Найбільш знані пенітенціарії світу: "чорний дельфін"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Найбільш знані пенітенціарії світу: «чорний дельфін»

Марисюк К. Б.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету

Стаття присвячена аналізу характерних рис одного з найбільш знаних пенітенціаріїв світу - виправної колонії № 6 у місті Соль-Ілецьку Оренбурзької області Російської Федерації, більш відомої як «Чорний дельфін». Розглянуто питання, пов'язані з її виникненням, досліджено характерні риси режиму останньої. Окрему увагу зосереджено на проблемах правового статусу засуджених, які відбувають покарання в цій виправній колонії. пенітенціарій покарання колонія

Ключові слова: покарання, колонія, засуджений,режим, обов'язки.

Статья посвящена анализу характерных черт одного из наиболее известных пенитенциариев мира - исправительной колонии № 6 г Соль-Илецка Оренбургской области Российской Федерации, которую называют «Черный дельфин». Рассмотрены вопросы, связанные с ее возникновением, исследованы характерные черты режима последней. Отдельное внимание сосредоточено на проблемах правового статуса осужденных, которые отбывают наказание в этой исправительной колонии.

Ключевые слова: наказание, тюрьма, осужденый,режим, обязанности.

The article is sanctified to the analysis of the personal touches of one of the most known penitentiaries of the world - penal colony № 6 of the City of Sol-Iletsk in the Orenburgh region of the Russian Federation, more known as the «Black dolphin». The questions related to it's origin are considered, the personal touches of the mode of the last are investigational. Separate attention concentrated on the problems of legal status of convicts that leave punishment for this penal colony.

Key -words: punishment,prison, convict, mode, duties.

В умовах радикальної трансформації вітчизняних соціальних, політичних та економічних інститутів, не менш важливим є удосконалення значної частини вже діючих у державі правових норм, а також вироблення нових, спрямованих на посилення правового захисту людини та громадянина. Повного мірою це стосується й кримінально-виконавчого права.

Безсумнівним завданням українського законодавця є максимальне наближення діючих кримінально-виконавчих приписів до сучасних європейських стандартів, одним із яких є гуманізація кримінальної відповідальності, скорочення кількості осіб, які відбувають покарання, пов'язані з ізоляцією від суспільства, а також якомога ширше застосування покарань, альтернативних позбавленню волі.

Помилкою буде вважати, що згадані зміни в результаті мають призвести до повного зникнення покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме останнє може виконувати роль реального заходу впливу на осіб, які вчинили тяжкі або особливо тяжкі злочини. Відтак, як видається, роль майбутніх реформ у цій частині має зводитися до внесення змін у нормативне закріплення та суть і практику функціонування вітчизняної пенітенціарної системи, скерування її діяльності на виправлення засуджених та перетворення останніх на соціально-корисних членів суспільства.

Одномоментне вироблення якихось радикально нових приписів у цій сфері навряд чи зможе повного мірою виконати згадане вище завдання, оскільки вимагатиме ще й належної практики їх застосування, а також узгодження з уже чинними правовими нормами та науковими підходами. Саме тому, на нашу думку, більш доцільно буде не виробляти щось радикально нове, а побудувати реформи на уже існуючому зарубіжному досвіді, запозичивши найбільш вдалі та дієві ідеї.

Виходячи з досвіду існування вітчизняної пенітенціарної системи, можна стверджувати, що чи не найбільш радикальних перетворень потребує практика функціонування виправних колоній, в тому числі й тих, які орієнтовані на утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Відомо, що вони на сьогодні далеко не повного мірою справляються зі своїми завданнями, не лише не здійснюючи реального виправлення останніх, а й часто ще більш оздоблюючи їх. Не менш проблемним можна вважати й питання режиму в цих установах. Саме тому вкрай необхідним є вивчення досвіду тих виправних установ світу, функціонування яких є показовими. Однією з таких виправних колоній може вважатися виправна колонія №6 у місті Соль-Ілецьку Оренбурзької області Російської Федерації, досвіду функціонування якої й присвячено це дослідження.

Питанням пенітенціарних систем зарубіжних держав присвячували свої публікації доволі багато науковців, однак усі вони зосереджували свою увагу виключно на аналізі пенітенціарних систем загалом або ж окремих із них, тоді як вивчення досвіду функціонування виправних установ зазвичай залишалось поза їх увагою. Що ж стосується досліджуваної нами виправної колонії № 6 у місті Соль-Ілецьку Оренбурзької області Російської Федерації, то особливості її функціонування та режиму в ній досі залишалися поза увагою вітчизняних дослідників.

Постановка завдання. Усвідомлюючи, що в межах однієї короткої публікації з'ясувати усі проблемні питання з теми, задекларованої в назві цієї наукової статті, фактично не можливо, ми зосередимо увагу на найбільш важливих, з нашої точки зору, моментах, залишивши інші для наступних наукових розвідок.

Результати дослідження. «ФКУ ИК-6», значно більш відома за своєю неофіційною назвою «Чорний дельфін» - виправна колонія особливого режиму для засуджених до довічного позбавлення волі в місті Соль-Ілецьку Оренбурзької області Російської Федерації [1].

Згадана колонія є найбільшою установою такого типу в Росії і розрахована на утримання 1500 засуджених. Заразу ній утримують близько 700 осіб. Кількість персоналу - близько 900 осіб [1].

Історія створення виправної колонії № 6 починається з 1756 р., коли, згідно з царським указом, тут було створено так-звану «Ілєцкую Защіту», до якої скеровувались засуджені каторжани для роботи на соляних промислах [2].

У 1824 р. на місці останньої було побудовано замок для утримання арештантів, зруйнований у XIX ст. [2]

Виправна колонія № 6 спочатку слугувала каторжною в'язницею для утримання засуджених до довічної каторги (1774 - 1894 рр.), пізніше на її місці у 1894 р. було утворено Ілецьке арештантське відділення, яке у 1905 р. було перетворено на Ілецьку пересильну в'язницю.

Протягом 1917 - 1942 рр. згадану в'язницю було трансформовано у Ілецький концентраційний табір, у 1942- 1953 рр. -у Соль-Ілецьку в'язницю УНКВС№ 2 для утримання підслідних, а у 1953 р. - у Соль-Ілецьку в'язницю № 2 МВС РСФРР [2].

Згідно з наказом № 518 від 1965 р. було створено виправну колонію для утримання засуджених, хворих на активну форму туберкульозу легенів.

У 1998 р. установу було перепідпорядковано Міністерству юстиції Російської Федерації й надано назву 25/6 [2].

З 2000 р. було створено виправну колонію № 6 для утримання засуджених до довічного позбавлення волі. Перший етап засуджених прибув 1 листопада 2000 р. [2].

У 2006 р. в експлуатацію було введено новий режимний корпус, у зв'язку з чим згадана установа стала найбільшою виправною установою Російської Федерації для утримання засуджених до довічного позбавлення волі.

За всю історію з колонії не було здійснено жодної успішної втечі [1].

Режим тримання засуджених передбачає максимальну ізоляцію від контактів між засудженими. Зазвичай засуджені утримуються по 2 - 4 особи, хоча є й такі, що утримуються в одиночних камерах (наприклад, відомий канібал В. Ніколаєв) [1].

Розмір камер складає 4,5 квадратних метри, засуджені відгороджені від дверей та вікон масивними стальними ґратами, у зв'язку з чим камера фактично являє собою аналог клітки [1]. З мотивів безпеки, відстань від стіни до ґрат складає приблизно один метр, у зв'язку з чим засуджені не можуть впритул підійти до вікна та дверей.

З цією ж метою доволі специфічно спроектовані й вікна у камерах. З них можна бачити лише частину неба. Це зроблено для того, щоб засуджені не могли бачити двір колонії та інші споруди на її території та не могли чітко розробити план втечі [3].

Для засуджених передбачене носіння спеціального одягу єдиного зразку.

Засуджені перебувають під постійним відео наглядом, світло в камерах ніколи не вимикається, сплять засуджені також при ввімкненому світлі.

Кожних 15 хвилин камери оглядають чергові офіцери.

При виході з камери засудженого обов'язково супроводжують не менше трьох конвоїрів та кінолог з собакою [1].

Усі дії засуджених здійснюються лише з дозволу та по команді наглядача (молодшого інспектора), будь-який захід відбувається під наглядом не менш ніж трьох співробітників, а масові заходи за участю засуджених, наприклад, спортивні змагання або перегляд кінофільмів, не здійснюються взагалі. Підйом засуджених -об ранку. Після цього протягом наступних 16 годин лежати на нарах заборонено [1].

Засудженим надаються лише короткострокові побачення тривалістю до 2 годин, тоді як тривалі побачення заборонені.

Відповідно до встановленого режиму, шуміти, голосно розмовляти та співати суворо заборонено. Радіо можна слухати протягом півгодини на добу.

Наявність телевізорів у камерах не передбачається, проте є виняток. Засудженому може бути надане право на встановлення телевізора після відбуття 10 років строку покарання, за умови, що засуджений себе добре поводив [2].

Після відбуття 10 років покарання засудженим може бути надане право на працю, за умови, що протягом згаданого терміну до них не застосовувались дисциплінарні стягнення. Працюють вони в окремих приміщеннях (так званих «робочих камерах»). Традиційно праця пов'язана зі швейною діяльністю [2].

У колонії створено досить велику бібліотеку, яка включає літературу художнього, релігійного та правового характеру.

Засуджені мають право на щоденну прогулянку тривалістю півтори години, яка здійснюється в спеціальному критому боксі.

Характерною ознакою досліджуваної колонії є те, що під час переведення засудженого з одного корпусу в інший на останнього надягають пов'язку на очі, яка створює ефект втрати орієнтації та не дає запам'ятати план колонії [1].

Весь час перебування засуджених за межами камери руки останніх мають бути у наручниках, замкнутих за спиною. Винятків із цього правила є лише два. Під час здійснення релігійних обрядів (час перебування в кімнаті для молитов) у наручниках знаходиться лише ліва рука засудженого, тоді як права звільняється для надання можливості хреститись. Під час перебування засуджених у душі наручники знімаються, але миються засуджені за ґратами [4].

У різні часи в «Чорному дельфіні» утримувались та й зараз утримуються доволі багато відомих засуджених, наприклад, С. Мадуєв (один із найбільш відомих радянських нальотчиків), І. Зайнутді- нов (засуджений за організацію вибуху житлового будинку в м. Буйнакську в 1999 р.), серійні вбивці І. Іванченко, В. Муханкін, Є. Нагарний, О. Рильков, відомий чеченський польовий командир С. Тімур- булатов [1].

Висновки

Підсумовуючи викладене вище, можна зробити висновок, що досліджувана нами виправна колонія № 6 у місті Соль-Ілецьку Оренбурзької області Російської Федерації є однією з небагатьох виправних установ, у якій вдалося виробити такі особливості утримування засуджених до покарання у вигляді довічного позбавлення волі, які фактично виключають не лише втечі останніх, а й будь-які серйозні порушення з їх боку. Ідеалізувати згадану виправну колонію не потрібно, оскільки й у ній є доволі багато недоліків та прогалин, однак запозичення певного позитивного досвіду пішло б на користь вітчизняній системі пенітенціарних установ та послужило б підгрунтям для подальших реформ у цьому напрямі.

Список використаних джерел

Черный дельфин [Електронний ресурс] // Режим доступу : ru.wilipedia.org|wiki|4epHbm_ дельфин.

Северин Н. Исправительное учреждение ФКУ ИК № 6 [Електронний ресурс] / Николай Северин. // Режим доступу : prisonlife.ru/mesta-lishenya-svobodi/1208-ispravitelnaya-koloniya-6-chemyy- delfin-g.-sol-ileck-orenburgskaya-oblast.html.

Черный дельфин - колония особого режима [Електронний ресурс] // Режим доступу : b4g.com.ua/one/view/519/p.l.

Размещено на Allbest.ru