Перелюбство (адюльтер) - один із найдавніших злочинів проти статевої моралі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Перелюбство (адюльтер) - один із найдавніших злочинів проти статевої моралі

Шевчук А.В.

Статеву мораль можна і варто зіставляти із системою моральних норм, що регулюють всі сторони сексуального життя сучасної людини. Вона є однією зі складових частин системи моральних цінностей конкретного суспільства, включає не лише правила статевої поведінки, а й своєрідні етичні погляди на питання сексу.

В історії розвитку людства важливим завданням ще в первісну епоху було регулювання статевих відносин, шлюбу та сім'ї. Саме в цей період виникла статева мораль, яка так занепадає нині. Сексуальні заборони не виникли в один день. Вони з'явились у результаті тривалих спроб і помилок, проте були дуже раннім надбанням людства. Саме вони відображали первісну статеву мораль, яка й досі відлунює в нашій поведінці.

Свобода статевих відносин первісного періоду була безмежною: мали місце прояви проміскуїтету, гомосексуалізму, статевого фетишизму, інцесту, інших видів статевих збочень, однак одне залишалося сталим майже в усіх суспільних формаціях - це заборона перелюбства, яке вже в первісну епоху вважалось найбільш типовим, розповсюдженим і певною мірою небезпечним злочином проти статевої моралі.

Адюльтер і сьогодні - вкрай поширене явище, що деморалізує та руйнує суспільство, завдаючи непоправної шкоди головному його осередку - сім'ї, породжуючи сімейні конфлікти і кризу сімейного життя. Як відомо, міцна сім'я є запорукою сильної, стабільної держави, а тому окреслена нами проблема вимагає особливої уваги в умовах сьогоднішніх реалій.

Стан дослідження. Проблеми статевої моралі й перелюбства як одного з найдавніших злочинів у цій сфері багато століть привертали увагу філософів, культурологів, етнографів, антропологів, юристів. Визначення перелюбства та виокремлення його серед інших злочинів проти первісної моралі лягло в основу праць відомих науковців минулого та деяких сучасних. Ці питання розглядались у роботах таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як Дж. Мердок, І. Бентам, К. Леві-Строс, Ж. Батай, О. Сосновський, Ч.Беккаріа, Б. Малиновський, Б. Гульбан, Ю. Щербатих, Ш. Летурно, Є. Беляева, Г. Мальцев, І. Галяутдін, Ю. Аверкіна, К. Раєн, Я. Талалаж, С. Талалаж, К. Джета та інші.

Безумовно, проблема перелюбства не вичерпана, тим більше, як свідчить аналіз наукової літератури, їй сьогодні, на жаль, не приділяється належної уваги. Це явище настільки латентне, повсякденне й особисте, що ним не переймаються ані законодавець, ані пересічні громадяни, ані науковці. Однак, як показує практика, перелюбство поширюється з дня на день, кількість подружніх зрад невпинно зростає, а осіб чи органів, які могли б це зупинити, просто немає. Перелюбство - проблема, яка лежить в основі багатьох злочинів, у тому числі тяжких та особливо тяжких, а тому подальше дослідження, вивчення й аналіз цього феномену і виведення його на якісно новий рівень - завдання на найближче майбутнє.

Постановка завдання. Основна мета публікації зумовлена її змістом і полягає у з'ясуванні на основі історичних джерел і наукової літератури природи перелюбства (адюльтеру), його різновидів, сфери поширення та причин заборони в найдавнішій історії людства. Окрема увага також приділяється покаранням, що застосовувались у той далекий період до винних у перелюбстві осіб.

Результати дослідження. Перелюбство (адюльтер) - це добровільний статевий акт між особою, яка перебуває у шлюбі, й особою, яка не є її чоловіком або дружиною. Іншими словами - це подружня невірність або подружня зрада. Схожим є визначення і Дж. Мердока, який зазначав, що перелюбство - позашлюбний статевий зв'язок між двома особами, з яких хоча б одна перебуває у шлюбі з третьою особою [1, с. 340].

Як стверджують сучасні етнографи й антропологи, майже всі віднайдені й описані нині племена характеризувались наявністю парних сімей, а перелюбство було одним з основних способів порушення правил парного шлюбу та подружньої вірності між чоловіком і жінкою. Цікаво із цього приводу висловилися Б. Малиновський, який переконував, що перелюбство - першопричина поширення зла на Землі, а табу на подружню зраду - своєрідна охорона інституту шлюбу [2, с. 775], та І. Галяутдін, який стверджував, що адюльтер - мерзенний вчинок, прояв несправедливості [3, с. 3].

На відміну від інцесту, заборона якого, в цілому, мала універсальний характер, подружня зрада була більш поширеним явищем як у первісну, так і в наступні епохи.

Дж. Мердок писав: «Заборони адюльтеру вкрай поширене явище, але в одних випадках він не схвалювався і не заборонявся, у других - він умовно дозволений, а у третіх - зустрічався без обмежень» [1, с. 343]. Вдало щодо цього висловились К. Раєн і К. Джета: «Доісторичний період людської сексуальності характеризується оманою, незадоволенням і розпачем. Згідно з цим поглядом, чоловіки і жінки - природжені брехуни, шльон- дри і зрадники. У своєму єстві чоловіки та жінки запрограмовані еволюцією одурювати одне одного... Воістину первородний гріх» [4, с. 81]. Наводив свої міркування щодо перелюбства також відомий італійський публіцист і правознавець Ч. Беккаріа: «Перелюбство як злочин пояснюється двома причинами: еволюцією законів людського буття і взаємним потягом протилежних статей. Цей потяг багато в чому схожий із всесвітнім тяжінням, бо подібно останньому він слабшає на великій відстані... Відмінність між ними проявляється в тому, що тяжіння врівноважується перешкодами, а статевий потяг у більшості випадків ними ще більше посилюється» [5, с. 191].

Тим не менше, й самі заборони на перелюбство (адюльтер) були дуже різноманітними, їх важко повністю опанувати, оскільки вони наділялись особливими властивостями, відрізнялись невизначеним змістом. Ми цілком поділяємо думку Г. Мальцева, який зазначав: «Необхідно було добре знати спосіб життя і звички тої чи іншої соціальної групи, щоб зрозуміти, чому люди одного й того ж менталітету в більшості випадків не звертають на позашлюбні зв'язки жодної уваги, аж до моменту, доки якась незначна подружня зрада здатна викликати у них шквал обурень, що тягнуть за собою скандали та покарання» [6, с. 466]. У таких випадках варто згадати про існування в ті часи своєрідних сексуальних привілеїв, що дозволяли певним категоріям родичів вступати між собою в позашлюбний зв'язок. Зокрема, в деяких стародавніх племенах, які, дотримуючись звичаїв, одружували малолітніх дітей зі старшими за віком особами, цілком допускались подружні зради дорослих членів сім'ї із братами чи сестрами, батьками чи іншими родичами малолітньої дитини, яка перебувала у шлюбі, аж до моменту, доки вона не здатна буде самостійно виконувати свої подружні обов'язки. Водночас перелюбство за межами родини вже вважалось злочином, оскільки воно ображало не лише протилежну стать у шлюбі, але й усю рідню. Схожі випадки так званої «узаконеної» подружньої зради можна також зустріти й у відомих нам звичках сексуальної гостинності та обміну жінками, інституті групового шлюбу та шлюбному союзі.

Шлюб чоловіка й жінки у стародавні часи, очевидно, був позбавлений зрозумілих для нас душевних переживань, однак уже тоді одружені жінки не повинні були зраджувати своїм чоловікам без відповідного на це дозволу. Чоловіки, у свою чергу, із власної ініціативи могли поступатися дружиною, обмінювати її тимчасово на іншу, передати у користування іншим у межах групи або віддати її в найм. На підтвердження висловленого можна навести приклади, які широко описані у працях як колишніх, так і сучасних науковців. Зокрема, О. Сосновський стверджував, що в історії неодноразово спостерігались випадки спільного використання дружин, які зводились до передачі старшими братами своїх дружин для співжиття молодшим, ще не одруженим, а натомість очікували від останніх таких же дій у разі їх одруження [7, с. 26]. Ще детальніше описував позашлюбні зв'язки Г. Мальцев, який згадував і про те, що господар оселі, в якій перебував гість, дозволяв останньому провести ніч зі своєю дружиною, і про інститут, який зовні нагадував груповий шлюб, в якому одночасно могли перебувати до десяти подружніх пар, які сповідували вільне статеве спілкування, і про шлюбні союзи, участь в яких змушувала заміжню жінку періодично вступати у статеві контакти з іншими чоловіками союзу [6, с. 468]. Ш. Летурно про це висловлювався так: «Жінка повністю належала своєму чоловіку, але він часто поступався нею заради своїх друзів, приятелів або давав її в найм на певний термін за винагороду чи на інших лише йому відомих умовах» [8, с. 113].

Можна було б наводити й інші приклади, проте очевидним залишається той факт, що такі чи схожі з ними дії вважались цілком прийнятними і ніким не засуджувалися.

Однак якщо жінка таємно, без дозволу чоловіка, у пориві пристрасті вступала у статевий зв'язок з іншим, хто не був членом групи чи не входив до шлюбного союзу, або не був схвалений чоловіком, то така поведінка розцінювалась як перелюбство і суворо каралась.

Моральні вимоги, які в цьому плані пред'являлись до чоловіків, були однозначно більш м'якими. Безумовно, перелюбство, вчинене чоловіками, також не схвалювалося, але в архаїчні часи такі дії, як правило, вважались крадіжкою жінки, яка була власністю іншого чоловіка, а тому посягати на неї заборонялось. Із цього приводу Є. Беляева висловилася так: «Сексуальна поведінка чоловіків у моральному відношенні майже не регламентувалась, зате дуже багато уваги було приділено їх матеріальній відповідальності перед сім'єю» [9, с. 170]. Мова йде про те, що традиційна мораль допускала подружню зраду чоловіків, якщо це не завдавало збитків їх сім'ям, і можливість мати стільки жінок, скільки вони могли утримувати.

Окреслені явища були доволі поширеними, проте перелюбство пов'язували не лише з подружньою зрадою і невірністю. Ним охоплювалися й інші дії, зокрема, О. Івік (спільний псевдонім російських літераторів Ольги Колобової та Валерія Іванова) наводили наступне: «Хто буде залицятись до чужої дружини в усамітнених місцях - де набирають воду, в лісі, в гаю або при злитті річок, - повинен вважатися винним у перелюбстві. Якщо хтось дотикається до недозволених місць жінки (будь-яка частина жіночого тіла, окрім руки) або дозволяє їй торкатися до себе, вчинене за взаємною згодою вважається перелюбством... Послужливість, загравання, дотик до прикрас та одягу, а також спільне сидіння на ложі - все це вважалося перелюбством» [10, с. 49].

З огляду на вищевикладене все ж можна стверджувати, що універсальність шлюбу, особливі сексуальні привілеї в поєднанні з ревнощами, які зазвичай стоять на їх сторожі, а також жага до власності, частиною якої була й жінка, призводять до широко розповсюдженого несхвалення адюльтеру. Адюльтер - караний проступок, що неминуче тягнув за собою покарання, які залежно від формації, місця й часу їх застосування були різноманітними - від найсуворіших до більш-менш гуманних.

Історія, етнографія, антропологія, культурологія та інші науки, що досліджують виникнення й еволюцію людства, насичені численними прикладами покарання за подружню зраду. Зокрема, Ю. Аверкієва переконувала, що у глибоку давнину серед покарань за перелюбство дуже широко використовували відрізання кінчика носу жінкам, які були викриті у цьому злочині [11, с. 307]. У своїх працях підтверджував таку жорстокість і Ш. Летурно, який писав, що ображений чоловік нерідко здійснював таку операцію своїми зубами, відкушуючи і з'їдаючи ніс зрадливої дружини [8, с. 133]. Крім цього, як зазначали автори, винуватих жінок нерідко жорстоко калічили, відрізали спершу волосся, а потім вухо, піддавали катуванням, щоб з'ясувати ім'я коханця, або вбивали, обезголовлювали, кидали в море до акул, сажали на палю та інше. Жорстокість часто матеріалізувалась у нещадних тортурах і різного роду нелюдських випробуваннях. Покарання коханця, як правило, вирізнялося м'якістю й полягало у виплаті винагороди за зганьблену чоловічу честь. Проте в особливих випадках обох коханців вкладали один на одного в яму, дно якої було вимощене тереном, і пробивши їх тіла кілком, засипали землею [7, с. 389]. Варто також відмітити, що в багатьох родах і племенах відповідальність чоловіків за перелюбство визначалась залежно від соціального статусу ображеного члена подружжя. Як наголошував Б. Малиновський, перелюбство з дружиною вождя було морально неприпустимим і спокутувалось лише самогубством дружини та смертю спокусника [2, с. 780].

Із плином часу жорстокі покарання за подружню зраду змінювались на більш гуманні, інколи вони проявлялись лише в осуді. Перелюбство, як зазначав І. Бейтам, або вчинялося абсолютно безкарно, або каралося нижче тої міри, яку б міг застосувати законодавець [12, с. 177]. Дійсно, в історії були періоди, коли за перелюбство карали мінімально - відлучали від церкви на певний період, вимагали публічного покаяння, шмагали батогом, ізолювали в монастирі, саджали на хліб і воду, висміювали тощо. Описуючи покарання за перелюбство у стародавні часи, О. Івік наводили наступне: «Покарання за подружню зраду були відносно незначні, а тому тим, кого звинувачували в адюльтері, одночасно інкримінували й замах на отруєння чоловіка, мотивуючи це тим, що кожна зрадниця здатна і на більше» [10, с. 28]. перелюбство покарання переслідування зрада

Інколи замість покарання практикувалось так зване очищення. Щодо цього Я. Та- лалаж та С. Талалаж писали: «Існувала церемонія очищення, передбачена для тих заміжніх жінок, які вчинили подружню зраду. Це своєрідний ритуал, який зводився до того, що жінка, винувата в адюльтері, сідала на землю навпроти чоловіка. Він робив невеликий надріз ножем на тілі невірної дружини, а вона, у свою чергу, робила це ж саме на його тілі. Кров із пошкоджених місць збиралась у посудину, змішувалась із трав'яними настоями, а потім втиралась у рани обох учасників ритуалу. Після цього прощена й очищена пара поверталась щасливою додому» [13, с. 20]. Відомі історії також і приклади уникання можливого покарання. Зокрема, мова йде про таку незвичну традицію, згідно з якою жінці, яка збиралась на зустріч із коханцем, достатньо було довести до чоловіка своє бажання розлучитися, щоб уникнути переслідування за перелюбство. Із поверненням додому шлюб знову відновлювався.

Перші прояви перелюбства переслідувались лише в індивідуальному порядку, але з урахуванням думки оточуючих, це була прерогатива чоловіка, жінка якого із власної ініціативи вдалась до подружньої зради. Таке переслідування спочатку виражалось у формі помсти ображеного чоловіка, який самостійно вирішував долю конфлікту - він мав право жорстоко покарати і вбити невірну дружину, вимагати непомірної компенсації, а міг і вибачити винуватцям. Згодом правом переслідувати жінку за перелюбство був наділений весь рід. Із цього приводу Г. Мальцев висловився наступним чином: «Колективний захист шлюбу найяскравіше проявляється в засудженні й переслідуванні перелюбників за ініціативою роду, в якому мала місце ця зрада. Таке переслідування мало публічний характер, відображало спільну зацікавленість роду у збереженні статусу жінки як дружини чи матері» [6, с. 34-70]. Публічність, як продовжував автор, суттєво посилилась, коли категорія справ про перелюбство відійшла до юрисдикції вождів та родових судів, рішення яких могли дещо стримати мстиві пориви ображених чоловіків або, навпаки, посилити заходи, що спрямовані проти подружніх зрад, які вносили розбрат у спокійне життя наших пращурів. У цих випадках сміливо можна стверджувати, що захистом роду користувалися не персоналії - обдурений чоловік чи дружина, а їх шлюб, оскільки родиною чи племенем дуже болісно сприймались будь-які зради чи інша непристойна поведінка як дружини, так і чоловіка.

Проаналізувавши детально перелюбство і відповідальність за нього з боку жінок, заради справедливості варто відмітити, що такого роду сексуальні обмеження стосувались і чоловіків, щоправда, покарання були менш суворими. Право переслідувати чоловіка за подружню зраду відводилось не лише постраждалій дружині, а й її родичам. У деяких стародавніх племенах були передбачені доволі суттєві санкції проти чоловіків, які не дотримувались подружньої вірності, проте переважно мова велась про майнові обмеження - захоплення, руйнування, пошкодження або знищення предметів власності. Треба зазначити, що в одних випадках подружні інтереси жінок були більше захищеними, в інших - менше, проте очевидно, що беззахисними жінки не були ніколи. Дуже часто в їх діях мала місце помста, яка переважно виражалась у допомозі своїм родичам, які могли ворогувати з родичами чоловіка. Якщо ображена жінка не могла помститися своєму чоловіку, на її захист ставав увесь її рід. У той час це було трагедією, адже кровна помста призводила до прямого протистояння між родами, подружжя ставало відвертими ворогами, знищувались сім'ї, що в результаті позначалось на долі наступних поколінь.

Аналізуючи відповідальність за перелюбство в архаїчний період, без перебільшення можна сказати, що практика покарань за цей злочин, у першу чергу, була спрямована саме проти жінок, становище яких було, м'яко кажучи, жахливим, трагічним і принизливим. Насамперед саме їх стосувались статеві заборони і шлюбні обмеження, саме їм доводилось миритись із приниженим соціальним статусом і домінуванням чоловіків. Вважалось, що жінки здатні дотримуватись певних правил лише за настанов чоловіків і під їх наглядом, адже вони в першу чергу були схильні до розпусти. Чоловіки, як справедливо переконував О. Сосновський, узурпували моральні права і свободу жінки. Проте чи змирилася вона? Недаремно кажуть, що сила жінки в її слабкості. Жінка в подальшому неодноразово брала реванш у любовних справах [7, с. 31].

Висновки

Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати наступне.

1. Перелюбство (адюльтер) у стародавні часи розцінювалось як небезпечне відхилення від моральних норм у сфері статевої моралі, які склались у соціальному колективі, що неминуче тягнуло за собою переслідування винних і застосування до них відповідних санкцій.

2. Жорстка реакція на подружню зраду була зумовлена тим, що нестійкість шлюбу призводила до занепаду сім'ї, впливала на чисельність та якість наступних поколінь.

3. Заборона перелюбства у стародавні часи була більш ніж виправдана, а сучасні тенденції лише переконують у необхідності вжиття невідкладних заходів для мінімізації, тотального засудження або й можливої заборони цього поширеного суспільного феномену, оскільки він набуває несамовитого характеру та проникає в усі сфери суспільного життя, руйнуючи й деморалізуючи його.

Список використаних джерел

1. Мердок Д.П. Социальная структура / пер. с англ. А.В. Коротаева. - М. : ОГИ, 2003.-608 с.

2. Малиновский Б. Избранное: Динамика культуры / пер. с англ. - М. : Российская политическая энциклопедия, 2004. - 959 с.

3. Раєн К., Джета К. Світанок сексу. - К. : Темпора, 2012. - 506 с.

4. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. - М., 1995. - 303 с.

5. Мальцев Г.В. Месть и возмездие в древнем праве : монография. - М. : Норма - Инфра-М, 2012.-736 с.

6. Сосновский А. Лики любви. Очерки истории половой морали. - М. : Знание, 1992.-208 с.

7. Летурно Ш. Прогресс нравственности / пер. с фр. - Изд. 2-е, стереотип. - М. : КомКнига, 2007. - 400 с.

8. Беляева Е.В. Метаморфозы нравственности: динамика исторических систем нравственности. - Минск : Экономпресс, 2007. - 464 с.

9. Ивик О. История сексуальных запретов и предписаний. - М. : Ломоносовъ, 2011.-288 с.

10. Аверкиева Ю.П. Индейцы Северной Америки. От родового общества к классовому. - М., 1974. - 374 с.

11. Бентам И. Введение в основания нравственности и законодательства. - М. : РОССПЭН, 1998. - 189 с.

12. Талалаж Я., Талалаж С. Самые невероятные в мире - секс, ритуалы, обычаи. - М. : Крон-Пресс, 1998. - 217 с.

Анотація

У статті проаналізовано поняття статевої моралі та перші спроби її захисту в історії людства. Безпосередня увага зосереджена на перелюбстві як одному з найдавніших і найбільш розповсюджених злочинів проти статевої моралі. Досліджується поняття перелюбства, його поширення в первісну епоху, причини заборони та покарання за нього.

Ключові слова: мораль, статева мораль, злочини проти моралі, перелюбство, адюльтер, подружня зрада, невірність, покарання за перелюбство.

В статье проанализировано понятие половой морали и первые попытки ее защиты в истории человечества. Непосредственное внимание сосредоточено на прелюбодеянии как одном из древнейших и наиболее распространенных преступлений против половой морали. Исследуется понятие прелюбодеяния, его распространение в первобытную эпоху, причины запрета и наказания за него.

Ключевые слова: мораль, половая мораль, преступления против морали, прелюбодеяние, адюльтер, супружеская измена, неверность, наказание за прелюбодеяние.

The article under discussion deals with the notion of sex morality, as well as presents the first attempts of its protection in the history of humanity. A particular emphasis has been laid on adultery as one of the most ancient and the most popular crimes against sex morality. Besides, the article investigates the notion of adultery, its expansion in medieval times, the reasons of its prohibition and the ways of punishment for those having committed it.

Key words: morality, crimes against morality, adultery, spouse treachery, infidelity, punishment for adultery.