Відповідальність органів, що контролюють сплату податків та зборів в Україні: правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Відповідальність органів, що контролюють сплату податків та зборів в Україні: правовий аспект

В. Л. Грищук

У статті розглянуто правові гарантії та відповідальність органів, що контролюють сплату податків та зборів в Україні. Доведено, що правовий статус органів та їх посадових осіб багато в чому залежить від того, наскільки забезпечені їх права та свободи. Саме наявність гарантій дозволяє вважати ті чи інші права діючими.

В статье исследованы правовые гарантии и ответственность органов, контролирующих уплату налогов и сборов в Украине. Доказано, что правовой статус органов и их должностных лиц во многом зависит от того, насколько обеспечены их права и свободы. Именно наличие гарантий позволяет считать те или иные права действующими.

The article considers the legal guarantees and responsibility of controlling taxes and fees in Ukraine. We prove that the legal status of officials and their largely depends on how secured their rights and freedoms. It is the existence of guarantees suggests certain existing rights.

Ключові слова: соціальний захист, правовий захист, адміністративне правопорушення, адміністративний проступок.

Створення незалежної країни, прийняття Конституції України, затвердження концепцій адміністративної та податкових реформи роблять дослідження питань правових гарантій та юридичної відповідальності органів, що контролюють сплату податків, зборів, інших платежів актуальною. Адже виконання покладених на них обов'язків певною мірою залежить від рівня захищеності їх самих. Тобто правовий статус органів та їх посадових осіб багато в чому залежить від того, наскільки забезпечені їх права та свободи. Саме наявність гарантій дозволяє вважати ті чи інші права діючими. В юридичній літературі під гарантіями прав і свобод людини розуміють систему норм, принципів, умов і вимог, які забезпечують у своїй сукупності дотримання прав, свобод і законних інтересів людини [4].

Залежно від змісту та механізму дії розрізняють соціальні, економічні, політичні та правові гарантії. Науковці усі юридичні гарантії поділяють на нормативні та інституційні [4].

Розглянемо більш детально правові і соціальні гарантії працівників органів ДФС, які найчастіше є предметом дискурсів і найбільш цікаві у контексті нашого дослідження.

У ст. 356 ПКУ [6] зазначено, що держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені ст. 20- 23 Закону України „Про міліцію” [10].

Так, сьогодні серед науковців відсутня чітка позиція щодо розуміння змісту понять: „соціальний захист”, „правовий захист”, „соціально-правовий захист”.

Поняття соціального захисту особистості можна розглядати як у широкому, так і в вузькому розумінні. У першому випадку соціальний захист розуміється як економічний, правовий, екологічний, медичний та інші види захисту особистості від ущемлення її прав. У другому ж випадку цей термін може застосовуватися у зв'язку з захистом одного з перерахованих вище видів прав чи сукупності декількох їх видів.

Деякі вчені-юристи вживають таке поняття, як „соціально-правовий захист”, при цьому чіткого визначення даного терміна не дають. Інші правознавці схильні розділяти цей термін на два окремих поняття - „соціальний захист”, „правовий захист”, або ж зводять поняття соціально- правового захисту до одного з цих складових. Зокрема, у своїх наукових роботах правознавці вживають таке поняття, як „правова захищеність”. Зокрема, Б. М. Кондрашов зазначає, що правова захищеність працівників міліції насамперед є ступенем їх особистої безпеки, ініціативності, впевненості й авторитетності при здійсненні службових обов'язків, дозволених відповідними юридичними органами [3]. Автор даного визначення говорить лише про один з компонентів правового захисту працівників міліції - їх ініціативності, впевненості й авторитетності, говорячи про суб'єктивні характеристики правового захисту.

У законодавстві України такий термін як „соціально-правовий захист” не зустрічається. Аналіз законодавства, що регулює правовий та соціальний захист громадян, у тому числі і працівників податкової міліції, свідчить, що законотворча лексика здебільшого оперує поняттями „правовий захист” та „соціальний захист”. Зокрема, у ПКУ, Законі України „Про міліцію” та інших зазначені терміни вживано як окремі категорії, кожній з яких присвячені окремі статті.

На нашу думку, правовий захист працівників органів ДФС - система юридичних засобів, за допомогою яких уповноважені на те державні органи та посадові особи забезпечують реалізацію і захист законодавчо встановлених організаційно-правових гарантій з метою гарантування стану правової захищеності працівників органів ДФС.

Базуючись на викладеному вище можемо зробити висновок, що доцільніше буде вживати термін „соціально-правовий захист працівників органів ДФС”, під яким розуміють систему нормативно закріплених гарантій та юридичних засобів, за допомогою яких уповноважені на те державні органи, їх посадові особи та інші уповноважені на те суб'єкти забезпечують реальну можливість працівників органів ДФС ефективно використовувати законодавчо встановлені організаційно-правові заходи, а також користуватися тими пільгами та перевагами, які передбачені для цієї категорії громадян з метою компенсування певних обмежень та гарантування стану їх соціально-правової захищеності.

Таке розуміння соціально-правового захисту працівників органів ДФС характеризується складною системою елементів, які у своїй взаємодії надають соціально-правовому захисту працівників органів ДФС реальний характер. У даному випадку захист не зводиться тільки до системи юридичних засобів та гарантій чи до діяльності державних органів та їх посадових осіб, у такому підході він є невід'ємним компонентом правового статусу працівників органів ДФС, необхідною умовою для здійснення ними своїх професійних обов'язків, а також дозволяє їм задовольнити як професійні, так і особисті інтереси максимально можливою мірою.

Важко не погодитись із думкою О. Ю. Синявської про те, що важливою ознакою статусу будь-якої соціальної групи в суспільстві є її матеріальне становище [11]. Фінансування органів ДФС покликане насамперед забезпечити належний соціальний статус їхніх працівників. Одна з головних вимог персоналу органів ДФС - належне грошове утримання та забезпечення іншими матеріальними благами. За результатами досліджень західних фахівців, які вивчали механізм стимулювання професійної діяльності працівників податкових органів, найпривабливішим для них видом стимулювання є грошове винагородження [5]. Отже, заробітна плата (грошове утримання) - основне джерело доходів, тому її розмір є таким важливим. Проте теперішнє грошове утримання не тільки не сприяє досягненню цієї мети, а й призводить до зниження зацікавленості працівників органів ДФС у результатах своєї праці, до перегляду ставлення до служби, що, зокрема, проявляється або у звільненні з органів, або в пошуках і використанні незаконних шляхів для задоволення особистих потреб. Це становить реальну небезпеку, адже сталість органів ДФС (як і будь-якої державної організації) є можливою лише в разі зацікавленості їхніх працівників у службі саме в цій складовій механізму державного апарату.

Одним із напрямів соціального захисту працівників органів ДФС є житлове забезпечення. Конституція України закріплює право громадян, які потребують соціального захисту, на житло, що надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47). Житлова політика стосовно певної категорії працівників органів ДФС знайшла своє відтворення в Законі України „Про міліцію” [10]. Відповідно до положення статті цього закону, працівники мають пільги під час розподілу житла, житлова площа надається їм у першочерговому порядку, але водночас їм фактично не надають переваги перед іншими категоріями громадян України, які мають право на першочергове отримання житла, житлове законодавство останніх років перевантажене оціночними поняттями „першочергові пільги”, які, не будучи конкретизованими й забезпеченими відповідними юридичними гарантіями, втрачають своє соціальне значення. Сформульована норма ст. 22 Закону України „Про міліцію” на практиці є малоефективною.

Розглянемо інші соціальні гарантії, зокрема пов'язані з правом на соціальне забезпечення працівника органів ДФС, а також з правом на захист членів його сім'ї. Сюди можна віднести передбачені законодавством одноразові виплати і збереження за сім'єю загиблого працівника права на одержання житлової площі, до того ж у позачерговому порядку, компенсаційні виплати, передбачені як Законом України „Про міліцію” так і ПКУ, зокрема ст. 346. Але незважаючи на важливість зазначених заходів, вони мають переважно рекомендаційний характер, бо обов'язковість їх виконання нічим не підкріплюється, що в підсумку зводить нанівець зусилля законодавця в цьому напрямі. гарантія відповідальність податок

Орієнтація на розв'язання зазначених проблем важлива для будь-якої категорії громадян. Відмінність полягає в тому, що у громадській сфері повинні забезпечуватися умови для задоволення потреб громадян, а будуть вони реалізовані чи ні, справа самих громадян. На державній службі в органах ДФС інша ситуація: умови реалізації потреб посадових осіб цих органів забезпечуються державою, нею регламентуються й відповідні правові механізми.

Розв'язуючи цю проблему, необхідно звернутися до досвіду західноєвропейських держав, де працівники податкових служб мають реальні грошові надбавки, пов'язані з особливим характером виконуваних ними функцій, стажем роботи, сімейним станом, а також компенсації за неоднакову вартість життя в різних регіонах країни. У таких державах, як Велика Британія, Швеція, Швейцарія, для співробітників, які виконують свої функції здебільшого за місцем проживання, заробітна плата визначається з огляду на чисельність населення, що проживає на території обслуговування. У Франції, Німеччині, Швеції, Норвегії, Данії працівникам податкових органів надають безкоштовне або частково оплачене із державного чи муніципального бюджету житло і медичну допомогу. Також вони отримують медичні пільги, юридичну допомогу, які сплачуються з міського бюджету, про що складається відповідний трудовий договір [1].

Підсумовуючи, потрібно наголосити, що вкрай необхідним є розроблення нового механізму реалізації соціальних прав та гарантій посадових осіб органів ДФС із використанням економічних і юридичних засобів. Так, для реалізації права особового складу працівників органів ДФС на належний життєвий рівень необхідно вжити заходів з покращання та оптимізації оплати праці (встановити справедливий, відповідний трудовим затратам рівень оплати праці, провести реформування структури грошового забезпечення персоналу тощо). Крім того, доцільно розробити зміни до законодавства з урахуванням досвіду міжнародних принципів та стандартів у сфері соціального захисту й матеріально-правового забезпечення співробітників органів ДФС. Адже, незважаючи на діючі нормативно-правові акти, що регламентують матеріальне забезпечення, надання пільг, допомоги, турботу про працівників цих органів і членів їхніх сімей, не можна не звернути уваги на їх декларативність та необов'зковість значної частини відповідних документів. Отже, треба вилучити із законодавства, що регламентує соціально-правовий захист працівників органів ДФС, усі норми, що мають декларативний характер. Крім того, важливо створити дієвий механізм соціального забезпечення працівників органів ДФС, передбачивши відповідальність за невиконання встановлених нормативно-правовими актами заходів реалізації економічних та соціальних прав посадових осіб органів ДФС України.

Аналіз приписів чинного законодавства, якими врегульовані відносини, що виникають у зв'язку з протиправною поведінкою осіб, дозволяє стверджувати, що за загальним правилом суб'єктами юридичної відповідальності можуть бути фізичні особи, які досягли віку, визначеного нормами права, та є осудними.

Однак законодавець не обмежився встановленням тільки загальних ознак суб'єктів. З метою диференціації відповідальності різних категорій громадян у нормативних положеннях фіксуються ще й додаткові ознаки, виникнення яких зумовлене неоднаковим правовим положенням різних індивідуальних суб'єктів права. З метою диференціації відповідальності різних категорій громадян у нормативних положеннях фіксуються також і додаткові ознаки, виникнення яких зумовлене неоднаковим правовим положенням різних індивідуальних суб'єктів права. Такі додаткові ознаки можна поділити на дві групи: 1) спеціальні, які впливають на кваліфікацію протиправних діянь, іншими словами, - виступають конструктивними елементами складів правопорушень; 2) особливі, які не враховують при кваліфікації протиправних діянь, однак можуть визнаватися обставинами, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, або впливати на вибір примусових заходів, що підлягають застосуванню.

Цілком очевидно, що працівники органів, що контролюють плату податків, зборів, інших платежів, є суб'єктами юридичної відповідальності, яким характерні додаткові ознаки. Адже вони, перебуваючи на службі в органах, представляють державу, практично виконують її завдання та функції. Тому незалежно від того, як сприймається відповідальність зазначених суб' єктів - як двохаспектне явище чи тільки як наслідок порушення ними правових норм - під час вирішення питання про її обсяг і характер потрібно обов'язково враховувати факт перебування цих осіб на державній службі та специфічність наданих їм повноважень.

Критерії, які дозволяють окреслити характер діяльності працівників досліджуваних органів, на нашу думку, можна поділити на дві групи. Критерії першої групи стосуються діяльності службовця в межах державного органу. Це, наприклад, значення його праці в реалізації функцій органу, ступінь самостійності у здійсненні наданих повноважень, характер взаємовідносин з іншими службовцями. Критерії другої групи відображають специфіку відносин працівника ДФС з будь-якими, можливо підвладними йому об'єктами управління. Основними серед критеріїв другої групи вважаємо є юридична значимість виконуваних службовцем функцій, а також форми та методи управління, які використовуються ним при здійсненні цих функцій.

Наведені критерії заслуговують на увагу, оскільки їх визначення призводить до висновку про владність повноважень працівника ДФС, яка проявляється у нав'язуванні ним своєї волі іншим суб'єктам, керуванні їх поведінкою в напрямі, визначеному правовими нормами. Наявність владних повноважень зумовлює підвищену відповідальність наділених ними осіб за результати своєї службової діяльності.

Фактичною підставою адміністративної відповідальності, що дозволяє притягнути особу до неї, є вчинення адміністративного правопорушення (проступку). Частина 1, ст. 9 КпАП України визначає адміністративне правопорушення (проступок) як протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за який законом передбачено адміністративну відповідальність. Необхідно наголосити, що в наведеному визначенні одночасно вживаються й ототожнюються два терміни і, тим самим, два поняття: „адміністративне правопорушення” і „адміністративний проступок” [2].

Органи ДФС представляють виконавчу владу й утворюються для реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

У зв'язку з цим адміністративна відповідальність працівників ДФС має ряд особливостей, зумовлених їх завданнями, реалізація яких вимагає дотримання єдиноначальності і дисципліни з метою ефективного здійснення роботи щодо запобігання злочинам та іншим правопорушенням. Тобто розкриття та розслідування, забезпечення діяльності ДФС. Саме це обумовило особливий порядок реалізації адміністративної відповідальності відповідно до ст. 15 КУпАП працівників ДФС.

На нашу думку, відповідальність працівників ДФС за адміністративні проступки визначають як відповідальність, що характеризується специфічним порядком застосування та зумовлюється особливим правовим статусом працівників ДФС.

Враховуючи особливий правовий статус зазначених суб'єктів та особливості застосування до них адміністративної відповідальності, адміністративну відповідальність працівників ДФС потрібно визначити як форму їхньої юридичної відповідальності, що характеризується особливим порядком реалізації, зумовленим специфікою несення служби в органах ДФС України, яка може наставати, як виняток, за вчинення правопорушень прямо передбачених для зазначених осіб адміністративним законодавством.

Отже, за вчинення адміністративних правопорушень може наставати не тільки адміністративна, а й дисциплінарна відповідальність. Її особливістю є те, що адміністративна відповідальність працівників ДФС - характерна риса дуалізму, а саме, наслідком вчинення адміністративного правопорушення є як адміністративна, так і дисциплінарна відповідальність. Так, відповідно до Дисциплінарного статуту ОВС України на осіб рядового і начальницького складу податкової міліції (згідно зі ст. 354.6 ПКУ) можуть накладатися такі дисциплінарні стягнення: зауваження; догана; сувора догана; затримка в присвоєнні чергового спеціального звання на термін до одного року; попередження про неповну службову відповідність; зниження в посаді; зниження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів.

Необхідно також зазначити, що працівники органів ДФС можуть бути притягнені до дисциплінарної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.

У випадку вчинення корупційних діянь до особи можуть бути застосовані заходи юридичної відповідальності. Особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення передбачені ст. 22 Закону. Так, дострокове припинення повноважень посадової особи на посаді, звільнення, що здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, звільнення посадової особи з органів ДФС у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, а також відсторонення такої особи від виконання службових повноважень у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Конституцією, ПКУ і іншими законами України.

Інші особи, яких притягнуто до адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня отримання органом ДФС копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом.

Про звільнення особи з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення керівник органу ДФС у триденний строк письмово повідомляє суд, який постановив обвинувальний вирок або прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення за корупційне правопорушення та вищестоящий орган.

З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення за рішенням керівника органу ДФС, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій органу, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.

Крім КЗППУ, інші нормативно-правові акти також торкаються питань дисциплінарної відповідальності за вчинення корупційних діянь.

Закон України „Про засади запобігання і протидії корупції" [8] встановлює також такі правові наслідки при вчиненні корупційного правопорушення.

Так, особа, щодо якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченої у вчиненні злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом, до розгляду справи судом, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України.

Редакцією ст. 52 Закону України „Про державну службу” [7] визначено підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення державними службовцями низки дисциплінарних проступків, зокрема таких як: перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення, не вжиття передбачених законом заходів щодо усунення конфлікту інтересів та порушення правил професійної етики службовця. Міністерство юстиції України, після набрання чинності вказаної статті, вносить до реєстру відомості про осіб, які вчинили зазначені дисциплінарні проступки.

Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у триденний строк з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, порядок формування та ведення цього реєстру затверджено наказом Міністерства юстиції України [9].

Кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку, а кошти у встановленому судом розмірі вартості незаконно одержаних послуг чи пільг стягненню на користь держави. (ст.ст. 21, 24, 26 Закону [8]).

Отже, у процесі проведеного дослідження виокремлено найбільш характерні проступки, що можуть здійснювати посадові особи органів ДФС, які є підставою для притягнення до адміністративної діяльності за вчинення корупційних правопорушень. До них віднесено: несвоєчасне подання декларації про доходи або неподання такої декларації; несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунку або неповідомлення про відкриття такого рахунку; незаконне розголошення інформації; незаконне використання інформації; надання службовій особі неправомірної вигоди безпосередньо для такої чи для іншої особи; використання службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання за це неправомірної вигоди, бездіяльністю суб'єкта проступку щодо обов'язку для вжиття передбачених законом заходів у разі виявлення корупційного правопорушення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Губанов А. В. Полиция государств Западной Европы: основные черты организации и деятельности / Губаков А. В. - М., 1990. - 63 с.

Звіт про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції у 2013 році Міністерства юстиції України [Електронний ресурс] - Режим доступу: minjust.gov.ua/ file/36531 .

Кондрашов Б. Н. Правовые основы организации и деятельности милиции России: автореф. дис. на здоб. наук. ст. юрид. наук / Б. Н. Кондрашов. - М., 1992. - 20 с.

Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн / Георгіца А. З. [Електронний ресурс] - Режим доступу: lection.com.ua/pravo/kpzk/pravovi-garantiyi-osnovnih-prav.

Матюхіна Н. П. Сучасні проблеми управління персоналом податкових органів України: наук.- практ. посібн. / Матюхіна А. З.; за заг. ред. О. М. Бандурки: - Х.: Державне спеціалізоване вид-во „Основа”, 2002. - 126 с.

Податковий кодекс України.

Синявська О. Ю. Проблеми правового захисту працівників органів внутрішніх справ як суб'єктів правоохоронної діяльності / О. Ю. Синявська // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2004. - Вип. 25. - С. 317-327.

Размещено на Allbest.ru