Диференціація правовідносин інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДП «Український інститут промислової власності»

Диференціація правовідносин інтелектуальної власності

кандидат юридичних наук, адвокат,

заступник начальника відділу

Потоцькии М.Ю.

Анотація

Розглянуто правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Запропоновано критерії класифікації цих відносин та авторський підхід до їх групування. Виділено господарсько-правові відносини у цій сфері.

Ключові слова: правовідносини, життєвий цикл, інтелектуальна власність, цивільні, господарські, адміністративні відносини.

Аннотация

Рассмотрены правоотношения в сфере интеллектуальной собственности. Предложены критерии классификации этих отношений и авторский подход к их группированию. Выделены хозяйственно-правовые отношения в этой сфере.

Ключевые слова: правоотношения, жизненный цикл, интеллектуальная собственность, гражданские, хозяйственные, административные отношения.

Annotation

We consider the relationship of intellectual property. The criteria of classification of these relations and the author's approach to their grouping. Highlight the economic and legal relations in this area.

Key words: relationship, life cycle, intellectual property, civil, commercial, administrative relations.

Права інтелектуальної власності упевнено увійшли до господарського обігу та зайняли чільне місце поряд із іншими речовими правами. Технічний прогрес останніх років обумовив особливе відношення сучасних суб'єктів господарювання до прав інтелектуальної власності, які забезпечують правову охорону інноваційних технічних рішень. Сучасне конкурентоспроможне підприємництво не можливе без технічних новацій, а тому права інтелектуальної власності набули значення визначального фактору сучасного бізнесу. Зазначені зміни у суспільних відносинах не могли бути позбавлені правового регулювання, а тому Господарський кодекс України (далі - ГК України) як акт, який встановлює правові основи господарювання, містить главу 16, що регулює відносини використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності.

Необхідно зазначити, що проблематика відносин інтелектуальної власності досліджувалась переважно цивілістами (О.А. Підопригора, Н.С. Кузнецова, О.В. Кохановська, Р.А. Майданник, О.І. Харитонова, Р.Б. Шишка). Останнім часом охорона прав інтелектуальної власності досліджується науковцями з кримінального права (П.С. Берзін, А.С. Ненсесян) та адміністративного права (Л.Т. Комзюк, І.Г. Запорожець).

В той же час, на нашу думку, вбачається недостатність досліджень господарсько-правових відносин інтелектуальної власності, виділення їх з-поміж інших: цивільних та адміністративних.

Постановка завдання. За таких умов метою даної статті є аналіз відносин інтелектуальної власності та виділення господарсько-правових відносин у цій сфері.

Результати дослідження. Як вже зазначалось, у ГК України, особливості регулювання майнових відносин у господарській діяльності щодо використання прав інтелектуальної власності викладено у главі 16.

Відповідно до частини другої статті 154 ГК України до відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами. З інтелектуальною власністю тісно пов'язані і адміністративні правовідносини, які характеризуються наявністю сторін, що іменуються суб'єктами адміністративного права.

Системний аналіз відносин у сфері інтелектуальної власності дозволяє констатувати значну диференціацію цих відносин, яка обумовлюється як специфікою об'єктів права інтелектуальної власності, так і їх життєвим циклом. інтелектуальний власність право господарський

З огляду на зазначене, вважаємо за доцільне використати методи формалізації та угруповання, завдяки яким побудувати моделі, які мають пояснити суть досліджуваних відносини, а потім розподілити їх на окремі якісно однорідні види.

Однорідні за концептуальними засадами правового регулювання об'єкти права інтелектуальної власності можна об'єднати у об'єкти авторського права та суміжних прав, об'єкти патентного власності, об'єкти права на комерційні позначення, та «нетрадиційні» об'єкти права інтелектуальної власності.

Життєвий цикл об'єкта права інтелектуальної власності (набуття (виникнення) прав, реалізація, розпоряджання правами, використання, та захист) також формує однорідні відносини, які можна об'єднати у групи. Ці відносини, в залежності від суб'єктного складу та мети їх формування врегульовуються нормами різних галузей права.

Розпочнемо з дослідження «життєвого» циклу об'єктів авторського права та суміжних прав. Перша група відносин, пов'язана із виникненням (набуттям) прав на об'єкти авторського права та суміжних прав. Ці відносини характеризуються приватноправовою природою та є цивільними правовідносинами, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 437 ЦК України і частини 2 статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Як коментує згадане положення професор О.В. Дзера, моментом створення твору слід вважати надання твору такої об'єктивної форми, за допомогою якої він стає придатним для сприйняття іншими особами та відтворення [2, с. 587]. Крім того, вищезазначені акти говорять, що для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Принагідно зазначити, що відносини виникнення авторських прав не можуть бути ані господарськими, ані адміністративними, оскільки права на права на твір виникають з факту його створення, а творцем об'єкту авторського права може бути лише фізична особа. На нашу думку, невирішеною на сьогоднішній день на законодавчому рівні залишається проблема створення твору фізичними особами-підприємцями, а також розподілу прав. Вважаємо, можливий наступний варіант вирішення цієї проблеми: внести до спеціального законодавства положення про те, що у разі, коли твір створено фізичною особою-підприємцем немайнові права належать йому як фізичний особі, а майнові - як фізичній особі-підприємцю.

Кваліфікувати відносини, пов'язані із виникненням (набуттям) прав на об'єкти авторського права можна як цивільні (щодо цих об'єктів творцями завжди є фізичні особи).

Кваліфікуючи відносини виникнення (набуття) прав на об'єкти суміжних прав, необхідно враховувати правовий статус особи творця, відносини у яких відбувається створення цього об'єкту та виникнення прав, а також мету створення цього об'єкта.

Статтею 451 ЦК України передбачено, що право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення. Право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту її вироблення. Право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.

Відповідно до статті 450 ЦК України первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.

Закон України «Про авторське право та суміжні права» визначає виконавця як фізичну особу. Виробника відеограми (фонограми) як фізичну або юридичну особу, а організацію мовлення як юридичну особу.

За таких умов вважаємо, що у разі, якщо об'єкт суміжних прав (фонограма, відеограма) створена фізичною особою без статусу суб'єкта господарювання, то відносини щодо набуття прав на ці об'єкти можна вважати цивільними. Якщо ж об'єкт суміжних прав (фонограма, відеограма) створена фізичною особою-підприємцем або юридичною особою, відносини щодо набуття прав на ці об'єкти необхідно вважати господарськими.

Стосовно такого об'єкту суміжних прав, як передача (програма) організації мовлення, то відносини щодо виникнення (набуття) прав на нього завжди будуть господарськими, оскільки суб'єктом є юридична особа - організація мовлення, а створення об'єкту відбувається у господарських відносинах здійснення такої програми.

Друга група відносин пов'язана із реалізацією та розпоряджанням правами на об'єкти авторського права або суміжних прав. Відповідно до статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

На нашу думку, зазначена група відносин може диференціюватися як на цивільні, так і господарські. Господарськими зазначені відносини стають у разі, якщо виникають між суб'єктами господарювання та відбуваються з комерційною метою.

В цьому контексті варто згадати про організації колективного управління, які створюють для того, щоб забезпечити інтереси авторів та інших суб'єктів авторського права чи суміжних прав шляхом збору винагороди, яка належить їм за використання їх творів, виконань, фонограм, отже, вони не мають на меті одержання прибутку і не можуть займатися комерційною діяльністю. Вони лише управляють правами у межах повноважень, що надані, і не можуть розпоряджатися ними за власним розсудом [1, с. 180].

Відносини, які складаються між суб'єктами авторського права (суміжних прав) та організаціями колективного правління, не можуть вважатися ані господарськими, ані підприємницькими (ці організації не можуть займатися комерційною діяльністю). Такі відносини є цивільними, оформлюються договором про колективне управління майновими правами автора, який є близьким до договору доручення.

Третя група відносин пов'язана із використанням прав на об'єкти авторського права і суміжних прав. Слід наголосити, що зазначена група відносин також може диференціюватися на цивільні та господарські.

Відповідно до статті 441 ЦК України використанням твору є його: опублікування (випуск у світ), відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі, переклад, переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни, включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо, публічне виконання, продаж, передання в найм (оренду) тощо, імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо [2].

Визначальним критерієм кваліфікації відносин буде суб'єктний склад та мета цих відносин. Використання прав з науковою чи іншою метою, не пов'язаною з отриманням прибутку, дозволяє кваліфікувати такі відносини як цивільні, однак використання цих об'єктів суб'єктами господарювання задля отримання прибутку характеризую ці відносини як господарські.

Четверта група відносин пов'язана із захистом прав на об'єкти авторського права і суміжних прав. Аналізуючи дану групу відносин, слід згадати подвійну природу права інтелектуально власності: складається з немайнових та майнових прав. Вважаємо, що відносини захисту невіддільно пов'язані з відносинами, у яких порушено, оспорено або не визнано право інтелектуальної власності.

Так, якщо права порушені у цивільних чи господарських відносинах набуття (виникнення) прав, то і відносини захисту прав будуть цивільними чи господарськими, а спір буде розглядатися судами відповідної спеціалізації. Якщо ж права було порушено у адміністративних відносинах державної реєстрації факту передання прав, такі відносини будуть адміністративними, а захист відбуватиметься у судах адміністративної юрисдикції.

Таким чином, визначальними критеріями кваліфікації даних відносин будуть вид порушених прав (немайнові чи майнові), відносини у яких порушено права, суб'єктний склад.

ГК України органічно поєднує приватноправові і публічно-правові норми. Визначальними ознаками цих відносин є їх характер та суб'єктний склад учасників, до яких належать особи, зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності [9].

Загальні способи захисту права інтелектуальної власності визначені частиною другою статті 20 ГК України. Наведені у відповідних нормах переліки способів захисту не є вичерпними з огляду на вміщений у статті 20 ГК України положення щодо можливості захисту права і законного інтересу іншими способами, передбаченими законом [1].

Далі розглянемо відносини, пов'язані з «життєвим» циклом об'єктів патентного права. Перша група відносин, пов'язана із виникненням (набуттям) патентних прав, є адміністративними відносинами. Патентні права виникають з факту державної реєстрації. Видаючи патенти держава засвідчує належність особі права інтелектуальної власності (винахід, корисна модель, промисловий зразок). За законами України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки» патент видається в установленому порядку центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності - Державна служба інтелектуальної власності України.

Друга група відносин, пов'язана із реалізацією та розпоряджанням патентними правами, може диференціюватися на цивільні, господарські та адміністративні правовідносини. Визначальним критерієм кваліфікації даних відносин знов буде суб'єктний склад та мета цих відносин.

Вважаємо за доцільне звернути увагу на відносини з розпоряджання патентними правами, що має дворівневу структуру. Перший рівень передбачає укладання договору (цивільні/господарські відносини). Другий рівень - прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про реєстрацію факту передання патентних прав - адміністративні правовідносини.

Третя група відносин пов'язана із використанням об'єктів патентних прав. Ці правовідносини вважатимуться господарськими, якщо будуть пов'язані із використанням зазначених об'єктів у підприємництві. Так, стаття 156 ГК України визначає правомочності щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка [1].

Принагідно зазначити, що зміст патентних прав та способи використання цих об'єктів визначені у спеціальних законах. Цими законами, серед іншого, визначені такі способи використання, як пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях. Такі способи використання об'єкта патентних прав є можливими лише у господарських (підприємницьких) відносинах.

Метою патентування є використання об'єктів в підприємництві. Особливо актуальним такий спосіб охорони є задля створення сприятливого клімату для подальшого виходу на ринок, з метою експорту продукції або ж з метою витіснення конкурентів.

Четверта група відносин пов'язана із захистом об'єктів патентних прав. За аналогією з групою відносин щодо об'єктів авторського права та суміжних прав, зазначимо, що ці відносини захисту невіддільно пов'язані з відносинами, у яких порушено, оспорено або не визнано право. Відтак, залежно від того, у яких відносинах здійснено порушення, такими і будуть відносини захисту.

Окремо слід зупинитись на дослідженні «життєвого» циклу об'єктів права на комерційні позначення. Цю групу об'єктів права інтелектуальної власності складають комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг) та географічні зазначення (зазначення походження товарів).

Перша група відносин, пов'язана із виникненням (набуттям) прав на комерційні позначення, має подвійну природу. З одного боку для торговельних марок і географічних зазначень притаманні адміністративні відносини, оскільки право на ці об'єкти виникає з факту державної реєстрації [10].

З іншого боку, відповідно до статті 489 ЦК України право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації. Варто зауважити, що ЦК України у статті 90 терміни «комерційне» і «фірмове» найменування вживає як ідентичні. Водночас О.В. Дзера відзначає, що фірмове найменування вказує на фірму (юридичну особу), а комерційне - на вид діяльності [2, с. 773].

На нашу думку, відносини виникнення (набуття) права на комерційні найменування можна визначити господарськими, оскільки вони виникають з моменту використання цього найменування в підприємництві.

Друга група відносин, пов'язана із реалізацією та розпоряджанням правами на комерційні позначення, також характеризується подвійною природою: цивільні чи господарські (укладання договору); адміністративні (державна реєстрація факту передання майнових прав).

Стосовно комерційного найменування, то оскільки відповідно до частини другої статті 490 ЦК України майнові права інтелектуальної власності передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною, можна стверджувати, що ці відносини є господарськими.

На думку професора О.В. Дзери, у разі злиття, приєднання або перетворення юридичної особи право на комерційне найменування припиняється і не переходить до новоствореної юридичної особи. У випадку перетворення чи поділу юридичної особи майнові права на комерційне найменування передаються лише з цілісним майновим комплексом, що дозволить у подальшому розміщувати на виробі, тарі, упаковці найменування реорганізованої юридичної особи [2, с. 792]. Щодо географічних зазначень відносини з розпоряджання правами неможливі, оскільки за ЦК України на цей об'єкт на поширюється виключне право дозволяти його використання.

Третя група відносин, пов'язана із використанням об'єктів прав на комерційні позначення, є виключно господарськими правовідносинами, оскільки таке використання відбувається лише в підприємництві. Так, відповідно до статті 157 ГК України використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг. Відповідно до статті 160 ГК України використанням географічного зазначення суб'єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упаковці; застосування в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо [1].

Четверта група відносин, пов'язана із захистом об'єктів прав на комерційні позначення, у переважній більшості становить господарські відносини. Отже, відносини із захисту прав на торговельні марки можуть бути цивільними, якщо вони складаються між фізичними особами.

Окрім вищеназваних результатів творчої, інтелектуальної діяльності є ще ряд об'єктів права інтелектуальної власності, які можуть бути використані суб'єктами господарювання для досягнення їх статутних цілей. Це так звані «нетрадиційні» об'єкти права інтелектуальної власності, тобто ті об'єкти, існування яких визнається чинним законодавством України, але вони не включені до трьох попередніх інститутів. Серед таких нетипових об'єктів права інтелектуальної власності науковці називають: наукове відкриття, раціоналізаторську пропозицію, комерційну таємницю, топографію (компонування) інтегральної мікросхеми, породу тварин та сорт рослин [2].

Перша група відносин пов'язана із виникненням (набуттям) прав. Права на топографії ІМС засвідчується свідоцтвом. Аналогічна ситуація з сортами рослин, породами тварин, оскільки особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин засвідчуються державною реєстрацією; майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчуються патентом; майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчуються державною реєстрацією. Отже, ці правовідносини будуть адміністративними. Господарськими є правовідносини виникнення (набуття) прав на раціоналізаторські пропозиції і комерційну таємницю.

Що стосується наукового відкриття, то право на нього засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом. Професор О.В. Дзера акцентує увагу на тому, що момент наукового відкриття та момент отримання автором диплома, що посвідчує його права, не співпадають у часі. На сьогоднішній день залишається неврегульованим питання щодо юридичної визначеності моменту встановлення правової охорони наукового відкриття [2, с. 762]. На нашу думку, правовідносини щодо виникнення (набуття) права на наукові відкриття слід вважати цивільними, оскільки суб'єктами виступають фізичні особи, а здійснюються і використовуються наукові відкриття без комерційної мети.

Друга група відносин, пов'язана із реалізацією та розпоряджанням правами, характеризується адміністративними правовідносинами щодо топографії ІМС, оскільки права в суб'єкта господарювання виникають з факту державної реєстрації договору про передання виключних прав. Також фактом державної реєстрації засвідчується майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин. Щодо таких «нетрадиційних» об'єктів, як комерційна таємниця, раціоналізаторська пропозиція, то передача прав неможлива.

Третя група відносин щодо використання цих об'єктів може характеризуватися господарськими правами, за умови, що використання відбувається у підприємництві. Так, наприклад, раціоналізаторська пропозиція має три необхідних законодавчі вимоги: пропозиція має стосуватися профілю діяльності юридичної особи, якій вона подана; вона має бути новою для цієї юридичної особи; вона повинна бути корисною для юридичної особи. Майновими правами на комерційну таємницю користується особа, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Захист прав (четверта група відносин «життєвого» циклу) на «нетрадиційні» об'єкти інтелектуальної власності в господарському порядку здійснюється, коли учасниками правовідносин є суб'єкти господарювання.

Висновки

Системний аналіз відносин у сфері інтелектуальної власності дає підстави для висновку про те, що переважна більшість відносин у цій сфері являє собою цивільні та господарські відносини (як правило, це групи відносин, пов'язаних із набуттям, використанням та розпоряджанням у переважній більшості). Адміністративні відносини складаються під час державної реєстрації прав та факту передання майнових прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової власності.

Господарські правовідносини інтелектуальної власності складаються між суб'єктами господарювання у разі створення (використання) об'єкта та розпоряджання правами на нього для задоволення комерційної мети. Зміст права інтелектуальної власності на відповідний об'єкт має передбачати правомочності використання об'єкта у підприємницькій діяльності.

Список використаних джерел

1. Бондаренко С.В. Авторське право та суміжні права. - К. : Ін-т інтел. власн. і права, 2008. - 288 с.

2. Дзера О.В. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України : у 2 т. - 4-те вид., перероб. і допов. / за ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К. : Юрінком Інтер, 2011. - Т.І. - 808 с.

Размещено на Allbest.ru