Проблеми уніфікації юридичної термінології у сфері охорони права власності від адміністративних правопорушень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми уніфікації юридичної термінології у сфері охорони права власності від адміністративних правопорушень

В Україні проводяться політико-правові перетворення, спрямовані на побудову демократичної правової держави із соціально орієнтованою ринковою економікою. Охорона права власності пов'язана не лише з утвердженням належних економіко-правових стандартів в Україні, але й з подоланням адміністративно-деліктних проявів щодо правових можливостей володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

Попередження, профілактика, припинення, запобігання, протидія адміністративним правопорушенням у сфері власності є важливими засобами захисту прав громадян, інтересів суспільства і держави. Зважаючи на відсутність належного нормативного закріплення основ розмежування цих термінів та єдиних наукових підходів до подолання проблем термінологічної точності їх використання, необхідно глибше дослідити проблему уніфікації юридичної термінології у сфері захисту права власності від адміністративних правопорушень.

Проблеми визначеності понять боротьба, протидія, попередження, профілактика, припинення, запобігання адміністративним правопорушенням у сфері власності не одне десятиріччя привертали увагу вчених-правників. Даній тематиці присвятили свої наукові розробки В. Авер'янов, О. Андрійко, С. Алексеев, О. Бандурка, Д. Бахрах, Ю. Битяк, І. Бородін, В. Гаращук, І. Голосніченко, В. Колпаков, О. Кузьменко, О. Остапенко, В. Плішкін, В. Шамрай, В. Шкарупа, X. Ярмакі та інші.

Мета статті полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу норм чинного законодавства України та іноземних держав, наукової літератури з'ясувати й узагальнити теоретичний і практичний масив вітчизняних та іноземних напрацювань у контексті з'ясування змісту таких понять, як «боротьба», «попередження», «профілактика», «припинення», «запобігання», «протидія», визначити їх особливості та розробити на цій основі науково обгрунтовані пропозиції щодо уніфікації юридичної термінології у сфері охорони права власності від адміністративних правопорушень.

Точність юридичних формулювань є важливою умовою концептуалізації правового розуміння змісту понять, які використовуються законодавцем та представниками юридичної науки і стосуються охорони права власності від адміністративних правопорушень.

З огляду на відсутність однозначних наукових підходів та деталізації у нормативно-правових актах потребують пояснення їх змісту ряд термінів, зокрема «профілактика», «припинення», «попередження», «запобігання», «відвернення» тощо. Усі зазначені терміни складають загальну змістовну діяльнісну основу, яка полягає у вчиненні дій для недопущення певних порушень.

Як в нормативно-правових актах, так і вітчизняних та іноземних теоретичних розробках доволі поширеною є практика використання даних понять як синонімів, взаємозалежних термінів. Недоліком як зарубіжних, так і вітчизняних нормативних актів з питань адміністративно-правової протидії правопорушенням у сфері власності є використання даних різних термінів для характеристики одного виду діяльності; відсутність їх однозначного нормативно-правового визначення, що, у свою чергу, викликає наукові суперечки та є наслідком відсутності їх єдиного концептуального тлумачення та уніфікованих підходів до розуміння співвідношення даних термінів.

Як зазначав Г. Саркісов, «множинність термінів сама собою говорить про нечіткі, а то й суперечливі уявлення стосовно понять, що, очевидно, є наслідком недостатньої розробки самої проблеми» [1, с. 40].

К. Ігошев, І. Шмаров визначили поняття «профілактика» як цілеспрямовану діяльність щодо запобігання порушенням будь-яких суспільних норм, усунення причин, що породжують ці відносини [2, с. 20-31].

О. Шостко зазначав, що цей термін застосовується до одного з різновидів запобігання правопорушенням, сутністю якого є недопущення розвитку, мінімізація негативного впливу деліктних детермінант, які зумовлюють її окремі види, застосування різного роду заходів, що заздалегідь зменшують імовірність потенційних правопорушень або формування протиправної мотивації [3, с. 155].

На думку Є. Жигарьова, профілактику адміністративних правопорушень слід розглядати як частину попереджувальної роботи, спрямовану на виявлення та усунення причин, що породжують правопорушення, та умов, що сприяють їх вчиненню [4].

У проекті закону України «Про профілактику правопорушень» від 14.06.2006 року зазначалося, що профілактика правопорушень - це обов'язкова діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, у тому числі громадських організацій, спрямована на виявлення та усунення причин і умов, які сприяють учиненню правопорушень, а також виявлення осіб, схильних до вчинення правопорушень, та застосування заходів до їх виправлення [5, с. 505].

На жаль, нормативно-правове закріплення у вітчизняному законодавстві даний термін не отримав.

На відміну від України, у законодавстві Республіці Білорусь правові та організаційні основи діяльності з профілактики правопорушень встановленні на рівні спеціального нормативного акту - Закону Республіки Білорусь «Про основи діяльності з профілактики правопорушень» від 10 листопада 2008 року [6].

Відповідно до статті 1 цього Закону загальна профілактика правопорушень - це діяльність, яка здійснюється суб'єктами щодо запобігання й припинення правопорушень, аналізу, попередження та усунення причин й умов, що сприяють вчиненню правопорушень, а також вияву, обліку, правової освіти громадян, схильних до протиправної поведінки.

Термін «профілактика» перейшов з медицини, під якою розуміли заходи, що запобігають виникненню і поширенню хвороб, сприяють охороні здоров'я населення [7, с. 827; 8, с. 1117]. Разом із тим термін «профілактика» в словниках тлумачиться за допомогою поняття «попередження», зокрема, під профілактикою розуміють сукупність попереджувальних заходів, спрямованих на збереження і зміцнення нормального стану правопорядку [9, с. 625] або «запобігання» [10, с. 556].

Найбільш вдалим є визначення профілактики адміністративних правопорушень як системи здійснюваних комплексних загально-соціальних та правових заходів, спрямованих на зменшення кількості адміністративних правопорушень, нейтралізацію, локалізацію й усунення негативних факторів, що призводять до їх вчинення.

Таким чином, «профілактика адміністративних правопорушень у сфері власності» - це застосування державними органами та їх посадовими особами, громадськими організаціями та іншими уповноваженими суб'єктами заходів, які спрямовані на забезпечення гарантування права власності, підтримання порядку володіння, користування та розпорядження майном, попередження і припинення адміністративних правопорушень у цій сфері, ліквідацію факторів, які сприяють формуванню протиправної установки осіб щодо вчинення посягання на забезпечені законом правові можливості володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

Дискусійним є питання розмежування категорій «попередження» та «профілактика».

Терміни «попередження» і «профілактика» близькі за змістом: «попередити» - за допомогою прийнятих заходів чомусь перешкоджати розвинутися, здійснитися, а «профілактика» (від латинського «походження») - збереження, запобігання [11, с. 445].

Ряд вчених, таких як І. Даньшин, О. Джужа, В. Голіна, П. Михайленко, О. Кальман, О. Кулик, О. Лисодєд вважають ці терміни тотожними.

О. Джужа наполягає на відсутності необхідності термінологічної дискусії щодо розмежування цих понять, оскільки вона поглиблює понятійну плутанину, змушує вчених «переключатися» з аналізу змісту явища на його етимологічну оболонку [12, с. 136-137].

Таке твердження викликає зауваження. Цілком слушною з цього приводу є позиція К. Бугайчук: «профілактична робота ведеться не тільки тоді, коли адміністративний проступок вже вчинено, вона можлива і під час правомірної поведінки; тут вона полягає у створенні максимально сприятливих умов для реалізації правомірних дій, в підтримці та забезпеченні гарантій суспільно корисливих вчинків» [13, с. 114].

Профілактика і попередження об'єднують певний комплекс заходів. І. Карпець та В. Кудрявцев стверджували, що попередження - це сукупність державних і суспільних заходів, що мають своєю метою усунення чи нейтралізацію причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень [14, с. 26].

Дійсно, як стверджував О. Остапенко, поняття «попередження» є збірним або комплексним. Першим етапом попереджувальної діяльності, спрямованої на недопущення протиправних дій з боку конкретної особи, є профілактика. Якщо вона стає недостатньо ефективною, тоді з'являється необхідність в запобіганні або припиненні адміністративного делікту. Під профілактикою адміністративних правопорушень автор розуміє особливий вид соціальної практики, спрямований на нейтралізацію, локалізацію та усунення причин і умов, які спричиняють вчинення проступку [15, с. 21].

Ще одним терміном, зміст якого потребує належного тлумачення, є поняття «запобігання».

На думку В. Голіни, «запобігання» - це сукупність різноманітних видів діяльності і заходів у державі, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин з метою усунення негативних явищ і процесів [16, с. 53].

С. Герасимова стверджує, що «запобігання» є специфічною підсистемою соціального управління, регулювання і контролю, зміст існування та функціонування якої полягає в недопущенні, усуненні тієї шкоди, яка може бути спричинена особі, її правам, свободам, життю і здоров'ю громадян, сім'ї, власності, економічній діяльності, громадській безпеці, іншим благам і цінностям, що охороняються законом [17, с. 20-21].

Схожої думки дотримується М. Щедрин, який вважає, що «запобігання» - це специфічний різновид соціального управління, метою якого є зниження вірогідності протиправної поведінки, для чого суб'єкт використовує комплекс законних засобів впливу (в том числі й примусових), стимулює включення об'єкта в систему суспільно корисних відносин й обмежує його негативні наслідки [18, с. 198].

В окремих іноземних наукових працях термін «запобігання» визначають як звичайну правоохоронну діяльність (арешти, конфіскацію) і як більш широке коло дій, що спрямовані на руйнування протиправних проявів або сприятливих можливостей для їх розвитку [19, с. 94].

Визначення цього поняття запропоноване у нормативно-правових актах ЄС. Зокрема, зазначено, що «запобігання» - це діяльність, яка охоплює всі заходи, які так чи інакше сприяють скороченню правопорушень, а також зменшенню відчуття небезпеки у громадян як кількісно, так і якісно безпосередньо за допомогою утримання від протиправних дій або через політику втручання, спрямовані на зменшення можливості вчинення правопорушень, а також через вплив на причини проступків. Запобігання передбачає роботу урядових та інших компетентних органів влади, асоціації фахівців, приватного сектору, добровольців, дослідників і громадськості, які діють за підтримки ЗМІ [20].

На сьогоднішній день існує потреба відображення аналогічного визначення в українському законодавстві.

Натомість у вітчизняному законодавстві використання цього терміну не сприяє термінологічній точності встановлення диспозиції окремих статей. Зокрема, це стосується статті 6 КпАП. Назву цієї статті сформульовано як «Запобігання адміністративним правопорушенням», однак її зміст є дещо ширшим та стосується здебільшого загальної профілактики адміністративних правопорушень. З огляду на змістовне наповнення диспозиції цієї статті, є досить нелогічним формулювання її назви. Доцільно було б визначити назву цієї статті як «Протидія адміністративним правопорушенням». Вона дала б змогу охопити усі прояви відповідної діяльності по виявленню, усуненню та нейтралізації чинників, що детермінують протиправну поведінку осіб.

Останнім часом у вітчизняній юридичній літературі почав широко вживатись закордонний термін «превенція» (prevention). Цей термін поєднує у собі всі поняття, пов'язані з попередженням правопорушень, позначаючи діяльність щодо попередження, профілактики, запобігання правопорушенням [21, с. 272]. Введення цього універсального терміну дозволило закордонним вченим уникнути конкуренції термінів «попередження», «запобігання» та «профілактика» правопорушень, яка існує у вітчизняній юридичній літературі дотепер.

У вітчизняній літературі активно використовується терміни «боротьба», зміст якого у широкому розумінні охоплює суспільну діяльність щодо виявлення, усунення та нейтралізації чинників, що детермінують протиправну діяльність. Термін «боротьба» досить часто вживається в міжнародних актах, законодавстві окремих іноземних держав. Існування зауважень щодо доцільності використання цього терміну [22, с. 110], сприяло введенню в обіг іншого терміну - «протидія».

Протидія правопорушенням залежно від завдань дослідження може розглядатися з різних позицій. З філософсько-правової позиції - як специфічна форма активності, реалізована у сфері забезпечення правопорядку й законності за допомогою спеціальних інститутів, форм і методів її здійснення; з державно-правової позиції - як форма реалізації функцій держави, наприклад, екологічної, правоохоронної; як специфічний спосіб здійснення державної влади (наприклад, законодавчої, судової, виконавчої) [23, с. 20].

Деякі дослідники термін «протидія» вважають ширшим за термін «боротьба» [24, с. 86-87].

На нашу думку, протидія проявляється як сукупність правових та організаційних інструментів охорони прав та законних інтересів особи. Зважаючи на це, під «протидією правопорушенням у сфері власності» слід розуміти урегульовану нормами адміністративного права сукупність правових та організаційних інструментів, які застосовуються контролюючими і правоохоронними органами, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з метою формування у правопорушників чи осіб, схильних до вчинення правопорушень, законослухняної поведінки, запобігання вчинення противоправних діянь щодо володіння, користування та розпорядження майном, застосування заходів адміністративно-правового припинення, покарання осіб, які своїми діями посягають на право власності.

Спираючись на результати аналізу розмежування понять «попередження», «запобігання», «профілактика», «припинення», «протидія», наданих різними науковцями, пропонуємо застосовувати дані терміни залежно від часових проміжків з моменту вчинення правопорушення і до ступеня його тривалості та динаміки. На початковій стадії вчинення адміністративного правопорушення доцільно застосовувати профілактику правопорушення, застосування заходів виховного характеру, спрямованих на усунення можливості вчинення особою правопорушення. Якщо профілактика не досягла бажаних результатів чи була неефективною, та виникла стійка спрямованість особи щодо вчинення протиправного діяння, здійснюється запобігання правопорушенню. Припинення правопорушення має місце тоді, коли відбувається вчинення правопорушення чи настають негативні наслідки від його вчинення. Під попередженням правопорушення розуміється діяльність держави та суспільства загалом, спрямована проти можливого чи вчиненого правопорушення.

Втілення нормативних приписів, що відображають сферу належного правового порядку володіння, користування та розпорядження майном неможливе без формування системи юридичних інструментів подоланням адміністративно-деліктних проявів щодо правових можливостей у сфері власності та належного правового закріплення порядку відповідної правоохоронної діяльності у цій сфері. Чіткість юридичної термінології, яка використовується законодавцем у зв'язку з цим є надійною запорукою не лише належного втілення норм чинного законодавства, але й умовою ефективного захисту прав та свобод громадян у сфері власності.

Список використаних джерел

протидія адміністративний деліктний правовий

1. Саркисов Г.С. Социальная система предупреждения преступности І Г.С. Саркисов - Ереван: Айастан, 1975. - 158 с.

2. Игошев К.Е. Социальные вопросы предупреждения правонарушений I К.Е. Игошев, И.В. Шмаров - М.: Юридическая литература, 1980. - 175 с.

3. Шостко О.Ю. Протидія організованій злочинності в європейських країнах: [монографія] І О.Ю. Шостко. - X.: Право, 2009. - 400 с.

4. Шевчук В.Б. Сутність, причини та профілактика адміністративних правопорушень (Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ) І В.Б. Шевчук, А.С. Киричук [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://intkonf.org/shevchuk-vb-kirichuk-as-sutnist-prichiti-ta-rofilaktika-administrativnih - pravoporushen/.

5. Протопопова Н.О. Адміністративно-правове регулювання профілактики правопорушень у сфері економіки І Н.О. Протопова II Митна справа. - 2012. - №6 (84). - Ч. 2. - Кн. 1. - С. 505.

6. Об основах деятельности по профилактике правонарушений: Закон Республики Беларусь от 10 ноября 2008 года №453-3 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.etalonline.by/text.aspx? RN=H10800453&hash= B35B01EB91EDC05935E431A77D2FA6BC.

7. Новий тлумачний словник української мови: у 4 т. І В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. - К.: Аконіт, 2001. - Т. З: О - Р. - 928 с.

8. Великий тлумачний словник сучасної української мови: [250 000 слів та словосполучень з дод. та доп.] І [уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел]. - К. - Ірпінь: Перун, 2009. - 1736 с.

9. Ожегов С.И. Словарь русского языка I С.И. Ожегов; под ред. Н.Ю. Шведовой. - 18-е изд. - М.: Русский язик, 1986. - 797 с.

10. Словник іншомовних слів I за ред. О.С. Мельничука. - К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1977. - 776 с.

11. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. - М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1980. - 526 с.

12. Курс кримінології: Загальна частина: підруч.: у 2 кн. І О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик [та ін.]; за заг. ред. О.М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 352 с.

13. Бугайчук К.Л. Адміністративні проступки: сутність та організаційно-правові заходи їх профілактики: дис…. канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право та процес; фінансове право» І Бугайчук К.Л. - X., 2002. - 243 с.

14. Дубинин Н.И. Генетика, поведение, ответственность І Н.И. Дубинин, И.И. Карпец, В.Н. Кудрявцев. - М.: Политиздат, 1982. - 304 с.

15. Остапенко О.І. Профілактика адміністративних правопорушень (адміністративно-правовий аспект) І О.І. Остапенко. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при Українській академії внутрішніх справ, 2001. - 155 с.

16. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник І за ред. В.В. Голіни; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - 2-ге вид. переробл. і допов. - X.: Право, 2009 - 288 с.

17. Герасимов С.И. Концептуальные основы и научно-практические проблемы предупреждения преступности: дисс…. докт. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Герасимов С.И. - М., 2001. -446 с.

18. Щедрин М.В. Меры безопасности как средство предупреждения преступности: дисс…. докт. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» I Щедрин Н.В. - Красноярск, 2001. - 348 с.

19. Bevi М. The Prevention Control of Organized Crime in Europe: the Emerging Global Paradigm I M. Levi ll International Key issues in Crime Prevention and Criminal Justice. - Helsinki, 2006. - P. 94.

20. Crime prevention the EU. ACT Communication from the Commission to the Council the European Parliament - Crime prevention in the European Union ll Europe: Activities of the European Union I Summaries of legislation [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:/www.europa.eu/scadplus/en/lvb/133258.htm.

21. Ведерникова О.Н. Теория и практика борьбы с преступностью в Великобритании I О.Н. Ведерникова. - М.: Российская криминологическая ассоциация, 2001. - 344 с.

22. Кубальський В.Н. Кримінально-правові проблеми протидії тероризму в Україні: дис…. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» І Кубальський В.Н. - К., 2007. - 199 с.

23. Тимчишин Т.М. Адміністративно-правові заходи протидії правопорушенням, що вчиняються на залізничному транспорті: дис…. канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» І Тимчишин Т.М. - Л., 2012. - 233 с.

24. Давыденко Л.М. Противодействие преступности: теория, практика, проблемы [моногр.] І Л.М. Давыденко, А.А. Бандурка - X.: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2005. - 302 с.

Размещено на Allbest.ru