Охорона і захист майнових прав суб'єктів у сфері договірного права: історико-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет сучасних знань

ОХОРОНА І ЗАХИСТ МАЙНОВИХ ПРАВ СУБ'ЄКТІВ У СФЕРІ ДОГОВІРНОГО ПРАВА: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

КУШЕРЕЦЬ Д. В., кандидат економічних наук,

доцент кафедри менеджменту

зовнішньоекономічної діяльності

Анотація

майновий право договірний відносини

Стаття присвячена процесу становлення інституту охорони й захисту майнових прав фізичних і юридичних осіб у сфері договірного права України, висвітленого через призму розвитку світової філософської думки. Розкрито суть соціально-політичного впливу на майнові відносини різних історичних епох у сфері договірних відносин.

Ключові слова: майнові відносини, договірне право, охорона, захист, майнові права, договірні правовідносини, ідея захисту майнових прав, благо.

Аннотация

Статья посвящена процессу становления института охраны и защиты имущественных прав физических и юридических лиц в сфере договорного права Украины, который раскрыт через призму развития мировой философской мысли. Исследована суть социально-политического влияния на имущественные отношения различных исторических эпох в сфере договорных отношений.

Ключевые слова: имущественные отношения, договорное право, охрана, защита, имущественные права, договорные правоотношения, идея защиты имущественных прав, благо.

Annotation

The article is devoted to the process of establishing the institution of protection and enforceraent of property rights of individuals and legal entities in the field of contract law in Ukraine, which is disclosed in the light of the developraent of world philosophy. The essence of the social and political mpact on the property relations of the different historical periods in the field of contractual relations.

Key words: property relations, contract law, security, protection, property rights, contractual relationships, the idea of protection of property rights, the benefit.

Вступ

Правова проблема охорони й захисту як майна, так і майнових прав фізичних і юридичних осіб у сфері договірного права лежить у сегменті загальної проблематики захисту цивільних прав особи. Ця проблема є вічною, оскільки навряд чи знайдеться людина, якій потрібно доводити значимість майна не лише в людському, а й економічному та правовому сенсі. Отже, правова категорія власності посідає особливе місце в суспільному житті, являючи собою багатогранне й багатоаспектне економічне явище з одного боку та правове - з іншого.

Якщо говорити про економічний бік власності, то насамперед ми звертаємо увагу на її вартість, оскільки остання є мірилом власності. Разом з тим майно може втрачати свою вартість через зміну попиту чи користуватись підвищеним попитом. Його можна втратити за рахунок форс-мажорних обставин, а можливо, і кинути як непотрібну річ. При цьому немає значення, це власність приватна, державна (публічна) чи корпоративна, дрібна, середня чи є великою за обсягом. Разом з тим, власність не виникає сама по собі, вона формується за рахунок матеріалів та роботи, які відповідно мають свою ціну. Безумовно, нас як покупців, які щодня вступають у договірні правовідносини з точки зору договорів роздрібної купівлі-продажу мало цікавить така інформація. Водночас з точки зору договірного права це має суттєве значення, оскільки, щоб захистити своє право в суді на майно, необхідно знати його вартість.

Постановка завдання

Метою цієї статті є висвітлення процесу становлення інституту охорони й захисту майнових прав фізичних і юридичних осіб у сфері договірного права України та розкриття історично-правових передумов його виникнення.

Результати дослідження

Ще давньогрецький філософ Протагор (481-411 рр. до н. е) стверджував, що мірою всіх речей є людина, а інструментом вимірювання, мірилом речей є їх цінність. Саме цінність майна і його кількість була завжди ключовою для дій особи щодо охорони й захисту. Це мало місце не лише на рівні самої особи, а й на рівні суспільних відносин, які характеризуються політичними змінами, змінами в управлінні майном, економічним його перерозподілом за рахунок різного виду договорів.

У загальному розумінні цінність окремої речі чи групи речей або їх комплексів зумовлена значимістю їх для людини. Згідно з цим, цінність майна притаманна йому не від природи чи внутрішньої його структури, а визначається, наскільки цей предмет або річ соціально необхідні, втягнуті в сферу суспільного обороту, буття самої людини. Отже, цінність для людини слугує об'єктом її інтересу, а для її свідомості здійснює роль повсякденного орієнтиру у предметній і соціальній дійсності, визначення різноманітного практичного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ [1, с. 467].

Якщо ж говорити про право на майно в природному його розумінні, то таке право виникає у виробника на основі фактичної наявності майна, відсутності інших власників, можливостей щодо беззаперечного володіння, користування та розпорядження таким майном. Посягання ж на майно чи на право власності щодо такого майна з метою зміни його власника шляхом викрадення, привласнення, зміни підпорядкування тощо, безумовно, викликає у власника природну реакцію щодо оборони й захисту своєї власності в різний його спосіб.

Отже, право власності, в тому числі й у сфері договірних правовідносин - це феномен, що видається водночас простим і надзвичайно складним, ясним та незбагненним, лінійним і структурованим, сконцентрованим та розосередженим, необхідним для його розуміння як такого й навпаки - лише як передумови, інструменту й наслідку дії різних правових механізмів [2, с. 29].

Поняття притримання, міни, захисту майна, отриманого на підставі договору, з'являється ще у первіснообщинному суспільстві, де самоохорона й самозахист був єдиним і неподільним правом людини, яка вже на той час мала свій, можливо, і примітивний, але інтерес. Не зважаючи на те, що люди тої пори не мали поняття про цінність речі й виходили з того, що «річ - це благо», то і природа права на майно виникла із поєднання блага як матеріальної потреби й інтересу як психологічної складової, формуючи так мінові стосунки. Водночас перші поняття охорони й захисту майнових прав пов'язані з усвідомленням людиною того, що втрата майна як блага може зумовити життєві ускладнення, а то і смерть людини. Усвідомлення цього моменту спонукало людину до самоохорони й самозахисту свого майна від посягання на нього інших людей. При цьому людина в системі первіснообщинного устрою завжди пов'язувала таку охорону й такий захист із колективним захистом майнових інтересів роду чи племені. Такий підхід до збереження права на майно передавався із покоління в покоління і ставав звичаєм. Звичаєм ставала повага до старійшин, розподіл обов'язків усередині роду, обов'язку щодо виховання й догляду за дітьми тощо. Це були перші права та обов'язки членів роду, в тому числі й стосовно питання захисту і збереження колективного майна.

Отже, в умовах родинно-общинного устрою людство перебувало на стадії єдиного природного синтезу, коли природа й людина були нероздільними поняттями. Разом з тим уже на цій стадії суспільного розвитку приходить розуміння того, що наявність майна є природною необхідністю, оскільки воно вже починає сприйматись як благо, і це благо є надбанням роду, а тому в інтересах роду таке майно потребує захисту від будь-кого.

Хоча й поступово, але суспільство переходить у стадію нової своєї форми існування - державної. Цьому, безумовно, сприяло розшарування суспільства за майновою ознакою, а еквівалент обміну майна вже визначається його цінністю. Таким чином, майно від блага стає цінністю й тому вже потребує персональної охорони.

Така ситуація мала місце не лише в античній Греції, а й за часів античного Риму та в середньовічних державах. Уже тоді прийшло розуміння того, що майно не може довго існувати само по собі, тобто перебувати у статусі безхазяйного. Воно завжди повинно мати свого власника. Власність зобов'язувала власника її зберігати, ремонтувати, охороняти, а разом з цим і захищати від незаконного посягання чи заволодіння. Об'єктивна необхідність у захисті свого права власності була зумовлена з одного боку економічною природою майна, а з іншого - інтересом до цього майна його власника.

Ідея захисту майнових прав історично була пов'язана з поняттям «власність». Власність завжди асоціювалась і асоціюється із володінням, безмежним розпорядженням своїм майном та користуванням ним на свій розсуд. При цьому з часом природну категорію володіння майном людина починає усвідомлювати з дня свого народження. Продаж, міна, дарування майна поступово поширюються, слугуючи підставою для зміни власності з одного боку, а з іншого, саме договір купівлі-продажу сприяв накопиченню багатства, переходячи від звичаю до чітко визначених правил у людських стосунках. З метою одноманітного розуміння суті договорів купівлі-продажу, міни, підряду, такі правила почали записуватись, створюючи так перші кодифікаційні закони.

Історія свідчить, що майно, на яке мала право людина, відповідно до її волі, могло бути нею відчужено за рахунок продажу, дарування тощо. Аналогічні підстави щодо відчуження свого майна мала й держава. Остання з одного боку як власник, а з іншого - як інститут охорони та захисту прав власності, завжди намагалася не лише захищати своє право власності, а й право власності своїх громадян. Саме держава завжди сприяла цьому процесу, з одного боку, а з іншого - надавала всі можливості фізичним особам як для відчуження, так і для набуття прав власності за рахунок різного роду договорів, відповідно до їх умов.

Отже, як охорона, так і захист майнових прав у сфері договірних відносин поступово ускладнюються, відходячи від колективної самоохорони й самозахисту первіснообщинного устрою до цивілізованого захисту майнових прав з боку держави загалом і тих приватно-договірних відносин, які все більше й більше проникають у суспільне життя людини.

Безумовно, на еволюцію ідеї захисту майнових прав у сфері договірних відносин вплинув такий обов'язковий і невід'ємний фактор, як еволюція свідомості людини, оскільки з еволюцією свідомості змінювалось ставлення людини до речей повсякденного вжитку, результатом чого, якуже зазначалось вище, стало усвідомлення поняття «своє».

Відчуття «свого» виникало не автоматично чи спонтанно, оскільки особа не могла ставитись до речі як до своєї власності, навіть якщо вона нікому й не належала. Кожного разу людина починала усвідомлювати, що майно може стати її лише після того, як вона вчинить певні механічні дії щодо її отримання (взяла в руки, підняла із землі, спіймала здобич, знайшла, обміняла річ тощо). Таким чином, усвідомлення особою того, що це майно вже її, відбувається після того, як вона доклала певних усвідомлених зусиль, тобто здійснила певну дію, що формувала певні договірні стосунки, суть котрих полягала в передачі за певних умов, отриманні речі та залишенні її у своєму фактичному володінні.

Такий механізм зміни власника є природним. Водночас для його реалізації потрібні були не лише механічні дії, а насамперед воля особи. Синтез волі і дій є основою в питаннях зміни власника. Це природне розуміння відчуження чи набуття прав власності й було покладено в основу договірних відносин. Виходячи з цього, охорона та судовий захист майна і прав на нього в договірних зобов'язаннях формуються за рахунок дії і волі особи, які, синтезуючись, створюють при охороні майнових прав ту майбутню потенційну протидію, на котру природно здатна кожна зі сторін договору, а при захисті -вживання оперативних заходів з вибором певної форми захисту, передбаченої законом чи договором.

Так, за Законами XII таблиць (далі Закон), які мали місце в античному Римі, майнові права серед них і ті, які витікали із договірних зобов'язань, могли захищатись в суді. Зокрема, § 7 Таблиці І зазначав, якщо «сторони не приходять до згоди, хай вони до полудня зійдуться для тяжби на форумі... Хай обидві присутні сторони по черзі захищають свою справу» [3, с. 46].

Звісно, таке формулювання права на судовий захист майнових прав є розмитим і доволі нечітким. А можливість саморозправи при посяганні на майно, навіть убивство на місці за скоєння крадіжки вночі (§12 Таблиця VII Закону) вказує на примітивізм давньоримського права, в основі якого ще було звичаєве право [4, с. 24].

Разом з тим, в античному Римі договори (contractus) були найбільш розповсюдженим джерелом зобов'язань. Це були двосторонні та багатосторонні відносини [4, с. 219].

Одним із способів публічного захисту майнових прав, серед них і в договірних відносинах, за часів Тая був інтердикт, тобто наказ претора, за яким порушника права власності зобов'язували припинити самоуправство. Це швидше було адміністративно-правовим захистом, який здійснював претор засобами своєї влади. Такі інтердикти були трьох типів: а) набуття; б) зберігання; в) відновлення володіння. Це був абсолютний захист приватного права особи від усіх [5, с. 179], що й характеризувало економічне життя тодішнього суспільства. Виходячи із цих позицій, власник мав безмежні можливості щодо розпорядження своїми майновими правами, в тому числі у сфері договірних відносин. Загалом природне право, суть якого розвивав Марк Тулій Цицерон, не передбачало відбирати що-небудь в інших і привласнювати собі [6, с. 142].

Для зміни прав власності й отримання при цьому прибутку в античні часи існування Риму економічно-правовою основою був договір, що являв собою угоду, яка ґрунтувалася на узгодженому волевиявленні правой дієздатних суб'єктів за умови, що така узгодженість досягатиметься у формі, передбаченій законом, а сам предмет мав перебувати у межах зобов'язального права [4, с. 92].

Отже, римське право вперше визначило істотні умови (елементи) договірного права, зараховуючи до них таке: а) наявність право і дієздатності особи; б) наявність волевиявлення сторін; в) правову наявність форми договору, передбаченої законом; г) предмет договору, який мав перебувати у межах кожного договору. Захист майнових прав у договірних зобов'язаннях визнавався у безумовному порядку, хоча й був не обов'язковий у практичній площині. Разом з тим за необхідності власність мала абсолютний захист як у судовому, так і адміністративному порядку.

Розвиток приватної власності в безумовному порядку впливав на формування нової суспільної формації - феодалізму. Повсюдне утвердження й посилення влади суверена призводило до одного й того самого правового результату, за яким закон - це воля суверена і зразок справедливості [7, с. 79]. Так характеризував право часів феодалізму Жан Боден. Підтвердження такої думки ми знаходимо в середньовічній Салічній правді, за якою суд здійснювався «по закону короля» [3, с. 67]. Не зважаючи на те, що Салічна правда - це по суті кодифікований звід норм кримінального права, яке регулювало насамперед захист майнових прав від незаконного на них посягання з боку інших осіб, все ж вона мала норми, які регулювали захист честі й гідності людини. Так, § 1 глави XVIII зазначав: «Якщо хто звинуватить перед королем безвинну людину у відсутність останньої, присуджується до сплати 2500 ден».

Такі поняття, як честь, гідність людини, котрі по суті стосувалися загальних засад суспільства, впливали й на договірні відносини, що з появою грошей як еквівалента вартості товару почали набувати свого поглиблення, а з часу рецепції римського права поширились, являючи собою основу економічного розвитку держав епохи феодалізму.

На території Київської Русі писаним законом, що регулював майнові відносини була Руська Правда, різні редакції якої об'єднав Ярослав Мудрий (1016-1054 рр.). Безумовно, як у франків, так і в русичів відбувався поступовий перехід від спільного співіснування людського гуртожитку первіснообщинного устрою до формування на його основі державності з невід'ємним її атрибутом -владою як складовою людського суспільства. Звісно, це відбувалося доволі повільно, але кожна влада того періоду формувалась на природних майнових комплексах - землі, воді, лісах, лугах, які продавались, обмінювались, дарувались із цих підстав. Охорона й захист майна і майнових прав власника у сфері договірних відносин вже було звичним явищем. Так, ст. 47 Руської Правди зазначала: «Если кто станет взыскивать с другого деньги, а тот начнет запираться, и если он выставит свидетелей и те присягнут, то он может взять свои деньги». «Если кто кладет у кого-нибудь товар на сохранение, то при этом свидетели не нужны. Если же станет взыскивать больше, чем отдал, то пусть присягнет тот, у кого находился товар, ибо он уже тем ему оказал благополучие, что сохранил товар» (ст. 49 Руської Правди) [8, с. 30].

Відповідно до ст. 55 Руської правди (Розширена редакція), «если кто-либо должен будет многим, а крупный иногородний или чужеземный купец, приехав, не зная этого, отдаст ему свой товар, а тот не захочет отдать купцу деньги, к тому же первые заимодавцы станут препятствовать этому, не давая денег, тогда отвести его (т. е. должника) на торг, продать его имущество и его самого» [9, с. 31].

Отже, формула «моє-чуже», притаманною раннім цивілізаціям незалежно від місця їх існування, породила інститут самозахисту як одну із перших гарантій охорони речових прав, у тому числі й у сфері договірних відносин того періоду.

Поняття інститутів самоохорони й самозахисту в епоху Середньовіччя, як не дивно, фундаментально і природно розвинулися в теологічних теоріях. Так, зокрема, Фома Аквінський зазначав, що Бог є першопричиною всього, в тому числі й людського буття та людських дій [10, с. 438].

Юридичну сутність цієї філософської теорії точно відобразив Рудольф фон Ієрінг у своїй праці «Боротьба за право». Він зазначив, що право власності є необхідною умовою морального існування особи та тісно пов'язане з нею, тому завдання шкоди майну заподіює моральний дискомфорт його власнику. «Зробивши її (річ - прим, авт.) своєю, я наклав на неї відбиток особистості, хто зачіпає її, той зачіпає і мене. Удар, направлений на неї, падає і на мене самого, оскільки я присутній в ній» [11, с. 44]. Саме такий підхід до захисту прав власності був характерним і для договірного права того часу, оскільки річ, яка набувалася особою за рахунок договірних відносин, пов'язувалася із особою, яка накладала на неї відбитки своєї особистості, тобто було психологічне усвідомлення володіння річчю та розумінням того, що ця річ дійсно належить їй, оскільки ніхто на це майно не претендує.

Висновки

Власність була, є і буде тим матеріальним базисом, на якому ґрунтуються незалежність і автономність волі кожної людини. Тому майно й відносини, які воно породжує, стають законодавчим символом у суспільно-економічному просторі. Передумовою становлення інститутів охорони й захисту майнових прав фізичних та юридичних осіб у сфері договірного права стала індивідуалізація власності відносно її власника та наділення індивідуума правом і обов'язком охорони й захисту такої власності, у тому числі й у сфері договірного права.

Список використаних джерел

1. Основи філософських знань: [підручник] / М. І. Горлач, В. Г. Кремень, С. М. Ніколаєнко, М. П. Требін та ін. К.: Центр учбової літератури, 2008. 1028 с.

2. Спасибо-Фатєєва І. Замітки цивіліста про тенденції пізнання права власності / І. Спасибо-Фатєєва II Право України. 2011. №5. С. 29-35.

3. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: [учебное пособие] / [Сост. В.Н. Садиков]; под ред. З.М. Черниловского. М.: Фирма Гардарика, 1996. 413 с.

4. Пухан Иво, Поленак-Акимовская Мирьяна. Римское право: [базовый учебник] / [перевод с македонского В.А. Томсинова и Ю.В. Филиппова]; под ред. В. А. Томсинова. М.: ИКД «Зерцало-М», 2003. 448 с.

5. Підопригора О.А. Римське приватне право: [підручник] / О.А. Підопригора. 3-є вид. перероб. та допов. К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001, 440 с.

6. Макарчик В.С. Основи римського приватного права: [навчальний посібник] / В.С. Макарчик. К.: Атіка, 2003. 256 с.

7. Мірошніченко М.І., Мірошніченко В.І. Історія вчень про державу і право: [навчальний посібник] / М.І. Мірошніченко, В.І. Мірошніченко. К.: Атіка, 2004. 224 с.

8. Просторова редакція Руської Правди: [хрестоматія з історії держави і права України]: [навчальний посібник]: у 2-х т. / [Укладачі В.Д. Гончаренко, А.И. Рогожин, O. Д. Святоцький]; заред. В.Д. Гончаренка. К.: ІнЮре, 1997.Т.1. 799 с.

9. Руська Правда. Розширена редакція: [хрестоматія з історії держави і права України] / [АС. Чайковський, О. Л. Копиленко, В.М. Кривоніс та ін.]. К.: Юрінком Інтер, 2003. 656 с.

10. Нерсесянц В.С. Философия права: [учебник для вузов] / В.С. Нерсесянц. М.: Издательская Группа Инфора-М - Норма. 652 с.

11. Рудольф фон Ієрінг. Борьба за право / [Перевод с немецкого П.П. Волкова] / P. фон Ієрінг. Москва, 1874. 80 с.

Размещено на Allbest.ru