Досвід правового регулювання надання соціальних послуг у зарубіжних країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

ШАПОШНИКОВ О. К., здобувач кафедри

загальноправових дисциплін факультету

права та масових комунікацій

Анотація

соціальний послуга держава недержавний

У статті аналізується досвід адміністративно-правового регулювання надання соціальних послуг у зарубіжних країнах. Особлива увага приділяється нормативному закріпленню системи й особливостей надання соціальних послуг та статусу суб'єктів їх надання; співвідношенню ролі держави й недержавних інституцій у наданні соціальних послуг, контролю за їх якістю.

Ключові слова: соціальні послуги, правове регулювання, закордонний досвід, громадські організації, контроль.

Аннотация

В статье анализируется опыт административно-правового регулирования предоставления социальных услуг в зарубежных странах. Особое внимание уделяется нормативному закреплению системы и особенностей предоставления социальных услуг и статуса субъектов их предоставления; соотношению роли государства и негосударственных институтов в предоставлении социальных услуг, контролю за их качеством.

Ключевые слова: социальные услуги, правовое регулирование, зарубежный опыт, общественные организации, контроль.

Annotation

This article analyzes the experience of administrative and legal regulation of social services in foreign countries. Particular attention is paid to the statutory system and the characteristics of social services and economic status of their provision; the ratio of the role of state and nonstate institutions in providing social services and quality control.

Key -words: social services, legal regulation, international experience, NGOs, control.

Вступ

He викликає сумнівів, що рівень цивілізованості суспільства багато в чому визначається ступенем розвитку соціальної сфери, яка фактично є лакмусовим папірцем визначення ставлення суспільства до кожного з його членів. Очевидно, що ступінь розвитку держави, її економічний потенціал прямо пов'язані з рівнем соціальної забезпеченості громадян та, як наслідок, покращенням їх життєдіяльності, комфортності існування в суспільстві. Світовий досвід переконливо свідчить, що налагодженість відносин у соціальній сфері не лише підвищує рівень існування людини в суспільстві, а й багато в чому формує її ставлення до держави та процесів, які в ній відбуваються. Водночас існуючий світовий досвід є важливим чинником, який слід враховувати для подальшого вдосконалення правового регулювання відповідних процесів, що на сьогодні відбуваються в нашій державі. Значною мірою це стосується також інституту соціальних послуг, який динамічно розвивається в сучасному світі.

Слід враховувати, що соціальна сфера в окремих країнах має певні особливості надання соціальних послуг не лише з позицій їх кількісних та якісних характеристик, айз урахуванням ступеня державного регулювання та участі інститутів громадянського суспільства в їх наданні. При цьому в більшості розвинених країн світу надання соціальних послуг вважається одним із найбільш важливих напрямків функціонування соціальної сфери.

Розглядаючи закордонний досвід адміністративно-правового регулювання у сфері надання соціальних послуг, доцільно насамперед звернути увагу на питання нормативного закріплення системи й особливостей надання соціальних послуг та статусу суб'єктів їх надання. Особливого значення набуває також усвідомлення закордонного досвіду щодо співвідношення ролі держави й недержавних інституцій у наданні соціальних послуг та контрою за їх якістю.

Окремим аспектам закордонного досвіду правового регулювання надання соціальних послуг тією чи іншою мірою приділяли увагу Ж. Анселен, І. Боде, Л. Ільчук, І. Тарабукіна, О. Хомченко та деякі інші вчені. Проте питанням сучасного стану адміністративно-правового забезпечення надання соціальних послуг у зарубіжних країнах належної уваги, на жаль, не приділялося. Водночас осмислення такого досвіду є важливою передумовою оптимізації правового регулювання вказаної сфери суспільного життя в Україні.

Постановка завдання

З огляду на сказане метою роботи є дослідження досвіду правового регулювання надання соціальних послуг у зарубіжних країнах.

Результати дослідження

Під час аналізу питання нормативного закріплення системи й особливостей надання соціальних послуг привертає увагу насамперед досвід таких розвинених країн, як Франція, Німеччина, Великобританія та Італія, оскільки ці країни не лише входять до тридцяти країн із найвищим рівнем соціального розвитку [1], а є також європейськими, що важливо враховувати з огляду на посилення євроінтеграційних тенденцій сучасної України.

О. Березін, М. Безпарточний та Л. Нікілєва визначили особливості французької системи соціального захисту населення, до яких віднесли розгалужену систему професійно-галузевих схем соціального страхування, розвинену систему родинних виплат, яка стала результатом тривалої еволюції, значну роль додаткових систем соціального захисту, особливо у сфері пенсійного й медичного страхування [2, с. 50-51]. У Франції соціальні послуги надаються за такими напрямками: сфера охорони здоров'я (охорона здоров'я матері й дитини, служби допомоги в хатній роботі, установи для людей з обмеженими можливостями), освіта (соціальне забезпечення в школах: сестри-доглядальниці й няні, соціальні працівники й психологи, соціальні послуги при університетах), правосуддя (служби соціальних послуг та установи для правопорушників, ув'язнених і їх сімей), молодь і спорт (центри дозвілля, літні табори відпочинку тощо), містобудування й муніципалітети, сільськогосподарські кооперативи, а також трудова й професійна підготовка [3, с. 204]. Отже, у Франції соціальне обслуговування є одним із найперспективніших напрямків соціального захисту населення. У цій країні має місце розгалужена система соціального обслуговування зі значним переліком соціальних послуг, які можуть отримувати громадяни в різних сферах суспільного життя (охороні здоров'я, освіти, правосуддя, спорту, трудової та професійної підготовки).

У Федеральному законі Німеччини про соціальне страхування від 23 березня 1994 р. міститься перелік соціальних послуг, які надаються в цій країні. Зокрема, у параграфі 21 визначено, що до них належать допомога на харчування у вигляді одноразових виплат, ремонт одягу, білизни та взуття, закупівля пального для окремих опалювальних приладів, надання спеціальних освітніх ресурсів для студентів, ремонт побутових приладів, догляд за квартирою [4]. На відміну від нормативного вирішення вказаних питань у Франції, у наведеному законі ФРН перелік соціальних послуг надається більш конкретизовано.

Зауважимо, що, крім вищевказаного закону, нормативну основу надання соціальних послуг у ФРН складають Федеральний закон про соціальну допомогу, Акт про благополуччя дітей і молоді та Закон про осіб з обмеженими можливостями [5, с. 221]. Враховуючи положення вказаних законодавчих актів, можна визначити такі види соціальних послуг у Німеччині: послуги із соціального страхування (наприклад, у зв'язку з безробіттям, пенсійне й медичне), послуги з надання соціальних допомог (у вигляді виплат для непрацездатних осіб, а також інших громадян, які не мають права на виплати у зв'язку з непрацездатністю, та інших прав на отримання певного доходу), послуги із соціальної підтримки окремих верств населення, зокрема сімей із дітьми, жертв війни, інвалідів та ряду інших категорій громадян [6, с. 509].

У Великобританії важливу роль у регулюванні питань соціального обслуговування громадян відіграють відповідні принципи. Так, до принципів надання соціальних послуг віднесено такі: повна автономність і децентралізація суб'єктів надання соціальних послуг, соціальна інтеграція, розробка соціальних послуг на місцях для задоволення конкретних потреб, відповідальність органів місцевого самоврядування за якість наданих послуг [7, с. 21-22]. Як зазначають фахівці, у цій країні послуги із соціального забезпечення покликані сприяти соціальній інтеграції шляхом надання людям підтримки, щоб вони могли більш незалежно жити в суспільстві. Широкий спектр послуг із захисту дітей, соціальна робота, догляд за дітьми дошкільного віку та інші послуги надають захист і запобігають загрозам для вразливого населення [7, с. 77]. При цьому важливо, що у Великобританії визначення потреб населення в тих або інших соціальних послугах, особливостей їх надання та нормативного закріплення, контролю за їх якістю відбувається на місцевому рівні, що значною мірою сприяє врахуванню реальних потреб суспільства під час здійснення нормотворчості у вказаній сфері.

Велика увага у Великобританії приділяється питанням догляду вдома. Уперше ці питання були врегульовані в 1995 р. в Законі про догляд [8]. У Стратегії виховання від 1999 р. було закріплено засади виховання та догляду за громадянами, у тому числі й удома [9]. У Законі про вихователів та інвалідів від 2000 р. передбачена можливість додаткового соціального обслуговування від приватних осіб за плату [10]. Вказаними законами визначено особливості соціального обслуговування на дому. Зокрема, у них містяться цікаві положення, що в разі, якщо батьки виховують дитину-інваліда, вони мають право на користування послугами вихователів вдома на пільгових умовах. При цьому часткова компенсація таких витрат здійснюється за кошти органів місцевого самоврядування. Передбачено також, що дітям-інвалідам у віці 16-17 років можуть здійснюватися одноразові виплати для продовження навчання у вищих навчальних закладах. Таким чином, у Великобританії надзвичайно пильна увага приділяється питанням соціального захисту, у тому числі й обслуговування дітей-інвалідів. При цьому значну роль відіграють державні органи, що хоч і не відповідає тенденції більшості країн щодо посилення ролі громадських організацій у соціальному обслуговуванні громадян, однак забезпечує досить високу якість соціальних послуг, контроль за такою якістю, а головне - їх належне та своєчасне фінансування.

Діюче законодавство Італії гарантує окремим категоріям громадян та їх сім'ям забезпечення комплексної системи заходів соціального захисту й соціальних послуг, передбачає проведення універсальної політики щодо підтримки осіб у складному становищі шляхом надання ефективних і високоякісних послуг, які сприяють покращенню якості життя, забезпеченню рівних можливостей, недопущенню дискримінації й звуження громадянських прав, попередженню, усуненню та зведенню до мінімуму соціального відчуження [11, с. 91]. Законодавчу основу регулювання цієї сфери суспільного життя складають статті 2, 3, 38 Конституції Італії [12] та Закон Італії № 328 від 8 листопада 2000 р. «Про реалізацію комплексної системи заходів соціального захисту та соціальних послуг» [13]. Цікаво, що в статті 3 вказаного закону звертається увага на дотримання принципу тендерної рівності під час надання соціальних послуг А в статті 16 згадуються такі види соціальних послуг: надання допомоги з догляду та інших видів допомог на підтримку материнства та відповідального батьківства; навчальні й інформаційні послуги для підтримки батьків, у тому числі шляхом заохочення взаємодопомоги серед сімей; надання допомоги й підтримки на дому, особливо для сімей, які беруть на себе зобов'язання щодо прийому, догляду за людьми з фізичними, розумовими та сенсорними відхиленнями, прийомних дітей, людей похилого віку; послуги для прийомної сім'ї у вигляді кваліфікованої допомоги з виховання й освіти дітей. Вказані послуги визнані в якості пріоритетних. Отже, як і у Великобританії, в Італії значна увага приділяється соціальному обслуговуванню дітей, у тому числі освітнім послугам.

Отже, на сьогодні в усіх розвинених країнах світу на рівні законодавства приділяється надзвичайно велика увага категорії соціальних послуг. При цьому законодавці одних країн підходять до їх нормативного визначення більш узагальнено (наприклад, Франція), інші ж - більш конкретно (наприклад, Німеччина та Італія). Важливою особливістю є те, що в розвинених країнах посилена увага приділяється питанням соціального обслуговування дітей, у тому числі дітей-інвалідів, дітей, позбавлених батьківського піклування, та тих, які влаштовуються в прийомні сім'ї.

Слід також звернути увагу на врегулювання питань співвідношення ролі держави й недержавних інституцій у наданні соціальних послуг та контрою за їх якістю.

Звернувши увагу на досвід Франції, можна побачити, що управління у сфері соціального обслуговування в цій країні здійснюється на загальнодержавному рівні двома міністерствами - Міністерством соціальних відносин і солідарності та Міністерством охорони здоров'я, зі справ сім'ї та інвалідів Франції [14]. Аналізуючи особливості організації надання соціальних послугу Франції, фахівці підкреслюють, що більшість програм у сфері соціальних послуг координуються з боку кількох міністерств, а також спеціально створених міжміністерських комітетів. На місцевому рівні дії органів самоврядування в регіонах, департаментах і муніципалітетах часто пересікаються й дублюються. Великі підприємства, лікарні та урядові організації мають своїх суб'єктів надання соціальних послуг. Важливу роль у Франції відіграють приватні (некомерційні) організації, які вносять ініціативні ідеї в цій сфері до уряду та управляють наданням соціальних послуг за фінансової підтримки органів держави [3, с. 204-205]. При цьому на сьогодні саме громадські організації є провідними суб'єктами надання соціальних послуг у Франції, а принцип децентралізації є одним із провідних у сфері соціального обслуговування.

У Німеччині до надання соціальних послуг часто залучаються волонтерські організації, які не мають офіційного статусу [5, с. 220]. При цьому більша частина соціальних послуг надаються некомерційними організаціями від імені органів місцевого самоврядування. Такі організації називаються благодійними. Поширеними є притулки для жінок, які стали жертвами жорсткого поводження й насилля [5, с. 221]. Щодо конкретних організацій, які діють у Німеччині в цій сфері, то до них можна віднести релігійно орієнтовані об'єднання Карітас та Діаконі, професійні спілки, політичні об'єднання, німецьку організацію «Червоний Хрест» тощо [15]. Звертає увагу той факт, що в Німеччині роль держави у сфері обслуговування переважно зводиться до створення правової основи та здійснення нагляду й перевірок за діяльністю органів соціального захисту [16, с. 171]. Таким чином, яку Франції, так і в Німеччині основними суб'єктами надання соціальних послуг на сьогодні виступає не держава, а громадські організації. Функціональне призначення держави в цих процесах зводиться до створення нормативної основи такого роду діяльності, контролю за наданням таких послуг та притягнення до відповідальності в разі порушення відповідних правових норм.

Діяльність громадських організацій у сфері надання соціальних послуг значною мірою заохочується також в Італії. У цій державі місцеві органи влади в межах своїх повноважень співпрацюють, підтримують асоціації та організації, фонди й установи патронажу, громадські організації, визнані релігійні конфесії шляхом укладення договорів із державою у сфері планування й управління інтегрованою системою заходів і соціальних послуг [11, с. 92]. Саме завдяки такий взаємодії забезпечується не лише широке охоплення соціальними послугами всіх верств населення, а й акумулювання коштів із різних джерел для здійснення соціального обслуговування.

Важливим напрямком правового забезпечення соціального обслуговування в зарубіжних країнах є контрольна діяльність у вказаній сфері. Наприклад, у Федеральному законі Німеччини про соціальне страхування від 23 березня 1994 р. містяться важливі відповідні положення. Зокрема, у параграфі 93 йдеться про те, що якщо соціальні послуги надаються приватними суб'єктами, органи держави можуть у цьому випадку контролювати зміст, об'єм та якість послуг, розмір винагороди, яка включає також компенсацію витрат, здійснених під час обслуговування, ефективність та якість послуг. У пункті 7 цього параграфу також визначено, що у сфері соціального обслуговування підлягають ліцензуванню амбулаторне й стаціонарне медичне обслуговування, послуги з догляду, допомоги в харчуванні, послуги в будинках для людей похилого віку [17].

У Великобританії контроль за наданням соціальних послуг насамперед здійснюється Національною комісією зі стандартів соціального обслуговування, яка відповідає за реєстрацію й контроль за такими організаціями: установами, що здійснюють догляд із проживанням (установи для людей похилого віку, дітей і людей з обмеженими можливостями); організаціями, що здійснюють догляд за місцем проживання; центрами охорони сім'ї з можливістю проживання; добровільними організаціями, що надають юридичні, інформаційні та інші послуги з усиновлення дітей; незалежними патронатними установами [7, с. 82].

Досить специфічним інститутом контролю у Великобританії виступає оцінка ефективності діяльності надавачів соціальних послуг. Вказаний досвід видається за доцільне врахувати також в Україні. Суть подібної оцінки зводиться до такого. Вона здійснюється за 50 показниками, які об'єднані в п'ять розділів: завдання; витрати й ефективність; ефективність надання послуг і результати; якість послуг для користувачів і для тих, хто надає підтримку; справедливий доступ. Міністерство охорони здоров'я щорічно публікує дані про якість роботи та оцінює кожен показник за шкалою від 1 (що означає «найближчим часом вивчити і вжити заходів для підвищення якості») до 5 (що означає «дуже добре»). Критерій у присвоєнні рейтингу - порівняння з існуючою успішною практикою; критерії можуть бути переглянуті за наявності відомостей про те, що це слід зробити [7, с. 81-82]. Такий підхід, як видається, значною мірою сприяє реалізації принципу відкритості та гласності під час функціонування надавачів соціальних послуг, а тому дозволяє об'єктивно оцінити їх можливості щодо надання соціальних послуг, результативність їх діяльності та на цій основі сформувати уявлення про їх професійність і якість відповідного обслуговування. Це важливо також із точки зору повного та всебічного інформаційного забезпечення споживачів соціальних послуг, щоб вони могли прийняти найбільш прийнятне для себе рішення з приводу звернення до тих або інших суб'єктів надання соціальних послуг.

Висновки

Таким чином, інститут соціальних послуг на сьогодні у світі розвивається надзвичайно динамічно. Адміністративно-правовому забезпеченню в цих процесах надається важливе значення, оскільки саме воно опосередковує нормами права діяльність органів держави й недержавних організацій щодо соціального обслуговування, визначає критерії якості соціальних послуг та контролю за їх дотриманням, відповідальність у вказаній сфері. Основними тенденціями, які властиві адміністративно-правовому регулюванню соціального обслуговування в зарубіжних країнах, є постійне розширення спектра соціальних послуг; приділення особливої уваги соціальному обслуговуванню дітей, особливо дітей-інвалідів та дітей, позбавлених батьківського піклування; звільнення центральних державних органів від багатьох соціальних функцій та їх перенесення на місцеві органи самоврядування; активна взаємодія з громадськими організаціями; рівний розвиток суб'єктів надання соціальних послуг різних форм власності; посилення гарантування прав громадян у сфері соціального обслуговування з боку держави, зокрема, шляхом здійснення контрольної діяльності. У цілому закордонний досвід переконливо свідчить про те, що в розвинених країнах світу соціальна сфера є одним із пріоритетних напрямків державної політики, важливим проявом якої виступає надання громадянам, які потребують соціальної підтримки, режиму найбільшого сприяння.

Вважаємо, що подальше вдосконалення інституту соціальних послуг в Україні насамперед слід пов'язувати з оптимізацією їх системи. Не менш важливим є відпрацювання дієвих та ефективних механізмів надання такого роду послуг з урахуванням особливостей суб'єктів їх отримання (інвалідів, дітей, осіб похилого віку тощо). Необхідно вдосконалювати механізми контролю за діяльністю надавачів соціальних послуг, а також оцінки їх діяльності. Доцільно слідувати загальноєвропейській тенденції, коли держави сприяють активізації діяльності громадських організацій у цій сфері. При цьому у вітчизняному законодавстві слід більш чітко визначити правові засади взаємодії державних і недержавних інституцій у сфері надання соціальних послуг, координації їх діяльності, правовий статус громадських об'єднань та їх представників, які здійснюють діяльність із надання соціальних послуг.

Список використаних джерел

1. The social progress imperative: рейтинг стран мира по уровню социального развития 2014 г. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://gtmarket.ru/news/2014/04/14/6688.

2. Березін О.В. Механізми формування та методологія розвитку закладів і підприємств соціального обслуговування / О.В. Березін, М.Г. Безпарточний, Л.О. Нікілєва. Полтава: Інтер Графіка, 2013. 210 с.

3. Анселен Ж. Франция: социальные услуги // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. 2013. № 1-2. С. 204-219.

4. Bundessozialhilfegesetz in der Fassung der Bekanntmachung vom 23. Marz 1994 (BGB1.1 S. 646, 2975), zuletzt geandert durchArt. 4 des Gesetzeszur Familienforderung vom 22. Dezember 1999 (BGB1.1 S. 2552) [Електроннийресурс]. Режим доступу: http://www.gesetzesweb.de/BSHG.html.

5. Боде И. Германия: социальные услуги // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. 2013. № 1-2. С. 220-226.

6. Германия. Вызовы XXI века / отв. ред.: В.Б. Белов // Весь мир. 2009.

7. Положительный опыт предоставления социальных услуг в странах Юго-Восточной Европы. Субрегиональное бюро МОТ в Москве [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ilo.org/ public/russian/region/eurpro/moscow/info/publ/rus_socserv_delivery_part.pdf.

8. Carers (Recognition and Services) Act 1995 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.legislation.gov.uk/ukpga/1995/12/contents.

9. National Carers' Strategy [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://webarchive. nationalarchives.gov. uk/ - /www. dh.gov.uk/en/SocialCare/Deliveringadultsocialcare/Carers/ NewDealforCarers/index.ht.

10. Carers and Disabled Children Act 2000 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Carers_and_Disabled_Children_Act_2000.

11. Хомченко О.Е. Реализация комплексной системы мер социальной защиты и социальных услуг в Италии / О.Е. Хомченко // Вестник РУДН. Серия «Юридические науки». 2013. № 1. С. 91-100.

12. La Costituzione della Republica Italianadel 22.12.1947 // Gazzetta Ufficiale della Repubblica Italiana. 1947. № 298. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.quirinale.it/qmw/ statico/costituzione/pdf/costituzione.pdf.

13. Legge del 08.11.2000 № 328 «Legge quadro per larealizzazione del sistema integrato di interventi e servizi sociali» // Gazzetta Ufficiale. 2000. № 265. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// www.camera.it/parlam/leggi/003281.htm.

14. Portail de gouvemment [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.gouvernement.fr.

15. Newman С. Regulation of Social Services in EU / C. Newman [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.ec.europa.eu.

16. Боярчук Т.В. Особливості соціального захисту населення європейських країн/Т.В. Боярчук// Вісник Хмельницького національного університету. Серія «Економічні науки». 2005. № 2. С. 170-174.

17. Bundessozialhilfegesetz in der Fassung der Bekanntmachung vom 23. Marz 1994 (BGB1.1 S. 646, 2975), zuletzt geandert durchArt. 4 des GesetzeszurFamilienforderung vom 22. Dezember 1999 (BGB1.1 S. 2552) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.gesetzesweb.de/BSHG.html.

Размещено на Allbest.ru