Поняття судового контролю на досудовому розслідуванні за кримінальним процесуальним кодексом України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття судового контролю на досудовому розслідуванні за кримінальним процесуальним кодексом України

Стаття присвячена теоретичній характеристиці інституту судового контролю за досудовим розслідуванням, що регламентований Кримінальним процесуальним кодексом України. У статті виділено та розкрито ознаки судового контролю за досудовим розслідуванням, і на їх основі дано його визначення. Досліджено сутність повноважень слідчого судді, передбачених ст. 206 КПК України.

В умовах сьогодення одним із пріоритетних завдань держави є забезпечення дотримання прав людини в усіх сферах суспільного життя. Не є винятком і кримінальне судочинство, у сфері якого окреслена проблема суттєво загострюється, що пояснюється наявністю різноманітних, а часто і суперечливих інтересів його учасників. Одним із процесуальних інститутів, покликаних підвищити рівень законності, є інститут судового контролю за досудовим розслідуванням. Різні аспекти інституту судового контролю досліджували наступні вітчизняні та зарубіжні вчені: В.П. Півненко,

О.Г. Яновська, В.О. Попелюшко, І.В. Гловюк, Д.В. Філін,Н.М. Чепурнова, М.О. Колоколов, Д.М. Вороненков, В.Г. Глебов, І.Ю. Тарічко, К.В. Митрофанова, Р.В. Багдасаров, М.О. Устімов, А.І. Макаркін, Н.В. Костеріна та інші. Водночас правова регламентація судового контролю зазнала суттєвих змін у зв'язку із прийняттям та набранням чинності Кримінальним процесуальним кодексом України від 13 квітня 2012 року (далі - КПК України), що зумовлює необхідність його теоретичної характеристики.

Постановка завдання. Кримінальний процесуальний кодекс України не надає визначення судового контролю, як і не містить вичерпного переліку його ознак. Судовий контроль піддається теоретичній характеристиці шляхом аналізу норм процесуального закону. З'ясування ознак судового контролю дасть підставу визначити його як поняття, що є передумовою для подальших досліджень цього інституту. У статті буде зроблено спробу виділити ознаки судового контролю, охарактеризувати їх, а також визначити поняття судового контролю.

Результати дослідження. Проаналізувавши положення КПК України, що регламентують здійснення судового контролю за досудовим розслідуванням, вважаємо за доцільне виокремити наступні його ознаки: законодавчо регламентована діяльність; процесуальна мета -- контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні; здійснення спеціальним суб'єктом -- слідчим суддею; визначеність меж; наявність процесуальної підстави та непреюдиціальність. Зупинімося детальніше на аналізі кожної із них.

1) Законодавчо регламентована діяльність. Ця ознака має два аспекти. Перший полягає у тому, що будь-яка діяльність слідчого судді, як і інших учасників кримінального провадження, детально регламентована законодавством. Другий аспект передбачає, що слідчий суддя, який, насамперед, є суддею, як і будь-який інший орган державної влади чи місцевого самоврядування, повинен керуватися законодавчими приписами та діяти у їх межах.

Особливо яскраво аналізована ознака проявляється у кримінальній процесуальній діяльності, яка є формалізованою та надає кримінальній процесуальній формі значення процесуальної гарантії;

2) Проиесуальна мета -- контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Ця ознака є частиною визначення слідчого судді, викладеного у п. 18 ч. 1 ст. З КПК України [1]. Одним із головних завдань судового контролю у процесуальній літературі виділяється «встановлення балансу між вимогами забезпечення інтересів суспільства та захистом основних прав, свобод та законних інтересів людини» [2, с. 48].

Метою судового контролю, на думку М.О. Колоколова, є загальна превенція у сфері захисту прав, свобод і законних інтересів усіх без винятку учасників процесу, а також відновлення вже порушених їх прав, свобод [3, с. 133]. Вчений також виокремлює і цілі судового контролю, що включають:

1) його спрямованість на допомогу ефективному попередньому провадженню у кримінальних справах [4, с. 33] та 2) судово-контрольна діяльність з точки зору її послідовної реалізації повинна забезпечити оптимальні умови для здійснення правосуддя [4, с. 33].

На думку Н.В. Костеріної, мета судового контролю в змагальному процесі полягає у захисті особи від необгрунтованого обмеження та утиску її конституційних прав, незалежно від процесуального статусу цієї особи [5, с. 129].

Варто зауважити, що контрольна діяльність слідчого судді не зводиться лише до спостереження за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а також включає в себе і передбачені процесуальним законом повноваження слідчого судді, спрямовані на відновлення вже порушених прав, свобод та інтересів відповідних осіб;

3) Здійснення спеиіальним суб'єктом -- слідчим суддею.

У зарубіжній літературі ще раніше було висловлено думку, що суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності у змагальному процесі задля вирішення конфліктної ситуації повинні звертатися до незалежного суду, для чого необхідно ввести в кримінальне судочинство фігуру спеціального судді (судового слідчого чи слідчого судді, як у Франції), який у подальшому не має права вирішувати справу по суті [6, с. 154].

А.І. Макаркін наголосив, що задля незалежності судді нове засідання не може проводитися слідчим суддею, який проводив попереднє, відтак «слідчих суддів, які беруть участь у конкретній справі, повинно бути не менше двох», тоді «кожен новий слідчий суддя буде змушений діяти в межах тільки тих питань, які будуть поставлені на відповідному слуханні, не здійснюючи єдину лінію провадження у конкретній справі» [7, с. 145, с. 146].

М.О. Колоколов висловив інакшу думку, що виконання суддею судово-контрольних функцій не повинно перешкоджати його подальшій участі у справі, оскільки він не приймав рішення щодо суті обвинувачення [4, с. 39].

Як випливає зп. 18 ч. 1 ст. З КПК України, слідчим суддею є суддя, до повноважень якого належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Аналогічне за своїми ознаками визначення у ч. 1 ст. 21 містить Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року [8]. Компетенція слідчого судді поширюється лише на стадію досудового розслідування. З наведених визначень вбачається, що слідчий суддя наділений відповідними повноваженнями, хоча КПК України цих повноважень не розкриває, так як, наприклад, повноважень прокурора. З викладеного слід зробити висновок, що правовий статус слідчого судді зумовлений двома факторами: 1) нтим, що він є суддею, тобто громадянином України, який відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі (ч. 1 ст. 51 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Це означає, що слідчий суддя користується гарантіями незалежності, недоторканності та незмінюваності, на нього поширюються вимоги щодо несумісності, права та обов'язки судді, передбачені нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

2) оскільки слідчий суддя є суб'єктом винятково кримінального судочинства, його процесуальний статус визначається кримінальним процесуальним законом із врахуванням його процесуального призначення;

4) Визначеність меж. Контрольна діяльність, яку здійснює слідчий суддя, загалом є обмеженою у тому розумінні, що перелік рішень, дій, бездіяльності, які підлягають оскарженню, наведений у ч. 1 ст. 303 КПК України. Водночас не всі рішення, які підлягають оскарженню, чітко названі процесуальним законом, відтак для їх виокремлення слід звернутися до відповідних положень КПК України, законів та підзаконних нормативно-правових актів. Те ж саме стосується дій та бездіяльності, які можуть стати предметом розгляду слідчим суддею. Враховуючи викладене, судовий контроль, що здійснюється слідчим суддею, за колом об'єктів вважається обмеженим.

С.Ю. Ільченко, характеризуючи судову діяльність на досудових стадіях провадження справи, відзначає, що для неї притаманний «скоріше епізодичний характер, що відрізняє її від прокурорського нагляду» [9, с. 116].

B.П. Півненко вважає, що судовий контроль розповсюджується на рішення, які перешкоджають подальшому руху справи та пов'язані з порушенням основних конституційних прав учасників процесу [10, с. 105].

М.О. Колоколов вважає, що об'єкт судового контролю повинен включати: 1) розгляд судом в межах своїх повноважень питань про обмеження конституційних прав громадян [4, с. 35], 2) розгляд скарг усіх заінтересованих учасників провадження на рішення слідчого, прокурора, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (відмова у прийнятті заяви про вчинення злочину, постанова про відмову у порушенні кримінальної справи, постанови про зупинення, закриття кримінальної справи) [4, с. 35], 3) коли суб'єкти, що здійснюють відомчий контроль та прокурорський нагляд, у встановленому порядку не розглядають скарги на дії, рішення дізнавача, органу дізнання, слідчого та прокурора нижчого рівня [4, с. 35]. Науковець висловив позицію, що суду слід надати право скасовувати будь-яке незаконне, на його думку, рішення органу попереднього розслідування і прокурора [4, с. 37], хоча водночас вважає недоцільним розгляд «скарг на рішення і дії (бездіяльність) органів попереднього слідства і прокурорів, які, по-перше, не перешкоджають руху кримінальної справи, по-друге, не тягнуть за собою суттєвого порушення конституційних прав, свобод людини і громадянина». На думку вченого, такі скарги без будь-якої шкоди для прав і свобод людини і громадянина можуть бути розглянуті в судовому засіданні під час розгляду справи по суті [3, с. 140].

Схожої позиції дотримується і К.В. Митрофанова, що в суд можуть бути оскаржені лише ті дії та рішення дізнавача, слідчого, прокурора, «які зачіпають конституційні права і свободи, що безпосередньо реалізуються або зачіпаються у кримінальному судочинстві» [11, с. 78].

І.Ю. Тарічко висловила думку, що слідчий суддя повинен перевіряти достатність доказів для скерування справи на судовий розгляд, повертати справу прокурору для виправлення недоліків, за власного ініціативою витребовувати докази задля перевірки вже наявних у справі [12, с. 132].

Р.В. Багдасаров вважає, що судовий контроль повинен включати: 1) прийняття рішень про хід процесу (рух кримінальної справи), 2) легалізацію даних, зібраних сторонами, в якості доказів, 3) контроль пред'явлення обвинувачення, 4) контроль обмеження конституційних прав [13, с. 133-134].

Слід зазначити, що судовий контроль, про який йшлося вище, є судовим контролем у традиційному розумінні, він стосується лише досудового розслідування. Поряд із поточним судовим контролем, який здійснює слідчий суддя, у теорії кримінального процесу виділяється також і відкладний судовий контроль, який здійснюється вже судом на наступних стадіях кримінального провадження та є необмеженим порівняно із поточним. Згідно з ч. 2 ст. 303 КПК України скарги на інші рішення, дії, бездіяльність слідчого або прокурора підлягають розгляду в ході підготовчого провадження у суді. Ще цей вид судового контролю у теорії характеризують як необмежений;

5) Наявність проиесуальної підстави. Науковцями підтримується думка, що слідчий суддя не може здійснювати контрольну діяльність за власним розсудом, оскільки для цього повинне відбутися волевиявлення відповідного учасника кримінального провадження у формі клопотання, скарги тощо у зв'язку із необхідністю вирішення відповідних процесуальних питань. Це можна пояснити тим, що слідчий суддя, як і будь-який інший суддя, повинен бути незацікавленим у результатах розгляду тієї чи іншої скарги, бути неупередженим та справедливим. Це ж виникає із теорії розподілу влад, згідно з якою суд є гарантом правильного застосування законів іншими суб'єктами державної влади та громадянами, проте не втручається у їх діяльність за власним розсудом.

C. Тищенко так само зазначає, що інститут судового контролю в особі слідчого судді починає функціонувати після «звернення до нього із відповідним процесуальним документом певного учасника кримінальних процесуальних відносин» [14, с. 483]. Суддя може розпочати свою контрольну діяльність тільки за наявності скарги [15, с. 3].

На думку М.О. Колоколова, судовий контроль, на відміну від прокурорського нагляду, не є без-перервним протягом усього попереднього розслідування [4, с. 33], проте є необхідним у кожному конкретному випадку, коли подано скаргу про порушення прав, свобод та законних інтересів особи органом попереднього розслідування чи прокурором [4, с. 33].

Н.М. Чепурнова підкреслює такі ознаки судового контролю: пасивність - ініціатива здійснення судового контролю завжди належить особам, які вбачають у ньому необхідність; усічений характер - суд може припинити неправомірні дії, усунути порушення закону, тоді як органи виконавчої влади можуть приймати самостійні рішення задля досягнення певного результату [16, с. 52-53].

С.А. Нікіфоров зазначає, що термін «судовий контроль» є невдалим, оскільки суд не здійснює поточного нагляду та втручання в процесуальну діяльність слідства, органів дізнання та дізнавачів, бо така його діяльність на стадії досудового провадження можлива лише за проявлення ініціативи - клопотання органу розслідування, погодженого з прокурором, про прийняття рішення про проведення окремих слідчих дій чи скарги сторони [17, с. 44].

Аналізуючи наведені думки у контексті КПК України, їх необхідно визнати у більшості випадків правильними. Реалізація переважної частини повноважень слідчим суддею, дійсно, відбувається як результат попереднього волевиявлення відповідного учасника кримінального провадження у формі подання, скарги, подання клопотання чи відводу. Те ж саме стосується і розгляду слідчим суддею скарг учасників провадження. Однак, незважаючи на усталені позиції у теорії кримінального процесу, слідчий суддя все ж таки може діяти і за власного ініціативою. Підставою для такого висновку є норми ст. 206 КПК України, яка встановлює наступні моделі процесуальної діяльності слідчого судді:

1) з'ясування підстави позбавлення свободи особи, якщо з будь-яких джерел є обгрунтована підозра, що відсутнє відповідне судове рішення, або таку особу не звільнили після внесення застави, звільнення такої особи, якщо не буде надане відповідне судове рішення, що набрало законної сили, чи наведені інші правові підстави позбавлення свободи (ч. 2, 3, 5);

2) забезпечення судово-медичного обстеження особи, доручення органу досудового розслідування провести дослідження відповідних фактів, вжиття необхідних заходів для забезпечення безпеки особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обгрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (ч. 6, 7);

3) вжиття заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкладення з цією метою будь-якого розгляду, у якому бере участь така особа, якщо він вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника (ч. 9). В.О. Попелюшко відносить зазначену діяльність слідчого судді «до функції судового контролю у прямому значенні цього словосполучення» [18, с. 151]. У ч. 4 ст. 567 КПК України регламентовано ще один схожий випадок: якщо під час допиту за запитом компетентного органу іноземної держави шляхом проведення відео- або телефонної конференції, слідчий суддя встановив порушення відповідного порядку допиту особою, яка здійснює допит, він зупиняє допит з метою вжиття заходів для його усунення.

С.Г. Штогун та С.В. Банах вважають, що повноваження слідчого судді, викладені у ст. 206 КПК, суперечать правовій природі, оскільки суб'єкт судової влади не може діяти за власного ініціативою, а лише за умови звернення до нього фізичної чи юридичної особи. Повноваження слідчого судді та прокурора в цій частині дублюються, відтак «на слідчого суддю недоцільно покладати ще прокурорські повноваження» [19, с. 12].

З наведеною позицією слід погодитися у тому, що повноваження, надані слідчому судді ст. 206 КПК України, є притаманними прокуратурі, одним із конституційних повноважень котрої є нагляд під час за-стосування заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян (п. 4 ст. 121 Конституції України) [20]. Проте не можна вважати недоцільним покладення на слідчого суддю зазначених повноважень. Якщо припустити, що слідчий суддя здійснив будь-яку із дій у порядку ст. 206 КПК України, тоді слід констатувати наявність серйозних порушень, які на момент розгляду їх слідчим суддею залишилися поза реагуванням прокуратури. У такому випадку перспектива поновлення вже порушених прав людини стає вкрай невизначеною. Здійснюючи ці повноваження, ступінь втручання слідчого судді у кримінальне провадження є значно меншим, аніж, наприклад, коли він здійснює інші судово-контрольні повноваження. Максимальними процесуальними наслідками можуть бути звільнення затриманої особи та забезпечення її захисником, тобто йдеться про забезпечення основоположних прав людини. Стосовно залучення у кримінальне провадження захисника за ініціативою слідчого судді, то це повноваження сприяє підвищенню змагальності провадження, оскільки інтереси особи гарантуватимуться наданням їй кваліфікованої правової допомоги. Повноваження слідчого судді із розгляду скарг на рішення, дії, бездіяльність слідчого або прокурора також збігаються із повноваженнями прокурора, які є навіть ефективнішими, бо прокурор, окрім розгляду та вирішення скарги, може ще й дати вказівки слідчому щодо подальшого розслідування, чого не може зробити слідчий суддя.

Але відмінність у тому, що слідчий суддя не є заінтересованим у ході провадження, а також, на відміну від прокурора, може виступати незалежним арбітром під час вирішення спорів між сторонами провадження. Таким чином, проаналізовані повноваження слідчого судді є однією із гарантій недопущення порушень прав людини, їх ефективного поновлення та побудови змагального провадження;

6) Непреюдииіальність. Факт, встановлений в ухвалі слідчого судді, не має обов'язкової сили для суду, що розглядатиме кримінальне провадження по суті, оскільки останній у цьому ж кримінальному провадженні повинен згідно зі ст. 23 КПК України дослідити докази безпосередньо. Зазначена ознака також встановлена ст. 198 КПК України.

Видається, що ця ознака також є і своєрідною гарантією належної діяльності слідчого судді, оскільки йому під час мотивування ухвали не потрібно передбачати її вплив на суддю, який вирішуватиме провадження по суті.

Проаналізувавши ознаки судового контролю за досудовим розслідуванням, потрібно, враховуючи їх, дати визначення поняття цієї діяльності. Можна запропонувати наступне визначення: СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ за ДОСУДОВИМ розслідуванням -- законодавчо регламентована, непреюдиціальна діяльність, здійснювана за наявності процесуальної підстави у визначених межах спеціальним суб'єктом -- слідчим суддею з метою контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Висновки

суспільний судовий кримінальний контроль

Модель судового контролю за досудовим розслідуванням, реалізована у КПК України, характеризується комплексом ознак, розкриття яких дасть можливість краще зрозуміти особливості правового регулювання цього інституту, характерні риси його функціонування, вирішити проблемні питання, що можуть виникати під час його практичного втілення. Результати дослідження, викладені у цій статті, можуть слугувати та вдосконалюватись під час подальших досліджень проблематики судового контролю за досудовим розслідуванням, що на сьогодні є вкрай необхідними та актуальними.

Список використаних джерел

1.Кримінальний процесуальний кодекс України [текст]. - К. : «Центр учбової літератури», 2012.-254 с.

2.Судебный контроль в уголовном процессе : учеб, пособие для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» I [И.А. Давыдова, и др.] ; под ред. Н.А. Колоколова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : ЮНИТИ-ДАНА : Закон и право, 2009. - 847 с.

3.Колоколов Н.А. Формы реализации судебной власти в стадии предварительного расследования преступлений. Монография. - М. : Издательская группа «Юрист», 2004. -313 с.

4.Колоколов Н.А. Судебный контроль в стадии предварительного расследования: реальность, перспективы II Государство и право. - 1998. - № 11. - С. 31-39.

5.Костерина Н.В. Судебный контроль в современном состязательном процессе II Проблемы состязательного правосудия [Текст] : сб. науч. тр. I под ред. В.Л. Будникова ; ВолГУ, Урюп. фил. ; редкол.

B.Л. Будников (отв. ред.) [и др.]. - Волгоград : Изд-во ВолГУ, 2005. - 204 с.

Размещено на Allbest.ru