Правова культура в контексті розбудови правової системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВА КУЛЬТУРА В КОНТЕКСТІ РОЗБУДОВИ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Старостюк А.В.

кандидат юридичних наук, доцент,

Кармаліта М.В.

кандидат юридичних наук, доцент

Національний університет державної

Статтю присвячено характеристиці категорії «правова культура». Продемонстровано її значення для формування громадянського суспільства та правової держави в Україні. Визначено основні теоретичні та практичні проблеми, які пов'язані з правовою культурою та її впливом на процес розбудови і функціонування правової системи України.

Ключові слова: культура, правова держава, правова культура, правова система, праворозуміння.

Статья посвящена характеристике категории «правовая культура». Продемонстрировано ее значение для формирования гражданского общества и правового государства в Украине. Определены основные теоретические и практические проблемы, связанные с правовой культурой и ее влиянием на процесс развития и функционирования правовой системы Украины.

Ключевые слова: культура, правовое государство, правовая культура, правовая система, правопонимание.

Scientific article devoted to the characterization of the category of “legal culture”. There are demonstrated its importance for the formation of civil society and the legal state. In this article determined major theoretical and practical issues related with the legal culture and its influence on the process of development and operation of the legal system of Ukraine.

Key -words: culture, legal state, legal culture, legal system, legal thinking.

Вступ

Проблеми становлення української державності, інтеграція України в європейське й світове співтовариство, розбудова правової та соціальної держави обумовлюють необхідність модернізації правової системи суспільства, забезпечення верховенства права у сфері суспільних відносин, панування справедливості та гуманізму, захисту прав і свобод людини як вищої соціальної цінності.

Вирішення цих питань є можливим лише за умови належного рівня правової культури як суспільства в цілому, так і соціальних груп та окремих осіб. Це зумовлює актуальність питань, які пов'язані з дослідженням сучасної моделі української правової культури, яка мала б не лише теоретичне, а й практичне значення для вирішення питань розбудови правової системи України.

Питання правової культури постійно знаходяться в полі зору значної кількості як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Цій тематиці присвячені роботи Є. Аграновської, С. Алексеева, А. Бондарева, Л. Герасіної, В. Головченка, М. Горшеньової, М. Ковальзона, М. Козюбри, А. Крижанівського, І. Осики, П. Рабіновича, В. Співака, А. Улєдова та інших.

Незважаючи на численні публікації щодо вивчення проблем правової культури, поки що не існує цілісної концепції, яка б врахувала весь накопичений спектр знань і базувалася на філософських, конкретно-соціологічних дослідженнях та даних юридичної науки й практики.

Постановка завдання

Метою цієї статті є розгляд теоретичних та практичних проблем, які пов'язані з правовою культурою та її впливом на процес розбудови і функціонування правової системи України.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити такі завдання: визначити поняття «культура»; виявити особливості, які характеризують менталітет українського народу, що має суттєвий вплив на його культуру в цілому та правову культуру зокрема; визначити ціннісні орієнтири сучасного етапу розвитку правової системи України; охарактеризувати роль правової доктрини в процесі формування правової політики держави, вдосконалення законодавства та практики його застосування; вказати на необхідність переосмислення концептуальних підходів щодо праворозуміння, які є показником рівня правової культури та функціональної спрямованості національної правової системи; визначити роль ціннісних аспектів права в контексті розвитку правової системи України.

правова культура

Результати дослідження

Розпочинати вивчення питань щодо розуміння правової культури, на нашу думку, доцільно з усвідомлення того, що вона є невід'ємною частиною загальної культури народу, є відображенням його менталітету та рівня розвитку. У зв'язку із цим виникають закономірні питання: які саме особливості характеризують український народ? Що саме вплинуло на процес формування його культури в цілому і правової зокрема?

Відповідь на поставлені запитання доцільно формулювати виходячи з розуміння самого поняття «культура». Не вдаючись до детальної характеристики існуючих у літературі підходів щодо розуміння культури [1; 2], зазначимо, що культура - це не самі явища, матеріальні чи духовні, а їх характеристики з точки зору змін та розвитку. Тому, як підкреслює А. Улєдов, її можна розглядати як якість, що властива суспільним явищам, і перш за все самій людині як суб'єкту історичного процесу. Співвідношення між суспільством і культурою виступає як співвідношення не цілого й частини, а цілого і його якості [3, с. 175].

Підтримує зазначену думку А. Семитко, зазначаючи, що «поняття «правова культура» завжди передбачає оцінку «якості» правового життя того чи іншого суспільства та порівняння її з найрозвиненішими правовими зразками, ідеалами та цінностями» [4, с. 330-331].

Визначення культури як якісного стану, який виражається в досягнутому рівні розвитку суспільства порівняно з попередніми його рівнями, може розглядатися, як загальне визначення. Воно є методологічною основою для характеристики такого різновиду культури як правова.

Правова культура - це якісний стан існування та розвитку всієї правової дійсності, що визначається рівнем правосвідомості, ступенем її прогресивності, масштабами й глибиною юридичної освіти в країні, професійною підготовкою юристів, ступенем розвитку юридичної науки та практики.

Повертаючись до поставленого нами запитання щодо особливостей українського менталітету, на основі якого йшов процес формування правової культури, зазначимо, що в ньому міцно «засіла» парадигма демократії, яка бере свій початок ще із Стародавньої Греції. «На відміну від європейських країн, з їх ідеями королівських династій, східно-слов'янський етнос завжди наближався до демократичних або до анархічних форм правління - у ранніх слов'ян важливі рішення приймались не вождем, а народними зборами, у Київській Русі провідну роль відігравало віче» [5, с. 308-309].

«Українська демократичність знайшла своє відображення в першій конституції, складеній Пилипом Орликом. Це зібрання законів було засновано на традиціях козацького права і раціональній європейській думці часів Просвітництва. З'явившись на вісімдесят років раніше французької «Декларації прав людини і громадянина» і на шістдесят років раніше американської «Декларації незалежності», своєю актуальністю і високим рівнем демократичних ідей вона випередила віяння Французької революції, яка повалила монархічний лад» [5,с. 309].

М. Грушевський зазначав: «В порівнянні з народом великоруським український є народом західної культури - одним з найбільш багатих східними, орієнтальними впливами, але все-таки по всьому складу своєї культури й свого духу народом західним...» [6, с. 13].

Цінною, на наш погляд, з точки зору віднесення України до західного типу культури, є думка Д. Донцова, який підкреслював «європейськість» українського суспільства. Головним чинником такого становища він вважав вплив германо-литовської культури. «Се вона вложила в нас індивідуальну психіку, її активність... Литовський статут, Магдебурзьке право, незалежна від світської влади церква..., церковні братства, козацькі товариства (ідея «лицарства», що лежала в їх основі, також чисто європейська), становий конституціоналізм, зрештою приватна власність - все се були урядження, що виробили з нації європейський тип колективу, збудованого не на московськім принципі приказу, тільки на антійсько-європейськім-самоуправи» [7,с. 108].

Подібної точки зору дотримувався і М. Драгоманов: «Устрій козаччини був більш подібний до устрою теперішніх вольних держав європейських... ніж Московське царство і теперішня Російська імперія» [8, с. 570].

Однак силою історичних обставин Україна була втягнута у вирву азіатської культури Російської імперії, у якій завжди переслідувались будь-які прагнення до незалежності.

Тривалий період перебування України в складі Російської імперії негативно позначився на різних сферах життя українського народу. Це призвело до того, що Україна почала втрачати свою європейськість.

Особливо важко витримувала жорсткий східний деспотизм російського царату національно-індивідуалістична, орієнтована на захід, українська психологія, що спричинило формування в українського народу таких рис як провінційність, конформізм тощо.

Занедбаним та позбавленим власного розвитку було правове життя України в складі Російської імперії. У XVIII - XIX століттях не з'явилось жодного твору, який за типом і масштабом впливу на суспільну думку можна було б порівняти з локковськими трактатами про державне правління в Англії, із суспільним договором Ж-Ж. Руссо у Франції, філософсько-правовими роботами Г. Гегеля в Німеччині. Це підтверджує те, що філософія права в точному значенні цього слова в культурній спадщині українського народу була фактично відсутня.

Звертаючись до минулого ми намагаємось знайти цілющі ліки проти найновіших форм правового безкультур'я й нігілізму. Однак російська філософія - сумнівний і ненадійний союзник у нашій сьогоднішній боротьбі за право й правову культуру. «Російський народ не вважав право основою соціального ладу. У законах він бачив примхи царя і спосіб адміністративного управління» [9, с. 179].

В умовах зростання радянського тоталітаризму українська національна інтелігенція все ж спромоглася на те, що в 20-х - на початку 30-х років вона виявила феномен українізації. Однак це не привело до позитивного результату, оскільки режим робив усе можливе, щоб не допустити в її середовищі будь-яких проявів національно-демократичної свідомості.

Усе це дає можливість усвідомити глибину трагічності історії українського народу: «...демократія в Україні «спала летаргічним сном». Однак її непорушні істини - домінанта права, відсутність авторитарного правління, чесні вибори - до сьогоднішнього дня вже «прокинулись», і, хочеться вірити, остаточно» [5, с. 310].

Однак для реалізації основних цінностей щодо правового життя українського суспільства недостатньо однієї віри. Потрібна продумана, цілеспрямована й системна діяльність щодо якісного наповнення функціонування всієї правової системи, та кожного з її структурних елементів зокрема.

Сучасний етап розвитку правової системи України характеризується суттєвою зміною ціннісних орієнтирів. Це стосується питань визначення місця людини в системі існуючих правовідносин та захисту її прав та свобод.

У цьому контексті важливого значення набувають питання ролі правової доктрини та її впливу на визначення напрямів правової політики держави, на вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування.

Виконуючи роль концептуальної основи щодо процесу нормотворчості, правова доктрина, у той же час пропонує шляхи вирішення проблемних аспектів, які виникають у процесі застосування норм права, суттєво впливаючи на рівень правової культури тих осіб, які здійснюють правозастосовну діяльність.

Уже неодноразово наголошувалося, що зв'язок правової науки, законодавства та практики його застосування є не на стільки стійким, як це вимагають реалії сьогодення.

Результати наукових досліджень, що виконуються на замовлення органів державної влади, як правило, не мають практичного впровадження та залишаються пропозиціями рекомендаційного характеру. Крім того, швидка зміна векторів розвитку та функціонування механізму держави, що пов'язана із змінами в політичній системі, відкладає «на потім» або взагалі знецінює продукти НДР.

Якщо ж вести мову про зв'язок освіти, науки та практики, то вважаємо за доцільне нагадати про вимогу професійності викладача, обов'язком якого є відслідковування основних тенденцій розвитку відповідної сфери.

Значний внесок у розвиток питань присвячених національній правовій системі, процесу її становлення та перспектив функціонування здійснено Національною академією правових наук України. Мова йде про п'ятитомне академічне видання «Правова система України: історія, стан та перспективи» [10], яке отримало у 2012 році Державну премію в галузі науки й техніки.

З метою підвищення ефективності функціонування правової системи України доцільним є концептуальне переосмислення існуючих підходів щодо праворозуміння. Від того, який тип праворозуміння обирається за основу залежить, по-перше, функціональна спрямованість національної правової системи. По-друге, праворозуміння є виразом різноманітних поглядів, суджень й оцінок, виразом рівня правової культури в цілому. Якщо в праві більшою мірою виявляються його ціннісні аспекти (духовні, моральні тощо) - це створює відповідну позитивну основу щодо переведення їх в площину практичної реалізації у вигляді прав та свобод людини. У цьому контексті доцільно зазначити, що ще «Декарт і Кант... розуміли ідеальне, ідеал не як дещо існуюче в оціночному відношенні людини, а як реальне явище, подію... проблема цінностей у Канта - це не проблема віри людини в ідеали, вищі цінності. У нього йдеться про інше - про участь людини з її зусиллям у реальному житті, відмінному від нашого, у реальному житті деяких онтологічних абстракцій порядку або так званих вищих, досконалих об'єктів» [11, с. 276-277].

Саме правові цінності є базовими елементами структури правової культури. Вони дають можливість розуміти правову культуру як якісний стан існування та розвитку всієї правової дійсності, відображають більш високий рівень функціонування суб'єктів у правовій сфері.

Сучасний період розвитку правової системи України характеризується необхідністю врахування всіх існуючих підходів розуміння права та позитивних ознак, які існують у межах тієї чи іншої концепції праворозуміння. Однак слід пам'ятати, що саме ідеї природного права містять у собі ті ціннісні характеристики, які необхідно розглядати як першооснову та інструмент реформування правової системи України.

Ідеальним станом функціонування політико-правової системи в Україні, на думку Н. Оніщенко, була б постійна участь громадян на всіх етапах політичного процесу, починаючи від формування владних структур і закінчуючи ухваленням тих або інших політико-управлінських рішень [12, с. 3].

Однак сучасний стан розвитку українського суспільства характеризується низьким рівнем правосвідомості, правової культури, що відображається в нестабільності сучасного правового середовища, у несистемному характері законодавчих і нормативних актів, коли прийняті закони часто не відповідають один одному тощо [13, с. 76].

Продовжуючи думку про рівень нормотворчої діяльності в Україні, зазначимо, що «розглянувши питання щодо конституційності норм понад 150 законів та інших правових актів, Конституційний Суд України визнав більше ста з них неконституційними, що мало наслідком втрату ними чинності [14, с. 5-6].

Відповідно до повідомлення Урядового уповноваженого в справах Європейського суду з прав людини Н. Кульчицького Україна, починаючи з 2001 року, виплатила майже 147 мільйонів гривень компенсацій за порушення прав людини - на виконання рішень Страсбурзького суду. Переважна більшість скарг громадян до Європейського суду з прав людини стосуються тривалого невиконання рішень національних судів і надмірної тривалості судового розгляду [15, с. 7].

Цей приклад є свідченням того, що правова культура суб'єктів, діяльність яких пов'язана з процесом правотворчості, знаходиться в критичному стані.

На процес становлення й функціонування правової системи України негативно впливає те, що довіра громадян до права, до можливості його ефективно впливати на процес регулювання суспільних відносин є незначною. Громадяни знаходяться в ситуації «ходаків» за захистом своїх прав і законних інтересів, постійно відчуваючи на собі вплив усіх негативних наслідків, функціонування розбалансованої правової системи перехідного суспільства.

Висновки

Здійснений авторами статті аналіз стану правової культури в Україні дає можливість зробити такі висновки. Невід'ємною складовою процесу розбудови правової системи України є правова культура. У цьому контексті автори дотримуються думки про те, що правова культура сучасного українського суспільства несе на собі відбитки історичного минулого нашого народу, потребує спільних зусиль як науковців, так і практичних працівників щодо подолання негативних тенденцій на шляху її формування.

Оптимізм і віру в європейське майбутнє України, у розвиток демократичних цінностей надає активізація ролі громадянського суспільства, яке є інституційною умовою розвитку правового суспільства та здатне формувати й удосконалювати правову систему України, наповнюючи кожний з її елементів якісно новим змістом. Саме від рівня правової культури, яким мають бути пронизані всі елементи функціонування правової системи України, в остаточному підсумку залежить доля політико-правових реформ, реформування судової системи, якість нормативно-правових актів, стан юридичного забезпечення та захисту основних прав і свобод людини й громадянина, панування принципів верховенства права й правових законів.

Список використаних джерел

1. Зворыкин А.А. Определение культуры и место материальной культуры / А.А. Зворыкин. - М., 1984.

2. Злобин Н.С. Культура и общественный прогресс / Н.С. Злобин. - М.: Наука, 1980.-304 с.

3. Уледов А.К. Духовная жизнь общества: проблемы методологии исследования / А.К. Уледов. - М.: Мысль, 1980.

4. Семитко А.П. Теория государства и права: [учеб, для вузов] / под ред. В.М. Корель- ского и В.Д. Перевалова. - М.: Инфра. М-Норма, 1997.

5. Стражный А. Украинский менталитет / А. Стражный. - К.: Издательство Подолина, 2008.-384 с.

6. Грушевський М. На порозі нової України / М. Грушевський. - К., 1918. - 37 с.

7. Донцов Д. Підстави нашої політики / Д. Донцов. - Відень, 1921. -210 с.

8. Драгоманов М.П. Вибране / М.П. Драгоманов. - К., 1991. - 678 с.

9. Давид Рене. Основные правовые системы современности / Давид Рене. - М., 1988.-496 с.

10. Мамардашвили М.К. Кантианские вариации / М.К. Мамардашвили. - М.: АГРАФ, 1997. -312 с.

11. Правова система України: історія, стан, перспективи: у 5 т. / за заг. ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pravo-izdat.com.ua/books/ products/329/Pravova-sistema-Ukrayini-istoriya-stan-ta-perspektivi-U-5-tomah.html.

12. Оніщенко Н.М. Правове регулювання та правовий вплив: поняття, взаємозумовленість та відмінність / Н.М.Оніщенко II Держава і право: збірник наукових праць. - 2004. -Вип. 25.-С. 3-7.

13. Білий П. Правова держава і правова культура: взаємозв'язок та результативність / П. Білий II Право України. - 1997. - № 12. - С. 75-78.

14. Толовій А. 15 років конституційному правосуддю в Україні: досягнення, проблеми і перспективи / А. Толовій II Захист прав людини органами конституційної юстиції: можливості і проблеми індивідуального доступу: матер, міжнар. конференції (м. Київ, 16 вересня 2011 року) / відп. ред. А.С. Головін. - К.: Логос, 2011. - С. 5-6.

15. Права і свободи людини і громадянина в Україні (доктрина Європейського суду з прав людини і конституційного Суду України): [навч. посібник]. - К.: Юрінком Інтер, 2013. - 376 с.

Размещено на Allbest.ru