Гносеологічні та правові засади доказування у справах про адміністративні правопорушення неповнолітніх

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет ДПС України

Гносеологічні та правові засади доказування у справах про адміністративні правопорушення неповнолітніх

Анотація

У статті досліджено особливості доказування в адміністративно-деліктному процесі щодо неповнолітніх суб'єктів з гносеологічного та правового погляду. Розкрито поняття доказування як форми пізнання, надано пропозиції щодо вдосконалення законодавства з цих питань.

В статье исследованы особенности доказывания в административно-деликтном процессе относительно несовершеннолетних субъектов с гносеологической и правовой точек зрения. Раскрыто понятие доказывания как формы познания, внесены предложения относительно усовершенствования законодательством этих вопросов.

Ключові слова: неповнолітній, адміністративні правопорушення, адміністративна відповідальність, докази, доказування, пізнання.

Особливості інтелектуального і фізіологічного розвитку неповнолітніх, пов'язаних з недостатнім рівнем знань і життєвого досвіду, остаточно не сформованою системою цінностей, переконань і поглядів, а так само специфічний правовий статус диктують необхідність здійснювати спеціальну правову політику у сфері захисту прав і інтересів неповнолітніх, у тому числі, й особливої системи розгляду справ про адміністративні правопорушення неповнолітніх. Проголосивши людину, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю, держава визнала основним своїм обов'язком утвердження та забезпечення її прав і свобод. Проблеми інституту доказування обговорюються й досліджуються юридичною спільнотою у різні часові періоди - з моменту виникнення поняття „доказ” і до сьогодні. Категорії доказування: зміст, мета, його елементи, засоби, предмет, межі, суб'єкти, докази і їх джерела - це неповний перелік понять, які вивчаються і удосконалюються процесуальним правом (кримінальним, цивільним, господарським, адміністративним) і теорією доказів. Незважаючи на те що теорія доказів за півтора століття поповнилася новими знаннями завдяки застосуванню філософських, інформаційних, логічних та інших методів пізнання, значна кількість її проблем залишається невирішеною, а отже й актуальною. Проблемам доказування приділяється значна увага в кримінальному, цивільному процесах, теорія ж адміністративно-деліктного процесу в Україні перебуває в стадії розробки, що вказує на необхідність дослідити такий важливий для будь-якого процесуального права інститут як доказування.

Питання доказування у справах про адміністративні правопорушення досліджували М.О. Круглов (щодо посадових осіб), Ф.П. Васильєв, В.К. Колпаков, В.К. Шкарупа (загальнотеоретичні аспекти).

Процеси, що відбуваються в Україні, багато в чому є складними і неоднозначними, постійно потребують реформування усіх галузей вітчизняного права для досягнення його головної мети - забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Найважливішою ділянкою такого реформування є адміністративно-процесуальна сфера, що зумовлено рядом чинників. Механізм взаємодії органів держави і громадян повинен мати точне адміністративно-процесуальне регулювання, забезпечувати правову захищеність осіб, з одного боку, і чітке, налагоджене функціонування усіх ланок органів виконавчої влади - з іншого. Процесуальна регламентація взаємовідносин громадян і державних органів слугує дієвим засобом попередження конфліктних ситуацій, гарантією об'єктивного вирішення виникаючих правових спорів у точній відповідності із законодавством.

Адміністративно-процесуальні категорії залишаються найменш дослідженими і спірними у правовій науці, що породжує проблеми у правозастосовній діяльності. Це стосується і процесу доказування.

Здавна доказування розглядають у гносеологічному (з погляду теорії пізнання) та функціональному (як безпосередню діяльність з формування доказів) аспектах. Гносеологічна сторона доказування полягає у пізнанні обставин, які складають предмет доказування. Функціональна ж сторона цього процесу полягає у роботі з доказами: їх збиранні, дослідженні, оцінці й використанні. Ці дії суб'єкта доказування створюють елементи процесу доказування.

Практика свідчить, що помилки у процесі доказування під час здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, зокрема, у ході збирання доказів, досить поширені. В окремих випадках це не призводить до встановлення винних, винесення правосудного рішення, а також до зволікання адміністративного розслідування, у цілому. Певною мірою така ситуація складається через відсутність єдиних наукових підходів щодо сутності процесу доказування та визначення його змісту - основних складових елементів.

Доказування у загальній теорії права прийнято тлумачити в широкому та вузькому розумінні. Так, у широкому розумінні доказування - це здійснення всієї пізнавальної діяльності суб'єктів, які беруть участь у процесуальній діяльності, що охоплює не лише оцінку, а й збирання та перевірку доказів. У вузькому - це лише логічна діяльність з обґрунтування тези, що висувається [2, с. 56].

Більшість учених-адміністративістів вважають, що адміністративно-деліктний процес є частиною юридичного процесу з усіма характерними йому властивостями. Тому доказування в адміністративно-деліктному процесі є різновидом людського пізнання дійсності. Процеси пізнання і доказування тісно взаємопов'язані між собою, оскільки останнє здійснюється як опосередковано, так і неопосередковано. Пізнання є одержанням правдивого, достовірного уявлення про що-небудь, здобуття знань про певні події, процеси і явища об'єктивного світу.

Так само знання, як вихідний пункт, засіб і мета будь-якої діяльності, вплетені в адміністративно-деліктне доказування .

При доказуванні як пізнавальній діяльності застосовують закони і категорії діалектичної та формальної логіки. Доказування має пізнавальну та посвідчувальну сторони. Пізнавальна - пов'язана зі здобуттям інформації про обставини вчиненого правопорушення. Посвідчувальна - із доказуванням встановлених обставин у передбаченому законом порядку.

Отже, гносеологічна характеристика доказування свідчить про те, що пізнання в адміністративно-деліктному провадженні підлягає загальним гносеологічним закономірностям і як будь-яка галузь пізнавальної діяльності здійснюється за законами матеріалістичної теорії відображення. У процесуальному доказуванні відображаються і принципи сучасної гносеології: принцип відображення, принцип діяльності і принцип розвитку [1, с. 14]. Наукове пізнання світу можливе лише через дослідження окремих предметів і явищ, що мають безліч сторін, особливостей. Процес пізнання та виникнення понять зосереджується у вивченні цих сторін та особливостей, визначенні окремих дефініцій про них.

Якщо пізнання у широкому розумінні цього слова є отриманням відомостей про будь-які предмети, явища, то доказування полягає в обґрунтуванні встановлених положень, у створенні умов для пізнання тих самих обставин іншими особами. За допомогою доказування нібито перекидається місток від явищ, які безпосередньо сприймаються особою, що здійснює адміністративне розслідування, до адресата (особи, органу адміністративної юрисдикції, що вирішують справу про адміністративний проступок по суті), якому також створюються умови для пізнання того самого явища.

Розглядаючи зміст доказування як загальнотеоретичного поняття, можна виділити два його види: доказування як дослідження фактичних обставин справи, що полягає в діяльності відповідних органів і осіб щодо отримання (збирання, формування), перевірки (дослідження) та оцінки і використанні доказів; доказування як логічне і процесуальне обґрунтування певної тези, твердження, висновків, рішення в справі.

Усвідомлення незнання спонукає людину до отримання знання. Як відомо, процес руху людської думки від незнання до знання називається пізнанням, в основі якого лежить відбиття і відтворення у свідомості об'єктивної істини. Світ і його закономірності пізнавані, не існує речей і явищ, які не пізнаються. Є лише речі і явища ще непізнані, але які будуть пізнані силами науки і практики [4, с. 15]. Отже, у справі про адміністративне правопорушення будь-які обставини і факти повною мірою пізнавані і не існує таких фактів і обставин, які ми не в силах були б розкрити і встановити в тій мірі, в якій це необхідно для правомірного вирішення справи. Іншими словами, завдання, що вирішуються у справі про адміністративне правопорушення, - конкретизація загальних завдань адміністративно-деліктного провадження. Пізнання - це взаємодія суб'єкта і об'єкта, результатом якого є нове знання про щось (про світ). Процес же пізнання включає в себе емпіричні і теоретичні знання. Не можна у практичній діяльності органу адміністративної юрисдикції отримати джерела доказів без їх збирання, перевірки і оцінки. А без доказів притягнення особи до адміністративної відповідальності порушує принцип презумпції невинуватості. На нашу думку, доказування є комплексним поняттям, що поєднує в собі як практичні дії, так і розумову діяльність суб'єктів адміністративно-деліктного процесу. Процес доказування має складові - елементи, які між собою взаємопов'язані. Така позиція підтверджується і загальними правилами доказування,закріпленими нормативно, і законами діалектики - як пізнання, так і доказування являють собою єдність розумової і практичної діяльності.

Чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення не заперечує існування процесу доказування під час здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення. Про це свідчать ст.ст. 251, 252 Кодексу. Водночас нормативне закріплення лише двох статей не створює належних умов для забезпечення такого багатогранного, явища як доказування. Останнє має відображатись через врегулювання його основних категорій: предмета, меж, суб'єктів, елементів, засобів доказування, умов допустимості, належності, достовірності, достатності доказів тощо.

Враховуючи наукові напрацювання і потреби практики здійснювати провадження у різних юрисдикційних справах, а також єдиний підхід у процесуальному праві (як різновиді юридичного процесу) до визначення спільних правових категорій, вважаємо доцільно в адміністративно-деліктній частині Кодексу про адміністративні правопорушення (проступки) виділити окрему главу під назвою „Доказування і докази” (оскільки дані поняття не співпадають), в якій закріпити положення про: доказування і його елементи: отримання, перевірку, оцінку і використання доказів, правила їх здійснення (в тому числі, й щодо допустимості, належності, достовірності, достатності доказів); предмет, межі і суб'єктів доказування; засоби доказування - докази та їх процесуальні джерела.

Стосовно процесу доказування, зміни в середовищі, як результат відображення в цьому середовищі події, і є тими фактичними даними, за допомогою яких тільки і можна судити про протиправну подію. Відповідно, сам процес виникнення доказів є процесом відображення. Оскільки будь-яка подія обов'язково відображається у навколишньому середовищі, процес виникнення доказів має необхідний, повторюваний і загальний характер, а отже, проявляється як закономірність. Після свого виникнення доказ стає об'єктивно існуючим явищем матеріального світу.

Діяльність суб'єктів доказування здійснюється у формі пізнання. Як і будь-яке інше пізнання, воно є відображенням у їх свідомості об'єктивної дійсності. Внаслідок відображення виникає інформація про вчинений проступок та його учасників. При дотриманні визначених процесуальним законом умов вона отримує доказове значення.

Безпосередніми засобами доказування виступають докази. Діяльність з доказування має такі функції: заміщення в юридичному вимірі реальної події знаковим еквівалентом, який наслідує (або симулює) реальну подію в її праворелевантних ознаках (симптомах); комунікативну; сугестивну; селекції й організації фактичних даних (матеріалів справи) і перетворення їх на докази в рамках правової позиції; фіксаторну [3, с. 16].

Результатом діяльності з доказування визнається система доказів, здатна відтворювати в усіх необхідних аспектах предмет доказування. Готових доказів у природі не існує, тому під час провадження у справі докази і їх процесуальні джерела швидше формуються на підставі здійснення пошукових, пізнавальних, посвідчувальних та правозабезпечувальних заходів. Система доказів реконструює дійсність, замінює реальні життєві події певними юридичними фактами. Внутрішнє переконання правозастосовувача виступає специфічною інтелектуально-психологічною реакцією на сформовану у справі конкретну сукупність доказів, яка за своєю кількісною і якісною визначеністю цілісна й завершена. Цілісність і завершеність сукупності доказів засвідчують її системний характер. Основне призначення системи доказів полягає в реконструкції дійсності, заміщенні реальних життєвих подій їх юридичними аналогами-фактами. Фактичні дані (докази) не можуть існувати самі по собі без відповідного джерела та носія. Доказ являє собою їх єдність. Джерелом потрібно вважати такі не заборонені законом джерела інформації, від яких може надходити доказова інформація. Процесуальними носіями фактичних даних є об'єкти, які можуть служити засобом фіксації, збереження та переносу доказової інформації в просторі та часі. гносеологічний правовий доказування адміністративний неповнолітній

При встановленні обставин вчиненого неповнолітнім адміністративного проступку орган (посадова особа) адміністративної юрисдикції використовує загальноприйняті закони логіки, категорії та інституції доказового права. Доказування у справах про адміністративні проступки неповнолітніх являє собою діяльність спеціально уповноважених органів (осіб) щодо одержання (збирання, формування, фіксації), перевірки (дослідження), оцінки і використання доказів, спрямовану на встановлення обставин справи, і як наслідок, застосування до винних заходів адміністративного виховного впливу (як виняток - заходів адміністративного стягнення) або закриття справи про адміністративний проступок неповнолітнього у випадках, передбачених законом.

Доказування не є статичним явищем і має певну динамічну сутність, іншими словами, це процес, а сукупність понять, що входять до категорії „процес”, характеризується такими ознаками:

1) характер виникнення;

2) хід його протікання;

3) швидкість;

4) наслідки [6, с. 17].

Кожний із елементів процесу доказування супроводжується уявним моделюванням події вчиненого правопорушення та процесів відображення його у зовнішньому середовищі. Цей процес пов'язаний з чуттєво-практичною діяльністю. Поняття „процес” означає послідовну зміну станів або явищ, яка відбувається закономірним порядком; хід розвитку чого-небудь. Доказувати - означає встановлювати істинність фактами. Процес доказування - послідовна зміна його елементів, яка відбувається закономірно.

Виходячи із гносеологічної і загальноправової сутності доказування, процес доказування становить розумову і практичну діяльність уповноважених органів і осіб, спрямовану на рух справи про адміністративний проступок неповнолітнього у міру одержання доказів.

Кожна адміністративно-деліктна стадія структурно складається із ряду дій, які, як правило, виконуються поетапно. Оскільки в адміністративно-деліктному процесі переважає думка щодо наявності певної кількості стадій за аналогією з іншими видами процесів: порушення справи про адміністративний проступок, адміністративне розслідування, розгляд і вирішення справи по суті, виконання постанови (рішення) у справі, перегляд постанови (рішення) у справі про адміністративний проступок [5; 7; 8], то можна стверджувати, що процес доказування, зважаючи на його гносеологічну і правову природу, властивий усім стадіям адміністративно-деліктного провадження (з певними особливостями щодо елементів доказування на кожній із них). Тому, на нашу думку, не повною мірою можна погодитись із російським дослідником процесу доказування у справах про адміністративні правопорушення Ф.П. Васильєвим, який стверджує, що доказування включає в себе лише два етапи - перший забезпечує збирання доказів, а другий - їх перевірку [4, с. 18].

Крім того, автор чітко розділяє таку етапність роботи з доказами залежно від уповноважених суб'єктів порушувати провадження і розглядати справу про адміністративне правопорушення по суті. Водночас є певні суперечності у твердженнях дослідника - з одного боку, виокремлюються лише два елементи процесу доказування: збирання і перевірка, причому перша здійснюється лише органом, який порушує провадження (складає протокол про адміністративне правопорушення), з іншого, зазначається, що у випадку недостатності доказів, особа, яка розглядає справу по суті, може виконати додаткові процесуальні дії з метою забезпечення повного доказування [4, с. 17-18]. Правова природа таких „додаткових процесуальних дій” вказує на характер збирання (формування) доказів, а не лише на їх перевірку. Для того щоб порівняти певні факти, отримані дані (як спосіб перевірки) на предмет їх доказового значення для справи, потрібно їх одержати (зібрати чи прийняти від певних осіб), тим більше, що законом надано право органу (посадовій особі) адміністративної юрисдикції заслуховувати пояснення особи, щодо якої здійснюється провадження у справі про адміністративний проступок, її законного представника, захисника. Крім того, і при порушенні провадження про адміністративний проступок, при адміністративному розслідуванні, і при розгляді справи по суті органом (посадовою особою) адміністративної юрисдикції здійснюється оцінка доказів або даних (інформації), які можуть стати доказами.

Отже, чітке розмежування процесу доказування на певні етапи, пов'язані з діяльністю різних суб'єктів адміністративної юрисдикції, є, на нашу думку, неправильним. Елементи процесу доказування взаємопов'язані, взаємообумовлені і є такими, що переходять з одного стану в інший. Вони виступають у єдності і взаємодії як відносно факту вчинення неповнолітнім адміністративного проступку (який доказується), так і окремої обставини, що входить у предмет доказування у цій справі. Разом з тим конкретні обставини вчиненого адміністративного проступку неповнолітнім, які вказують на необхідність прийняття певного рішення уповноваженою особою, можуть впливати на значимість того чи іншого елемента процесу доказування. Так, якщо виникає сумнів у правдивості повідомлених доставленим неповнолітнім даних щодо себе, свого віку, місця проживання тощо (за відсутності необхідних документів), то уповноважена особа, наприклад, КМСД, повинна перевірити такі дані, оцінити ситуацію, а потім прийняти відповідне рішення. Закономірності виникнення, існування і зникнення інформації про правопорушення і правопорушника є базовими щодо закономірностей доказування, роботи суб'єкта із доказами.

На підставі проведеного дослідження можемо констатувати, що доказування становить нормативно регламентовану інтелектуально-практичну діяльність з демонстративного відтворення значущих у контексті правової позиції обставин як фактів за їх можливими слідами (фактичними даними) шляхом означення останніх. В операціональному розумінні доказування полягає в одержанні (формуванні), дослідженні й оцінці та використанні доказів. Зазначеним операціям передує свідоме чи напівсвідоме визначення предмета доказування, а завершують їх мотивування й обґрунтування обраної правової позиції.

Список використаної літератури

1. Алексеев П.В. Теория познания и диалектика: [учебное пособие для вузов] / П.В. Алексеев, А.В. Панин. - М.: Изд-во „Высшая школа”, 1991. - 383 с.

2. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе / В.Д. Арсеньев. - М.: Юрид. лит., 1964. - 179 с.

3. Бочаров Д.О. Доказування у правозастосовчій діяльніості: загальнотеоретичні питання: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: спец. 12.00.01 „Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень” / Д.О. Бочаров. - Х.: Національна юридична академія ім. Я. Мудрого, 2007. - 23 с.

4. Васильев Ф.П. Доказывание по делу об административном правонарушении: автореф. дис. на соиск учен. степ. докт. юрид. наук: спец. 12.00.14 „Административное право; финансовое право, информационное право” / Ф.П. Васильев. - М., 2005. - 49 с.

5. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: [монографія] / Колпаков В.К. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 528 с.

6. Круглов О.М. Доказування і докази у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / О.М. Круглов. - Х.: Національний ун-т внутрішніх справ, 2003. - 18 с.

7. Кузьменко О.В. Теоретичні засади адміністративного процесу: монографія / Кузьменко О.В. - К.: Атіка, 2005. - 352 с.

8. Лук'янчиков Б.Є. Доказування як засіб встановлення істини / Б.Є. Лук'янчиков // Науковий вісник КНУВС. - 2006. - С. 38-40.

Размещено на allbest.ru