Субсидіарна відповідальність за договором поруки

Субсидіарна відповідальність за договором поруки

аспірант Руденко А.В.

Анотація

Субсидіарна відповідальність (від лат. subsidiarus - резервний, допоміжний) у деяких випадках застосовується в договірних зобов'язаннях. Прикладом такого зобов'язання є договір поруки. За загальним правилом, встановленим Цивільним кодексом України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Однак договором поруки може бути встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. У статті досліджуються основні аспекти настання субсидіарної відповідальності поручителя за договором поруки, її особливості, правова природа.

Ключові слова: субсидіарна відповідальність, договір поруки, субсидіарна відповідальність поручителя.

Аннотация

Субсидиарная ответственность (от лат. subsidiarus - резервный, вспомогательный) в некоторых случаях используется в договорных обязательствах. Примером такого обязательства является договор поручительства. По общему правилу, установленному Гражданским кодексом Украины, в случае нарушения должником обязательства, обеспеченного поручительством, должник и поручитель отвечают перед кредитором как солидарные должники. Однако договором поручительства может быть установлена дополнительная (субсидиарная) ответственность поручителя. В статье исследуются основные аспекты наступления субсидиарной ответственности поручителя по договору поручительства, ее особенности, правовая природа.

Ключевые слова: субсидиарная ответственность, договор поручительства, субсидиарная ответственность поручителя.

Annotation

Subsidiary responsibility (from an armour. Subsidiarus - reserve, auxiliary) in some cases it is used in treaty obligations. The example of such obligation is the contract of the guarantee. By the general rule established by the Civil code of Ukraine, in case of infringement by the debtor of the obligation, provided by the guarantee, the debtor and the guarantor answer before the creditor as solidary debtors. But the contract of the guarantee can establish additional (subsidiary) responsibility of the guarantor. In article the basic aspects of approach subsidiary responsibility of the guarantor under the contract of the guarantee, its feature, the legal nature are researched.

Key words: subsidiary responsibility, contract of the guarantee, subsidiary responsibility of the guarantor.

Цивільно-правова відповідальність як інститут цивільного права, призначенням якого є захист прав і законних інтересів учасників цивільних правовідносин, є одним з найбільш досліджуваних. Свого часу проблемами цивільної відповідальності займались М.М. Агарков, С.С. Алексеев, М.І. Брагінський, С.М. Братусь, В.В. Вітрянский, Д.Д. Грімм, О.С. Іоффе, О.О. Красавчиков, М.І. Кулагін, Н.С. Кузнецова, Г.К. Матвеев, В.А. Ойгензіхт, І.А. Покровський, Є.О. Суханов, В.А. Тархов, Е.А. Флейшиц, 3.1. Цибуленко, Я.М. Шевченко та інші вчені. У порівняльно-правовому аспекті питання правового регулювання субсидіарної відповідальності фізичних і юридичних осіб в Україні та Німеччині досліджувалися в роботі К.М. Левандовскі. Утім більшість сучасних робіт, де розглядається цей інститут, присвячені або загальним питання цивільно-правової відповідальності або її окремим субінститутам. До таких робіт належать, зокрема, дисертаційні дослідження С.В. Антонова, І.С. Канзафарової, М.В. Логвінової, В.Д. Примака, Л.В. Тарасенко. договірний субсидіарний відповідальність правовий

За часів існування Радянського Союзу було прийнято невелику кількість нормативно-правових актів, де передбачався такий вид цивільно-правової відповідальності, як субсидіарна. Що стосується поруки, то цей спосіб забезпечення виконання зобов'язання не був поширений на практиці в той період. Ще О.С. Іоффе писав, що сфера практичного застосування поруки є невеликою. Громадяни у своїх взаєминах один з одним звертаються до неї вкрай рідко [8, с. 181]. На сьогодні ситуація змінилася. По-перше, набула поширення порука, зокрема, у сфері кредитних відносин. По-друге, сфера застосування субсидіарної відповідальності також значно розширилася, зокрема, за рахунок так званої статутної відповідальності учасників підприємницьких товариств. Цей вид цивільно-правової відповідальності передбачений Цивільним та Господарським кодексами України, законами України «Про зерно та ринок зерна в Україні», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про акціонерні товариства» та іншими. Отже, назріла необхідність у коректному тлумаченні норм, що регулюють субсидіарні зобов'язання й субсидіарну відповідальність задля правильного та однакового їх застосування на практиці.

Постановка завдання. Дослідження особливостей субсидіарної відповідальності за договором поруки, її правової природи.

Результати дослідження. Порука вважається традиційним способом забезпечення виконання основного зобов'язання. Як особиста гарантія, надана третьою особою кредиторові зобов'язання, порука (adpromissio) з'явилася в праві Стародавнього Риму. Науковці виділяють декілька етапів еволюційного розвитку римського права, кожний з яких характеризувався появою нових та зміною наявних правових норм та інститутів. Іноді ці трансформації були досить суттєвими. Значних модифікацій зазнав й інститут поруки. Учені-романісти визначають, що в римському праві існувало три стимуляційні форми поруки: sponsio, fidepromissio і fidejussio. Маючи певні відмінності, ці форми поруки характеризувалися солідарною відповідальністю боржника та поручителя (поручителів). За часів правління імператора Юстиніана всі три форми поруки (adpromissio) злилися в єдиному типі fidejussio. При цьому була введена «пільга щодо притягнення» (beneficium excussionis), яка остаточно сформувала поруку як додаткове зобов'язання [19, с. 221]. Сутність «пільги щодо притягнення» полягала в тому, що поручитель мав право вимагати, щоб кредитор спершу звернувся з вимогою до основного боржника, а вже потім до нього. Отже, в юстиніанівський період порука перетворилася в субсидіарне зобов'язання.

Цей історичний екскурс дає змогу припустити, що саме існування різних форм поруки в римському праві спричинило існування двох підходів у сучасному законодавстві різних країн до визначення характеру відповідальності поручителя.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. При цьому поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Солідарний характер відповідальності основного боржника та поручителя є традиційним для законодавства України, оскільки норми, аналогічні положенням ст. 554 чинного ЦК України, містилися й у ЦК УРСР 1922 р. і 1963 р. Такий самий підхід до визначення відповідальності поручителя вбачається й у законодавстві тих країн, що входили до складу Радянського Союзу. Наприклад, ст. 363 ЦК РФ також встановлює як загальне правило солідарну відповідальність поручителя [5].

Аналізуючи законодавство інших країн, можна дійти висновку, що в деяких з них поширеним є інший підхід до відповідальності поручителя. Так, відповідно до ст. 2011 Французького Цивільного кодексу, той, хто стає поручителем за зобов'язанням, переймає на себе відповідальність перед кредитором за виконання цього зобов'язання, якщо сам боржник не виконає його [1, с. 544]. Практично таке саме положення міститься й у § 771 Німецького Цивільного уложення - кредитор має право звернутися до поручителя лише після того, як він безуспішно здійснив щодо основного боржника спробу примусового виконання [6, с. 309]. Отже, у законодавстві цих країн як загальне правило закріплюється субсидіарна відповідальність поручителя перед кредитором.

Необхідно зазначити, що у вітчизняному законодавстві була спроба зміни характеру відповідальності за договором поруки. У 1991 році були прийняті Основи цивільного законодавства Союзу РСР та республік, статтею 68 яких передбачалось, що поручитель несе відповідальність перед кредитором за зобов'язаннями боржника за умови недостатності коштів в останнього [12]. Однак після проголошення незалежності України це положення Основ не знайшло подальшого розвитку.

Отже, у законодавстві одних країн встановлюється солідарна відповідальність поручителя, а інших - субсидіарна. Однак, правове регулювання відповідальності поручителя завжди здійснюється диспозитивними нормами, що дає змогу учасникам цивільних відносин самим визначати характер відповідальності поручителя.

Забезпечувальний характер поруки виявляється в тому, що при невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язання боржником, кредитор має право пред'явити свою вимогу поручителеві. Іншими словами, поручитель гарантує кредитору виконання зобов'язання, якщо його не виконає основний боржник. У разі порушення боржником зобов'язання перед кредитором стають як боржник за основним зобов'язанням, так і поручитель. Умови й порядок висунення кредитором вимог до поручителя різняться залежно від характеру його відповідальності. Для того, щоб визначити, який вид відповідальності поручителя найбільше сприяє реалізації забезпечувальної функції поруки, необхідно проаналізувати сутність солідарної та субсидіарної відповідальності.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарна відповідальність ґрунтується на принципі «один за всіх». Солідарна відповідальність основного боржника та поручителя означає, що в разі порушення зобов'язання кредитор має право висунути свої вимоги як до основного боржника, так і до поручителя. Якщо в договорі не передбачено субсидіарної відповідальності поручителя, кредитор має право, керуючись ст. 543 ЦК України, звернутись як до боржника за основним зобов'язанням, так і до поручителя; як разом, так і окремо; як повністю, так і в частині боргу. Отже, при солідарній поруці кредитор наділяється правом самостійно вирішувати питання про те, до кого - боржника чи поручителя - чи до обох разом, у якій частині і в якій послідовності висувати свої вимоги. Єдиною умовою солідарної відповідальності поручителя є порушення боржником основного зобов'язання.

Як зазначається в науковій літературі, основною метою солідарності є надання кредитору найбільшої гарантії та зручності щодо здійснення свого права за зобов'язанням. Враховуючи, що поручителем зазвичай виступає особа з високим рівнем платоспроможності, кредитору простіше задовольнити свої вимоги саме за його рахунок, а не звертатися до основного боржника, який уже порушив зобов'язання. Отже, позиція законодавця щодо солідарної відповідальності основного боржника та поручителя зумовлена тим, що така відповідальність за договором поруки є більш вигідною для кредитора.

Субсидіарна відповідальність характеризується тим, що вона існує поряд з основною відповідальністю. Субсидіарний боржник відповідає лише в межах невиконаного основним боржником. До того як висунути вимоги субсидіарному боржникові, кредитор має звернутися до основного боржника. Тільки якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на висунуту вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Отже, субсидіарна відповідальність настає не тільки в разі порушення основного зобов'язання, а й за умов попереднього висунення вимог до основного боржника, а певних випадках і за наявності інших умов (наприклад, вини субсидіарного боржника або недостатності майна для задоволення вимог в основного боржника).

Отже, для поручителя більш прийнятною є субсидіарна відповідальність. Вважаємо, що виходячи з того, що поручитель не є порушником основного зобов'язання, в законодавстві багатьох країн Європи враховуються його інтереси шляхом встановлення як загального правила його субсидіарної відповідальності.

На нашу думку, зауваження К.О. Храпунової, що при укладенні договору поруки найважливішим вважається питання про розподіл відповідальності між поручителем і боржником у разі, якщо основний боржник не виконає свій обов'язок перед кредитором [14, с. 130], є досить слушним саме через те, що солідарна й субсидіарна відповідальність не однаково забезпечують інтереси кредитора, основного боржника та поручителя. Так, дійсно, мало хто з учасників цивільних правовідносин погодиться виступити поручителем за грошовим зобов'язанням (особливо в разі безоплатного договору поруки), знаючи при цьому, що він несе солідарну відповідальність, тобто таку відповідальність, відповідно до якої, кредитор має право звернутися за виконанням зобов'язання одразу ж до нього, оминаючи основного боржника. Так, на сьогодні майже всі банки України в договорах поруки встановлюють солідарну відповідальність основного та додаткового боржників. Основною причиною цього явища є як раз те, що такий вид відповідальності, як солідарна, найбільше забезпечує інтереси кредитора, тобто банка. Але в такому разі в досить невигідному становищі опиняються як основний, так і додатковий боржник за договором поруки. Про це свідчить і досить велика кількість судових справ про визнання договору поруки недійсним та про припинення договору поруки у зв'язку зі зміною умов основного зобов'язання. Виходячи з цього, можна погодитися з позицією Тузової Р.Р., яка, аналізуючи положення ЦК РФ (адже ЦК РФ так само встановлює загальну солідарну відповідальність поручителя), зазначає, що в нинішніх умовах вигідніше схилитися на користь такої конструкції, де поручитель не може бути обтяжений солідарною відповідальністю, поки він сам не виразить волю бути солідарним боржником [13, с. 45].