Правовий статус системи органів попередження і врегулювання податкової заборгованості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правовий статус системи органів попередження і врегулювання податкової заборгованості

Вступ

податковий заборгованість законодавство правовий

На сучасному етапі в умовах інтеграції України до світового економічного співтовариства одним із найважливіших завдань є ефективна раціоналізація державного фінансового контролю своєчасності та повноти податкових надходжень до Державного й місцевих бюджетів, системи механізмів перевірочної діяльності контролюючих органів, удосконалення процедур стягнення податкових боргів та адміністративного, судового оскарження рішень даних органів, підвищення рівня добровільної сплати податків і зборів, попередження та протидія правопорушенням у сфері оподаткування.

Так, у статті 1 Лімської декларації керівних принципів контролю, яка прийнята на IX Конгресі Міжнародної організації вищих контрольних закладів (INTOSAI), визначено, що контроль є не самоціллю, а невід'ємною частиною системи регулювання, метою якої є встановлення відхилень від стандартів і порушень принципів законності, ефективності й економії витрачання матеріальних ресурсів на якомога ранній стадії з метою прийняття корегуючих заходів, а в окремих випадках - залучення винних до відповідальності.

Актуальні питання фінансового права ності, отримання компенсації за завдану шкоду та здійснення заходів з упередження або зменшення таких порушень у майбутньому [1, с. 8].

Постановка завдання. Саме здійснення контролю дозволяє зробити висновки щодо ефективності запропонованих змін до нормативно-правових актів із метою досягнення збалансованості інтересів держави та суб'єктів господарювання, встановити недоліки у функціонуванні суб'єктів господарювання, оцінити виконавчу дисципліну.

Податково-процесуальний статус органів контролю за сферою оподаткування обумовлюється матеріальними приписами, які відображають повноваження таких органів, а фактично - мету і сферу їх діяльності. Безумовно, реалізувати повноваження, закріплені приписом матеріальної норми, не можливо без учинення тих чи інших дій. Саме тому податково-процесуальний статус контролюючих органів деталізує призначення такого суб'єкта владних повноважень щодо контрою за певним різновидом майна - публічними грошовими коштами.

Результати дослідження

На сьогоднішній час чинне податкове законодавство залишає низку питань щодо деталізації як переліку, так і повноважень контролюючих органів. Так, пункт 41.1 статті 41 Податкового кодексу України визначає контролюючі органи та органи стягнення [2]. Відповідно до нього контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування й реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування й реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування й реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи. У складі контролюючих органів діють підрозділи податкової міліції.

Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску в межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється. Повноваження й функції контролюючих органів визначаються Податковим кодексом України, Митним кодексом України та законами України.

Розмежування повноважень і функціональних обов'язків контролюючих органів визначається законодавством України. Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, у тому числі на запит правоохоронних органів. Тобто в даному випадку законодавець вже не ставить акценти лише на органах доходів і зборів, а також лише на державних виконавцях. Таким чином, можна зробити висновок, що мова йде не лише про певний єдиний орган, а про наявність певної логічної системи таких органів. Це виглядає логічним, тому що коли мова йде про відносини, які складаються у сфері оподаткування, виділяти в якості єдиного органа стягнення той або інший орган буде неправильно.

Таким чином, має сенс сформувати дану систему та відокремити її окремі елементи. Так, можна стверджувати, що Закон України «Про виконавче провадження» містить декілька статей, які визначають систему органів стягнення. Так, стаття 3 вказаного нормативно-правового акта визначає органи примусового виконання, до яких відноситься державна виконавча служба, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, та державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу». Вказана стаття визначає систему органів примусового виконання [3]. Треба відзначити, що вся система виконання виведена за межі судової влади, а входить саме до системи органів Міністерства юстиції України.

До того ж, згідно зі статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження», виконання рішень іншими органами у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. До того ж рішення про стягнення коштів із державних органів, державного й місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів [3].

Висновки

Тобто треба відзначити, що державна виконавча служба є не єдиним органом, який виконує вимоги актів судів та інших органів, серед органів виконавчої влади. До їх числа можна віднести контролюючі органи. Згідно з нормами Податкового кодексу України, як уже зазначалося, контролюючими органами є органи Міністерства доходів і зборів та його територіальні органи [2].

Саме тому, на наш погляд, в якості осіб, які сприяють процесу примусового виконання, можуть виступати такі органи:

- Національний банк України та його установи - під час здійснення операцій щодо списання коштів із кореспондентських рахунків банків на підставі виконавчих документів;

- комерційні банки - під час здійснення операцій щодо списання коштів із розрахункових та інших рахунків клієнтів банків на підставі виконавчих документів;

- фінансові органи - під час виконання рішень про стягнення держави як боржника;

- реєстраційні органи - під час виконання рішень, які потребують реєстрації у вказаних органах (наприклад, встановлення батьківства, під час реєстрації рішень суду про розірвання шлюбу тощо);

- органи опіки та піклування в особі органів місцевого самоврядування, які виконують функції на підставі норм Цивільного кодексу України, - за рішеннями про визнання недієздатним, обмежено дієздатним тощо;

- органи внутрішніх справ;

- органи податкової міліції;

- установи юстиції щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно та угод із ним.

Список використаних джерел

1. Кучеров И.И. Налоговый контроль и ответственность за нарушения законодательства о налогах и сборах / И.И. Кучеров, О.Ю. Судаков, И.А. Орешкин ; под ред. И.И. Кучерова. - М. : АО «ЦентрЮрИнфоР», 2001. - 256 с.

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VIII Відомості Верховної Ради України. -2011. -№ 13-14, 15-16, 17.-Ст. 112.

3. Закон України «Про виконавче провадження» II Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 24. - Ст. 207.

Размещено на Allbest.ru