Сучасна кримінальна процесуальна політика як чинник формування концепту якості кримінальних процесуальних рішень

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУЧАСНА КРИМІНАЛЬНА ПРОЦЕСУАЛЬНА ПОЛІТИКА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУ ЯКОСТІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ РІШЕНЬ

Глинська Н. В.,

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

сектора дослідження проблем судової діяльності

Анотація

У статті розглянуті основні напрями сучасної кримінальної процесуальної політики, що є принциповими для формування адекватного уявлення про вимоги до якості кримінальних процесуальних рішень. Автором з'ясовані форми реалізації цієї політики в нормотворчій та правозастосовній діяльності, визначено характер її впливу на модифікацію правозастосовної діяльності в сучасних умовах побудови правової держави.

Ключові слова: кримінальна процесуальна політика, кримінальне процесу- альнерішення, стандарти доброякісності, гуманізація.

Аннотация

В статье рассмотрены основные направления современной уголовной процессуальной политики, которые принципиальны для формирования адекватного представления о требованиях к качеству уголовных процессуальных решений. Автором установлены формы реализации этой политики в нормотворческой и правоприменительной деятельности, определен характер её влияния на модификацию правоприменительной деятельности в современных условиях построения правового государства.

Ключевые слова: уголовная процессуальная политика, уголовное процессу- алъноерешение, стандарты доброкачественности, гуманизация.

Abstract

The article describes the main trends of contemporary criminal procedural policies that are fundamental to the formation of an adequate understanding of the requirements for the quality of criminal procedural decisions. The author describes forms of implementation of this policy in rule-making and law-enforcement activity, determined the character of its influence on the modification of the law- enforcement activities in modem conditions while building a legal state.

Key words: criminal procedural policy, criminal procedure decisions, standards ofgood quality, humanization.

Вступ

Визначальними для формулювання концептуального бачення ідеальної моделі якості кримінальних процесуальних рішень (далі - КПР) є правові стандарти чи всі правові положення (норми), що мають враховуватися правозастосувачем при ухваленні конкретного КПР. Причому адекватного їх з'ясування не можна обмежуватися лише чинним законодавством, а, навпаки, для цього необхідним є врахування всіх обставин (чинників), суттєво впливаючих на сучасний концепт стандартів-вимог, яким має відповідати правозастосовне рішення, щоб вважатися високоякісним. Вважаємо, що одним з таких найбільш суттєвих чинників є кримінальна процесуальна політика. Остання є своєрідним адаптом соціальних потреб та очікувань суспільства від процедури вирішення кримінально-правового конфлікту. Звичайно, ідеологічним підґрунтям кримінальної процесуальної політики як різновиду правової політики є сукупність правових цінностей, що домінують у суспільстві на його конкретному історичному етапі розвитку. Якщо ж враховувати той факт, що сьогодні в Україні відбувається суттєва трансформація правової ідеології, в тому числі й у сфері кримінального процесу, потреба в дослідженнях основних тенденцій кримінальної процесуальної політики видається дуже актуальною.

Дослідження сутності правової політики та її різновиду - кримінальної процесуальної за різних часів проводили С.В. Бажанов, В.П Беляев, В.С.Зеленецький, О.В. Малько, Н.І. Магузов, Г.М. Міньковський, О.І. Олександров, А.Б. Кірєєв та ін. При тому як чинник якості правозастосовної діяльності кримінальна процесуальна політика ще не розглядалась в науці. Водночас з'ясування цього питання в позначеному аспекті є необхідним метологіч- ним підгрунтям для подальшого формування адекватного концепту стандартів доброякісності КПР (далі - СДКПР).

Постановка завдання. Автор статті ставить перед собою мету в контексті дослідження концепту СДКПР виявити основні вектори впливу кримінальної процесуальної політики на його формування та змістовне наповнення. Для досягнення цієї мети нами ставилися наступні завдання: з'ясувати форми реалізації кримінальної процесуальної політики; виявити її основні напрями, що є важливими для формулювання та змістовного наповнення СДКПР. процесуальний політика правовий рішення

Результати дослідження. Кримінальна процесуальна політика, будучи за своєю суттю державною стратегією й тактикою розвитку кримінального процесуального права та його застосування, своєрідним «відношенням влади до розслідування злочинів та судового розгляду кримінальних справ» [1, с. 8], як й будь-яка інша правова політика, здебільшого проявляється в законотворчому процесі й об'єктивізується в законах та інших правових актах концептуального характеру (державних концепціях, програмах тощо) [2]. Причому, як влучно зазначав В.С. Зеленецький, будь-яка політика, в тому числі кримінально-процесуальна, не зводиться до декларативного проголошення соціальної доцільності боротьби зі злочинністю. Остання проходить певний процес свого послідовного формування, а потім і реалізації [3, с. 245]. Так, основні риси реалізації кримінальної процесуальної політики в законодавчому напряму, як правило, «співзвучні» із нормативно визначеними принципами кримінального процесу. У цьому сенсі доречно звернути увагу на те, що в новому Кримінальному процесуальному кодексі України, прийнятому в 2012 році (далі - КПК), в якості засад кримінального провадження в окремій главі закріплено низку прогресивних фундаментальних положень, що цілком відповідають міжнародним стандартам у сфері забезпечення прав людини, що містяться в Конституції України, Загальній декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Міжнародному пакті про громадські та політичні права та інших міжнародно-правових документах. Такі імперативні положення, що визначають сутність національного кримінального процесу, як принцип верховенства права, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, недоторканість житла й іншого володіння особи та інші засади кримінального провадження, перелічені в ст. 7 КПК, синхронізують усю систему норм кримінального процесуального права в дусі створення надійної основи для ефективного забезпечення прав та свобод людини - найважливішої цінності, що визнавалась основним пріоритетним напрямом (ідейною складовою) реформування кримінального процесуального законодавства Україні протягом останніх 20 років.

Тому на сучасному етапі розвитку кримінального процесуального законодавства цілком можна констатувати, що новий КПК цілком віддзеркалює домінуючі ідейні уявлення щодо сутності кримінального процесу як засобу вирішення кримінально-правового конфлікту та унаочнює такі основні напрями кримінальної процесуальної політики, як пошук компромісів (оптимального балансу) між вирішенням публічних завдань кримінального процесу та забезпеченням захисту прав і свобод окремих осіб у сфері кримінального провадження; розумність у застосуванні заходів процесуального примусу, гуманізація кримінального процесуального законодавства та практики його застосування; суттєва диференціація процесуальної форми, запровадження примирювальних процедур та ін.

Однак, реалізація кримінальної процесуальної політики, безумовно, полягає не лише в законодавчій, а й у правозастосовній площині. Як влучно в цьому контексті зазначає

О.І Олександров, «...суть кримінальної, кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики полягає не в самому факті наявності або реалізації кримінальних чи кримінально-процесуальних законів, навіть юридично бездоганних, а у втіленні в правових законах, а потім і в правомірній поведінці людей ідей справедливості, свободи, поваги невід'ємних прав і свобод людини, формальної рівності» [1, с. 8]. Відповідно, правозастосувач має докласти чимало зусиль, щоб ті чи інші принципові норми були реалізовані найефективнішим способом та досягай своєї мети. Тому можна стверджувати, що безпосередньою формою реалізації кримінальної процесуальної політики у сфері правозастосування, її відображенням є сама судова практика як «результаїуюча, певний сукупний досвід розгляду окремих категорій справ судами» [4, с. 35]. Адже сам процес ухвалення КПР є політичним за своєю природою, оскільки передбачає реалізацію тієї чи іншої дискреції, що є атрибутивною ознакою самого поняття рішення, чи пов'язаний із ситуаційною конкретизуючою діяльністю правозастосовника. Як зазначає А.О. Козявін, «.. .про процесуальну політику може йти мова в усіх випадках, коли підстава прийняття того чи іншого процесуального рішення в законі зазначається через достатність доказів чи даних або коли його законність ставиться в пряму залежність від розкриття в описово-мотивувальній частині різних оцінних понять» [5,с. 150]. Звідси логічним є наділення належної якості рішень, що приймаються в перебігу здіснення управлінської (кримінальної процесуальної) діяльності високим політичним значенням.

У контексті визначення основних напрямів кримінальної процесуальної політики, що є суттєвими для з'ясування концепту правових стандартів, у тому числі й їх змістовного наповнення, перш за все, слід вказати на об'єктивну історичну обумовленість побудови кримінального процесу в тій чи іншій державі політичним відношенням до індивідууму як члена суспільства, ступенем поваги прав і свобод особи на конкретному історичному етапі розвитку. Як влучно з цього приводу висловився відомий дореволюційний учений І.Я. Фойницький,«... побудова кримінального судочинства знаходиться в тісному взаємозв'язку із положенням особи в державі. При абсолютизмі та державній безправності особи обвинувачений стає предметом дослідження, що не має прав сторони, є представленим суду як матеріал у справі; засоби судового примусу досягають найвищого ступеню розвитку, особисте затримання обвинуваченого та катування стають загальним правилом. І навпаки, чим вільніше особа в державі, тим більш повноправним є обвинувачений у кримінальному процесі» [6, с. 13].

На сьогодні із зміною конституційно закріпленої ієрархії соціальних цінностей обґрунтовано змінився й погляд на призначення судової та прокурорсько-слідчої діяльності, найважливішою функцією якої є забезпечення прав та свобод осіб у сфері кримінального провадження. До того ж одним з основних напрямків кримінальної процесуальної політики є гуманізація, що на рівні правозастосування обумовлює необхідність досягнення оптимального (розумного) балансу особистих і публічних інтересів при вирішенні різних завдань кримінального провадження із максимально можливим забезпеченням прав учасників процесу. Інакше кажучи, вектор гуманізації кримінальної процесуальної політики передбачає відмову від використання жорстких заходів усякий раз, коли існує можливість вирішити завдання кримінального провадження при мінімальному обмеженні прав особи. Такий напрямок обумовлює необхідність та підвищує значення дотримання в правозастосовній діяльності таких стандартів, як справедливість та розумність, що будуть предметом самостійного послідуючого розгляду.

В умовах визнання людини найвищою цінністю в суспільстві стримко підвищується й соціальна роль процесуального (зокрема, судового) рішення як основного засобу захисту порушеного права. В умовах єдиного правового простору, незалежно від особливостей окремих судових систем та судової практики в різних країнах, судове рішення повинно відповідати низці загальних принципових вимог-критеріїв. Відповідно до позиції Консультативної ради європейських суддів, базовими вимогами до судового рішення є їх обґрунтованість та вмотивованість (що є важливими аспектами права на справедливий суд), зрозумілість (чіткість та доступність стилю мови тексту), однозначність та своєчасність (чи досягнення правильного результату у швидкий спосіб). Певна річ, в розрізі сучасних очікувань користувачів судових послуг важливою є не лише правова якість фактичного рішення як такова, а й тривалість, прозорість ведення судового процессу, способи спілкування судді зі сторонами та звітування судової влади про свою роботу перед суспільством [7].

Вважаємо, що викладені риси-нормативи «високої якості» судового рішення повною мірою відносяться й до всіх інших процесуальних рішень (вихідних, проміжних та підсумкових) з огляду на їх системне значення та визначений вплив на досягення загального результату у вигляді справедливого вирішення справи по суті. Лише сукупність доброякісних процесуальних рішень, прийнятих в межах одного і того ж кримінального провадження є закономірним шляхом ефективного вирішення його завдань.

Між іншим, слід зазначити, що оскільки складання КПР як документів уособлюють собою елемент процесуальної форми (як встановленого законом порядку чи процедури провадження окремих процесуальних дій або їх сукупності та прийняття рішень), концепція СДКПР безпосередньо залежить від того значення, яке надається процедурним механізмам у загальній ідеології побудови кримінального процесу в державі. Як відомо, в правовій державі процедурні механізми набувають особливого значення, оскільки вони є гарантом прав людини в разі її конфлікту з державою. В умовах новітнього кримінального процесуального законодавства, яке надає застосуванню до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури значення завдання кримінального провадження (ст. 2 КПК), питання належної нормативної регламентації послідовності вчинення сукупності дій, що складають його зміст, стає однією з основним умов ефективності відповідної процесуальної діяльності. Одним словом, детальну алгоритмізацію процесу прийняття КПР та чітке врегулювання процесуальної форми КПР не слід розглядати як надмірну формалізацію, оскільки в правовій державі вимога закону щодо дотримання процесуальної форми вчинення тих чи інших дій, закріплення їх результатів є, перш за все, гарантом достовірного встановлення фактів, що мають правове значення для провадження, а ніж «ідеальність» здійснення регламентованої законом процедури. Формалізація процесу здійснення кримінальної процесуальної діяльності, з одного боку, надає можливість її суб'єктам мати чітке уявлення щодо передбаченої законом процедури можливих рішень органів та осіб, які здійснюють провадження, тобто забезпечує правову визначеність у цих питаннях, а з другого - звужує простір для дискреції, вільного розсуду та суб'єктивізму при застосуванні норм права, що сприяє прозорості правозастосовної діяльності.

Водночас процедура вирішення правових питань не є самоцінністю у відриві від якісної визначеності того результату, що отримується в перебігу здійснення правозастосовної діяльності. Інакше кажучи, дотримання належної правової процедури під час здійснення кримінальної процесуальної діяльності (форму) можна розглядати лише як додаткову гарантію якісного правосуддя, проте не як самоцінність у відриві від змісту цієї діяльності. Звісно, процесуальна форма має бути оптимальною у своїй складності: з одного боку, вона повинна містити достатньо процесуальних механізмів, що забезпечують реалізацію її призначення (достовірне встановлення фактів при дотриманні прав та законних інтересів учасників, дис- циплинування правозастосувачів та інших учасників правовідносин), з іншого - бути розумно простою, щоб не створювати непотрібних формальних перепон для здійснення швидкого й ефективного розслідування та судового розгляду. Виходить, метою кримінального процесу є не здійснення самого провадження і навіть не забезпечення прав його учасників, а справедливе вирішення кримінально-правового конфлікту між особою та державою й своєчасне поновлення порушених прав.

Екстраполюючи викладені методологічні положення стосовно правової регламентації технології ухвалення КПР, слід зазначити наступне. Визнаючи явну прогресивність сучасної тенденції до спрощення правосуддя, диференціації процесуальної форми, все ж таки слід застерегти проти того, щоб таке спрощення не поширювалося на процедурні правила прийняття та оформлення процесуальних рішень. Будь-яке послаблення вимог до їх змісту (особливо в описово-мотивувальній частині) може трохи скоротить загальний строк провадження, проте посилить роль суб'єктивізму при прийнятті рішень, що безумовно шкідливо позначиться на гарантіях прав осіб, щодо яких такі акти приймаються. У зв'язку з викладеним, на позитивну оцінку заслуговує насичення нового КПК низкою положень, що спрямовані на нормативну деталізацію СДКПР. До таких, зокрема, слід віднести нормативне врегулювання змісту багатьох процесуальних рішень слідчого та прокурора, в тому числі деталізацію вимог до описово-мотивувальної частини таких актів; закріплення в законі вимоги стосовно вручення учасникам кримінального провадження копій процесуальних рішень, а також в окремих випадках матеріалів, що обґрунтовують правильність їх прийняття, тощо.

Далі слід відзначити, що однією із вузлових у новій ідеології кримінального процесу є змагальність. Вона обумовлює підвищення значення дотримання при ухваленні КПР вимоги їх обґрунтованості та вмотивованості. Адже лише належно вмотивовані КПР є необхідною передумовою ефективної реалізації особами, чиїх інтересів стосується ухвалене рішення, права на предметне оскарження таких актів. Більш того, неодмінним атрибутом (обов'язковим елементом) мотивіровки КПР, що ухвалюються в перебігу складної (змагальної) процедури, стає наведення в тексті таких рішень докладної оцінки доводів сторін, що були ними висловлені (усно чи письмово) щодо суті правових питань, вирішених у конкретному КПР.

Звичайно, викладене стосується лише окремих аспектів кримінальної процесуальної політики та не претендує на повне охоплення її суттєвих рис на сучасному етапі правового розвитку суспільства. Але й цього достатньо для створення необхідних посилів для формування концепту правових СДКПР.

Висновки. У контексті визначення основних напрямів кримінальної процесуальної політики, що є суттєвими для з'ясування концепту правових стандартів, у тому числі їх змістовного наповнення, слід вказати на гуманізацію, що на рівні правозастосування обумовлює необхідність досягнення оптимального (розумного) балансу особистих і публічних інтересів при вирішенні різних завдань кримінального провадження із максимально можливим забезпеченням прав учасників процесу (відмова від використання жорстких заходів усякий раз, коли існує можливість вирішити завдання кримінального провадження при мінімальному обмеженні прав особи); приділення в правовій державі особливої уваги наявності високоякісних процедурних механізмів, у тому числі детальній нормативній алгоритмізації процедури прийняття КПР й вимог до його змісту та форми; змагальність як вузловий елемент у новій ідеології кримінального процесу (підвищення значення дотримання при ухваленні КПР вимоги їх обґрунтованості та вмотивованості).

Здається доцільним здійснювати подальше дослідження проблеми впливу кримінальної процесуальної політики за такими напрямами наукових розвідок: 1) розробка проблеми впровадження основих ідейних положень кримінальної процесуальної політики до законодавчої та правозастовної сфери; 2) концептуальна розробка проблем оптимізації процесуальної форми.

Список використаних джерел

1. Александров А.И. Государственно-правовая политика в сфере уголовного судопроизводства: состояние, проблемы, решения//Российский следователь. -М.:, 2008, № 15. - С. 8-11.

2. Примітка. Яскравим прикладом об'єктивізації кримінальної процесуальної політики є Концепція реформування кримінальної юстиції України, що була затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008 та фактично заклала основу реформування кримінального процесуального законодавства в Україні (Див.: Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakonl.rada.gov.ua/laws/ show/311/2008. - Заголовок з екрана.

3. ЗеленецькийВ.С. Кримінально-процесуальна політика України/B.C. Зеленецький// Правова система України: історія, стан та перспективи (у 5 т.). -- Т. 5 : Кримін.-прав. науки. Акт. пробл. боротьби зі злочинністю в Україні. - X. : Право, 2008. - С. 245 ( С. 239-256).

4. Судебно-правовая политика в современной России: вопросы теории и практики: монография / Беляев В.П., Киреев А.Б. - М.: Юрлитинформ, 2012. - 168 с.

5. Козявин А.А. Социальное назначение и функции уголовного судопроизводства / А.А. Козявин. - М.: Юрлитинформ, 2010. - 272 с.

6. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства / И.Я. Фойницкий. -- Т. 1. / Под ред. А.В. Смирнова. - СПб.: Альфа, 1996. - 607 с.

7. П. 58 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень [Електронний ресурс].

Размещено на Allbest.ru