Підстави криміналізації примушування до вступу у статевий зв’язок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.222.4:343.541

Львівський національний університет імені Івана Франка

Підстави криміналізації примушування до вступу у статевий зв'язок

Брух X. I.,

аспірант кафедри кримінального права та кримінології

Анотація

кримінальний відповідальність статевий примушування

У статті аналізується обгрунтованість встановлення кримінальної відповідальності за примушування до вступу у статевий зв'язок. На основі проведеного аналізу робиться висновок про наявність достатніх підстав для криміналізації цього посягання.

Ключові слова: криміналізація, підстави криміналізації, примушування до вступу у статевий зв 'язок.

Аннотация

В статье анализируется обоснованность установления уголовной ответственности за принуждение к вступлению в половую связь. На основе проведенного анализа делается вывод о наличии достаточных оснований для криминализации этого посягательства.

Ключевые слова: криминализация, основания криминализации, принуждение к вступлению в половую связь.

Annotation

Grounding for establishment of the criminal responsibility for forcing to sexual intercourse is being researched in the article. Based on the executed analysis conclusion is being drawn about the availability of the sufficient reasons for criminalization of the current infringement.

Key words: criminalization, grounds for criminalization, forcing to sexual intercourse.

Питання криміналізації діянь традиційно відносяться до центральних у науці вітчизняного кримінального права: саме з їх успішним вирішенням пов'язані найсміливіші сподівання як теоретиків, так і практиків. Г.В. Крилов слушно зауважив: «Встановлення кримінальної караності або її відміна - крок величезної політичної важливості, що тягне за собою ряд правових, соціальних, психологічних та інших наслідків» [1, с. 2].

Враховуючи динаміку розвитку й модернізацію суспільних відносин, дослідження обґрунтованості існування кримінально-правових норм продовжує залишатися актуальним. Незважаючи на те, що норма ст. 154 «Примушування до вступу в статевий зв'язок» КК України існує вже понад 13 років, беручи до уваги сучасний стан наукової розробки теорії криміналізації, з'ясування обґрунтованості існування зазначеної норми не проводилось. Вказане зумовлює необхідність заповнення цієї наукової прогалини.

Вагомий внесок у розробку теорії криміналізації зробили Д.О. Балабанова, Р.Р. Галіакбаров, П.С. Дагель, О.В. Епіфанова, Г.А. Злобін, С.Г. Келіна, О.І. Коробеєв, Н.О. Лопашенко, А.А. Митрофанов, П.А. Фефелов та інші вчені. Питання встановлення кримінальної відповідальності за статеві посягання тією чи іншою мірою досліджували Ю.М. Антонян, О.М. Джужа, К.М. Плутицька. Передумови криміналізації примушування жінки до дій сексуального характеру вивчала Д.О. Гніліцкая, спеціальне дисертаційне дослідження Н.В. Тидикової «Насильницькі статеві злочини: обґрунтування криміналізації і кваліфікація за об'єктивними ознаками» було присвячене, зокрема, аналізу соціальних і правових підстав криміналізації насильницьких статевих злочинів.

Постановка завдання. Як вже зазначалося, підстави криміналізації примушування до вступу у статевий зв'язок жодного разу не були самостійним предметом кримінально-правових досліджень. Тому метою цієї статті є аналіз обґрунтованості встановлення кримінальної відповідальності за примушування до вступу у статевий зв'язок з урахуванням підстав криміналізації, що виділяються в науці кримінального права.

Результати дослідження. Проблеми криміналізації діянь у кримінально-правовій літературі все ще не знайшли свого більш-менш однозначного вирішення. Насамперед відмінності спостерігаються щодо найменування, детермінуючого характеру та кількості тих чи інших обставин, що впливають на криміналізацію. У нашому дослідженні ми використовуватимемо термінологічний зворот «підстави криміналізації», оскільки значна частина дослідників, відзначаючи неоднакову роль у процесі нормотворення різних перерахованих ними обставин, термінологічно їх урівнюють та називають підставами криміналізації або підставами кримінально-правової заборони (чи основами кримінально-правової норми) [2, с. 42]. Крім того, з-поміж усієї множини підстав криміналізації увагу буде зосереджено на тих, які в тій чи іншій інтерпретації визнає абсолютна більшість сучасних криміналістів - ідеться про суспільну небезпеку примушування до вступу у статевий зв'язок, відносну поширеність таких посягань, неможливість боротьби із примушуванням до вступу у статевий зв'язок без застосування заходів кримінально-правового впливу та узгодженість відповідної кримінально-правової норми з іншими нормами КК України й системою законодавства України в цілому.

Суспільній небезпеці притаманне особливе місце в системі підстав криміналізації, представники науки кримінального права традиційно ставлять її на перше місце. Однак підвищений ступінь суспільної небезпеки діяння не є єдиним і достатнім критерієм для встановлення кримінальної караності. Існують діяння, що становлять значну суспільну небезпеку, не меншу, ніж деякі злочини, проте вони не визнаються кримінально караними [3, с. 102]. Суспільна небезпека є однією з найбільш складних і суперечливих категорій науки кримінального права. Без перебільшення можна стверджувати, що суспільну небезпеку будь-якого злочину визначає цілий ряд факторів, зокрема такі: характеристика об'єкта посягання (цінність, важливість суспільних відносин, на які спрямоване посягання); характер і розмір заподіяної шкоди (фізичної, майнової, моральної тощо); характеристики об'єктивної сторони вчинюваного діяння (насамперед способу його вчинення - насильство, погроза, обман, використання службового становища тощо); форма та ступіть вини особи; мотиви й мета злочинної поведінки [4, с. 106; 5, с. 105; 6, с. 120].

Водночас квінтесенція суспільної небезпеки виражається загальновизнаною формулою - це здатність діяння заподіювати або створювати реальну загрозу заподіяння істотної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони [7, с. 8; 8, с. 67; 9, с. 179-180], а тому основними її показниками є важливість об'єкта посягання та масштаби заподіяної останньому шкоди.

Примушування до вступу у статевий зв'язок посягає на одні з основоположних відносин цивілізованого суспільства - ті, які складаються щодо забезпечення статевої свободи особи як гарантованої законодавством можливості самостійно, вільно, без будь-якого примусу реалізовувати себе у сфері статевого спілкування. Першим постулатом етики за І. Кантом є саме свобода людини, її «свобідна воля», що визначає смисл моральної незалежності та автономії особистості, її здатність і право самостійно встановлювати норми належного, а також слідувати останнім [10, с. 185]. Соціальна вага і значення статевої свободи настільки високі, що законодавець розглядає її як можливість, гарантовану правовими нормами найвищої юридичної сили. Так, відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ця норма хоча й не містить спеціальної вказівки саме на статеву свободу, однак, як правильно відзначає Н.В. Тидикова, «...основний закон не може і не повинен бути казуальним, свобода та особиста недоторканість включає в себе і статеву свободу та недоторканість. Особиста недоторканість передбачає також недопустимість будь-якого зовнішнього втручання у сферу індивідуальної життєдіяльності особи та включає в себе фізичну і психічну недоторканість» [11, с. 29-30].

Таким чином, статева свобода є невід'ємним елементом права на свободу й особисту недоторканість. Останнє ж входить до системи особистих (громадянських) прав і свобод, які за своїм походженням є правами та свободами першого покоління. Для них є характерними, зокрема, первинність (кожна людина володіє цими правами та свободами від народження, вони не «даруються» державою), фундаментальність (ці права і свободи складають базу, аксіологічну основу правового статусу людини і громадянина), особливий механізм охорони [12, с. 178-179; 13, с. 181-182; 14, с. 12]. «Наявність суспільної небезпеки в посяганнях на основні права людини, - підкреслює Л.Г. Мачковський, - визначається тим виключним значенням, яке надається в сучасному світі необхідності їх забезпечення, дотримання й охорони... Найвища цінність прав людини проявляється в тому, що вони становлять собою загальнопланетарний соціальний ресурс виживання людства та єдиний достойний компроміс між суспільством і державою» [15, с. 47].

На думку О.О. Дудорова, суспільна небезпека передбачених розділом IV Особливої частини КК України злочинів визначається не лише посяганням на статеву свободу і статеву недоторканість особи, а й заподіянням шкоди іншим цінностям - нормальному фізичному, психічному і духовному розвитку дітей, здоров'ю, честі й гідності особи, власності тощо [16, с. 17]. Дійсно, примушування до вступу у статевий зв'язок, крім статевої свободи, може також посягати на психічне здоров'я потерпілої особи, заподіяти шкоду нормальному психофізичному розвитку неповнолітніх, дискредитувати орган, в якому працює службова особа, заподіявши, таким чином, шкоду інтересам служби.

У кримінально-правовій літературі висловлено точку зору про те, що суспільна небезпека примушування до вступу у статевий зв'язок порівняно зі зґвалтуванням і насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, знижується не лише за рахунок іншого способу здійснення впливу, а й у зв'язку з тим, що фізична статева свобода потерпілої не порушується [17, с. 134]. Повністю погодитися з таким твердженням важко, оскільки сам статевий акт, згідно з нинішньою редакцією ст. 154 КК України, повністю охоплюється цією нормою. К.М. Плутицька вказує: «В умовах економічної кризи, кризи на ринку праці вірогідно, що в потерпілої особи просто не може бути іншого вибору, ніж вступити в такий недобровільний сексуальний контакт» [18, с. 230]. Тому «фізична статева свобода» (за термінологією К.О. Котельникової) також може страждати у випадку вчинення аналізованого злочину. На наш погляд, в окремих випадках примушування до вступу у статевий зв'язок (якщо внаслідок такого примушування відбувся недобровільний статевий акт) за ступенем суспільної небезпеки не поступаються зґвалтуванню з використанням безпорадного стану потерпілої особи (наприклад, сплячої особи чи жінки у стані сильного алкогольного сп'яніння). Про більшу суспільну небезпеку зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом однозначно можна говорити лише тоді, коли воно вчиняється із застосуванням фізичного насильства чи погрози його застосування.

Сучасні науковці одностайні в думці про те, що масштаби шкоди, заподіяної злочинами проти статевої свободи та статевої недоторканості, є колосальними. За спостереженнями Ю.М. Антоняна, ці злочини викликають у жертв найтяжчі переживання, дія яких може зберегтися на все життя, впливаючи на самосприйняття та світовідчуття, на відносини з іншими людьми, в тому числі, що особливо важливо, із представниками протилежної статі, на сімейні відносини. Такі посягання викликають глибокі душевні травми, здатні призвести до самогубств, а в інших випадках - до небезпечних соматичних чи психічних хвороб [19, с. 170]. О.М. Джужа та К.М. Плутицька також акцентують увагу на глибоких душевних травмах, заподіяних аналізованими злочинами, які можуть зруйнувати все подальше життя людини [20, с. 8; 21]. Наведене повною мірою стосується примушування до вступу у статевий зв'язок, під час учинення якого жертві може бути спричинена глибока психологічна травма, заподіяна серйозна шкода здоров'ю [22, с. 435]. Шкідливі наслідки досліджуваного злочину можуть проявлятися не лише в особистій сфері, а й у сфері соціальної реалізації потерпілої особи. О.В. Тищенко відзначає: «Проблеми сексуальних домагань на роботі можуть бути причиною значних матеріальних втрат для роботодавців. Зокрема, згідно з даними, наведеними в журналі «Працююча жінка» 1988 р., 500 успішних компаній через проблеми сексуальних домагань на роботі витрачають 6,7 млн доларів щорічно. Витрати, викликані сексуальними домаганнями, спричиняють прогули, низьку продуктивність праці, моральні збитки, плин кадрів» [23, с. 15].

Ще однією підставою криміналізації примушування до вступу у статевий зв'язок є відносна поширеність таких діянь. Кримінальне право регулює форму реакції суспільства й держави на такі суспільно небезпечні вчинки індивідів, які є реально можливими, тобто становлять собою прояв деяких загальних тенденцій і закономірностей, інакше кажучи - явища не випадкові. Можлива повторюваність - необхідна властивість діяння, віднесеного законом до числа злочинів [24, с. 218].

Водночас розглядуваний принцип має свій зворотній бік: злочинна поведінка за своєю сутністю є поведінкою девіантною, яка відхиляється від реальних, об'єктивно існуючих соціальних норм. Унаслідок цього вона не може бути ні всезагальною, ні навіть надзвичайно широко розповсюдженою [24, с. 218]. Адже будь-які спроби криміналізувати пересічні, звичні для сучасного соціуму форми поведінки приречені на невдачу не лише через обмеженість можливостей апарату кримінальної юстиції, а й через значний супротив, який виникне як природня реакція суспільства на неадекватне посилення кримінальної репресії з боку держави.

Згідно з даними Міністерства внутрішніх справ України загальна кількість зареєстрованих злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи становила в 2002 р. 951 злочин, у 2003 р. - 2180 злочинів, у 2004 р. - 1988 злочинів, у 2005 р. - 1929 злочинів, у 2006 р. - 2110 злочинів, у 2007 р. - 1898 злочинів, у 2009 р. - 1689 злочинів, у 2010 р. та 2011 р. - по 1348 злочинів [25]. Що ж стосується примушування до вступу у статевий зв'язок, то кількість таких зареєстрованих злочинів є найменшою серед усіх інших злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Так, у 2002 р. було зареєстровано лише 1 злочин, у 2003 р. - 8 злочинів, у 2004 р. - 5 злочинів, у 2005 р. - 2 злочини, а в 2006 р. та 2007 р. такі дані взагалі відсутні [26, с. 75]. Відповідно до інформації ДІТ МВС України в період з 2001 до 2010 р. зареєстровано всього 42 примушування до вступу у статевий зв'язок та виявлено 31 особу, що скоїли зазначений злочин (деякі особи вчинили кілька злочинів, передбачених ст. 154 КК України) [27, с. 120].

Наведені дані, звісно ж, ставлять під сумнів достатню поширеність примушування до вступу у статевий зв'язок та, відповідно, доцільність кримінально-правової боротьби з такими, здавалося б, одиничними посяганнями. Однак про передчасність такого висновку говорять наступні факти. По-перше, всім відомо, що злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи традиційно характеризується високим рівнем латентності [28, с. 3]. «Якщо, умовно кажучи, уявити множину фактів сексуального насильства та сексуальної експлуатації у вигляді айсбергу, - пише М.О. Ковальова, - то, як це встановлено багатьма кримінологічними дослідженнями, випадки, зареєстровані і включені до офіційних статистичних даних, складуть лише крихітну верхівку цього айсберга. Загальновизнано, що вони (дані) навіть приблизно не відображають дійсної картини кримінальних посягань на статеву свободу і статеву недоторканість» [29, с. 3].

За даними науковців, рівень латентності зґвалтування перевищує 90% [ЗО, с. 61], а примушування до вступу у статевий зв'язок - 97% [31, с. 244]. Тому очевидно, що реальна кількість випадків примушування до вступу у статевий зв'язок є незрівнянно більшою та перевищує дані офіційної статистики у десятки разів. Серед основних причин високого рівня природньої латентності примушування до вступу у статевий зв'язок кримінологи відзначають такі: недовіра до правоохоронних органів; боязнь розголосу; побоювання помсти з боку особи, яка вчинила примушування до вступу у статевий зв'язок; страх втратити роботу; необізнаність про існування кримінальної відповідальності за аналізовані діяння [27, с. 120; 32]. Що ж стосується штучної латентності, то її високому рівню потрібно завдячувати працівникам правоохоронних органів [27, с. 120; 19, с. 171], які часто просто «відмахуються» від реєстрації подібних правопорушень, не бажаючи приділяти їх розгляду і без того мізерні сили й засоби [19, с. 171].

По-друге, відносна поширеність посягання є елементом системи підстав криміналізації, де всі складові тісно взаємопов'язані та взаємообумовлені, а кількісно-якісна зміна одних елементів певним чином впливає на зміну інших. Г.А. Злобін підкреслює: «Ніяка окремо взята підстава криміналізації... не може бути достатнім аргументом на користь встановлення кримінально-правової заборони, як і кожен окремий принцип криміналізації не може бути використаний самостійно, без обов'язкового застосування до розглядуваного випадку всіх інших принципів та підстав» [33, с. 76]. Фактична поширеність певного посягання повинна співвідноситися з його суспільною небезпекою: чим вищий характер і ступінь суспільної небезпеки посягання, тим нижчий рівень поширеності слід визнавати достатнім для його криміналізації (саме тому йдеться про «відносну» поширеність, а в чинному КК України існують і будуть існувати норми про геноцид, екоцид, застосування зброї масового знищення тощо). Іншими словами, сам по собі факт незначної поширеності певного посягання не може однозначно заперечувати необхідність його криміналізації чи, навпаки, бути підставою для декриміналізації останнього.

Суспільна ж небезпека примушування до вступу у статевий зв'язок законодавцем істотно недооцінена. У цьому можна легко переконатися, порівнявши санкції ч. 1 та ч. 2 ст. 154 КК України із санкціями відповідних норм (параграфів, пунктів тощо) у КК розвинених країн Європи [34; 35]. Тому вважаємо, що його характер і ступінь на сьогодні є достатнім для збереження у КК України відповідної кримінально-правової заборони навіть за умов незначної поширеності таких посягань.

По-третє, відомі події в Україні кінця 2013 - початку 2014 р., коли колосального поширення набули посягання, кількість яких протягом десятиліть незалежності нашої країни обчислювалася десятками чи то навіть одиницями, вимагають певного зміщення акцентів у розумінні принципу відносної поширеності посягання, а саме: основна увага повинна бути прикута не до фактичної поширеності посягання зараз, а, як правильно підкреслила С.Г. Келіна, до «можливої повторюваності» їх у майбутньому. Якщо в певній соціально-економічній формації зберігають свій вплив фактори, що детермінують посягання на даний момент, значить існує загроза їх повторення в майбутньому, а отже - є підстави для криміналізації посягання, яке характеризується достатнім характером і ступенем суспільної небезпеки.

Серед причин учинення примушування до вступу у статевий зв'язок К.М. Плутицька виділяє такі: соціально-психологічні (низький рівень сексуальної моралі та культури, поява нової системи цінностей і формування інших життєвих принципів у взаєминах статей, тендерні стереотипи, які прищеплюють неповагу до жінки), соціально-економічні (раннє статеве дозрівання, тіньові сторони урбанізації та міграції, погіршення соціально-економічного становища підлітків та осіб юнацького віку, недоліки у сфері охорони здоров'я, високий рівень захворювань, складнощі в побутовому і трудовому устрої тощо) та ідеологічні (недоліки в морально-статевому вихованні підростаючого покоління, приклади аморальності, цинізму та брутальності щодо жінок, розбещеності в родині й побуті, школі, найближчому побутовому оточенні, засобах масової інформації) [36, с. 409-416].

Не вдаючись до полеміки щодо доцільності визнання тих чи інших факторів причинами аналізованого злочину, відзначимо, що неможливість їх викорінення найближчим часом є очевидною навіть для непрофесіонала. Протягом найближчих років ці та інші негативні явища продовжуватимуть детермінувати випадки примушування до вступу у статевий зв'язок, а тому ймовірність вчинення цих злочинів у майбутньому є високою. Значною мірою це зумовлено також тим, що злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи відносно слабко пов'язані із зовнішніми соціальними умовами [19, с. 171]. «Попередження статевих злочинів порівняно з попередженням інших видів злочинів, - наголошують Ю.М. Антонян та А.А. Ткаченко, - відрізняється суттєвою специфікою та підвищеною складністю. Обумовлюється це насамперед тим, що причини статевих злочинів носять суто інтимний, прихований характер, більша частина з них не охоплюється свідомістю суб'єкта і погано контролюється ним. Вони пов'язані з най- тоншими переживаннями, які нерідко мають буттєву значимість, із міжособистісними відносинами, внутрішній зміст і смисл яких не завжди очевидний» [37, с. 288].

Наступна підстава криміналізації примушування до вступу у статевий зв'язок полягає в тому, що існування кримінальної відповідальності за такі дії є ultima ratio (крайнім засобом) у боротьбі із цими суспільно небезпечними посяганнями. А.А. Митрофанов стверджує: «Кримінальна репресія - останній рубіж оборони в боротьбі з найбільш небезпечними формами поведінки, яка відхиляється від нормальної, прийнятної для суспільства. А отже, і застосовуватись вона має лише тоді, коли вичерпано інші можливості для досягнення поставлених цілей у сфері боротьби з конкретними видами антисуспільної поведінки» [38, с. 70].

Боротьба із суспільно небезпечними посяганнями на статеву свободу особи без застосування кримінально-правових засобів є неможливою. Адже йдеться не про певні дрібні порушення у сфері порядку управління, а про умисні посягання на відносини, що забезпечують реалізацію основних людських прав, які формувалися протягом багатьох десятиліть, визнані всім цивілізованим світом, нарешті, захист яких Україна проголосила своїм головним обов'язком у ст. З Основного Закону. Принципово важливим у контексті сказаного є твердження П.С. Дагеля: «Посягання на основні конституційні права і свободи особи за своєю природою потребують саме кримінально-правової охорони, застосування заходів кримінальної відповідальності» [24, с. 257]. Соціальна практика свідчить, що навіть у тих країнах (Бельгія, Нова Зеландія, Німеччина), де поряд із заходами кримінально-правового характеру за окремі види сексуальних домагань застосовуються, зокрема, заходи дисциплінарного характеру, останні є малоефективними, а кількість сексуальних домагань продовжує залишатися загрозливою [23, с. 15-16].

Крім того, потрібно відзначити, що існування кримінальної відповідальності за примушування до вступу у статевий зв'язок виконує також важливу превентивну функцію. Ще Я.М. Яковлев наголошував: «Хоча випадки притягнення до кримінальної відповідальності за розглядуваний злочин на практиці зустрічаються рідко, проте сам факт наявності у кримінальних кодексах такого складу має серйозне попереджувальне значення для морально нестійких осіб, схильних добиватися статевої близькості із залежними від них матеріально або по службі жінками» [39, с. 220].

Як підставу криміналізації примушування до вступу у статевий зв'язок потрібно розглядати також узгодженість відповідної кримінально-правової норми з положеннями ратифікованих Україною міжнародно-правових актів, Конституції України, галузевого законодавства та самого КК України. Необхідно звернути увагу на наступні положення.

По-перше, наявність норми про кримінальну відповідальність за примушування до вступу у статевий зв'язок повною мірою відповідає положенням ратифікованих Україною міжнародно-правових актів (ідеться про ст. З Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. та ст. 9 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод від 4 листопада 1950 р.), а також ст. 29 Конституції України, які гарантують право на свободу та особисту недоторканість. Крім того, згадана норма також відповідає ст. 19 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 р., відповідно до якої всі держави-учасниці Конвенції зобов'язані вживати заходів щодо запобігання схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності.

По-друге, існування досліджуваної норми сприятиме дотриманню положень ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. («Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності... Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого й жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, в тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють») та ст. 56 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. («Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом»).

Висновки

Підсумовуючи аналіз розглядуваних питань, необхідно констатувати наявність достатніх підстав для криміналізації примушування до вступу у статевий зв'язок. До них належать наступні:

- згадане діяння є суспільно небезпечним із таких причин: а) посягає на відносини, що забезпечують реалізацію одного з основоположних прав людини - самостійно, вільно, без будь-якого примусу реалізовувати себе у сфері статевого спілкування (права на статеву свободу); б) в результаті вчинення злочину страждає не лише статева свобода, шкідливі наслідки посягання можуть бути пов'язані із труднощами у статевому спілкуванні, психічними та соматичними захворюваннями, самогубствами тощо;

- випадки примушування до вступу у статевий зв'язок, враховуючи рівень їх латентності й суспільну небезпеку, слід визнати достатньо поширеними для криміналізації;

- встановлення кримінальної відповідальності за досліджувані посягання є крайнім та водночас єдиним адекватним заходом боротьби з цими суспільно небезпечними проявами людської поведінки;

- існування норми про примушування до вступу у статевий зв'язок повністю узгоджується з ратифікованими Україною міжнародно-правовими актами, Конституцією України, галузевим законодавством, а її вдосконалений аналог узгоджуватиметься із системою норм, передбачених розділом IV Особливої частини, системою КК України в цілому.

Список використаних джерел

1. Крылов Г.В. Проблемы декриминализации деяний в советском уголовном праве : автореф. дне. ... канд. юрид. наук / Г.В. Крылов. - М., 1986. - 23 с.

2. Плаксина Т.А. Основания уголовно-правовых норм, уголовно-правового запрета, криминализации: понятие и соотношение / Т.А. Плаксина II Государство и право. - 2006. -№ 5. - С. 41-47.

3. Фефелов П.А. Критерии установления уголовной наказуемости деяний / П.А. Фефелов II Советское государство и право. - 1970. - № 11. - С. 101-105.

4. Українське кримінальне право. Загальна частина : підручник / за ред. В.О. Нав- роцького. - К. : Юрінком Інтер, 2013. - 712 с.

5. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / П.Л. Фріс - Вид. 2-ге, допов. і перероб. - К. : Атіка, 2009. - 512 с.

6. КоржанськийМ.И. Кримінальне право і законодавство України. Частина загальна: курс лекцій / М.И. Коржанський. - К. : Атіка, 2001. - 432 с.

7. Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України / М.І. Хавронюк. - К. : Істина, 2004. - 504 с.

8. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник/за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К. : Юрінком Інтер, 2003. -416 с.

9. Уголовное право Украины. Общая часть : учеб, пособие / под ред. Л.В. Ба- грий-Шахматова. - Одесса : ОНМУ, 2004. - 676 с.

10. Кант И. К вечному миру. Трактаты о вечном мире / И. Кант. - М.: Мысль, 1963. - 278 с.

11. Тыдыкова Н.В. Насильственные половые преступления: обоснованность криминализации и квалификация по объективным признакам : дис. ... канд. юрид. наук / Н.В. Тыдыкова. - Барнаул, 2008. - 203 с.

12. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : підручник / О.Ф. Скакун. - X. : Консум, 2005. -656 с.

13. Фрицький О.Ф. Конституційне право України : підручник / О.Ф. Фрицький. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 512 с.

14. Шумак І.О. Громадянські права та свободи людини за Конституцією України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / І.О. Шумак. - К., 2000. - 16 с.

15. Мачковский Л.Г. Преступления против конституционных прав человека и гражданина: проблемы теории и практики правового регулирования : дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.08 / Л.Г. Мачковский. - М., 2006. - 432 с.

16. Дудоров О.О. Кримінально-правова характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи : наук.-практ. посібник / О.О. Дудоров. - Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2011. - 352 с.

17. Котельникова Е.А. Насильственные посягательства на половую свободу и половую неприкосновенность : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Е.А. Котельникова. - Нижний Новгород, 2007. - 191 с.

18. Плутицька К.М. Примушування до вступу в статевий зв'язок як насильницький злочин / К.М. Плутицька II Вісник запорізького національного університету. Юридичні науки. - 2011. - № 1. - С. 228-232.

19. Антонян Ю.М. Особенности сексуальной преступности / Ю.М. Антонян II Размышления, сообщения, комментарии. - С. 170--177.

20. Джужа О.М. Запобігання злочинам, пов'язаним із сексуальним насильством : монографія / О.М. Джужа. - К. : Атіка, 2009. - 240 с.

21. Плутицька К. Загальна характеристика сексуальної злочинності / К. Плутицька II [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.justinian.cora.ua/article. php?id=3230.

22. Кримінальний кодекс України : наук.-практ. коментар / за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К. : ВД «Ін Юре», 2003. - 1196 с.

23. Тищенко О.В. Сексуальні домагання на роботі: соціально-правовий аспект питання / О.В. Тищенко II Адвокат. - 2004. - № 11. -- С. 15-16.

24. Основания уголовно-правового запрета: криминализация и декриминализация деяний / П.С. Дагель, Г.А. Злобин, С.Г. Келина и др. ; Отв. ред. В.Н. Кудрявцев, А.М. Яковлев. - М. : Наука, 1982. - 304 с.

25. Офіційний сайт Міністерства Внутрішніх справ України II [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://ravs.gov.ua/ravs/control/raain/uk/index.

26. Хавронюк М.І. Відповідальність за зґвалтування в Україні і за кордоном / М.І. Хавронюк II Право і суспільство. - 2009. -№3.-С. 75-87.

27. Плутицька К.М. Аналіз поняття, структури та динаміки злочину, передбаченого ст. 154 КК України «Примушування до вступу в статевий зв'язок» / К.М. Плутицька II Проблеми правознавства і правоохоронної діяльності. - 2011. - № 4. - С. 119-125.

28. Брич Л.П. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи за законодавством України / Л.П. Брич. - Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2010. - 84 с.

29. Ковалева М.А. Сексуальное насилие и сексуальная эксплуатация: криминологические и уголовно-правовые аспекты; предупреждение : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / М.А. Ковалева. - СПб., 2006. - 299 с.

30. Лукаш А.С. Зґвалтування: кримінологічна характеристика, детермінація та попередження : монографія / А.С. Лукаш. - X. : Право, 2008. - 256 с.

31. Плутицкая Е.Н. Социально-демографическая характеристика жертв принуждения к вступлению в половую связь / Е.Н. Плутицкая II Вестник Пермского университета. Юридические науки. - 2013. - № 2 (20). - С. 244-250.

32. Плутицька К.М. Щодо питання запобігання примушування до вступу в статевий зв'язок II [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.rusnauka.cora/21_ NNP_2010/Pravo/705 85.doc.hta.

33. Злобин Г. А. Основания и принципы уголовно-правового запрета/Г.А. Злобин// Советское государство и право. - 1980. - № 1. - С. 70-76.

34. Уголовный кодекс Голландии / науч. ред. Б.В. Волженкин ; пер. И.В. Мироновой. - СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. - 510 с.

35. Уголовный кодекс Бельгии / науч. ред. и пред. Н.И. Мацнева ; пер. Г.И. Мачков- ского. - СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. - 561 с.

36. Плутицька К. Питання детермінації примушування до вступу в статевий зв'язок / К. Плутицька II Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2012. - Вип. 56. - С. 409-416.

37. Антонян Ю.М. Сексуальные преступления: научно-популярное исследование / Ю.М. Антонян, А.А. Ткаченко. - М. : Амальтея, 1993. - 320 с.

38. Митрофанов А.А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація : монографія / А.А. Митрофанов. - Одеса : Видавництво Одеського юридичного інституту НУВС, 2004. - 132 с.

39. Яковлев Я.М. Половые преступления /Я.М. Яковлев. - Душанбе : Издательство «ИРФОН», 1969. -454 с.

Размещено на Allbest.ru