Конституційно-правові основи оподаткування в Україні та Італії

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет ДПС України

Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Ключові слова: податкові відносини, податок, податковий обов'язок, конституційні норми, правове регулювання.

„Конституція” і „податок” - два найбільш поширених юридичних терміни. Жоден правовий документ не може „похвалитися” такою кількістю читачів як Конституція. Жодна людина не втратить можливості „пом'янути” добрим чи недобрим словом „податок”. Обидва ці терміни взаємопов'язані. Важко знайти конституцію, в якій би не згадувався податок, як і важко уявити собі розвиток держави, в якій немає податків [1, с. 3].

Конституційні норми насамперед закріплюють різні принципи, в тому числі й ті, на яких ґрунтується оподаткування. Принципи - це цементуючі правові конструкції, свого роду зв'язуючі елементи, які оптимально поєднують їх точне і доцільне застосування [2, с. 74]. Вивченню принципів податкового законодавства, закріплених у текстах більшості конституцій зарубіжних країн, особливу увагу приділяли такі вчені, як О.М. Козирін, І.І. Кучеров та Р.О. Шепенко. Окремі питання конституційних основ оподаткування також досліджували такі вчені, як Д.В. Вінницький, С.Г. Пепеляєв, М.П. Кучерявенко, К.А. Сасов та Г.П. Толстопятенко. Беручи до уваги визначальне значення відповідних конституційних норм для регулювання податкових відносин, вважаємо цікавим провести порівняльно-правове дослідження текстів основних законів України та Італії.

Необхідність, а разом з тим теоретична і практична значущість порівняльного аналізу конституцій як основних законів, що виступають як найважливіші джерела права, не підлягає ніякому сумніву. Він дає можливість простежити основні тенденції конституційного розвитку в світі і в кожній окремо взятій країні; по-новому, як би з боку поглянути на той чи інший конституційний акт, визначаючи при цьому „плюси” і „мінуси” - позитивні моменти і недоліки, які проявилися; виробити обґрунтовані, що базуються не тільки на сучасній українській практиці, але і на попередньому вітчизняному та зарубіжному досвіді конституційного розвитку, рекомендації для подальшого удосконалення розглянутого конституційного акта і підвищенню його ефективності [3, с. 188-189].

Метою цієї статті є порівняльно-правовий аналіз конституційно-правових норм про оподаткування України та Італії, а також визначення можливості запозичити позитивний італійський досвід і на цій основі зробити висновки та сформулювати пропозиції у науковому та практичному аспектах.

Італійська Конституція (Costituzione della Repubblica Italiana) - це багатоплановий, ретельно і детально відпрацьований політико-юридичний документ. Основний закон Італії був прийнятий Установчими зборами 22 грудня 1947 року, а набув чинності 1 січня 1948 року. На відміну від Конституції України, у Основному законі Італії немає окремої преамбули. Конституція Італії складається із вступного розділу „Основні принципи”, двох головних частин „Права і обов'язки громадян” і „Устрій Республіки”, перехідних та прикінцевих постанов. Усього в Конституції 139 статей. Перехідні та заключні постанови мають свою особливу, римську нумерацію (усього XVIII статей). Італійська Конституція має жорсткий характер. Її перегляд можливий виключно в рамках особливої процедури і за наявності в обох палатах Парламенту „конституційної більшості”. У цілому ж Конституція для свого часу виявилася досить вдалою, про що свідчить незначна кількість поправок, внесених до неї. Зміни торкнулися лише статусу вищих органів влади - Парламенту, Президента республіки, Конституційного суду. З 19 до 20 збільшилася кількість областей. Практично поправки не торкнулися принципів устрою та конституційних основ оподаткування. Конституція Італії вважається однією з найбільш демократичних у світі.

Загальновідомо, що сплата податків є конституційним обов'язком платників. Такий обов'язок виникає із закону, а не із договору, має публічно-правовий характер і не залежить від волевиявлення платника податку. Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 67 Основного Закону України всі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Зауважимо, що Конституція України, припис якої є основою податкових правовідносин, покладає обов'язок сплатити податок, але не досить чітко його встановлює. Аналіз ч.1 ст.67 Конституції України показує, що не коректним є слово „кожен”, адже податковий обов'язок характерний не тільки фізичним особам, але і юридичним. Не досить вдалим є формулювання і ч.2 ст.67 Конституції України, бо податковий обов'язок спрямований не лише громадянам, а всім фізичним особам, які перебувають на території України (громадяни, іноземці, особи без громадянства). Вважаємо, що зміст ст.67 Конституції України доцільно переглянути та дати більш зрозуміле трактування.

У Конституції Італії встановлення відповідного обов'язку обґрунтовано необхідністю брати участь у фінансуванні держави всіх членів суспільства. Зокрема, у ч.1 ст.53 цього конституційного акта зазначено, що всі зобов'язані брати участь у державних витратах відповідно до своїх можливостей. Як бачимо, у цій конституційно-правовій нормі більш вдало сформульовано осіб, на яких покладається конституційний обов'язок щодо сплати податків.

З наведених вище положень конституцій України та Італії випливає принцип всезагальності оподаткування, який означає, що всі члени суспільства зобов'язані брати участь у фінансуванні публічних витрат держави і суспільства на рівні з іншими, тобто публічні витрати повинні розподілятися між усіма членами суспільства.

У деяких конституціях зарубіжних країн увагу акцентовано також на рівності оподаткування. Так, згідно зі ст.180 Конституції Парагваю від 20 червня 1992 року оподаткування повинно ґрунтуватися на рівності. Відповідно до ст.19 Конституції Сирії від 13 березня 1973 року податки накладаються на рівній і прогресивній основах, які сприяють дотриманню принципів рівності і соціальної справедливості. Статтею 73 Конституції Турції від 7 листопада 1982 року передбачено, що кожний зобов'язаний сплачувати податки відповідно до його фінансових ресурсів для фінансування публічних витрат [1, с. 15-19]. Принцип рівності оподаткування полягає в тому, що платники певного податку повинні сплачувати його на рівних підставах, тобто враховуючи можливості членів суспільства, їх платоспроможність.

Натомість у конституціях України та Італії відсутні конкретні норми щодо принципу рівності оподаткування. Однак ідея рівності проявляється у конституційно закріпленому принципі формально-юридичної рівності, що має загальногалузевий характер. Так, згідно з ч.1 ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. У ч.1 ст.3 Конституції Італії зазначено, що всі громадяни мають однакову суспільну гідність та є рівними перед законом. Отже, принцип рівності оподаткування у конституціях України та Італії випливає з конституційного принципу рівності всіх громадян перед законом.

Одним із постулатів податкового законодавства є вимога обов'язкового законодавчого оформлення всіх запроваджених податків. Французький учений П.М. Годме зазначав, що податок являє собою порушення свободи і права власності платника податку, тому застосування влади у сфері податків повинно бути обмежене, щоб запобігти зловживання з боку владних органів. Природно, що тільки законодавцю надається можливість визначати податки [4, с. 364-365]. Податок може бути встановлений, змінений або скасований тільки законом - цей юридичний принцип податкового законодавства закріплено в тексті конституцій як Італії, так і України.

Відповідно до ст.92 Конституції України система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України. Отже, і податки, і збори можуть встановлюватися лише законами України, тобто вони встановлюються державою в односторонньому порядку і завжди у формі Закону. Принцип встановлення податків виключно законами включає в себе два аспекти:

1) встановлення податків повинне здійснюватися компетентними органами державної влади;

2) встановлення податків повинне здійснюватися тільки у встановленій формі - законами. Конституція України не допускає справляння податку на підставі указу, постанови, розпорядження тощо.

У Конституції Італії передбачено, що органи виконавчої влади не мають права встановлювати податки, вносити зміни в порядок їх встановлення та справляння. Дане право цілком і повністю належить парламенту країни як вищому законодавчому органу влади. Разом з тим парламент делегує уряду деякі функції щодо видання юридичних актів і норм, що стосуються оподаткування. Отже, підставою для встановлення податків є такі нормативно-правові акти:

1) закон, схвалений обома палатами парламенту;

2) законодавчий декрет, виданий урядом юридичний акт на основі делегованих йому парламентом функцій і директив;

3) декрет-закон, що видається урядом у надзвичайних випадках.

Необхідно зазначити, що у багатьох конституціях зарубіжних країн також передбачено положення про заборону надавати зворотну силу податковим законам. Так, у ст.57 Конституції Росії передбачено, що закони, які встановлюють нові податки або погіршують становище платників податків, зворотної сили не мають. У конституціях України та Італії відповідної конституційно-правової норми немає, однак її запровадження вважаємо доцільним. конституційний правовий податковий україна італія

У конституціях України та Італії регламентовано питання обмеження на проведення референдуму. Так, відповідно до ст.74 Конституції України не допускається референдум щодо законопроектів із питань податків, бюджету та амністії. Згідно з ч.2 ст.75 Конституції Італії референдум не допускається щодо законів про податки та бюджет, про амністію та помилування, про повноваження на ратифікацію міжнародних договорів.

До питання податкового референдуму існує різне ставлення. В одних державах він заборонений, а в інших ні. Вважається, що референдум з податкових проблем має перевагу, оскільки внаслідок його проведення враховується думка не лише політичних та підприємницьких структур, але і неорганізованих у партії платників податків і споживачів, що обмежує можливості маніпулювання громадською думкою при прийнятті найважливіших рішень. При цьому рішення, узаконені результатами референдуму, не мають явної або прихованої протидії при їх реалізації, оскільки суспільство дало свою пряму згоду на проведення цієї політики уряду [1, с. 100].

Одна з істотних особливостей італійського податкового законодавства полягає в тому, що, згідно з Конституцією країни, держава не має права змінювати порядок оподаткування після затвердження бюджету на майбутній рік (ч.3 ст.81 Конституції Італії). Заборона на встановлення законом про затвердження бюджету нових податків призводить до регулярного перегляду податкових законів. Відповідне правило отримало назву принципу регулярності перегляду податкових законів. Систему щорічного прийняття відповідних актів також іноді називають принципом еластичності оподаткування. І.І. Кучеров зазначає, що організація і функціонування податкової системи підпорядковані певним принципам. Одним з таких принципів є рухливість (еластичність) оподаткування. Цей принцип передбачає, що податкова система повинна гнучко враховувати зміни соціально-економічного характеру у житті суспільства [5, с. 53]. На нашу думку, принцип еластичності оподаткування доцільно використати і в Конституції України.

Принцип еластичності оподаткування вимагає відповіді на питання про те, що відбувається, якщо відповідний закон не прийнятий в установлений строк? У Конституції Італії не дано відповіді на це питання. Натомість в конституціях різних держав ця ситуація вирішена так. Якправило, чинними залишаються діючі правила та іноді приймається спеціальний нормативно-правовий акт. Правова регламентація відповідної ситуації здійснюється на двох рівнях: у спеціальних законах або в конституціях [1, с. 43-44].

Наприклад, відповідно до ст.2 Ордонанса від 20 червня 1927 року „Про захист публічного доходу” голова Адміністрації Гонконгу має право видати наказ, що надає силу закону всім пропозиціям законопроекту або рішенням щодо податків, зборів та іншим джерелам доходу доти, поки діє даний наказ. Він набуває чинності негайно після підписання главою Адміністрації, якщо тільки інший термін не буде зазначено в наказі. Пунктом 5 ст.51 Федеративного конституційного закону Австрії від 10 листопада 1920 року передбачено, що якщо Національна рада не прийняла до закінчення фінансового року федеральний закон про фінанси на наступний фінансовий рік і не ввела федеральним законом будь-який тимчасовий захід, то доходи мають справлятися відповідно до чинних приписів.

Ще однією суттєвою особливістю італійського податкового законодавства є те, що у Конституції відображено один із методів оподаткування. Згідно з ч.2 ст.53 Конституції Італії податкова система будується на засадах прогресивності. Отже, з усіх суб'єктів, які підлягають оподаткуванню, справляються суми пропорційно розміру їх доходів з урахуванням прогресивності, тобто зі збільшенням розміру доходу відбувається прогресивне збільшення відрахувань, що справляються. На нашу думку, принцип прогресивності оподаткування доцільно використати і в Конституції України.

Суть вчення про прогресивні податки полягає в тому, що податки не можуть бути побудовані на принципі обміну послуг; вони повинні ґрунтуватися на обов'язку. Концепцію обміну послуг абсолютно не застосовують до обов'язків особи щодо церкви, родини, близьких; як у цих сферах зобов'язаний зробити більше той, хто більше може, так і стосовно держави, більше платити податки зобов'язаний той, хто має у своєму розпорядженні великі майнові засоби. Разом з тим громадянин народився членом громадської спілки; він зобов'язаний державі своїми майновими силами, успіхами в господарстві, і для держави немає природних меж, які обмежували б його право на справляння податків. Встановлюючи податковий тягар, держава повинна прагнути до того, щоб не погіршити платнику спосіб життя, який став для нього звичним. Пропорційні податки не задовольняють цієї вимоги, бо одна і та сама сума податку покладає на різних платників неоднаковий тягар, через наявні відмінності між громадянами за сімейним станом, здоров'ям тощо. Тому справедливе тільки прогресивне оподаткування [6, с. 65-66].

Італія - унітарна держава, але ряд територій у її складі мають особливий статус, покликаний забезпечити їм збереження своїх специфічних культурних, етнічних чи історичних особливостей. Усього в Італії 20 областей, у 15 з яких звичайні статути, які затверджує парламент, а в п'яти - спеціальні. У ч.1 ст.119 Конституції Італії зазначено, що комуни, провінції, столичні міста і області мають фінансову автономію щодо збору та витрат коштів. Відповідно до ч.2 цієї самої статті названі суб'єкти мають автономні засоби. Це виражається в тому, що вони, по-перше, встановлюють і справляють власні податки відповідно до Конституції Італії та принципів взаємодії з публічними фінансами та податковою системою, а по-друге, отримують частину доходів від державних податків, що збираються на їхній території. Винесення приписів про розподіл податкових доходів на рівень конституції підкреслює значення цього питання для держави. Згідно зі ст.133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони,міста, райони в містах, селища і села. Однак питання розподілу податкових доходів не врегульоване належним чином.

Проведений порівняльно-правовий аналіз конституційних основ оподаткування України та Італії дає підстави стверджувати, що Конституції відведено особливе місце у правовій системі. Вона виконує роль ядра цієї системи та юридичної бази всього законодавства, в тому числі податкового. Конституція - не тільки і не стільки Основний Закон: у найбільш широкому розумінні - це політико-правовий механізм чи механізм обмеження (упорядкування) влади правом. Діяльність органів держави, посадових осіб, громадських об'єднань, громадян, а також усі нормативні акти мають чітко відповідати конституції. Без цього неможлива правова держава, одна з найважливіших ознак якої - верховенство законів, вищим з яких і є конституція. Досягнути такого становища, як показує дійсність, можна лише за реальної, ефективної правової охорони конституції. Тільки в цьому випадку будуть дійсно забезпечені основні права і свободи людини і громадянина, суспільства в цілому [7, с. 18-19]. Вважаємо, що вивчення і виважене використання італійського досвіду потрібно визнати корисним для удосконалення вітчизняного законодавства.

Список використаної літератури

1. Шепенко Р.А. Налоговое право: конституционные нормы / Шепененко Р.А. - М.: Статут, 2006. - 303 с.

2. Польссон Р. Введение в шведское налоговое право / под ред. Д.В. Винницкого; пер. со швед. Москва; Екатеринбург: Полиграфист, 2006. 167 с.

3. Марченко М.Н. Источники права: учеб. пособие. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. - 760 с.

4. Годме П.М. Финансовое право / Годме П.М. - М.: Прогресс, 1978. - 430 с.

5. Кучеров И.И. Налоговое право России: [курс лекций]. - М.: Учебно-консультационный центр „Юр Инфор”, 2001. - 360 с.

6. Исаев А.А. Очерк теории и политики налогов / Исаев А.А. - М.: ООО „ЮрИнфоР - Пресс”, 2004. - 270 с.

7. Сасов К.А. Споры о конституционности налоговых законов: полномочия Конституционного Суда Российской Федерации / Сасов К.А.; под ред. М.Ф. Ивлиевой. - М.: Статут, 2006. - 206 с.

Размещено на allbest.ru