Фінансово-правова природа податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет ДПС України

Фінансово-правова природа податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

В.В. Чайка, к.ю.н.

Анотація

Статтю присвячено з'ясуванню фінансово-правової сутності оподаткування житлової нерухомості в Україні. Проаналізовано сучасні вітчизняні джерела фінансового законодавства та розкрито окремі положення податково-правової доктрини у вказаній сфері. Виявлено та обґрунтовано необхідність у комплексному підході до правового регулювання оподаткування нерухомості на основі врахування рівня розвитку фінансово-правової науки та правосвідомості суспільства.

Статья посвящена раскрытию финансово-правовой сущности налогообложения жилищной недвижимости в Украине. Проанализированы современные отечественные источники финансового законодательства и освещены отдельные положения налогово-правовой доктрины в указанной сфере. Выявлена и обоснована необходимость комплексного подхода к правовому регулированию налогообложения недвижимости на основе учета уровня развития финансово-правовой науки и правосознания общества.

The article deals with the financial and legal essence of the housing real estate taxation in Ukraine. The modern home sources of financial legislation are analysed and the certain provisions of the tax-legal doctrine are revealed in the mentioned sphere. Necessity of the complex approach to the legal adjusting of the real estate taxation with the purpose of accounting the development of financial and legal science's level and the society's legal consciousness is found out and grounded.

Ключові слова: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; правове регулювання оподаткування нерухомості; місцеве самоврядування; місцеві бюджети.

У період з 1991 р. до теперішнього часу реформування податкової системи здійснюється практично безперервно. Зокрема, продовжується опрацювання нових фінансових механізмів оподаткування нерухомості; виробляється сучасний підхід до правового регулювання суспільних відносин у сфері оподаткування житлової нерухомості; створюється ефективний податковий механізм - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який може бути розглянуто як окремий правовий інститут.

Проте в умовах презентованої 6 серпня 2014 р. Кабінетом Міністрів України Концепції реформування податкової системи [1] складаються принципово нові правові погляди на вітчизняну систему оподаткування за окремими видами податків.

До проблем правового регулювання майнового оподаткування в цілому та податку на нерухоме майно зокрема у рамках науки фінансового права звертались Н.А. Богуславська, С.І. Калінін, А.С. Кравчун, І.Є. Криницький, М.П. Кучерявенко, О.Ю. Мацкевич, О.В. Покатаєва, І.В. Пронін та ін.

Метою статті є аналіз фінансово-правової сутності податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі вивчення сучасних джерел фінансового законодавства України.

На сьогодні Україна є унітарною (єдиною) державою, адміністративно-територіальні одиниці якої не мають ознак суверенітету [2]. Однак вказані особливості нашої держави унеможливлюють її ефективне функціонування та вирішення усіх завдань, що стоять перед нею, виключно на загальнодержавному рівні, а також обумовлюють наявність не лише унітарного устрою держави, але й другого рівня управління, а саме - місцевого самоврядування. Відповідно до ст.140 Конституції України [3, с. 15] місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Наявність завдань, які можуть бути ефективно вирішені виключно на рівні конкретних сіл, селищ, міст, у свою чергу, вимагає наділення місцевих органів влади як власними джерелами доходів (ч.1 ст.142 Конституції України [3, с. 15] та ст.63 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” [4, с. 20]), що забезпечують наявність необхідних ресурсів для вирішення завдань, що стоять перед ними, так і окремими повноваженнями з регулювання відносин, пов'язаних із формуванням дохідної частини місцевих бюджетів.

Необхідно зауважити, що як першої, так і другої з названих цілей значною мірою досягають за рахунок наявності у вітчизняній системі оподаткування місцевих податків, які в повному обсязі надходять до місцевих бюджетів, і на обчислення та сплату яких органи місцевого самоврядування можуть чинити істотний вплив.

Факт запровадження законодавцем у статті 265 Податкового кодексу України [5] 1 січня 2013 р. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також нового (з 1 квітня 2013 р.) механізму оподаткування житлової нерухомості зачіпає інтереси як платників податків, так і органів державної влади. Логічно, що найбільшою мірою в такій податковій новації зацікавлені органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких буде спрямовано надходження від податку на нерухоме майно, як це практикується у багатьох країнах.

Отже, саме з метою зміцнення фінансової основи місцевих бюджетів Постановою Верховної Ради України „Про основні напрями бюджетної політики на 2013 рік” [6], а також Проектом такої постанови на 2014 рік [7] до пріоритетних завдань податкової політики було віднесено розширення бази оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що, в свою чергу, дозволить органам місцевого самоврядування ефективно здійснювати свої обов'язки щодо соціально-економічного та культурного розвитку відповідних територій.

Проблема запровадження податку на нерухомість до вітчизняної податкової системи свого часу викликала гостру дискусію в суспільстві, що було підтверджено неодноразовим відкладенням його запровадження. Представники виконавчої влади упродовж ряду років наголошували на створенні умов для запровадження цього податку в Україні як стратегічної мети податкової політики в контексті її адаптації до стандартів ЄС. Проте кожного разу терміни запровадження податку зміщувалися на невизначений час. Спочатку зазначалося, що датою введення податку стане 1 січня, а згодом - 1 липня 2012 р. Однак, як показала практика, стаття 265 Податкового кодексу, норми якої регулюють порядок нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, почала діяти з 1 січня 2013 р.

Аналіз правової сутності досліджуваного податку, особливостей його правового регулювання, а також законодавчих ініціатив у цій сфері дозволяє зробити висновок, що основні складнощі пов'язані з правовою регламентацією та здійсненням податкового адміністрування вказаного податку, а також з відповідними процедурами (наприклад, складання і ведення державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Згідно з твердженням О.Ю. Мацкевича, податок на нерухомість - це правова форма покладення на фізичних і юридичних осіб заснованого на законі та забезпеченого силою державного примусу обов'язку щодо участі у формуванні публічного фонду грошових коштів (бюджету) для покриття суспільно значущих витрат на умовах індивідуальної безоплатності і безповоротності [8, с. 13].

У зв'язку з цим можна виділити декілька причин, що обґрунтовують важливе значення цього податку для місцевих бюджетів.

По-перше, податок на нерухомість є одним із небагатьох потенційних джерел наповнення дохідної частини місцевих бюджетів, що пов'язано зі збільшенням обсягу повноважень органів місцевого самоврядування, особливо з урахуванням такого напряму Концепції реформування податкової системи України [1] як децентралізація фінансів.

По-друге, об'єкт і базу оподаткування податком на нерухомість (встановлені п. 265.2265.3 ст.265 Податкового кодексу України [5] - загальна площа об'єкта житлової нерухомості) відносно легко визначити контролюючому органу за допомогою даних спеціально створеного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до ст.2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” Державний реєстр прав - це єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав [9, с. 140]. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, згідно з п.1 Положення про Державну реєстраційну службу України [10, с. 58] є Укрдержреєстр.

По-третє, існує реальна можливість прогнозування податкових надходжень, що є важливим з погляду формування видаткової частини місцевих бюджетів. Податок на нерухомість належить до податків, які менш схильні до різких змін, і, як правило, забезпечує стабільні податкові надходження, тобто є достатньо прогнозованим.

За своєю фінансово-правовою природою податок на нерухомість є прямим податком. Як відомо, прямі податки не стягуються при реалізації товарів і послуг, їх тягар неможливо перекласти на споживача. Виняток становлять податки на землю та нерухомість - при комерційному використанні об'єктів нерухомості вказані податки в деяких країнах можливо включити до орендної плати та плати за житло, ціни сільськогосподарської продукції тощо. Прямі податки є співмірними з платоспроможністю громадян, у зв'язку з чим їх стягнення впливає на доходи середніх і незаможних верств населення.

Тобто об'єкт оподаткування разом з іншими елементами юридичного складу податку визначає розмір податкового платежу. Чим вищими є кількісні характеристики об'єкта нерухомості, тим більшим буде обсяг податкового обов'язку. Це сприяє врахуванню фактичних можливостей платника податків, що, у свою чергу, є формою прояву такого засадничого принципу податкового законодавства як соціальна справедливість, встановленого у п.4.1.6 ст.4 Податкового кодексу України [5].

Джерелом податку є кошти, за рахунок яких сплачується або може бути сплачений податок на нерухомість. У теорії податкового права виділяють два джерела сплати податку - дохід платника (основне джерело) податків і його капітал (резервне джерело) [11, с. 12].

Необхідно також зазначити, що обов'язок щодо сплати податку пов'язаний з наявністю права власності (що має бути підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухомість) у платника податків на нерухоме майно. фінансовий правовий оподаткування нерухомість

Однак Податковий кодекс України [5] не містить визначення поняття „нерухоме майно”. Статтями 181-182 Цивільного кодексу України [12, с. 7] законодавець виділив нерухоме майно в самостійний об'єкт цивільного права та визначив особливості його правового режиму. Отже, норми та положення Цивільного кодексу України застосовують у правовому регулюванні відносин оподаткування нерухомості, що є яскравим прикладом поєднання публічно-правового та приватноправового методів регулювання податкових відносин. На думку І.В. Проніна, правовий режим нерухомості охоплює особливий порядок виникнення, зміни та припинення права власності й інших прав на нерухоме майно, а також наявність спеціальних вимог, що висуваються до угод з нерухомим майном (інститут державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень) [11, с. 17].

Важливим елементом юридичного складу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є правовий механізм податкових пільг відносно об'єктів житлової нерухомості, метою встановлення яких є пряме або непряме скорочення розміру податкового зобов'язання щодо окремих категорій нерухомості. Податкові пільги відносно нерухомого майна в Україні поділяють на три групи: звільнення від оподаткування, зменшення бази оподаткування та знижена ставка.

Звільнення від оподаткування - це податкова пільга, спрямована на виведення з-під оподаткування окремих об'єктів нерухомості, тобто скорочення бази оподаткування для окремих платників податків. Зокрема, відповідно до п.265.2.2 ст.265 Податкового кодексу України [5] не є об'єктом оподаткування об'єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності), будівлі дитячих будинків сімейного типу, гуртожитки тощо.

Зменшення бази оподаткування - це вид податкової пільги, що полягає у виділенні окремих складових із загального об'єкта оподаткування з метою зменшення на їхню величину об'єкта при нарахуванні та сплаті податку. Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об'єкт оподаткування, що безпосередньо зменшується [13]. Для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, така пільга встановлена у п. 265.4 ст.265 Податкового кодексу України [5] та полягає у зменшенні бази оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів і для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 250 кв. метрів. Також зменшення бази оподаткування за цим податком передбачено чинним законодавством для різних видів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 370 кв. метрів.

Пільгова ставка податку відносно об'єктів нерухомості - це пільга, спрямована на скорочення суми податкового платежу. Такою можна вважати ставку в 1% для квартир, загальна площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, загальна площа яких не перевищує 500 кв. метрів, що передбачена пп. 265.5.2-265.5.3 ст.265 Податкового кодексу України [5] для фізичних і юридичних осіб відповідно.

Також окремо хотілося б звернути увагу на юридичну колізію, що міститься в Податковому кодексі, щодо порядку визначення податку фізичним особам за 2013 рік.

Так, п. 18 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу передбачено, що першим базовим податковим (звітним) періодом для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для таких осіб є 2013 рік. Водночас у п. 4 підрозділу 10 „Інші перехідні положення” Податкового кодексу зазначено, що у 2013 році контролюючі органи не нараховують податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, фізичним особам - платникам податку і цей податок фізичними особами не сплачується.

З приводу цієї ситуації Міністерство доходів і зборів України надало Узагальнюючу податкову консультацію [14], де роз'яснило, що згідно з підпунктом 265.7.2 пункту 265.7 статті 265 Податкового кодексу податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Отже, у 2014 році фізичним особам податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нараховується за перший базовий податковий (звітний) період - 2013 рік і базою оподаткування буде житлова площа об'єктів житлової нерухомості, у т.ч. їх часток, оскільки згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

На нашу думку, таке трактування норм Податкового кодексу України центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері податкової та митної справи, є порушенням норми про ухвалення рішення в інтересах платника податків у разі, якщо норми Податкового кодексу України або іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, допускають неоднозначне трактування прав і обов'язків платників податків або контролюючих органів. На практиці це призводить до обмеження прав та погіршення становища платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з боку контролюючих органів, що є неприпустимим, зважаючи на принцип презумпції правомірності рішень платника податку, встановлений п.4.1.4 ст.4 Податкового кодексу України [5].

Отже, правове регулювання оподаткування нерухомості є комплексом законодавчо-організаційних заходів, здійснюваних державою в галузі податкових правовідносин щодо встановлення, зміни чи скасування податку на нерухомість, а також порядку його нарахування, сплати, контролю за його стягненням та податкової відповідальності. На нашу думку, комплексний підхід до правового регулювання оподаткування нерухомості повинен враховувати рівень розвитку фінансово-правової науки та правосвідомості суспільства. У протилежному випадку недотримання цього правила буде призводити до неефективності правових норм і механізмів.

Правове регулювання оподаткування нерухомості, будучи однією із складових фінансово-правової політики держави, виступає регулятором соціально-економічних відносин у цивільному обігу об'єктів нерухомості.

Вважаємо, що кінцевою метою правового регулювання оподаткування нерухомості має стати стимулювання підприємницької та інвестиційної діяльності, підвищення життєвого рівня населення держави, а не тільки реалізація фіскальної функції. Надмірне податкове навантаження, як відомо, призводить лише до спаду виробництва та ухилення від сплати податків. Тому органам державної влади необхідно віднайти такий рівень оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, що передбачав би оптимальний податковий тягар для фізичних і юридичних осіб, за якого б податок на нерухомість не чинив негативної дії на життєвий рівень населення, забезпечуючи в необхідному обсязі податкові надходження до місцевих бюджетів.

Список використаної літератури

1. Концепція реформування податкової системи України [Електронний ресурс].

2. Зайчук О.В. Теорія держави і права. Академічний курс: підруч. / О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 688 с.

3. Конституція України: станом на 15 трав. 2014 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. / Офіційний вісник України. - 2010. - №72/1. - С. 15. - (Спеціальний випуск).

4. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України №280/97-ВР: станом на 24 лип. 2014 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. // Офіційний вісник України. - 1997. - №25. - С. 20.

5. Податковий кодекс України: станом на 27 вер. 2014 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. // Офіційний вісник України. - 2010. - №92. - Т. 1. - Ст. 32-48.

6. Про основні напрями бюджетної політики на 2013 рік: Постанова Верховної Ради України №4824-VI: станом на 22 трав. 2012 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. // Офіційний вісник України. - 2012. - №41. - Ст. 15-69.

7. Про основні напрями бюджетної політики на 2014 рік: проект Постанови Верховної Ради України [Електронний ресурс].

8. Мацкевич А.Ю. Правовая природа налога на недвижимость: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.14 „Административное право; финансовое право; информационное право” / А. Ю. Мацкевич. - Москва, 2012. - 31 с.

9. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Закон України №1952-IV: станом на 6 серп. 2014 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. // Офіційний вісник України. - 2004. - №30. - Т. 1. - С. 140.

10. Про затвердження Положення про Державну реєстраційну службу України: Постанова Кабінету Міністрів України №219: станом на 2 лип. 2014 р. / Кабінет Міністрів України. - Офіц. вид. // Офіційний вісник України. - 2014. - №54. - С. 58.

11. Пронин И.В. Правовое регулирование налогообложения недвижимости: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.14 „Административное право; финансовое право; информационное право” / И.В. Пронин. - Москва, 2006. - 24 с.

12. Цивільний кодекс України: станом на 27 вер. 2014 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. // Офіційний вісник України. - 2003. - №11. - С. 7.

13. Бех Г.В. Податкове право: навч. посіб. / Г.В. Бех, О.О. Дмитрик, Д.А. Кобильнік та ін.; за ред. М.П. Кучерявенка. - К.: Юрінком, 2003. - 400 с.

14. Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: Наказ №263: станом на 25 квіт. 2014 р. / Міністерство доходів і зборів України [Електронний ресурс].

Размещено на allbest.ru