Поняття та ознаки застосування адміністративного законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

Поняття та ознаки застосування адміністративного законодавства

Губанов О.О.

Практична спрямованість теорії правозастосування зумовлюється її безпосередньо прикладним характером, адже, як вірно зазначає П.М. Рабінович, майже всі службові обов'язки професійних юристів зосереджуються на застосуванні юридичних норм або ж на його забезпеченні [1, с. 132]. Із правозастосуванням ми постійно маємо справу не лише в юридичній діяльності загалом, а й безпосередньо в адміністративно-правовому її секторі. Так, наприклад, державним та публічним службовцям щодня доводиться приймати правоза- стосовні рішення. Навіть загальне теоретичне визначення застосування безпосередньо стосується галузі адміністративного права, оскільки «взаємодія держави й права виявляється в активному використанні права при реалізації державно-владних функцій та повноважень» [2, с. 196]; «це є владно-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб» [3, с. 421; 4, с. 175]. Попри визнану важливість цієї форми реалізації адміністративно-правових норм, у джерелах як з теорії права, так і в адміністративно-правових джерелах, спостерігається відсутність єдиного підходу до визначення цього поняття, базового для доктрини адміністративного права.

Окремих досліджень, присвячених застосуванню адміністративного законодавства, на жаль, немає. Поставлене питання розглядається більшістю провідних учених-адміністра- тивістів у межах загального поняття «реалізація адміністративно-правових норм». Серед тих, які в загальних рисах у своїх наукових працях приділяли увагу тим чи іншим аспектам застосування норм адміністративного законодавства, слід назвати В.Б. Авер'янова, Ю.П. Битяка, Ю.М. Козлова, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, А.П. Коренева, О.В. Кузьменка, О.Ю. Меліхову, І.Д. Пастуха, Ю.Н. Старилова та деяких інших. Проте, майже жоден з цих учених детально не досліджував питання саме застосування адміністративного законодавства.

Постановка завдання. Метою цієї публікації є дослідження визначень поняття «застосування адміністративного законодавства» з метою виокремлення специфічних ознак, що його характеризують, та вироблення дефініції цього поняття.

Результати дослідження. Застосування є однією з форм реалізації адміністративно-правових норм. При цьому, як зазначається у словнику термінів з адміністративного права України за заг. ред. Т.О. Коломоєць та В.К. Колпакова [5, с. 142], в Академічному курсі з адміністративного права України Т.О. Коломоєць [6, с. 39], в Курсі з адміністративного права за заг. ред. В.В. Коваленка [7], це є «специфічною» формою реалізації норм адміністративного права. Специфіка, на думку вказаних авторів, полягає в низці моментів, які характеризують застосування, а саме: юридично-владна діяльність, особливий суб'єктний склад; особливий результат - прийняття акта застосування (правозастосовного акта); особлива мета - вирішення індивідуального (конкретного) питання [6, с. 39].

В Академічному курсі з адміністративного права України за ред. В.Б. Авер'янова, у підручнику та словнику базової термінології з адміністративного права за ред. Т.О. Коломоєць, крім «специфічності», вказується також на «суттєво відмінний» від інших форм реалізації адміністративно-правових норм характер правозастосування [8, с. 169; 9, с. 80; 10, с. 17], а у загальнотеоретичних джерелах - на «особливу» форму реалізації [2, с. 197; 4, с. 176; 11, с. 415].

Зазначимо, що, згідно з різними словниками синонімів, проаналізовані нами слова «особливий» та «специфічний» не визнаються синонімами [Див., напр.: 12, с. 393],[Див., напр.: 13, с. 92, 653; 14, с. 321]. У тлумачних же словниках ознаки «особливий» та «специфічний» досить часто перелічуються як синонімічні, такі, що характеризують один одного [15, с. 601; 16, с. 618]. Тому, виокремлюючи таку ознаку як «специфічний» (відмінні, характерні особливості предмета, явища тощо [15, с. 765-766]; характерний тільки для кого-, чого-небудь, властивий виключно комусь, чомусь, своєрідний, особливий; який має особливі властивості, будову, склад), «особливий» (який виділяється певними ознаками з ряду таких самих істот, предметів, явищ тощо; своєрідний, оригінальний, самобутній, специфічний, характерний [15, с. 601; 16, с. 618]; який чимось вирізняється з-поміж інших, не такий, як інші, не схожий на інші; незвичайний, винятковий, характерний лише для певного предмета, явища, певної особи і т. ін., своєрідний, специфічний; який відзначається більшою, ніж звичайно, мірою свого вияву; який має спеціальне завдання, призначення) або «відмінний» (інший, не такий, не схожий; який чимось відрізняється від кого-, чого-небудь) [15, с. 134]; риса, що відрізняє певний предмет, явище тощо від інших [17, с. 85] характер застосування адміністративного законодавства, її можна позначати різними термінами, які більш до душі тому чи іншому автору, наприклад, «своєрідний», «спеціальний», «незвичайний», що не змінюватиме суті цієї характеристики. З усього сказаного можна зробити висновок, що ця характеристика може позначатись різними термінами.

Термін «застосування адміністративного законодавства» надається, як правило, лише в навчальних, наукових та довідникових (енциклопедичних) джерелах. Нормативно-правові визначення терміну «застосування» стосуються лише питань зброї та сфери використання ядерної енергії в Україні. Для з'ясування сутності й змісту цього поняття та виокремлення притаманних йому ознак необхідним є аналіз теоретичних джерел як теорії права, так і доктрини адміністративного права.

У загальнотеоретичних джерелах «застосування норм права» визначається як:

1) «організаційно-правова діяльність компетентних органів, уповноважених на це громадських об'єднань або їх службових осіб, яка полягає у встановленні піднормативних формально обов'язкових індивідуальних правил поведінки персоніфікованих суб'єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації ними таких норм [1, с. 133];

2) владно-організуюча діяльність уповноважених державних органів, організацій і посадових осіб, яка здійснюється в процедурно-процесуальному порядку й полягає в реалізації норм права шляхом винесення юридичних рішень щодо конкретних суб'єктів з кон- кретнихпитань [11, с. 415];

3) владна діяльність компетентних органів і посадових осіб, яка забезпечує реалізацію права шляхом винесення індивідуального юридичного рішення стосовно конкретних суб'єктів [4, с. 175];

4) діяльність компетентних органів, спрямована на реалізацію в життя приписів, закріплених у нормах права» [2, с. 197].

В адміністративно-правових джерелах «застосування» визначається як:

1) «діяльність органів держави щодо вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, які ґрунтуються на вимогах матеріальних і процесуальних юридичних норм» [9, с. 80; 10, с. 17]. В інших джерелах можна знайти майже подібні визначення із відмінністю лише в додані до управлінських також публічно-сервісних справ [6, с. 39];

2) «практичне вирішення конкретних питань шляхом прийняття уповноваженим суб'єктом (органом, організацією, посадовою особою) обов'язкових до виконання індивідуальних юридично владних рішень (актів), відповідно до вимог матеріальних та процесуальних норм» [8, с. 170];

3) видання уповноваженим суб'єктом (офіційними представниками держави у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності, тобто органами виконавчої влади та їх посадовими особами, а в деяких випадках, спеціально передбачених законодавством, - судовими органами) індивідуальних юридичних актів з конкретних справ чи питань, що виникають у зв'язку зі здійсненням виконавчої і розпорядчої діяльності [18, с. 37];

4) юридично-владна діяльність суб'єктів публічної адміністрації, що виражається у вирішенні конкретних справ шляхом прийняття індивідуальних юридичних актів (правоза- стосовних актів) [5, с. 142];

5) основна форма діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, інших суб'єктів, уповноважених на виконання функцій публічного управління, результатом якої є прийняття цими органами індивідуальних юридично-владних рішень, тобто здійснення безпосереднього керуючого впливу на розвиток конкретних правових відносин [19, с. 52];

6) видання повноважними виконавчими органами індивідуальних юридичних актів, заснованих на вимогах матеріальних або процесуальних норм (наприклад, наказу про призначення на посаду, реєстрації громадського об'єднання, рішення за скаргою громадянина тат. п.) [20, с. 62];

7) видання уповноваженим суб'єктом індивідуальних юридичних актів з конкретних справ чи питань, що виникають у зв'язку зі здійсненням виконавчої і розпорядчої діяльності [18, с. 37-38];

8) діяльність публічної адміністрації з вирішення конкретних справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм [7, с. 45].

Порівняння всіх наведених визначень поняття «застосування адміністративного законодавства» як у загальнотеоретичних, так і адміністративно-правових джерелах дозволяє зробити висновок про відсутність жодної ознаки, яка б називалась усіма вченими. Можна говорити лише про деякі ознаки, які виокремлює певна (умовна) більшість авторів.

Першою такою «спільною» для більшості наукових дефініцій поняття «застосування» є вказівка на орган застосування. У наведених вище визначеннях спостерігаємо такі формулювання: діяльність органів держави; владно-організуюча діяльність уповноважених державних органів, організацій і посадових осіб; владна діяльність компетентних органів і посадових осіб; діяльність компетентних органів; уповноважений суб'єкт (орган, організація, посадова особа); уповноважений суб'єкт (офіційні представники держави у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності, тобто органи виконавчої влади та їх посадові особи, а в деяких випадках, спеціально передбачених законодавством, - судові органи); юридично-владна діяльність суб'єктів публічної адміністрації; діяльність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, інших суб'єктів, уповноважених на виконання функцій публічного управління; повноважні виконавчі органи; уповноважений суб'єкт у зв'язку зі здійсненням виконавчої і розпорядчої діяльності; діяльність публічної адміністрації; органи управління та їх посадові особи.

Таким чином, з вищезазначеного помітно, що в цих визначеннях акцентуються такі словах та словосполучення: органи держави (державні органи); виконавча гілка влади (виконавчі органи), публічна адміністрація, публічне управління; «уповноваженість» або «компетентність» відповідних органів та осіб; владна (владно-організуюча) діяльність.

Насамперед, стосовно визначення «застосування адміністративного законодавства» слід вказати на некоректність використання при визначенні цього поняття слів «органи держави», «державні органи» як суб'єкти його здійснення, що пов'язане із значенням цих понять.

Так, за визначеннями, наданими в довідникових виданнях, органом держави (державним органом) визнається структурно організований елемент державного механізму, наділений владними повноваженнями та необхідними матеріальними засобами для здійснення завдань, пов'язаних з реалізацією тієї або іншої функції держави. Система цих органів утворює апарат держави (державний апарат). Різні гілки влади в більшості країн світу представляють такі органи держави: а) законодавчу владу - парламент; б) владу глави держави - президент, монарх; в) виконавчу владу - уряд, міністерства, інші відомства та їхні місцеві органи; г) судову владу - суди та інші; д) контрольно-наглядову владу - прокуратура, омбуд- сментаінші [5, с. 279; 21, с. 583]. адміністративний правовий норма законодавство

Таким чином, вказівка у визначенні дефініції поняття «застосування адміністративного законодавства» на органи держави (державні органи) як суб'єктів його здійснення означає, що мається на увазі державні органи всіх трьох гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової). Законодавча гілка влади - Верховна Рада України - не є безпосереднім суб'єктом застосування адміністративного законодавства, адже видає два види нормативно-правових актів - закони, що не є актами застосування, та розпорядження, які хоча й можуть мати індивідуальний характер, проте не стосуються адміністративно-правових відносин. Тобто, використовуючи в дефініції «застосування адміністративного законодавства» словосполучення «органи держави» або «державні органи», штучно розширюється коло його суб'єктів. Таке визначення може підходити для загальнотеоретичних джерел при визначенні загального поняття «застосування», але не підходить для визначень більш вузького його різновиду - «застосування адміністративного законодавства», тобто не підходить для джерел з адміністративного права.

У зв'язку з цим відразу привертає увагу наступний акцент, який робиться в більшості наукових, навчальних та довідкових (у т. ч. енциклопедичних) джерелах як із загальної теорії права, так і з адміністративного права, - вказівка при характеристиці поняття «застосування адміністративного законодавства» на виконавчу гілку влади (виконавчі органи), публічну адміністрацію як суб'єктів його здійснення або на «виконавчу діяльність», «розпорядчу діяльність», «публічне управління» як сферу застосування.

Аналізуючи зміст підходів учених-адміністративістів щодо суб'єктів застосування в адміністративному законодавстві, можна сказати, що при характеристиці суб'єктів застосування адміністративного законодавства всі вони мають на увазі не будь-які органи держави, а лише ті з них, які належать до виконавчої гілки влади. В окремих джерелах вказується на судові органи як суб'єкт застосування, щоправда, обумовлюючи таку можливість «окремими адміністративно-правовими нормами» [20, с. 62]; «випадками, спеціально передбаченими законодавством» [18, с. 37-38]; «передбаченими випадками» [6, с. 39]. Отже, на думку вчених-адміністративістів, судові органи як суб'єкти застосування є скоріш винятком, ніж загальним правилом. Беручи до уваги наше прагнення сформулювати доктринальне визначення поняття «застосування адміністративного законодавства», яке було б універсальним та охоплювало лише суттєві його ознаки, маємо враховувати загальні положення номено- логії, підходи науковців до визначення правових понять, теоретичні ознаки поняття «застосування». За нашим переконанням, дефініції не мають вміщувати винятки. Про винятки повинна йти мова далі, при характеристиці того чи іншого поняття. Отже, слід або визнати судові органи постійним учасником застосування адміністративного законодавства і, в такому випадку, вказати на нього в дефініції поняття «застосування адміністративного законодавства», або не згадувати про нього в загальній дефініції, якщо його участь у застосуванні адміністративного законодавства не є постійною.

Щодо наступного акценту, який зроблено в більшості наукових, навчальних та до- відникових джерелах з адміністративного права - вказівка при характеристиці поняття «застосування адміністративного законодавства» на уповноважених (повноважних) або компетентних органів, організацій, осіб, як суб'єктів його здійснення.

Термін «уповноважений», «повноважний» походить від терміну «повноваження». В Юридичній енциклопедії за ред. Ю.С. Шемшученко термін «повноваження» визначається як сукупність прав і обов'язків державних органів і громадських організацій, а також посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій [22, с. 590]. Обсяг повноважень конкретних державних органів та їх посадових осіб залежить від їх місця в ієрархічній структурі відповідних органів. За своїм характером повноваження державних органів розрізняються залежно від того, до якої гілки влади належить той чи інший орган - законодавчої, виконавчої, судової. Окремо виділяються повноваження контрольно-наглядових органів (прокуратури, державних інспекцій тощо) [22, с. 590].

Термін «компетенція» перекладається з латинської (corapetentia) як відповідність, узгодженість і визначається як сукупність встановлених в офіційній (юридичній чи неюри- дичній) формі прав і обов'язків, тобто повноважень будь-якого органу або посадової особи, які визначають їхні можливості приймати обов'язкові до виконання рішення, організовувати та контролювати їх виконання, вживати в необхідних випадках заходи відповідальності тощо. Обсяг компетенції конкретних державних органів та їх посадових осіб залежить від місця, яке посідає той чи інший орган або посадова особа в ієрархічній структурі відповідних органів: чим виший рівень органу та його посадової особи, тим більший обсяг їх компетенції. Своїм змістом і спрямованістю компетенція державних органів та їх посадових осіб розрізняється залежно від гілки державної влади, до якої належить відповідний орган або посадова особа [23, с. 196].

У законодавстві України термін «компетенція» має такі значення: 1) суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини; 2) сукупність знань, умінь і навичок, що визначають здатність робітника виконувати трудові дії в конкретній сфері діяльності. Попри те, що перелічені «легальні» визначення компетенції належать до «освітянської» сфери, вони є доволі універсальними та можуть бути використані щодо інших сфер суспільного життя, в тому числі тих, що підпадають під правове регулювання адміністративного законодавства.

Щодо нормативно-правових («легальних») визначень терміну «повноваження» слід зазначити, що лише декілька нормативно-правових актів сфери дії міжнародного права тлумачать цей термін, розуміючи повноваження як певний документ.

При тому в законодавстві України є визначення поняття «повноваження органу виконавчої влади», яке надане в Указі Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» від 22.07.1998 р. № 810/98. Ними визнаються закріплені за органом виконавчої влади права й обов'язки (в тому числі обов'язки нести відповідальність за наслідки виконання повноважень - так звані «юрисдикційні» обов'язки). Для визначення певного обсягу повноважень, закріпленого за кожним органом виконавчої влади, відповідно до покладених на нього завдань і функцій, застосовується поняття «компетенція». Центральне місце й переважну частину серед повноважень органу виконавчої влади складають державно-владні повноваження, тобто повноваження щодо прийняття обов'язкових до виконання рішень і забезпечення їх здійснення тими, кому вони адресовані.

Внаслідок цього, термін «повноваження» є ширшим, включаючи в себе термін «компетенція».

Отже, завдяки тлумаченню визначень, підкреслимо, що при формулюванні дефініції поняття «застосування адміністративного законодавства» можливим є використання як характеристики «компетентність», так і характеристики «повноважність»; адже, як зазначають Д.В. Приймаченко та Р.В. Ігонін, для визначення певного обсягу повноважень, закріпленого за кожним органом виконавчої влади, відповідно до покладених на нього завдань і функцій, застосовується поняття «компетенція» [5, с. 309]. Звісно,більш виправданим є використання все ж таки другої характеристики, ширшої за змістом. Також слід додати, що, використовуючи вказані характеристики, які, на наш погляд, є додатковими, автор такої дефініції відразу ж ускладнює її розуміння, оскільки таке формулювання вимагає тлумачення її змісту, зокрема таких моментів, як «ким уповноважені», «на що уповноважені» і т. п. Коли йдеться про виконавчу гілку влади, така деталізація є зайвою, адже вони вже в силу свого статусу є повноважними та компетентними. Однак, коли йдеться про інших суб'єктів застосування адміністративного законодавства (інших ніж органи виконавчої влади), така деталізація є доречною.

Зазначимо щодо вказівки у визначенні «застосування адміністративного законодавства» на владний характер діяльності суб'єкта застосування, на юридично-владний характер прийнятих рішень (актів) [8, с. 170; 19, с. 52]. Зосереджуючи увагу на цьому питанні, автори відповідних дефініцій намагаються підкреслити обов'язковість правозастосовних актів до виконання, що підтримуватиметься заходами примусу, адже значення загального терміну «влада» - здатність, право та можливість підкоряти своїй волі інших. Прямо на обов'язковість виконання прийнятих рішень акцентується увага лише в окремих джерелах [8, с. 170; 1,с. 133].

З точки зору характеристики органів виконавчої влади як суб'єктів застосування така деталізація є зайвою, а з точки ж зору характеристики інших суб'єктів застосування адміністративного законодавства, ніж органи виконавчої влади - доречна.

Використання словосполучення «владно-організуюча діяльність» також викликає певні зауваження щодо її тлумачення (що саме мається на увазі - «діяльність, що організує владу» чи «влада, що організує діяльність»).

Також неоднозначним є визначення поняття «застосування адміністративного законодавства» через словосполучення «державна влада», враховуючи загальновизнаний як теоретиками, так і законодавством поділ державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, оскільки, як вже зазначалось, законодавча та судова гілка у випадку застосування адміністративного законодавства «випадає».

Що стосується рішень, прийнятих у процесі застосування адміністративного законодавства, то це питання безпосередньо пов'язане із наступною «спільною» для більшості наукових дефініцій поняття «застосування адміністративного законодавства» ознакою. У більшості з проаналізованих визначень вказується на індивідуальний характер прийнятих рішень (юридичних актів).

Щоправда, характеризується ця ознака шляхом використання різних формулювань, зокрема: «видання індивідуальних юридичних актів» [9, с. 80; 10, с. 17; 6, с. 39; 20, с. 62]; «винесення юридичних рішень щодо конкретних суб'єктів» [11, с. 415]; «винесення індивідуального юридичного рішення стосовно конкретних суб'єктів» [4, с. 175]; «прийняття індивідуальних юридично владних рішень (актів)» [8, с. 170; 19, с. 52]; «видання індивідуальних юридичних актів з конкретних справ чи питань, що виникають у зв'язку зі здійсненням виконавчої і розпорядчої діяльності» [18, с. 37]; «прийняття індивідуальних юридичних актів (правозастосовних актів)» [5, с. 142]; «вирішення конкретних справ і видання індивідуальних юридичних актів» [7, с. 45].

За визначенням «індивідуального акта управління», наданого в довідникових джерелах та навчальній літературі з адміністративного права, ним є акт, який стосується конкретних осіб, їх прав і обов'язків» [Див., напр.: 9, с. 89; 9, с. 283]. Таким чином, використання окремими авторами досліджених нами визначень терміну «застосування адміністративного законодавства» та одночасно слів і словосполучень «індивідуальних» і «поширених на конкретних осіб» є тавтологію, що є небажаним у дефініціях юридичних понять.

Також слід сказати про відповідність правозастосовних актів вимогам матеріальних і процесуальних норм, на яку робиться вказівка в багатьох проаналізованих нами джерелах [Див., напр.: 8, с. 170; 9, с. 80; 10, с. 17], при цьому спостерігається різне співвідношення цих норм. В одних джерелах через застосування сполучників «і», «та» вони урівнюються, тобто вказані акти мають відповідати вимогам як матеріальних, так і процесуальних норм. В інших застосовується «або», що дає змогу тлумачити вказані положення як альтернативу: або вимогам матеріальних норм, або процесуальних (хоча одному з них). На нашу думку, доцільною є така дефініція, яка б вказувала на всі норми, яким має відповідати застосовний акт, тобто використання сполучників «та», «і».

Вказівка на матеріальність та процесуальність норм, вимогам яких має відповідати застосовний акт у застосуванні адміністративного законодавства, на нашу думку, є недостатньою, адже в джерельній базі адміністративного законодавства чітко виокремлюються й процедурні норми. На наявність процедурних норм у загальнотеоретичних джерелах не вказується, оскільки в теорії права загальновизнаним є підхід щодо поділу норм права «за функціональним призначенням» або «за субординацією в правовому регулюванні» на норми матеріальні та процесуальні. Правда, у доктрині адміністративного права процедурне право вже давно визнано невід'ємною складовою адміністративного права, хоча й досі, незважаючи на численні побажання вчених-адміністративістів, не прийнято Адміністративно-процедурний кодекс.

Висновки

Отже, на сьогодні відсутнє єдине розуміння поняття «застосування адміністративного законодавства», що породжує безліч дискусій щодо змісту цього поняття, суб'єктного складу, сфер розповсюдження та ролі в адміністративній діяльності. Аналіз спільних ознак та відмінностей у визначенні базового для науки адміністративного права поняття - «застосування адміністративного законодавства», яке має не лише теоретичне, але й неабияке практичне значення, виокремлення характерних йому ознак, дозволяє запропонувати дефініцію цього поняття, яка, слід гадати, сприяє приведенню до «спільного знаменника» думок вчених-адміністративістів. Застосуванням адміністративного законодавства є діяльність органів виконавчої влади та інших уповноважених суб'єктів публічного адміністрування з вирішення будь-яких видів адміністративних справ, результатом якого є прийняття відповідних індивідуальних застосовних актів, що мають відповідати вимогам матеріальних, процесуальних та процедурних норм джерельної бази адміністративного права та є обов'язковими до виконання суб'єктами, яким він адресований.

Дані висновки є попередніми, вони визначають напрямки шляхів подальшого дослідження та розв'язання проблеми.

Список використаних джерел

1. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави : [навч. посіб.]. - [вид. 5-те, зі змінами] / П.М. Рабінович. -К.: Атіка, 2001. - 176 с.

2. Теория государства и права : учебник / кол. авт. ; отв. ред. А.В. Малько. - 2-е изд., стер. - М. : КНОРУС, 2007. - 400 с.

3. Скакун О.Ф. Теория государства и права : учебник. - Харьков : Консум ; Ун-т внутр. дел, 2000. - 704 с.

4. Крестовская Н.Н., Оборотов Ю.Н., Крыжановский А.Ф., Матвеева Л.Г. Теория государства и права. Государственный экзамен. Издание пятое. - X. : «Одиссей», 2009. - 256 с.

5. Адміністративне право України : словник термінів / [за заг. ред. Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова] ; Держ. вищ. навч. закл. «Запоріз. Нац. ун-т» К. - К : 1н Юре, 2014. - 520 с.

6. Коломоєць Т.О. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. - К. : Юрінком Інтер, 2011. - 576 с.

7. Курс адміністративного права України : підручник / В. К.Колпаков, О. В. Кузьменко, I. Д. Пастух, В. Д. Сущенко [та ін.] / за ред. В. В. Коваленка. - К. : Юрінком Інтер, 2012. - 808 с.

8. Адміністративне право України. Академічний курс : [підручник] : [у 2 т.] / [ред. кол. В.Б. Авер'янов (голова) та ін.]. - К. : Юридична думка, 2004. - Т. 1 : Загальна частина. - 584 с.

9. Словник базової термінології з адміністративного права : [навч. посіб.] / [за заг. ред. Т.О. Коломоєць]. - К. : Істина, 2010. - 240 с.

10. Адміністративне право України : [підручник] / [за ред. Т. О. Коломоєць]. - К. : Істина, 2009. - 480 с.

11. Скакун О.Ф. Теорія права і держави : Підручник. - К. : Алерта ; КНТ ; ЦУЛ, - 520 с.

12. ДанилюкІ.Г. Сучасна українська мова. Словник синонімів та антонімів. -Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2009. - 592 с.

13. Словник синонімів української мови : В 2 т. / А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Голо- ващук та ін. - К. : Наукова думка, 2001. - Т.2. - 960 с.

14. Універсальний словник української лексики. Синоніми, антоніми, омоніми / укл. Нечволод Л.І., Бездітко В.І., Паращич В.В. - X. : Торсінг плюс, 2009. - 768 с.

15. Тлумачний словник української мови : понад 12500 статей (близько 40000 слів) / за ред. В.С. Калашника. - 2-ге вид., випр. і доп. - X. : Прапор, 2005. - 992 с.

16. Тлумачний словник сучасної української мови : Загальновживана лексика : Близько 60000 слів / За заг. ред. В.С. Калашника. - X.: ФОП Співак Т.К., 2009. - 960 с.

17. Тлумачний словник української мови: близько 20000 слів і словосполучень / за заг. ред. В.В. Дубічинського. - X. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2010. - 608 с.

18. Адміністративне право : [навчальний посібник для вузів] / [Остапенко О.І., Кісіль З.Р., Ковалів М. В., Кісіль Р.В.]. - К. : Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 536 с.

19. Адміністративне право : [підручник] / [Ю.П. Битяк (кер. авт. кол.), В.М. Гаращук, В.В. Богуцький та ін.] ; за заг. ред. Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, В.В. Зуй. - X. : Право, -624 с.

20. Административное право : [учебник] / [под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова]. - М. : Юристь, 2000. - 728 с.

21. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К. Вид-во «Юридична думка» 2012.-1020 с.

22. Юридична енциклопедія : В 6 т. / Редкол. : Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. - К. : Укр. енцикл., 1998-. - Т.4: Н-П. - 2002. - 720 с.

23. Юридична енциклопедія : В 6 т. / Редкол. : Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. - К. : Укр. енцикл., 1998-. - Т.З: К-М. - 2001. - 792 с.

Анотація

Стаття присвячена висвітленню однієї з форм реалізації адміністративно-правових норм - застосуванню адміністративного законодавства. Аналізуються визначення цього поняття в джерелах з теорії права й адміністративного права та з урахуванням виокремлених ознак пропонується дефініція цього поняття.

Ключові слова: застосування, застосування адміністративного законодавства, специфічна форма реалізації, особлива форма реалізації, орган держави, повноваження, компетенція.

Статья посвящена рассмотрению одной из форм реализации административно-правовых норм - применению административного законодательства. Анализируются определения этого понятия в источниках по теории права и административного права и с учетом выделенных признаков предлагается дефиниция этого понятия.

Ключевые слова: применение, применение административного законодательства, специфическая форма реализации, особенная форма реализации, орган государства, компетенция.

The article considers one of the forms of implementation of administrative rules - the use of administrative legislation. It analyzes the definition of this concept in the sources of theory of law and administrative law, and, taking into account the extracted features, a definition of the term is proposed.

Key words: application, application of administrative legislation, a specific form of implementation, a special form of implementation, the authority of the state, jurisdiction.