Позитивне право як основа правової дійсності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Івано-Франківський університет права імені Короля Данила Галицького

Юридичний факультет

ПОЗИТИВНЕ ПРАВО ЯК ОСНОВА ПРАВОВОЇ ДІЙСНОСТІ

Луцький Р.П.,

кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

Дослідження терміну "правова реальність" проводиться вже довгий час. Однак досить мало уваги приділяється розкриттю сутності поняття "позитивне право" крізь призму соціальних та культурних зв'язків, які існують в конкретно взятому суспільстві. Саме вони характеризують правову реальність відповідного етапу розвитку державності. Правова реальність характеризується величезною кількістю різноманітних юридичних явищ, процесів - норм, актів, зв'язків, відносин. Вони є відносно тотожними та різноманітними, стійкими та незмінними. Саме тому для того, щоб розібратися у наведеному "хаотичному" цілому, необхідно досліджувати сутність позитивного права як центрального елементу правової реальності.

Ключові слова: позитивне право, природне право, правова реальність, соціальні зв'язки, культурні зв'язки.

Исследование понятия "правовая реальность" проводится уже долгое время. Однако достаточно мало внимания уделяется раскрытию сущности понятия "позитивное право" сквозь социальные и культурные связи, которые существуют в определенном обществе. Именно они характеризуют правовую реальность соответствующего этапа развития государственности. Правовая реальность характеризуется огромным количеством разнообразных юридических явлений, процессов - норм, актов, связей, отношений. Они являются относительно тождественными и разнообразными, стойкими и неизменными. Именно поэтому для того, чтобы разобраться в этом "хаотическом" целом, необходимо исследовать сущность позитивного права как центрального элемента правовой реальности.

Ключевые слова: позитивное право, естественное право, правовая реальность, социальные связи, культурные связи.

Study of the concept of "legal reality" has been held for a long time. However, little attention is paid sufficient disclosure, the concept of "positive law" through social and cultural ties that exist in a particular society. They characterize the legal reality of the corresponding stage of development of the state. Legal reality is characterized by a huge variety of legal phenomena and processes - rules, regulations, relationships, relationships. They are relatively identical and diverse, persistent and constant. That is why in order to understand this "chaotic" generally necessary, first of all, to investigate the essence of positive law as a central element of legal reality.

Key words: positive law, natural law, legal reality, social cohesion and cultural ties.

Однією з визначальних особливостей розвитку сучасного українського суспільства є його перехідний характер, що характеризується значними протиріччями, які пов'язані, насамперед, зі зламом старої адміністративно-командної системи, що засновувалася на комуністичній ідеології, та поступовим переходом до сучасних демократичних стандартів цивілізованого розвитку більшості держав світу. Цей процес суттєво актуалізує дослідження феномену правової реальності та тих чи інших способів її осмислення соціальними суб'єктами на основі нових ціннісних орієнтирів. Саме ці положення виражають актуальність зазначеної проблематики.

Теоретико-правові аспекти дослідження місця позитивного права в структурі правової реальності вивчалися в юридичній науці такими відомими вченими, як С. Алексеев, О. Бандура, В. Бачинин, Н. Бутакова, Г. Гриценко, І. Ільїн, О. Копиленко, Н. Крашеніннікова, Д. Керимов, С. Максимов, І. Малинова, Н. Оніщенко, А. Поляков, І. Тімуш, Ю. Шемшушенко та іншими.

Постановка завдання. Метою статті є визначення сутності та особливостей функціонування чинного законодавства (позитивного права) на основі правильного розуміння витоків права, що нерозривно пов'язано з дійсністю, в якій знаходиться та розвивається законодавство, оскільки саме воно є фундаментальною основою у формуванні реального життя, яке регламентується правом, тобто правової реальності.

Результати дослідження. Сучасний понятійно-категоріальний апарат теорії держави і права переконливо демонструє свій стрімкий розвиток, продиктований вимогами часу, та надзвичайно високий рівень правових генералізацій, що сприяють більш системному дослідженню правових феноменів та явищ, складають потужний науковий інструментарій у розкритті тих чи інших процесів право-державотворення в сучасному світі. Зокрема, сучасні вчені оперують вже такими найбільш загальними категоріями та поняттями, як "правова система", "правове життя", "правова реальність" або "правова дійсність" [9]. Безумовно, введення та наукове дослідження вказаних категорій і понять пов'язується з надто стрімкою динамікою соціальних перетворень у сучасному світі, що поступово глобалізується.

Що ж слід розуміти під правовою дійсністю, яким чином або способами її можна осмислити? Зокрема, розрізняють широке та вузьке значення цього поняття. В широкому значенні під правовою дійсністю розуміється вся сукупність правових феноменів: правових норм, інститутів, правовідносин, правових концепцій, явищ правового менталітету тощо. У вузькому значенні правова дійсність - це лише базисні правові реалії, по відношенню до яких всі інші правові феномени є похідними, тобто залежно від різних напрямів та наукових шкіл правова реальність у вузькому значенні - це або правові норми (нормативізм), або правові відносини (соціологічний напрям), або правові емоції (психологічний напрям) [8, с. 79].

Варто погодитися з думкою С. Максимова, що хоча широке і вузьке значення поняття "правова дійсність" розрізняються між собою, все ж їх не слід абсолютно протиставляти, оскільки загальна картина правової дійсності залежить від того, що приймається в якості базисного феномену. Саме тому заслуговує на увагу запропонована С. Максимовим так звана інтегральна концепція правової дійсності як світу права, що конструюється з правових феноменів, впорядкованих у залежності від ставлення до базисного феномену як до певної "правової реальності" права. При цьому правова дійсність не являє собою якусь субстанційну частину реальності взагалі, а є лише способом організації та інтерпретації певних аспектів соціального життя, буття людини. Однак цей спосіб є настільки істотним, що за умови його відсутності розпадається людський світ [7, с. 148-149].

Так, за словами А. Полякова, під правовою дійсністю в широкому значенні розуміється не лише дійсність самого права, але й всіх явищ, що так чи інакше пов'язані з правом, включаючи правову патологію (наприклад, правопорушення). Правова дійсність - це інтерсуб'єктивна соціальна дійсність, взята в особливому ракурсі життєвого світу права, в якому екзістенціально є вкоріненим кожний правовий суб'єкт, в якому створюються правові смисли та інтерпретації [10, с. 289]. В. Бачинін, М. Панов визначають правову реальність як сукупність усіх без винятку феноменів права, що знаходяться в соціальному просторі цивілізації [4, с. 289]. Також науковці наводять і таке визначення: "правова дійсність - це цілісний комплекс правових явищ і процесів, що включає в себе право, правову діяльність, правосвідомість, правову культуру, складається в результаті їх взаємозв'язку і взаємодії та характеризує правовий вплив на суспільне життя" [3, с. 7].

Цілком справедливою є думка, що правова реальність органічно включена в загальний нормативний континуум соціуму, де поряд з нею існують та функціонують звичаї, традиції, релігії та етичні системи. Усі вони, враховуючи своєрідність їх ролей, вирішують ту саму соціальну надзадачу щодо підтримання цивілізації в рівноважно-динамічному та життєздатному стані. Невід'ємною складовою правової реальності є анормативна сфера різноманітних девіацій і практичного правового нігілізму. Разом із нормативною сферою вони взаємно заперечують і взаємодоповнюють одна з одною. Сенс існування кожної визначається наявністю її протилежності. Протиріччя нормативності та анормативності є внутрішнім пульсом розвитку правової реальності. Право не є окремою емпірично відчутною сферою суспільного буття людей, відділеною від інших соціальних сфер якоюсь межею, а охоплює всю сферу цивілізаційного суспільства людей, яка стає простором правової реальності. Як світ відносин між соціальними суб'єктами, які керуються нормами права, або порушують їх, правова реальність виступає у двох основних формах - об'єктивній та суб'єктивній. У першому випадку правова реальність - це правові відносини і соціальні інститути, що їх обслуговують, а в другому - це нормативно ціннісні мотиваційно-орієнтаційні структури правосвідомості [4, с. 289].

Як зазначає Н. Бутакова, в понятті "правова дійсність" органічно поєднуються правові уявлення суспільства, його культура та психологія, техніко-юридичні засоби, діяльність громадських об'єднань тощо. Саме цим пояснюється можливість поєднання в правовій дійсності різноманітних правових явищ, багатоаспектність такої категорії, а також складність пізнання та класифікації всіх її елементів. Досліджуючи структуру правової дійсності, потрібно враховувати два суттєвих аспекти її прояву:

1) правова дійсність включає у себе процеси формування, систематизації, ідеологічного обгрунтування і реалізації права;

2) правова дійсність охоплює весь існуючий комплекс правових явищ, які здійснюють правовий вплив на суспільне життя, складають її безпосередній зміст [5, с. 7].

Вказані позиції підтверджують також слова С. Максимова, який вважає, що потрібно розрізняти правову реальність як об'єктивно існуючий світ права, як картину правової реальності, що слугує засобом пізнання та конструювання світу права. Концепція правової реальності (картина світу права) задається образом права, представленим у правосвідомості. Вона формується із взаємодії:

1) теорій різного рівня, в тому числі і філософського, а також правової ідеології, включаючи її втілення у конституції;

2) нормативних документів, які належать до різних рівнів правового регулювання;

3) повсякденного досвіду, що має справу з проявами правового життя: правопорушеннями, практикою дотримання прав людини, дає змогу конструювати гіпотези, версії, відчувати, що представлене в них відбулося та відбувається насправді. При цьому "цілісність та багатогранність правової реальності та її вкоріненість в життя можна виразити метафорою плаваючого в морі айсбергу, вершина якого - сторона права, що охоплюється нашим зовнішнім досвідом, його предметно-емпірична реальність (норми), а його підводна більша частина - смислова реальність, завдяки якій право вкорінене в людському бутті" [7, с. 141]. У такий спосіб вчений виділяє такі рівні або елементи в структурі правової реальності:

1) світ ідей - ідея права (природне право);

2) світ знакових форм - правові норми та закони (позитивне право);

3) світ взаємодії між соціальними суб'єктами - правове життя. Єдність цих рівнів, кожен з яких є відносно автономним та рефлективно проектується на інші, і являє собою правову реальність [7, с. 177].

З огляду на зазначене, І. Тімуш пропонує визначати зміст правової реальності через сутнісно-цільовий момент у праві та пов'язувати цю реальність з формами та способами здійснення людської свободи через посередництво встановленої чи санкціонованої державою нормативності суспільного життя [11, с. 220].

Необхідно зазначити, що актуалізація питань, пов'язаних з осмисленням правової реальності в сучасних умовах, обумовлюється так званою драмою позитивного права, суть якої полягає в тому, що закріплені в законодавстві правові норми та принципи є передумовою для формування явищ антиправового характеру, в тому числі нових форм насильства. Зазначена драма позитивного права багато в чому обумовлена тим, що його норми, які визначаються та встановлюються державою, не враховують об'єктивних особливостей реальної та багатоманітної соціокультурної дійсності. суспільство соціальний правовий реальність

Правова реальність характеризується величезною кількістю різноманітних юридичних явищ, процесів - норм, актів, зв'язків, відносин тощо; вони є відносно тотожними та різноманітними, стійкими та незмінними, перервними та безперервними тощо [6, с. 201]. Саме тому для того, щоб розібратися в такому "хаотичному" цілому, на мою думку, необхідно дослідити сутність позитивного права як центрального елементу правової реальності.

Враховуючи те, що категорія "правова дійсність" або "правова реальність" відображує об'єктивний правовий світ в усій його різноманітності, до даної категорії потрібно також включати і так звану антиправову сферу існування та функціонування будь-якого суспільства (наприклад, правопорушення, злочини тощо). Зокрема, за словами В. Бачиніна, правова реальність включає в себе нормативну та анормативну сфери, що мають відповідні форми свого прояву. Вчений пише, що "по суті, правова нормативність тому і існує, що існують можливості відхилення від її приписів. Право для того і необхідно, що існують злочини. Нормативність та анормативність правової реальності можна зобразити як два ворожих бастіони, що перебувають у відносинах перманентного антагонізму. При цьому між нормативністю та відхиленнями від неї не існує неподоланої стіни. Обидві сторони даного протиріччя безпосередньо стикаються між собою, впливають одна на одну, обмінюються окремими компонентами змісту. Це відбувається тому, що вони існують не самі по собі, а є замкнутими на людині, яка має подвійну та суперечливу природу, оскільки одночасно вимагає впорядкованості соціального буття, але є схильною діяти всупереч вимогам соціального порядку. Саме людина, яка є роздвоєною між нормативністю та анормативністю правової реальності, є тим "каналом", через який вони сполучаються та перетікають одна в одну. При цьому необхідними є чималі зусилля, щоб нормативні структури правової реальності встояли та не були розмиті потоками анормативних впливів" [3, с. 701].

Для того, щоб методологічно обґрунтовано осмислити правову реальність через позитивне право, потрібно відповісти, насамперед, на питання: яке місце позитивного права в структурі правової реальності? Перед тим як висвітлити розгорнуту відповідь на вказане питання, зазначимо, що "право торкається нас, має для нас значення лише через форму позитивності. Якою б не була важливою надпозитивна сутність, все ж вона є недійсною. Це можливість права, а його єдина реалізація здійснюється лише через позитивність. Поняття позитивності не співпадає з реальністю, тобто позитивне право не співпадає з правовою реальністю" [1, с. 173].

Висновки

Отже, підводячи підсумок наукового дослідження доцільно відзначити, що субстратом правової реальності, її структурними першоелементами є норми права (позитивне право) як концентроване втілення поведінкових, психологічних, ментальних стереотипів, які вказують людині, що вона повинна або може зробити і чого вона не повинна робити. Поширюючись на всіх громадян, вони вводять їх у межі правового простору, не вимагаючи при цьому їх внутрішньої згоди та схвалення, обмежуючись вказівками на каральні санкції адміністративного чи кримінального характеру. За своїми витоками норми права мають знеособлений характер. Не зважаючи на окремі твердження, що норми права виходять від держави, все ж слід визнати, що вони певним чином оформлюють нагальні потреби соціальної системи та всього управлінського механізму і "слідкують" за їх реалізацією. В дотриманні сформульованих правових вимог зацікавлена як держава, так і більшість її населення, які разом складають цивілізоване суспільство. Саме тому правильніше вести мову про знеособлено-надособистий характер генезису правових норм. Норми права мають вигляд нематеріальних онтологічних реалій, що існують у темпорально-просторовому континуумі цивілізації-культури. Знаходячи прояв у абстрактно-всезагальних та конкретно-всезагальних формах, вони мають інтерсуб'єктивний характер, що дає їм змогу впливати на необмежене коло суб'єктів як носіїв правосвідомості, справляючи на них імперативно-примусовий вплив. Такий вплив є успішним тому, що в нормах присутній зміст, який відповідає одночасно і універсальним закономірностям буття та глибинним властивостям людської природи.

Список використаних джерел

1. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения / С.С. Алексеев. - М. : Издательство НОРМА, 2001. -752 с.

2. Бачинин В.А. Морально-правовая философия I В.А. Бачинин. - Харьков: Консум, 2000. - 208 с.

3. Бачинин В.А. Энциклопедия философии и социологии права / В.А. Бачинин. - СПб. : Издательство Р. Асланова "Юридический центр Пресс", 2006. - 1093 с.

4. Бачинін В.А. Філософія права: словник / В.А. Бачинін, В.С. Журавський, М.І. Панов. - К. : Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. -408 с.

5. Бутакова Н.А. Правоотношения в структуре правовой действительности: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12. 00. 01 - теория и история права и государства; история учений о государстве и праве / Н.А. Бутакова. - СПб, 2006. - С. 23.

6. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). - 2-е изд. / Д.А. Керимов. - М. : Аванта Плюс, 2001. - 560 с.

7. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления: монография / С.И. Максимов. - Харьков: Право, 2002. - 328 с.

8. Малинова И.П. Философия права (от метафизики к герменевтики): монография / И.П. Малинова. - Екатеринбург: УрГЮА, 1995. - 128 с.

9. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії : монографія / H.M. Оніщенко. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - 352 с. ; Оніщенко Н.М. Правова система та інші правопізнавальні конструкції: співвідношення та взаємообумовленість // Порівняльне правознавство (теоретико-правове дослідження) : монографія / за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К. : Видавництво "Фенікс", 2007. - 387 с.

10. Поляков А.В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций / А.В. Поляков. - СПб. : Издательский дом СПб. гос. ун-та, 2004. - 864 с.

11. Тімуш І.С. Інтегральний погляд на право: монографія / І.С. Тімуш. - К. : Атіка, 2009. - 284 с.

Размещено на Allbest.ru