних спорів щодо його приналежності кримінальному провадженню. Етапам і досудового розслідування, і судового розгляду приділено значну увагу у науковій літературі (зокрема, праці Л. Я. Драпкіна, І. М. Лузгіна, О. П. Мілевського, В. А. Образцова, Н. І. Хлюпіна, Н. П. Яблокова та ін.).

Виходячи із тлумачення слова „етап”, яке означає „окремий момент, період, стадію в розвитку” і розуміння етапності, як чергування, розриву у часі певних дій, етапом стадії кримінального провадження є певний просторово-часовий відрізок, період, під час якого здійснюються процесуальні дії і приймаються проміжні процесуальні рішення, що дозволяють поступово рухатись до виконання основного завдання стадії. Етапи послідовно змінюють один одного у міру виконання більш конкретних завдань.

Отже, при здійсненні загального судового провадження у першій інстанції, відповідно до положень КПК України серед етапів його стадій можна, на нашу думку, виділити такі: 1) у підготовчому судовому провадженні: а) прийняття матеріалів досудового розслідування і призначення підготовчого судового засідання; б) проведення підготовчого судового засідання і вирішення питань, пов'язаних з підготовкою до судового розгляду; в) прийняття рішення у підготовчому судовому засіданні; г) ознайомлення з матеріалами кримінального провадження - при призначенні справи до судового розгляду і заявленні про це клопотань учасниками судового провадження; 2) у судовому розгляді: а) відкриття судового засідання і з'ясування можливості розглядати справу по суті; б) дослідження доказів; в) судові дебати; г) останнє слово обвинуваченого; д) ухвалення і проголошення судових рішень; е) роз'яснення судового рішення - при заявленні про це клопотання; 3) у виконанні судових рішень: а) звернення судового рішення до виконання; б) вирішення питань, пов'язаних із виконанням вироків.

Зміст судового провадження розкривається через його властивості. З гносеологічного погляду, судове провадження у першій інстанції розцінюється як пізнавальний процес, під час якого досліджуються, оцінюються, критично осмислюються зібрані у кримінальній справі докази і вирішується одне із основних завдань кримінального провадження - визначення винуватості чи невинуватості обвинуваченого. Судове провадження має свій об'єкт пізнання, методи, принципи, функціональну обумовленість. Воно може бути охарактеризоване як:

1) правова діяльність, що здійснюється на підставі процесуальної форми уповноваженими законом особами (суддями);

2) пізнавальна діяльність, спрямована на встановлення обставин події кримінального правопорушення на підставі теорії судових доказів, законів логіки і положень психології;

3) організаційна діяльність, спрямована на забезпечення можливостей реалізації прав і законних інтересів учасників судового провадження.

На підставі висловлених у юридичній літературі поглядів та нормативно-правового врегулювання судового провадження у першій інстанції в кримінальному процесі, констатується властивість йому таких основних ознак: 1) вирішення завдань кримінального провадження завдяки здійсненню функції правосуддя; 2) визначеність у реалізації принципів кримінального провадження; 3) наявність специфічних суб'єктів - учасників судового провадження і суду; 4) встановлення процесуальних правил і порядку здійснення та прийняття процесуальних рішень (формалізованість); 5) проведення судових засідань; 6) обумовленість спеціальними строками; 7) структурованість; 8) динамічність і завершеність усього кримінального провадження.

Отже, структурно-кримінальне судове провадження у першій інстанції складається із трьох стадій, які, у свою чергу, характеризуються етапністю, взаємопов'язаністю і спрямуванням до вирішення завдань кримінального провадження, маючи, при цьому власні завдання, процесуальні методи і засоби їх вирішення. Властиві судовому провадженню у першій інстанції ознаки відображають його зміст.

Список використаної літератури

1. Сорокин В. Д. Избранные труды / Сорокин В. Д. - СПб. : Издат-во Р. Асланова „Юридический центр Пресс”, 2005. - 1086 с.

2. Погорецький М. А. Кримінально-процесуальні правовідносини: структура і система / М. А. Погорецький. - Х. : Арсіс, 2001. - 270.

3. Лобойко Л. М. Стадії кримінального процесу : [навч. посіб.] / Л. М. Лобойко. - К., 2005. - 176 с.

4. Семухина О. Б. Типология уголовного процесса и деятельность суда в рамках обвинительного и состязательного типов уголовного процесса : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 „Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность” / О. Б. Семухина. - Томск, 2002. - 24 с.

5. Волколуп О. В. Система уголовного судопроизводства и проблемы ее совершенствования : автореф. дис. на соиск. науч. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.09 „Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность” / О. В. Волколуп. - Краснодар, 2003. - 46 с.

6. Советский уголовный процесс : [учеб.] / [под общ. ред. М. И. Бажанова, Ю. М. Грошевого]. - К., 1983. - С. 10-12; Чувилев А. А. Особенности преподавания курса уголовного процесса в вузах МВД СССР. / Чувилев А. А. - М., 1985. - С. 16.

7. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України / М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко.- 2-ге вид., переробл. і доповн. - К. : ЛИБІДЬ, 1999. - 536 с.

8. Суботін Д. Стадія як елемент системи кримінального процесу / Д. Суботін // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2009. - № 4. - С. 60-63.

9. Аверьянов А. Н. Системное познание мира: методологические проблемы / А. Н. Аверьянов. - М. : Политиздат, 1985. - 263 с.

10. Мілевський О. П. Початковий етап досудового провадження у кримінальних справах про ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 „Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза”/ О. П. Мілевський. - Ірпінь : НУДПСУ 2010. - 226 с.

11. Свидерский В. И. Диалектика и логика научного познания. Элементы и структура как категории диалектики / Свидерский И. В. - М., 1966. - 285 с.

12. Маляренко В. Т Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів : [монографія] / Маляренко В. Т - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 512 с.

13. Бринцев В. Д. Система досудового слідства / В. Д. Бринцев // Право України. - 1998. - № 12. - С. 100-105.

14. Волторнист О. А. Досудебное и судебное производства: теоретико-функциональный анализ : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 „Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность” / О. А. Волторнист. - Тюмень, 2008. - 26 с.

Размещено на Allbest.ru