Адміністративно-правові заходи управління винахідницькою діяльністю: досвід зарубіжних країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративно-правові заходи управління винахідницькою діяльністю: досвід зарубіжних країн

Хрідочкін А.В.

Макушев П.В.

Анотації

Проаналізовано особливості адміністративно-правового регулювання питань стимулювання винахідництва в зарубіжних країнах. На підставі аналізу заходів вирішення питань управління інтелектуальною власністю в державах Європейського Союзу, США та високорозвинених країнах Сходу запропоновано шляхи подальшого вдосконалення вітчизняної системи охорони інтелектуальної власності.

Ключові слова: винахідництво, інтелектуальна власність, адміністративно-правові заходи, авторське право.

Проанализированы особенности административно-правового регулирования вопросов стимулирования изобретательства в зарубежных странах. адміністративний правовий винахідництво

На основе анализа способов решения вопросов управления интеллектуальной собственностью в государствах Европейского Союза, США и высокоразвитых странах Востока предложены пути дальнейшего совершенствования отечественной системы охраны интеллектуальной собственности.

Ключевые слова: изобретательство, интеллектуальная собственность, административно-правовые меры, авторское право.

The features of the administrative regulation of questions incentives for inventiveness in foreign countries are analyzed. It is offered the further perfection of the native system of intellectual property protection on the base of analysis of methods solving the issues of intellectual property management in the European Union, the United States and developed countries of the East.

Key words: inventiveness, intellectual property, legal and administrative measures, copyright.

Вступ

Із метою заохочення творчості будь-якої людини, від ученого до робітника, світова практика накопичила й застосовує широкий спектр адміністративно-правових заходів як на мікро-, так і на макрорівнях. Серед них важливими є правовий захист інтелектуальної власності, розвиток патентної системи, вдосконалення системи управління новим знанням, послаблення формалізації організаційної структури і розширення повноважень кваліфікованого персоналу у прийнятті рішень на робочому місці, раціональна організація праці та гнучкі режими роботи, організація проведення загальнонаціональних конкурсів винахідництва й новаторства, модифікація поведінки персоналу, створення відповідного соціально-психологічного клімату в колективі, державі.

Стимулювання винахідницької активності здійснюється на всіх рівнях управління - від уряду до підприємства. На першому рівні формується державна політика сприяння розвитку новаторства й винахідництва у країні. Із цією метою приймаються відповідні закони, розробляються комплексні програми, різнобічні форми й методи державного механізму, які стимулюють винахідницьку діяльність. Центральне місце в регулюванні винахідництва посідають правові аспекти охорони інтелектуальної власності - конституційні та парламентські закони, укази, постанови міністерств і відомств, різні цивільно-правові договори тощо. Призначення правового регулювання інтелектуальної власності в широкому розумінні полягає в охороні і стимулюванні розвитку інтелектуального потенціалу країни.

Постановка завдання. Метою даного дослідження є аналіз особливостей адміністративно-правового регулювання винахідницької діяльності в зарубіжних країнах із метою його застосування у вітчизняних умовах.

Результати дослідження. Сьогодні більшість країн визнають три основні типи захисту інтелектуальної власності:

1) патенти, що закріплюють за автором право на винахід;

2) авторське право, яке поширюється на твори у сфері науки, літератури й мистецтва;

3) товарний знак на вироби компаній. Патент - це документ, що засвідчує авторство й надає його власникові виключне право на винахід. По суті патент - це титул власника на винахід, підкріплений промисловим зразком або реєстрацією товарного знаку. Згода на використання винаходів виражається шляхом видачі (продажу) ліцензії на часткове чи повне використання патентних прав. Авторське право передбачає виключне право автора оригінальних наукових, технічних, художніх та інших винаходів розмножувати їх і продавати. Авторське право діє протягом усього життя творця. Безперечними лідерами в галузі інтелектуальної власності ще наприкінці XX ст. стали Японія, США та Німеччина, сумарна кількість патентних заявок яких сягає 75% від їх світового обсягу. Кількість заявок на промислові патенти в цих країнах становила в 1997 р. в Японії - 350807, у США - 120445, у Німеччині - 45345. Ці дані свідчать про високу винахідницьку діяльність, чого не скажеш, на жаль, про Україну. Сучасний стан винахідництва не відповідає ані потребам, ані ресурсам нашої держави. Україна поступово втрачає найцінніше багатство - інтелектуальний потенціал, який донедавна міг вважатися предметом її особливих гордощів. Так, кількість винахідників і раціоналізаторів зменшилася з 1 млн 27 тис. у 1985 р. до 48 тис. у 1997 р., тобто більш яку 21 раз. Несприятливі для інноваційної діяльності умови спонукають до міграції висококваліфікованих фахівців за кордон; темпи її в 1996-1997 рр. були вдвічі вищими від рівня 1992 р. [1, с. 86].

Заходи щодо захисту авторського права вживаються й на міжнародному рівні, де більшість країн керуються правилами Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Міжнародне бюро ВОІВ провело дослідження, метою якого було узагальнення прогресивних форм і методів державного стимулювання винахідницької діяльності у промислово розвинених країнах. За матеріалами патентних відомств Австрії, Великобританії, Німеччини, Швеції, Швейцарії, США та Японії було підготовлено доповідь "Урядова допомога і стимулювання винахідницької та інноваційної діяльності", в якій висвітлено такі основні методи й форми стимулювання винахідництва як підприємств, так і окремих винахідників: пряме фінансування, яке досягає 50% від витрат на розробку винаходу; надання позик, у тому числі без виплати відсотків (Швеція); дотації (практично всі країни); безоплатні позики (Німеччина); знижка державного мита для індивідуальних винахідників (Австрія, Німеччина, США тощо); відстрочка сплати мита або звільнення від мита, якщо винахід торкається економії енергії (Австрія); безкоштовне ведення діловодства за заявками індивідуальних винахідників, безкоштовні послуги патентних повірених (Нідерланди); використання системи субсидій із метою залучення окремих кваліфікованих спеціалістів для винахідницької діяльності [2, с. 44-45].

Субсидії надаються індивідуальним винахідникам або дрібним фірмам, що не мають коштів для доведення винаходів до практичного використання. Завдяки субсидіям Національне бюро стандартів США, наприклад, одержує на експертну оцінку значну кількість інноваційних пропозицій, які можуть бути рекомендовані міністерствам, відомствам, фірмам із метою їх подальшої доробки і впровадження. Одним з основних напрямів організації винахідництва є державні програми з розвитку технічної творчості молоді. У реалізації таких програм беруть участь міністерства й відомства, корпорації і фірми. Так, Патентне відомство США започаткувало ще в 1987 р. довгострокову програму "Progect XL", мета якої - підвищення конкурентоспроможності національної економіки шляхом стимулювання творчої активності молоді [3, с. 33]. До виконання цієї програми залучені тисячі викладачів різних навчальних закладів, які проводять відповідну роботу з більше ніж 10 тис. дітей різного віку. У рамках цієї програми відомством підготовлена й активно розповсюджується довідково-методична література з питань активізації винахідницької творчості. Крім того, із цієї ж проблеми проводяться конференції, семінари, конкурси, виставки. Наприклад, Міністерство енергетики США і корпорація "Дженерал Моторз" провели влітку 1990 р. автопробіг електромобілів на сонячних батареях. У ньому брала участь уже відома машина "Санрейсер" ("Сонячний гонщик"), побудована цією ж корпорацією. Близько ЗО дослідних груп з університетів і коледжів США займалися розробкою, створенням і випробуванням різних моделей електромобілів на сонячних батареях, які потім брали участь у пробігу. На підготовчі роботи кожна група одержувала від Міністерства енергетики по 2 тис. дол. і по 5 тис. дол. від "Дженерал Моторз". Цей конкурс дав можливість студентам працювати над вирішенням важливих питань з екологічних та енергетичних проблем, розробляти перспективні технології для автомобілебудування.

Організація творчості молоді через конкурсну діяльність стала важливим напрямком державної політики майже всіх промислово розвинених країн. Наприклад, у Німеччині для здійснення цієї роботи було створено фонд "Молодь досліджує". У фінансуванні конкурсів беруть участь федеральні міністерства освіти й науки, об'єднання німецьких профспілок. В Японії починаючи з 1974 р. створена широка мережа клубів винахідництва для дітей. У них японські школярі знайомляться з основами технічної творчості, конструюють різні моделі й беруть участь у конкурсах під гаслом "Діти і наука майбутнього". Для нагородження переможців запроваджені спеціальні призи Міністерства освіти та Міністерства промисловості і міжнародної торгівлі (МПМТ). Постійно проводяться конкурси серед студентів на кращий винахід [4, с. 5-7]. Як правило, на конкурс надходить близько 100 тис. робіт, які за умовами можуть не бути винаходами відповідно до вимог патентного законодавства, проте мають містити нові і прогресивні технічні ідеї. Комісія відбирає кращі творіння, які потім експонуються на спеціальних виставках, а їхні автори нагороджуються "Призом імператора", "Призом прем'єр-міністра" тощо. На церемонії нагородження обов'язково мають бути присутні члени імператорської династії, міністри та інші державні діячі. Усі ці події широко висвітлюються засобами масової інформації.

Слід зазначити, що особлива увага японського уряду спрямована на пробудження і будь-яку підтримку творчої ініціативи й винахідництва в усіх вікових і класових верствах японського суспільства. Із цією метою держава зосередила у своїх руках значні регулюючі функції щодо наукових досліджень, новаторства й інноваційної діяльності в цілому. Створено ряд відповідних органів при прем'єр-міністрі чи у складі деяких міністерств, кожний з яких має специфічне функціональне навантаження в межах своєї компетенції. У ролі головної державної наукової установи виступає Агентство з науки і техніки (АНТ), яке створене ще в 1956 р. на правах самостійного відомства у складі Кабінету міністрів.

Цей орган - ініціатор, провідник і координатор науково-технічних програм новаторської діяльності [5, с. 243-244]. Організацію конкурсів, виставок творчості здійснює Японський інститут новаторства й винахідництва, створений за ініціативою патентного відомства та Міністерства торгівлі і сільського господарства (сучасна назва). У його розпорядженні 47 регіональних відділень у великих містах країни. Діяльність інституту здійснюється за трьома основними напрямами: пропаганда і стимулювання винахідництва у країні, організація міжгалузевого обміну науково-технічними досягненнями та надання патентно-інформаційних послуг. Інститут, виконуючи стратегічне завдання держави - зробити націю творчою, особливу увагу приділяє системі організації і стимулювання винахідництва, пропаганді його досягнень у країні, при цьому використовується, як уже зазначалось, широка програма конкурсів, виставок із залученням засобів масової інформації.

Серед загальнонаціональних конкурсів є кілька найважливіших: загальний конкурс винахідників та конкурс на кращий винахід. Загальний конкурс винахідників Японії проводиться щорічно, починаючи з I960 р. Винаходи, що подаються на конкурс, повинні мати практичне застосування у промисловості та на них має бути подана заявка до патентного відомства з успішною попередньою експертизою. Повну експертизу й відбір кращих винаходів здійснює конкурсна комісія. Для нагороди переможців серед винахідників установлені призи Міністерства науки і техніки, генерального директора патентного відомства, президента інституту новаторства й винахідництва та інші. Обов'язково виконуються церемонії нагородження. Перша церемонія - загальнонаціональна (проводиться з 1919 р.), на ній вручається "Приз імператора". Друга - регіональна (діє з 1921 р.): вручаються призи різних міністерств і патентних відомств. Усе це є морально-соціальним стимулом визнання особистості як творця. Конкурс на кращий винахід серед вчителів і викладачів вищих навчальних закладів проводиться щорічно, починаючи з 1951 р. За його результатами визначаються кращі школи й коледжі країни.

Не менш цікавим є досвід організації винахідництва на провідних промислових фірмах Японії. Наприклад, фірма "Хітачі Сей-какусе" для заохочення співробітників у новаторстві створила комітет із видачі патентів, який розглядає й оцінює винахідницькі пропозиції, а їх щорічно пропонується близько 4 млн. Із цих пропозицій більше 20 тис. є патентоспроможними. Вони складають основу для заявок фірми на винаходи й корисні моделі. Кращим винахідникам і раціоналізаторам щорічно установлюється три категорії премій: золота, срібна і бронзова [6, с. 70-71]. Одночасно з премією вручається нагрудний знак, який дає їх володарю право протягом року користуватися тими ж пільгами, що й адміністрація компанії, а саме: поїздки за кордон за рахунок фірми, надбавки до окладів, придбання (за собівартістю) засобів індивідуального транспорту й побутової техніки, що випускаються фірмою. Японськими компаніями повсюдно практикується видача премій за неефективні раціоналізаторські пропозиції, у зв'язку з чим ця діяльність набула гігантського розмаху. В окремих фірмах на одного працюючого припадає до 60-80 раціоналізаторських пропозицій. Стимулюється не цінність пропозиції, а сам процес творчої активності робітників. Як правило, така пропозиція оплачується в розмірі 5-6 дол., проте заявник одержує подяку, визнання. Похвала як самий простий засіб модифікації поведінки з успіхом використовується багатьма фірмами в усіх країнах. Адміністрація компаній виходить з того, що чим більше пропозицій, тим більша ймовірність одержати дійсно ефективну ідею. Крім того, система раціоналізаторських пропозицій націлена на те, щоб створити у працюючих почуття єдності з компанією, настрою лояльності й патріотизму до своєї фірми. Про ефективність цього методу свідчать дані компанії "Тойота". Кількість пропозицій, поданих її співробітниками, зросла з 49 тис. у 1970 р. до 859 тис. у 1980 р. У цьому ж році "Тойота" виплатила 415 млн ієн за ці пропозиції, одержавши близько 2 млрд прибутків [7, с. 220].

В Європі в останнє десятиріччя організація винахідницької (інноваційної) діяльності виходить за національні межі й дедалі більше стає прерогативою ЄС. У 1996 р. Європейська комісія ухвалила План дій у сфері інновацій і схвалила рекомендації щодо захисту інтелектуальної власності, ефективності патентної системи, зокрема щодо авторських прав в інформаційній галузі, розширення патентної охорони з біотехнології. Крім того, передбачені заходи з розширення мобільності наукових кадрів, нових організаційних форм освіти і професійного навчання.

Захист інтелектуальної власності - це ключовий момент у винахідницькій діяльності, оскільки дає можливість компаніям одержувати прибуток від винаходів (нововведень). За кількістю зареєстрованих патентів на 1 млн економічно активного населення лідирує Швейцарія (596 у 1997 р.), Швеція (483), Німеччина (449), Японія (213), США (191) [8,с. 74-75].

У Великобританії значну допомогу винахідникам надає створений державою Інститут патентів і винаходів. До складу його адміністративної ради входять представники Конфедерації британських промисловців, Національної науково-дослідної корпорації розвитку, Федерації торгових знаків, патентів, конструкцій тощо. Будь-який винахідник може стати членом Інституту й отримувати підтримку своєї творчості. Крім того, в державі існує Національний центр пропозицій (НЦП), котрий через свій журнал "Що?" надає можливість усім читачам висловлювати свої нагальні потреби й тим самим знайомити новаторів із найбільш перспективними напрямками творчої діяльності.

На базі НЦП створена "Асоціація розробки і впровадження винаходів" ("Ідея"), Завдяки щорічній субсидії британського Міністерства техніки в розмірі 2 тис. фунтів стерлінгів Центр укладає угоду на проведення робіт з Інститутом патентів і винаходів, що дає змогу ефективно використовувати новаторські ідеї. Британське бюро патентів щорічно розглядає близько 60 тис. заявок на винахід. Ці заявки ретельно перевіряються агентствами з патентів і забезпечуються юридичним захистом на основі патенту. Патентне бюро має штат до 500 співробітників, які мають високу наукову кваліфікацію з 50 галузей знань, за якими класифікуються патенти. Чітка організація системи патентування у країні сприяє стимулюванню винахідництва й розвитку нових галузей виробництва.

В організації винахідницької діяльності в Німеччині основна увага зосереджена на реалізації запатентованих винаходів. Створений у 1986 р. Гамбурзький патентно-інноваційний центр відіграє роль брокера в інтересах малого й середнього підприємництва у сфері новітніх технологій. Центр співробітничає із провідними національними інформаційними мережами, через які комерційно значущі винаходи пропонує зацікавленим фірмам і відстежує виконання умов укладених угод, виплату відповідних винагород. Крім Патентного відомства, в Німеччині створено 25 патентно-інформаційних центрів і служб, розосереджених у всій країні. Мета цього проекту - полегшити доступ до інформації з винахідництва та інновацій усіх зацікавлених в їх реалізації.

У Нідерландах діє винахідницький Центр, який допомагає новаторам знайти партнерів для виробництва й реалізації винаходів, також проводить експертизу поданих заявок. Експертиза однієї заявки коштує 100 гульденів. Для розгляду кожної заявки запрошується 5-6 експертів, роботу яких оплачує Центр [9, с. 270]. Якщо винахідник не може без допомоги Центру реалізувати новацію, тоді укладається угода, згідно з якою центр одержує за організацію нового виробництва 30% прибутку. Щорічно експерти оцінюють близько 1800 заявок, приблизно 500 рекомендується до впровадження. Не менше 50 з них реалізується. У своїй діяльності Центр активно використовує рекламу, телебачення, випускає спеціальний бюлетень з інформацією про винаходи, яка зберігається в комп'ютерній пам'яті (5 тис. винаходів). Зацікавлені організації чи приватні особи звертаються до центру й за певну плату одержують необхідну інформацію.

У Данії організовує захист прав незалежних винахідників Данська асоціація винахідництва. Вона укладає угоди про дотримання секретності і співробітництва з винахідниками. Для підвищення їх кваліфікації створено Центр інновацій, в якому щорічно навчається до 50 професійних новаторів. Під час навчання вони одержують платню, користуються лабораторіями й майстернями центру, слухають лекції провідних спеціалістів, одержують консультацію. Після навчання новатори можуть працювати за наймом або бути незалежними винахідниками. З ініціативи асоціації зацікавлені організації фінансують діяльність центру. Слід зазначити, що в останні роки патентні відомства здійснюють заходи щодо об'єднання інформаційних ресурсів у глобальному масштабі. У межах ЄС організована Розподільча патентна служба Інтернету (DIPS), яка орієнтована насамперед на потреби малого й середнього бізнесу та індивідуальних винахідників.

Опитування 349 європейських компаній показало, що частка організацій, які звернулися до мережі за патентною інформацією, зросла за 1998-1999 рр. з 11 до 68% (у фармацевтиці - до 83%). Переважна більшість (93%) споживачів патентної інформації тією чи іншою мірою користується послугами безкоштовних сайтів.

Останнім часом у компаніях серцевиною організації виробничого процесу й розвитку творчої активності персоналу стає створення нової системи управління знаннями [10, с. 197]. Цей процес означає перетворення фірми на самонавчальну систему шляхом формування середовища, в якому знання накопичуються, розповсюджуються, координуються, більше того - цінуються як джерело базової компетенції і конкурентних переваг. Слід зауважити, що знання можуть бути явними й неявними. Явні знання - це ті, поняття яких визначені, а деталі можуть бути відтворені і збережені. Неявні знання часто несформовані, ґрунтуються на особистому досвіді, важко накопичуються і відтворюються. Роль управління знаннями в тому й полягає, щоб особисте навчання набуло організованого характеру. Знання базуються на інформації та її доступності. Із метою накопичення нових знань організації роблять кроки до того, щоб підтримувати здобуття інформації та її трансформацію у знання. Управління знаннями пов'язане переважно з такими процесами: генерування знань, їх формалізація, накопичення й ефективне використання. Головною умовою діяльності з ефективного управління знаннями є налагоджений механізм, що охоплює організаційну структуру, комунікації й організаційну культуру - організаційне навчання. Як вид особливої сфери управління, що впливає на організацію винахідницької діяльності, воно передбачає наступне: зростання обсягів інформації; надання знанням такого вигляду, коли вони стають придатні й необхідні для користування інформацією; створення інтерактивного навчального середовища, в якому працюючі постійно діляться тим, що знають, і використовують усі умови для засвоєння нових знань [11, с. 15-16].

Завдання управління полягає в тому, щоб створити "спіраль знань", що означає виявлення й поширення невідомих знань, підняття на новий рівень, розширення знань, які застосовуються до різних сфер діяльності в організації. Зазначена система управління є життєво необхідною для розвитку винахідництва і втягування у процес пошуку й відкриття всього колективу організації (фірми, компанії). Наприклад, у компанії "Chaparral Steel" (посідає 10 місце за обсягом виробництва сталі в США) нові ідеї пропонуються буквально кожним працюючим. Вони стають власністю компанії, а не залишаються в одноосібному володінні, що забезпечує доступ усіх до нових знань. Будь-який робітник, що проекспериментував на новому обладнанні, обов'язково покаже іншому, як воно працює. Ті, хто побував на підприємстві конкурента, навчать інших тому, що пізнали там нового.

Експериментування має всеохоплюючий характер. Один із важливих принципів організаційного навчання формулюється приблизно так: якщо в тебе є ідея, перевіряй її у справі. За намагання вийти за межі кола поточних знань заохочується кожний. Одночасно в корпорації культивуються егалітаризм і повага до особистості. Кожний співробітник бере участь у бізнесі компанії та має повноваження, які дають змогу вирішувати проблеми, що виникають у процесі виробництва. У "Chaparral" зовсім мало менеджерів (наприклад, виконавчого директора й робітників прокатного цеху "розділяють" усього два рівні ієрархії). Відсутні також підрозділи досліджень і розвитку, тому що весь персонал несе відповідальність за оновлення техніки і продукції [12, с. 51]. Для заохочення до неперервного навчання працівники винагороджуються за нові ідеї й результати виробництва.

Успішне проведення науково-технічної й інноваційної політики в Україні неможливе без активізації творчої індивідуальності та винахідництва, що безпосередньо пов'язано з розвитком як вищої, так і професійної освіти. Матеріально-технічна база багатьох (особливо технічних) вищих навчальних закладів сьогодні є застарілою, потребує оновлення, як і методи навчання. Зруйнована також система галузевих інститутів підвищення кваліфікації, у підприємств відсутні кошти для підготовки кадрів на фірмі, знизилася мотивація до винахідницької діяльності. У державі фактично законодавчо не закріплено права й пільги винахідника, вченого-новатора, жодні інші механізми економічної й моральної мотивації та державної підтримки винахідництва, яке ініціює інноваційні технологічні зміни в економіці.

Висновки

Більшість фахівців звертають увагу на те, що для розгортання винахідництва й інноваційної творчості в державі необхідно підготувати відповідне підґрунтя. Це насамперед створення всеохоплюючої стратегічної концепції і програми розвитку народного господарства на основі інноваційної моделі; запровадження економіко-правового механізму, що стимулює інноваційну діяльність на всіх рівнях; подальше вдосконалення патентного законодавства та його виконання; регулювання торгівлі ліцензіями; захист прав та інтересів вітчизняних новаторів; створення сприятливих соціально-економічних умов для активізації творчості молоді. Необхідно визнати недопустимим скорочення питомої ваги бюджетного фінансування науки й освіти у ВВП. Слід, використовуючи іноземний досвід, створити умови для посилення заінтересованості навчальних закладів, студентів, викладачів, усіх верств населення в активізації творчості.

Список використаних джерел

1. Нежиборець В. Зарубіжний досвід державної підтримки венчурної діяльності /

B. Нежиборець // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2012. - № 4. - С. 83-88.

2. Бочарова Н. Сучасний досвід Великобританії у протидії злочинності в сфері інтелектуальної власності / Н. Бочарова II Інтелектуальна власність. - 2011. - № 5. - С. 44-48.

3. АндрощукГ.Правоваохоронакомерційноїтаємницівкраїнах Європейського Союзу/ Г. Андрощук II Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2012. --№5, - С. 26-36.

4. Дроб'язко В. Правове регулювання авторського права і суміжних прав у Європейському Союзі/В. Дроб'язко//Теорія і практика інтелектуальної власності. -2009. -№ 1. -С. 3-13.

5. Эннан Р.Е. Правовая охрана изобретений в зарубежных странах / Р.Е. Эннан II Актуальні проблеми держави і права. - 2012. - Вип. 66. - С. 239-247.

6. Бенедисюк І. Про відповідність європейського і вітчизняного досвіду правового регулювання захисту прав інтелектуальної власності / І. Бенедисюк II Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2012. - № 2. - С. 67-73.

7. Немеш П.Ф. Тенденції правової охорони торговельних марок у Польщі та Словаччині / П.Ф. Немеш II Часопис Київського університету права. - 2010. -№4,- С. 219-222.

8. Безуглий Л.А. Щодо зарубіжного досвіду запобігання незаконному відтворенню та розповсюдженню комп'ютерних програм і баз даних / Л.А. Безуглий II Форум права. - 2012.-№ 4,-С. 73-78.

9. Єщук О.М., Саунін РД. Міжнародний досвід адміністративно-правової охорони права на комп'ютерні програми/О.М. Єщук,Р.Д. Саунін // Форум права. -2011. -№3. -С. 267-271.

10. Сорвачов О.В. Правове регулювання охорони промислових зразків в Європейському Союзі / О.В. Сорвачов II Часопис Київського університету права. - 2011. -№2,- С. 197-200.

11. Андрощук Г. Національні стратегії розвитку інтелектуальної власності і досвід Фінляндії / Г. Андрощук II Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2012. - № 1. --

12. Гришкова М. Нормативно-правове регулювання трансферу технологій (досвід Японії) / М. Гришкова II Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2012. - № 3. - С. 47-55.

Размещено на Allbest.ru