До питання про критерії самостійності аграрного права як галузі права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про критерії самостійності аграрного права як галузі права

Ващишин М.Я.

У статті проаналізовано об'єктивні закономірності розвитку аграрного права, визначено й обґрунтовано критерії, що обумовлюють самостійність аграрного права у системі права України.

Ключові слова: предмет аграрного права, принципи аграрного права, джерела аграрного права, критерії самостійності аграрного права.

В статье проанализированы объективные закономерности развития аграрного права, определены и обоснованы критерии, которые обуславливают самостоятельность аграрного права в системе права Украины.

Ключевые слова: предмет аграрного права, принципы аграрного права, источники аграрного права, критерии самостоятельности аграрного права. аграрне право самостійність

The article deals with the analysis of objective regularities of agricultural law development, criteria that cause independence of agricultural law in the system of law of Ukraine are defined and substantiated.

Key -words: purpose of agricultural law, principles of agricultural law, source of agricultural law, criteria of independence of agricultural law.

Вступ. Від моменту зародження аграрного (сільськогосподарського) права і впродовж усіх етапів його розвитку питання самостійності цього системного утворення не втрачає своєї актуальності. У процесі тривалих дискусій учені зійшлися на тому, що аграрне право є комплексною галуззю в системі права. Однак у сучасних умовах суспільного розвитку важливою проблемою є зміцнення теоретичних засад аграрного права. Сьогодні, коли окремі науковці - представники суміжних галузей права (цивільного, господарського, адміністративного, земельного) намагаються розширити сфери суміжного галузевого впливу за рахунок предмета аграрного права, необхідно чітко визначити критерії, що засвідчують самостійність та автономність аграрного права як галузі права.

Науково-теоретичною основою формування й розвитку аграрного права України як комплексної галузі права стали праці В.З. Янчука, Н.І. Титової, О.О. Погрібного, В.І. Семчика, А.М. Статівки, В.М. Єрмоленка, В.Ю. Уркевича, П.Ф. Кулинича, Н.О. Ба- гай, Я.З. Гаєцької-Колотило та інших учених. Однак кілька років тому А.Г. Бобкова та В.М. Єрмоленко започаткували гостру дискусію щодо зміни пріоритетів у розумінні значення й місця аграрного права у системі права, до якої варто долучатися всім представникам аграрно-правової науки для вироблення спільних та узгоджених концептуальних положень сучасної теорії аграрного права України.

Постановка завдання. Метою дослідження є виокремлення й аналіз системоутворюючих критеріїв, котрими обґрунтовується самостійність аграрного права як галузі в системі права України.

Результати дослідження. На утворення комплексної галузі сільськогосподарського права як нового явища в розвитку структури радянського права ще в 1967 році звернули увагу теоретики права В.М. Чхиквадзе та Ц.А. Ямпольська [1, с. 36]. Один із засновників радянського аграрного (сільськогосподарського) права М.І. Козирь вважав, що формування цієї комплексної інтегрованої галузі права обумовлене специфікою сільськогосподарського виробництва, котра є в даному випадку системоутворюючим фактором [2, с. 23]. Не відкидаючи цього фундаментального для аграрного права положення, варто спробувати посилити його позиції з урахуванням сучасних соціально-економічних умов і досягнень аграрно-правової науки.

Занепокоєння щодо «юридичної долі» аграрного права неодноразово висловлювали представники аграрно-правової науки. А.Г. Бобкова переконана, що однією із причин кризового стану науки аграрного права є її консерватизм і відстоювання комплексності аграрного права як його фундаментальної ознаки. Вчений закликала кардинально змінити напрямок аграрно-правових досліджень, взявши за основу розробку проблеми правового забезпечення продовольчої безпеки нашої держави [3, с. 17]. Справді, досі ця проблема не отримала належної правової оцінки, хоча має важливе значення. М.І. Козирь зазначав, що сільське господарство - це одна з найскладніших і життєво важливих галузей народного господарства країни. Від його успішного розвитку залежать забезпечення продовольством населення, легкої і харчової промисловості - сировиною, а в кінцевому рахунку - продовольча безпека держави [2, с. 15].

Варто зазначити, що навіть на етапі зародження аграрного (сільськогосподарського) права не всі поділяли думку щодо існування комплексних галузей права. Так, зокрема, С.В. Полєніна заперечувала комплексність галузей права, проте визнавала реальним фактом існування комплексних внутрішньогалузевих, загальноправових та міжгалузевих правових інститутів [4, с. 74].

Аналізуючи систему агарно-правових інститутів, В.Ю. Уркевич обґрунтував думку про те, що переважна більшість інститутів аграрного права якраз і носять комплексний характер, оскільки містять у собі різнопланові норми, а така комплексність є безпосереднім наслідком комплексності самої галузі аграрного права. Більше того, в аграрному праві існують окремі норми, які складають правові інститути в сукупності із правовими нормами інших галузей права. Найбільш яскравими прикладами наведеного є випадки інтеграції аграрно-правових норм із нормами земельного права. Так, міжгалузевим можна вважати правовий інститут використання й охорони земель сільськогосподарського призначення [5, с. 48]. Подібний характер має зв'язок земельного та цивільного права щодо інститутів права власності на землю, оренди земельної ділянки, обмежених речових прав на землю, набуття і припинення прав на земельні ділянки тощо.

В.М. Єрмоленко проблему комплексності аграрного права вважає штучною й абсолютно логічно пропонує припинити визнавати аграрне право комплексною галуззю, надавши йому цілком заслуженого статусу самостійної (в іншій класифікації - традиційної чи основної) галузі права [6, с. 11].

Цікава думка висловлена Л.П. Фоміною, котра наголошує, що юридичну природу аграрного права зарубіжних країн як самостійної галузі права визначає його комплексність, що проявляється у вигляді «перебування» в даному праві приватноправових та публічно-правових елементів в їх єдності, взаємозалежності та взаємодії [7, с. 66]. Таким чином, автор не протиставляє комплексність і самостійність аграрного права, а саму комплексність цієї галузі права вона розглядає не у традиційному розумінні запозичення норм інших галузей права (подвійній юридичній природі аграрно-правових норм), яке було характерним ще в радянський період, а у властивому континентальній правовій системі поділі права на приватне і публічне. Видається, що справді аграрне право не можна віднести ні до приватного, ні до публічного права.

Визначальним критерієм самостійності кожної галузі права є відокремлений предмет правового регулювання, тобто та сфера суспільних відносин, котра найповніше регулюється нормами однієї галузі права. У сучасній системі права України немає жодної галузі права, до сфери дії якої певною мірою не проникали б норми інших галузей. Тому, напевно, варто відмовитися від комплексності аграрного права, яка робить цю галузь «меншовартісною», чи взагалі, як вважають наші опоненти, заперечує її самостійне існування через запозичення норм інших галузей права, необхідних для регулювання низки аграрних відносин.

Насправді такі «норми з подвійною пропискою» відіграють не домінуючу роль, а застосовуються в субсидіарному порядку. На відміну від 70-80-х років минулого століття, коли під час регламентації відносин в аграрній сфері переважали норми земельного, адміністративного, цивільного і трудового права, вже з початку 90-х років розпочалося і активно триває формування власної аграрно-правової джерельної бази, нормативно-правові акти якої не належать до жодної зі згадуваних галузей.

Апологет аграрного права М.І. Козирь прогнозував, що життя постійно буде вносити суттєві корективи у зміст та основні напрямки аграрної політики держави та їх вираження й закріплення в аграрному праві. Ця молода й досить динамічна галузь права буде охоплювати своїм регулюванням не лише традиційні й нові форми самого сільськогосподарського виробництва, але й у перспективі поширюватися і на відносини у сфері сільськогосподарської інфраструктури, тобто на систему дуже важливих галузей, виробництв і видів діяльності, що обслуговують основне сільськогосподарське виробництво, а також на сферу соціальних відносин на селі [2, с. 14].

Сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що ці прогнози справдилися. Норми аграрного права регулюють різноманітні аграрні й тісно пов'язані з ними суспільні відносини. До аграрних варто віднести відносини з виробництва сільськогосподарської продукції і забезпечення продовольчої безпеки держави, а тісно пов'язаними з ними є відносини обслуговування аграрного виробництва (аграрної інфраструктури) та сталого розвитку сільських територій.

Друга складова предмета аграрного права - відносини обслуговування аграрного виробництва (аграрної інфраструктури) - є надзвичайно важливими, адже від налагодженого механізму страхування, кредитування, агросервісного, агрохімічного та меліоративного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, сертифікації, зберігання, транспортування та збуту сільськогосподарської продукції безпосередньо залежить ефективність аграрного сектора економіки. Водночас норми цивільного і господарського права не враховують специфіки цієї сфери правового регулювання, яка полягає в потребі державної підтримки аграріїв у кожному із зазначених напрямків.

В.Ю. Уркевич відзначає комплексний характер відносин із соціального розвитку села, оскільки вони складаються з відносин, що мають земельний, управлінський, освітній і навіть медичний характер. Ці відносини тісно й нерозривно пов'язані з агровироб- ничими відносинами [8, с. 46]. Автор також звертає увагу на виникнення певною мірою нових відносин, які варто включати до предмета аграрного права: відносини з виробництва біологічних видів палива, зокрема з біомаси; відносини з використання генетично модифікованих організмів під час виробництва сільськогосподарської продукції, котрі є складовими ширшої групи відносин щодо забезпечення безпечності й якості сільськогосподарської продукції та належать до аграрних, виробничих. Таким чином, предмет аграрного права, на думку В.Ю. Уркевича, складається з аграрних, агровиробничих та тісно пов'язаних із ними відносин, що дозволяє уточнити критерії виокремлення аграрного права серед інших галузей права України [8, с. 47].

Традиційно в науці аграрного права вважається, що під час регулювання аграрних відносин використовуються методи, властиві іншим галузям права: імперативний і диспозитивний; дозволу, заборони та припису; синтетичний (комплексний) чи змішаний, що поєднує універсальний диспозитивний (приватноправовий) та імперативний (публічно-правовий) способи правового регулювання [9, с. 150]. В.М. Єрмоленко справедливо відзначає слабку ефективність галузевих методів правового регулювання як критерію самостійності аграрного права, оскільки вони є спробами диференціації диспозитивного та імперативного методів на окремі складові, співвідношення яких залежить від характеру певної галузі [6, с. 11].

Мені ж імпонує думка Г.В. Чубукова, який переконаний, що існує окремий аграрно-правовий метод, застосування якого дозволяє враховувати специфіку сільськогосподарського виробництва - значну залежність від природно-кліматичних факторів, яка не характерна для інших видів господарської діяльності людини. Визнання й відстоювання окремого методу правового регулювання аграрних відносин є ще одним аргументом на користь самостійності аграрного права як галузі права.

Особливості цього аграрно-правового методу вже знайшли своє відображення в нормах аграрного права, що регулюють відносини страхування, банкрутства сільськогосподарських товаровиробників, ціноутворення на сільськогосподарську продукцію тощо. Прояви цього методу простежуються й у законодавчому визначенні сільського господарства (сільськогосподарського виробництва) в Законі України «Про стимулювання розвитку сільського господарства України на період 2001--2004 років», юридичними ознаками якого є сезонність і біологічні процеси вирощування сільськогосподарської продукції.

В.М. Єрмоленко значно відповіднішими і продуктивнішими вбачає критерії наявності власної джерельної бази, зокрема розгалуженого і структурованого масиву аграрного законодавства, а також системи спеціальних принципів відповідної галузі. Саме вказані критерії разом з особливістю предмета правового регулювання вчений вважає ґрунтоутворюючими й системоутворюючими чинниками цілісності та самостійності галузі аграрного права [6, с. 11].

Аграрне право як галузь права має сформовану власну джерельну базу. У джерелах аграрного права формально визначені норми галузі права. При цьому варто розмежовувати аграрне законодавство у вузькому розумінні та законодавство про сільське господарство як справді комплексну правову спільність. Окрім загальних дуалістичних джерел під час регулювання аграрних відносин застосовуються спеціалізовані - моністичні аграрно-правові джерела, котрі ієрархічно побудовані (закони, постанови, укази, накази, розпорядження, локальні нормативно-правові акти) та інституційно розгалужені (диференційовані) за сферами й суб'єктами сільськогосподарської діяльності.

Про спеціалізацію джерела аграрного права завжди свідчить вказівка на сферу його правового поширення (село, сільськогосподарський, сільський, селянський, аграрний) у назві нормативного акта. Однак гострою залишається проблема кодифікації аграрного законодавства. Проведення саме цього виду систематизації аграрного законодавства дозволить значно підвищити ефективність правового регулювання аграрних відносин і «підніме авторитет» аграрного права.

Окремі матеріальні галузі права (трудове, кримінальне, кримінально-виконавче, сімейне, адміністративне) та всі процесуальні галузі права мають чітко визначений суб'єктний склад учасників відповідних галузевих правовідносин. Норми ж аграрного права адресовані, насамперед, двом групам суб'єктів: сільськогосподарським товаровиробникам (в аграрній виробничій сфері) і селянам (у сфері соціального розвитку села). Обидві групи учасників аграрних правовідносин наділені спеціальною, а не загальною правосуб'єктністю. До кола спеціальних суб'єктів аграрного права належать, зокрема, фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, особисті селянські господарства, оптові ринки сільськогосподарської продукції тощо. Учасниками аграрних правовідносин зі спеціальною правосуб'єктністю є й Аграрний фонд України, аграрні біржі, сільські дорадчі служби, сільськогосподарські науково-дослідні установи та навчально-виховні заклади тощо. Спеціальний суб'єктний склад аграрних правовідносин можна розглядати додатковим критерієм самостійності аграрного права.

Проблемі визначення критеріїв галузевої самостійності приділяють значну увагу не лише представники аграрно-правової науки. Відомий фахівець у галузі трудового права П.Д. Пилипенко вважає, що систему права потрібно поділяти на галузі, беручи до уваги насамперед предмет правового регулювання (основний критерій), а також принципи права, наявність системи законодавства і зацікавленість законодавця у виокремленні самостійної галузі права (другорядні критерії) [10, с. 10].

А.М. Колодій переконаний, що принципи права є об'єктивно зумовленими, що означає їх відповідність характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам, що відбуваються в суспільстві [11, с. 21]. Галузеві принципи права безпосередньо пов'язані з галузевим предметом правового регулювання, вони відображають закономірності правового регулювання відповідних суспільних відносин. І саме галузеві принципи є об'єктивним критерієм самостійності галузі права.

Аграрному праву притаманні (окрім загальноправових і міжгалузевих) галузеві принципи, які чинять регулятивний вплив на суспільні відносини в аграрній сфері. Серед них варто виокремити принципи державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, пріоритетності розвитку соціальної сфери села, гарантування продовольчої безпеки держави, які найбільшою мірою відображають завдання аграрного права, розкривають його соціальне призначення. До інституційних принципів аграрного права належать, зокрема, принципи родинно-сімейного ведення фермерського й особистого селянського господарства, а також принцип неприбутковості обслуговуючого сільськогосподарського кооперативу, які не враховані нормами господарського й цивільного права.

Зацікавленість законодавця у виокремленні самостійної галузі права проявляється насамперед у нормопроектуванні у відповідній сфері. Система джерел аграрного права постійно зростає й оновлюється. Сформовано нормативну основу уніфікованого правового забезпечення державної підтримки сільського господарства України, диференційованого правового регулювання окремих сегментів сільськогосподарського виробництва та врахування відмінностей у правовому статусі окремих сільськогосподарських товаровиробників, що є проявом функціонування законодавчої гілки влади в аграрно-правовій сфері і має сучасний зміст відповідно до вимог стандартів Європейського Союзу.

Варто також відзначити самостійний напрям державної політики - аграрну політику. Цей фактор має особливе системоутворююче значення, оскільки не притаманний іншим галузям права. Проте залежність норм аграрного права від аграрної політики держави не завжди справляє позитивний вплив, оскільки часом спрацьовує суб'єктивний чинник. На жаль, на відміну від країн Європейського Союзу, в Україні відсутня координація дій виконавчої влади зі стратегічними напрямками аграрної політики, окресленими вітчизняним законодавцем.

Використовуючи запропонований В.В. Жернаковим критерій функціонального призначення галузі права [12, с. 44], можна вважати, що основна цінність аграрного права як самостійної галузі права полягає в регулюванні суспільних аграрних відносин із метою забезпечення продовольчої безпеки держави. Адже саме завдяки інструментарію аграрно-правового регулювання в Україні може зупинитися занепад аграрного сектора економіки.

Висновки

Аналіз об'єктивних закономірностей розвитку аграрного права дозволяє стверджувати, що є підстави вважати аграрне право самостійною галуззю в системі права України із власним предметом і методом правового регулювання, системою галузевих принципів, сформованою джерельною базою, в якій формально визначено норми аграрного права, окремим функціональним призначенням, відповідним напрямом державної аграрної політики і спеціальним суб'єктним складом учасників аграрних правовідносин.

Підсумовуючи проведене дослідження, вважаю, що всі вищезазначені критерії самостійності аграрного права є взаємозалежними і взаємодоповнюючими, а у своїй сукупності свідчать про відокремленість і самостійність аграрного права як системного галузевого утворення.

Список використаних джерел

1. Чхиквадзе В.М., Ямпольская Ц.А. О системе советского права II Советское государство и право. - 1967. - № 9. - С. 36.

2. Козырь М.И. Аграрное право России: состояние, проблемы и тенденции развития / М.И. Козырь. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Норма, 2008. - 336 с.

3. Бобкова А.Г., Павлюченко Ю.М., Любимов І.М. Щодо викладання навчальної дисципліни «Аграрне право» II Аграрне право як галузь права, юридична наука і навчальна дисципліна : матер. Всеукр. круглого столу (25 травня 2012 р.) : зб. наук, праць / за заг. ред. проф. В.М. Єрмоленка, В.М. Курила, В.І. Семчика. - К. : Видавничий центр НУБіП України, 2012. - С. 16-23.

4. Поленина С.В. Комплексные правовые институты и становление новых отраслей права / С.В. Поленина II Правоведение. - 1975. - № 3. - С. 74-75.

5. Уркевич В.Ю. Про аграрно-правові інститути / В.Ю. Уркевич II Проблеми розвитку аграрного та земельного права України : матер, міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 25 травня 2011 р.). - К. : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2011. - С. 46-48.

6. Єрмоленко В.М. Сучасні тенденції розвитку аграрного права / В.М. Єрмоленко II Аграрне право як галузь права, юридична наука і навчальна дисципліна : матер. Всеукр. круглого столу (25 травня 2012 р.) : зб. наук, праць / за заг. ред. проф. В.М. Єрмоленка, В.М. Курила, В.І. Семчика. - К. : Видавничий центр НУБіП України, 2012. - С. 9-12.

7. Фомина Л.П. Основные черты аграрного права зарубежных стран и проблема всеобщности аграрного права / Л.П. Фомина II Современные приоритеты в развитии аграрного, земельного и экологического права : матер, междунар. науч.-практ. конф., посвященной памяти д. ю. н., проф. М.И. Козыря (Москва, Институт государства и права РАН, 2 марта 2012 г.). - М., 2012.

8. Уркевич В.Ю. Про сучасний зміст предмета аграрного права / В.Ю. Уркевич II Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права : матер, міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 30-31 жовтня 2009 р.) : зб. наук, праць / за заг. ред. В.М. Єрмоленка та ін. - К. : ІРІДІУМ, 2009. - С. 46-47.

9. Чабаненко М.М. Методи правового регулювання аграрних відносин : монографія / М.М. Чабаненко. - Дніпропетровськ : ДДУВС, 2010. - 172 с.

10. Трудове право України. Академічний курс : підручник для студ. вищ. навч. закл. / За ред. П.Д. Пилипенка. - 3-тє вид., перероб. і допов. - К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. - 536 с.

11. Колодій А.М. Принципи права України / А.М. Колодій. - К. : Юрінком, 1998. -208 с.

12. Жернаков В.В. Предмет трудового права та сфера дії законодавства про працю України / В.В.Жернаков II Актуальні проблеми трудового права та права соціального забезпечення: до 80-річчя проф. Р.І. Кондратьева : зб. наук, праць. - Хмельницький : Видавництво ХУУП, 2007. - С. 43-45.

Размещено на Allbest.ru