Вирішення окремих земельних спорів у господарських судах України

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Національний університет ДПС України

Вирішення окремих земельних спорів у господарських судах України

А.О. Яфонкін,

кандидат юридичних наук

Анотація

земельний спір право законодавчий

У статті висвітлено проблеми законодавчого вирішення земельних спорів при реалізації забезпечення земельних прав та інтересів суб'єктів господарювання, використання принципу верховенства права у земельних відносинах, надано пропозиції щодо вдосконалення законодавчого врегулювання окремих земельних спорів, підсудних господарським судам України.

Ключові слова: земельний спір, законодавство, правові проблеми, категорія, особливість, господарський суд, підвідомчість справ, державні органи, фізичні та юридичні особи, земельна ділянка.

Аннотация

В статье освещены проблемы законодательного решения земельных споров при реализации обеспечения земельных прав и интересов субъектов хозяйствования, использования принципа верховенства права в земельных отношениях, предложены пути совершенствования законодательного регулирования некоторых земельных споров, решение которых входит в компетенцию хозяйственных судов Украины.

Annotatіon

The article deals with the problem of legislative decision of land disputes in the implementation of support for land rights and interests o subjects, the rule of law in the land relations in Ukraine. The proposals for improving the legislative regulation of individual land disputes indicted economic courts of Ukraine.

Належний розгляд та вирішення земельних спорів на законодавчому рівні - одна з найважливіших гарантій забезпечення земельних прав та інтересів власників землі, землекористувачів, а також інших суб'єктів земельних правовідносин, забезпечення принципу верховенства права у земельних відносинах в Україні.

Земельні спори, які вирішуються у встановленому законодавством порядку, займають окреме місце. З'ясування їх сутності, правової природи й особливостей, ролі та класифікації в гарантуванні стабільного використання й охорони земель, а також пов'язаних із цим правових проблем набуває безпосередньої практичної значущості й викликає значний теоретичний інтерес.

Необхідно зазначити, що правові проблеми вирішення земельних спорів є предметом наукових досліджень багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як: С. С. Алексєєв, В. І. Андрейцев, Г. І. Балюк, С. О. Боголюбов, Л. О. Бондарь, Ю. О. Вовк, А. П. Гетьман, В. І. Гордєєв, В. К. Гуревський, І. А. Дмитренко, Б. В. Єрофєєв, Ю. Г. Жариков, О. О. Забелишенський, І. О. Іконицька, О. С. Колбасов, О. М. Колотинська, Т. В. Ковальчук, М. В. Краснова, М. І. Краснов, О. І. Красов, П. Ф. Кулинича, Н. Р. Малишева, В. Л. Мунтян, В. В. Носік, І. В. Павлов, О. М. Пащенко, В. В. Петров, П. М. Підпальний, О. О. Погрібний, В. К. Попов, В. І. Решетников, П. Д. Сахаров, В. І. Семчик, М. О. Сиродоєв, А. К. Соколова, М. Ф. Степанко, Н. І. Титов, В. С. Шахов, Ю. С. Шемшученко, М. В. Шульга, В. О. Чуйков, В. В. Янчук, Г. Ф. Ясинська та інші. Однак їх погляди на проблеми вирішення земельних спорів відрізняються. Так, деякі з них стверджують, що в землекористуванні потрібно виходити зі ст. 13 Конституції України, що органи державної влади здійснюють певні дії щодо розпорядження землею. Інші стверджують, що суд може виступати у ролі органу державної влади і визначати питання землекористування, окремі вважають, що судовий орган виступає як орган державної влади, який захищає право землекористування.

Аналіз наукових робіт зазначених вчених дав можливість зробити висновок, що земельні спори - це особливий вид правових відносин, в основі яких перебувають розбіжності суб'єктів, що проявляються у процесі виникнення, реалізації, зміни чи припинення земельних прав, їх охорони (захисту), у зв'язку з порушенням прав та законних інтересів (чи їх визнанням) власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі й орендарів земельних ділянок та інших суб'єктів земельних правовідносин [1].

Незважаючи на різноманітність наукових думок щодо врегулювання земельних спорів, не можна стверджувати, що усі питання у цій сфері вирішені. Окремі питання, які стосуються правового регулювання вирішення певних видів земельних спорів, залишаються відкритими, потребують наукового аналізу та є предметом подальшої дискусії і до сьогодні. Розв'язання цих проблем та проблем, які виникають навколо них, набуває особливого значення в умовах здійснення сучасної земельної реформи та має актуальний характер.

Необхідно зауважити, що земельні спори належать до складної категорії, а їх різновиди характеризуються відповідними особливостями. Складність вирішення земельних спорів пов'язана насамперед із законодавчим закріпленням і функціонуванням різноманітних форм власності на землю; багатофункціональністю та специфікою об'єкта земельних спорів; властивостями земель, що використовують для різного цільового призначення; наявністю екологічного фактора окремих земельних спорів; особливостями, пов'язаними з суб'єктним складом земельних спорів, тощо. Важливою особливістю земельних спорів є те, що вони завжди пов'язані з урегулюванням земельних відносин.

Питання про підвідомчість господарському суду справ у спорах із земельних правовідносин вирішується залежно від характеру спірних правовідносин, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими та чи відповідає склад сторін у справі ст. 1 та ч. 6 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) [2].

Відповідно до пункту 1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17. =2011 року господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності [3 ].

При вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, необхідно враховувати, що земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок; органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок, тобто вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. У таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору підвідомчі господарським судам.

Потрібно зазначити, що відповідно до ст. 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу згідно з законом [4]. Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб. Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією ними прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок, ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими. Спори, що виникають внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне і підлягає розгляду за правилами ГПК [2].

У порядку господарського судочинства вирішенню підлягають категорії спорів, засновані на положеннях статті 319, глав 27, 29, 33, 34 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) [5] та глави 15 Господарського кодексу України (далі - ГК України) [6], розділів III-V Земельного кодексу України (далі - ЗК України) [7].

Водночас господарським судам не підвідомчі справи у спорах, що виникають з публічно-правових відносин, у яких держава та територіальні громади через свої органи беруть участь з метою реалізації владних повноважень, а також справи, пов'язані з оскарженням правових актів, спрямованих на здійснення повноважень управління у земельних відносинах.

Однак правовідносини у сфері використання і охорони земель, врегульовані розділами VI та VII ЗК України, можуть мати як приватноправовий, так і публічно-правовий характер, а тому спори, що виникають з відповідних правовідносин, можуть залежно від їх правового характеру та складу учасників вирішуватися за правилами адміністративного або господарського судочинства.

Виходячи з зазначеного визначається й підвідомчість справ зі спорів, пов'язаних із здійсненням державного контролю та нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у сфері земельних відносин - за використанням і охороною земель (ч. ІІІ ст. 19 ГК України). Такі справи підлягають розглядові господарськими судами, оскільки стосуються об'єктів цивільних відносин - земельних ділянок та інших природних ресурсів, цивільних прав суб'єктів господарювання на ділянки і зазначені ресурси, зокрема у спорах про визнання недійсними правочинів стосовно земельних ділянок, звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, відшкодування збитків, завданих землям і природним ресурсам господарською діяльністю, стягнення заборгованості з орендної плати за договорами оренди землі державної та комунальної форм власності тощо.

Отже, у вирішенні спорів, що виникають у зв'язку з укладенням, зміною, розірванням, виконанням, припиненням договорів оренди земельних ділянок, інших договорів щодо користування земельними ділянками, у тому числі про стягнення заборгованості з орендної плати за договорами користування земельною ділянкою, господарським судам потрібно виходити з правил виключної підсудності, встановлених частиною дев'ятою статті 16 ГПК, а якщо відповідачем у справі є орган, зазначений у частині вказаної вище статті, то така справа підлягає розгляду в господарському суді міста Києва [3].

Досить часто господарські суди вирішують справи у спорах, пов'язаних з набуттям і реалізацією права на земельні ділянки фізичних та юридичних осіб. Документами, що посвідчують відповідне право і видаються в установленому порядку, є державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Разом з тим господарським судам потрібно враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку. Сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, зокрема особи, що мають право на придбання земельної ділянки, яка є предметом спірного договору, мають право звертатися з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок. При цьому інтерес такої особи стосовно придбання у власність земельної ділянки має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу [8].

Необхідно зазначити, що забезпечення позову шляхом заборони реєструвати право власності на спірну земельну ділянку, відчужувати її будь-яким способом, передавати в іпотеку, користування, а також використовувати спірну земельну ділянку або її частину допускається за наявності відомостей про можливість вчинення відповідачем дій, які можуть ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. При цьому суд повинен визначити, чи перебувають заходи забезпечення позову, про вжиття яких заявляє клопотання сторона, у зв'язку із заявленими позовними вимогами та предметом спору, чи є ймовірність перешкоджання виконанню або невиконання в майбутньому рішення суду про задоволення позову в разі невжиття таких заходів.

У вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням, зміною, розірванням, припиненням учасниками земельних відносин договорів оренди земельних ділянок у господарських судах України, загальні положення глави 20 ГК України застосовуються, якщо відповідні відносини не врегульовано спеціальними нормами ЗК України, Закону України „Про оренду землі” Суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки лише за умови дотримання вимог ст. 124, 125 ЗК України і ст. 16 Закону України „Про оренду землі” [9]. При цьому суди мають враховувати, що способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначені ст. 152 ЗК України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України та ГК України.

При вирішенні господарськими судами спорів щодо переходу права власності на земельну ділянку внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, їм необхідно досліджувати умови договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 ЦК України та статей 116, 123, 124, 126 ЗК України. Однак судам необхідно мати на увазі, що згідно з ч. ІІ ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

При вирішенні спорів потрібно враховувати положення статті 126 ЗК України, згідно з якою орган, що здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку відповідно до документа, на підставі якого відбулося відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа.

Зважаючи на велику кількість земельних спорів, які розглядаються в господарських судах України, в межах запропонованої статті неможливо повністю розкрити їх різноманіття. Потрібно вказати, що з реформуванням земельних відносин виникають нові види спорів, які потребують відповідного розв'язання. Це, зокрема, спори, пов'язані з приналежністю земельних ділянок окремим громадянам, територіальним громадам, юридичним особам та іншим суб'єктам, приватизацією земель сільськогосподарського призначення, отриманням земельних сертифікатів та відведенням земельних ділянок в натурі (на місцевості), які стали об'єктами права приватної власності громадян, спори, що виникають при використанні земельних ділянок на умовах оренди, розмежуванні земель державної й комунальної власності та ін. Їх вирішення характеризується відповідною специфікою, яка потребує подальшого дослідження.

Отже, можна стверджувати, що органи, уповноважені вирішувати земельні спори, мають певну компетенцію та процедури, які забезпечують правильний розгляд земельних справ. При цьому виникають науково-практичні питання розподілення їх компетенційних повноважень та ефективності процедур розгляду справ та реалізації рішень із земельних спорів. У зв'язку з цим потрібно зазначити про недостатню правову урегульованість земельних відносин, відсутність єдиного підходу до вирішення земельних спорів, певну неузгодженість нормативних актів, що не може не ускладнювати реалізацію земельних прав та вирішення спорів, що виникають із земельних правовідносин. Із розглянутого вище видно, що існує потреба у подальшому узагальненні й дослідженні судової практики щодо вирішення земельних спорів з урахуванням конституційних положень про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Залишаються актуальними проблеми, пов'язані з вирішенням земельних спорів у позасудовому порядку як місцевими радами, так і органами спеціальної компетенції.

Список використаної літератури

1. Лейба Л. В. Правове регулювання вирішення земельних спорів: дис. канд. юрид. наук: 12.00.06 / Лейба Л. В. - Харків, 2005. - 189 с.

2. Господарсько-процесуальний кодекс України: Закон України: від 06.11.1991 № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 6. - Ст 56.

3. Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин: Постанова Пленуму Вищого господарського суду України: від 17.05.2011 № 6 // Вісник господарського судочинства. - 2011. - № 3.

4. Конституція України: Закон України: від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР//Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

5. Господарський кодекс України: Закон України: від 16.01.2003 № 436-IV// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144.

6. Земельний кодекс України: Закон України: від 5.10.2001 р. № 2768-III / Офіційний вісник України. - 2001. - № 46. - Ст. 2038.

7. Рішення Конституційного Суду України: від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 ( v018p710-04 ) (справа № 1-10/2004) // Офіційний вісник України. - 2004. - № 50. - Ст. 3288.

8. Про оренду землі: Закон України: від 06.10.1998 р. № 161-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 46. - Ст. 280.

Размещено на Allbest.ru