Законодавче забезпечення податкової політики радянської держави на селі (50-ті рр. XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Законодавче забезпечення податкової політики радянської держави на селі (50-ті рр. XX ст.)

Георгізова І.Л.

кандидат політичних наук, доцент

Лубко І.М.,

кандидат історичних наук, доцент

Черкаський національний університет

У статті проаналізовано нормативно-правове підґрунтя податкової політики державну 50-ті рр. XX ст. її метою стало встановлення взаємозв'язку між змінами в податковому законодавстві та новим аграрним курсом радянського керівництва. Зроблено висновок про доцільність, ефективність та перспективність лібералізації податкової політики на селі.

Ключові слова: податкова політика, сільськогосподарський податок, прибутковий податок, оподаткування, податкова ставка.

В статье проанализирована нормативно-правовая основа налоговой политики государства в 50-е гг. XX ст. Ее целью стало установление взаимосвязи между изменениями в налоговом законодательстве и новым аграрным курсом советского руководства. Сделан вывод о целесообразности, эффективности и перспективности либерализации налоговой политики в деревне.

Ключевые слова: налоговая политика, сельскохозяйственный налог, подоходный налог, налогообложение, налоговая ставка.

The article analyzes the regulatory basis of tax policy in the 50 years of the twentieth century. Its purpose was to establish the relationship between changes in tax laws and a new agrarian policy of the Soviet leadership. The conclusion about the feasibility, effectiveness and prospects of liberalization of tax policy in the countryside.

Key -words: tax policy, agricultural tax, income tax, tax, tax rate.

Вступ

До внутрішніх чинників переддефолтової ситуації в усіх без винятку секторах економіки сучасної України належить, зокрема, керована в ручному режимі фіскальна політика держави, в результаті чого відбулося згортання інноваційно-інвестиційних процесів, зниження обсягів бюджетно-податкових надходжень та невиконання соціальних проектів. Вітчизняний досвід формування податкової політики переконує в тому, що влада, визначаючи її базові засади та принципи, першочергово повинна враховувати інтереси платників податків, які в тій чи іншій формі виражатимуть своє ставлення до неї. Адже виваженість такої політики неодмінно дасть очікувані наслідки, слугуватиме водночас інтересам держави та потребам людей. Переконуємося, що відсутність загальнодержавної концепції податкової політики, непослідовність процесів реформування податкової системи, значні структурні диспропорції в економіці заводять суспільство в затяжну соціально-економічну, і як наслідок - політичну кризу.

Суспільне замовлення на осмислення вітчизняного досвіду податкових реформ загалом і тих, що безпосередньо стосуються українського селянства, є очевидним. Саме тому дослідники активно намагаються віднайти найвдаліші проекти проведених податкових реформ, усебічно осмислити їх і сформулювати відповідну теоретичну базу. Серед існуючого наукового доробку варто виділити роботи сучасних істориків, юристів, політологів П. Гай-Нижника, П. Григорчука, В. Іващенка, І. Комарової, С. Корновенка, О. Перехреста, В. Тучинського, В. Чубая, Л. Якимчука, Ф. Ярошенка та інших.

Поверхнево дослідженим, на наш погляд, є період 50-х рр. XX ст., що й спонукало авторів акцентувати свою увагу на аналізі податкової політики держави на селі в період хрущовської «відлиги». Адже осмислення основних тенденцій податкових перетворень, оцінка податкової політики держави на різних етапах її розвитку стане методологічною основою для вирішення сучасних проблем реформування податкової системи та визначення основних напрямів її розвитку на довгострокову перспективу.

Постановка завдання

Метою дослідження є з'ясування сутності і змісту податкової політики радянської держави на селі в 50-ті рр. XX ст. та здійснення аналізу її нормативно-правового забезпечення. Вважаємо доречним простежити вплив суспільно-політичних змін на характер податкових відносин у радянському селі.

Результати дослідження

податкова політика село

Відомо, що одна з найгостріших соціальних проблем в СРСР початку 50-х рр. XX ст. - дефіцит продовольства. Жорстка фіскальна політика держави, що супроводжувалася натуральними повинностями й непомірними податками як з особистих, так і з колективних господарств, призвела не лише до зубожіння сіл та їх мешканців, але й до скрути у продовольчому забезпеченні міст.

Зміни в податковій політиці держави, спрямовані на виправлення ситуації в ледве живому після И. Сталіна сільському господарстві, не забарилися. Вже в липні 1953 р. починає змінюватися механізм обчислення сільськогосподарського податку. Відповідно до Закону СРСР від 8 серпня 1953 р. «Про сільськогосподарський податок» передбачалося суттєве зменшення розміру податку із селянських господарств. Податок почав обчислюватися з кожного господарства залежно від площі земельної ділянки, що перебувала в користуванні. Податкові ставки диференціювалися за двома критеріями: територіальним (союзні республіки; області; райони; окремі населені пункти) та за суб'єктом оподаткування (колгоспники; платники, які не є членами колгоспу) [1].

Відповідно до Закону передбачалася зміна принципів і порядку нарахування сільськогосподарського податку. Згідно зі ст. 1 податок сплачувався господарствами членів колгоспів (в їхньому числі риболовецькими) та господарствами інших громадян, яким надані земельні ділянки на території сільських рад. Оподаткуванню підлягали господарства колгоспників та інших громадян, податок обчислювався за ставками з 0,01 га земельної ділянки в розрахунку на рік. Наприклад, для УРСР розмір податку диференціювався за зональною ознакою та встановлювався з урахуванням розмірів доходу господарств, урожайності окремих сільськогосподарських культур та економічних особливостей місцевості в таких обсягах: східні області - 5--12 крб (середня 8,5 крб), західні області - 2--6 крб (середня 4 крб). Союзний уряд залишав за собою право змінювати встановлені розміри податку (ст. З, 4). Під час визначення ставки податку для певної місцевості враховувалося також використання ділянок під посіви певних культур, близькість ринків збуту продукції [2, с. 101]. Попри це загальна сума податку, обрахована за середньою ставкою, перегляду не підлягала. Тому розмір податку вже не залежав від розміру доходу господарства й залишався незмінним за даного розміру присадибної ділянки.

Не підлягали оподаткуванню землі (менше 50 м²), виділені колгоспникам у встановленому порядку поза межами їхньої земельної ділянки. Мова йшла про пасовища та землі, на котрих вирощувалися певні кормові культури для відгодівлі тварин і птиці в особистому присадибному господарстві. Це, на думку відомого економіста І. Лукінова, створило кращі умови для ефективнішого використання колгоспниками економічних можливостей своїх підсобних господарств [3, с. 406].

На розмір податку впливав обсяг вироблення обов'язкового мінімуму трудоднів усіма працездатними членами колгоспного двору. Згідно зі ст. 6 Закону, сума обчисленого податку підвищувалася на 50% для тих господарств колгоспників, окремі члени яких без поважних причин не виробили за попередній рік установленого мінімуму трудоднів. Якщо ж у складі колгоспного двору окремі працездатні особи не були членами колгоспів і не працювали за наймом, то для такого господарства обчислена сума податку підвищувалася на 75% [4, с. 18-19]. Отже, як бачимо, нова система оподаткування значною мірою орієнтувала колгоспників на роботу й участь у громадському господарстві, оскільки невиконання встановленого мінімуму трудоднів або ж вихід зі складу колгоспу одного із членів сім'ї позначався на розмірові податку для всього господарства.

Відомий радянський правознавець М. Піскотін, проводячи дослідження оподаткування сільського населення, зазначав низку особливостей, пов'язаних із сільськогосподарським податком. Його особливістю він вважав ту, що суб'єктами сільськогосподарського податку є не окремі громадяни, а їхні господарства. Він визнавав, що даний податок є різновидом прибуткового податку, проте має ту особливість, що сільськогосподарським податком обкладаються доходи від особистого господарства. Специфіку сільськогосподарського податку він вбачав і в порядку стягнення та сплати податку [5].

Новий закон також передбачав широку систему пільг для певних категорій населення: військовослужбовців, інвалідів, пенсіонерів тощо (ст. 6). Влада не залишила поза увагою й окремі соціальні групи населення. Так, за ст. 7 Закону звільнялися від сплати податку господарства, главами яких були педагогічні й медичні працівники, спеціалісти сільського господарства, інженерно-технічні кадри, економісти, плановики тощо. До пільгових категорій господарств потрапляли й такі, що постраждали внаслідок стихійного лиха. Закон містив конкретну вказівку на ті події, які мали юридичні наслідки (ст. 8). У такому ж порядку могли звільнятися від сплати податку господарства у випадках смерті або тривалої важкої хвороби основного працівника в сім'ї, а також господарства, які відчували тимчасові матеріальні труднощі (ст. 8). Уряду надавалося право встановлювати додаткові податкові пільги.

Важливою проблемою, вирішення якої необхідно було б окреслити в законодавстві про сільськогосподарський податок, як вважав М. Піскотін, є визначення правового статусу голови господарства. Розглядаючи діючий порядок визначення голови господарства (двору), він знаходив його неправильним. Оскільки уповноважені державою органи могли давати різні визначення такого статусу, він пропонував винести питання визначення голови господарства на обговорення сільських рад, оскільки вважав за доцільне вважати главою селянського двору лише члена колгоспу [5].

Закон застосовував до платників, які своєчасно не були залучені до сплати сільськогосподарського податку, своєрідний термін позовної давності. Боржники мали сплатити податок не більше, як за 2 попередні роки. Перегляд неправильно проведеного оподаткування допускався також не більше, ніж за 2 попередні роки. У разі залучення платників до сплати податку за попередній період сплата податку здійснювалася рівними частками в наступні строки: через 1 місяць із моменту вручення платіжного повідомлення і через 3 місяці після першого терміну. Законом передбачалася юридична відповідальність платників податку за його несвоєчасну сплату або несплату. Згідно зі ст. 13 Закону в разі несплати у встановлений строк податку нараховувалася пеня в розмірі 0,2% від суми недоїмок за кожний день прострочення. У разі ухилення від сплати податку до винних осіб застосовувалися заходи, передбачені Положенням про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів (1932 р.) [1].

Для приведення у відповідність до загальносоюзного законодавства Рада Міністрів УРСР 1 вересня 1953 р. приймає постанову за № 1796 «Про проведення сільськогосподарського податку по Українській РСР», в якій, зокрема, зазначалося, що зниження сільськогосподарського податку, введення оподаткування у твердих ставках з 0,01 та землі сприятиме збільшенню кількості худоби, що знаходилася в особистій власності колгоспників, і приведе до кращого використання присадибних ділянок під посіви більш цінних культур [6].

Виконавчі комітети обласних Рад зобов'язувалися встановити ставки сільськогосподарського податку для окремих районів, а в разі необхідності - і для окремих сіл, з урахуванням використання земельних ділянок під посіви окремих сільськогосподарських культур, урожайності, наявності ринків збуту та розмірів доходу (див. табл. 1).

Таблиця 1

Середні ставки сільськогосподарського податку для колгоспів та господарств колгоспників окремих областей УРСР [6]