Обов’язкове медичне страхування - важливий аспект забезпечення прав громадян України на медичну допомогу

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет ДПС України

Обов'язкове медичне страхування - важливий аспект забезпечення прав громадян України на медичну допомогу

П.Є. Лівак, к.ю.н.

Анотація

Ключові слова: права громадян на медичну допомогу, правові і фінансові проблеми охорони здоров'я, реформи медичної галузі, медична допомога, обов'язкове медичне страхування.

Право на життя і здоров'я, як природне і невід'ємне право людини, визнають Організація Об'єднаних Націй та передова світова громадськість. З-поміж міжнародно-правових актів, у яких закріплено це право, необхідно виділити Загальну Декларацію прав людини [3], Конвенцію про права дитини [4], Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права [5] та ряд інших.

Загальна Декларація прав людини у частині 1 статті 25 наголошує, що, „кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідний для підтримання здоров'я...” [3].

Дещо конкретизує це положення стаття 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, частина 1 якої проголошує: „Держави, які беруть участь у цьому пакті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я” [5].

Конституція України у статті 49 закріплює право громадян на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування [1].

Медицина, яка займається питаннями здоров'я громадян, у сучасному світі відіграє надзвичайно важливу роль у житті людини, суспільства і цивілізації. Кожна без винятку людина зустрічається з нею при народженні і не розстається до самої смерті.

Кожного турбує насамперед стан справ із своїм здоров'ям, здоров'ям родичів, близьких, а не людства в цілому. Здоров'я, як свідчить статистика, залежить від умов проживання, праці, харчування, а також рівня і доступності медичного обслуговування. Тому для громадян України пріоритетним є питання щодо можливості отримати якісну медичну допомогу у будь-якому регіоні держави, а не загальні розмови про складну ситуацію щодо кризи у світі і країні, теоретичні висновки та ін. [7, с. 247].

За роки незалежності у Верховній Раді України на 2013 рік було зареєстровано 12 законопроектів щодо впровадження в медичній сфері України інституту обов'язкового медичного страхування, жоден з яких, поки що не набув статусу закону. Отже, існуючі проблеми (нормативно-правового регулювання) медичної сфери потребують розробки адекватних адміністративно-правових і фінансових механізмів забезпечення суспільних відносин у системі пацієнт - лікар - суспільство - держава при запровадженні інституту обов'язкового медичного страхування, що призведе до появи нових суб'єктів правовідносин, а саме: страховиків-суб'єктів, які практично реалізують медичне страхування, та страхувальників - осіб, які сплачують кошти на обов'язкове медичне страхування, а також суб'єкти - фонди обов'язкового медичного страхування та страхові медичні організації.

Медицина - це високотехнологічна, науко- та ресурсомістка галузь, яка потребує докорінного вдосконалення та державного регулювання. Сьогодні в Україні необхідно чітко визначити джерела фінансування та законодавче забезпечення діяльності медичної сфери, які базуються на засадах страхового принципу медичної допомоги як працюючому, так і непрацюючому населенню та економічно обґрунтувати механізм реалізації цього принципу.

На початку ХХІ століття запропоновано ряд нових підходів до побудови загальної системи регулювання діяльності медичної сфери в нових умовах ринкових відносин і різні аспекти запровадження інституту обов'язкового медичного страхування, які обговорюються на сторінках вітчизняної та зарубіжної літератури та були висвітлені у роботах науковців В. Акопова, М. Александровой С. Буряк, Я. Буздуган, Л. Воронової, З. Гладуна, І. Гуменюк, В. Журавля, П. Захватихати, Д. Карамишева, Н. Карпишина, В. Лехан, А. Малагардіса, Ф. Москаленка, В. Пашкова, К. Петерсона, О. Піщин, Я. Радиша, І. Решетнікова, В. Рудня, В. Рудого, І. Сенюти, І. Солоненко, С. Стеценко, В. Стеценко, Я. Шатковського, Я. Чапічадзе та ін.

Однак, незважаючи на велику кількість наукових праць зарубіжних і вітчизняних учених, які займалися дослідженнями соціально-економічних, фінансово-правових, організаційних та інших аспектів регулювання діяльності сфери охорони здоров'я, на сьогодні не вироблено єдиного системного підходу до вирішення проблем медичної галузі в умовах запровадження в Україні інституту обов'язкового медичного страхування.

Концепція структури фінансового забезпечення діяльності системи охорони здоров'я і його правового регулювання, на яку опиралася правова наука тривалий час в умовах відсутності в медичній сфері правил гри, побудованих на законах страхових принципів, а саме (діяльності інституту) обов'язкового медичного страхування на сьогодні уже не спрацьовує, оскільки не відповідає сучасним завданням і вимогам, які виникають у медичній сфері в умовах дії законів ринкових відносин та економічної кризи.

Актуальність теми дослідження для сучасного етапу розвитку держави характеризується високим інтересом до впровадження в систему охорони здоров'я інституту обов'язкового медичного страхування як одного із аспектів найважливіших складових соціальної сфери українського суспільства щодо підвищення рівня здоров'я, якості життя населення і його індивідуумів. Як і в усьому світі, в Україні прослідковуються тенденції до пошуку механізмів та шляхів виходу із кризи, яка відбулася за 20 років незалежності у медичній галузі. Головною метою державної політики в цьому напрямі є покращання рівня життя населення на основі забезпечення доступності всім без винятку громадянам високого рівня і якості медичної допомоги шляхом створення соціально-економічних, політико-правових і організаційних умов надання медичної допомоги/послуг, види, якість і обсяги яких повинні відповідати сучасному рівню розвитку медичної науки та практики, а також ресурсам, якими володіють держава і громадяни. Необхідно зауважити, що доступність і якість медичної допомоги населенню країни в сучасних умовах не досить ефективна, має певні проблеми, що відповідно впливає на перспективу розвитку всього суспільства і забезпечення національної безпеки.

Вирішення проблем медичної галузі України потребує вивчення і аналізу питань медико-соціальних, правових, історичних та економічних передумов впровадження інституту обов'язкового медичного страхування та шляхів їх реалізації в сучасних умовах, виходячи із досвіду розвинених країн світу. Досвід впровадження системи ОМС у Російській Федерації потребує уважного вивчення й аналізу проблем, з якими стикнулася система охорони здоров'я Росії, починаючи із прийняття у 1993 році Закону „Про обов'язкове медичне страхування громадян Російської Федерації" [2], оскільки проблеми медичної галузі Росії багато в чому подібні до умов розвитку медичної галузі України, і яка має значні здобутки у цій сфері, а також чималі проблеми.

Потреба в глибоких змінах ролі держави щодо правового регулювання і фінансового забезпечення сфери охорони України викликана необхідністю вирішувати такі питання:

- яким повинен бути достатній рівень (% внутрішнього валового продукту - ВВП) державних витрат на сферу охорони здоров'я;

- який відсоток (%) фінансового забезпечення повинний бути за рахунок Фонду обов'язкового медичного страхування, оскільки кошти Фонду повинні витрачатися тільки на безпосереднє надання медичної допомоги;

- які види медичної допомоги повинні залишатися у веденні держави, а які можуть бути передані в недержавний сектор;

- за рахунок яких джерел надаватиметься гарантований рівень (пакет медичних послуг) медичної допомоги населенню країни.

Доцільно зазначити, що питання правового регулювання і фінансового забезпечення діяльності медичної сфери в умовах дії обов'язкового медичного страхування пов'язане насамперед із балансуванням державного бюджету, а також їх необхідно розглядати з погляду економічної і медичної ефективності та критеріїв соціальної справедливості, виходячи із ступеня залучення держави в процеси перерозподілу національного доходу, при паралельному залученні інших джерел фінансування, а саме: джерел Фонду обов'язкового медичного страхування, добровільного медичного страхування, благодійних внесків та інших джерел, не заборонених законодавством України.

Головними напрямами реформ системи охорони здоров'я України є децентралізація, збільшення фінансування галузі, розробка і впровадження нових нормативно-правових актів щодо діяльності медичної сфери, при підвищенні якості освіти медичних працівників на фоні радикальних і ментальних трансформацій у суспільстві, враховуючи зміни, пов'язані із розпадом соціалістичної системи та її цінностей та появі нових умов економічної діяльності, побудованих на принципах законів ринкової економіки. Виходячи з цього, доступ громадян держави до медичної допомоги, а також ціни на медичні послуги повинні забезпечувати рівноправні умови для функціонування лікувально-профілактичних закладів усіх рівнів, водночас не пригнічуючи інтереси споживачів медичних послуг.

Необхідність у впровадженні інституту обов'язкового медичного страхування зумовлена потребою громадян отримати гарантовані державою рівень та обсяг медичних послуг незалежно від їх рівня добробуту та соціального стану [6, с. 163].

Діяльність і принципи організації обов'язкового медичного страхування побудовані за такими принципами:

1. Всезагальність - усі громадяни країни незалежно від віку, статі, стану здоров'я, національності, місця проживання, рівня доходу, соціального становища тощо мають право отримувати гарантований державою рівень медичних послуг.

2. Некомерційний характер - отримані під час здійснення ОМС прибутки спрямовують не туди, де вони швидше та інтенсивніше приростають, а власне на розширення страхових резервів ОМС.

3. Обов'язковість сплати страхових внесків до фонду ОМС всіма юридичними особами та працюючими громадянами. Для непрацюючих осіб джерелом внесків до фонду ОМС є загальнодержавні фонди соціального страхування.

4. Забезпечення державою доступності медичної допомоги всім громадянам на визначеному законодавством рівні завдяки здійсненню контролю за збиранням, перерозподілом і використанням коштів фонду ОМС [6, с. 163].

5. Встановлення законодавством розміру страхових платежів з фондів ОМС, обсягу і порядку їх сплати.

6. Незалежність рівня страхового забезпечення від обсягу індивідуальних внесків застрахованого.

Реалізація принципів ОМС забезпечується через програми обов'язкового медичного обслуговування, які ґрунтуються на законодавчо встановлених стандартах медичних послуг і нормативах використання ліків [6, с. 164] і спрямовані на підтримання належного рівня здоров'я їх учасників. охорона здоров'я законодавство медичний страхування

Програма обов'язкового медичного страхування включає:

- перелік груп захворювань, травм та їх наслідків, лікування яких здійснюється за рахунок фондів обов'язкового медичного страхування;

- обсяги, методики та терміни лікування;

- профілактичні та реабілітаційні заходи;

- критерії якості медичних послуг та їхню вартість;

- відповідальність медичних закладів і медичних працівників за дотримання вимог і нормативів Програми ОМС, а отже, реально гарантованого захисту прав пацієнтів.

Впровадження інституту обов'язкового медичного страхування в Україні має важливе значення, оскільки воно має всеосяжний, всезагальний, обов'язковий та некомерційний характер, що надзвичайно важливо в сучасних ринкових умовах функціонування медичної галузі, коли будь-який громадянин має право отримати медичну допомогу у разі втрати здоров'я незважаючи на те, чи може він цю допомогу оплатити. Але при цьому програми обов'язкового медичного страхування не можуть забезпечити лікування хвороб, які потребують надто великих затрат. Вирішенням таких проблем повинна займатися система добровільного медичного страхування (далі - ДМС), що не входить до питань, що розглянуто в нашому дослідженні.

Отже, виходячи із зазначеного вище, вважаємо, що необхідно ввести відповідну стратегію впровадження обов'язкового медичного страхування, а саме:

- зробити необхідною, соціально корисною ідею впровадження інституту обов'язкового медичного страхування на сучасному етапі розвитку країни;

- використовувати матеріали для поглибленого дослідження соціально-правових, фінансово-економічних, медико-демографічних, історичних і організаційних аспектів впровадження обов'язкового медичного страхування інших країн;

- ввести у практику організації охорони здоров'я найбільш ефективні і передові форми фінансового менеджменту; системи забезпечення і контролю якості медичної допомоги; захисту прав головних суб'єктів ОМС - пацієнтів;

- зробити існуючі медичні заклади, що надають медичні послуги, дійсно самостійними господарюючими суб'єктами та реально створити в Україні ринок виробників і ринок самих медичних послуг із рівними можливостями для всіх суб'єктів відносин різних форм власності держави;

- провести адаптацію медичної сфери до роботи в умовах ринкової економіки при запровадженні обов'язкового медичного страхування;

- економічно обґрунтувати, як ефективно і раціонально розпоряджатися інвестиціями, які можуть бути залучені у медичну галузь, у тому числі і позики іноземних інвесторів Всесвітнього банку реконструкції і розвитку, благодійних та інших фондів;

- визначити обсяги фінансування медицини за рахунок власних коштів одержувачів медичних послуг;

- розробити нові підходи у сфері вищої освіти для забезпечення підготовки медичних фахівців до роботи в умовах дії обов'язкового медичного страхування з урахуванням досвіду зарубіжних країн;

- встановити реальний та адекватний рівень оплати праці медичних працівників з метою захисту їх соціально-економічних інтересів і виробити правові механізми контролю попередження корупційної складової у системі відносин „пацієнт-лікар”;

- встановити легальний соціальний контракт між медичними працівниками та суспільством взагалі на заміну існуючих взаємовідносин, побудованих на принципах корумпованого суспільства.

На нашу думку, на сьогодні система соціального медичного страхування забезпечує вищий рівень доступності медичної допомоги всім категоріям населення, що дозволить якісніше і повніше забезпечити різноманітні потреби пацієнтів у наданні медичних послуг. Але найбільш важливим є те, що державне регулювання системи надання медичної допомоги населенню у сфері охорони здоров'я, яка буде побудована за принципом прямого обов'язкового державного медичного страхування, ефективніше, ніж державне фінансування лікувально-профілактичних установ у системі охорони здоров'я. Медицина, що спирається на соціальне медичне страхування, більше пристосована до ринкових умов і вимог, які висуває ринок до організації медичного обслуговування населення [9, с. 102-104].

Виходячи із необхідності не тільки теоретичних, але, насамперед практичних механізмів реалізації захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, які випливають із ч.2 ст.3 Конституції України [1], виникає потреба у визначенні змісту і спрямованості діяльності держави, а саме: в аспекті надання відповідного рівня і якості медичної допомоги у випадку виникнення проблем зі здоров'ям. При цьому потрібно наголосити, що механізми правового регулювання та фінансового забезпечення діяльності охорони здоров'я України при дії законів ринкових відносин в умовах функціонування інституту обов'язкового медичного страхування є одним із досить складних завдань правової науки, які потребують вирішення найважливіших складових процесу цього дослідження. Основна мета таких досліджень - виявити необхідні науково-теоретичні засади для нормотворчої і правозастосовної діяльності щодо їх практичного застосування, спрямованих на вирішення питань гарантування прав, свобод і законних інтересів у сфері надання громадянам держави відповідного рівня і якості медичної допомоги згідно зі світовими стандартами.

Список використаної літератури

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30.

2. Основи законодавства Російської Федерації про охорону здоров'я громадян: Закон РФ від 22.07.1993 р. №5489-1. Із змінами, внесеними Указом Президента РФ від 02.03.1998 р. №30-Ф3.

3. Загальна Декларація прав людини: Резолюція №1386 (XIV) Генеральної Ассамблеї' ООН 20.11.1959 р.

4. Конвенція про права дитини. 44 сесія Генеральної Ассамблеї ООН (резолюція №м 44/ 25 20.11.1989). Ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-ХІІ 27.02.91 р.

5. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. - Ст. 12.

6. Базилевич В.Д Страхування: підручник / [за ред. В.Д Базилевича]. - К.: Знання, 2008. - 1019 с. - (Київському національному університету імені Тараса Шевченка 175 років).

7. Лівак П. Правові засади реалізації прав людини на медичну допомогу / П. Лівак // Науковий вісник Національної академії ДПС України. - №4(26). - 2004. - С. 247.

8. Перспектива - 2010. Програма реорганізації медичної допомоги в Україні: матеріали першого Всеукраїнського з'їзду медичних працівників. - К., 1999. - 96 с.

9. Ливак П.Е. Законодательное обеспечение реформы здравоохранения в Украине / П.Е. Ливак // Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности: материалы 2-й Всероссийской научно-практической конференции, 26 марта 2004 г. Москва / [под общ. ред. С.Г. Стеценко]. - М.: Издательская группа „Юрист”, 2004. - С. 102-104.

Размещено на allbest.ru