Функції держави та проблеми авіаційної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функції держави та проблеми авіаційної безпеки

Зуєва В.О.

Череватюк В.Б.

Анотації

У статті досліджено сутність та особливості функцій держави, зокрема правоохоронної та оборонної, встановлено співвідношення таких понять, як "безпека", "авіаційна безпека" та "національна безпека", функціональне призначення кожного з цих понять, охарактеризовано взаємозв'язок між функціями держави та проблемами забезпечення авіаційної безпеки.

Ключові слова: функція, функція держави, правоохоронна функція, оборонна функція, безпека, національна безпека, авіаційна безпека, забезпечення безпеки.

В статье исследуются сущность и особенности функций государства, в частности правоохранительной и оборонной, устанавливается соотношение между такими понятиями, как "безопасность", "авиационная безопасность" и "национальная безопасность", функциональное предназначение каждого из этих понятий, охарактеризована взаимосвязь между функциями государства и проблемами обеспечения авиационной безопасности.

Ключевые слова: функция, функция государства, правоохранительная функция, оборонная функция, безопасность, национальная безопасность, авиационная безопасность, обеспечение безопасности.

This article investigates the nature and characteristics of functions of a state, including law enforcement and defense. The correlation between such definitions as "safety", "aviation security" and "national security", functionality of every of these notions were determined. The interconnection between the functions of the state and the problems to provide aviation security was investigated.

Key -words: function, function of a state, law enforcement activity, function of defense, security, national security, aviation safety, providing of security.

Вступ

Загострення проблем, пов'язаних з міжнародним тероризмом у сучасному світі, необхідність боротися із цим явищем ставлять перед державами нові завдання, спонукають до належного виконання ними тих функцій, що пов'язані з забезпеченням безпеки як держави в цілому, так і її окремих громадян. В сфері цих функцій актуалізуються проблеми авіаційної безпеки, оскільки саме літаки можуть використовуватись терористами для здійснення своєї мети.

Поряд з цим слід звернутися до аналізу статистичних даних про авіаційні події, що сталися за останні роки в Україні, які свідчать про значне погіршення стану авіаційної безпеки. За даними Міжнародної організації цивільної авіації показники рівня безпеки польотів у вітчизняній галузі цивільної авіації значно гірші від середніх загальносвітових показників. За останні десять років страхові компанії відшкодували збитки від авіаційних подій на суму понад 160 млн гривень [1].

Постановка завдання. Метою статті є дослідження тих функцій держави, що пов'язані із забезпеченням авіаційної безпеки, а також дослідження впливу розвитку та становлення категорії "функція держави" на формування основних напрямків політики держави.

Результати дослідження. Держава як особлива соціальна система існує настільки, наскільки вона ефективно функціонує в комунікативному просторі суспільства. Увага, яка приділяється в науці функціям, обумовлена їхнім визначенням як основних напрямків діяльності держави, спрямованих на підтримання її власної системної цінності [2, с. 530].

Як відомо, функція - це не спеціально юридичний термін, однак він широко використовується юридичною наукою. Відмінні підходи стосовно тлумачення поняття "функції", які зустрічаються в різних галузях науки [3, с. 701], обумовлюють необхідність визначення змісту даного терміна в юридичній науці. Це пов'язано з тим, що юридична мова, вказує А. Венгеров, часто запозичує чужі поняття, наповнюючи їх власним змістом, який подекуди втрачає зв'язок з первинним значенням. Така ситуація, зокрема, має місце з поняттям "функції", коли воно включається в юридичний понятійний апарат [4, с. 141]. Визнаючи неминучість набуття своєрідного змісту категорією "функція" в юридичній науці, Г. Борисов та Є. Тонков у той же час зазначають, що, враховуючи методологічний характер філософії, наукове тлумачення даного поняття в юридичній науці має бути засноване саме на філософському розумінні цього терміна [5, с. 7].

Категорія "функції держави" набула розповсюдження в юриспруденції на початку 20 сторіччя. Найбільшого розвитку вона отримала в працях відомого німецького вченого Г. Еллинека. Вчений присвятив цій проблемі одну із глав своєї праці "Загальне вчення про державу". Він стверджував, що необхідно "розрізняти матеріальні і формальні функції, тобто основні напрямки державної діяльності і функції певних груп органів" [6, с. 580]. Особливу увагу Г. Еллинек приділяв правоохоронній діяльності і з приводу цього зауважував: "Захист права, який здійснюється за допомогою і на підставі рішень, які встановлюються шляхом упорядкованого вироблення, чесне чи спірне право виступає як особлива функція, відрізняючись від усієї іншої державної діяльності цього роду" [6, с. 581].

У вітчизняній науці одним із перших вчених, який почав вивчати функції держави, був Ф. Тарановський. У 1917 році він видав працю "Енциклопедія права", одна з глав якої мала назву "Функції і органи держави" [7, с. 386-408].

На думку П. Онопенка, функції держави - це об'єктивно зумовлені її потребами і сутністю державної влади однорідні, стійкі напрямки її діяльності із задоволення цих потреб [8, с. 89]. З цього визначення можна дійти висновку про такі риси функцій держави:

1. Функції держави породжуються необхідністю задоволення суспільних потреб. Потреби найбільш часто визначають як те, що об'єктивно необхідно для підтримки життєдіяльності групи, суспільства в цілому. Усвідомлені суспільством, соціальними групами, спільнотами й індивідами потреби виступають як їх інтереси. У психології потреби - це особливий стан психіки індивіда, що відображає невідповідність між внутрішнім його станом і зовнішніми умовами його діяльності.

2. Функцію держави породжує не якась одна суспільна потреба, яку можна реалізувати однією державною дією, а якісно однорідна група потреб, що розв'язується, відповідно, якісно однорідною групою (видом) державних дій, які утворюють достатньо відокремлений напрямок діяльності держави, що має відносну самостійність.

3. Основою формування функцій держави є не певна разова однорідна група потреб, які можна задовольнити однією відповідною групою державних дій, а група потреб, що повторюється. Це пояснює те, що функції держави є стійкими напрямками її діяльності.

До групи основних потреб, яка має велике значення для фізичного існування держави, є потреба у безпеці. Слід зазначити, що, незалежно від епохи та суспільної формації в процесі розвитку людства, безпека об'єктивно визначалась як відсутність загрози основним цінностям [9, р. 150].

Говорячи про безпеку, слід звернутись до робіт американського психолога А. Маслоу, який в 1943 р. запропонував теорію, за якою розподілив всі потреби людини як істоти, у якої постійно виникають ті чи інші бажання [10, р. 370], на природні та штучні і встановив їхню ієрархію. На думку А. Маслоу, якщо потреба в безпеці стає домінантною, то вся діяльність людини спрямовується на задоволення цієї потреби. Вона може виступати в якості чи не єдиної, визначаючої поведінку, основи, що підкорює собі всі без виключення ресурси організму, аж до повного його виснаження. Зазначене дає нам підстави ще раз підкреслити необхідність забезпечення безпеки [10, р. 376].

Звертаючись до вивчення самого поняття "безпека", найбільш вдалим поясненням вважаємо концепцію, запропоновану російським дослідником Г. Іващенко [11]. Вона дозволяє сформулювати таке поняття безпеки, що раціонально та несуперечливим чином пояснює різноманітні види безпеки (особи, суспільства, держави, національну, економічну, транспортну, руху, польотів тощо), а також дозволяє розробляти загальні доктрини, стратегії та методики з управління безпекою. Проаналізувавши основні положення діяльнісного підходу, що знайшли відображення в сучасній філософсько-соціологічній та управлінській літературі, Г. Іващенко стверджує, що безпека не є стан захищеності інтересів суб'єкта, безпека взагалі не є чиїм-небудь станом. Безпека - це умова існування суб'єкта (функціонування), що ним повністю контролюється [11].

На основі вищевикладеного забезпечення безпеки можна представити як певний процес створення сприятливих умов діяльності, процес оволодіння суб'єктом необхідними умовами власного існування. Забезпечення безпеки суб'єкта є створення таких умов, при яких реалізуються його інтереси, здійснюються поставлені ним цілі, в основу яких покладено його цінності. Тобто, іншими словами, безпека - це створення таких умов, в яких суб'єкти зберігають і відтворюють свої цінності. Забезпечення безпеки як процес оволодіння умовами існування є в той же час процесом реалізації свободи суб'єкта як здатності контролювати умови власного існування. Свобода і безпека - тісно взаємопов'язані явища, які утворюють фундаментальні аспекти соціального буття, найважливіші характеристики соціальних суб'єктів.

Безпека в соціальному існуванні людини набуває різних змістовних форм: соціальна безпека, суспільна безпека, державна безпека, національна безпека, авіаційна безпека тощо.

Одними із засновників української школи національної безпеки можна вважати Г. Ситника та В. Ліпкана. Загальні питання розвитку та визначення національної безпеки України розглядаються В. Горбуліним та А. Качинським, О. Данільяном та О. Дзьобанем, І. Каріхом, С. Пірожковим.

Сьогодні загальноприйнятим є наступне визначення національної безпеки. Національна безпека - це захищеність життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави в різних сферах життєдіяльності від внутрішніх і зовнішніх загроз, що забезпечує сталий і поступальний розвиток країни. Національна безпека - вельми складна багаторівнева функціональна система, в якій здійснюється постійна взаємодія й протиборство між внутрішніми і зовнішніми загрозами й життєво важливими інтересами особи, суспільства та держави.

Отже, забезпечення безпеки особи на основі ст. 8 Закон України "Про основи національної безпеки України" можна визначити як діяльність усіх державних органів, що зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз щодо забезпечення особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина [12].

Російські фахівці вважають, що забезпечення безпеки, в тому числі авіаційної, є елементом правоохоронної та оборонної функцій держави. Для того, щоб зрозуміти відповідність такого віднесення, слід звернутись до нормативно-правового визначення зазначених функцій держави [13, с. 79].

Ст. 18 Конституції встановлює: "Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права" [14]. Це реалізується за допомогою таких зовнішніх політичних функцій, як забезпечення обороноздатності держави та її участь у підтримці міжнародного правопорядку. Кожна з цих функцій включає в себе напрямки діяльності держави.

Функція забезпечення обороноздатності держави тісно пов'язана з такими внутрішніми функціями, як захист державного суверенітету і територіальної цілісності. Вона включає створення оборонних програм і доктрин, створення Збройних Сил і їх підготовка, створення і забезпечення функціонування оборонної промисловості, входження у систему універсальної та регіональної безпеки.

Що стосується правоохоронних функцій держави, то слід звернути увагу на положення, що міститься в ст. 1 Конституції України, яке свідчить про те, що вона є правовою державою [14]. А отже, вся державна діяльність здійснюється на підставі права і у порядку, передбаченому правом, тобто вся її діяльність здійснюється у правовому полі, у правовій оболонці, яка потребує своєї охороні, що зумовлює існування не однієї правоохоронної функції, а кількох. Це пояснюється розгалуженістю правової сфери, різноманітністю потреб з її охорони, що породжує і різноманітність правоохоронних функцій.

Такого висновку можна дійти і на підставі аналізу ст. 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" [12], останній пункт якої закріплює: "Правоохоронні органи - органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій". Тобто закон передбачає існування не однієї, а кількох правоохоронних функцій держави.

Як вже було відмічено, не існує законодавчого визначення поняття "правоохоронні функції держави", відсутній їх перелік. Однак аналіз Конституції України і одного із важливих законів України "Про основи національної безпеки України" [12] дозволяє виокремити правоохоронні функції Української держави. Ст. 8 цього Закону "Основні напрямки державної політики з питань національної безпеки" з огляду на свою назву і зміст законодавчо встановлює більшість функцій Української держави на сучасному етапі, в тому числі і правоохоронних, хоча зроблено це досить нечітко та суперечливо.

Отже, незважаючи на те, що нормативно-правові акти України не конкретизують всі функції держави, можливо встановити, що забезпечення безпеки взагалі, в тому числі й авіаційної безпеки, не варто на наш погляд вважати елементом правоохоронної та оборонної функцій держави. Перспективним вважаємо виокремлення забезпечення безпеки як однієї з найважливіших функцій держави, яка, в свою чергу, буде містити такий напрямок, як транспортна та, зокрема, авіаційна безпека.

Слід зазначити, що транспортна безпека є складовою національної безпеки і полягає у запобіганні аваріям та інцидентам на транспорті. Така діяльність з огляду на пріоритетність прав і свобод людини здійснюється шляхом створення системи раціональної превентивної безпеки з метою максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ймовірності виникнення транспортних аварій і мінімізації їх наслідків. Під забезпеченням транспортної безпеки слід розуміти соціальний процес діяльності відповідних суб'єктів суспільних відносин із запобігання аваріям та інцидентам на транспорті.

Система забезпечення національної безпеки - це організована державою сукупність суб'єктів: державних органів (законодавчої, виконавчої та судової влад), громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Законодавчо-правову основу забезпечення національної безпеки України становлять Конституція України, Закони України "Про основи національної безпеки України", "Про Раду національної безпеки і оборони України", "Про службу безпеки України", Указ Президента України "Про Доктрину інформаційної безпеки України", а також інші нормативно-правові акти державних органів влади й управління, міжнародні договори й угоди, укладені чи визнані Україною.

Після проголошення незалежності України було розроблено і прийнято Верховною Радою України та підписано Президентом України кілька документів у сфері зовнішньої та військової політики, які закладали засади системи національної безпеки, що фактично стали частиною відповідної концепції. До них належить Постанова Верховної Ради України "Про концепцію оборони та будівництва Збройних сил України", Закони "Про оборону України", "Про Збройні сили України" тощо.

Концепція національної безпеки України відповідає Конституції України та визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

Основні положення Концепції національної безпеки України було підготовлено з урахуванням конституційних засад національної безпеки. Згідно з Конституцією України безпека людини, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність визначаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Безпосередньо конституційні норми стосуються таких видів безпеки, як національна безпека, державна, особиста, економічна, громадська, інформаційна, екологічна.

Щодо національно-правових заходів гарантування безпеки цивільної авіації в Україні, то варто згадати певну активізацію нормотворчого процесу у сфері боротьби з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації. У лютому 2003 р. було затверджено Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації. Програма розроблена відповідно до Чиказької конвенції 1944 р., її метою є створення організаційно-правових засад щодо гарантування авіаційної безпеки та ефективної діяльності цивільної авіації.

У сфері забезпечення авіаційної безпеки правове регулювання здійснюється в різних видах та на різних рівнях. А. Собакарь, узявши за основу класифікації такий критерій, як суб'єкт нормотворчості, виділяє чотири рівні правового регулювання в досліджуваній сфері [16, с. 121].

Першим є законодавчий рівень, який включає кодекси, закони, що закріплюють деякі загальні питання забезпечення авіаційної безпеки (наприклад, Повітряний кодекс України, Закон України від 20.02.03 № 545-ІУ "Про державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації" та ін.).

Другим є підзаконний рівень, який включає нормативні акти, що приймаються органами виконавчої влади та регулюють питання реалізації законодавчих положень і державного управління у сфері функціонування авіаційного транспорту (нормативні акти Уряду України, міністерств, відомств, державних комітетів тощо).

В юридичній літературі зустрічається точка зору про цінність підзаконних актів, за допомогою яких органи державної влади можуть оперативно реагувати на зміну в об'єкті правового регулювання в реальній дійсності, проте на практиці їх можливість не використовується повною мірою. Так, практика показує, що серед актів, регулюючих діяльність органів управління авіаційним транспортом, у тому числі і з питань безпеки, є багато не приведених у відповідність до нового законодавства.

Третім автор вважає договірний рівень, який включає акти, що визначають умови сторін про здійснення вантажних і пасажирських перевезень та окремих видів робіт у сфері авіаційного транспорту (розвантажувальних, ремонтних та ін.).

І, нарешті, четвертий, локальний, рівень включає акти, що приймаються органами, покликаними забезпечувати безпеку на авіаційному транспорті, дія яких розповсюджується на діяльність підрозділів цих органів. Зазначені акти можуть встановлювати правила у сфері громадської безпеки на підлеглих об'єктах (протипожежної безпеки, правила поведінки під час виникнення надзвичайних ситуацій і т. п.).

Проведений аналіз нормативно-правового регулювання дозволяє констатувати, що регламентація відносин щодо забезпечення авіаційної безпеки здійснюється у сучасних умовах за допомогою різних за формою законодавчих та підзаконних актів. Основним нормативно-правовим актом у цій сфері правового регулювання є Повітряний кодекс України, який закріплює питання організації та контролю авіаційної безпеки (ст. ст. 71, 73), забезпечення виконання вимог авіаційної безпеки щодо охорони повітряних суден, пожежної безпеки, підтримання пропускного і внутрішнього об'єктового режиму на аеродромах, в аеропортах та на інших авіаційних об'єктах (ст. 74), заходи щодо захисту від актів незаконного втручання (ст. 72) [17]. Проте слід зауважити, що зазначені норми кодексу не узгоджені, їм бракує логічності, завершеності. Також слід зазначити, що в чинному законодавстві відсутні конкретні та ефективні важелі досягнення авіаційної безпеки.

Між тим, часом реальна ситуація вимагає дієвих процедур та специфічної функції держави в сфері забезпечення авіаційної безпеки. Зазначена функція має забезпечуватись на рівні різних органів управління у цій сфері з позиції реалізації та захисту права громадян на безпечне середовище, регулювання транспортної безпеки у системі національної безпеки, гарантування безпечності пасажирських та вантажних перевезень авіаційним транспортом, виконання вимог міжнародно-правових принципів і норм.

Втім цей рівень правового регулювання авіаційної безпеки нам здається недосконалим, а відтак доцільним вважаємо розробку та прийняття законодавчого акта, який визначав би головні засади забезпечення названої безпеки, суб'єктів та їх адміністративно-правовий статус, процедури та механізми контролю за безпекою польотів, відповідальність тощо. Закон, крім того, служив би орієнтиром у нормотворчій діяльності органів різних відомств, які здійснюють діяльність щодо забезпечення безпеки на авіаційному транспорті, і враховував би специфіку останнього.

Таким чином, необхідність прийняття закону про безпеку на транспорті (або на авіаційному транспорті) диктується рядом обставин.

По-перше, експлуатація транспорту породжує відносини у сфері громадської безпеки, зачіпаючи її численні аспекти (технічну, екологічну, пожежну і т. п.). Порушення правил безпеки на авіаційному транспорті можуть спричинити важкі наслідки для життя, здоров'я людей, матеріальні збитки та ін. авіаційний безпека держава

По-друге, діяльність щодо забезпечення безпеки на транспорті, у тому числі і на авіаційному транспорті, має особливості, які обумовлені напрямами діяльності транспорту, задачами і цілями його експлуатації [17].

По-третє, діяльність у сфері забезпечення безпеки на авіаційному транспорті здійснюють різні органи, правовий статус яких часто визначається відомчими правовими актами. Тому законодавчо необхідно визначити межі їх компетенції, щоб уникнути дублювання функцій.

Отже, логічно, щоб ці та інші питання були конкретизовані у спеціальному законодавчому акті - Законі України "Про авіаційну безпеку". За юридичною формою пропонується саме закон, в якому бажано зосередити правові норми, що будуть спрямовані на забезпечення основної мети національної транспортної політики України - гарантування авіаційної безпеки на основі проведення належних матеріальних, процедурних, інституційних та інших забезпечувальних заходів щодо її регулювання та створення організаційно-юридичних умов для реалізації і захисту конституційного права людини на безпеку.

Висновки

Таким чином, аналіз українського законодавства дозволяє зробити невтішний висновок про те, що сьогодні наявною є тенденція самоусунення держави від виконання однієї з найважливіших функцій із забезпечення безпеки, зокрема, в її авіаційному аспекті. Висока суспільна значущість мети підвищення авіаційної безпеки і комплексний багатогалузевий характер проблеми визначають необхідність нормативно-правового регулювання відносин у цій сфері. Ця необхідність обумовлена ще й тим, що саме спеціальні (орієнтовані на безпеку) державні дії можуть призвести до значного розвитку системи забезпечення авіаційної безпеки.

Запропонована функція забезпечення безпеки побудована на основі аналізу Конституції, інших правових документів. Вона є своєрідною теоретичною авторською моделлю функції держави. Але з практичного погляду було б доцільно визначити її та юридично закріпити у Законі України "Про основи національної безпеки України". Вважаємо, це сприяло б, по-перше, більш цілеспрямованій діяльності з реалізації зазначеної функції та інших функцій держави, по-друге, визнанню тих реально існуючих функцій, які держава поки що не реалізує, хоча це і є необхідним.

Список використаних джерел

1. Про схвалення Концепції Державної цільової програми безпеки польотів на період до 2015 р.: Розпорядження Кабінету Міністрів України№ 273 від 5 березня 2009 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ raain.cgi.

2. Поляков А. Общая теория права: Феноменолого-коммуникативный подход: Курс лекций. - 2-е доп. изд. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. - С. 530.

3. Ожегов С. Словарь русского языка/Под ред. Н. Шведовой. -20-е изд., стереотип. - М. : Рус. яз., 1988.-С. 701.

4. Венгеров А. Теория государства и права: Учебник. - 3-є изд. - М. : Юриспруденция, 2000. - С. 141.

5. Борисов Г., Тонков Е. О развитии теории функций государства // Право и образование. - М. : Современный гуманитарный университет, 2005. - № 1. - С. 7.

6. Еллинек Г. Загальне вчення про державу. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. - 752 с.

7. Тарановский Ф. Энциклопедия права. - 3-є изд. - СПб., 2001. - С. 331-338.

8. Скакун О. Теорія права і держави: підручник / О. Скакун. - К. : Правова єдність, 2013. -524 с.

9. Онопенко П. Правоохоронні функції держави України: Монографія. - К. : Варта, 2003. - 128 с.

10. Wolfers A. Discord and Collaboration. Essays on International Politics. - Baltimore, 1962. - 150 p.

11. Maslow A. A theory of human motivation II Psychological review. - 1943. - Vol. 50. -№ 4. -P. 382.

12. Иващенко Г. О понятии "безопасность" / Г. Иващенко II Credo. - 2000. - №6,- [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://credonew.ru/content /category/4/40/25/

13. Про основи національної безпеки України: Закон України//Відомості Верховної Ради. -2003. -№ 39. -Ст. 351.

14. Юрьев С. Научно-теоретические основы разработки правовых проблем авиационной деятельности II Первый национальный конгресс юристов российской авиации. Материалы. - СПб. : Образовательный центр "СоветникЪ", 2012. - 284 с.

15. Конституція України II Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

16. Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації: Закон України II Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 17. - Ст. 140.

17. Собакарь А. Адміністративно-правові засади державного контролю за безпекою польотів на авіаційному транспорті / А. Собакарь; Донец, юрид. ін-т Луган. держ. ун-ту внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. - Донецьк: Донбас, 2011. - 201 с.

18. Повітряний кодекс України II Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 48-49. - Ст. 536.

Размещено на Allbest.ru