Практика застосування адміністративними судами положень закону України "Про судовий збір"

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Академія праці, соціальних відносин і туризму

Практика застосування адміністративними судами положень закону України «Про судовий збір»

Л.В. Діордіца, к.ю.н.

Анотація

Останніми змінами до законодавства про сплату судового збору передбачено збільшення ставок судового збору. Відповідні зміни повинні не тільки збільшити бюджетні надходження, і так частково компенсувати державні витрати на утримання судів, але й дисциплінувати позивачів з метою зменшення звернень з необґрунтованими позовами та стимулювати відповідача в добровільному порядку відновлювати порушені права потенційного позивача. Зазначене змушує зосередитися на актуальних питаннях практики застосування адміністративними судами законодавства про судовий збір і вироблення однакової та правильної позиції щодо даної проблематики. На ці обставини й було спрямовано мету і завдання дослідження та запропоновано відповідні висновки, зокрема і за результатами аналізу реалізації законодавства про сплату судового збору при розгляді соціальних спорів.

The last updates to the legislation about payment of judicial duty are foresee the increase of rates of judicial duty. The proper changes must not only increase budgetary receipts, and thus, partly to compensate the government spending on maintenance of courts, but also to discipline plaintiffs with the purpose of diminishing of handlings groundless lawsuits and to stimulate a defendant in a voluntarily order to proceed in the broken rights for a potential plaintiff For this reason we were concentrated on the pressing questions ofpractice of application of legislation administrative courts about a judicial duty and for making of identical and correct position in relation to this problem. On these circumstances a purpose and task of research was directed and the proper conclusions are offered. Application of legislation is also analysed about payment of judicial duty at consideration of social disputes.

Ключові слова: адміністративний суд, ухвала суду, судовий збір, судові витрати.

Однією зі статей формування доходів спеціального фонду Державного бюджету країни є судовий збір, визначений Бюджетним кодексом України як джерело бюджетних надходжень. У Законі України „Про судовий збір” від 08.07.2011 р. міститься положення про те, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Держбюджету.

Судовий збір - це грошова сума, яку сплачує особа, що звертається до суду. Тобто це один із видів судових витрат, які несуть особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу у зв'язку зі зверненням до суду та розглядом справи у суді.

У період до набрання чинності Закону України „Про судовий збір” згідно з пунктом 1 частини 3 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) порядок сплати і розмір судового збору при зверненні до адміністративного суду встановлювались законодавством про державне мито, крім розміру судового збору щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів.

У випадку звернення до суду з майновими вимогами про стягнення грошових коштів судовий збір становив 1% від розміру таких вимог, але не більше 1700 грн., що передбачено пунктом 3 частини 3 Перехідних та Прикінцевих положень КАС України.

З 01.11.2011 р. набув чинності Закон України „Про судовий збір” від 08.07.2011 р., який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до Закону України „Про судовий збір” судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом України „Про судовий збір”. Розмір судового збору визначено зазначеним Законом і залежить він від об'єктивних ознак позову (заяви). Умови сплати судового збору однакові й рівні для всіх позивачів, а пільги щодо його сплати передбачені безпосередньо законом.

Зокрема, останніми змінами до Закону України „Про судовий збір” встановлено таке:

- стаття 1 викладена у новій редакції, що передбачає сплату збору у разі ухвалення окремих судових рішень;

- збільшено нижню межу розміру ставок судового збору (з 0,1 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати) за подання до суду позовної заяви майнового та немайнового характеру;

- за подання позовної заяви про відшкодування моральної шкоди розмежовано розмір судового збору залежно від ціни позову (від 0,2 розміру мінімальної зарплати до 10% ціни позову);

- збільшено розміри судового збору за подання до адміністративного суду позову майнового характеру (2% розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати) та немайнового характеру (0,06 розміру мінімальної заробітної плати);встановлено ставку судового збору у разі ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення (0,03 розміру мінімальної заробітної плати);

- встановлено порядок сплати за подання адміністративного позову майнового характеру (під час подання сплачується 10% розміру ставки судового збору, решта суми стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог).

Розміри ставок судового збору встановлено у статті 4 Закону України „Про судовий збір” та справляються вони у відповідному розмірі від законодавчо визначеної мінімальної заробітної плати на 1 січня календарного року, у якому подається заява до суду.

Сплачені кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя та зміцнення матеріально-технічної бази судів.

Відповідно до пп. 2 п.3 ч.2 ст.4 Закону України „Про судовий збір” за подання апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлюється у розмірі 50 відсотків від 0,06 розміру мінімальної заробітної плати. А у разі подання позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 50 відсотків ставки, обчисленої, виходячи з оспорюваної суми, - 2 відсотків розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

У свою чергу, порядок розподілу судових витрат визначений статтею 94 КАС України. Питання про розподіл судових витрат вирішується судом під час завершення розгляду справи та зазначається у постанові (ухвалі) суду.

Зокрема, у пункті 4 частини 1 статті 163 КАС України визначено зміст резолютивної частини постанови, яка включає в себе, з-поміж іншого, розподіл судових витрат.

Загальне правило розподілу витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Нині окреслена у темі наукової роботи проблематика не стала предметом спеціального комплексного адміністративно-правового дослідження і, відповідно, залишається недостатньо розробленою. У працях Ківалова С.В., Зварича О.В., Лазюка С.В., Тріпульського ГЯ., Ханик- Посполітака Р.Ю. розглядалися лише окремі питання стосовно проблематики сплати судового збору та розподілу судових витрат.

Мета дослідження спрямована на сприяння однаковому та правильному застосуванню адміністративними судами законодавства про сплату судового збору та розподіл таких судових витрат із метою забезпечення захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів осіб, виявлення проблемних питань та надання пропозицій щодо їх розв'язання.

Конституцією України встановлено, що Україна є соціальною правовою державою, у якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. А права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Тому держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Так, законодавцем у ст.5 Закону України „Про судовий збір” визначено виключний перелік певних категорій фізичних осіб, громадських організацій, звільнених від сплати судового збору.

Аналогічна норма Закону щодо звільнення від сплати судового збору існувала і в Декреті Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.

Проаналізувавши судову практику з питань застосування статті 5 Закону України „Про судовий збір”, можна констатувати, що в адміністративних судів переважно не виникає труднощів у застосуванні зазначеної норми, оскільки положеннями зазначеної статті визначено вичерпний перелік звільнених від сплати судового збору позивачів. Однак існує і протилежна практика.

Так, у справі №822/581/13-а за позовом Корнійчука Валентина Трохимовича до Управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області, третя особа - Управління Державної казначейської служби України у Красилівському районі Хмельницької області про визнання відмови неправомірною та стягнення коштів, Хмельницький окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні заяви позивача про доповнення позовних вимог, у якій просив повернути йому безпідставно сплачений судовий збір, оскільки є інвалідом війни та звільнений від його сплати, тобто підпадає під дію пункту 8 статті 5 Закону України „Про судовий збір” [1].

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 8 статті 5 Закону України „Про судовий збір” від сплати судового збору звільняються інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи. Однак позивачем не доведено, а судом не встановлено, що позивач є особою, яка відповідно до вказаного Закону або іншого законодавства прирівняна до інвалідів Великої Вітчизняної війни та членів сімей воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти. Тому відсутні підстави для повернення сплаченого позивачем судового збору.

Проте апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції у частині відмови у поверненні сплаченого судового збору, оскільки у мотивувальній частині суд І інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем не надано належних доказів того, що він звільнений від обов'язку сплати судового збору, і фактично відмовив у його поверненні [2].

Суд апеляційної інстанції ґрунтувався на поданій позивачем копії посвідчення серії Є №122285 від 19.09.2008, згідно з якою він є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, а тому сплачена сума судового збору підлягає поверненню позивачеві з Державного бюджету України. Тому суд постановив повернути Корнійчуку Валентину Трохимовича сплачену суму судового збору у розмірі 114,70 грн. (судовий збір) з Державного бюджету України. адміністративний судовий збір державний витрата

Також, з-поміж іншого, з урахуванням положень ст. 5 вказаного Закону звільняються від сплати судового збору позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин.

Так, апеляційний адміністративний суд у справі №127/15791/13-а за адміністративним позовом Волошина Олександра Анатолійовича до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Управління Міністерства внутрішніх справ України м. Вінниці про перерахунок пенсії скасував ухвалу суду першої інстанції, якою було повернуто позовну заяву на підставі пункту 1 частини 3 статті 108 КАС України [3].

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов був поданий з порушенням вимог статті 106 КАС України, а саме не викладені обставини та не зазначені докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги (коли саме позивач дізнався, що його право порушено, з зазначенням числа, місяця, року та докази проходження ним служби на о. Ітруп Курильського району Сахалінської області). Також позивачем не додав документ про сплату судового збору відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України „Про судовий збір”. На підставівикладеного позовну заяву Волошина О.А. залишено без руху та надано строк для усунення вказаних недоліків [4].

Проте апеляційний суд вказав, що позивачем заявлено вимоги до ГУ ПФУ у Вінницькій області, які випливають з пенсійних правовідносин, та вимоги до управління МВС м. Вінниці, які відносяться до спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з неї, тобто вказана вимога стосується трудових правовідносин. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України „Про судовий збір” від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин. За таких обставин позивач звільняється від сплати судового збору лише в частині вимог, які заявляються до УМВС м. Вінниці, оскільки вони випливають з трудових правовідносин, а в частині позовних вимог до ГУ ПФУ у Вінницькій області позивач не звільнений від сплати судового збору.

У частині 1 статті 7 Закону України „Про судовий збір” наведено вичерпний перелік випадків, у яких сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду. Зокрема, такими є:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмова у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

5) закриття провадження у справі.

Відповідно до частини 3 статті 106 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. Отже, судовий збір має бути сплачений на момент подачі позовної заяви або апеляційної скарги.

Однак такі випадки, коли позивач сплачує судовий збір, але в подальшому не звертається до суду з позовною заявою за захистом порушених прав, не віднесені до переліку випадків, у яких сплачена сума судового збору повертається. Не можуть такі випадки розцінюватись як внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, оскільки у цій нормі йдеться про повернення судового збору, сплаченого з уже поданої до адміністративного суду заяви чи скарги.

Отже, до законодавчого врегулювання порядку повернення сплаченої суми судового збору в разі неподання заяви чи скарги, у суду відсутні правові підстави для видачі процесуальних чи будь-яких інших документів щодо повернення з державного бюджету України відповідних сум.

Прикладом судової практики щодо повернення судового збору є справа №140/2059/13-а за адміністративним позовом Петренко Ганни Миколаївни до Тульчинської міської ради, третя особа відділ державної виконавчої служби Тульчинського районного управління юстиції про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, апеляційний суд ухвалою про повернення апеляційної скарги повернув скаргу, подану позивачем, як таку, що не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 КАС України [5].

Водночас, повертаючи апеляційну скаргу, суд у резолютивній частині свого рішення вказав: „Повернути Петренко Ганні Михайлівні 17 грн. 21 коп. сплаченого відповідно до квитанції №k13/P/117 від 25 листопада 2013 року судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 09 вересня 2013 року”. Оскільки відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України „Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги. Як зазначено в частині 3 статті 7 вказаного Закону, повернення сплаченої суми судового збору здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Отже, апеляційний суд повернув сплачений позивачем судовий збір.

Вважаємо необхідно також звернути увагу на питання щодо віднесення адміністративних спорів до спорів майнового або немайнового характеру.

Вказаному питанню присвячений інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 18.01.2012 р. №165/11/13-12 [6].

Серед іншого в листі визначено, що окремі рішення, прийняті суб'єктом владних повноважень, можуть породжувати підстави для змін майнового стану фізичної чи юридичної особи, а реалізація таких рішень може призводити до зменшення або збільшення майна особи. Тобто звернені до суду вимоги про скасування рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими.

Зокрема, адміністративними позовами майнового характеру є вимоги щодо протиправності рішень про визначення грошових зобов'язань платників податків, про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, про стягнення адміністративно-господарських та інших штрафних санкцій тощо.

З наведеного у листі змісту випливає, якщо чіткого переліку рішень суб'єктів владних повноважень, які можуть вплинути на майновий стан особи, не встановлено, то віднесення таких рішень до тих чи інших спорів є оціночною категорією, та встановлюється на розсуд суду, що призводить до різних позицій суду при вирішенні зазначеного питання.

Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.12.2013 скасовано ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 р. у справі №2270/12744/11 за адміністративним позовом Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької райдержадміністрації до відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГУ юстиції у Хмельницькій області про скасування постанов про накладення штрафів та направлено справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що предметом цього спору є вимоги саме майнового характеру щодо скасування постанови про накладення штрафів у розмірах 680 грн. та 1 360 грн. Натомість касаційний суд вказав, що позивач просив скасувати постанови головного державного виконавця про накладення штрафів за невиконання рішення суду, при цьому не просив стягнути з відповідача конкретну суму, а отже, його позовні вимоги мають немайновий характер [7].

Отже, дослідивши проблемні питання правозастосування адміністративними судами положень закону про судовий збір і розподіл судових витрат, пропонуємо, останнім, постановляючи те чи інше рішення, першочергово врахувати такі пропозиції:

1) з урахуванням положень ст.5 Закону України „Про судовий збір” звільняються від сплати судового збору інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісті, і прирівняні до них у встановленому порядку особи; позивачі за поданням позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають з трудових відносин;

2) випадки, коли позивач сплачує судовий збір, але в подальшому не звертається до суду з позовною заявою за захистом порушених прав, не віднесені до переліку випадків, у яких сплачена сума судового збору повертається; не можуть такі випадки розцінюватись як внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, оскільки у цій нормі йдеться про повернення судового збору, сплаченого з уже поданої до адміністративного суду заяви чи скарги;

3) є нагальна потреба в напрацюванні єдиної позиції щодо того, які саме штрафні санкції, накладені суб'єктами владних повноважень, можна вважати такими, що породжують підстави для змін майнового стану фізичної чи юридичної особи та впливають на визначення характеру спору.

Список використаної літератури

1. Постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.03.2013, справа №822/581/13-а [Електронний ресурс] / Єдиний державний реєстр судових рішень.

2. Ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013, справа №822/581/13-а [Електронний ресурс] / Єдиний державний реєстр судових рішень.

3. Ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013, справа №127/15791/13-а [Електронний ресурс] / Єдиний державний реєстр судових рішень.

4. Ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 22.07.2013, справа №127/15791/ 13-а [Електронний ресурс] / Єдиний державний реєстр судових рішень.

5. Ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013, справа №140/ 2059/13-а [Електронний ресурс] / Єдиний державний реєстр судових рішень.

6. Лист Вищого адміністративного суду України від 18.01.2012 № 165/11/13-12 [Електронний ресурс].

7. Ухвала Вищого адміністративного суду України від 05.12.2013, справа №2270/12744/11 / Архів Вищого адміністративного суду України за 2013 рік.

Размещено на allbest.ru